Справа №766/1592/24
Пров. №2/766/2886/25
30 жовтня 2025 року м. Херсон
Херсонський міський суд Херсонської області у складі: головуючого судді Ус О.В., секретар судового засідання Петішкін О.О., за участі в режимі відеоконференції власними засобами зв'язку представників: прокуратури Кобзар А.І., держгеокадастру ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань міського суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом заступника керівника Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі позивачів: Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Херсонської обласної державної адміністрації, Скадовської районної державної адміністрації Херсонської області, Національного природного парку «Нижньодніпровський» до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу, скасування рішень державного реєстратора, зобов'язання вчинити певні дії,-
01.02.2024 року заступник керівника Херсонської обласної прокуратури Нікітін В.С. діючи в інтересах держави, звернувся до суду через підсистему «Електронний суд» з позовом до відповідачів про визнання недійсним наказу, скасування рішень державного реєстратора, зобов'язання вчинити певні дії, в якому просить:
- визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області №6706-СГ від 22.12.2019 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення»;
- скасувати рішення державного реєстратора Управління економічного розвитку Олешківської районної державної адміністрації Херсонської області Лебедєва М.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 50748837 від 22.01.2020 та здійснену на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію прав власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,45 га з кадастровим номером 6522310100:03:001:0151 та припинити право власності ОСОБА_2 на неї;
- зобов'язати ОСОБА_2 повернути у власність держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації (Херсонської обласної військової адміністрації) земельну ділянку площею 0,45 га з кадастровим номером 6522310100:03:001:0151.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що Херсонською обласною прокуратурою виявлено факти порушення вимог земельного та природоохоронного законодавства під час розпорядження земельною ділянкою, державної реєстрації права власності на земельну ділянку, а також порушення права власності держави на землі природно-заповідного фонду.
Указом Президента України №657 від 24.11.2015 створено національний природний парк «Нижньодніпровський» загальною площею 80177,80 га із земель державної власності, в тому числі площею 65698 га земель державної власності, які включаються до території національного природного парку без надання йому в постійне користування.
Згідно пунктів 1.1, 1.8 Положення про НПП «Нижньодніпровський», затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України №113 від 31.08.2020 парк розташований на території Бериславського, Білозерського, Голопристанського та Олешківського районів, міст Херсона та Нової Каховки Херсонської області. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об'єктами вилучаються з господарського відання і надаються в користування Парку у порядку, встановленому законодавством. До встановлення меж парку у натурі його межі визначаються відповідно до Проекту створення парку (ч.3 ст.7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).
НПП «Нижньодніпровський» створено з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів дельти річки Дніпро, як одного з найцінніших природних заплавно-літоральних комплексів у Європі, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність, забезпечення збереження водно-болотного угіддя міжнародного значення «Дельта р. Дніпра».
Разом із тим, установлено, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку, розташовану на території Голопристанської міської ради, Голопристанського району, Херсонської області, а саме 22.01.2020 року на підставі рішення державного реєстратора Управління економічного розвитку Олешківської районної державної адміністрації Херсонської області Лебедєва М.О. індексний номер 50748837 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,45 га, з кадастровим номером: 6522310100:03:001:0151 з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства», розташовану на території Голопристанської міської ради, Голопристанського району, Херсонської області.
Підставою внесення запису до реєстру став наказ Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області №№6706-СГ від 22.12.2019 про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення ОСОБА_2 площею 0,45 га, кадастровий номер: 6522310100:03:001:0151 із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства.
Водночас, згідно інформації НПП «Нижньодніпровський» №183/08 від 07.08.2023 земельна ділянка площею 0,45 га, з кадастровим номером: 6522310100:03:001:0151 відповідно до картографічних матеріалів Проекту створення НПП «Нижньодніпровський», розташована у господарській зоні парку. Згідно Указу Президента України № 657 від 24.11.2015 та експлікації земель орієнтовних меж НПП «Нижньодніпровський», зазначених у проекті створення, до складу парку увійшли тільки землі державної власності. НПП «Нижньодніпровський» не надавав погоджень на вилучення цієї земельної ділянки, або на відведення її у власність для ведення особистого селянського господарства.
