30 жовтня 2025 рокуСправа №160/21946/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Ніколайчук С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження позовної заяви ОСОБА_1 (представник позивача: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії
29 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якій просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо переведення виплати пенсії ОСОБА_1 через відділення поштового зв'язку, протиправними дії щодо визначення як працюючого пенсіонера, протиправними дії щодо визначення як особи, якій не здійснюється масовий перерахунок розміру пенсії, протиправною бездіяльність щодо не здійснення перерахунку розміру пенсії, протиправною бездіяльність щодо не виплати компенсації втрати частини доходу, протиправною бездіяльність щодо не виплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок за заявою поданою представником;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 , здійснити перерахунок розміру пенсії в порядку передбаченому ст. 27, 42, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 04 липня 2013 року, як не працюючому пенсіонеру, виключити з кола осіб, яким не здійснюється масовий перерахунок розміру пенсії, виплатити компенсацію втрати частини доходу з 04 липня 2013 року по 01.07.2014 року, з 01.07.2014 року за невиплату пенсії у встановленому Законом розмірі, з 01.11.2019 року за невиплату пенсії до дати виплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок, виплачувати пенсію на визначений пенсіонером банківський рахунок за заявою поданою представником відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що представником позивача було направлено до відповідача заяву про поновлення виплати пенсії на поточний банківський рахунок із зазначенням реквізитів особистого банківського рахунку позивача, при цьому рішенням оформленим листом відмовлено. Також, відмовлено позивачу, що для вирішення питання виплати пенсії через банківську установу, необхідно особисто позивачам звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України.
Представник позивачів вважає рішення, бездіяльність та дії відповідача щодо невиплати позивачам пенсії на особистий банківський рахунок протиправними, дискримінаційними та такими, що суперечать чинному законодавству. З огляду на вказане позивач просив задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 06 серпня 2025 року суд відкрив провадження у справі № 160/21946/25 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
Копія ухвали від 06 серпня 2025 року отримана представником відповідача, проте станом на день прийняття рішення відповідач правом на надання відзиву не скористався.
В силу ч. 4 ст. 124, ч. 8 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
Відповідач, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, не надіслав до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не повідомив про поважність причин ненадання відзиву.
Відповідно до ч. 6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
У відповідності до п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа є справою незначної складності та згідно з ст. ст. 257, 263 КАС України розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з ч. 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Частиною другою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно з приписами ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалося.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
Постановою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30.09.2013 по справі № 208/6566/13 зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Дніпродзержинська нарахувати та поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 04 липня 2013 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2022 року по справі № 160/9228/22 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 . Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з січня 2020 року.
10.03.2025 року представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою, та просив:
1. Повідомити про стан виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2022 року по справі № 160/9228/22.
2. Надіслати довідку про нараховану та фактично виплачену пенсію ОСОБА_1 за період з 07.10.2009 року по березень 2025 року.
3. Надіслати виписку з розпорядження про призначення (перерахунок) пенсії з 07.10.2009 року по березень 2025 року з інформацією про періоди страхового стажу та заробітної плати (доходу), яка врахована при розрахунку пенсії з врахуванням всіх законодавчих актів та постанов КМУ щодо перерахунку пенсій.
4. Виплатити компенсацію втрати частини доходу за вісь період невиплати пенсії.
5. Пенсію виплачувати в АТ "Ощадбанк" відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам.
6. Відповідь надати протягом 5 днів.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 31.03.2025 року повідомлено, що на виконання рішення суду від 30.09.2013 по справі № 208/6566/13 поновлено виплату пенсії ОСОБА_1 з 04.07.2013 року. Виплата пенсії ОСОБА_1 з листопада 2019 року проводилась через підприємство поштового зв'язку № 51931.
За звітними даними підприємства поштового зв'язку № 51931 пенсія за ОСОБА_1 не отримана по причині “Відсутня».
З січня 2020 року виплату пенсії ОСОБА_1 було призупинено у зв'язку з закінченням терміну дії паспорту.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.09.2022 у справі № 160/9228/22 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з січня 2020 року.
На виконання рішення суду від 21.09.2022 у справі № 160/9228/22 з січня 2020 року виплата пенсії ОСОБА_1 поновлена через підприємство поштового зв'язку № 51931.
За звітними даними підприємства поштового зв'язку № 51931 пенсія за період з вересня 2023 року ОСОБА_1 не отримана по причині “Відсутня». Таким чином, виплату пенсії ОСОБА_1 призупинено відповідно до статті 49 Закону № 1058. Пунктом 1.1 розділу I Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (зі змінами) передбачено, що заява про поновлення пенсії (заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1 до Порядку № 22- 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України. Інформація про розмір нарахованої та виплаченої пенсії ОСОБА_1 за період з 04.07.2013 по 31.01.2024 надана в таблиці.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.09.2022 по справі № 160/9228/22 не містить зобов'язань щодо нарахування та виплати компенсації.
02.04.2025р представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою, та просив:
1. Повідомити підстави визначення ОСОБА_1 як працюючого пенсіонера.
2. Надати докази працевлаштування ОСОБА_1 з 26.12.1996 року.
3. Повідомити підстави нездійснення перерахунку розміру пенсії.
4. Перерахувати розмір пенсії.
5. Виплатити компенсацію втрати частини доходу з 01.07.2013 року по 01.07.2014 року, з 01.01.2020 року по дату фактичної виплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок.
6. Виплатити компенсацію втрати частини доходу з 01.07.2014 року за невиплату пенсії у встановленому Законом розмірі 7. Відповідь надати протягом 5 днів.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 09.04.2025 року повідомлено, що засобами веб порталу позивача було направлено лист від 31.03.2025 № 0400-010406-8/63466 щодо виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.09.2022 у справі № 160/9228/22 за позовом ОСОБА_1 та щодо нарахування та виплати компенсації. Наявного міжнародного договору, який би регулював пенсійне забезпечення громадян України, які проживають на території Ізраїлю не існує, особи, які постійно проживають за межами України, вважаються “працюючими», тому підстави для призначення та виплати пенсії ОСОБА_1 як “непрацюючому пенсіонеру» відсутні.
11.06.2025 року представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою, та просив: - перерахувати розмір пенсії, визначити як непрацюючого пенсіонера, поновити з листопада 2019 року, виплатити компенсацію втрати частини доходу за всі періоди невиплати пенсії та за невиплату пенсії у встановленому законом розмірі, виплачувати пенсію на визначений пенсіонером банківський рахунок відкритий в АТ «Ощадбанк» відповідно зазначеним в заяві реквізитам.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 10.07.2025 року повідомлено, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.09.2022 у справі №160/9228/22 виплата пенсії за віком ОСОБА_1 була поновлена з 01 січня 2020 року, відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі-Закон №1058).
З 01.09.2023 виплата пенсії проводилась через відділення поштового зв'язку № 51931. За звітними даними відділення поштового зв'язку № 51931 пенсія за період з вересня 2023 року по січень 2024 року ОСОБА_1 не отримана по причині “Відсутній».
Представник позивача вважає протиправною бездіяльність Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області щодо невиплати пенсії у встановленому Законом розмірі, з 01.11.2019 року за невиплати пенсії до дати виплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок, виплачувати пенсію на визначений пенсіонером банківський рахунок за заявою поданою представником відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам, звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004р. таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, оскільки і Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", і Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні мають норми Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" як однопредметного та рівносильного акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України Про пенсійне забезпечення підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням дії норм Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Згідно з ст.2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Таким чином, призначення пенсії за вислугу років передбачене саме нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення".
За змістом ст.27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсії за віком визначається залежно від середньомісячного заробітку та коефіцієнту страхового стажу, тобто параметрів, арифметичне значення яких обчислюється за нормами ст. 24, 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Так, у розумінні ч.1 ст.24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Отже, з 01.01.2004р. обов'язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об'єктом загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною ч.2 ст.24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" правила обчислення стажу роботи громадянина у цілях пенсійного забезпечення визначались, зокрема, ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", ч.1 якої містила положення про те, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Частиною 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» окреслювались спеціальні випадки включення до стажу роботи періодів іншої діяльності громадянина.
За приписами ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, до 31.12.2003р. страховий стаж громадянина має складатись виключно з проміжків часу ведення трудової діяльності або часу належності до кола осіб, спеціально окреслених ч.3 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», підтверджених записами у трудовій книжці або іншими об'єктивними даними за Порядком № 637 та безвідносно до події оплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до ч.1 статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу, починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Згідно з п. 4-3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсії, призначенні до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», з 1 жовтня 2017 року перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%.
Частиною 2 ст.40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Отже, у випадку призначення пенсії на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» при обчисленні пенсії враховується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Відповідно до ч. 4 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі. Перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати (доходу), з якої обчислена пенсія.
За бажанням пенсіонера перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії.
Органи Пенсійного фонду щороку з 1 квітня без додаткового звернення особи проводять перерахунок пенсії тим особам, які на 1 березня року, в якому здійснюється перерахунок, набули право на проведення перерахунку, передбаченого абзацами першим - третім цієї частини, на найбільш вигідних умовах. Порядок такого перерахунку пенсії встановлюється правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Подібні за змістом положення містяться в Порядку 10-1, відповідно до пункту 3 якого перерахунок пенсії проводиться пенсіонеру, який після призначення (перерахунку) пенсії:
1) продовжував працювати та має не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі. Перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати (доходу), з якої (якого) призначено (попередньо перераховано) пенсію або із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 Закону № 1058-IV, за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії;
2) продовжував працювати і має менш як 24 місяці страхового стажу. Перерахунок пенсії проводиться не раніше ніж через два роки з дня звернення за призначенням (попереднім перерахунком) пенсії.
Перерахунок проводиться з урахуванням страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) та із заробітної плати (доходу), з якої (якого) призначено (попередньо перераховано) пенсію.
Аналіз частини четвертої статті 42 Закону № 1058-IV свідчить, що цією нормою встановлено можливість перерахунку пенсії застрахованій особі, яка продовжувала працювати, з урахуванням додатково набутого нею страхового стажу. Такий перерахунок, на вибір пенсіонера, може здійснюватись або лише з урахуванням додатково набутого страхового стажу за умови перерахунку пенсії із заробітної плати (доходу), з якої ця пенсія була обчислена, або з урахуванням як зазначеного стажу, так і заробітної плати, яку пенсіонер отримував уже після призначення пенсії.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.
Статтею 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України № 25рп/2009 від 07.10.2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV.
Як зазначено у вказаному Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не містить такої підстави для припинення виплати пенсії як перебування пенсіонера за кордоном.
Отже з 7 жовтня 2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися в будь-якому разі незалежно від місця проживання пенсіонера.
І саме з цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
За правилами ч.2 ст.49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Аналіз норм пенсійного законодавства вказує на те, що особа, яка має право на виплату пенсії та здійснила визначені законом дії на реалізацію свого права щодо поновлення виплати пенсії, має право на таке поновлення незалежно від місця свого проживання або перебування.
Приписами ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перерахунок та поновлення виплати пенсії здійснюється на підставі особисто поданої пенсіонером заяви, також, заяву про перерахунок та поновлення виплати пенсії може бути подано пенсіонером через свого повноважного представника.
Згідно із пунктом 1.1 наведеного вище Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Згідно із абз.1 п.1.5 Порядку № 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Отже наведені норми містять положення, що дозволяють звернення пенсіонера з заявою про поновлення виплати пенсій не особисто, а через законного представника.
Право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України. Тобто, кожен громадянин України має право на вибір місця свого проживання із збереженням всіх конституційних прав.
Підсумовуючи, суд зазначає, що позивач, проживаючи в державі Ізраїль, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України і пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Стосовно вимог позивача здійснювати виплату пенсії на визначений пенсіонером банківській рахунок за заявою поданою представником, суд зазначає, що Порядок № 1596, в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 22.09.2016, визначає механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об'єднаними управліннями, головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів (далі - пенсія та грошова допомога), шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги в уповноважених банках.
Уповноваженими банками, згідно з пунктом 2 Порядку №1596 є банки, визначені переможцями конкурсу на право виплати пенсій, грошової допомоги та заробітної плати працівникам бюджетних установ через поточні рахунки відповідно до Порядку проведення конкурсного відбору банків, через які здійснюється виплата пенсій, грошової допомоги та заробітної плати працівникам бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. №1231.
Виплата пенсій та грошової допомоги відповідно до цього Порядку здійснюється за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувачів в населених пунктах у межах України, в яких функціонують вибрані одержувачами уповноважені банки, їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо) (пункт 4 Порядку №1596).
Як зазначено в пункті 6 Порядку №1596 одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка.
Згідно із нормами пунктів Порядку №1596:
- між уповноваженим банком і одержувачем укладається договір банківського рахунка. Положеннями договору не можуть погіршуватися умови виплати пенсій та грошової допомоги, встановлені цим Порядком. Умови договору повинні передбачати можливість його розірвання за ініціативою однієї із сторін (пункт 9);
- заява про виплату пенсії або грошової допомоги (додаток1) подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду чи органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України або приймається органом Пенсійного фонду чи органом соціального захисту населення від установи уповноваженого банку(пункт 10);
- органи Пенсійного фонду та органи соціального захисту населення на підставі заяв, передбачених пунктом 10 цього Порядку, складають: списки на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки (далі - списки) згідно з додатком 2 у двох примірниках; опис списків на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки (далі - опис) згідно з додатком 3 у трьох примірниках (пункт 12).
- списки у двох примірниках за один день до початку кожного виплатного періоду, за який виплачується пенсія та грошова допомога, подаються органами Пенсійного фонду та органами соціального захисту населення відповідним установам уповноважених банків разом з двома примірниками описів (пункт 13);
- на підставі складених документів органи Пенсійного фонду та органи соціального захисту населення проводять протягом місяця за датами у межах виплатного періоду перерахування уповноваженим банкам коштів, необхідних для виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки одержувачів (пункт 14).
Таким чином, норми статті 47 Закону № 1058-ІV визначають можливість виплати пенсії через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Пунктом 6 Порядку №1596 визначено, що пенсіонери самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка.
Пунктом 10 Порядку №1596 визначено, що заява про виплату пенсії подається:
- одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України;
- приймається органом Пенсійного фонду від установи уповноваженого банку.
Враховуючи викладене, а також те, що відповідач не надав до суду будь-яких доказів на спростування доводів позивача, суд вважає, що позивачем була дотримана вимога щодо подачі заяви про виплату пенсії на банківський рахунок від установи уповноваженого банку.
Вирішуючи питання компенсації втрати частини доходів, суд виходить з такого.
Частиною 2 статті 49 Закону №1058-ІV передбачено поновлення виплати пенсії в порядку, передбаченому статтею 46 цього Закону.
Відповідно до статті 46 Закону №1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Оскільки відповідач протиправно припинив виплату пенсії позивача, а у випадку поновлення виплати пенсії підлягає застосуванню стаття 46 Закону №1058-ІV, яка, зокрема передбачає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача перерахувати розмір та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_2 з дати припинення з компенсацією втрати частини доходів.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів щодо правомірності своїх дій.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Позивач при зверненні до суду поніс судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1211,20 грн, що документально підтверджується квитанцією від 04.08.2025 року.
Оскільки задоволено основну вимогу позивача, сплачений судовий збір за подання позову до суду в сумі 1211,20 грн потрібно стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 241-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 (представник позивача: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задоволити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо переведення виплати пенсії ОСОБА_1 через відділення поштового зв'язку, протиправними дії щодо визначення як працюючого пенсіонера, протиправними дії щодо визначення як особи, якій не здійснюється масовий перерахунок розміру пенсії, протиправною бездіяльність щодо не здійснення перерахунку розміру пенсії, протиправною бездіяльність щодо не виплати компенсації втрати частини доходу, протиправною бездіяльність щодо не виплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок за заявою поданою представником.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 , здійснити перерахунок розміру пенсії в порядку передбаченому ст. 27, 42, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 04 липня 2013 року, як не працюючому пенсіонеру, виключити з кола осіб, яким не здійснюється масовий перерахунок розміру пенсії, виплатити компенсацію втрати частини доходу з 04 липня 2013 року по 01.07.2014 року, з 01.07.2014 року за невиплату пенсії у встановленому Законом розмірі, з 01.11.2019 року за невиплату пенсії до дати виплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок, виплачувати пенсію на визначений пенсіонером банківський рахунок за заявою поданою представником відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам.У іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (представник позивача: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук