28 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/3445/25
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Військової частини НОМЕР_1 в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати йому виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення за період з 11.08.2024 по 08.11.2024;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення за період з 11.08.2024 по 08.11.2024.
Заявлені до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, Військова частина) позовні вимоги ОСОБА_1 аргументує протиправною бездіяльністю Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати йому грошового забезпечення за період безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад 4 місяці з 11.08.2024 по 08.11.2024. Звертає увагу суду, що положення ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачають виплату грошового забезпечення протягом усього періоду лікування, а тому посилання відповідача на Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджену наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260, якою обмежено термін виплати грошового забезпечення у період тривалого лікування вважає безпідставним, оскільки Закон має вищу юридичну силу та таких обмежень не містить. Допущена відповідачем протиправна бездіяльність слугувала підставою для звернення до суду із цим позовом.
Ухвалою суду від 18.02.2025 провадження у справі відкрите за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Військова частина не скористалася своїм процесуальним правом на подання до суду відзиву на позов.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією Військової частини НОМЕР_2 по завершенню якого видано довідку № 1090 від 16.07.2024. За висновкам комісії позивача визнано придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони.
З 28.08.2024 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням військової служби.
Відповідно до припису начальника медичної частини Військової частини НОМЕР_2 позивачу, який перебував на лікуванні з 14.06.2024 по 16.07.2024 запропоновано відбути у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 . Надано термін для прибуття до Військової частини - 16.07.2024, однак позивач з 17.07.2024 продовжив стаціонарне лікування у КНП "Чуднівська лікарня" Чуднівської міської ради, про що свідчить виписка з медичної картки стаціонарного хворого № ІХ-240717/3305.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №3141- РС від 31.11.2024 ОСОБА_2 звільнено із військової служби у запас, відповідно до пп. "б" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" за станом здоров'я "за наявності інвалідності" та відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №314 від 08.11.2024 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Спірні правовідносини виникли між учасниками справи щодо нарахування грошового забезпечення під час перебування на військовій службі у період стаціонарного лікування з 11.08.2024 по 08.11.2024.
Як свідчать виписки з медичних карток стаціонарного хворого №№ ІХ-240814/3719, ІХ-240831/3988, ІХ-240914/4201, ІХ-241001/4468, ІХ-241019/4743 позивач у спірний період проходив стаціонарне лікування.
Позивач вважає, що Військова частина йому безпідставно не нарахувала та не здійснила виплату грошового забезпечення з 11.08.2024 по 08.11.2024, за час стаціонарного лікування, а тому звернувся до суду за захистом порушених прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступні норми.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Частинами 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності з 01.03.2018 (далі - Постанова № 704).
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
На виконання Постанови № 704 наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України (далі - Порядок № 260), який застосовується з дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Абзацами 2 та 3 пункту 9 розділу I Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою (відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва)) (далі - відпустка для лікування у зв'язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).
Грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії), рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства.
Аналіз викладених норм дають підстави для висновку, що термін лікування 4 місяці є загальноприйнятим для усіх захворювань, за винятком тих, щодо яких законодавством України передбачений більш тривалий строк перебування на лікуванні.
Згідно з положеннями пунктів 14 - 17 розділу I Порядку №260, грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Грошове забезпечення не виплачується: за час надання військовослужбовцям відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; якщо виплачуються академічні стипендії; за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки; за час тимчасового виконання обов'язків понад два місяці за новими посадами у зв'язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату); за час тримання військовослужбовців під вартою чи перебування під цілодобовим домашнім арештом; за час відбування покарання на гауптвахті військовослужбовцями строкової військової служби.
Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.
На період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
Враховуючи аналіз вище зазначених положень законодавства які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що виплата грошового забезпечення після чотирьох місяців лікування та перебування у відпустці за станом здоров'я можуть бути продовжені за наявності висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії) (далі - ВЛК) про потребу в лікуванні та рішення командира військової частини про продовження виплати.
Такий правовий висновок неодноразово підтримував Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема у постановах від 19.06.2025 у справа № 480/9155/23 та від 13.10.2025 у справі № 160/20252/23.
Однак, за результатами досліджених доказів, які містяться в матеріалах справи, суд вважає за необхідне звернути увагу на відсутність висновків ВЛК (ЛЛК), оформлених у формі свідоцтва, довідки, протоколу тощо, які б свідчили про потребу продовження терміну лікування після спливу чотирьох місячного терміну або рішення командира Військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах.
У той час, слід відмітити, що питання виплати грошового забезпечення у період перебування у розпорядженні або звільнення від посад врегульовано Розділом XXVIII Порядку № 260.
Пункт 1 розділу XXVIII Порядку № 260 визначає, що грошове забезпечення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зарахованим у розпорядження відповідних командирів або звільненим від посад, виплачується в розмірі грошового забезпечення, яке військовослужбовці отримували за займаними посадами до зарахування в розпорядження, але не більше ніж два місяці.
Такий порядок виплати грошового забезпечення не стосується військовослужбовців, зарахованих у розпорядження посадових осіб (які мають право призначення на посади) відповідно до підпунктів 12-1 та 13 пункту 116, а також пункту 122 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008.
Час перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, тимчасового виконання обов'язків (але не більше ніж два місяці) за вакантною посадою, перебування під вартою (цілодобовим домашнім арештом) виключається із загального періоду перебування в розпорядженні.