Факт знаходження даної земельної ділянки у межах НПП «Нижньодніпровський» також підтверджується інформацією з Херсонської обласної військової адміністрації №01-01-66-6532/0/23/20 від 09.08.2023 та картографічними матеріалами меж Парку за результатами проведеної у 2018 році інвентаризації територій та об'єктів природно-заповідного фонду області. Крім того, в інформації зазначено, що структурним підрозділом обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища не погоджувався проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 вказаної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Наведені докази, у тому числі картографічні матеріали, підтверджують, що спірна земельна ділянка входить у межі НПП «Нижньодніпровський» і за своїми характеристиками належить до земель природно-заповідного фонду, які можуть перебувати у приватній власності лише у зв'язку з формуванням на цих земельних ділянках об'єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.
Отже, заволодіння приватними особами землями природно-заповідного фонду є неможливим.
Таким чином, наказ головного управління Держгеокадастру у Херсонській області №6706-СГ від 22.12.2019, яким надано у власність ОСОБА_2 спірну земельну ділянку, видано у порушення вимог ст. 44, 84, 150, 122, 186-1 ЗК України, ст. 3, 20, 21, 53, 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», ст. 178 ЦК України, а тому він має бути визнаний недійсним на підставі ч.1 ст.21, ч.1 ст. 215 ЦК України.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 19.02.2024 року відкрито провадження по справі, вирішено розглядати справу в порядку загального позовного провадження, призначене підготовче засідання.
12.03.2024 року від представника Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (скорочено далі ГУ ДГК в Херсонській області) Новікова М.М. через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позову, оскільки частина позовних вимог адресована прокурором до ГУ Держгеокадастру у Херсонській області про визнання недійсним наказу та скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі. Тобто держава виступає і позивачем, і відповідачем, а позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору. До цього часу до Державного земельного кадастру не внесені відомості (зміни до них) про обмеження у використанні земель, включених до території НПП «Нижньодніпровський», на підставі проекту його створення. Вважає неефективним способом захисту прав чи інтересів позивача вимоги про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Херсонській області та скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 0,45 га з кадастровим номером 6522310100:03:001:0151, цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства», здійснену відділом Держгеокадастру у Голопристанському районі Херсонської області. До того ж вказаний наказ реалізований та вичерпав свою дію фактом його виконання.
29.03.2024р. Херсонською обласною прокуратурою подана заява про зміну предмету позову, фактично до якої додано вимогу про скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 0,45 га з кадастровим номером 6522310100:03:001:0151 на території Голопристанської міської ради Херсонської області з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства» категорія земель «землі сільськогосподарського призначення», здійснену 13.07.2016 відділом Держгеокадастру у Голопристанському районі Херсонської області.
29.03.20224 р. від ГУ ДГК в Херсонській області надійшов відзив на позов з врахуванням змін, відповідно до заяви прокурора про зміну предмету позову.
08.04.2024 р. від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Ніколаєнка М.В. надійшов відзив на позов, у задоволенні якого просить відмовити, оскільки вимоги не доведені належними та допустимими доказами щодо віднесення земельної ділянки до природно-заповідного фонду. Вважає що прокурором не вірно обраний спосіб захисту та прокурор повинний був подати виндікаційний позов, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову та відповідно пропущений строк позовної давності.
10.04.2024 р. від ГУ ДГК в Херсонській області надійшли додаткові пояснення про залишення позову без розгляду або відмови у його задоволенні.
18.04.2024 р. від Херсонської обласної прокуратури надійшла відповідь на відзив відповідача ОСОБА_2 , відповідно до якого звернуто увагу, що обраний спосіб захисту, а саме подання негаторного позову відповідає практиці Великої Палати Верховного Суду.
19.04.2024 р. від Херсонської обласної прокуратури надійшла відповідь на відзив ГУ ДГК в Херсонській області.
29.04.2024 р. від Міндовкілля надійшли пояснення, відповідно до яких позовні вимоги Херсонської обласної прокуратури підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 16.07.2024 р. частково задоволено клопотання представника відповідача Коляденка П.С. про витребування доказів.
19.07.2024 р. НПП «Ніжньодніпорвський» повідомив суд про неможливість виконання ухвали суду, оскільки картографічні матеріали у паперовому вигляді не зберіглися після окупації, є лише електронний варіант, який надавався.
