іменем України
29 жовтня 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 751/4083/24
Головуючий у першій інстанції - Ченцова С. М.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1592/25
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:
головуючого-судді: Онищенко О.І.
суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.,
секретар: Шкарупа Ю.В.,
Позивач: ОСОБА_1
Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця»
Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1
Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 30 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, (суддя Ченцова С.М.), ухвалене у м. Чернігів,
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання протиправним та скасування наказу про призупинення трудового договору, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Також просив стягнути з відповідача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 гривень та 1211,20 грн у відшкодування судового збору.
Позов обґрунтовано тим, що 16.10.2020 між АТ «Укрзалізниця» та позивачем був укладений Трудовий договір № 303-2020, згідно якого ОСОБА_1 прийнятий на посаду менеджера в АТ «Укрзалізниця», до структурного підрозділу «Апарат директора з економічної та інформаційної безпеки». 21.01.2021 року, відповідно до наказу № 140/ос AT «Укрзалізниця» та додаткової угоди до Трудового договору від 16.10.2020 №303-2020, ОСОБА_1 було переведено на посаду менеджер-начальник відділу внутрішньої безпеки офісу з безпеки AT «Укрзалізниця» строком з 22.01.2021 до 24.01.2024 року. До 24.02.2022 позивач належно та у повному обсязі виконував обов'язки, передбачені для менеджера-начальника відділу внутрішньої безпеки офісу з безпеки АТ «Укрзалізниця». 24.02.2022 AT «Укрзалізниця», у зв'язку з введенням воєнного стану в Україні, видало наказ № Ц-42/6-В «Про запровадження режиму простою», відповідно до якого встановлено режим простою з 24.02.2022 та до відміни для працівників апарату управління АТ «Укрзалізниця»». Відповідно до п.2.1 якого, працівникам апарату управління АТ «Укрзалізниця» дозволено перебувати не на робочому місці протягом простою та зобов'язано їх стати до роботи, за можливістю, наступного робочого дня після повідомлення про закінчення простою. Позивач був ознайомлений з даним наказом та згідно з п. 2.1 наказу, перебував не на робочому місці. 24.03.2022 АТ «Укрзалізниця» видано наказ № Ц-42/12-В «Про внесення змін до наказу АТ «Укрзалізниця» від 24.02.2022 № Ц-42/6-В», яким були внесені зміни в частині періоду простою, а саме: для менеджера-начальника відділу Девізорова Д.С. період простою був визначений з 24.02.2022 до 28.02.2022, та з 01.03.2022 до 31.03.2022. В подальшому, 01.04.2022 AT«Укрзалізниця» видано наказ №389/ос «З особового складу», відповідно до якого «у зв'язку з неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталася у зв'язку з втратою через військову агресію російської федерації проти України можливості повноцінно організовувати процеси діяльності Товариства, та запровадження відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 (зі змінами) воєнного стану, було припинено з 01.04.2022 року простій, введений наказом № Ц-42/6 від 24.02.2022 працівникам, які зазначені у Додатку 1 до цього наказу. Крім того, з 01.04. 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні призупинено дію трудових договорів з працівниками, які зазначені у Додатку 1 до цього наказу. Зокрема, призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 . Наказом АТ «Укрзалізниця» від 09.01.2024 № 77/ос позивача звільнено з посади менеджер-начальник відділу офісу з безпеки відділу внутрішньої безпеки АТ «Укрзалізниця» на підставі п.2 ст.36 КЗпП України, у зв'язку із закінченням строку трудового договору, укладеного на визначений строк. З зазначеними вище наказами позивач належно не був ознайомлений, дізнався про їх видачу лише після отримання відповіді з АТ «Укрзалізниця» на адвокатський запит, а саме 10.04.2024 року. Позивач вважає, що у роботодавця була можливість забезпечити позивача роботою, в тому числі і у дистанційному режимі, дійсних причин та підстав для призупинення дії трудового договору з ним не було. Безпідставне та необґрунтоване призупинення дії трудового договору порушує права та інтереси позивача, є вимушеним прогулом, оскільки працівник позбавлений був можливості працювати з вини роботодавця. Позивач вважає наказ № 389/ос від 01.04.2022, в частині призупинення з ним дії трудового договору протиправним, безпідставним та таким, що підлягає скасуванню. У зв'язку з порушенням його трудових прав на підставі ч.2 ст. 235 КЗпП України просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.04.2022 до 24.01.2024 урозмірі 2255535,75 грн.
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 30 липня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, вважав що про порушення своїх прав на працю та на оплату праці ОСОБА_1 дізнався в квітні 2022 року, а з позовом звернувся 06.05.2024 року, тобто після закінчення строку встановленого ст. 233 КЗпП. Проте, позивач не звертався до суду з клопотанням про поновлення строку на звернення до суду з поважних причин. При цьому судом також враховано , що Законом України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX «Прикінцеві положення», в якій зазначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. З 30 червня 2023 року на території України не діє карантин, який був встановлений Постановою Кабінету МіністрівУкраїни від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19».
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить суд скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги позивача зводяться до того, що матеріали справи не містять достатніх, достовірних та переконливих доказів на підтвердження належного його повідомлення про видачу наказу від 01.04.2022 року №389/ос «З особового складу». Також ОСОБА_1 вважає, що долучені до відзиву на позовну заяву скріншоти ніби то переписки позивача з відповідачем про призупинення дії трудового договору не можуть бути належним його повідомленням та ознайомленням з оскаржуваним наказом. Долучений до справи разом із запереченнями скріншот з даними номеру телефону « НОМЕР_1 » зроблено не з меседжеру VIBER. Крім того, у відправлені повідомлення через меседжер VIBER можна вносити зміни до відправлених повідомлень. Не відповідає дійсності, за позицією позивача, і твердження представника відповідача про отримання позивачем інформації щодо призупинення дії трудового договору з розрахункових листів заробітної плати, які ніби то щомісячно надсилались на повідомлену позивачем особисто електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_1 Зазначеною електронною поштою ОСОБА_1 не користується. Жодного доказу її дійсності, а також приналежності позивачу до справи представником відповідача не долучено. Крім того, в розрахункових листах не міститься відомостей про не нарахування заробітної плати у зв'язку з призупиненням дії трудового договору. Позивач не отримуючи заробітну плату був впевнений в тому, що це пов'язано з перебуванням його в режимі простою. Більш того, законодавчо право на звернення особи до суду про виплату належної йому заробітної плати не обмежується будь-якими строками. ОСОБА_1 звертає увагу суду на те, що на момент виникнення спірних правовідносин ані в м. Києві, де фактично працював позивач, ані в м. Чепнігові, де зареєстроване його місце проживання, активні бойові дії фактично вже не велися, що свідчить про можливість відповідача належним чином, а саме шляхом направлення поштових відправлень, повідомити позивача про призупинення дії трудового договору.
У відзиві на апеляційну скаргу Акціонерне товариство «Українська залізниця» просить суд залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Відповідач зазначає про те, що судом першої інстанції було вірно встановлено пропуск позивачем строку звернення з даним позовом до суду. АТ «Українська залізниця» надало суду скриншоти з меседжеру VIBER, з яких вбачається, що на телефонний номер, який належить позивачу 19.04.2022 року було направлено повідомлення про призупинення дії трудового договору на підставі наказу №389/ос від 01.04.2022 року і отримано відповідь про ознайомлення з цим повідомленням. Про те, що номер телефону на який було відповідальним працівником відправлено повідомлення належить саме позивачу свідчить те, що в поданій ним позовній заяві зазначено саме цей контактний телефон. Нормами Закону України « Про організацію трудових відносин в умоваз воєнного стану» у редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного наказу, була передбачена можливість повідомлення роботодавця та працівника у будь-який спосіб. Зазначена редакція Закону не передбачала обов'язку роботодавця ознайомлювати працівника з наказом про призупинення дії трудовго договору. Відповідач також звертає увагу суду на те, що неотримання протягом значного періоду заробітної плати свідчить про обізнаність працівника про призупинення з ним дії трудового договору. Позивач виявив байдужість до своїх прав та небажання дізнатись причини через які йому не виплачується заробітна плата та що саме відбувається з трудовим договором який він уклав з Товариством.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону відповідає судове рішення суду першої інстанції.