За пунктом 5 розділу XXVIII Порядку №260, якщо не можна прийняти кадрове рішення щодо подальшого службового використання військовослужбовця, у період перебування у розпорядженні протягом двох місяців з поважних причин (відсутність рівнозначних посад, бажання подальшого проходження військової служби, наявність сімейних та інших обставин) грошове забезпечення виплачується йому в розмірі, яке він отримував за займаною посадою до зарахування в розпорядження, за рішенням Міністра оборони України.
За вивченими вище вказаними нормами, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що саме розділом XXVIII Порядку № 260, унормовано питання виплати грошового забезпечення позивачу у період перебування його у розпорядженні.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.07.2023 справа № 640/2358/20.
Згідно пункту 116 Положення № 1153/2008, зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі, зокрема: 10) визнання військовослужбовця військово-лікарською комісією непридатним чи обмежено придатним до військової служби - до звільнення з військової служби; 15) якщо військовослужбовці перебувають на тривалому лікуванні у зв'язку з отриманим пораненням або хворобою, отриманою в особливий період, чи у полоні, як заручники або інтерновані особи, - до їх повернення.
Військовослужбовці звільняються з посад та зараховуються в розпорядження посадових осіб наказами командирів (начальників), які мають право призначення на ці посади.
Військовослужбовці, які зараховані в розпорядження відповідно до підпунктів 1 - 12-1 цього пункту, продовжують проходити військову службу згідно з цим Положенням, виконуючи обов'язки військової служби в межах, визначених посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають.
Військовослужбовець, якого звільнено з посади, вважається таким, що перебуває у розпорядженні відповідного командира (начальника) військової частини, у списках якої він перебуває, з дня, що настає за днем звільнення, та до дня, з якого він приступив до виконання обов'язків за новою військовою посадою, на яку його призначено (до дня зарахування у розпорядження посадової особи, яка має право призначення на посаду).
За пунктом 258 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення), лікування військовослужбовців повинно бути закінчено в закладі охорони здоров'я. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) не може перевищувати чотирьох місяців підряд (крім випадків, коли законодавством передбачено більш тривалі строки перебування на лікуванні).
Відпустка для лікування у зв'язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) зі збереженням грошового та матеріального забезпечення надається військовослужбовцям за висновком (постановою) військово-лікарської комісії з урахуванням вимог пунктів 11 та 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до пункту 6.5 глави 6 розділу ІІ Положення для вирішення питання про потребу у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або про потребу у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), або звільненні від виконання службових обов'язків (у тому числі і повторно) військовослужбовець направляється на медичний огляд начальником (керівником) відділення або профільним головним (провідним) фахівцем закладу охорони здоров'я (установи), у якому він знаходиться на стаціонарному або амбулаторному лікуванні, про що робиться запис в медичній карті стаціонарного (амбулаторного) хворого (медичній книжці), який завіряється підписом відповідної посадової особи.
Пунктом 6.12 глави 6 розділу ІІ Положення передбачено, що на підставі постанови ВЛК відпустка для лікування у зв'язку з хворобою надається військовослужбовцям на 30 календарних днів, а за медичними показаннями після травм (поранень, контузій) або оперативного лікування - на 45 або 60 календарних днів. За наявності медичних показань відпустка для лікування у зв'язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) продовжується ВЛК на 30 календарних днів, а в окремих випадках - на 45 або на 60 календарних днів.
Відповідно до пункту 6.14 глави 6 розділу II Положення, загальний час безперервного перебування військовослужбовців у закладах охорони здоров'я (установах), у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою та/або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати дванадцять місяців поспіль. Не пізніше закінчення строку безперервного перебування на лікуванні у закладах охорони здоров'я (установах), у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою та/або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовці підлягають медичному огляду ВЛК з метою визначення придатності до військової служби.
У разі визнання військовослужбовця ВЛК непридатним до військової служби, документи про його звільнення з військової служби можуть бути надіслані посадовій особі, яка видає наказ про звільнення, до виписки військовослужбовця із закладу охорони здоров'я (установи).
Медичний огляд ВЛК з метою визначення потреби у тривалому лікуванні проводиться не пізніше ніж через чотири місяці від початку лікування.
Узагальнюючи викладені норми, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що визначення потреби військовослужбовця у відпустці за станом здоров'я та встановлення необхідного терміну для відновлення функції і працездатності такого військовослужбовця відбувається на підставі висновку ВЛК (ЛЛК) за наслідком медичного огляду ВЛК (ЛЛК), що оформлюється довідкою ВЛК (ЛЛК), на підставі якої командир військової частини (закладу) надає таку відпустку.
Таким чином, у разі наявності висновку ВЛК (ЛЛК) про потребу продовження відпустки за станом здоров'я нормами Порядку №260 встановлено лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки командира військової частини: видати наказ про продовження виплати грошового забезпечення.
Враховуючи встановлені у ході судового розгляду судом обставини справи свідчать про правомірність бездіяльності Військової частини щодо невиплати позивачу грошового забезпечення з 11.08.2024 по 08.11.2024 у період стаціонарного лікування, у зв'язку із відсутністю медичних документів складених ВЛК, які б свідчили про потребу продовження терміну лікування після спливу чотирьох місячного терміну або рішення командира Військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах.
Суд звертає увагу, що позивач до матеріалів справи долучає довідку ВЛК № 1090 від 16.07.2024, зміст якої не свідчить про потребу продовження терміну лікування, а тому не підлягає врахуванню у даному спорі.
Згідно із частинами 1, 2 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Керуючись статтями 2, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд -
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 . ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Єфіменко
Повний текст складено: 28 жовтня 2025 р.
28.10.25