29 жовтня 2025 року ЛуцькСправа № 140/8752/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Лозовського О.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_2 , позивач) звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач) з наступними позовними вимогами:
1) визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
2) зобов'язати нарахувати та виплатити одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Позовні вимоги обґрунтовані протиправною відмовою у призначення та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Зокрема, представник позивача вказує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 19 років в липні 2024 року уклав контракт про проходження військової служби під час якої брав безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій з вересня 2024 року по березень 2025 включно та продовжував проходити військову службу станом на дату набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» №153 (далі - Постанова №153) (13.02.2025). Постановою №153 передбачено виплату винагороди військовослужбовцям за тривалість проходження служби в бойових умовах, яка виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).
У зв'язку з набранням чинності Постановою №153 та виникненням у позивача права на отримання винагороди, представником позивача було подано адвокатський запит до Військової частини НОМЕР_1 з проханням надати інформацію про те, чи видано командиром військової частини НОМЕР_1 наказ про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби відповідно до Постанови №153. У відповідь на звернення відповідач повідомив, що оскільки ОСОБА_1 11.05.2025 самовільно залишив військову частину, то нарахування і виплата грошового забезпечення, в тому числі додаткової грошової винагороди відповідно до Постанови №153, призупинені.
Позивач вважає таку бездіяльність в/ч НОМЕР_1 протиправною, оскільки Позивач самовільно залишив військову частину лише 11.05.2025, тоді як Постанова №153, яка зобов'язує здійснити виплату винагороди як особі, яка у віці до 25 років була прийнята на військову службу за контрактом та брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій станом на 13.02.2025.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
Ухвалою від 19.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
У відзиві на позовну заяві від 04.09.2025 в/ч НОМЕР_1 позовні вимоги не визнає повністю.
Свої заперечення обгрунтовує тим, що солдат ОСОБА_1 оператор механізованої роти механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 не підпадає під категорію військовослужбовців, які мають право на виплату одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою №153, оскільки згідно Доручення Міністра оборони України від 20.02.2025 № 999/уд виплата винагороди не здійснюється військовослужбовцям, які два або більше разів сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився.
Відповідач вказує, що згідно наявних у в/ч НОМЕР_1 документів солдат ОСОБА_1 , оператор механізованої роти механізованого батальйону в/ч НОМЕР_1 дійсно в період з 04.09.2024 по 16.09.2024 та з 22.09.2024 по 11.04.2025 брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення бойових дій загальною тривалістю 7 (сім) місяців 4 (чотири) дні (згідно довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України №2865 від 01.09.2025). Однак, за результатами аналізу встановлено два випадки притягнення солдата ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарні стягнення - сувора догана, на підставі наказів командира в/ч НОМЕР_1 (з основної діяльності) №3886 від 23.04.2025 та №4843 від 25.05.2025 за фактами самовільного залишення солдатом ОСОБА_1 місця служби. Вказані накази командира в/ч НОМЕР_1 є чинними, не були скасовані (змінені або доповнені новими наказами), терміни їхньої дії не закінчилися.
Інформацією про випадки притягнення солдата ОСОБА_1 до кримінальної та адміністративної відповідальності військова частина НОМЕР_1 не володіє.
В той же час, звертає увагу, що згідно Порядку доступу до відомостей інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 30.03.2022 №207, в/ч НОМЕР_1 не є суб'єктом звернення для отримання відомостей з ІАС про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості, а відтак позбавлена можливості отримати вказану інформацію стосовно Позивача. Аналогічна ситуація стосується отримання військовою частиною інформації про випадки притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Позивач не надавав в/ч НОМЕР_1 жодного документа про притягнення або не притягнення його до адміністративної або кримінальної відповідальності.
Поряд з цим, згідно інформації, яка перебуває у відкритому доступі, зокрема Єдиного державного реєстру судових рішень та веб-порталу «Судова влада України», щодо обвинуваченого ОСОБА_1 у провадженні Любешівського районного суду Волинської області на розгляді перебувало кримінальне провадження № 12025035530000093, яке внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань 21.06.2025, про обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 125 Кримінального кодексу України. За результатами розгляду справи судом винесено обвинувальний вирок від 11.07.2025, згідно якого «ОСОБА_2 визнати винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого частиною другою статті 125 Кримінального кодексу України, і призначити йому покарання у виді штрафу розміром 75 (сімдесят п'ять) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1275 (одна тисяча двісті сімдесят п'ять) гривень».
Вказані факти притягнення до дисциплінарної відповідальності враховані в/ч НОМЕР_1 для оцінки стану дисципліни солдата ОСОБА_1 , самовільного залишення ним місця проходження військової служби та відсутності інформації про випадки притягнення до кримінальної та адміністративної відповідальності солдата ОСОБА_1 (при цьому наявністю у відкритому доступі інформації про можливе притягнення Позивача до кримінальної відповідальності), вказують на відсутність підстав для оформлення та направлення до в/ч НОМЕР_2 для попередньої перевірки законності нарахування винагороди документи відносно солдата ОСОБА_1 в/ч НОМЕР_1 .
Також відповідач зауважує, що з 11.05.2025 солдат ОСОБА_1 самовільно залишив в/ч НОМЕР_1 та на даний час не повернувся для подальшого проходження служби.
Крім цього, повідомляє, що наказами командира в/ч НОМЕР_1 (з основної діяльності) №3886 від 23.04.2025 та №4843 від 25.05.2025 встановлено підстави для притягнення солдата ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, у зв'язку із чим в/ч НОМЕР_1 за вказаними фактами самовільного залишення солдатом ОСОБА_1 місця служби до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорськ, ІНФОРМАЦІЯ_2 , Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Східного регіону надіслано повідомлення в порядку ст. 214 КПК України про вчинення кримінального правопорушення та копії матеріалів службового розслідування за вказаними фактами.
Відтак, оскільки щодо ОСОБА_1 двічі застосовувалось дисциплінарне стягнення та один раз притягнуто до кримінальної відповідальності, підстав для виплати винагороди, передбаченою постановою №153 немає.
Крім того, відповідач повідомив, що в/ч НОМЕР_1 не може самостійно приймати рішення про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди, оскільки фактична виплата вказаної одноразової грошової винагороди безпосередньо залежить від результату попередньої перевірки законності нарахування винагороди військовою частиною НОМЕР_2 (ОК « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та є відповідним командуванням до Відповідача).
З огляду на вказане відповідач просить відмовити в задоволенні позову.
У відповіді на відзив, яка подана до суду 12.09.2025 представник позивача не погоджується з позицією відповідача, яка викладена у відзиві на позовну заяву.
Зокрема вказує, що оскільки позивач на момент набрання чинності Постановою КМУ №153 (13.02.2025) проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , то обов'язок з призначення і виплати такої винагороди виник саме у військової частини НОМЕР_1 . Військова частина НОМЕР_1 є юридичною особою та згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за формою ОК-5 від 25.04.2025 в/ч НОМЕР_1 нараховувала та здійснювала виплати грошового забезпечення Позивачу.
Щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної та кримінальної відповідальності після 13.02.2025, представник позивача зазначає, що випадки притягнення до дисциплінарної та кримінальної відповідальності сталися вже після набуття чинності Постановою №153 (13.02.2025), тому вони не можуть враховуватися як перешкода для нарахування та виплати позивачу винагороди. При цьому посилається на роз'яснення Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 26.03.2025 №220/13/19466 відповідь №9, де вказано, що «Відповідно до умов Постанови, виплата Винагороди не здійснюється військовослужбовцям, які в період з дня прийняття (призову) на військову службу (після 24.02.2022) до 13.02.2025 два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення або дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни. При цьому, щодо дисциплінарної відповідальності враховуються лише ті стягнення, строк дії яких не закінчився станом на 13.02.2025. Якщо дисциплінарне стягнення було зняте або його строк минув до цієї дати, воно не береться до уваги при ухваленні рішення про виплату Винагороди. Перелік дисциплінарних порушень, які впливають на оцінку стану військової дисципліни, визначено у додатку 12 до Інструкції з надання доповідей і донесень про події, правопорушення та їх обліку Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту, затвердженій наказом Міністерства оборони України від 29.11.2018 №604.» Оскільки на момент набрання чинності Постановою №153 позивач проходив військову службу, та не вчиняв проступків чи правопорушень, то у в/ч НОМЕР_1 був обов'язок нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).
Зауважує, що відповідач підтвердив, що згідно наявних у в/ч НОМЕР_1 документів солдат ОСОБА_1 оператор механізованої роти механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 дійсно в період з 04.09.2024 по 16.09.2024 та з 22.09.2024 по 11.04.2025 брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення бойових дій загальною тривалістю 7 (сім) місяців 4 (чотири) дні (згідно довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України №2865 від 01.09.2025). Самі ж факти притягнення до дисциплінарної та кримінальної відповідальності позивача через 3 (три) та 6 (шість) місяців з моменту виникнення у відповідача обов'язку з виплати винагороди не спростовують вказаних фактів та підстав для виплати винагороди. Станом на 13.02.2025 ОСОБА_1 не був притягнений до жодного виду відповідальності.
Крім того, зазначає, що обов'язок збирати та перевіряти документи, які містять інформацію про притягнення до певного виду відповідальності покладається на військову частину, а не на самого військовослужбовця, і неподання якихось невизначених документів без відповідного роз'яснення військовослужбовцю не може слугувати як підстава (причина) для відмови у виплаті винагороди
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 10.07.2024 проходить військову службу за контрактом у в/ч НОМЕР_1 .
Солдат ОСОБА_1 , оператор механізованої роти механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 дійсно в період з 04.09.2024 по 16.09.2024 та з 22.09.2024 по 11.04.2025 брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення бойових дій загальною тривалістю 7 (сім) місяців 4 (чотири) дні, що підтверджується довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України №2865 від 01.09.2025.
04.06.2025 у зв'язку з набранням чинності Постановою №153, представником позивача було подано адвокатський запит до Військової частини НОМЕР_1 з проханням надати інформацію про те, чи видано командиром в/ч НОМЕР_1 наказ про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби відповідно до Постанови №153.
Листом від 15.06.2025 №6442, в/ч НОМЕР_1 у відповідь на звернення адвоката Чернікова Д.Ю. повідомила останнього, що 11.05.2025 військовослужбовець ОСОБА_1 самовільно залишив військову частину (довідка про факт самовільного залишення частини №1458/5880 від 11.05.2025), у зв'язку з чим відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №133 від 11.05.2025 йому призупинено нарахування і виплату грошового забезпечення. Також роз'яснено, що відповідно до пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Відповідно до пункту 15 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували), - за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника). Враховуючи вищевикладене, на час СЗЧ питання про виплати будь-яких коштів даному військовослужбовцю ( ОСОБА_1 ) не може бути розглянуте (а. с. 15).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон 2232-ХІІ).
Частиною третьою статті 1 Закону 2232-ХІІ визначено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно з частиною дев'ятою статті 1 Закону 2232-ХІІ щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.
Призовникам, військовозобов'язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України.
У відповідності до частини першої статті 4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
В той же час, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі регулює Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до частин першої-четвертої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Зміст вказаних норм дає підстави для висновку про те, що військовослужбовці Збройних Сил України за рахунок коштів державного бюджету отримують грошове забезпечення, яке складається із основних виплат, додаткових та одноразових виплат.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України Про правовий режим воєнного стану заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
В подальшому Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та діє і на сьогодні.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану Кабінетом Міністрів України 11.02.2025 прийнято постанову №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова №153) та затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - Порядок).
Вказаною постановою №153 затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану, який визначає механізм реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану (далі - експериментальний проект) та особливості залучення під час воєнного стану на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу громадян України віком від 18 до 25 років, проходження ними військової служби, а також створення для цього відповідних умов.
Так, підпунктом першим пункту третього Постанови №153 (в редакції на час її прийняття) було установлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу, Збройні Сили, Міністерство оборони, військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил.
В подальшому, Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153» від 01.04.2025 №387, якою розширено коло учасників вказаного експериментального проекту та, серед іншого, підпункт перший пункту 3 Постанови №153 викладено в такій редакції: « 1) учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.».
Також абзацом другим пункту четвертого Постанови №153 (в редакції на час її прийняття) було установлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.
Згідно абзацу третього пункту четвертого Постанови №153 військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).
Військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.
Разом з тим, абзацом 5 пункту 4 Постанови №153 (в редакції на час її прийняття) було установлено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
В подальшому постановами Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153» від 01.04.2025 №387 та від 30.07.2025 № 942 було внесено зміни, зокрема, у пункт 4 Постанови №153.
Відповідно до абзаців 2-9 пункту 4 Постанови №153 (в редакції з урахуванням вищенаведених змін) установлено, що:
- громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;
- військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
- військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
- військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;
виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:
були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;
проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу «молодший лейтенант»;
проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.
Аналізуючи вказані вище положення пункту четвертого Постанови №153 (в редакціях як на час її прийняття, так і з урахуванням змін) суд зазначає, що для виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої вказаними нормами, мають бути дотримані певні умови, зокрема:
- громадянин України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, мав бути прийнятий (в тому числі за контрактом) або призваний на військову службу у віці до 25 років під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64;
- така особа проходить військову службу та брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора;
- вказана особа не входить до кола військовослужбовців, які визначені абзацом 5 пункту 4 Постанови №153, яким винагорода не виплачується.
При цьому, розмір вказаної грошової винагороди залежить від строку безпосередньої участі вищевказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій та інших обставин, а саме:
- якщо такий строк за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153, то одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах виплачується у розмірі 1 млн. гривень;
- якщо такий строк за сукупністю становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153 у зв'язку із наявністю у вказаних військовослужбовців захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі, тобто також у розмірі 1 млн. гривень;
- якщо такий строк за сукупністю становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153 та за відсутності наведених вище обставин щодо захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) (про що й просить позивач у позовній заяві).
В той же час, аналізуючи вказані вище норми законодавства та вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для виплати спірної грошової винагороди ОСОБА_1 , суд зазначає таке.
Як встановлено в ході розгляду даної справи, 10.07.2024 позивач під час дії воєнного стану у віці 19 років уклав контракт про проходження військової служби в Збройних Силах України та з цієї дати був прийнятий на військову службу за контрактом, що відповідає вищевказаним умовам, визначеним Постановою №153.
Матеріалами справи також підтверджено, що солдат ОСОБА_1 оператор механізованої роти механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 дійсно в період з 04.09.2024 по 16.09.2024 та з 22.09.2024 по 11.04.2025 брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення бойових дій загальною тривалістю 7 (сім) місяців 4 (чотири) дні (довідка про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України №2865 від 01.09.2025).
При цьому, на момент набрання чинності постанови №153 (13.02.2025) участь у бойових діях сумарно становить менше шести місяців (5 місяців 6 днів).
Відтак, позивачем дотримані умови та критерії для отримання винагороди, передбаченої постановою №153: на момент прийняття на військову службу за контрактом (липень 2024 року) позивачу виповнилося 19 років; позивача було призвано на військову службу за контрактом у липні 2024 року, тобто, під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64 до дати набрання чинності Постановою №153; на момент набрання чинності Постановою №153 позивач мав військове звання солдат; брав участь в бойових діях в районах ведення бойових дій з вересня 2024 року по лютий 2025 року включно; на момент набрання чинності Постановою №153 (13.02.2025) проходив військову службу, служба не була призупинена.
Однак, як вже зазначалось судом вище, абзацом 5 пункту 4 Постанови № 153 визначено випадки, за яких військовослужбовцям, які зазначені в абзацах другому та третьому цього пункту, тобто які відповідають базовим умовам для виплати спірної у цій справі винагороди, не виплачується така винагорода.
Так, в первісній редакції абзац 5 пункту 4 Постанови №153 передбачав, що військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
Відтак, з аналізу даної норми слідує, що притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, є підставою для застосування наведених положень Постанови № 153.
Судом встановлено, що наказами командира в/ч НОМЕР_1 (з основної діяльності) №3886 від 23.04.2025 «Про результати службового розслідування» та №4843 від 25.05.2025 «Про результати службового розслідування» за неналежне виконання службових обов'язків, порушення вимог статей 6, 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відповідно до статей 45, 55, 97 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, що відобразилось у самовільному залишенні місця служби з метою ухилитися від військової служби, керуючись пунктом «в» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, за фактами самовільного залишення солдатом ОСОБА_1 місця служби позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення у вигляді суворої догани.
Вказані накази командира в/ч НОМЕР_1 є чинними, не були скасовані (змінені або доповнені новими наказами), терміни їхньої дії не закінчилися.
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 11.05.2025 №133 (по стройовій частині) позивачу припинена виплата грошового забезпечення з 11.05.2025 у зв'язку з відсутністю на службі з невідомих причин (факт самовільного залишення військової частини) (а. с. 15 зворот).
Крім того, наказами №3886 від 23.04.2025 та №4843 від 25.05.2025 військовою частиною НОМЕР_1 встановлено підстави для притягнення солдата ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за фактами самовільного залишення ним місця служби та до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорськ, ІНФОРМАЦІЯ_2 , Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Східного регіону надіслано повідомлення в порядку статті 214 КПК України про вчинення кримінального правопорушення та копії матеріалів службового розслідування за вказаними фактами.
Разом з тим, достовірної інформації про випадки притягнення солдата ОСОБА_1 до кримінальної та адміністративної відповідальності матеріали справи не містять.
Відтак, відповідно до наявних в матеріалах справи відомостей, позивач двічі притягувався дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився.
Також матеріали справи не містять доказів, що позивач після самовільного залишення військової частини 11.05.2025 повернувся для подальшого проходження військової служби, що не заперечується сторонами.
Отже, відповідно до положень абзацу 5 пункту 4 Постанови №153, наведені обставини позбавляють позивача права на виплату йому грошової винагороди, передбаченої Постановою №153.
Посилання представника позивача на те, що притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності сталось вже після набуття чинності Постановою №153 (13.02.2025) суд вважає безпідставними, оскільки формулювання - «притягувалися», яке визначене в абзаці 5 пункту 4 Постанови №153, означає сам факт притягнення військовослужбовця до відповідного виду відповідальності.
Крім того слід вказати, що позивача, зокрема, двічі було притягнуто до дисциплінарної відповідальності під час проходження ним військової служби та перебування у статусі військовослужбовця.
Отже, судом не встановлено правових підстав для виплати позивачу спірної грошової винагороди.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Інші доводи представника позивача не спростовують встановлених обставин справи.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивачем в ході судового розгляду справи не доведено неправомірність дій (бездіяльності) відповідача.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту частини 1 статті 77 та частини 2 статті 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі №520/2261/19, що визначений у статті 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.А. Лозовський
29 жовтня 2025 року