30 жовтня 2025 рокуСправа №640/18574/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ніколайчук С.В.
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якій просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у призначенні, нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії за вислугу років та скасувати рішення заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 2600- 0303-8/13457 від 11.02.2020;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до стажу ОСОБА_1 , що дає право на пенсію за вислугу років у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів половину строку навчання в Харківському юридичному інституті ім. Ф.Е. Дзержинського, що становить 1 рік 10 місяців, строк проходження строкової військової служби, що становить 3 роки та 22 дні, строк роботи на посадах слідчих в органах внутрішніх справ МВС України і податкової міліції ДПА України та на посадах прокурорів в прокуратурі Київської області та Генеральній прокуратурі України, що становить 28 років, 7 місяців та 18 днів, що на день звернення за пенсією складає 33 роки, 5 місяців та 4 днів;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років у відповідності до вимог статті 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-УІІ та частини 6 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ у розмірі 60% від суми його місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що останній звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за вислугу років у відповідності до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням положень ст. 21 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» скасування якої визнано Конституційним судом України не конституційним (рішення від 22.05.2018 № 5-р/2018).
До заяви долучено всі необхідні документи, які свідчать про наявність позивача достатнього стажу для призначення пенсії за вислугу років згідно із зазначеними положеннями Законів та Рішення Конституційного Суду України.
Однак рішенням заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 2600-0303-8/13457 від 11.02.2020 відмовлено у призначені пенсії , у зв'язку з відсутністю права на призначення пенсії за вислугу років згідно із ст. 86 Закону України «Про прокуратуру».
З урахуванням вищенаведеного, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Справі присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 640/18574/20 та передано на розгляд судді Окружного адміністративного суду міста Києва Арсірій Р.О.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.08.2020 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними матеріалами у справі.
14.09.2020 року відповідач подав, де зазначив, що управлінням відмовлено позивачу у призначені пенсії за вислугу років відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII.
Позивач щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до ч. 6 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII до управління в 2020 році не звертався та управлінням не розглядалось питання щодо призначення чи відмови у призначенні пенсії чи відмови у призначені пенсії згідно із зазначеної норми.
Щодо періодів роботи на посадах слідчих в органах внутрішніх справ МВС України і податкової міліції ДПА України, управління просить звернути увагу, що відповідно до записів трудової книжки позивача а саме п. 9 та 10 не зазначається посада на яких працював позивач у період з 06.08.1990 по 08.06.1998 року в органах внутрішніх справ, та запису п. 1 та 12 не зазначається посада на яких працював позивач у період з 22.06.1998 по 30.06.2006 в органах податкової міліції ДПА.
Стаття 86 Закону України «Про прокуратуру» чітко передбачає, що до вислуги років зараховується до вислуги років час роботи в органах внутрішніх справ, лише якщо особа працює на начальницьких посадах в органах внутрішніх справ.
Щодо зобов'язання зарахувати до стажу роботи на посадах прокурорів половини строку навчання в Харківському юридичному інституті ім.. Ф.Е. Дзержинського, строк проходження строкові' військової служби, строк роботи на посддах слідчих в органах внутрішніх справ МВС України і податкової Міліції ДПА України, Управління зазначило, що під поняттям «навчання у вищих юридичних навчальних закладах» розуміється підготовка кадрів для органів прокуратури передусім базовими вищими навчальними закладами, а саме: Національна академія прокуратури України (м.Київ), Національна юридична академія ім. Я. Мудрого (м. Харків) та Одеська національна юридична академія (м.Одеса) за рахунок коштів державного бюджету.
У структурі зазначених вищих навчальних закладів діють спеціалізовані Інститути підготовки кадрів для органів прокуратури України.
Між Генеральною прокуратурою України та вказаними вище навчальними закладами укладені договори про цільову підготовку фахівців для органів прокуратури, на підставі цих договорів прокуратурою будь-якої з областей за результатами конкурсного відбору надаються рекомендації для вступу на денну форму навчання в обраний абітурієнтом ВУЗ. У разі вступу до обраного навчального закладу, рекомендації прокуратури надає право здобути вищу освіту за кошти державного бюджету, а в подальшому працевлаштування в органи прокуратури.
На підставі вищевикладеного, відповідач немає підстав для зарахування половини періоду навчання позивача на юридичному факультеті Харківського юридичного інституту ім.. Ф.Е. Дзержинського.
Законом України від 13.12.2022 №2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі -Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону №2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Згідно з абзацом четвертим п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2825-ІХ, інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1,289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.
В січні 2025 року на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративної справи № 640/18574/20.
07.02.2025 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу розподіллено судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Ніколайчук С.В. та передано на розгляд 10.02.2025 року.
Ухвалою від 14 лютого 2025 року суд прийняв адміністративну справу № 640/18574/20 до провадження судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Ніколайчук С.В. та продовжив розгляд адміністративної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами зі стадії розгляду справи по суті.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 .
Позивач з 16.09.2005 року по 18.11.2019 рік проходив службу в органах прокуратури України на посадах прокурорів в прокуратурі Київської області та Генеральній прокуратурі України.
21 червня 2016 року на підставі наказу Генерального прокурора України № 734ц позивача призначено на посаду прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Державної фіскальної служби України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України.
Наказом Генерального прокурора від 14 листопада 2019 року № 1469ц позивача звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Державної фіскальної служби України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури) з 18.11.2019 року.
Після звільнення з органів прокуратури 20.12.2019 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за вислугу років у відповідності до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням положень ст. 21 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» скасування якої у 2014 році визнано Конституційним судом України не конституційним (рішення від 22.05.2018 № 5-р/2018).
Рішенням заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 2600-0303-8/13457 від 11.02.2020 позивачу відмовлено в призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю права на призначення пенсії за вислугу років, згідно із ст. 86 Закону України «Про прокуратуру».
В обґрунтування оскаржуваного рішення відповідач зазначив, що відповідно до наданих позивачем документів, вислуга років становить 33 роки 6 місяців, у тому числі 13 років 8 місяців на посадах прокурорів, що не дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Не погоджуючись із рішеннями Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не призначення пенсії за вислугу років згідно із ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За змістом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Статтею 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Питання пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури було врегульоване положеннями статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ, частина перша якої встановлювала, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку; пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії; за кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Разом із тим, 15 липня 2015 року набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.
У зв'язку з набранням чинності зазначеним Законом втратили чинність положення статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, в частині визначення осіб, які мають право на призначення пенсії за вислугу років та розміру такої пенсії.
У свою чергу, статтею 86 Закону №1697-VII визначено підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років.
Так, частиною першою статті 86 Закону №1697-VII встановлено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:
- по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років;
- з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців;
- з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років;
- з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців;
- з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років;
- з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців;
- з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років;
- з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців;
- з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років;
- з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців;
- з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
Таким чином, статтею 86 Закону № 1697-VII збільшено стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ.
В оскаржуваному рішенні відповідач зазначив, що відповідно до наданих позивачем документів, вислуга років становить 33 роки 6 місяців, у тому числі 13 років 8 місяців на посадах прокурорів, що не дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Стосовно зарахування половини строку навчання позивача в Харківському юридичному інституті ім. Ф.Е. Дзержинського за спеціальністю «Правознавство» відповідно до диплому серії НОМЕР_3 від 278.06.1990 року, суд з'ясував таке.
Частиною 6 статті 86 Закону № 1697-VII передбачено, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на посадах прокурорів (в тому числі адміністративних) органів прокуратури, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями; на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; у науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання; на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Тренінговому центрі прокурорів України; на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.
Таким чином, відповідно до вищенаведених положень Закону № 1697-VII державним службовцям, які обіймають особи з вищою юридичною освітою зараховується половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання до вислуги років.
Відповідно до копії диплома серії НОМЕР_3 підтверджується, що позивач закінчив у навчався в Харківському юридичному інституті ім. Ф.Е. Дзержинського з 1986 році по1990 рік за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста.
Отже, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання враховується виключно при визначенні чи достатній у особи час роботи на прокурорських посадах для призначення йому пенсії за вислугою років, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 25 серпня 2021 року у справі №751/4203/17 та спростовує посилання відповідача на Закон України «Про освіту» від 23.05.1991 року та в редакції цього закону від 01.07.2014 року.
Тобто позивач має право на зарахування до стажу роботи на посадах прокурорів половину строку навчання в Харківському юридичному інституті ім. Ф.Е. Дзержинського за спеціальністю «Правознавство», що становить 1 рік 10 місяців.
Відповідно до матеріалів справи позивач з 12.05.1982 року по 04.06.1985 року проходив віськову службу, що підтверджується записами у військовому квитку серії НОМЕР_4 від 12.05.1982 року, строк якої також має бути застрахована позивачу на посадах прокурорів відповідно до норми ст. 86 Закону України «Про прокуратуру».
Щодо зарахування періоду роботи позивача до посади прокурора на посадах слідчих в органах внутрішніх справ МВС України і податкової поліції ДПА України, суд зазначає таке.
З копії трудової книжки позивача НОМЕР_5 слідує, що позивач працював на посадах в органах внутрішніх справ МВС України, а саме:
- служба на посадах слідчих у підрозділах ГУ МВС України в м. Києві з 06.08.1990 по 08.06.1998, що становить 07 років 10 місяців 02 дні, що підтверджується записами у трудовій книжці та архівною довідкою ГУ МВС України в м. Києві від 13.01.2020 № Л-507лп/125/26-2020;
- служба на посадах слідчих в слідчих підрозділах податкової міліції ДПА у м. Києві та ДПА України з 22.06.1998 по 30.06.2005, що становить 07 років 00 місяців 08 днів, що підтверджується записами в трудовій книжці та витягом з послужного списку від 03.01.2020.
Суд погоджується з твердженням позивача, що посада слідчого у підрозділах ГУ МВС України в м. Києві та посада слідчого в підрозділах податкової міліції ДПА у м. Києві та ДПА України зараховується до стажу роботи за вислугою років до прокурорського стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 липня 2024 року у справі № 580/7019/23.
Стосовно вимог позивача про зарахування до стажу позивача, що дає право на пенсію за вислугу років стаж роботи на посадах прокурорів в прокуратурі Київської області та Генеральній прокуратурі України, суд зазначає, що відповідно до оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 2600- 0303-8/13457 від 11.02.2020, стаж позивача на посадах прокурорів в прокуратурі Київської області та Генеральній прокуратурі України зарахований до стажу роботи на посадах прокурорів, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Відповідач в відзиві на позовну заяву зазначив та з Єдиного реєстру судових рішень суд встановив, що позивач звертався до Дарницького районного суду м. Києва звертався з адміністративним позовом щодо зобов'язання Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити, нарахувати та виплачувати йому пенсію за вислугу років у відповідності до вимог ст. 50-1 Закону України " Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 № 1789-ХІІ у розмірі 80% від місячного заробітку без обмеження граничного розміру та з урахуванням середньомісячної суми виплат за 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі, яка становить 17 262,90 гривень відповідно до довідки Генеральної прокуратури України від 02.02. 2017 № 18-59 зп з додатком починаючи з 13.02. 2017 року ( з дня звернення за пенсією.
Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 08.12.2017 року (справа 753/14944/17) у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - відмовлено.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України).
Стосовно вимог позивача про призначення, нарахування та виплату пенсії позивачу відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», суд зазначає про таке.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межахзакону, можливість застосувати нормизаконута вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.
Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідалозакону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.12.2019 року про призначення пенсії за вислугу років у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів у відповідності до вимог статті 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII та з урахуванням положень ст. 21 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» скасування якої визнано Конституційним судом України не конституційним (рішення від 22.05.2018 № 5-р/2018), з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні та зарахованих цим судовим рішенням стаж позивача до стажу на посадах в органах прокуратури.
В той же час, підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 2600- 0303-8/13457 від 11.02.2020.
Суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.
Висновки суду, викладені в мотивувальній частині його рішення є в однаковій мірі обов'язковими для врахування суб'єктом владних повноважень при здійсненні своїх повноважень на виконання рішення суду, як і висновки, визначені в резолютивній частині рішення. Суд зауважує, що при визначенні меж встановлених зобов'язань необхідно враховувати як резолютивну, так і мотивувальну частини судового рішення.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що позовна заява підлягає частковому задоволенню судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.
Позивач при зверненні до суду сплатив судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в загальному розмірі 840,80 грн, що документально підтверджується квитанцією 0.0.1796145977.1 від 10.08.2020.
Оскільки задоволенно основну позовну вимогу позивача, то сплачений судовий збір за подання позову до суду в сумі 840,80 грн потрібно стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 2600- 0303-8/13457 від 11.02.2020.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до стажу ОСОБА_1 , що дає право на пенсію за вислугу років у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів половину строку навчання в Харківському юридичному інституті ім. Ф.Е. Дзержинського, строк проходження строкової військової служби, строк роботи на посадах слідчих в органах внутрішніх справ МВС України і податкової міліції ДПА України.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.12.2019 року про призначення пенсії за вислугу років у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів у відповідності до вимог статті 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII та з урахуванням положень ст. 21 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» скасування якої визнано Конституційним судом України не конституційним (рішення від 22.05.2018 № 5-р/2018), з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні та зарахованих цим судовим рішенням стаж позивача до стажу на посадах в органах прокуратури.
У задоволенні решти вимог позивача - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) судові витрати з оплати судового збору у сумі 840,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук