30 жовтня 2025 року м.Суми
Справа №585/4988/23
Номер провадження 22-ц/816/681/25
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Філонової Ю. О. , Рунова В. Ю.
з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 11 вересня 2024 року у складі судді Цвєлодуб Г.О., ухваленого в м. Ромни,
в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
15 грудня 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 06 березня 2007 року між відповідачем ОСОБА_1 та позивачем було укладено договір № SURWGK00000710, відповідно до якої відповідач ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 18500,00 доларів США та зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. У забезпечення виконання зобов'язання за договором № SURWGK00000710 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки. Погашення кредиту та відсотків повинно відбуватись відповідно до умов кредитного договору. Свої зобов'язання перед позивачем відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконує, у зв'язку з чим відповідач має прострочену заборгованість на загальну суму 21237,30 доларів США, яка складається з заборгованості за кредитом, що становить 9289,29 доларів США, заборгованість по відсоткам за користування кредитом в сумі 7521,84 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом в сумі 2820,00 доларів США, пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором за період з 01 липня 2019 року до 25 грудня 2019 року в сумі 1606,17 доларів США. У зв'язку з наведеним, позивач звернувся до суду і просить стягнути з відповідачів на його користь вказану суму заборгованості та сплачений судовий збір.
Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 11 вересня 2024 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 21237,30 Доларів США за кредитним договором № SURWGK00000710 від 06 березня 2007 року та судовий збір в розмірі 9184 (дев'ять тисяч сто вісімдесят чотири) грн. 70 коп.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що АТ КБ «ПриватБанк», надіславши на його адресу повідомлення №30.1.0.0/2-70306SUWL164 від 11 вересня 2015 року та звернувшись до суду з позовом про дострокове стягнення кредиту, змінив порядок, умови і строк дії кредитного договору. У зв'язку з чим, на переконання заявника апеляційної скарги, строк звернення до суду з позовом почав обраховуватися з 19 жовтня 2015 року (дати відкриття Роменським міськрайонним судом Сумської області провадження у справі №585/3065/15-ц), а з даним позовом банк звернувся 15 грудня 2023 року, тобто поза межами, визначених ст. 257 ЦК України строків позовної давності.
Також, вказує на те, що рішення суду в частині стягнення заборгованості за відсотками, комісією та пенею після 19 жовтня 2015 року суперечать правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12.
В уставлений апеляційним судом строк відзиву на апеляційну скаргу подано не було.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які булидосліджені в судовому засіданні.
Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.
З матеріалів справи вбачається, що 06 березня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір №SURWGK00000710, відповідно до якого останній отримав кредит в розмірі 18500,00 доларів США та зобов'язався повернути кредит в строк до 05 березня 2027 року та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором (а.с. 23-25).
Зі змісту пункту 2.3.3 договору слідує, що при порушенні позичальником зобов'язань, передбачених умовами даного договору, у тому числі при порушенні цільового використання коштів, банк, зокрема, має право змінити умови договору - зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісії й відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі, шляхом направлення відповідного повідомлення. При цьому, згідно ст. 212, 611, 651 ЦК України щодо зобов'язань, строк виконання яких не настав, вважається, що строк настав у зазначену у повідомлені дату.
Позичальник має право повернути банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду, відсотки за фактичний строк його користування, в повному обсязі виконати інші зобов'язання за договором протягом 30 календарних днів з дати отримання повідомлення про таку вимогу від банку. Якщо протягом цього періоду позичальник усуне порушення умов договору, вимога банку втрачає чинність.
Згідно наданого позивачем договору поруки № SURWGK00000710, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 , останній поручився перед кредитором за виконання ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором від 25 січня 2005 року №SURWGK00000710, згідно якого кредитор надає боржнику кредит в сумі 18500 доларів США, з них 15000 доларів США кредит, 2000 доларів США страхування нерухомості, 1500 доларів США особисте страхування (а.с. 26-27).
11 вересня 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомлення, в якому йдеться про те, що ОСОБА_1 не погашав заборгованість по кредиту та відсотків за його користування, прострочена заборгованість становить 1661, 54 доларів США. Банк повідомив позичальника, що у разі непогашення заборгованості, він буде розцінюватися як клієнт, який не співпрацює з банком згідно постанови НБУ від 21 липня 205 року №467. У разі, якщо він має бажання уникнути таких заходів, просив у термін не пізніше 5 календарних днів з дати одержання цього повідомлення, погасити прострочену заборгованість. У разі несплати простроченої заборгованості у вищевказаний строк, на підставі ст. 1050 ЦК України, умов кредитного договору № SURWGK00000710 від 07 березня 2007 року та договору поруки № SURWGK00000710 від 07 березня 2007 року, банк вимагав у позичальника повернути суму кредиту у повному обсязі, а також нараховані проценти та штрафні санкції (а.с. 64).
Ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 03 липня 2018 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення залишено без розгляду (а.с. 67).
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № SURWGK00000710 від 07 березня 2007 року, станом на 09 листопада 2023 року загальний розмір боргу за договором становить 21237,30 доларів США, з яких заборгованість за кредитом - 9289,29 доларів США, заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 7521,84 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом - 2820,00 доларів США, пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором за період з 01 липня 2019 року по 25 грудня 2019 року в сумі 1606,17 доларів США.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено на доказах порушення його прав відповідачами, які підлягають захисту шляхом стягнення з відповідачів в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, суд першої інстанції вказував на те, що зобов'язання відповідачів перед позивачем за кредитним договором не припинилося, оскільки вказаний кредитний договір чинний і продовжує свою дію, тому строк позовної давності позивачем дотримано.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів повністю погодитися не може, з огляду на таке.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Визначення поняття «зобов'язання» міститься у частині першій статті 509 ЦК України.
Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Згідно зі ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).
Встановлено, що пунктом 7.1 кредитного договору визначено, що кредит надається терміном з 06 березня 2007 року до 05 березня 2027 року.
У пункті 2.3.3 договору сторони погодили, що при порушенні позичальником зобов'язань, передбачених умовами даного договору, банк, зокрема, має право змінити умови договору - зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісії й відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі, шляхом направлення відповідного повідомлення. При цьому, згідно ст. 212, 611, 651 ЦК України щодо зобов'язань, строк виконання яких не настав, вважається, що строк настав у зазначену у повідомлені дату.
У свою чергу, позичальник має право повернути банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду, відсотки за фактичний строк його користування в повному обсязі виконати інші зобов'язання за договором протягом 30 календарних днів з дати отримання повідомлення про таку вимогу.
Тобто сторони договору погодили, що зміна строку виконання зобов'язання за договором виникає на підставі таких умов: порушення позичальником зобов'язань, направлення банком вимоги про дострокове повернення кредиту.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості слідує, що починаючи з січня 2015 року ОСОБА_1 не вносив коштів на погашення кредитної заборгованості.
14 вересня 2015 року на адресу боржника АТ КБ «ПриватБанк» надсилалося повідомлення про існування простроченої заборгованості, надано строк для її погашення, у строк не більше 5 календарних днів, та роз'яснено, що наслідком невиконання вимоги банку є повернення боргу у повному обсязі. Проте, вимоги банку позичальником виконані не були.
У жовтні 2015 року АТ КБ «ПриватБанк» зверталося до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із позовом про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором, який ухвалою суду від 03 липня 2018 року залишено без розгляду.
Тобто, у зв'язку з порушенням позичальником умов кредитного договору, банк скористався своїм правом на дострокове повернення кредитної заборгованості в повному обсязі, надіславши 14 вересня 2015 року ОСОБА_1 повідомлення, в якому в тому числі вимагав повернути кредиту у повному обсязі, у випадку непогашення поточного боргу протягом 5 днів.
ОСОБА_1 , у ані у визначений АТ КБ «ПриватБанк» 5-ти денний строк, ані у строк, визначений договором, що становить тридцять днів, прострочену заборгованість не погасив.
З огляду на наведене, строк виконання зобов'язання за кредитним договором був змінений відповідно до положень кредитного договору і частини другої статті 1050 ЦК України та вважається таким, що настав 11 вересня 2015 року.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 28 березня 2018 року по справі №444/9518/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
З розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що в межах строків дії договору, а саме по 11 вересня 2015 року включно, загальний розмір заборгованості відповідача зі сплати відсотків становить 629,81 доларів США, комісії - 240,00 доларів США. Відсотки в сумі 7521,84 доларів США та комісія в сумі 2580 доларів США були нараховані позивачем за період з 12 вересня 2015 рок у до 09 листопада 2023 року, тобто поза межами строків дії кредитного договору, а тому вимоги щодо стягнення з відповідачів відсотків були заявлені позивачем безпідставно.
Крім того, колегія суддів не може погодитися із висновками суду першої інстанції про те, що з позовом банк звернувся в межах строку дії позовної давності та безпідставно відмовив ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про застосування наслідків спливу пропуску строків позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Згідно із ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Частиною 1 статті 265 ЦК України визначено, що залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.
У постанові від 26 червня 2019 року у справі №521/19151/14-ц Верховний Суд висновував, що у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов'язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Тобто при солідарному обов'язку будь-який із відповідачів може заявити про застосування позовної давності.
Зважаючи на те, що відповідно до умов договору, ОСОБА_1 надано 30 днів для добровільного погашення боргу, тому починаючи з 12 жовтня 2015 року у банку виникло право на звернення до суду з позовом до позичальника та поручителя для захисту своїх порушених прав. Разом із тим, банк звернувся з даним позовом до суду до позичальника та поручителя лише 15 грудня 2023 року, тобто з пропуском позовної давності, що передбачена статтею 257 ЦК України.
Звернення ПАТ КБ «ПриватБанк» у 2015 році з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, який ухвалою суду від 03 липня 2018 року залишено без розгляду, не зупиняє строку позовної давності, на що не звернув увагу суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску строків позовної давності.
Під час розгляду справи інстанційними судами, позивач не звертався з клопотанням про поновлення строку позовної давності та не навів поважних причин пропуску цих строків.
За таких обставин у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 необхідно відмовити у повному обсязі з підстав спливу позовної давності.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, ухвалюючи оскаржуване рішення в частині вимог до ОСОБА_2 , як поручителя боржника, суд першої інстанції не надав оцінки змісту долученого до матеріалів справи договору поруки, зі якого слідує, що ОСОБА_2 поручився перед кредитором за виконання ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором від 25 січня 2005 року №SURWGK00000710. Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 поручався перед банком за зобов'язаннями ОСОБА_1 матеріали справи не містять.
З огляду на викладене доводи апеляційної скарги підтвердилися під час перегляду справи у апеляційному порядку, тому рішення суду, з підстав передбачених п. 1, 2 та 4 ст. 376 ЦПК України належить скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Також, відповідно до ст. 140 ЦПК України з позивача на користь ОСОБА_1 належить стягнути 17460 грн 00 коп. судового збору за апеляційний перегляд рішення суду.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 11 вересня 2024 рокускасувати та ухвалити нове рішення.
Відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк».
Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 17460 гривень 00 копійок судового збору за апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - О. І. Собина
Судді: Ю. О. Філонова
В. Ю. Рунов