По справі встановлено,що16.10.2020 між Акціонерним товариством «Українська залізниця» та ОСОБА_1 був укладений Трудовий договір №303-2020, згідно якого ОСОБА_1 , згідно вказаного Договору, прийнятий на посаду менеджера Апарату директора з економічної та інформаційної безпеки AT«Укрзалізниця», та знаходиться у підпорядкуванні директора з економічної та інформаційної безпеки AT«Укрзалізниця». Цей Договір не є контрактом у розумінні ч.3 ст. 21 КЗпП України. Строк дії договору з 20.10.2020 до 21.10.2021 ( т.1 а.с.111-118 ).
Відповідно до додаткової угоди № 1 до Трудового договору № 303-2020 від 16.10.2020 між Акціонерним товариством «Українська залізниця» та ОСОБА_1 від 22.01.2021 внесено зміни до пункту 1.3 розділу 1 Трудового договору, виклаено такий у наступній редакції: «Працівник переводиться на посаду менеджера-начальника відділу внутрішньої безпеки Офісу з безпеки з 22 січня 2021 року», внесено зміни до пункту 7.1 розділу 7 Трудового договору, виклавши такий у наступній редакції: «Цей Договір діє з 16 жовтня 2020 року до 24 січня 2024 року включно» (т.1 а.с.119)
Згідно з наказом (розпорядження) про переведення на іншу роботу №140/ос від 21.01.2021 ОСОБА_1 переведено на роботу з 22.01.2021 до 24.01.2024 включно за строковим трудовим договором, у зв'язку з обставинами особистого характеру (т.1 а.с.18).
24.02.2022 AT«Укрзалізниця», у зв'язку з введенням воєнного стану в Україні, видано наказ № Ц-42/6-В «Про запровадження режиму простою», згідно якого було встановлено режим простою з 24.02.2022 до відміни для працівників апарату управління АТ «Укрзалізниця»».
Відповідно до п.2.1 даного наказу дозволено працівникам апарату управління АТ «Укрзалізниця» перебувати не на робочому місці протягом простою та зобов'язано їх стати до роботи, за можливістю, наступного робочого дня після повідомлення про закінчення простою (т. а.с.19).
24.03.2022 АТ «Укрзалізниця» видано наказ № Ц-42/12-В «Про знесення змін до наказу АТ «Укрзалізниця» від 24.02.2022 № Ц-42/6-В». Згідно з даним наказом внесені зміни, в частині періоду простою, а саме: для менеджера-начальника відділу Девізорова Д.С. період простою був визначений з 24.02.2022 до 28.02.2022 та з 01.03.2022 до 31.03.2022 (т.1 а.с.21)
Згідно розрахункових листів, за час простою у період з 24.02.2022 по 28.02.2022 та з 01.03.2022 по 31.03.2022 рік позивачу була виплачена заробітна плата. ( а.с.23.26 т.1)
01.04.2022 AT«Укрзалізниця» видано наказ №389/ос «З особового складу», відповідно до якого у зв'язку з неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталася у зв'язку з втратою через військову агресію російської федерації проти України можливості повноцінно організовувати процеси діяльності Товариства, та запровадження відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 (зі змінами) воєнного стану, було припинено з 01 квітня 2022 року простій, введений наказом № Ц-42/6 від 24 лютого 2022 року працівникам, які зазначені у Додатку 1 до цього наказу.( а.с.22 т.1)
Крім того, цим наказом з 01 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні призупинено дію трудових договорів з працівниками, які зазначені у Додатку 1 до цього наказу. Зокрема, призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 (т.1 а.с.22).
