Справа № 522/10687/24
Провадження № 2/522/465/25
22 жовтня 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Домусчі Л.В.,
за участі секретаря судового засідання - Навроцької Є.І.,
розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
До Приморського районного суду м. Одеси 02.07.2024 року надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, згідно якого позивач просив:
- визнати квартиру АДРЕСА_1 , земельну ділянку АДРЕСА_2 , автомобіль марки PORSCHE модель CAYENNE, 2015 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 ;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення 20и, загальною площею 7,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 ;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 5123781300:03:001:0145;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 вартості автомобіля марки PORSCHE модель CAYENNE, 2015 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , а саме суму еквівалентну 17 250 доларів США на момент винесення рішення;
- вирішити питання про судові витрати.
В обґрунтування позову зазначено, що 27.10.2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений шлюб. На теперішній час в Малиновському районному суді м. Одеси відкрите провадження по цивільній справі № 521/23356/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Зазначено, що за час шлюбу сумісно з відповідачкою було придбано майно, а саме: квартира АДРЕСА_3 ; нежитлове приміщення 20и загальною площею 7,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 ; земельна ділянка площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 5123781300:03:001:0145. Окрім цього, згідно доступу до Електронного ресурсу Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України було виявлено, що ОСОБА_2 на праві приватної власності з 14.08.2020 року належить автомобіль марки PORSCHE модель CAYENNE, 2015 року випуску державний номер НОМЕР_1 . Вважає, що за ним має бути визнано право власності на 1/2 частини квартири, нежитлового приміщення та земельної ділянки. Що стосується поділу автотранспортного засобу як об'єкту спільного майна, то вважає за доцільне заявити вимоги про виплату йому Відповідачем компенсації 1/2 частини вартості автомобіля, яка згідно звіту про оцінку транспортного засобу, виконану суб'єктом оціночної діяльності, на момент подання позову складає 17 250 доларів США, що за офіційним курсом національного банку на момент складання оцінки склало 695 650 грн.
Справа була розподілена на суддю Приморського районного суду м. Одеси Чернявську Л.М. згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2024 року.
До суду 02.09.2024 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Царевої Н.А. надійшов відзив на позов, згідно якого позовні вимоги визнали частково, посилаючись на наступне.
В обґрунтування відзиву зазначено, що квартира АДРЕСА_5 загальною площею 100,8 кв.м є особистою приватною власністю ОСОБА_2 . Також, нежитлове приміщення 20и, загальною площею 7,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_4 , вважає особистою приватною власністю відповідачки. Щодо вимог про поділ транспортного засобу також заперечувала та зазначила, що автомобіль є особистою приватною власністю відповідачки, оскільки автомобіль марки PORSCHE модель CAYENNE, 2015 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , був подарований позивачем відповідачці в честь народження доньки, що можуть підтвердити свідки та її переписка з позивачем. Зазначали, що визначена позивачем вартість автомобіля є надуманою та такою, що не відповідає дійсності. За викладеного, вважає, що задоволенню підлягають позовні вимоги ОСОБА_1 лише в частині визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 5123781300:03:001:0145.
Ухвалою суду від 01.11.2024 року підготовче засідання було закрито, справу було призначено до судового розгляду по суті.
Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 06.05.2025 року про звільнення ОСОБА_4 із посади судді Приморського районного суду міста Одеси у зв'язку з поданням заяви про відставку, на підставі службової записки діловода суду ОСОБА_5 , із метою дотримання розумних строків розгляду справи, недопущення порушень законних інтересів сторін по справі, згідно розпорядження в.о. керівника апарату Приморського районного суду м. Одеси Чукова Л.В. № 564/25 від 14.05.2025 року, 15.05.2025 року було здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Справа надійшла до провадження судді Домусчі Л.В. та отримана суддею 16.05.2025 року.
Ухвалою суду від 06.06.2025 року справа була прийнята суддею Домусчі Л.В. до свого провадження у порядку загального позовного провадження та призначено до розгляду по суті на 16.07.2025 року.
У судове засідання 16.07.2025 року з'явилися ОСОБА_1 , його представник - адвокат Карпенко В.І. та представник ОСОБА_2 - адвокат Царева Н.А., надали свої пояснення стосовно позову.
Протокольною ухвалою суд оголосив перерву по справі з метою виклику свідка до 14.10.2025 року.
У судове засідання 14.10.2025 року з'явилися ОСОБА_1 та представник ОСОБА_2 - адвокат Царева Н.А.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Царева Н.А. просила відкласти судове засідання, оскільки свідок ОСОБА_6 на цей час перебуває закордоном та планує повернутись в України 11.11.2025 року.
ОСОБА_1 пояснив, що вже тривалий час цей свідок не може прибути до суду, вважає, що представник відповідачки свідомо затягує розгляд справи, також свідок має право брати участь у засіданні через ВКЗ, проте таких клопотань не заявлено. Просив прийняти рішення без допиту свідка.
Протокольною ухвалою суд відмовив у задоволенні клопотання адвоката Царевої Н.А. про відкладення судового засідання у зв'язку з неявкою свідка з причин її перебування закордоном і що свідок буде після 11.11.2025 року, оскільки враховуючи це не надано відповідних доказів поважності причини неявки свідка, суд вважає причини неявки свідка ОСОБА_6 неповажними, крім того засідання було призначено із значим проміжком часу та заздалегідь призначено розгляд справи.
ОСОБА_1 зауважив, що погоджується з наданим відповідачкою звітом оцінки транспортного засобу у розмірі 21 350 євро.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Царева Н.А. пояснила, що згідно звіту оцінки транспортний засіб оцінується у 17 350 євро, а з ПДВ 21 350 євро.
У зв'язку з оголошенням повітряної тривоги у м. Одесі та Одеській області розгляд справи відкладено на 22.10.2025 року.
До суду 15.10.2025 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Царевої Н.А. надійшло клопотання, згідно якого просила долучити до матеріалів справи докази, а саме копію звіту про оцінку вартості автомобіля BH8734MХ з нотаріально завіреним перекладом німецької мови на українську мову від 01.10.2024 року, де вказано, що оцінка транспортного засобу на 11.09.2024 року складає 17 941,18 євро без ПДВ.
У судове засідання 22.10.2025 року сторони не з'явилися, були повідомлені належним чином. Від ОСОБА_1 до суду надійшла заява про розгляд справи у відсутності позивача, позов підтримав та просив задовольнити. Від представника ОСОБА_2 - адвоката Царевої Н.А. надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності сторони відповідачки за наявними доказами в матеріалах справи.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до ст. 268 ЦПК України датою складення цього судового рішення є 30.10.2025 року.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши позивача та представника відповідачки, оцінивши докази, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що 27 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений шлюб, зареєстрований Першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 994, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 ) (а.с. 13).
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 14.12.2023 року (справа № 521/23356/23) шлюб між сторонами було розірвано, рішення набрало законної сили 16.01.2024 року.
Із матеріалів справи вбачається, що за Договором асоційованого членства у споживчому товаристві № 1/276 від 11.05.2016 року з усіма додатками до договору, укладеного між ОСОБА_2 та Споживчим товариством «Сузір'я Будова», та акту приймання-передачі від 16.08.2019 року ОСОБА_2 прийняла квартиру АДРЕСА_3 .
Згідно довідки за № 70 від 10.02.2020 року ОСОБА_2 виплатила пай у повному обсязі.
07.04.2020 року приватним нотаріусом ОМНО Кобзарем О.Ю. проведено реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_3 (а.с. 17, 19-39).
Згідно Договору асоційованого членства у споживчому товаристві № 1/20m-K від 12.07.2019 року з усіма додатками до договору, укладеного між ОСОБА_2 та Споживчим товариством «Сузір?я Будова», та акту приймання-передачі від 16.08.2019 року ОСОБА_2 прийняла нежитлове приміщення 20и загальною площею 7,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 .
Згідно довідки за № 135 від 10.02.2020 року ОСОБА_2 виплатила пай у повному обсязі.
14.04.2020 року приватним нотаріусом ОМНО Кобзарем О.Ю. проведено реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нежитлове приміщення 20и, загальною площею 7,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 16, 40-56, 58).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 22.10.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Іллічовою Н.А., зареєстрованого в реєстрі за № 4476, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 5123781300:03:001:0145.
Згідно п. 8 Договору, даний правочин вчинено за згоди ОСОБА_1 , як чоловіка ОСОБА_2 (а.с. 59-60).
Вищевикладене також підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 355638317 від 23.11.2023 року (а.с. 16-18).
Згідно доступу до Електронного ресурсу Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України вбачається, що ОСОБА_2 на праві приватної власності з 14.08.2020 року належить автомобіль марки PORSCHE модель CAYENNE, 2015 року випуску, державний номер НОМЕР_1 (а.с. 61). Спірний автомобіль знаходиться за межами України у користуванні ОСОБА_2 .
Згідно наданого сторону відповідачкою звіту про оцінку вартості автомобіля марки PORSCHE модель CAYENNE, 2015 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , із нотаріально завіреним перекладом із німецької мови на українську мову, який визнається стороною ОСОБА_1 , станом на 11.09.2024 року вартість автомобіля з урахування 19 % ПДВ становить 21 350, 00 євро.
Вирішуючи спір суд виходить із наступного.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Крім того, ч. 1 ст .4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, можуть бути: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (ст.ст. 11, 15 ЦК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Згідно ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 372/504/17 (провадження №14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує".
Відповідний правовий висновок викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2019 року у справі № 339/116/16-ц, постанові Верховного Суду від 20.06.2024 року у справі № 331/5662/18, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів. При тому, що не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього, майно, зареєстровано лише за одним з подружжя.
Статтею 61 СК України передбачено об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором - є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ст. 69 СК України).
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням
Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.
За змістом ст.ст. 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд у постанові від 02.10.2019 року у справі № 522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
Із матеріалів справи суд вбачає, що квартира АДРЕСА_6 , були отримані ОСОБА_2 за додатковими договорами про заміну сторони (пайовика) у Договорах асоційованого членства у споживчому товаристві № 1/276 від 11.05.2016 року та № 1/20и-К від 12.07.2019 року.
При цьому реєстрація права власності на вказані об'єкти за ОСОБА_2 відбулось у квітні 2020 року, тобто факт придбання нерухомого майна та реєстрація речових прав на них відбулась у час перебування сторін в зареєстрованому шлюбі. Доказів того, що дане майно було придбано за власні кошти відповідачки, у подарунок, чи в спадок матеріали справи не містять, тому суд приходить до висновку про безпідставність доводів відповідачки про те, що дане майно є її особистою приватною власністю.
З урахуванням викладеного суд вбачає, що не є визначальним, що транспортний засіб марки PORSCHE модель CAYENNE, 2015 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , був зареєстрований одноосібно за ОСОБА_2 , оскільки був придбаний під час перебування у шлюбі позивача та відповідачки. Доказів того, що вказаний автомобіль був подарований позивачем відповідачці, а саме відповідний договір дарування, матеріали справи також не містять, позивач це спростовує, тому суд не приймає до уваги твердження сторони відповідачки по те, що автомобіль є особистою приватною власністю ОСОБА_2 .
Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених ОСОБА_1 позовних вимог у частині визнання квартири АДРЕСА_7 ; нежитлового приміщення 20и, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 ; земельної ділянки АДРЕСА_2 та автомобіля марки PORSCHE модель CAYENNE, 2015 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та можливість поділу такого майна.
Чинним законодавством встановлена презумпція рівності часток подружжя, підстави для відступу від якої потребують доведення. Тому нерухоме майно поділяє поділу у рівних частках по 1/2 між сторонами.
Із приводу автомобіля суд враховує наступне.
У силу положень ст.ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст.ст. 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
Випадки, коли співвласник майна бажає позбутися належної йому частки в спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останніми права власності на все майно регулюються ст. 364 ЦК України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11).
Стороною відповідачки було долучено до матеріалів справи звіт про оцінку вартості автомобіля марки PORSCHE модель CAYENNE, 2015 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , із нотаріально завіреним перекладом із німецькою на українську мову, який визнається стороною позивача. Станом на 11.09.2024 року вартість автомобіля з урахування 19 % ПДВ становить 21 350, 00 євро, оскільки стороною позивача даний звіт визнається, то з урахуванням вимог чинного законодавства половина цієї суми має бути компенсована позивачу, а саме у розмірі 10 675,00 Євро. При цьому сторони визнали факт знаходження спірного автомобіля у користуванні відповідачки, яка знаходиться разом з дітьми в Німеччині.
Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 9 084 грн.
Керуючись ст.ст. 15, 16, 319, 321, 325, 328, 361, 368, 372 ЦК України, ст.ст. 57-71, 74 СК України, ст. 1 Першого Протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 43, 44, 49, 76-81, 83, 89, 90, 95, 133, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити частково.
Визнати квартиру АДРЕСА_8 ; земельну ділянку АДРЕСА_2 та автомобіль марки PORSCHE модель CAYENNE, 2015 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_9 ) право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 .
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_9 ) право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення 20и, загальною площею 7,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 ;
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_9 ) право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 5123781300:03:001:0145.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_10 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_9 ) 1/2 вартості автомобіля марки PORSCHE модель CAYENNE, 2015 року випуску, державний номер НОМЕР_1 у розмірі 10 675 (десять тисяч шістсот сімдесят п'ять) євро 00 центів.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_10 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_9 ) судовий збір у розмірі 9 084 (дев'ять тисяч вісімдесят чотири) гривні 00 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.
Повний текст рішення суду виготовлено 30.10.2025 року.
Суддя ? Л.В. Домусчі