ГУ ДГК в Херсонській області 25.07.2024 р. через Електронний Суд також повідомило про неможливість виконання ухвали, оскільки спірна земельна ділянка перебуває на окупованій території, місцевий фонд документації із землеустрою та оцінки земель колишнього Голопристанського району знаходився в адміністративній будівлі м.Скадовськ,ь який на теперішній час залишається окупованим.
У поясненнях, які надійшли до суду 25.10.2024 року, заступник голови Скадовської районної військової адміністрації Херсонської області Потоцький П. позовні вимоги Херсонської обласної прокуратури підтримав.
У додаткових поясненнях, які надійшли 12.02.2025 року через систему «Електронний суд» представник Херсонської обласної державної адміністрації Яців К.І. позовні вимоги Херсонської обласної прокуратури підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 18.03.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду за суттю.
В судовому засіданні прокурор підтримав позов в повному обсязі та дав пояснення, аналогічні викладеним у позові.
Представник Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області позов не визнав та дав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позов. Крім того, вказав, що позовна вимога про визнання незаконними та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Херсонській області, який вже був реалізований і вичерпав свою дію фактом його виконання, не призведе до поновлення прав позивача, а тому така позовна вимога не є ефективним способом захисту права прокурора. Крім того, до цього часу до Державного земельного кадастру не внесені відомості (зміни до них) про обмеження у використанні земель, включених до території НПП «Нижньодніпровський» на підставі проекту створення НПП «Нижньодніпровський».
Інші позивачі в судове засідання не прибули, матеріали справи містять їх заяви про розгляд справи за їх відсутності, викладені в процесуальних документах.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Ніколаєнко М.В. в судове засідання повторно не прибули - про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином - судові повістки на ім'я ОСОБА_2 повернуті суду з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою, адвокатом Ніколаєнко М.В. отримані в Електроному Суді, при цьому представнику призначений час був запрошений до відеоконференції, але в підсистемі ВКЗ був відсутній, на телефонний дзвінок не відповів.
Суд заслухавши пояснення учасників судового розгляду та оголосивши короткий зміст пояснень позивачів та відповідача ОСОБА_2 , які не прибули в судове засідання, дослідивши письмові докази, встановив наступні обставини справи та відповідні ним правовідносини.
Головним управлінням Держгеокадастру у Херсонській області 26.12.2019 видано наказ №6706-СГ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,45 га, з кадастровим номером 6522310100:03:001:0151 із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Голопристанської міської ради Голопристанського району Херсонської області.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №363805328 від 30.01.2024 встановлено, що 20.01.2020 року на підставі рішення державного реєстратора Управління економічного розвитку Олешківської районної державної адміністрації Херсонської області Лебедєва М.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 50748837 від 22.01.2020 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,45 га, з кадастровим номером 6522310100:03:001:0151 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Голопристанської міської ради, Голопристанського району, Херсонської області.
Підставою внесення запису до реєстру став наказ Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області №6706-СГ від 26.12.2019 про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення ОСОБА_2 площею 0,45 га, кадастровий номер 6522310100:03:001:0151 із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства.
З відповіді Херсонської обласної військової адміністрації від 09.08.2023 №01-01-66-6532/0/23/20 вбачається, що за наявною обліковою базою раніше наданих висновків/відмов проекти землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,45 га на території Голопристанської міської ради Голопристанського району Херсонської області з кадастровим номером 6522310100:03:001:0151 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства до структурного підрозділу обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища погодження не надходило.
За інформацією НПП «Нижньодніпровський» №183/08 від 07.08.2023 земельна ділянка площею 0,45 га, з кадастровим номером: 6522310100:03:001:0151 відповідно до картографічних матеріалів Проекту створення НПП «Нижньодніпровський», розташована у господарській зоні парку.
Факт знаходження даної земельної ділянки у межах НПП «Нижньодніпровський» також підтверджується інформацією з Херсонської обласної військової адміністрації №01-01-66-6532/0/23/20 від 09.08.2023 та картографічними матеріалами меж Парку за результатами проведеної у 2018 році інвентаризації територій та об'єктів природно-заповідного фонду області. Також, в інформації зазначено, що структурним підрозділом обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища не погоджувався проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 вказаної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Національний природний парк «Нижньодніпровський» створено Указом Президента України №657 від 24.11.2015, загальною площею 80177,80 га із земель державної власності, в тому числі площею 65698 га земель державної власності, які включаються до території національного природного парку без надання йому в постійне користування.
