30 жовтня 2025 рокуСправа №160/18554/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку,
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.11.2022 року по 07.05.2023 року (включно);
- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.11.2022 року по 07.05.2023 року (включно) в сумі 134 289,33 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що він у період з 11.06.2005 року по 07.11.2022 року проходив військову службу в ВЧ НОМЕР_2 та на теперішній час виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. При звільненні відповідачем з ним не проведено повного розрахунку з грошового забезпечення (виплати індексації грошового забезпечення та грошове забезпечення). На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.09.2023 року у справі №160/160/17054/23 остаточний розрахунок з ним було проведено лише 13.06.2025 року. Отже, починаючи з 08.11.2022 року у нього виникло право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а також компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків виплати індексації грошового забезпечення.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.
На виконання ухвали суду 03.07.2025 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивач вважає, що оскільки остаточний розрахунок при звільненні з ним був здійснений 13.06.2025 року, то відповідно до положень статей 116, 117 КЗпП України він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки спеціальним законодавством України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця, то застосуванню до такого роду спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства. Так, відповідно до приписів ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому визначальними є такі юридичне значимі обставини, як вина роботодавця, невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. За висновком Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 року у справі №211765а15) у разі несвоєчасної виплати з вини роботодавця заробітної плати при звільненні працівника настає відповідальність відповідно до ст.117 КЗпП України, а саме обов'язок виплатити звільненому працівникові середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини. Частиною 2 статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. За такого правового врегулювання, передбаченого ст.117 КЗпП України, обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України. При цьому, ст.117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Враховуючи викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 02.09.2025 року продовжено розгляд цієї справи до 02.10.2025 року
Ухвалою суду від 02.10.2025 року витребувано від відповідача належним чином завірену копію деталізованої довідки середньомісячний і середньоденний заробіток (грошове забезпечення) позивача за останні два місяці, що передували місяцю звільнення, обрахований відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року №100 - в т.ч. із зазначенням порядку обчислення та деталізовану довідку про проведення із позивачем остаточного розрахунку при звільненні, в т.ч. із зазначенням відомостей про такий розрахунок, його складові, дату та спосіб проведення такого розрахунку, а також із зазначенням фактичної виплаченої при звільненні суми. Встановлено відповідачу строк для надання витребуваних доказів до 31.10.2025 року.
29.10.2025 року до суду від відповідача надійшов розрахунок середньоденного заробітку (грошового забезпечення) від 29.10.2025 року №655 та розрахунок грошового забезпечення від 29.10.2025 року №654.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену в позовній заяві, позицію відповідача викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проходив військову службу в ВЧ НОМЕР_2 .
Станом на дату розгляду вказаної справи позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ВЧ НОМЕР_2 .
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.09.2023 року у справі №160/17054/23 позовну заяву ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково, а саме:
- визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно;
- визнано протиправними дії ВЧ НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 29.01.2020 грошового забезпечення, виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року;
- зобов?язано ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 07.11.2022 (щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові види грошового забезпечення), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік» станом на 01.01.2021 та Закону України «Про Державний бюджет України 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017, з врахуванням раніше виплачених сум;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.06.2024 року апеляційну скаргу ВЧ НОМЕР_2 - задоволено частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.09.2023 р. в адміністративній справі №160/17054/23 - скасовано. Прийнято нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 - задоволено, а саме:
- визнано протиправними дії ВЧ НОМЕР_2 щодо неврахування січня 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року;
- зобов'язано ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січня 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнано протиправними дії ВЧ НОМЕР_2 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 07.11.2022 відповідно до приписів абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 р. № 1078;
- зобов'язано ВЧ НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення в сумі 4 016,14 грн. за період з 01.03.2018 по 07.11.2022 включно, відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 р. № 1078, з врахуванням раніше виплачених сум;
- визнано протиправними дії ВЧ НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 з 29.01.2020 року без урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язано ВЧ НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 29.01.2020 по 07.11.2022, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України «Про Державний бюджет на 2020 рік», «Про Державний бюджет України 2021 рік», «Про Державний бюджет України 2022 рік», на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум;
- зобов?язано ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення за 2020, 2021 та 2022 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік» станом на 01.01.2021 та Закону України «Про Державний бюджет України 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і. начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 р., з врахуванням раніше виплачених сум;
- визнано протиправними дії ВЧ НОМЕР_2 щодо нездійснення ОСОБА_1 розрахунку та грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою КМУ від 22.09.2010 №889, отриманої під час проходження військової служби за 2013, 2014, 2015, 2016, 2017 роки;
- зобов'язано ВЧ НОМЕР_2 здійснити перерахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2013, 2014, 2015, 2016, 2017 роки ОСОБА_1 , включивши суму щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 22.09.2010 р. № 889 за відповідний місяць, до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється сума грошової допомоги на оздоровлення;
- зобов'язано ВЧ НОМЕР_2 здійснити виплату ОСОБА_1 перерахованих сум грошової допомоги на оздоровлення за 2013, 2014, 2015, 2016, 2017 роки, з урахуванням попередньо виплачених сум;
- в іншій частині позовних вимог відмовлено.
На виконання постанови суду, 11.04.2025 року відповідачем на картковий рахунок позивача виплачено грошове забезпечення у розмірі 79 393,95 грн.
14.05.2025 року відповідачем на картковий рахунок позивача виплачено грошове забезпечення у розмірі 196 777,76 грн.
