іменем України
24 жовтня 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 728/695/25
Головуючий у першій інстанції - Сороколіт Є. М.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1484/25
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої - судді Мамонової О.Є.,
суддів - Онищенко О.І., Шитченко Н.В.,
із секретарем: Герасименко Ю.О.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Батуринської міської ради Ніжинського району Чернігівської області,-
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 30 червня 2025 року (проголошено о 14 год 44 хв.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав,-
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила позбавити останнього батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов обґрунтовувала тим, що сторони тривалий час перебували у стосунках, від яких мають спільну дитину - доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судовим наказом Бахмацького районного суду Чернігівської області від 22.05.2023 з відповідача стягнуто аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів доходу на користь позивачки на утримання доньки, однак аліменти відповідачем не сплачуються, участі у додаткових витратах на дитину останній також не бере.
Зазначала, що спільне життя сторін не склалося через відсутність взаєморозуміння, різні погляди на життя та виховання дитини. З моменту припинення стосунків відповідач повністю ігнорує свої батьківські обов'язки по вихованню дитини, не проявляє ініціативи та бажання у спілкуванні з нею, не цікавиться її життям та не бере участі в її вихованні. Зокрема, відповідач жодного разу не з'являвся у дошкільному закладі, який відвідує донька, не брав участі при медичних обстеженнях дитини та при вчиненні лікарських призначень. Наголошувала, що відповідач не може сприяти засвоєнню дитиною загально визначених норм моралі, оскільки неодноразово вчиняв кримінальні правопорушення, що негативно може вплинути на формування особистості дитини.
Заочним рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 30.06.2025 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.
Попереджено відповідача ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання своєї дитини ОСОБА_3 .
Покладено на орган опіки та піклування Батуринської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків щодо своєї дитини ОСОБА_3 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на незаконність, порушення норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції поверхнево досліджені докази, що містяться у справі, з яких слідує, що відповідач характеризується посередньо, інколи зловживає спиртними напоями, офіційно не працює, живе за рахунок випадкових підробітків у односельчан, неодноразово вчиняв злочини та правопорушення, веде аморальний спосіб життя, відповідно він не може забезпечити благополучне середовище для дитини та сприяти засвоєнню дитиною загально визначених норм моралі.
Заявниця звертає увагу, що відповідач у судові засідання у даній справі не з'являвся, відзиву чи пояснення до суду не надав, що вказує на зайняття ним байдужої позиції по відношенню до вирішення питання про позбавлення його батьківських прав.
Наголошує, що в матеріалах, наданих до суду Службою у справах дітей Батуринської міської ради, відповідач неодноразово надавав пояснення, що не проти позбавлення його батьківських прав.
Вважає, що районний суд вийшов за межі своїх повноважень, оскільки служба у справах дітей Батуринської міської ради не вправі здійснювати контроль за необхідністю зміни ставлення відповідача до виховання своєї дитини.
Вислухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , яка просила задовольнити апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Суд констатував, що не вбачає наявність ризиків реальної загрози для благополуччя дитини.
З такими висновками районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства.
Судом у справі встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають спільну дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 15).
Позивачка ОСОБА_1 разом з дочкою ОСОБА_5 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11, 12).
Судовим наказом Бахмацького районного суду Чернігівської області від 22.05.2023 (справа № 728/1232/23) стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти на утримання дитини (аліменти) - доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які є власністю дитини, в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 19.05.2023 і до досягнення дитиною повноліття, тобто, до ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 16).
Відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 23), проживає окремо від позивачки та доньки ОСОБА_5 .
Відповідно до виданої виконавчим комітетом Батуринської міської ради довідки-характеристики ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 . По громаді характеризується посередньо. Інколи зловживає спиртними напоями, офіційно не працює, живе за рахунок випадкових підробітків у односельчан. За час його проживання за даною адресою скарг від сусідів та жителів міста до міської ради не надходило. Підтримує дружні стосунки з особами, які ведуть загальноприйнятний спосіб життя. Також підтримує позитивні стосунки з усіма жителями громади. Громадського порядку у місті не порушує. У випадках, котрі дискредитують людську гідність, не помічений. До адміністративної відповідальності виконавчим комітетом Батуринської міської ради не притягувався, ніяких компрометуючих матеріалів міська рада на ОСОБА_2 не має. Депутатом міської ради не являється (а.с. 36).
Згідно з довідкою Бахмацького закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №1 «Рукавичка» Бахмацької міської ради ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідує даний заклад дошкільної освіти; батько, ОСОБА_2 , не бере участі у вихованні своєї дитини: ніколи не виходив на зв'язок з вихователем, не приводив та не збирав дитину до/з садочка, на батьківські збори не з'являвся (а.с.34).
Згідно з довідкою Курінської амбулаторії загальної практики сімейної медицини від 31.01.2025,, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з матір'ю; батько за останні роки участь у догляді, обстеженнях та виконанні лікарських призначень доньки не приймає (а.с. 18).
За повідомленням Відділення поліції №1 (м. Бахмач) Ніжинського районного управління поліції ГУНП в Чернігівській області від 05.03.2025 №3479/124/45.1-2025 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканець с. Матіївка Ніжинського району Чернігівської області, притягувався до кримінальної відповідальності в 2015 році за ст. 115 ч. 2 п. 4 ККУ, у 2024 році притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 124 та ст. 130 ч. 1 КУпАП (а.с. 19).
03.01.2025 працівниками Служби у справах дітей Бахмацької міської ради проведено обстеження умов проживання дитини за адресою: АДРЕСА_4 , про що складено відповідний акт обстеження умов проживання, яким установлено, що створено умови для проживання, виховання та розвитку малолітньої дитини; за словами матері ОСОБА_1 батько дитини ОСОБА_2 , житель с. Матіївка, з 2021 року з дочкою не спілкувався, не приїжджав, кошти на утримання дитини не надавав, матеріальної допомоги не надсилав; з днем народження не вітав, також не вітав і у 2022-2024 роках; з матір'ю дитини спілкувався в телефонному режимі, обіцяв приїхати, але не приїздив (а.с. 32).
Відповідно до акту обстеження умов проживання від 08.01.2025 з метою підготовки висновку про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав щодо ОСОБА_3 посадовими особами Служби у справах дітей Бахмацької міської ради проведено обстеження умов проживання відповідача ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , за результатами якого установлено, що умови проживання задовільні, у будинку застарілий ремонт та меблі, прибрано та чисто, є пічне опалення та світло; для виховання та розвитку дитини окремого ліжка у будинку не було, але завірили, що за потреби зможуть організувати для дитини місце для сну та відпочинку; за вказаною адресою, крім батька, проживає бабуся дитини ОСОБА_6 ; батько не заперечує проти того, щоб дитина приїздила до нього у гості, також батько не заперечує проти позбавлення його батьківських прав; телефонний зв'язок з матір'ю дитини підтримує бабуся (а.с. 35).
У складеному Службою у справах дітей Батуринської міської ради висновку про доцільність позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_2 , затвердженому рішенням виконавчого комітету Батуринської міської ради від 23.01.2025 №5, встановлено, що ОСОБА_2 взагалі перестав цікавитися своєю донькою; батько не виявляв жодного бажання займатися її вихованням та в добровільному порядку матеріальної допомоги на утримання малолітньої доньки не надавав; зрідка на день народження міг передати дитині подарунок. З 2021 року громадянка ОСОБА_1 одна займається вихованням та матеріальним забезпеченням дочки, зі слів матері, батько не підтримує з дитиною зв'язок, не телефонує, не приїздить; коли дитина хворіла, батько її не провідував, не цікавився станом її здоров'я та не надавав жодної матеріальної допомоги на лікування. Батько не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, не забезпечує необхідного харчування та медичного догляду; не бачиться з дитиною, не здійснює підготовку до дорослого життя та не проявляє інтересу до її внутрішнього світу. У зв'язку із наведеним, Служба у справах дітей вважала за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 20-21).
Частинами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. (ч. 1, 3 ст. 9 Конвенції про права дитини).
Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини).
Статтею 27 Конвенції про права дитини, передбачено, що Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.
Згідно преамбули Європейської конвенції про здійснення прав дітей, ратифікованої Україною 03.08.2006, визначається важливість ролі батьків у захисті та підтримці прав і найвищих інтересів дітей, зважаючи на те, що Держави в разі необхідності мають також брати участь у такому захисті й у такій підтримці.
Під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган, серед іншого, визначає, чи має він достатньо інформації для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і в разі необхідності одержує додаткову інформацію, зокрема від суб'єктів батьківської відповідальності (п. а ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей).
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися при вирішенні питань, що безпосередньо стосуються дитини з причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР.
ЄСПЛ зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
За ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Частини 2, 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» наголошують, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей, однак предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Статтею 5 Сімейного кодексу України встановлено, що держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.
Частинами 6-10 ст. 7 СК України передбачено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Згідно зі ст. 141, 150, 151, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані поважати дитину.
Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. (ч. 1-3 ст. 157 СК України).
Аналогічні положення щодо виховання дітей та спілкування з їх батьками містяться у розділах 8, 11, 12, 15 ЗУ «Про охорону дитинства».
Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Сімейним кодексом України визначено чіткий перелік підстав для позбавлення батьків батьківських прав щодо дітей і відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Як роз'яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Звідси виходить, що позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування всіх обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.
Також слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці звертає увагу, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості та його поведінці, позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і тоді інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага (справа «Хант проти України» від 07.12.2006).
У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18.12.2008 у справі «Савіни проти України»).
Звертаючись до суду із позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 позивачка посилалась на п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, вказувала на те, що батько дитини проживає окремо, участі в матеріальному забезпеченні дитини не бере, аліментів не сплачує, з дитиною не спілкується.
Тлумачення змісту п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду: від 30.05.2018 у справі №553/2563/15-ц, від 23.01.2020 в справі №755/3644/19, від 23.06.2021 в справі №953/17837/19.
У постанові Верховного Суду від 17.06.2021 у справі №643/7876/18 зазначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 17.06.2021 у справі №466/9380/17 при вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29.04.2020 у справі №522/10703/18, від 13.04.2020 у справі №760/468/18, від 11.03.2020 у справі №638/16622/17, від 23.12.2020 у справі №522/21914/14, від 29.07.2021 у справі №686/16892/20, від 03.08.2022 у справі №306/7/20, від 07.12.2022 у справі №562/2695/20, від 11.01.2023 у справі №461/7447/17, від 13.03.2023 у справі №215/3495/21.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_2 не проти спілкуватись з дитиною, не проти, щоб донька приїздила до нього в гості, для чого він має можливість організувати для неї відповідний простір.
Загалом відповідач не має виключно негативну характеристику, не веде асоціальний чи аморальний спосіб життя, у спілкуванні з односельчанами характеризується позитивно.
Сам лише факт несплати аліментів за рішенням суду не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав щодо своєї доньки.
Висновок Служби у справах дітей Бахмацької міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 складено виключно на підставі пояснень та наданих документів позивачкою, без урахування поведінки батька дитини, його особистості та можливості здійснення батьківських прав.
Матеріали справи не містять беззаперечних доказів, які б свідчили про ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, винної поведінки відповідача у свідомому нехтуванні своїми обов'язками.
З наявних у матеріалах справи доказів, з урахуванням оцінки особистості та поведінки відповідача, яка, на думку колегії суддів, не свідчить про беззаперечне, свідоме та винне ухилення від виконання батьківських обов'язків, вбачається можливість виправлення ставлення ОСОБА_2 до своїх обов'язків як батька.
Повне нівелювання умов для реалізації та усвідомлення відповідачем своїх прав та обов'язків щодо малолітньої дочки, нехтування можливістю виправити дану сімейну ситуацію призведе до повного та остаточного розриву сімейних зв'язків.
Відтак, колегія суддів вважає, що позбавлення відповідача батьківських прав на даний час та за вказаних обставин, що, до того ж, є крайнім заходом впливу, не буде відповідати якнайкращим інтересам дитини.
Принцип якнайкращих інтересів дитини передбачає право мати і знати обох батьків, отримувати від них виховання, піклування та турботу, за відсутності при цьому дійсних і реальних підстав вважати, що таке буде суперечити інтересам дитини.
Принцип якнайкращих інтересів дитини передбачає право мати і знати обох батьків, отримувати від них виховання, піклування та турботу, за відсутності при цьому дійсних і реальних підстав вважати, що таке буде суперечити інтересам дитини.
Зважаючи на те, що наявні в матеріалах цивільної справи докази не є достатніми для обґрунтованості висновку про ухилення відповідача від виховання своєї малолітньої доньки, оскільки вони не свідчать про свідоме та умисне нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність передбачених ст. 164 СК України підстав для задоволення позовних вимог та ґрунтовно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
З огляду на вказане не є слушними доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції поверхнево досліджені докази, що характеризують відповідача.
Посилання заявниці на те, що відповідач зайняв байдужу позицію по відношенню до вирішення питання про позбавлення його батьківських прав, а також на те, що в матеріалах, наданих Службою у справах дітей Батуринської міської ради відповідач неодноразово надавав пояснення, що не проти позбавлення його батьківських прав, не заслуговують на увагу зважаючи на положення ч. 3 ст. 155 СК України, за приписами якої відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. При цьому, відповідач так само зазначав, що не проти спілкування з дочкою, її приїзду до нього із можливістю організувати для доньки відповідне місце і простір.
Твердження ОСОБА_1 про те, що суд вийшов за межі своїх повноважень, оскільки служба у справах дітей Батуринської міської ради не вправі здійснювати контроль за необхідністю зміни ставлення відповідача до виховання своєї дитини, не впливають та не стосуються прав та обов'язків позивачки, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для його скасування, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення районного суду - без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 30 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 29.10.2025.
Головуюча О.Є.Мамонова
Судді: О.І. Онищенко
Н.В. Шитченко