Згідно пунктів 1.1, 1.7, 1.8 Положення про НПП «Нижньодніпровський», затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України №113 від 31.08.2020 парк розташований на території Бериславського, Білозерського, Голопристанського та Олешківського районів, міст Херсона та Нової Каховки Херсонської області. Загальна площа парку становить 80177,80 га земель державної власності, а саме: 14479,80 га земель, які надаються Парку в постійне користування, у тому числі з вилученням у землекористувачів та 65698 га земель, які включаються до території Парку без надання йому в постійне користування. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об'єктами вилучаються з господарського відання і надаються в користування Парку у порядку, встановленому законодавством. До встановлення меж парку у натурі його межі визначаються відповідно до Проекту створення парку.
НПП «Нижньодніпровський» створено з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів дельти річки Дніпро, як одного з найцінніших природних заплавно-літоральних комплексів у Європі, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність, забезпечення збереження водно-болотного угіддя міжнародного значення «Дельта р. Дніпра» (п. 2.1 Положення).
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Щодо представництва інтересів держави прокурором
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.04.2008 № 4-рп/2008 неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Отже, законодавством встановлений обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Положення пункту 3 частини статті 131-1 Конституції України визначають, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Безпосередньо питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (частина 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді; прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва; прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта владних повноважень (абзаци перший - третій частини 4).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18 надані правові висновки стосовно застосування правових положень щодо прокурорського представництва, основними з яких є: обов'язок прокурора обґрунтувати та довести підстави для представництва, у тому числі у чому полягає бездіяльність компетентного органу; недотримання таким органом розумного строку на звернення до суду із позовом; розумність строку повинна визначатися судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту, а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Встановлено, що листом від 31.10.2023 Херсонська обласна прокуратура зверталася до Скадовської районної державної адміністрації, листом від 19.10.2023 Херсонська обласна прокуратура зверталася до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, листом від 27.07.2023 Херсонська обласна прокуратура зверталася до НПП «Нижньодніпровський», листом від 27.07.2023 Херсонська обласна прокуратура зверталася до Херсонської обласної військової адміністрації та поінформувала про виявлені порушення вимог закону при реєстрації права власності на спірну земельну ділянку. Відповідно наданих у відповідь на запити листів, позивачі не вживали заходів реагування щодо повернення земельної ділянки у власність держави, відомостей про звернення до суду з позовами не повідомили, тому суд дійшов висновку, що прокурор, здійснюючи представництво інтересів держави, з метою захисту її інтересів, правомірно звернувся до суду з позовом.
Щодо позовних вимог.
Відповідно до приписів ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.
За змістом ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до положень ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено ст. 215 зазначеного Кодексу.
За правилами ст. 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє український народ загалом (ст. 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю у поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 14, 19 Конституції України).
Отже, правовідносини, пов'язані із вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
У частинах 1 та 2 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
У ч. 1 ст. 186-1 ЗК України встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Розробник подає на погодження до вказаного органу за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Частиною 3 ст. 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки: природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, земельної ділянки, розташованої на території чи в межах об'єкта природно-заповідного фонду або в межах прибережної захисної смуги, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Згідно зі ст. 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території природно-заповідного фонду можуть використовуватися у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.
В частинах 1-4 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено, що землі природно-заповідного фонду це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.
На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. На землях територій та об'єктів природно-заповідного фонду, які створюються в зоні відчуження та зоні безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, забороняється будь-яка діяльність, що не забезпечує режим радіаційної безпеки.
Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Згідно зі ст. 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об'єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до ст. 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на підставі відповідного експертного висновку.
Як визначено ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Згідно з пунктами «а», «в» ч. 3 ст. 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.
Верховний Суд у постанові від 11.10.2023 року у справі №734/1560/20 дійшов висновку, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у державній, комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв'язку з формуванням на цих земельних ділянках об'єктів природно-заповідного фонду чи включенням земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель ПЗФ та іншого природоохоронного значення. Вилучення (викуп) земель природно-заповідного фонду з комунальної власності можливе тільки за рішенням відповідної місцевої ради за обов'язковим погодженням з Верховною радою України. При задоволенні негаторного позову прокурора вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку, яка знаходиться в межах земель природно-заповідного фонду, відповідає ефективному захисту порушених прав держави.
Отже, стосовно земель природно-заповідного фонду закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною. Таким чином, законним власником та володільцем земельної ділянки, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 , є держава, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 83 ЗК України заволодіння приватними особами землями природно-заповідного фонду державної форми власності є неможливим. Право державної власності на спірну земельну ділянку не могло припинитися внаслідок рішення ГУ Держгеокадастру у Херсонській області, яке відповідно до компетенції не було наділено повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками природно-заповідного фонду 06.09.2016, після створення НПП «Нижньодніпровський» Указом Президента України №657 від 24.11.2015.
У вказаному Указі та в подальшому у положенні про Парк зазначено, що землі парку є виключно державною власність в тому числі і та їх частина, яка передається у постійне користування Парку. А тому у постійне користування можуть передаватися виключно землі, які перебувають у державній чи комунальній власності (ст. 92 ЗК України).
У ч. 1 та 3 ст. 152 ЗК України визначено, що власник або землекористувач земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі: шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).
Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Частина 5 ст. 122 Земельного кодексу України передбачає, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Таким чином, дійсним розпорядником спірної земельної ділянки є Херсонська обласна державна адміністрація, із повноваженнями з питань використання та розпорядження землею наведеної категорії.
Судом встановлено, що спірна земельна ділянка розташована в межах НПП «Нижньодніпровський», належала парку до виникнення спірних правовідносин і відноситься до земель природно-заповідного фонду. ГУ Держгеокадастру у Херсонській області могло і повинно було знати про те, що ця ділянка перебуває у межах об'єкта природно-заповідного фонду Парку. Таким чином, оформлення документів про перехід земельної ділянки у приватну власність є порушенням закону, оскільки припинило право державної власності на неї.
Зокрема у постановах від 13.08.2019 року у справі №910/11164/16, від 26.02.2020 року у справі №911/3315/17, від 16.09.2022 року у справі №752/3090/19 Верховний Суд звертав увагу, що до встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду, що узгоджується із положеннями частини четвертої статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», а неналежне оформлення земельної ділянки не змінює її цільового призначення як віднесеної до земель природно-заповідного фонду і не звільняє органи державної влади від обов'язку діяти відповідно до встановленого чинним законодавством України порядку зміни цільового призначення та вилучення земельної ділянки.
Тому, за змістом наведених вище положень закону, які характеризуються належною якістю та властивістю, що є умовою забезпечення юридичної визначеності у правовідносинах, і державний орган, і ОСОБА_2 знали чи повинні були знати про неможливість всупереч закону передавати й отримувати у приватну власність земельної ділянки на території Парку, тому втручання судом у право відповідача мирно володіти спірною ділянкою відповідає закону.
Зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку.
За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов, як правильно обрано прокурором при зверненні до суду.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство відокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (ст. 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Виходячи з наведеного вище у сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги прокурора про зобов'язання ОСОБА_2 повернути спірну земельну ділянку у власність держави в особі НПП «Нижньодніпровський», оскільки формування такої земельної ділянки на території Парку проведено з порушенням положень ч. 3 ст. 186-1 ЗК України та ст. 51-54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».
Також, з урахуванням висновків Верховного Суду у постанові від 11.10.2023 року у справі №734/1560/20 обґрунтованою є вимога прокурора про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку, за наслідками чого позов в цій частині позовних вимог підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об'єднань у діяльність державного кадастрового реєстратора забороняється, крім випадків, встановлених цим Законом (частина сьома статті 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр").
Згідно із частиною першою статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття поземельної книги на таку ділянку.
Відповідно до частини десятої статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об'єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).
Згідно з підпунктом 3 абзацу 1 пункту 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, який відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2017 № 509 застосовується з 01.10.2017, державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку.
Абзацом 6 пункту 114 Порядку передбачено, що відомості про земельну ділянку у разі скасування її державної реєстрації набувають статусу архівних за рішенням Державного кадастрового реєстратора; відображаються на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи; зберігаються в Державному земельному кадастрі постійно разом з відомостями про відповідного Державного кадастрового реєстратора, дату та час набуття статусу архівних такими відомостями.
Зі змісту наведеного убачається, що у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки її державна реєстрація скасовується, а відомості про таку земельну ділянку набувають статусу архівних та відображаються на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи.
Таким чином, набуття у такому разі спірною земельною ділянкою статусу архівної не відновлює прав власника на володіння чи користування нею.
Належним способом захисту прав позивача може бути звернення до суду з вимогами про витребування землі із чужого незаконного володіння, за умови доведеності, що позивач був позбавлений права володіння (користування) земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, у разі, якщо буде доведено, що позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав.
Натомість задоволення позовних вимог про скасування запису в поземельній книзі та про визнання незаконними та протиправними дій Держгеокадастру не може привести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності).
Такі висновки щодо ефективних способів захисту прав позивача, яким у аналогічних правовідносинах є держава, викладені у постановах Верховного Суду, зокрема у постановах від 09.08.2023 року у справі № 915/86/23, від 26.04.2023 року у справі №727/2415/22.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові від 22.06.2022 року у справі №676/1795/20, Верховний Суд виклав висновок про те, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Залежно від обставин справи вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов.
"У той же час оспорення розпорядження органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади про передачу такої земельної ділянки у власність фізичної особи не є необхідним, оскільки суд у будь-якому випадку зобов'язаний надати йому оцінку в мотивувальній частині судового рішення. За таких обставин пред'явлення прокурором окремої позовної вимоги про скасування розпорядження голови Кам'янець-Подільської РДА про передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства не відповідає критерію ефективності способу захисту порушеного права."
У справі № 922/614/19 11 лютого 2024 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, в якій виснувала про те, що у спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.
"Оскільки вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов'язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані."
Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19) щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав (пункти 51-53 постанови).
У постанові від 09.08.2023 року, ухваленій у справі №915/86/23, Верховний Суд зазначив, що у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 Велика Палата Верховного Суду констатувала таке:
"…у разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов'язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 915/478/18).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27.02.2019, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.
Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.
Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.
У цій справі прокурор пред'явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред'явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області).
Зазначене не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.
Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13.11.2019 у справі № 826/3115/17.
Разом з цим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18).
Звертаючись із позовом в інтересах держави, зокрема в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації), прокурор також не зважив на те, а суди не надали оцінку тому, що позов пред'явлений до Держгеокадастру як до відповідача за вимогами про визнання недійсними наказів.
Отже, у частині вимог прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) про скасування наказів, звернених до Держгеокадастру, цей позов є позовом держави до неї самої.
За таких підстав, ураховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, у задоволенні позову в зазначеній частині слід відмовити з огляду на те, що такі позовні вимоги є спрямованими державою до себе самої (пункти 6.4-6.6 постанови)".
З огляду на наведені вище норми матеріального права та висновки Верховного Суду щодо їх застосування, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги прокурора в частині визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області №6706-СГ від 22.12.2019 року "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення" є неефективним способом захисту прав держави, порушення яких полягає у обмеженні правомочностей власника користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою державної власності.
Не відповідають критерію ефективності захисту прав також позовні вимоги про скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі спірної земельної ділянки, оскільки вчинення наведеної дії не може привести до захисту або відновлення порушеного речового права держави.
Висновки Верховного Суду у наведених справах носять загальний характер щодо способів захисту прав позивача, які встановлені договором або законом та які направлені на забезпечення поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення-гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Таким ефективним способом у спірних правовідносинах є повернення у власність держави земельної ділянки природно-заповідного фонду. Цей спосіб захисту прав держави як власника земельної ділянки забезпечує поновлення порушеного права і не потребує застосування будь-яких інших способів, що відповідає висновкам Верховного Суду, в тому числі висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладених у зазначених вище постановах.
Відсутність правової необхідності у пред'явленні позовних вимог щодо недійсності наказу органу державної влади та скасування державної реєстрації земельної ділянки, здійсненої органом державної влади, підтверджується також правовими висновками Верховного Суду щодо неможливості поєднання в одному судовому процесі держави як позивача та відповідача.
Кожна із наведених обставин є самостійною підставою для відмови у задоволенні викладених вище позовних вимог.
Щодо заяв про застосування строків позовної давності, то в частині вимог, в яких суд дійшов висновку про наявність підстав для їх задоволення, є вимогами негаторного позову. До негаторного позову позовна давність не застосовується, оскільки такий позов може бути подано, доки триває порушення, незалежно від часу його виникнення. Враховуючи наведене строк позовної давності не пропущений.
Щодо інших вимог, у задоволенні яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення через неефективний спосіб захисту, то слід зазначити наступне.
У постанові ВП ВС від 13.02.2019 по справі № 826/13768/16 (11-609апп18) визначено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.
«Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людині основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, пункт 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51)», - йдеться у постанові.
Також у постанові ВП ВС від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16 (12-143гс18) сказано, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними:
«Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог».
Загальні положення застосування позовної давності також викладені у наступних постановах: № 522/1029/18 (14-270цс19); № 522/2110/15-ц (14-247 цс 18) /п. 61; № 522/2201/15-ц (14-179 цс 18) /п. 61/; № 522/2202/15-ц (14-132цс18) /п. 61/; № 372/1036/15-ц (14-252цс18);№ 904/10956/16 (12-90гс19); № 183/1617/16 (14-208 цс 18) /п.п. 73/; № 911/1437/17 (12-226гс18) /п. 76/.
Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.
Оскільки в задоволенні цих вимог судом відмовлено з підстав обрання неефективного способу захисту прав, відсутня необхідність перевіряти дотримання строку звернення до суду.
Заходи забезпечення позову (заяви) судом не застосовувалися.
Частиною 1 та 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційна розміру задоволених позовних вимог.
Платіжною інструкцією №133 від 30.01.2024 року підтверджується, що позивач при зверненні до суду сплатив суму судового збору у розмірі 9084,00 грн, а платіжною інструкцією № 580 від 20.03.2024 р. - оплата 2422,40 грн. судового збору.
Таким чином, враховуючи що суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає відшкодуванню у розмірі 50 % відсотків від оплаченої суми судового збору у розмірі 5753,20 грн, який підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь Херсонської обласної прокуратури в рахунок відшкодування понесених витрат на оплату судового збору.
Рішення в повному обсязі складено з урахуванням приписів другого абзаца частини першої ст. 244, ч.1 ст. 259, ст. 268 ЦПК України 30.10.2025р.
На підставі викладеного, керуючись ст. 6-13, 81, 244, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
Позов Херсонської обласної прокуратури (ЄДРПОУ: 04851120, місцезнаходження: 73025, м. Херсон, вул. Михайлівська, буд. 33) в інтересах держави в особі позивачів: Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України ( ЄДРПОУ: 43672853, місцезнаходження: 03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 35), Херсонської обласної державної адміністрації (Херсонська обласна військова адміністрація) (ЄДРПОУ: 000222645, місцезнаходження: 73000, м. Херсон, площа Свободи, 1), Скадовської районної державної адміністрації Херсонської області (ЄДРПОУ: 04060134, місцезнаходження: 75700, Херсонська область, м. Скадовськ, вул. Олександрівська, буд. 34), Національного природного парку «Нижньодніпровський» (ЄДРПОУ: 40238709, місцезнаходження: 73000, м. Херсон, вул. Петренка, 18) до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (ЄДРПОУ: 39766281, місцезнаходження: 03150, м.Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 69), ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) про визнання недійсним наказу, скасування рішень державного реєстратора, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Скасувати у Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 50748837 від 22.01.2020, яким за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку загальною площею 0,45 га, кадастровий номер 6522310100:03:001:0151, цільове призначення для ведення особистого і селянського господарства.
Зобов'язати ОСОБА_2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6522310100:03:001:0151 площею 0,45 га у власність держави в особі Національного природного парку «Нижньодніпровський».
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Херсонської обласної прокуратури (ЄДРПОУ: 04851120, місцезнаходження: 73025, м. Херсон, вул. Михайлівська, буд. 33) в рахунок відшкодування судового збору 5753,20 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Херсонського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Учасники справи мають право ознайомитися із технічним записом судового засідання, протоколом судового засідання та протягом п'яти днів з дня проголошення рішення у справі подати до суду письмові зауваження щодо неповноти або неправильності їх запису.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяО. В. Ус