30 жовтня 2025 рокуСправа №160/26574/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду в адміністративній справі №160/26574/25, -
В провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного перебуває адміністративна справа №160/26574/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
29 жовтня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду. Зазначає, що строк пропущено в зв'язку з постійним проходженням позивачем військової служби.
Оцінюючи дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом суд зазначає наступне.
Позовні вимоги стосуються кратності обчислення та належної виплати грошового забезпечення періоду проходження позивачем військової служби з 24.05.2024 року по 18.05.2025 року.
Отже, про порушення своїх прав позивач повинен був дізнатися разом з отриманням грошового забезпечення за відповідні місяці, що мало місце за межами строку звернення до суду щодо усього спірного періоду.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Вирішуючи заяву позивача про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Право на звернення до адміністративного суду з позовом є складовою права на судовий захист, що передбачено статтею 55 Конституції України. Це право є диспозитивним правом у адміністративному процесі.
Частина перша статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини звертав увагу, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права» (рішення від 4 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France), Series A № 333-B, crop.42, пункт 36).
ЄСПЛ висловив позицію стосовно того, що, розглядаючи підстави для поновлення пропущеного строку, національні суди мають враховувати, що питання стосовно того, чи було дотримано справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (справи «Скордіно проти Італії», «Ятрідіс проти Греції»).
Одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.
В абзаці 7 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 вказано, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права.
Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційними скаргами особи, товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Еко-вугілля України» щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини першої статті 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 24 червня 2020 року № 6-р(ІІ)/2020 зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що гарантування приписом частини другої статті 55 Конституції України кожному права на доступ до суду з метою оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень є вимогою принципу верховенства права. Такий доступ не означає автоматичної незаконності цих рішень, дій або бездіяльності, а спрямований на перевірку у судовому порядку їх законності та правомірності, що не лише забезпечує ефективний захист прав, свобод кожної особи, якої стосується неправомірна діяльність суб'єктів владних повноважень, а й сприяє підтримці законності та правопорядку в цілому шляхом виявлення та усунення нелегітимних проявів у такій діяльності.
Наказом Військової частини НОМЕР_2 (правонаступником якої є відповідач) від 07.06.2025 року №173 позивача визнано таким, що вибув до нового місця служби.
Згідно довідки від 27.10.2025 року №1451/03/ НОМЕР_3 позивач перебуває на військовій службі.
Отже, позивач безперервно, починаючи зі спірного періоду, проходить військову службу.
З військового квитка позивача судом встановлено, що позивач після припинення проходження військової служби у відповідача продовжив її проходження в інших підрозділах, з військової служби дотепер не звільнений.
Проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:
1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.
2. Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.
3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.
4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.
5. Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.11.2024 року у справі №120/359/24.
Беручи до уваги специфічні умови військової служби та реалії, пов'язані зі збройною агресією проти України, роль Збройних Сил України та інших військових формувань в обороні Української держави, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності, суд констатує, що проходження позивачем військової служби свідчить про поважність причин пропуску процесуального строку.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05.02.2025 року у справі №160/2592/23.
Зважаючи на вищевикладене, враховуючи обмеження в розпорядженні власними правами в зв'язку з перебуванням на військовій службі під час повномасштабної збройної агресії, суд констатує поважність причин пропуску строку звернення до суду, в зв'язку з чим клопотання позивача підлягає задоволенню.
З огляду на викладені приписи Кодексу адміністративного судочинства України та Конвенції, проаналізувавши у сукупності наведені у заяві доводи, з метою запобігання обмеження прав позивача на доступ до правосуддя, суд вважає за доцільне визнати підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновити позивачу пропущений строк звернення до адміністративного суду з даною позовною заявою.
Керуючись ст. ст. 121-123, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-
Заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду в адміністративній справі №160/26574/25 - задовольнити.
Визнати поважними підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та поновити ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду по справі №160/26574/25.
Копію ухвали надіслати особам, які беруть участь у справі.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та не може бути оскаржена.
Суддя Н.В. Боженко