13.06.2025 року відповідачем на картковий рахунок позивача виплачено грошове забезпечення у розмірі 97 332,64 грн.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам суд виходить з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Згідно із статтею 1 - 2, частиною 1 статті 9 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008). Цим положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Однак, Законом №2011-XII як і Положенням № 1153/2008 правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст.116 - 117 КЗпП України.
Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 р. у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 р. у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 р. у справі №826/15235/16, від 30.04.2020 р. у справі № 140/2006/19.
Так, статтею 116 КЗпП України (в редакції станом на дату звільнення позивача з військової служби) на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
26.02.2020 р. Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №821/1083/17 у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
В даному випадку, в рамках розгляду цієї справи судом встановлено, що відповідачем при звільненні позивача з військової служби не проведено з останнім повного розрахунку, зокрема не було виплачено в повному обсязі індексації грошового забезпечення та грошового забезпечення, що свідчить про недотримання відповідачем вимог ст.116 КЗпП України, що має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.
Як видно з матеріалів справи, позивача звільнено з військової служби та виключено зі всіх видів забезпечення ВЧ НОМЕР_2 - 07.11.2022 року.
Між тим, остаточний розрахунок на виконання судового рішення у справі №160/17054/23 проведено лише 13.06.2025 р. (остання дата надходження коштів на банківський рахунок позивача).
Оскільки повний розрахунок з позивачем проведений 13.06.2025 року, тому кінцевою датою для нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні буде 12.06.2025 року - день, що передує дню проведення з позивачем повного розрахунку, коли йому була виплачена індексація грошового забезпечення.
Позивач виключений зі списків 07.11.2022 року, а виплата індексації грошового забезпечення та грошового забезпечення в сумі 373 504,35 грн. відповідачем здійснена лише 13.06.2025 року, відповідно, час затримки розрахунку при звільненні буде період з 08.11.2022 року (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу) по 12.06.2025 року включно (день, що передує дню проведення з позивачем повного розрахунку, коли йому було виплачено грошове забезпечення).
Встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 29.02.2024 року у справі №24023771/21, від 07.11.2023 року у справі №380/13906/21.
Компенсація відповідно до статті 117 КЗпП України є однією із державних гарантій щодо порушення строків оплати праці. З огляду на правила й умови нарахування її розміру, повноваження відповідача щодо розрахунку, нарахування та виплати цієї суми не є дискреційними.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 16.07.2024 року у справі №460/14438/23.
Закінченням проходження військової служби є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо), про що приймається наказ. Тобто, до моменту прийняття наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, останній вважається таким, що проходить військову службу.
Період затримки розрахунку при звільненні складає з 08.11.2022 року по 12.06.2025 року.
Водночас, слід враховувати зміни, яких зазнала редакція ст.117 КЗпП України, на підставі якої здійснюються нарахування та виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, до 18.07.2022 року включно період затримки розрахунку при звільненні законодавчо не був обмежений жодним чином, натомість з 19.07.2022 року встановлено обмеження такого періоду шістьма місяцями.
Відповідно, в силу принципу прямої дії норми права на ту частину спірних правовідносин, яка тривала до 18.07.2022 року, поширюється редакція ст.117 КЗпП України, яка не передбачала обмеження періоди затримку розрахунку при звільненні, в той час як до періоду з 19.07.2022 року належить застосувати шестимісячне обмеження для такого періоду.
Аналогічним чином правозастосування щодо періоду, який тривав в період дії двох різних редакцій норми права, здійснено у постанові Касаційного адміністративного суду від 06.04.2023 року у зразковій справі №260/3564/22.
Отже, період з 08.11.2022 року по 12.06.2025 року, обмежений шістьма місяцями та його тривалість складає 181 день.
Щодо принципу пропорційності, який належить застосувати в спірних правовідносинах, суд зауважує наступне.
У межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Належить також враховувати висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23, якій відступлено від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22, та сформовано наступний правовий висновок:
« 105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».
Отже, підлягає застосуванню принцип пропорційності.
Щодо середньоденного грошового забезпечення позивача слід зазначити наступне.
Згідно із розрахунком середньоденного заробітку (грошового забезпечення) від 29.10.2025 року №655 ОСОБА_1 його середньоденне грошове забезпечення в розрахунку на 1 робочий день становить - 741,93 грн.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обчислюється наступним чином: 741,93 грн. х 181 = 134 289,33 грн.
Затримана виплата склала 373 504,35 грн.
Згідно із розрахунком грошового забезпечення при виключенні зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_2 підполковнику ОСОБА_1 від 29.10.2025 р. №654 при звільненні належало до виплати 5 611,34 грн. Не виплачено при цьому суму в розмірі 368 654,35 грн.
Таким чином, належало при звільненні 5 611,34 грн. + 373 504,35 грн.= 379 115,69 грн.
Як наслідок, протиправно не виплачено 98,52% від сум, що мали бути виплачені.
Як наслідок, позивачу до виплати за перший період належить 134 289,33 грн. х 98,52% = 132 301,85 грн.
Отже, стягненню на користь позивача підлягає 132 301,85 грн.
Суд також звертає увагу на те, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити стосовно відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 08.11.2018 року у справі №805/1008/16-а.
При цьому належним та ефективним способом захисту порушеного права є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19.
У задоволенні решти позовної заяви позивачу слід відмовити.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково з викладених вище підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України “Про судовий збір» з відповідача судові витрати, відповідно до ст.139 КАС України, не стягуються.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,
Позовну заяву - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльністю Військової частини НОМЕР_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 132 301,85 грн., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежі.
У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.
Судовий збір не стягується.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
Суддя К.С. Кучма