19.04.2022 на мобільний телефон ОСОБА_1 , який зазначений у позовній заяві, направлено повідомлення такого змісту « Відповідно до наказу від 01.04.2022 № 389/ос з 01.04.2022 року з Вами призупинено дію трудового договору до припинення або скасування воєнного стану в Україні. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин», відповідь на вказане повідомлення « Привет. Ок» ( т.1 а.с. 101)
Наказом АТ «Укрзалізниця» від 09.01.2024 № 77/ос ОСОБА_1 було звільнено з посади менеджер - начальник відділу офісу з безпеки відділу внутрішньої безпеки АГ «Укрзалізниця» на підставі п.2 ст.36 КЗпП України, у зв'язку із закінченням строку трудового договору, укладеного на визначений строк (т.1 а.с.27).
Відповідно до листа АТ «Укрзалізниця'від 24.01.2024 року ОСОБА_1 повідомлено про звільнення з роботи у зв'язку із закінченням строку трудового договору, укладеного на визначений строк, та повідомлено про наявність вакантних посад, які передбачають можливість укладання безстрокового трудового договору. Товариство просило з'явитись для отримання трудової книжки або дати згоду на пересилання трудової книжки, одночасно направлено два екземпляри копії наказу про звільнення ( т.1 а.с. 102).
У копіях розрахунків заробітної плати за квітень, травень 2022 року зазначається про призупинення дії трудового договору код « 816», та про не нарахування заробітної плати ( т.1 а.с. 109, 110) Зазначені розрахункові листи були направлялись на електронну адресу позивача відповідачем.
Відповідно до довідки № 279 від 10.06.2024 року заробітна плата, що враховується для розрахунку середньої зарплати за лютий 2022 року - 50000, 58 гривень, середньоденна заробітна плата 4166,72 гривень, середньомісячна заробітна плата - 87501,2 гривень ( т.1 а.с. 122)
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.
Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану").
15 березня 2022 року прийнято Закон України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Частинами першою та другою статті 1 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" (тут і далі в редакції на час винесення оспорюваного наказу від 01 квітня 2022 року) встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".
Відповідно до статті 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.
Дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.
Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.
Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв'язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.
Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292 св 23).
За змістом статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22 (провадження № 61-6935сво24) зробив висновок про те, що сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору. Формулювання положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час винесення наказу АТ «Українська залізниця» від 01 квітня 2022 року № 389/ос), що дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, й використання сполучника «та» дозволяє зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію.
Обов'язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час винесення наказу АТ «Українська залізниця» від01 квітня 2022 року №389/ос ) є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією із сторін та пов'язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони - не породжують правові наслідки у зв'язку із призупиненням дії трудового договору, й в кінцевому результаті нівелюють необхідність/можливість застосування цієї норми закону.
У КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, оскільки це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом із тим, з урахуванням положень статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України
У справі, яка переглядається, відповідач прийняв рішення про призупинення дії укладеного з позивачем трудового договору та припинення виплати заробітної плати. Позивач, обґрунтовуючи підстави позову, вважав, що оспорюваний ним наказ АТ «Українська залізниця» про призупинення дії трудового договору є незаконним, оскільки у відповідача була можливість надавати йому роботу, а у нього була можливість її виконувати.
Судом установлено, що ОСОБА_1 обіймав посаду менеджера-начальника відділу внутрішньої безпеки офісу з безпеки АТ "Українська залізниця".
Факт введення в Україні з 24 лютого 2022 року воєнного стану є загальновідомим.
АТ "Українська залізниця" обґрунтовувало неможливість надання роботи позивачу тим, що обсяги господарської діяльності товариства у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України, зменшилися, кількість зруйнованого та пошкодженого майна зросла, а робота структурних підрозділів апарату управління АТ "Українська залізниця", які не виконують критично важливі завдання, була зупинена, тому з метою забезпечення функціонування підприємства виникла необхідність вжити заходів щодо призупинення дії трудових договорів з працівниками, забезпечити роботою за посадами яких було неможливо.
