30 жовтня 2025 року ЛуцькСправа № 140/7340/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - В/ч НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправними дій щодо здійснення розрахунку та виплати грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку з проходженням служби в період з 11.12.2020 по 20.05.2023 без урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023; зобов'язання здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку з проходженням служби в період з 11.12.2020 по 20.05.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 та провести виплату із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених за цей період сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 11.12.2020 перебуває за контрактом на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Зазначає, що у лютому 2025 року він звернувся із заявою до В/ч НОМЕР_1 у якій просив нарахувати та виплати йому грошове забезпечення, допомоги на оздоровлення, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку з проходженням служби в період з 11.12.2020 по 20.05.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704.
Листом від 07.03.2025 №50/41/12-93-2025 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що розрахункові величини для нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України передбачені Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» та наказом МВС України від 15.03.2018 №200 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам».
Вважаючи дії відповідача щодо застосування при нарахуванні грошового забезпечення та інших виплат розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 протиправними, звернувся із цим позовом до суду.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) (а.с.45-46).
Копію ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі відповідач отримав у зареєстрованій в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд» кабінет 08.07.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, проте відзиву на позовну заяву у визначений судом термін не подав (а.с.47).
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позову необхідно відмовити з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у В/ч НОМЕР_1 з 11.12.2020, що підтверджується наявним в матеріалах справи контрактом про проходження військової служби (а.с.10-11).
26.02.2025 представник позивача звернулася до В/ч НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку з проходженням служби в період з 11.12.2020 по 12.05.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 (а.с.12-13).
Листом від 07.03.2025 №50/41/12-93-2025 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що розрахункові величини для нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України передбачені Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» та наказом МВС України від 15.03.2018 №200 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам» (а.с.14).
Позивач, вважаючи порушеним право на належний розмір грошового забезпечення, звернувся до суду із даним позовом.
При вирішенні даного спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20.12.1991 №2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі - Закон №2011-XII).
Згідно зі статтею 9 Закону 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (пункт 1).
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (пункт 2).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (пункт 3).
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (пункт 4).
30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №704.
Пункт 4 Постанови №704, в редакції, чинній на день її прийняття, визначав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103 (набрала чинності 24.02.2018), якою внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 6 Постанови №103).
На момент набрання чинності Постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови №103.
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Також пунктом 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1774-VIII встановлена заборона використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення розміру посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Тобто, згідно із внесеними змінами розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням як складових грошового забезпечення став розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2018, який був сталою незмінною величиною. При цьому мінімальна заробітна плата для розрахунків розмірів цих окладів не застосовувалася взагалі.
При вирішенні спору суд враховує, що відповідно до статті 6 Закону України від 05.10.2000 №2017-III Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії (далі Закон №2017-III) базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Частиною другою статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Звідси слідує, що Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями встановлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 розділу Прикінцеві положення Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII Про Державний бюджет України на 2019 рік було передбачено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2018.
Однак Закон України від 14.11.2019 №294-ІХПро Державний бюджет України на 2020 рік, Закон України від 15.12.2020 №1082-ХІ Про Державний бюджет України на 2021 рік, Закон України від 02.12.2021 №1928-IXПро Державний бюджет України на 2022 рік та Закон України від 03.11.2022 №2710-ІХ Про Державний бюджет України на 2023 рік таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, у 2020-2023 роках не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих відповідно до цієї постанови, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 до 01.01.2020 - набрання чинності Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік, не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Крім того, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704. Тобто, з 29.01.2020 до 20.05.2023 (з дати набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18) діяв пункт 4 Постанови №704 щодо розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням в редакції, яка була чинна до набрання чинності Постановою №103.
Згідно з приписами частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 Верховний Суд виснував, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Верховний Суд у постанові від 19.10.2022 у справі №400/6214/21 (за позовом військовослужбовця до військової частини у спорі щодо незастосування відповідачем при визначенні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до пункту 4 Постанови №704 розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (на 2020, 2021 рік)) дійшов таких же висновків.
Також у постанові від 15.03.2023 у справі № 420/6572/22 Верховний Суд зазначив, що з 01.01.2020 розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як випливає з їх змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.
У цій справі судом встановлено, а відповідачем не спростовано, що, починаючи з 11.12.2020 ОСОБА_1 грошове забезпечення виплачувалося з урахуванням посадового окладу та окладу за військове звання, які розраховані згідно з Постановою №704, виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 - 1762,00 грн, що підтверджено у листі від 07.03.2025 №50/41/12-93-2025 (а.с.14).
Натомість статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2102 грн; статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2270,00 грн; статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2022 рік установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2481,00 грн; статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік установлено з 01 січня прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2684,00 грн.
Відповідно до пункту 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок №260).
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку№260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку №260 посадові оклади виплачуються у розмірах, визначених додатками 1, 2, 12 і 13 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (зі змінами).
Згідно з пунктом 1 розділу ІІІ оклади за військовими званнями виплачуються в розмірах, визначених у додатку 14 до постанови №704.
Отже, за приписами Порядку №260 посадовий оклад та оклад за військовим званням є розрахунковою величиною для виплати надбавок, доплат, винагород та премії, а також інших додаткових та одноразових видів грошового забезпечення.
Грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього (пункт 14 розділу I Порядку №260).
З огляду на наведені вище положення нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини, правові висновки Верховного Суду (у подібних правовідносинах) суд у цій справі дійшов висновку, що при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням відповідач у період з 11.12.2020 по 19.05.2023 протиправно не враховував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року як розрахункової величини, що призвело до виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 не в тому розмірі, який визначений чинним законодавством. Таким чином, у межах заявлених позивачем вимог підлягає перерахунку позивачу за період з 11.12.2020 по 19.05.2023 включно все грошове забезпечення з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року виплати (тобто, на 01.01.2020, 01.01.2021, на 01.01.2022, 01.01.2023), як розрахункової величини посадового окладу та окладу за військовим званням.
Суд також зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, яка набрала чинності 20.05.2023 (далі - Постанова №481), було скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, та внесено зміни до пункту 4 Постанови №704, відповідно до яких установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
При цьому жодним із положень Постанови №481 не надано зворотної дії в часі для застосування її приписів.
Суд повторює, що за обставинами цієї справи підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача виникли у зв'язку із набранням чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 та зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, на 01.01.2022, 01.01.2023. Спірні правовідносини охоплені періодом з 11.12.2020 по 19.05.2023.
Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази у справі, взаємопов'язані позовні вимоги належить задовольнити у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо обчислення та виплати позивачу з 11.12.2020 (з дня зарахування на військову службу за контрактом) по 19.05.2023 включно (по день набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481) грошового забезпечення без застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, на 01.01.2022, 01.01.2023 відповідно та зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за період з 11.12.2020 по 19.05.2023 включно із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, на 01.01.2022, 01.01.2023 відповідно.
При вирішенні спору судом враховано, що відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 зазначеного Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.
Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Таким чином, грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, нарахування та виплата грошового забезпечення має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44, а тому позовні вимоги щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку №44 підлягають до задоволення.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI, позивач звільнений від сплати судового збору.
Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн, то суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.
Відповідно до частин другої, третьої статті 30 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу надано: договір про співпрацю (партнерство) від 01.06.2024, укладеного між адвокатським бюро «Олександр Носков і Партнери» та адвокатом Лукомською В.В., договір про надання правничої допомоги від 17.02.2025, укладеного між адвокатом Лукомською В.В. та ОСОБА_1 , додаткову угоду №1 до договору про надання правничої допомоги від 17.02.2025, платіжну інструкцію від 16.06.2025 на суму 6 000,00 грн., акт про надання послуг до договору про надання правничої допомоги від 17.02.2025, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВЛ №1476, ордер на надання правничої допомоги серії АС №1128599 від 17.02.2025 (а.с.7, 19-40).
Зокрема, на підтвердження обґрунтованості витрат на професійну правничу допомогу позивач надав копію акту про наданні послуги від 20.06.2025 з якого слідує, що загальна вартість наданих послуг становить 6 000,00 грн., за такі послуги: вивчення та аналіз наданих документів, підготовка та отримання документів від уповноважених органів, вивчення та аналіз судової практики, підготовка позовної заяви до суду, підготовка на стадії розгляду в суді першої інстанції відповіді на відзив (а.с.39).
Частиною сьомою статті 134 КАС України встановлено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу даної справи, суд зауважує, що консультація клієнта з приводу обставин справи охоплюються загальною діяльністю адвоката та має на меті складання позовної заяви і подання її до суду.
Верховний Суд в постановах від 22.12.2020 у справі №520/8489/19, від 07.05.2020 у справі №320/3271/19, від 10.03.2020 у справі №520/8489/19 зазначив, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Також, при визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
У постанові від 20.06.2023 у справі №280/5922/21 Верховний Суд зазначив, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.
Таким чином, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність, а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, зокрема, відсутності юридичного супроводу адвоката в суді у зв'язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, та великої кількості підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування, є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.
Враховуючи вищенаведене та беручи до уваги час, який об'єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг та їх обсяг, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу в даній справі, 3 000,00 грн, відтак решту витрат на вказану допомогу повинен понести позивач.
Таким чином, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 3 000,00 грн.
Керуючись статтями 243-246, 262 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 за період з 11.12.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення без застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, на 01.01.2022, 01.01.2023 відповідно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату за період з 11.12.2020 по 19.05.2023 включно грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України судові витрати пов'язані з наданням правової допомоги у сумі 3 000,00 грн. (три тисячі гривень 00 копійок).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя А.Я. Ксензюк