29 жовтня 2025 року ЛуцькСправа № 640/19670/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Костюкевича С.Ф.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в м. Києві, Головного управління МВС України в м. Києві, Державної казначейської служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на службі,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в м. Києві (далі - Шевченківський РУ ГУ МВС України в м. Києві, відповідач 1), Головного управління МВС України в м. Києві (далі - ГУ МВС України в м. Києві, відповідач 2), Державної казначейської служби України (далі - відповідач 3) про визнання протиправним та скасування наказу ГУ МВС України в м. Києві №22 о/с від 20.07.2020 в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ; зобов'язання поновити його на службі в органах внутрішніх справ України на займаній посаді; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при прийняті наказу ГУ МВС України в м. Києві №22 о/с від 20.07.2020 «Щодо особового складу» в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ суб'єктом владних повноважень порушені норми чинного законодавства України та гарантоване йому конституційне право на працю.
Вказав, що наказом ГУ МВС України в м. Києві від 22.10.2015 №915 о/с його вже було звільнено із займаної посади в органі внутрішніх справ відповідно до пп. «г» п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, однак, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.04.2018 у справі №826/25922/15, яке набрало законної сили 18.06.2018 вказаний наказ від 22.10.2015 №915 о/с про звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 , старшого інспектора патрульної служби взводу №3 роти патрульної служби Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в м. Києві було скасовано як протиправний та поновлено ОСОБА_1 на даній посаді, стягнуто на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу. На виконання цього рішення суду від 16.04.2018 наказом ГУ МВС України в м. Києві від 17.05.2018 №22 о/с ОСОБА_1 поновлено на вищевказаній посаді в Шевченківському РУГУ МВС України в м. Києві, проте наказом Головного управління МВС України в м. Києві № 31 о/с від 17.08.2018 його було знову звільнено.
Зазначив, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2019 по справі № 826/15587/18, яке набрало законної сили 10.08.2020, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління МВС України в місті Києві від 17.082018 №31 о/с «Щодо особового складу» в частині звільнення ОСОБА_1 , старшого лейтенанта міліції, з посади старшого інспектора патрульної служби взводу №3 роти патрульної служби Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві та з органів внутрішніх справ; ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора патрульної служби взводу №3 роти патрульної служби Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві з 17.08.2018; стягнуто з Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 37 376,20 грн.
Ствердив, що оскаржуваним наказом Головного управління МВС України в м. Києві №22 о/с від 20.07.2020 його було знову звільнено, а з наказом про поновлення на службі на підставі рішення суду по справі № 826/15587/18 позивача до сьогодні у встановленому чинним законодавством України порядку не ознайомлено
Зауважив, що жодні документи (зокрема, повідомлення) йому для підпису відповідачами не надавалися, а тому вважає, що його не було попереджено у встановленому чинним законодавством порядку про звільнення з посади з підстав скорочення чисельності штату, при цьому, відповідачі всупереч вимог чинного законодавства перед звільненням ОСОБА_1 з посади, не виконали свого обов'язку, а саме: не запропонували йому вакантні посади та не з'ясували можливість подальшого використання позивача на службі в поліції.
Крім того, звернув увагу суду, що бажає проходити подальшу службу в поліції, що підтверджується результатами вирішення спору, що виник між ОСОБА_1 і ГУНП у м. Києві, Поліцейською комісією, де Окружним адміністративним судом міста Києва прийнято рішення від 10.08.2018 у справі №826/1995/17, яким скасовано рішення Поліцейської комісії ГУНП в місті Києві, оформлене протоколом від 11.01.2017, щодо кандидата на зайняття вакантної посади «Поліцейський управління поліції в метрополітені» ОСОБА_1 , та зобов'язано Поліцейську комісію повторно провести співбесіду з ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення за результатами обговорення кандидата з урахуванням висновків даного рішення.
З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду справу №640/19670/20, вирішено, що справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 прийнято до провадження адміністративну справу №640/19670/20, провадження у цій адміністративній справі поновлено, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження з викликом сторін та замінено в даній адміністративній справі відповідача Шевченківське районне управління Головного управління МВС України в м. Києві на правонаступника - Головне управління Національної поліції у м. Києві (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15; код ЄДРПОУ ВП 40108583).