У наказі АТ "Українська залізниця" про призупинення дії трудового договору
від 01 квітня 2022 року № 389/ос вказано про те, що з 01 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні призупинено дію трудових договорів з працівниками, які зазначені у додатку 1 до цього наказу (а.с. 22, т. 1).
Відповідач посилаючись на необхідність призупинення дії трудового договору з позивачем, зазначав що саме на керівництво підприємства покладаються дискреційні повноваження щодо визначення переліку працівників з якими необхідно призупинити дію трудових договорів, з самостійним визначенням відповідних трудових критеріїв для цього ( певні посади, що можуть бути незадіяні в умовах зміненої господарської діяльності: кваліфікація окремих працівників, наявність у них певних знань, навичок та умінь, допущення певними працівниками порушень трудового законодавства).
Разом з тим, такі доводи відповідача не можуть бути визнані підставою для відмови в задоволенні позову, зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції встановлено і сторони цього не заперечували, що за фактичним робочим місцем позивача в м. Києві було забезпечено можливість організації і здійснення робочого процесу в звичайному режимі для тих працівників, щодо яких відповідачем не було призупинено дію трудового договору, а відсутність роботи, яку б міг виконувати позивач, не може бути визнано підставою для призупинення дії трудового договору з позивачем, відповідно до вищенаведених положень Закону.Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, що виключають можливість виконання обов'язків обома сторонами трудового договору.
Сама по собі обставина зменшення замовлень послуг відповідача після введення воєнного стану на території України не свідчить про неможливість роботодавця забезпечити позивача роботою.
Позивач виявляв бажання та мав об'єктивну можливість працювати та виконувати свої обов'язки на робочому місці. Водночас, відповідачем не доведено неможливості відновлення надання роботи позивачу після простою, адже апарат директора з економічної та інформаційної безпеки АТ «Укрзалізниця» працював і працівники свої функції виконували, жодних даних про те, що робоче місце позивача знищене в результаті бойових дій чи передане в розпорядження іншого працівника тощо, матеріали справи не містять.
Оскільки у справі не встановлено обставин неможливості надання відповідачем ОСОБА_1 роботи у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, а позивачу - її виконувати, тому суд першої інстанції встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що призупинення дії трудового договору з позивачем є незаконним.
Як на час видачі оспорюваного наказу про призупинення дії трудового договору, так і на час розгляду справи, АТ "Українська залізниця" здійснювало свій основний вид діяльності та надавало послуги, як національний перевізник вантажів та пасажирів.
Дію трудових договорів відповідач призупинив вибірково з окремими працівниками, у тому числі з позивачем, але не з усіма працівниками. Із переважною більшістю колективу АТ "Українська залізниця" дію трудових договорів не було призупинено.
Сама по собі обставина відсутності роботи для позивача після введення воєнного стану на території України не свідчить про неможливість роботодавця забезпечити позивача, який обіймав посаду менеджера-начальника відділу внутрішньої безпеки офісу з безпеки АТ "Українська залізниця" роботою.
Такі висновки узгоджуються і із висновками викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.02.2024 року у справі № 465/3919/22, від 14.02.2024 року у справі № 464/2944/22.
За наведених обставин колегія суддів апеляційного суду, вважає обґрунтованими вимоги позивача про визнання незаконним наказу Акціонерного товариства "Укрзалізниця" №389/ос від 01квітня 2022 року в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 .
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з виплати заробітної плати, суд виходить з такого.
Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
У КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника.
Водночас частиною дев'ятою статті 10 ЦПК України передбачено, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Середній заробіток за ч. 2 ст. 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
Відновлення порушеного права працівника на працю повинно здійснюватися не тільки визнанням наказу про призупинення дії трудового договору з працівником незаконним й поновленням дії трудового договору, а так само виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, застосовуючи норми статті 235 КЗпП України.
Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, у випадку обґрунтованості призупинення дії трудового договору. Якщо ж незаконні дії роботодавця (незаконне призупинення дії трудового договору) позбавили працівника можливості працювати, то на роботодавця покладається обов'язок відшкодувати працівнику середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі.
Враховуючи, що незаконні дії відповідача призвели до порушення конституційного права ОСОБА_1 на своєчасне одержання винагороди за працю, суд дійшов висновку про можливість застосування до спірних правовідносин норму ч. 2 ст. 235 КЗпП України, яка регулює подібні за змістом відносини.
За наведених обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача у частині стягнення з відповідача на його користь заборгованості з виплати заробітної плати за період з 1 квітня 2022 року по 24 січня 2024 року.
Щодо розміру заборгованості, то колегія суддів не погоджується з обрахунком розміру заборгованості по заробітній платі проведеним позивачем та проводить власний обрахунок взявши за основу довідку №279 від 10.06.2024 року надану відповідачем.
Обчислюючи середній заробіток за час перебування у вимушеному прогулі
ОСОБА_1 виходив з розрахунку заробітної плати за січень 2022 року та лютий 2022 року, за два останні місяці, коли вона отримувала 100 % заробітну плату.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України
від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).
Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього-п'ятого пункту 4 цього Порядку,а саме з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Установлено, що дію трудового договору з позивачем було призупинено з 01 квітня 2022 року.
Тобто, розрахунковим періодом є лютий та березень 2022 року. У цей час ОСОБА_1 перебував у простої.
Матеріали справи не містять доказів про те, що працівник у період простою був залучений до роботи.
Таким чином, середньоденна заробітна плата відповідно до довідки №279 від 10.06.2024 року складена у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України
від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок) АТ «Укрзалізниця» становить 4166.72 грн.
Наказом № 77/ос від 09.01.2024 року ОСОБА_1 був звільнений з посади менеджера-начальника відділу АТ «Укрзалізниця» у зв'язку із закінченням строку трудового договору, укладеного на визначений строк відповідно до п.2ст.36 КЗпП України .
Вимушений прогул у зв'язку з незаконним призупиненням трудового договору позивачки тривав з 01 квітня 2022 року ( день призупинення дії договору) по 24 січня 2024 року (день звільнення працівника), тобто 474 робочих днів.
Отже, середній заробіток за час призупинення дії трудового договору, який підлягає стягненню з АТ «Укрзалізниця» на користь позивача, повинен становити
1975025.28 грн (474 робочих днів *4166.72 грн).
Виходячи з встановлених обставин, суд дійшов висновку, що права позивача були порушені та підлягають захисту у заявлений ним спосіб.
Вирішуючи питання дотримання позивачем передбаченого законом строку звернення до суду із позовом, суд зазначає таке.
Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.
Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.
Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.
Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.
У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що встановлені ст. 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
Так, згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX Прикінцеві положення такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22) дійшов висновку, що запровадження на всій території України карантину законодавець визначив безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Заявляючи відповідне клопотання про поновлення вказаного строку, особа не повинна наводити конкретних причин його пропуску, окрім тих, що пов'язані з внесеними до КЗпП України змінами. Крім того, не є необхідним і заявлення такого клопотання, оскільки строк звернення до суду не пропущено.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.
Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом від 24.02.2022 № 2102-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан.
У цей період Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX (набрав чинності 19.07.2022) назву та частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено в новій редакції.
Тож з 19.07.2022 частина друга статті 233 КЗпП України діє у такій редакції: "Із заявою про вирішення трудового спору працівник має право звернутися до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
У зв'язку з цим необхідно зауважити, що Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку справи за позовами осіб, які були звільнені з публічної служби до 19.07.2022, але звернулися до суду за захистом своїх прав у спорах про оплату праці вже після 19.07.2022 і з моменту їх звільнення пройшло більш ніж 3 місяці, розтлумачив цю правову ситуацію таким чином, що з уваги на дію пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, працівника, звільненого до 19.07.2022, із позовом про стягнення усіх належних сум при звільненні, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022), не обмежене будь-яким строком.
Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 27.04.2023 у справі № 420/14777/22, від 27.04.2023 у справі № 300/4201/22, від 28.09.2023 у справі № 140/2168/23, від 18.10.2023 у справі №380/14605/22.
Тож для вирішення питання, яку редакцію статті 233 КЗпП Українизастосовувати до спірних правовідносин, необхідно з'ясувати, з якою подією слід пов'язувати початок перебігу строку звернення до суду з позовом у цій категорії спорів.
Частиною першою статті 58 Конституції Українипередбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності;дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
У Рішенні від 12 липня 2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону Україниновий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі, і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Єдиний виняток з цього правила, що закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп).
Аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»[19 липня 2022 року] положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 33 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України(у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23.
Звертаючись до суду позивач зазначав у позові про те, що дізнався про видачу наказу від 01.04.2022 року №389/ос «З особового складу» лише після отримання відповіді з АТ «Укрзалізниця» на адвокатський запит, а саме 10.04.2024 року.
Заперечуючи зазначене відповідач посилався на приписи ст.13 Закорну України « Про організацію трудових відносин в умовах воєннго стану» в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного наказу та зазначав, що про наявність оскаржуваного наказу позивач був повідомлений 19.04.2022 року через застосунок Viber на особистий номер телефону ОСОБА_1 .. Крім того, на електронну адресу, яку ОСОБА_1 вказував при прийнятті на роботу направлялись розрахункові листи по заробітній платі з яких вбачалось про відсутність оплати праці.
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану порядок організації діловодства з питань трудових відносин, оформлення і ведення трудових книжок та архівного зберігання відповідних документів у районах активних бойових дій визначається роботодавцем самостійно, за умови забезпечення ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці. У період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.
З огляду на вищевикладене, положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.
Чинне законодавство України передбачає необхідність персонального повідомлення працівника, але не визначає форму та зміст персонального повідомлення, а також алгоритм доведення його змісту до працівника.
У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі №303/798/17 (провадження №61-1863св20) зазначено, що законодавством про працю не передбачена форма та спосіб повідомлення працівника про скорочення чисельності або штату працівників. Метою персонального попередження про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці є надання працівникові можливості завчасно визначитися із майбутнім працевлаштуванням або підшукати собі іншу роботу.
Аналогічний висновок міститься і в листі Мінсоцполітики від 24 вересня 2019 року №10/0/36-19.
В подальшому зідно роз'яснення, що містяться у листі Держпраці від 09.05.2022 р. № 1922/4/4.1-ЗВ-22а, відповідно до яких про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.
В той же час, в ч.3 ст.29 КЗпП України зазначено, що ознайомлення працівників з наказами (розпорядженнями), повідомленнями, іншими документами роботодавця щодо їхніх прав та обов'язків допускається з використанням визначених у трудовому договорі засобів електронних комунікаційних мереж з накладенням удосконаленого електронного підпису або кваліфікованого електронного підпису. У трудовому договорі за згодою сторін можуть передбачатися альтернативні способи ознайомлення працівника, крім інформації, визначеної пунктом 4 частини першої цієї статті, що доводиться до відома працівників у порядку, встановленому цією статтею».
Згідно зі ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Для того, щоб електронний документ мав таку ж юридичну силу як і паперовий документ, він має бути складеним з усіма обов'язковими реквізитами та містити електронний підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Оскільки законодавець не регламентує порядок персонального доведення інформації до працівника, доцільним є застосування аналогії закону в тотожних правовідносинах, виходячи з реалій воєнного стану в Україні.
У тотожних за змістом відносинах законодавством України передбачено алгоритм доведення до працівників документів та інформації засобами електронного зв'язку. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1042 затверджено «Порядок фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв'язку». Порядок, зокрема визначає процедуру фіксації доведення інформації або документів до відома працівника шляхом використання засобів телекомунікаційного зв'язку, зокрема, на його адресу електронної пошти чи за іншими контактними даними, які зазначені в його особовій справі. Факт доведення інформації або документів до відома державного службовця фіксується протоколом про доведення інформації або документів до відома державного службовця.
Таким чином, діюче на 19 квітня 2022 року законодавство України не забороняло роботодавцю поряд з традиційним поштовим зв'язком використовувати для персонального повідомлення працівника про призупинення дії трудового договору засоби електронної комунікації.
Відповідно до висновку викладеного Великою Палатою Верховного суду в постанові від 24.02.2021 року у справі №800/30/17 незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатись не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Таким чином, колегія суддів апеляційного суду проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, врахувавши позицію сторін у цій справі, а також норми права що регулюють спірні відносини приходить до висновку, що про порушення своїх прав, а саме зупинення дії строкового трудового договору ОСОБА_1 дізнався 19.04.2025 року, після отримання смс повідомлення на особистий телефон у застосунку Viber. Суд критично відноситься до доводів апеляційної скарги про можливість зміни тексту у застосунку Viber, не доведеності належності відправлення зазначеного смс повідомлення саме відповідальним працівником АТ « Укрзалізниця», невідомість походження скріншоту переписки з номером телефону « НОМЕР_1 », оскільки судом встановлено, що номер телефону на який було відправлено повідомлення про видачу наказу про призупинення трудового договору збігається з номером телефону який позивач зазначив у позовній заяві, інших доказів не отримання повідомлення позивачем не надано. Позиція позивача про те що не отримуючи заробітну плату, він був впевнений у тому що це порв'язано з перебуванням його в режимі простою на підставі наказу №Ц-42/6В « Про запроваддення режиму простою» не заслуговує на увагу, оскільки у відповідності до приписів ст.113 КЗпП України простій оплачується не нижче ніж у розмірі 2/3 тарифної ставки (окладу) працівника. Не отримуючи тривалий час заробітну плату ОСОБА_1 проявив байдужість до своїх прав.
Встановлені фактичні обставини справи з урахуванням висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 дають підстави для висновку про те, що оскільки на момент видачі спірного наказу про зупинення трудового договору стаття 233 КЗпП України діяла у попередній редакції, а з 19.07.2022 року діє нова редакція ст.233 КЗпП України правовідносини з виплати заробітної плати є тривалими, то у такому випадку правове регулювання повинно здійснюватись таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України(у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Разом з тим суд зазначає, що у контексті вирішення цієї справи вимога позивача про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати є похідною від вимоги про визнання незаконним та скасування наказу від 01.04.2022 №389/ос «З особового складу», тому, вирішуючи питання про дотримання позивачем строків звернення до суду з вказаним позовом, суд першої інстанції вірно пов'язав відлік встановленого законом тримісячного строку на звернення до суду з дня ознайомлення позивача зі змістом оскаржуваного наказу. З урахуванням приписів Закону України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)»
для позивача строк на звернення до суду з цим позовом закінчився 01.10.2023 року.
З огляду на наведені обставини та враховуючи, що позивачем не наведено поважних причин пропуску строку звернення до суду з позвом про скасування наказу від 01.04.2022 №389/ос «З особового складу», судова колегія вважає такий строк пропущеним.
Наведені позивачем причини, а саме не ознайомлення з наказом та обізнаність з його змістом лише після отримання відповіді з АТ «Укрзалізниця» на адвокатський запит 10.04.2024 року спростовані наявними матеріалами справи.
Європейський суд з прав людини вказав, щопункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Інші доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
За правилами, передбаченими пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги викладених судом висновків не спростовують, скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 258, 263, 294, 315, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 30 липня 2025 року без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 30.10.2025 року.
Головуючий: Судді: