іменем України
28 жовтня 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 740/1474/25
Головуючий у першій інстанції - Карпусь І. М.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1524/25
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:
головуючого-судді: Онищенко О.І.
суддів: Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.
секретар: Шкарупа Ю.В.
Позивач: виконувач обов'язків заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ніжинської міської ради Чернігівської області
Відповідач: ОСОБА_1
Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Ніжинська гімназія №3 Ніжинської міської ради Чернігівської області
Особа, яка подала апеляційну скаргу: перший заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури
Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 11 липня 2025 року у справі за позовом виконувача обов'язків заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ніжинської міської ради Чернігівської області до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника (суддя Карпусь І.М.), ухвалене в м.Ніжин,
Виконувач обов'язків першого заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області у березні 2025 звернувся до суду в інтересах держави в особі Ніжинської міської ради Чернігівської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення на користь Ніжинської міської ради Чернігівської області матеріальної шкоди завданої внаслідок незаконного звільнення працівника у розмірі 272 438,19 грн.
Позов мотивовано тим, що до Ніжинської окружної прокуратури 17.09.2024 року надійшло звернення представника ОСОБА_2 , адвоката Приходька Я.М. щодо вчинення кримінальних правопорушень ОСОБА_1 та вжиття заходів представницького характеру для захисту порушених економічних (майнових) інтересів держави внаслідок видачі останньою незаконного наказу про звільнення ОСОБА_2 .. За результатами розгляду звернення та опрацюванням відомостей Єдиного реєстру судових рішень встановлено, що наказом директора Ніжинської гімназії № 3 Ніжинської міської ради Пушкіної В.В. від 10.02.2022 № 8-к заступника директора з навчально-виховної роботи, вчителя зарубіжної літератури та української літератури Ніжинської гімназії № 3 ОСОБА_2 звільнено з роботи з 15.02.2022 з підстав закінчення строку дії трудового договору (контракту) згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України та п. 4.7 контракту від 15.02.2021. Однак , рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 19.12.2022 , яке залишене без змін постановою апеляційного суду від 16.05.2023 року у справі № 740/2636/22 позов ОСОБА_2 задоволено, визнано незаконним та скасовано наказ директора Ніжинської гімназії № 3 Ніжинської міської ради Чернігівської області від 10.02.2022 № 8-к ОСОБА_1 та поновлено ОСОБА_2 на роботі в Ніжинській гімназії № 3 на посадах заступника директора з навчально-виховної роботи, вчителя зарубіжної та української літератури з 16.02.2022.В подальшому на підставі рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12.04.2024 з Ніжинської гімназії № 3 Ніжинської міської ради Чернігівської області на користь ОСОБА_2 стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з16.02.2022 по 02.01.2023 в сумі 272 438,19 грн., компенсацію за невикористані дні відпустки у сумі 70 352,31 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.01.2023 по 04.07.2023 в сумі 158431,00 грн., 25000,00 грн моральної шкоди, 1834,27грн. понесених судових витрат по сплаті судового збору. Вказане рішення суду виконане. Звільнення ОСОБА_2 з посади заступника директора з навчально-виховної роботи та вчителя зарубіжної та української літератури, яке здійснене на підставі незаконного наказу директора Ніжинської гімназії № 3 Пушкіної В.В. від 10.02.2022 № 8-к, призвело до стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за рахунок бюджетних коштів Ніжинської територіальної громади у сумі 272 438,19 грн. На даний час матеріальна шкода, завдана незаконним звільненням працівника, ОСОБА_1 не відшкодувала, тому прокурор звертається до суду із позовом з метою відновлення порушених економічних (майнових) інтересів держави, захисту інтересів держави у бюджетній сфері.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 11 липня 2025 року у задоволенні позовних вимог виконувача обов'язків заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ніжинської міської ради Чернігівської області до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з відсутністі вини ОСОБА_3 у незаконному звільненні ОСОБА_2 , оскільки на момент його винесення воно відповідало положенням Закону України «Про повну загальну середню освіту» і відповідачка була зобов'язана його виконувати, оскільки не наділена повноваженнями незастосовувати закон через його невідповідність Конституції України, що є прерогативою судів. Відсутність вини звільняє особу від матеріальної відповідальності за спричинену шкоду.
У апеляційній скарзі Виконувач обов'язків першого заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Прокурор у апеляційній скарзі зазначає про те, що незаконність наказу ОСОБА_1 про звільнення ОСОБА_2 від 10.02.2022 року №8-к « Про звільнення з роботи заступника директора з навчально- виховної роботи, вчителя зарубіжної та української літератури» та неправомірність дій ОСОБА_1 встановлені рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 19.12.2022 року по справі № 740/2636/22. Задовольняючи позов ОСОБА_2 у зазначеній справі суд розмежував незаконість звільнення ОСОБА_2 у зв'язку з закінченням строку дії трудового договору : як вчителя зарубіжної та української літератури, яка працювала на зазначеній посаді на умовах безстрокового трудового договору та як заступника директора з навчально-виховної роботи . Проте, при розгляді зазначеної справи судом констатовано наявність лише однієї підстави для визнання оскаржуваного наказу про звільнення ОСОБА_2 незаконним, пов'язаної з дією на час прийняття оскаржуваного наказу положень абз.3 ч.2 ст.22 Закону України « Про повну загальну середню освіту», які в подальшому визнані неконституційними. Натомість, судовими рішеннями було встановлено і незаконність звільнення ОСОБА_2 з посади вчителя зарубіжної та української літератури з підстав закінчення строку дії трудового договору, хоча остання працювала на цій посаді за безстроковим трудовим договором. Наведене беззаперечно вказує на порушення ОСОБА_1 вимог трудового законодавства при прийнятті наказу про звільнення ОСОБА_2 та її вину в заподіянні матеріальної шкоди внаслідок незаконного звільнення. Відповідно у винної в цьому особи, виник обов'язок відшкодувати завдану таким звільненням шкоду у вигляді виплаченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону відповідає судове рішення суду першої інстанції.
Правовий статус прокурора визначено Конституцією України та Законом України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII).
Згідно з частиною третьою статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (частини четверта стаття 23 вказаного вище Закону).
Зі змісту частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII випливає, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Проте підстави представництва інтересів держави прокуратурою в цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює їх неналежно.
Таке нездійснення захисту полягає в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їхнього захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Водночас здійснення захисту неналежним чином полягає в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Проте неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їхнього захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача/відповідача.
Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, та які є підставами для звернення прокурора до суду.
Аналогічна позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 лютого 2019 року в справі № 826/13768/16.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень у компетентного органу здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Ніжинською окружною прокуратурою листом від 27.11.2024 №52-77-8180вих-24 повідомлено Ніжинську міську раду про виявлений факт порушення інтересів держави внаслідок невідшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_2 , та тим самим, надано можливість відреагувати на вказані порушення інтересів держави.
Згідно відповіді Ніжинської міської ради №01.1-15/6-3161 від 10.12.2024 заходи щодо звернення (стягнення) з ОСОБА_1 коштів на відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_2 , у тому числі в судовому порядку, не вживалися у зв'язку з відсутністю у розпорядженні Ніжинської міської ради будь-яких документів із зазначеного питання.
По спливу майже трьох місяців з моменту повідомлення прокурором 27.11.2024 Ніжинської міської ради про виявлені порушення економічних (майнових) інтересів держави щодо невідшкодування до місцевого бюджету шкоди, завданої внаслідок виплат Ніжинською гімназією №3 відшкодування середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням ОСОБА_2 , органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, не вжито неналежних заходів для захисту порушених економічних інтересів держави.
Таким чином, прокурором достатньо дотримано порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», а компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, що є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20) вказано, що: «в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов'язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови ВП від 27 лютого 2019 року, справа № 761/3884/18). Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
Згідно п. 1.1. Статуту Ніжинської гімназії № 3 Ніжинської міської ради, затвердженого рішенням Ніжинської міської ради Чернігівської області VIIІ скликання від 07.12.2022 №27-26/2022, гімназія є комунальним закладом другого рівня повної загальної середньої освіти і належить до комунальної власності Ніжинської територіальної громади, в особі Ніжинської міської ради Чернігівської області.
Відповідно до п 1.7. Статуту Нiжинська гiмназiя № 3 Ніжинської міської ради Чернігівської області є автономним закладом освіти, тобто має право суб'єкта освітньої діяльності на самоврядування, яке полягає в її самостійності, незалежності та відповідальності в ухваленні рішень щодо освітніх, організаційних, фінансових, кадрових та інших питань діяльності, що проводяться в порядку та в межах, визначених чинним законодавством України.
Згідно п. 1.23 Статуту управління закладом освіти в межах повноважень, визначених законами та установчими документами закладу освіти, здійснюють: Ніжинська міська рада Чернігівської області (засновник закладу освіти).
Пунктом 1.6 Статуту гімназії передбачено, що фінансування закладу освіти здійснюється на підставі кошторису, що затверджується Ніжинською міською радою Чернігівської області.
Згідно п. 6.2. Статуту фінансування здобуття повної загальної середньої освіти здійснюється за рахунок коштів державного, місцевого бюджету та інших джерел, не заборонених чинним законодавством України.
Рішенням Ніжинської міської ради від 08.11.2023 № 5-34/2023 Ніжинську гімназію № 3 Ніжинської міської ради Чернігівської області переведено на самостійну фінансово-господарську діяльність та визначено розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Указаним рішенням передбачено, що керівник (директор) Ніжинської гімназії № 3 ПушкінаВ.В. забезпечує самостійне ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності з 01.01.2024; ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» й інших нормативно-правових актів; відкриття рахунків в ГУ ДКСУ в Чернігівській області та вчинення інших дій, необхідних для самостійного здійснення витрат у межах затверджених кошторисами обсягів фінансування.
Таким чином, Ніжинська гімназія № 3 Ніжинської міської ради як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня при виконанні рішення Ніжинського міськрайонного суду у справі № 740/5688/23 про стягнення коштів на користь ОСОБА_2 , у тому числі середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 272438,19 грн., розпорядилася не власними коштами, а коштами місцевого бюджету Ніжинської територіальної громади.
Оскільки засновником та власником Ніжинської гімназії № 3 є Ніжинська міська рада, яка від імені Ніжинської територіальних громади виконує функції власника її майна, фінансує і контролює діяльність цього закладу освіти, з місцевого бюджету якої сплачено кошти на виконання вищезазначеного рішення суду, а також зобов'язана контролювати виконання місцевого бюджету, зокрема законність та ефективність використання комунальним закладом коштів цього бюджету призначених для організації роботи закладу, тому саме Ніжинська міська рада є органом, уповноваженим на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, пов'язаних із стягненням в порядку регресу коштів до місцевого бюджету.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком місцевого суду про те, що належним позивачем у даному випадку є саме Ніжинська міська рада.
Отже, у зв'язку з бездіяльністю Ніжинської міської ради Чернігівської області щодо звернення до суду із вказаним позовом за захистом порушеного права як власника майна, у тому числі коштів, виділених із місцевого бюджету на фінансування Ніжинської гімназії №3, прокурор правомірно звернувся до суду із вказаним позовом в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в інтересах Ніжинської міської ради.
По справі встановлено, що наказом директора Ніжинської гімназії №3 від 10.02.2022 №8 ОСОБА_1 з 15.02.2022 було звільнено з роботи ОСОБА_2 , заступника директора Ніжинської гімназії №3 з навчально-виховної роботи, вчителя зарубіжної та української літератури, з підстав закінчення строку дії трудового договору (контракту) згідно п.2 ст.36 КЗпП України, п. 4.7 контракту від 15.02.2021.
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 19.12.2022, яке залишене без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 16.05.2023року у справі № 740/2636/22 задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до Ніжинської гімназії №3 Ніжинської міської ради Чернігівської області, про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, визнано незаконним та скасовано наказ директора Ніжинської гімназії №3 Ніжинської міської ради Чернігівської області Пушкіної В.В. від 10.02.2022 №8 «Про звільнення з роботи заступника директора з навчально-виховної роботи, вчителя зарубіжної літератури та української літератури ОСОБА_2 »; поновлено ОСОБА_2 на роботі в Ніжинській гімназії №3 Ніжинської міської ради Чернігівської області на посадах заступника директора з навчально-виховної роботи, вчителя зарубіжної літератури та української літератури з 16.02.2022 (а.с.33-39).
Наказом № 110-к від 20.12.2022 Ніжинської гімназії №3 поновлено ОСОБА_2 на роботі в Ніжинській гімназії №3 Ніжинської міської ради Чернігівської області на посадах заступника директора з навчально-виховної роботи, вчителя зарубіжної літератури та української літератури з 16.02.2022 (а.с. 67).
Наказом № 1 від 03.01.2023 Ніжинської гімназії №3, звільнено з посад заступника директора з навчально-виховної роботи, вчителя зарубіжної літератури та української літератури з 03.01.2023 за згодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП) (а.с.68).
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12.04.2024 у справі № 740/5688/23 (а.с. 46-53), яке набрало законної сили, позов ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто з Ніжинської гімназії № 3 Ніжинської міської ради Чернігівської області на користь ОСОБА_2 : - середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16.02.2022 по 02.01.2023 в сумі 272438 грн 19 коп (без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів); - компенсацію за невикористані дні відпустки у сумі 70352 грн. 31 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.01.2023по04.07.2023 в сумі 158 431 грн 00 коп.; - 25000 грн. моральної шкоди.; - 1834 грн. 27 коп. понесених судових витрат по сплаті судового збору.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12.04.2024 у справі № 740/5688/23 виконано, що підтверджується повідомленнями Ніжинського управління Державної казначейської служби України Чернігівської області від 23.05.2024 та від 03.06.2024 про безспірне списання коштів на виконання виконавчих листів Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області у справі № 740/5688/23 (а.с. 70, 72), а також даними про перерахування з рахунку Ніжинської гімназії № 3 на користь ОСОБА_2 коштів згідно з платіжними інструкціями №1 від 22.05.2024 на суму 36561,00 грн. щодо сплати на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, та № 2 від 30.05.2024 на суму 491494,77 грн. щодо сплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористані дні відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди, судових витрат (а.с. 69, 70 зворот, 71).
06.09.2024 року на адресу Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області надійшла заява представника ОСОБА_2 , адвоката Приходька Я.М. щодо вчинення кримінальних правопорушень ОСОБА_1 та вжиття заходів представницького характеру для захисту порушених економічних (майнових) інтересів держави внаслідок видачі останньою незаконного наказу про звільнення ОСОБА_2 ..
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа є винною в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.
У статті 237 КЗпП України передбачено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення відбулося з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 33 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 частини першої статті 134 та нової редакції статті 237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 року), настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.
Згідно з пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 02 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, у процесуальній формі, а тому немає необхідності встановлювати їх знову.
Незаконність наказу ОСОБА_1 про звільнення ОСОБА_2 від 10.02.2022 року №8-к « Про звільнення з роботи заступника директора з навчально- виховної роботи, вчителя зарубіжної та української літератури» та неправомірність дій ОСОБА_1 встановлені рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 19.12.2022 року та постановою апеляційного суду від 16.05.2023 року по справі № 740/2636/22 і доказуванню не підлягає. Суд при розгляді зазначеної справи дійшов до висновку про незаконність звільнення ОСОБА_2 з посади вчителя зарубіжної та української літератури у зв'язку з закінченням строку дії трудового договору, хоча ОСОБА_2 на даній посаді працювала по безстроковому трудовому договору та з посади заступника директора з навчально-виховної роботи з тих же підстав. При цьому судом було встановлено, що укладаючи 15 лютого 2021 року контракт про прийняття ОСОБА_2 на роботу за посадою заступника директора з навчально-виховної роботи на строк з 15.02.2021 року по 15.02.2022 року, сторони не погодили зміну безстрокового трудового договору про прийняття позивачки на посаду вчителя, оформленого наказом від 17.08.1989 року № 88 на строковий трудовий договір. Видаючи наказ від 10.02.2022 року №8 про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника директора з навчально-виховної роботи, відповідач керувався положеннями пункту 4.7 контракту від 15.02.2021 року за яким, у разі не укладення з працівником контракту на новий строк, передбачений ст.22 Закону України « Про повну загальну середню освіту», після закінчення строку дії цього контракту, працівник звільняється із займаної посади на підставі п.2 ст.36 КЗпП України.
Підпунктом 2 пункту 3 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про повну загальну середню освіту" від 16 січня 2020 року № 463-ІХ передбачено, що набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з педагогічними працівниками державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, яким виплачується пенсія за віком, згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України; до 01 липня 2020 року керівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти зобов'язані припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками таких закладів освіти, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік. У разі незгоди з продовженням трудових відносин на умовах строкового трудового договору педагогічні працівники, яким виплачується пенсія за віком, звільняються згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України. Після закінчення строку трудового договору з такими педагогічними працівниками можуть укладатися строкові трудові договори відповідно до абзацу третього частини другої статті 22 цього Закону; відповідно до абзацу третього частини другої статті 22 Закону "Про повну загальну середню освіту" педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років; підставами припинення трудового договору є: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).
Рішенням Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023 в справі № 1-5/2020(118/20) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац третій частини другої статті 22 Закону України "Про повну загальну середню освіту" від 16 січня 2020 року № 463-IX, згідно з яким "педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років", унаслідок чого унеможливлено укладення безстрокових трудових договорів із цією категорією педагогічних працівників. Конституційний Суду України також вказав, що оспорювані приписи Закону ставлять педагогічних працівників у нерівне, невигідне і вразливе становище залежно від наявності у них певного виду власності (пенсійних виплат) та форми власності відповідного закладу загальної середньої освіти: ці приписи Закону поширюються на педагогічних працівників державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, однак не поширюються на педагогічних працівників тих закладів загальної середньої освіти, що не належать до державної або комунальної власності. Тому приписи абзацу третього частини другої статті 22 Закону не відповідають частинам першій, другій статті 24 Конституції України.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 134, статті 237 КЗпП України матеріальна відповідальність на службову особу за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації оплатою працівникові вимушеного прогулу або різниці у заробітку при незаконному звільненні або незаконному переведенні його на іншу роботу можна покласти при наявності її персональної вини в цьому.
Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
На момент винесення оскаржуваний наказ в частині звільнення ОСОБА_2 з посади заступника директора з навчально-виховної роботи та вчиталя зарубіжної та української літератури відповідав положенням Закону України «Про повну загальну середню освіту» і відповідачка була зобов'язана його виконувати, оскільки лише з часом зазначена норма Закону була визнана не конституційною.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності вини ОСОБА_1 у звільненні ОСОБА_2 з посади заступника директора з навчально-виховної роботи та вчителя зарубіжної та української літератури у зв'язку з закінчнням строку дії трудового договору. Саме по собі порушення процедури звільнення ОСОБА_2 з посади вчителя зарубіжної та української літератури у зв'язку з не укладенням окремого контракту, як на момент звільнення вимагало законодавство та продовження дії безстрокового трудового договору, не свідчить про наявність вини в діях відповідачки, оскільки звільнення ОСОБА_2 і із цієї посади відбувалось на підставі приписів абзацу третього частини другої статті 22 Закону "Про повну загальну середню освіту", які в подальшому були визнані неконституційними.
Доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для відшкодування матеріальної шкоди у зв'язку з ненаконним звільненням ОСОБА_2 з посади вчителя зарубіжної та української літератури та відсутність мотивів у рішенні суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні зазначених вимог не є слушними. Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог прийшов до висновку про відсутність вини відповідачки у незаконному звільненні ОСОБА_2 , як з посади заступника директора з навчально-виховної роботи так і вчителя зарубіжної та української літератури. Судом було констатовано, що незаконне звільнення ОСОБА_2 хоча і відбулось на підставі неправомірного рішення ОСОБА_1 , однак не з її вини, а через недосконале правове регулювання суспільних відносин в сфері праці педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти.
Враховуючи те, що висновки суду першої інстанції є достатньо аргументованими, апеляційний суд приходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Суд забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу першого заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 11 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 30.10.2025 року.
Головуючий: Судді: