іменем України
24 жовтня 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 750/101/25
Головуючий у першій інстанції - Супрун О. П.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1544/25, № 22-ц/4823/1545/25
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.,
суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.,
із секретарем - Піцан В.М.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 липня 2025 року (місце ухвалення - м. Чернігів) та на додаткове рішення цього ж суду від 11 серпня 2025 року (місце ухвалення - м. Чернігів), та Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 липня 2025 року (місце ухвалення - м. Чернігів) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння. В обґрунтування посилалась на те, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкова справа після померлого ОСОБА_3 заведена приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Красногором О.В.
Вказує, що за життя ОСОБА_3 у 2017 році за договором купівлі-продажу придбав у ТОВ «Стрілецька набережна» трикімнатну квартиру загальною площею 60,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , тому вважає, що враховуючи, що квартира була набута за час перебування у шлюбі, вона є об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Як зазначає позивачка, рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.06.2022, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 31.10.2022, з володіння ОСОБА_3 на користь ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» було витребувано спірну квартиру, тому на підставі вказаного рішення право власності на квартиру 14.11.2022 було зареєстровано за ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз», підставою внесення запису стало рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 65497762 від 17.11.2022.
Постановою Верховного Суду від 06.03.2024 рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.06.2022 та постанову Чернігівського апеляційного суду від 31.10.2022 було скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено.
Позивачка вважає, що внаслідок скасування Верховним Судом рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.06.2022, зареєстроване за ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» право власності на квартиру на підставі скасованого рішення теж припиняється.
За доводами позову, 13.03.2024 між ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу спірної квартири, за умовами якого остання прийняла у власність трикімнатну квартиру загальною площею 60,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Розсохою С.С. та зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій.
Позивач зазначає, що вона є єдиним спадкоємцем першої черги після померлого ОСОБА_3 та має право отримати свідоцтво про право на спадщину, у тому числі і на квартиру, проте не має можливості це реалізувати, оскільки внаслідок вказаних вище обставин право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 , що є підставою для витребування квартири із незаконного володіння відповідача.
У позові ОСОБА_1 просила витребувати з володіння ОСОБА_2 на свою користь квартиру АДРЕСА_2 .
Ухвалою Деснянського районного суду від 15.01.2025 накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 та заборонено державним реєстраторам, нотаріусам та іншим особам, уповноваженим реєструвати речові права на нерухоме майно, вчиняти будь-які дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на квартиру АДРЕСА_2 .
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 14.07.2025 позов ОСОБА_1 задоволено.
Витребувано на користь ОСОБА_1 з незаконного володіння ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 . Вирішено питання стягнення судового збору.
Рішення суду обґрунтовано тим, що ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» та ОСОБА_2 , укладаючи договір купівлі-продажу від 13.03.2024 спірної квартири за ціною 20000,00 грн через тиждень після скасування Верховним Судом судових рішень, які були підставою для реєстрації права власності за продавцем, «вживали право на зло» та використали цивільно-правовий інструментарій, укладення договіру купівлі-продажу від 13.03.2024, для створення перешкод ОСОБА_1 у поверненні спірного майна.
Також за висновком суду, задоволення віндикаційного позову спадкоємця про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав, обраний позивачем спосіб захисту є ефективним.
Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 11.08.2025 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10000,00 грн у відшкодування витрат на професійну правову допомогу. В задоволенні решти вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, представник ОСОБА_2 - адвокат Гнідунець А.В. та представник ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» - адвокат Кручанюк Н.Л. подали апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Гнідунець А.В. просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14.07.2025 і постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, а також просить скасувати додаткове рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11.08.2025 та відмовити в задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
За доводами апеляційної скарги при ухваленні рішення судом порушено норми матеріального права, а також неправильно встановлені обставини, які мають значення для справи.
В обґрунтування підстав для скасування рішення суду першої інстанції, заявник посилається, що судом фактично звужено зміст спірних правовідносин до окремого аспекту, що не відображає їх повної правової природи, у зв'язку з чим суд обмежився формальним аналізом заявлених позовних вимог без належного встановлення усіх істотних обставин, які мають правове значення для вирішення спору.
Як зазначає заявник, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення ст. 377, 378 ЦК України, оскільки правом на витребування майна на підставі вказаних статей наділені виключно власники, тому укладаючи 30.03.2017 договір купівлі-продажу з ТОВ «Стрілецька набережна» та здійснюючи заходи, пов'язані з державною реєстрацією прав, набуваючи майно у позазаконний недобросовісний спосіб, ОСОБА_3 мав передбачати наслідки своїх дій у вигляді витребування у нього майна дійсним власником.
Також, заявник посилається, що суд першої інстанції проігнорував аргументи відповідача щодо відсутності спірного майна у складі спадщини, оскільки станом на час відкриття спадщини, ІНФОРМАЦІЯ_1 , спірна квартира була власністю та на законних підставах зареєстрована за ТОВ «ТСЦ «Експо-Дніпро-Союз», а тому за своїм правовим статусом квартира не входила до складу спадщини як об'єкт нерухомості.
Вказує також, що уклавши 30.03.2017 договір купівлі-продажу з ТОВ «Стрілецька набережна» (продавець), та здійснивши державну реєстрацію права власності на це майно, ОСОБА_3 був виключно фактичним недобросовісним володільцем такого майна, але не набув прав власності на нього, оскільки воно, будучи складовою права власності, і далі належало власникові - ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз».
Тому заявник вважає, спірна квартира ніколи не була у власності ОСОБА_3 , а отже не може бути спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та його дружини ОСОБА_1 , у зв'язку з чим, позивач, як спадкоємець за померлим, не має обґрунтованих підстав стверджувати, що спірна квартира, як об'єкт нерухомості, входила до складу спадщини, а право на оспорення документу чи юридичного факту не було реалізовано в процесі розгляду справи №750/254/22.
В обгрунтування зазначених доводів заявник посилається на правові висновки Великої Палати Верховного, викладені у постанові від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, Верховного Суду, викладені у постановах від 19.06.2019 у справі № 643/17966/14-ц, від 16.09.2015 у справі № 6-1193цс15, від 10.05.2018 у справі № 643/18839/13-ц, від 23.01.2019 у справі № 643/12557/16-ц, від 13.03.2019 року у справі № 643/19761/13-ц.
Крім того, заявник стверджує, що ОСОБА_1 не має жодного правового титулу на спірну квартиру: вона не є зареєстрованим власником, не набула права власності на підставі спадкування (відсутнє свідоцтво про право на спадщину щодо цієї квартири), при цьому спірна квартира не могла бути та не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки на момент смерті ОСОБА_3 вона належала третій особі - ТОВ «Торгово- сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз», тому вважає, що позивач не має процесуального права подавати позов у цій справі.
Як вказує заявник, у квітні 2024 року ОСОБА_1 зверталась до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до ОСОБА_2 , в якому, в тому числі, просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 13.03.2024, укладений між ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро- Союз» та ОСОБА_2 і рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 28.08.2024 у справі № 750/4964/24, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 24.12.2024, в задоволенні позову було відмовлено. Тому вважає, що відповідач є добросовісним набувачем квартири на підставі правомірного правочину, в той час як ОСОБА_1 не дає можливості відповідачу повноцінно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, а прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам ст. 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар та не відповідає приписам ст. 388 ЦК України.
Також в апеляційній скарзі заявник посидається на те, що додаткове рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11.08.2025 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн є необґрунтованим, оскільки заявлена позивачем сума витрат є завищеною, не підтверджена фактичним обсягом виконаної роботи та не відповідає офіційним рекомендаціям щодо ставок адвокатського гонорару.
Зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази фактичного понесення витрат на правову допомогу, не надано детального обсягу робіт адвоката та не обґрунтовано їх обсяг, складність та тривалість виконання, а тому вважає, що дана справа стосується витребування одного об'єкта нерухомого майна, не має ознак особливої складності, охоплює лише один епізод спірних правовідносин, не вимагала вивчення великого обсягу доказів, відсутність погодинного розрахунку, деталізованого опису робіт унеможливлює об'єктивну оцінку її вартості.
Як стверджує заявник, завявлена сума витрат на правову допомогу у розмірі 20000 грн є недоведеною, неспівмірною із складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт і характером процесуальних документів та не підлягає стягненню з відповідача.
В апеляційній скарзі представник ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» - адвокат Кручанюк Н.Л. просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
За доводами скарги, рішення суду є необґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного зясування обставин справи.
Як вказує заявник, судом першої інстанції не з'ясовано, що суб'єкти, які вчинили правочин жодним чином не пов'язані між собою, договір купівлі-продажу є оплатним, жодних даних в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно таких як обтяження, заборони, інші відомості, які могли б свідчити про наявність обставин, що стануть в майбутньому підставою для витребування майна від набувача - не містив.
Також посилається, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.
Вважає, що суд першої інстанції не врахував, що можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) і поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що, вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, необхідно оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна.
За доводами скарги, враховуючи зміст постанови Верховного суду від 06.03.2024 у справі № 750/254/22 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.06.2016 у справі № 927/258/16, які набрали законної сили, у справі щодо спірного майна судами встановлена недобросовісна поведінка саме ОСОБА_3 , правонаступником якого є позивач, оскільки саме він «вживав право на зло» та використали цивільно-правовий інструментарій (договір купівлі-продажу від 30.03.2017) для створення перешкод ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» у поверненні спірного майна.
Заявник зазначає, що оскільки відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене ст. 388 ЦК України, переходить до спадкоємців власника. З наведеного вбачається, що ключовим аспектом визначення майна, яке входить до спадкової маси Законом чітко передбачена єдина обставина, а саме належність такого майна на праві власності на момент відкриття спадщини - дату смерті спадкодавця.
Заявник не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірна квартира є спадковим майном, що залишилося після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки спірна квартира не може входити до складу спадкової маси, враховуючи, що не належала спадкоємцю на момент відкриття спадщини - дату смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1 , а відповідне рішення Верховного суду у справі №750/254/22 постановлено 06.03.2024, тобто після смерті останнього.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.
У поданому відзиві представник ОСОБА_1 - адвокат Підгорний К.Є. просить залишити без змін рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14.07.2025 та додаткове рішення цього ж суду від 11.08.2025, а апеляційні скарги ОСОБА_2 та ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» - без задоволення. В обґрунтування посилається, що оскільки квартира за адресою: АДРЕСА_1 , була набута покупцем за час шлюбу, вона в силу імперативних приписів ст. 60 СК України є об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Зазначає, що оскільки недійсність укладеного між ТОВ «Стрілецька набережна» та ОСОБА_3 договору купівлі - продажу від 30.03.2017 законом прямо не встановлена, а будь-якого судового рішення про визнання цього правочину недійсним не існує, цей договір в силу приписів ст. 204 ЦК України є правомірним й таким, що створює для його сторін вказані у ньому права та обов'язки, зокрема створює для покупця права володіння, користування та розпорядження купленою за цим договором квартирою. За доводами відзиву, 14.11.2022 право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Торгово - сервісний центр «Експо - Дніпро - Союз» на підставі рішення суду, серія та номер : 750/254/22, виданий 09.06.2022, видавник: Деснянський районний суд м. Чернігова, проте 06.03.2024 Верховний Суд у справі № 750/254/22 виніс постанову, якою касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.06.2022 і постанову Чернігівського апеляційного суду від 31.10.2022 скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «Торгово - сервісний центр «Експо - Дніпро - Союз». Тому вважає, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 65497762 від 17.11.2022, прийняте державним реєстратором Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради, було прийнято на підставі рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.06.2022 у справі № 750/254/22, якого внаслідок його скасування Верховним Судом не існує, відповідно, це рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є таким, що приписам ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» прямо суперечить і тому зареєстроване за вказаним підприємством право власності на квартиру припиняється.
Посилається також, що через 7 днів після скасування рішення Деснянського районного суду м. Чернігова у справі № 750/254/22 Верховним Судом, на підставі якого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано права власності на цю квартиру за ТОВ ТСЦ «Експо-Дніпро-Союз», 13.03.2024, між ТОВ «Торгово - сервісний центр «Експо - Дніпро - Союз», як Продавцем, та ОСОБА_2 , як Покупцем, укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого Продавець передав, а Покупець прийняв у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 . Тому вважає, що оскільки станом на 13.03.2024 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, мало бути зареєстровано за ОСОБА_3 , але належало ОСОБА_1 , як співвласнику та його єдиному спадкоємцю.
Відповідно, ТОВ «Торгово - Сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» не мало права це майно відчужувати, а ОСОБА_2 заволоділа цим майном незаконно, без відповідної правової підстави, що є підставою для витребування цього майна з її незаконного володіння. Крім того, заявник вказує, що 28.03.2024 представником ОСОБА_2 до державного реєстратора Остерської міської ради, не зважаючи на вже наявність на той час ухвали Деснянського районного суду м. Чернігів від 28.03.2024 у справі № 750/4199/24 про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на вказану вище квартиру, було подано заяву (реєстраційний номер заяви 60191514) про державну реєстрацію прав, у якій зазначений представник від імені ОСОБА_2 просив зареєструвати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно припинення права власності на квартиру АДРЕСА_2 . Проте, наголошує, що в реєстрі нотаріальних дій, наданого на запит адвоката, договір купівлі - продажу квартири зареєстровано 13.03.2024 за № 955, а довіреність, за якою ОСОБА_2 уповноважила свого представника подати заяву про державну реєстрацію припинення права власності на цю саму квартиру зареєстровано 13.03.2024 за № 956, тому стверджує, що ОСОБА_2 станом на 13.03.2024 не могла не знати про те, що вказана вище квартира перебуває у спорі, спір щодо цієї квартири ще не завершено та придбавала цю квартиру не з метою використання її за цільовим призначенням в якості місця проживання, а з метою унеможливлення витребовування цієї квартири на користь законного власника в порядку повороту виконання скасованого Верховним Судом рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.06.2022 у справі № 750/254/22, а отже добросовісним покупцем вона не є. Посилається, що обставини того, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірної квартири на підставі правомірного правочину, як про те вказують апелянти у своїх апеляційних скаргах, у жодному з цих рішень встановлено не було. ОСОБА_1 , як співвласник спірної квартири та єдиний спадкоємець майна померлого ОСОБА_3 , що прийняла спадщину, має цілком законне право звертатися до суду із цим віндикаційним позовом, правомірність чого вже встановлено постановою Чернігівського апеляційного суду від 24.12.2024 у справі № 750/4964/24.
Заявник вважає необґрунтованими доводи скарги ОСОБА_2 в частині оскарження додаткового рішення суду першої інстанції щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки враховуючи, що укладеним між ОСОБА_1 та адвокатом Підгорним К.Є. договором про надання правової допомоги передбачено, що вартість правової допомоги у даній справі в суді першої інстанції складає 20000,00 грн, актом прийому-передачі виконаних робіт встановлено, що на виконання даного договору адвокат виконав таку роботу: складання позову, інших процесуальних документів, додаткових пояснень, заяви про забезпечення позову, брав участь у судових засіданнях під час підготовчого провадження та розгляду справи по суті, а також, що ця сума повністю відповідає вказаним вище Рекомендаціям, відповідно фактично стягнута з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сума 10000,00 грн у відшкодування витрат на професійну правову допомогу завищеною не являється.
Від інших учасників справи у встановлений судом строк відзив на апеляційну не надходив.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 29.08.2025 справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 14 год. 00 хв 24.09.2025.
В ухвалі Чернігівського апеляційного суду від 25.08.2025 про відкриття апеляційного провадження, яка була направлена учасникам справи, було роз'яснено можливість надання письмової заяви про розгляд справи без їх участі або подання заяви про розгляд справи в режимі відеоконференції.
16.09.2025 через систему «Електронний суд» від представника ОСОБА_2 - адвоката Жосан А.В. надійшла заява про її участь в судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції поза приміщення суду з використанням власних технічних засобів (а.с. 176-177 т. 2) і ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 17.09.2025 заява представника ОСОБА_2 - адвоката Жосан А.В. була задоволена (а.с. 184 т. 2).
23.09.2025 через систему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 - адвоката Підгорного К.Є. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (а.с. 211-212 т. 2).
23.09.2025 від представника ОСОБА_2 - адвоката Жосан А.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (а.с. 219-220 т. 2).
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 24.09.2025 клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Підгорного К.Є. та представника ОСОБА_2 - адвоката Жосан А.В. здоволено частково, у справі була оголошена перерва до 11 год. 00 хв. 24.10.2025 (а.с. 228 т. 2).
23.10.2025 від представника ОСОБА_2 - адвоката Жосан А.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке зареєстровано апеляційним судом 24.10.2025 (а.с. 235-240 т. 2).
Від самого відповідача ОСОБА_2 заяв/клопотань про відкладення розгляду справи не надходило, про причини своєї неявки остання не повідомила, судова повістка направлено за місцем реєстрації відповідача, що підтверджується даними з Єдиного державного демографічного реєстру (а.с. 95 т. 1), повернулась на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Заявлене представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Жосан А.В. клопотання про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи незалежно від причин неявки.
Виходячи з другої поспіль неявки у судове засідання представника відповідача та відповідача, апеляційний суд вважає можливе розглянути справу за їх відсутності, з урахуванням належного повідомлення представника відповідача та відповідача про дату, час і місце розгляду справи.
Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційних скарг, відзиву та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційних скарг, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що згідно копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 позивач ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 29.10.1988 (а.с. 14 т. 1).
30.03.2017 між ТОВ «Стрілецька набережна» (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу квартири загальною площею 60,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Продаж вчинено за 530000 грн. Договір посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Тарасенком Р.О. та зареєстрований в реєстрі за № 681 (а.с. 26-27 т. 1).
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 (а.с. 27 зворот-29 т. 1).
За матеріалами справи, рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.06.2022 у справі № 750/254/22, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 31.10.2022, витребувано з володіння ОСОБА_3 на користь ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 30-33, 34-35 т. 1).
На підставі вказаного рішення суду 14.11.2022 ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» зареєструвало за собою право власності на зазначену квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 36 т. 1).
Судом також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (а.с. 15 т. 1).
Згідно копії довідки приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Красногора О.В. № 70/01-16 від 06.02.2024, у провадженні нотаріуса знаходиться спадкова справа № 18/2024 щодо майна після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Спадкоємцем після його смерті є дружина - ОСОБА_1 (а.с. 16 т. 1).
Постановою Верховного Суду від 06.03.2024 рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.06.2022 та постанову Чернігівського апеляційного суду від 31.10.2022 у справі № 750/254/22 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено (а.с. 37-42 т. 1).
Згідно матеріалів справи, 13.03.2024 між ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Розсохою С.С. Продаж вчинено за 20000 грн (а.с. 43-44 т. 1).
На підставі вказаного договору право власності на квартиру було зареєстровано за ОСОБА_2 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.03.2024 № 371394307 (а.с. 45-51 т. 1).
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 28.08.2024 у цивільній справі № 750/4964/24, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 24.12.2024, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання незаконними та скасування рішень - відмовлено. Судові рішення мотивовані неефективністю обраного позивачем способу захисту своїх майнових прав (а.с. 17-25 т. 1).
23.01.2025 заступником начальника Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Нікітенком М.Л. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 76818073 у зв'язку з фактичним повним виконанням ухвали суду про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 та заборони державним реєстраторам, нотаріусам та іншим особам, уповноваженим реєструвати речові права на нерухоме майно, вчиняти будь-які дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 153 т. 1).
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» та ОСОБА_2 , укладаючи договір купівлі-продажу від 13.03.2024 спірної квартири за ціною 20000,00 грн через тиждень після скасування Верховним Судом судових рішень, які були підставою для реєстрації права власності за продавцем, «вживали право на зло» та використали цивільно-правовий договір купівлі-продажу від 13.03.2024 для створення перешкод ОСОБА_1 у поверненні спірного майна. Також за висновком суду, задоволення віндикаційного позову спадкоємця про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав, обраний позивачем спосіб захисту є ефективним.
З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.
Доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують, враховуючи наступне.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22).
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статей 317, 319 ЦК України власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) «де факто» - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «де юре» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом.
Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Частина перша статті 388 ЦК України стосується випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач).
У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.
Згідно з ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.
Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Таким чином, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Указане тлумачення частини першої статті 388 ЦК України є сталим у правовій доктрині та судовій практиці.
Правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов'язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.
Під неправомірним заволодінням потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майном, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі.
Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (п. 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц ).
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц).
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).
Тобто виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Згідно ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Згідно з частиною п'ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, яким відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Разом з тим, відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.07.2023 у справі № 641/8266/16-ц).
У постанові Верховного Суду України від 23.01.2013 у справі № 6-164цс12 зазначено, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 754/11747/18, від 23.02.2022 у справі № 201/4783/19, від 07.12.2022 у справі № 757/2618/14-ц, від 15.03.2023 у справі № 759/8653/17 та від 18.04.2023 у справі № 674/839/21.
Враховуючи викладене, оскільки відповідно до положеень ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК України, переходить до спадкоємців власника.
До подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 20.04.2021 у справі № 727/967/16-ц, від 22.06.2022 у справі № 335/8468/18, від 14.06.2023 у справі № 715/2438/21 та у справі № 757/23492/13-ц, від 19.06.2023 у справі № 521/4328/16.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Таким чином, у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Подібні висновки викладені також і в інших постановах, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №522/7636/14-ц, від 11.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц та у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №462/5804/16-ц, від 08.07.2020 у справі № 462/5536/16-ц, від 01.12.2021 у справі № 463/2340/17.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя стаття 1296 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2023 у справі №373/326/17, пославшись на свою сталу та сформовану судову практику, вказала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений.
У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна.
Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване сааме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.
Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає у нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України).
Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 23.01.2013 у справі № 6-164цс12).
Тобто, спадкоємець який прийняв спадщину, може пред'являти віндикаційний позов.
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що спірна квартира є спадковим майном після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , єдиним спадкоємцем якого є його дружина ОСОБА_1 .
Згідно з ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (постанова Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17).
За матеріалами справи, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.06.2022, залишене без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 31.10.2022, на підставі якого було зареєстровано право власності за ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз», було скасовано постановою Верховного Суду від 06.03.2024, у звязку з чим підстави для реєстрації як за ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз», так і за ОСОБА_2 як покупцем спірної квартири права власності на неї, припинила своє існування.
Встановивши на підставі преюдиційних фактів незаконність вибуття із власності ОСОБА_1 спірного нерухомого майна, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог про витребування нерухомого майна на користь позивача, оскільки реєстрація права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 порушує права позивачки, як законного власника на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном, зокрема спірне нерухоме майно вибуло з власності ОСОБА_1 , як спадкоємця померлого ОСОБА_3 , поза її волею.
Враховуючи викладене, за обставинами цієї справи не встановлено факту чи наміру зловживання позивачкою своїми правами щодо спірного нерухомого майна, яке вибуло з володіння спадкодавця поза його волею (за відсутності будь-якої зовнішньої об'єктивної форми вираження її волевиявлення), тому підстави для відмови у захисті її права власності відсутні.
У разі коли нерухоме майно вибуває з володіння особи, якій воно належить, поза її волею, така особа залишається дійсним власником цього майна, оскільки вона не бажала втрачати правовий зв'язок з належним їй майном. Позбавлення особи в такому випадку права повернути своє майно, яке вибуло з її володіння без наявних на те правових підстав, безумовно призводить до втручання у право такої особи на мирне володіння своїм майном і є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Крім того, правовий аналіз положень ст. 387, 388 ЦК України свідчить про те, що право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути в нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.
Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягарю, покладеному на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.
Саме при вирішенні питання про витребування майна здійснюється перевірка добросовісності набувача цього майна, у тому числі з'ясуванню підлягає й те, чи знав або чи міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця. Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16).
У постанові від 27 листопада 2024 року в справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23), Велика Палата Верховного Суду констатувала, що 1) можливість втручання у право кінцевого набувача майна, яке вибуло з володіння власника без відповідної правової підстави, чи не з його волі прямо передбачене ЦК України (статті 387, 388); 2) закон безпосередньо врегулював, що добросовісний набувач не набуває право власності на відчужене йому майно, яке вибуло із володіння власника поза його волею; 3) майнове право добросовісного набувача захищено передбаченим статтею 661 ЦК України механізмом відшкодування завданих йому збитків у зв'язку з витребуванням у нього за рішенням суду майна (товару), тоді як законний володілець позбавлений можливості захистити своє майнове право у інший спосіб, ніж витребування належного йому майна.
Враховуючи встановлені у справі обставини, а саме відчуження спірного майна без волевиявлення власника ОСОБА_1 , витребування такого майна на користь законного власника від останнього набувача ОСОБА_2 є пропорційним втручанням у право власності останнього, яке ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві. Тому повернення власнику протиправно відчуженого нерухомого майна переслідує легітимну мету.
Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що укладення між ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу спірної квартири за заниженою ціною (20000,00 грн), яка є значно мешою, ніж ціна, яка була сплачена ОСОБА_3 (530000,00 грн) відбулось 13.03.2024, тобто через сім днів після скасування Верховним Судом судових рішень, на підставі яких відбулась державна реєстрація права власності за ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» на спірну квартиру.
Отже, апеляційний суд приходить до висновку про те, що позивачкою належними та допустимими доказами доведено існування при укладенні спірного правочину недобросовісності дій відповідача та виникнення через це несприятливих наслідків для неї.
Відповідчаем не надано суду першої інстанції та апеляційному суду належних і достатніх доказів на підтвердження того, що станом на 13.03.2024 спірна квартира вибула з іх волі із володіння ОСОБА_3 , та відповідно ОСОБА_1 , як спадкоємця.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення ст. 377, 378 ЦК України, оскільки правом на витребування майна на підставі вказаних статей наділені виключно власники, тому укладаючи 30.03.2017 договір купівлі-продажу з ТОВ «Стрілецька набережна» та здійснюючи заходи, пов'язані з державною реєстрацією прав, набуваючи майно у недобросовісний спосіб ОСОБА_3 мав передбачати наслідки своїх дій у вигляді витребування у нього майна дійсним власником, апеляційним судом до уваги не приймаються, оскільки постановою Верховного Суду від 06.03.2024 в задоволенні позову ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено.
Отже обґрунтованими є доводи відзиву у цій частині.
Не спростовують правильність висновків суду доводи скарги про те, що спірне нерухоме майно не входить до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 та те, що уклавши 30.03.2017 договір купівлі-продажу з ТОВ «Стрілецька набережна» (продавець), та здійснивши державну реєстрацію права власності на це майно, ОСОБА_3 був виключно фактичним недобросовісним володільцем такого майна, але не набув прав власності на нього, оскільки судові рішення, на підставі яких була проведена державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за ТОВ «ТСЦ «Експо-Дніпро-Союз», були скасовані постановою Верховного Суду від 06.03.2024 у справі № 750/254/22.
Посилання на висновки Верховного Суду, як таке, із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.
Не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційних скарг ОСОБА_2 та ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» про те, що ОСОБА_1 не має жодного правового титулу на спірну квартиру, оскільки на момент смерті ОСОБА_3 вона належала ТОВ «Торгово- сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз», враховуючи, що ОСОБА_1 набула право на спірну квартиру в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 на підставі положень ст. 388, 1218 ЦК України, а відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину, як і відсутність державної реєстрації права власності не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном. Крім того, спірна квартира була придбана ОСОБА_4 у первод перебування у шлюбі з ОСОБА_5 .
Також, не спростовують правльність виснвків суду першої інстанції доводи скарги ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» про те, що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.06.2022, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 31.10.2022, встановлено факт недобросовісності набуття ОСОБА_3 спірної квартири, оскільки зазначені судові рішення були скасовані постановою Верховного Суду від 06.03.2024, яка набрала законно сили та є преюдиційною під час розгляду цієї справи на підставі положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України.
Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційних скарг на рішення суду, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм права, зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує, що оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення, оскільки надана оцінка всім важливим аргументам сторін.
Переглядаючи додаткове рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11.08.2025 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10000,00 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд враховує наступне.
Положеннями статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вирішуючи питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу необхідно виходити із положень статті 137 ЦПК України.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Із положень статей 137, 141 ЦПК України вбачається, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги, рахунки тощо.
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі частково задоволення позову інші судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
До заяви про ухвалення додаткового рішення у справі у суді першої інстанції представником ОСОБА_1 - адвокатом Підорним К.Є. у строк, визначений ч. 8 ст. 141 ЦПК України надано ордер на надання правничої (правової) допомоги (а.с. 37 т. 2), Договір про надання правової допомоги від 25.03.2024 (а.с. 39 т. 2), Додаткову угоду від 02.01.2025 до Договору про надання правової допомоги від 25.03.2024 (а.с. 40 т. 2), акт прийому-передачі виконаних робіт від 15.07.2025 (а.с. 41 т. 2), квитанції до прибуткового касового ордеру № 1 від 16.07.2025 та № 2 від 17.07.2025 про сплату ОСОБА_1 за послуги на підставі договору від 25.03.2024 та акту виконаних робіт (а.с. 42 т.2), рекомендацї щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару (а.с. 43 т. 2).
Також до вказаної заяви долучено докази відправлення такої заяви із вказаними додатками ОСОБА_2 та ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» (а.с. 44-45 т. 2).
Згідно акту прийому-передачі виконаних робіт від 15.07.2025 адвокат виконав на користь Довірителя наступну роботу: складання позову за підписом Довірителя, інших заяв по суті справи, додаткових пояснень, заяв з процесуальних питань (щодо забезпечення позову), участь в судових засіданнях під час підготовчого провадження, розгляд справи по суті і загальна вартість правової допомоги (гонорар) склав 20000,00 грн.
Згідно п. 1.3 Договору про надання правової допомоги від 25.03.2024 вартість правової допомоги (гонорар), яку Замовник зобов'язується сплатити Адвокату, а також конкретні справи, у яких Адвокат має представляти Замовника, захищати його права та законні інтереси, визначаються Сторонами шляхом взаємного погодження.
Пунктом 1.1. Додаткової угоди від 02.01.2025 передбачено, що вартість правової допомоги (гонорару), яку Замовник зобов'язується сплатити Адвокату, за надання правової допомоги становить 20000 грн з урахуванням рекомендацій щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару, що затверджені рішенням Ради адвокатів Чернігівської області від 17.03.2023 № 119.
ОСОБА_1 в особі її представника - адвоката Підгорного К.Є. в передбаченому частиною восьмою статті 141 ЦПК України порядку надано суду належні та допустимі докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу.
Представником ОСОБА_2 - адвокатом Гнідунець А.В. було подано заперечення на заяву про стягнення витрат на правову допомогу, в якій посилалась на відсутність належного обгрунтування заявлених витрат, не надання доказів реальної опалти витрат на правову допомогу та неспівмірнісь заявленх витрат.
Згідно із ч. 6 ст.137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачем ОСОБА_2 та її адвокатм Гнідунець (Жосан) А.В. не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду належних і допустимих доказів на підтвердження не співмірності стягнутих судом на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 10000,00 рн.
Враховуючи заперечення представника ОСОБА_2 - адвоката Гнідунець (Жосан) А.В. щодо заявленого розміру витрат на правову допомогу, суд першої інстанції врахував складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг та витрачений адвокатом час, виходячи з критерію розумності та співмірності, дійшов правильного висновку, що витрати на правничу допомогу в сумі 20000 грн є неспівмірними з розумною необхідністю витрат для цієї справи, а тому зменших їх розмір до 10000 грн.
Твердження заявника про відсутність доказів сплати позивачем витрат на правову допомогу адвокату апеляційним судом до уваги не приймаються, враховуючи наступне.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.
Враховуючи надані стороною документи, що підписані адвокатом та клієнтом, можна прийти до висновку про узгоджений розмір гонорару між адвокатом та клієнтом, тому його вартість підлягає розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того чи його уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Крім того, до заяви про ухвалення додаткового рішення у справі представником ОСОБА_1 - адвокатом Підгорним К.Є. були додані квитанції до прибуткового касового ордеру на підтвердження оплати послуг адвоката.
Доводи скарги про відсутність в акті прийому-передачі виконаних робіт адвокатом зазначення конкретного часу, витраченого на такі послуги, висновків суду першої інстанції не спростовують.
Отже, доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування судових рішень у цій справі.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення і додаткового рішення, та відсутність підстав для їх скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах.
Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права вирішив спір у справі та відповідно питання судових витрат, доводи апеляційних скарг не містять передбачених законом підстав для скасування судових рішень.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції від 14.07.2025 та додаткове рішення суду першої інстанції від 11.08.2025 - без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 липня 2025 року та додаткове рішення цього суду від 11 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 29.10.2025.
Головуючий Судді :