У додаткових поясненнях представник ГУМВС України в м. Києві зазначила, що ГУ МВС України в м. Києві перебуває у стані припинення, шляхом ліквідації. Наказом МВС України «Про організаційно штатні питання» від 06.11.2015 №1388 скорочені всі штати, в т.ч. Шевченківського РУГУ МВС України в м. Києві. Відповідно до пп. «г» п. 64 Положення про проходження служби рядовими і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 27.07.1991 №114, звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - за відсутності можливості подальшого використання на службі. Вважає, що ГУ МВС України в м. Києві не маючи можливості для подальшого використання позивача на службі, законно та обґрунтовано прийняло рішення щодо звільнення ОСОБА_1 відповідно до пп. «г» п. 64 Положення.
При цьому вказала, що листом ГУ МВС України в м. Києві від 30.04.2020 №1359/125/26/01-2020 позивача повідомлено, що посаду на яку його поновлено відповідно до постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.12.2019 у справі №826/15587/18, згідно з наказом МВС України від 06.11.2015 № 1338 «Про організаційно-штатні зміни» скорочено, тому ГУМВС України в м. Києві відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 73 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» попереджає ОСОБА_1 про можливе майбутнє звільнення, згідно з пп. «г» (через скорочення штатів) п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
У відповіді на відзив позивач підтвердив свої доводи, зазначені у позовній заяві та просив у задовольнити його позовні вимоги.
Перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини.
22.10.2015 наказом ГУ МВС в м. Києві №915 о/с старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 звільнено з посади старшого інспектора патрульної служби взводу №3 роти патрульної служби Шевченківського районного управління відповідно до пп. «г» (через скорочення штатів) п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік), - з 24.10.2015.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.04.2018, набрало законної сили 18.06.2018, у справі №826/25922/15 за позовом ОСОБА_1 до ГУМВС в м. Києві та Шевченківського РУГУ МВС України в м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу від 22.10.2015 №915 о/с такий позов ОСОБА_1 задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління МВС в м. Києві від 22.10.2015 №915 о/с про звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 , старшого інспектора патрульної служби взводу №3 роти патрульної служби Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в м. Києві; поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого лейтенанта міліції, старшого інспектора патрульної служби взводу №3 роти патрульної служби Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в м. Києві; вирішено стягнути з Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 68 596,32 грн.
На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.04.2018 у справі №826/25922/15, наказом ГУ МВС України в м. Києві від 17.05.2018 №22 о/с ОСОБА_1 поновлено на посаді старшого інспектора патрульної служби взводу №3 роти патрульної служби Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в м. Києві.
17.08.2018 наказом ГУ МВС України в м. Києві «Щодо особового складу» №31 о/с (копія витягу з якого наявна у матеріалах справи) старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас та відповідно з названої вище посади згідно з пп. «г» (через скорочення штатів) п. 64 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, - з 17.08.2018.
Вважаючи протиправним даний наказ від 17.08.2018 №31 о/с в частині свого звільнення, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з цим позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2019 по справі № 826/15587/18, яке набрало законної сили 10.08.2020, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління МВС України в місті Києві від 17.082018 №31 о/с «Щодо особового складу» в частині звільнення ОСОБА_1 , старшого лейтенанта міліції, з посади старшого інспектора патрульної служби взводу №3 роти патрульної служби Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві та з органів внутрішніх справ; ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора патрульної служби взводу №3 роти патрульної служби Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві з 17.08.2018; стягнуто з Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 37 376,20 грн.
На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.12.2019 по справі № 826/15587/18, наказом ГУ МВС України в м. Києві від 15.01.2020 №3о/с ОСОБА_1 поновлено на посаді старшого інспектора патрульної служби взводу №3 роти патрульної служби Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в м. Києві.
20.07.2020 наказом ГУ МВС України в м. Києві №22 о/с «Щодо особового складу» старшого інспектора патрульної служби взводу №3 роти патрульної служби Шевченківського районного управління ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ відповідно до пп. «г» (через скорочення штатів) п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік), - з 20.07.2020.
Поряд з цим, суд встановив, що у провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала адміністративна справа №826/1995/17 за позовом ОСОБА_1 до ГУНП України в м. Києві, Поліцейської комісії ГУ НП України в м. Києві з вимогами про визнання протиправним та скасування рішення Поліцейської комісії ГУНП України в місті Києві від 11.01.2017 відносно ОСОБА_1 , та про вирішення питання щодо прийняття позивача на службу до Національної поліції України відповідно до вимог чинного законодавства України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.08.2018, що набрало законної сили з 26.10.2018, позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Поліцейської комісії ГУНП України в місті Києві, оформлене протоколом від 11.01.2017, щодо кандидата на зайняття вакантної посади «Поліцейський управління поліції в метрополітені» ОСОБА_1 ; зобов'язано Поліцейську комісію ГУНП України в місті Києві повторно провести співбесіду з ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення за результатами обговорення кандидата з урахуванням висновків даного рішення.
Зокрема, в ході розгляду справи №826/1995/17 Окружний адміністративний суд міста Києва встановив, що 15.09.2016 ОСОБА_1 подав анкету на посаду поліцейського Національної поліції України №30285 на заміщення вакантної посади «поліцейський управління поліції в метрополітені». В подальшому електронним листом позивача було запрошено на перший етап конкурсу 08.10.2016, що складався з комп'ютерного тесту загальних навичок. Після чого, за результатами успішного проходження позивачем тестування та перевірки рівня фізичної підготовленості на посаду «поліцейський управління поліції в метрополітені» поліції м. Києва, ОСОБА_1 електронним листом було запрошено на співбесіду з Поліцейською комісією, призначену на 11.01.2017, з метою встановлення відповідності особистісних характеристик та мотивації кандидатів особливостям служби на обраній посаді (копії електронних листів надано позивачем та містяться в матеріалах справи). Після проходження співбесіди ОСОБА_1 отримав електронного листа, яким служба кадрового забезпечення повідомила наступне: «за результатами проходження співбесіди з поліцейською комісією 11 січня 2017 року, Ви отримали заключення «не рекомендований на зайняття вакантної посади «поліцейський управління поліції в метрополітені». Відповідно до розд. ІХ Типового порядку проведення конкурсу на службу до поліції та/або зайняття вакантної посади, затвердженого Наказом МВС №1631 від 25 грудня 2015 року, Ви не можете бути призначеним на обрану вакансію».
Розглядаючи справу №826/1995/17 Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку про відсутність у матеріалах вказаної справи достатніх і допустимих доказів правомірності прийняття Поліцейською комісією ГУ НП у м. Києві рішення від 11.01.2017, яким відносно ОСОБА_1 зроблено висновок «не рекомендований на зайняття вакантної посади «поліцейський управління поліції в метрополітені».
Вважаючи протиправним наказ про звільнення, ОСОБА_1 звернувся із цим позовом до суду.
При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною п'ятою ст. 43 Конституції України визначено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до ст. 51 Кодексу законів про працю України (далі також - КзпП України), держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, у тому числі, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Законом України «Про міліцію» від 20.12.1990 №565-XII (що втратив чинність з 07.11.2015) передбачалося, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 10 чинного Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 (надалі - Положення №114) встановлено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
Зокрема, відповідно до п. 64 цього ж Положення, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі (пп. «г»).
Між тим, Верховною Радою України 02.07.2015 було прийнято Закон «Про Національну поліцію» №580-VІІІ, який 06.08.2015 опубліковано в офіційному виданні «Голос України» №141-142.
Розділом XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону визначено, що: цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім: пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; частини сьомої статті 15 та частини п'ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 01 січня 2017 року.
Крім того, за змістом п. 4, 8, 9, 10 і 11 розд. XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VІІІ, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
З дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень цього Закону».
Таким чином, Законом України «Про Національну поліцію» передбачено право осіб, які проходили службу в органах внутрішніх справ (міліції) і відповідають вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, за їх бажанням (згодою) можуть бути прийнятими на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, тобто до 06.11.2015 включно. У разі не прийняття на службу до поліції через невідповідність вимогам до поліцейських, або ж відмови від проходження служби в поліції, працівника міліції звільняють зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів, тобто, на підставі пп. «г» п. 64 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ». Також приписами п. 9 розд. XI Закону України «Про Національну поліцію» вбачається, що передумовою видання наказу про призначення особи на посаду в поліцію є отримання від цієї особи згоди.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» (чинною з 24.09.2015) постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України, в тому числі: Шевченківське районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві та Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, та утворити територіальні органи Національної поліції, в тому числі Головне управління Національної поліції у м. Києві.
Також наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 №1388 «Про організаційно-штатні питання» було вирішено вважати такими, що втратили чинність штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС згідно з Переліком змін у штатах МВС, що додається. А саме відповідно до затвердженого цим Наказом від 06.11.2015 Переліком змін у штатах МВС були скорочені всі 15 236 посад, в т.ч.: посади старшого середнього, рядового і молодшого начальницького складу.
Відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на день розгляду цієї справи судом, Шевченківське районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві та Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві перебувають в стані припинення з 06.11.2015, а державна реєстрація утворення Головного управління Національної поліції в у м. Києві як юридичної особи була здійснена 07.11.2015.
Аналізуючи зміст наведених норм Закону №580-VІІІ та Положення №114 Верховний Суд у тексті своєї постановах від 11.12.2019 у справі №826/27728/15, від 14.08.2019 у справі №810/1942/16 дійшов висновку про те, що: наведені норми розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» та Положення, на які зроблено посилання в оскаржуваному наказі про звільнення, містять три підстави для звільнення особи зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Таким чином, при вирішенні питання про звільнення через скорочення штатів працівника міліції, який виявив бажання проходити службу в поліції, керівник органу прямо зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.
У контексті з наведеними правовими висновками Касаційного суду суд також враховує наступні норми Кодексу законів про працю України Так, приписами п. 1 ч. 1 ст. 40 зазначеного Кодексу обумовлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою ст. 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстави, зазначеної у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з ч. 1 і 3 ст. 492 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Нормативне тлумачення наведених положень Кодексу законів про працю України дає підстави для висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, - вжити заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.
Відповідно до наведених у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 №9 роз'яснень, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення (абзац перший).
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 05.07.2018 (справа №820/5176/16), власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Суд звертає увагу, що роботодавець має забезпечити дотримання при звільненні гарантій, передбачених КЗпП України, зокрема вимог ст. 492 цього Кодексу, в частині попередження про наступне вивільнення у передбачений законодавством строк, можливості переведення позивача на іншу вакантну посаду, пропозиції вакантних посад, які б міг зайняти позивач.
За результатами дослідження наявних у справі матеріалів суд встановив, що на день набрання чинності Закону №580-VIII, а також створення та державної реєстрації Головного управління Національної поліції у м. Києві як юридичної особи (станом на 07.11.2015), наказом ГУ МВС України в м. Києві від 22.10.2015 №915 о/с позивач був вже звільнений із органів внутрішніх справ. Тобто, позивача було звільнено з органів внутрішніх справ до завершення тримісячного терміну з дня опублікування Закону №580-VІІІ.
При цьому, як вже було встановлено судом, звільнення позивача з органів внутрішніх справ відповідно до наказу ГУ МВС України в м. Києві від 22.10.2015 №915 о/с визнано в судовому порядку протиправним та необґрунтованим (а саме, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративної справи від 16.04.2018 у справі №826/25922/15, яке набрало законної сили).
Дана обставина, на думку суду, свідчить про те, що у такий спосіб позивача до закінчення встановленого законом тримісячного строку було позбавлено можливості скористатися правами, передбаченими п. 10 розд. ХІ Закону №580-VІІІ, зокрема: заявити (підтвердити) про своє волевиявлення щодо проходження служби в органах поліції.
В подальшому, на виконання саме рішення Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративної справи від 16.04.2018 у справі №826/25922/15, позивач був поновлений на посаді відповідно до наказу ГУ МВС України в м. Києві від 17.05.2018 №22 о/с «Щодо особового складу».
Проте, вже через три місяці (17.08.2018) позивача знову звільнено з органів внутрішніх справ на підставі оспорюваного у цій справі наказу ГУ МВС України в м. Києві від 17.08.2018 №31о/с «Щодо особового складу» та відповідно до тієї ж самої підстави, що у скасованому в судовому порядку наказі від 22.10.2015 №915 о/с - пп. «г» п. 64 Положення №114.
Згодом, на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративної справи від 26.12.2019 по справі № 826/15587/18, позивач був поновлений на посаді відповідно до наказу ГУ МВС України в м. Києві від 15.01.2020 №3о/с «Щодо особового складу».
Проте, 20.07.2020 ОСОБА_1 знову звільнено з органів внутрішніх справ на підставі оспорюваного у цій справі наказу ГУ МВС України в м. Києві від 20.07.2020 №22 о/с «Щодо особового складу» та відповідно до тієї ж самої підстави, що у скасованому в судовому порядку наказі від 17.08.2018 №31о/с - пп. «г» п. 64 Положення №114.
Аналізуючи надані представниками сторін документи і матеріали суд дійшов висновків, що відповідачі не подали до суду належних та беззаперечних доказів попередження позивача про наступне вивільнення у передбачений законом строк, після поновлення позивача на посаді 11.12.2020. Також відповідачі не довели суду документально факти як надання позивачу пропозицій щодо інших вакантних посад в органах поліції до дня його звільнення з органу міліції, так й вжиття ГУ МВС України в м. Києві (яке на той, час ще не було ліквідоване як юридична особа) заходів для з'ясування волевиявлення позивача щодо подальшого проходження служби в органах поліції (в т.ч. щодо запрошення позивача до установи з кадрових та/або розпорядчих питань з метою вирішення питання про можливість подальшого використання позивача на службі, доведення до позивача порядку проходження служби в органах внутрішніх справ починаючи з дня поновлення на службі 17.08.2018 та переліку вакантних посад) та, відповідно заходів для перевірки можливості подальшого використання позивача на службі.
Щодо доводів відповідача 2 про те, що ОСОБА_1 було попереджено, що про можливе майбутнє звільнення, згідно з пп. «г» (через скорочення штатів) п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, то суд відхиляє їх як необґрунтовані. Так, відповідачем до матеріалів справи не було подано текст відповідного попередження про вивільнення, що як зазначає представник відповідача 2 повідомлено позивача. У свою чергу позивач обставини ознайомлення його зі змістом попередження про вивільнення в тексті свого позову та відповіді на відзив не підтвердив.
Суд також критично оцінює посилання представника відповідача 2 на відсутність можливості використання позивача на службі в силу обставини скорочення всіх штатів Шевченківського РУГУ МВС України в м. Києві. Оскільки за змістом положень п. 1 ч. 1 ст. 110 Цивільного кодексу України, юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.
Ліквідація пов'язана із скороченням чисельності і штату працівників. У разі ліквідації чисельність працівників скорочується, а весь штат працівників ліквідується. Ліквідація це така форма припинення юридичної особи, за якої припиняються її права та обов'язки, тобто вона знімається з реєстрації в усіх фондах та організаціях.
Водночас приписами ч. 5 ст. 104 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Цією ж статтею Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Наведені положення у сукупності з нормами п. 10 і 11 розд. ХІ Закону №580-VIII дають підстави для висновку, що при повній ліквідації юридичної особи чисельність працівників скорочується, а весь штат працівників ліквідується, крім працівників відносно яких діють обмеження на звільнення, тобто пряма заборона на звільнення перелічених працівників, оговорена в Законі. В даному випадку можна стверджувати, що наявність таких обмежень передбачена в Законі України «Про Національну поліцію України», норми якого зобов'язують керівників органів внутрішніх справ, у межах наданих останнім компетенції, вирішити у термін до 06.11.2015 (тобто, впродовж трьох місяців з моменту попередження про наступне вивільнення) питання стосовно можливості подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції.
Дані висновки суду не суперечить правовій позиції Верховного Суду України, що викладена в його постановах від 17.10.2011 (справа №21-237а11), від 28.10.2014 (справа №21-484а14), від 19.01.2016 (справа №810/1783/13-а), та Верховного Суду - у постанові від 14.08.2019 у справі №810/1942/16. А саме, касаційний суд неодноразово висловлював правову позицію про те, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Також аналізуючи норми Закону України «Про міліцію», Закону України «Про Національну поліцію», Положення №114 Касаційний суд під час перегляду в порядку касаційного провадження схожої адміністративної справи (справи №810/1942/16) за позов колишнього працівника міліції констатував, що: «в них не зазначено про відмову держави від виконання завдань та функцій, які були покладені на органи міліції, тобто у спірному випадку фактично мала місце реорганізація зазначеного правоохоронного органу, оскільки відповідна функція держави ліквідована не була. Таким чином, оскільки ліквідовано ГУ МВС в Київській області з одночасним створенням іншого органу - ГУНП у Київській області, який виконує повноваження (завдання) органу, що ліквідовується, то зобов'язанням роботодавця (держави) є вжиття заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого у такий спосіб органу або прийняття вмотивованого наказу про неможливість подальшого використання особи на службі».
З огляду на наведене, суд вважає, що станом на день звільнення ОСОБА_1 з міліції 20.07.2020 відповідачами (ГУ МВС України в м. Києві) не були дотримані наведені вище законодавчо визначені підстави для звільнення працівника міліції із займаної посади та з органів внутрішніх справ відповідно до пп. «г» п. 64 Положення №114. У зв'язку із чим суд приходить до висновку, що позивача було незаконно звільнено з посади на підставі наказу від 20.07.2020 №22 о/с, що є підставою для визнання протиправним та скасування такого Наказу в частині, що стосується звільнення позивача.
Щодо позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Як визначає п. 24 Положення про проходження служби, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ, підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік. При цьому, якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.
Таким чином, виходячи зі змісту наведених норм та враховуючи встановлені судом під час розгляду цієї справи обставини, позивач має бути поновлений на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
При цьому, суд зважає, що на час розгляду вирішення справи записи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення ГУ МВС України в м. Києві відсутні, що є підставою для поновлення позивача на попередній посаді.
Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у порядку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі по тексту - Порядок №100), відповідно до п.2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За змістом п. 5 Порядку №100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Пунктом 8 цього Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Оглянувши наданий представником відповідача 2 розрахунок середньоденного заробітку ОСОБА_1 (від 07.10.2025), підписаного заступником голови ліквідаційної комісії ГУ МВС України в м. Києві суд встановив, що позивачу заробітна плата за травень і червень 2018 року не нараховувалася та не виплачувалася. У свою чергу позивач у тексті поданого позову також не навів обставини щодо нарахування та виплату йому заробітної плати за період з 17.05.2018 по 17.08.2018.
У зв'язку з цим суд дійшов висновку, про можливість використання при обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу в даній справі розміру середньоденної заробітної плати, що був встановлений у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративної справи від 16.04.2018 у справі №826/25922/15 за позовом ОСОБА_1 , а саме - середньоденну заробітну плату у сумі 109,93 грн.
Виходячи зі змісту оспорюваного Наказу № 22 о/с, кількість днів вимушеного прогулу з дня звільнення позивача та до винесення судом даного рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, в даному випадку починаючи з 21.07.2020 (наступний після звільнення день) по 29.10.2025 складає 1353 робочих дні.
Таким чином, середній заробіток ОСОБА_1 , за час вимушеного прогулу, становить 149 724,66 грн. (109,93 х 1362 робочі дні).
Частиною другою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
При цьому, відповідно до п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про, зокрема, присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відтак рішення суду в частині поновлення позивача на посаді старшого інспектора патрульної служби взводу №3 роти патрульної служби Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві з 21.07.2020 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 2 308,53 грн. (109,93 грн. х 21, де 21 - середньомісячне число робочих днів за останні два місяці перед звільненням) підлягає негайному виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
В даному випадку питання про розподіл судових витратах не вирішується, оскільки позивач скористався наданою йому відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (у відповідній редакції, що діяла на момент подання позову до суду) пільгою щодо сплати судового збору при зверненні із цим позовом до суду, а тому відповідно витрати по сплаті судового збору не поніс.
Керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 134, 139, 241-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління МВС України в місті Києві №22 о/с від 20.07.2020 «Щодо особового складу» в частині звільнення ОСОБА_1 , старшого лейтенанта міліції, з посади старшого інспектора патрульної служби взводу №3 роти патрульної служби Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві та з органів внутрішніх справ.
Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора патрульної служби взводу №3 роти патрульної служби Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві з 21.07.2020.
Стягнути з Головного управління МВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 149 724,66 грн.
Допустити негайне виконання цього рішення Волинського окружного адміністративного суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора патрульної служби взводу №3 роти патрульної служби Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві з 21.07.2020 та в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць у розмірі 2 308,53 грн.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач 1: Головне управління Національної поліції у м. Києві (01601; м. Київ, вул. Герцена, 9; код ЄДРПОУ 40108583).
Відповідач 2: Головне управління МВС України в місті Києві (01024; м. Київ, вул. Володимирська, 15; код ЄДРПОУ 08592201).
Відповідач 3: Державна казначейська служба України (01601; м. Київ, вул. Бастіонна, 6; код ЄДРПОУ 37567646).
Суддя С.Ф. Костюкевич