Справа № 352/2307/22
Провадження № 2/352/25/25
22 жовтня 2025 рокум. Івано-Франківськ
Тисменицький районний суд Івано-Франківської області
у складі: головуючого - судді Струтинського Р. Р.
з участю секретаря Гребінника В. М.
представника позивача-адвоката Василюка І. М.
представника відповідачки-адвоката Підлуцької Х. Б.
розглянувши в режимі відеоконференції, у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Василюк Ігор Миколайович до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
Адвокат Василюк І. М. звернувся в суд з позовом в інтересах позивача ОСОБА_1 до відповідачки про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі матеріального збитку 4303019,12 грн, 50000 грн на відшкодування моральної шкоди та судових витрат.
Заявлений позов обґрунтовував тим, що 03.11.2021 на автодорозі Т 0906 у с. Черніїв сталася ДТП за участю автомобіля марки «Інфініті» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля марки «Ніссан Прімастар» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_4 . За наслідками оформлення матеріалів ДТП працівниками поліції складено відносно ОСОБА_3 протокол про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП. Згідно постанови Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 20.06.2022 провадження у справі відносно ОСОБА_3 закрито у зв'язку з відсутністю складу правопорушення. В межах розгляду зазначеної справи призначалася судова експертиза задля з'ясування причин ДТП, причинно-наслідкового зв'язку та відповідність дій водіїв транспортних засобів. Згідно висновку експертного дослідження від 27.04.2022 № 131-Е в діях водія ОСОБА_3 не вбачається невідповідностей вимогам ПДР України, які б перебували у причинному зв'язку з фактом даної ДТП. Причиною настання ДТП з технічної точки зору є та обставина, що водій автомобіля «Ніссан Прімастар» ОСОБА_4 , виконуючи маневр повороту ліворуч, не переконався в його безпеці та не дав дорогу автомобілю «Інфініті» під керуванням ОСОБА_3 , яка в цей час виконувала маневр обгону на ділянці дороги, де такий маневр не заборонений. З вказаного вбачається, що причиною ДТП є порушення вимог ПДР України саме водієм ОСОБА_4 . З вини ОСОБА_4 позивачу як власнику автомобіля «Інфініті» заподіяно матеріальну шкоду у вигляді пошкодження автомобіля, розмір якої згідно висновку судового експерта Семенюка В. М. №60 від 14.04.2022 становить 430319,12 грн. Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Ніссан Прімастар» ОСОБА_4 на момент ДТП була забезпечена ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» згідно полісу №ЕР-204282336 від 01.06.2021. Однак винуватець ДТП та власник транспортного засобу не повідомили страхову компанію про настання страхового випадку. Тому з урахуванням викладеного наявні підстави для відшкодування шкоди відповідачкою як власника транспортного засобу марки «Ніссан Прімастар». Крім того, позивачу внаслідок винних та неправомірних дій також заподіяно моральну шкоду, яка полягає в порушенні його права власності, зокрема позивач зазнав значних переживань та страждань з приводу неможливості використовувати транспортний засіб протягом значного періоду часу, що вплинуло на його життя, відносини в сім'ї, побуті. Отже моральну шкоду він оцінює у 50000 грн. Просив позов задоволити.
Ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 30.12.2022 відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу за правилами загального позовного провадження.
Відповідачці надано 15-ти денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження подати відзив на позов, позивачу у 5-ти денний строк з дня отримання відзиву на позов подати відповідь на відзив, відповідачу у строк не пізніше 5-ти днів з дня отримання відповіді на відзив подати свої заперечення на відповідь на відзив.
У матеріалах справи містяться дані, що відповідачка не отримувала ухвалу про відкриття провадження у справі, конверт разом з додатками повернувся на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Підлуцька Х. Б. згідно заяви від 29.05.2023 (а.с.77) ознайомилася з матеріалами цивільної справи. Відзив на позовну заяву подано лише 04.09.2023.
За таких обставин суд не приймає до уваги зміст відзиву на позов, оскільки всупереч вимог статей 83 і 191 ЦПК України, відзив подано із порушенням, зазначеному в ухвалі від 30 грудня 2022 року про відкриття провадження по справі строку для подання відповідачкою відзиву на позов.
Ухвалою суду від 25.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Представник позивача в судовому засіданні заявлений позов підтримав та просив його задоволити.
Представник відповідачки в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити в його задоволенні, оскільки жодним рішенням суду не встановлена вина ОСОБА_4 , водія автомобіля марки «Ніссан Прімастар». Відповідачка ОСОБА_2 не є водієм, а власником транспортного засобу «Ніссан Прімастар», який був переданий нею в оренду. Позивач як основу і підставу для відшкодування матеріальної шкоди бере тільки висновок експертного дослідження від 27.04.2022, зроблений під час розгляду судом справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_3 . Вважає, що даний висновок експертного дослідження проведений за відсутністю повних об'єктивних даних. Вихідні дані були надані виключно водієм ОСОБА_3 , у той час об'єктивні дані зі сторони ОСОБА_4 щодо механізму розвитку даної події експертом не досліджувалося. У зв'язку з відсутністю доказів вини водія ОСОБА_5 неможливо стверджувати про настання цивільно-правової відповідальності останнього, в тому числі особи, яка володіє автомобілем «Ніссан Прімастар», а саме ОСОБА_2 . Просила відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Установлено, що 03.11.2021 на автодорозі Т 0906 у с. Черніїв сталася ДТП за участю автомобіля марки «Інфініті» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля марки «Ніссан Прімастар» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_4 . У результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 20.06.2022 провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП щодо ОСОБА_3 закрито у зв'язку з відсутністю складу правопорушення.
В межах розгляду справи про адміністративне правопорушення № 352/2397/21 була проведена судова експертиза.
Згідно висновку експерта за результатами проведення судової автотехнічної експертизи у справі про адміністративне правопорушення № 3974/21-24 від 11.01.2022 року: 5;7) при заданих вихідних даних водій ОСОБА_3 не мала технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем «Ніссан Прімастар» н.з. НОМЕР_2 шляхом своєчасного зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу. При заданих вихідних даних в діях ОСОБА_3 не вбачається невідповідностей вимогам ПДР України, які б перебували у причинному зв'язку з фактом даної ДТП. 6;8) при заданих вихідних даних причиною настання даної ДТП, з технічної точки зору, є невідповідність дій водія ОСОБА_4 вимогам п.п. 1.10 ( в частині значення терміну «дати дорогу»), 10.1 та 14.3 ПДР України та вказані невідповідності перебувають у причинному зв'язку з фактом даної ДТП. 9) при заданих вихідних даних причиною настання даної ДТП, з технічної точки зору, є та обставина, що водій ОСОБА_4 , виконуючи маневр повороту ліворуч не переконався у його безпеці та не дав дорогу автомобілю «Інфініті» під керуванням ОСОБА_3 , яка в цей час виконувала маневр обгону на ділянці дороги, де такий маневр не заборонений (а.с.6-12).
Що стосується висновку експертного дослідження від 24.08.2022 СЕ-19/109-23/9627-ІТ, на який в судовому засіданні посилалася представник відповідачки, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 7 ст.102 ЦПК України передбачено, що у висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Відповідно до пункту 4.12 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 N 53/5, висновок експерта складається з обов'язковим зазначенням його реквізитів (найменування документа, дати та номера складання висновку, категорії експертизи (додаткова, повторна, комісійна, комплексна), виду експертизи (за галуззю знань) та трьох частин: вступної (Вступ), дослідницької (Дослідження) та заключної (Висновки).
У вступній частині висновку експерта зазначаються попередження (обізнаність) експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 Кримінального кодексу України та за відмову від надання висновку за статтею 385 Кримінального кодексу України.
Таким чином, законодавець визначає, що обов'язковою вимогою до висновку експерта є вказівка на те, що останній обізнаний про відповідальність, і у разі відсутності такої вказівки, висновок експерта є недопустимим доказом (постанова Верховного суду №904/684/18 від 04.11.2020, постанова Верховного суду №522/1029/18 від 18.12.2019).
З висновку експерта СЕ-19/109-23/9627-ІТ, який зроблений експертом за зверненням адвоката Підлуцької Х., до подання зазначеного позову до суду вбачається, що судовий експерт Власюк Ю. С., при виконанні зазначеного висновку не був попередження (обізнаний) про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 Кримінального кодексу України та за відмову від надання висновку за статтею 385 Кримінального кодексу України.
Відтак даний висновок експерта не є належним та допустимим доказом.
Згідно висновку № 60 експерта по визначенню матеріальних збитків автомобіля Infiniti QX70 АС 8000 СТ від 14.04.2022: 1) ринкова вартість досліджуваного автомобіля Infiniti QX70 на дату ДТП 03 листопада 2021 становила 563386,62 грн; 2) вартість відновлювального ремонту Infiniti QX70 станом на дату дослідження 10.01.2022 становить 903616,87 грн; 3) матеріальний збиток станом на дату дослідження 10.01.2022 становить 430319,12 грн (а.с.13-15).
Власником автомобіля марки Infiniti QX70 НОМЕР_1 згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 є позивач ОСОБА_1 (а.с.16).
18.11.2022 адвокат Василюк І. М. в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся в ПрАТ «Українська Страхова Компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» із заявою про страхове відшкодування, в якій просив здійснити на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування за шкоду майну, заподіяну внаслідок ДТП, що мала місце з вини ОСОБА_4 внаслідок керування автомобілем «Ніссан Прімастар» р.н. НОМЕР_2 . Як убачається з даної заяви саме ПрАТ «КНЯЖА» здійснено страхування цивільно-правової відповідальності, пов'язаної з керуванням в зазначений період часу транспортним засобом- автомобілем «Ніссан Прімастар» (власник ОСОБА_2 ), про що свідчить поліс ЕР №204282336 (а.с.33).
У відповіді на зазначену заяву, ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» повідомило, що цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Nissan Primastar» д.р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_4 забезпечена за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР-204282336 від 01.06.2021. При відсутності постанови суду про притягнення ОСОБА_4 , водія забезпеченого транспортного засобу «Nissan Primastar» до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, неможливо стверджувати про настання цивільно-правової відповідальності ОСОБА_4 . Ураховуючи, що заява про страхове відшкодування була подана 6 грудня 2022 року, а строк подання заяви про виплату страхового відшкодування сплив 03 листопада 2022 року, у ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» відсутні законні підстави для виплати страхового відшкодування в даному випадку. Також, страховик зазначає, що з боку власника транспортного засобу Infiniti QX70 не були вжиті заходи щодо вчасного подання страховику документів, передбачених Законом (а.с.34).
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За змістом статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором та/або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За правилами ч. 2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Тобто, відповідальність за шкоду несе безпосередньо особа, яка завдала шкоди. Така особа відповідно до ст.1192 ЦК України має відшкодувати завдані збитки у повному обсязі, розмір яких визначається згідно до ст. 22 ЦК України відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. При цьому, страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору, і не може перевищувати розміру реальних збитків (втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права). Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно до ч. 2 цієї статті збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовані Законом України «Про загальнообов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який є спеціальним Законом у цих правовідносинах.
Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Положеннями ч. 1 ст. 36 вказаного Закону передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Отже, обов'язок з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Положення статей 33, 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачають дії учасників ДТП та страховика у випадку настання ДТП. При цьому, положення цих норм закону виходять з того, що сторони правовідносин діють добросовісно, а невиконання обов'язків, передбачених цими нормами, має наслідком відмову в захисті права на відшкодування (підпункти 37.1.1, 37.1.2, 37.1.3, 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV). Тобто, вказаний Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов'язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку, зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків. Відтак, право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується із поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі №910/7449/17, провадження №12-104гс18). Разом з тим, у випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі, у судовому порядку.
Суд зазначає, що докази щодо вжиття позивачем своєчасних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та що річний строк пропущено ним через незалежні від нього причини, в матеріалах справи відсутні.
Тим самим, Закон з огляду на принцип добросовісності визначає, що якщо потерпілий недобросовісно реалізовує право на отримання відшкодування завданої йому під час експлуатації наземного транспортного засобу шкоди, не виконує покладені на нього Законом № 1961-IV обов'язки, він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки.
Водночас, у Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» наголошено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто, цей Закон спрямований насамперед на захист прав осіб, потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоди не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 цього Закону).
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).
Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного суду від 22 лютого 2022 року по справі № 201/16373/16-ц.
Відтак, Велика Палата Верховного Суду наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17 зазначила, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик за Законом № 1961-IV не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).
Ураховуючи розподіл у деліктному зобов'язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов'язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-954цс16).
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 04 липня 2018 року по справі №755/18006/15-ц зробила висновок, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Відтак, відшкодування шкоди особою, яка завдала шкоду, можливе лише за умови, що згідно з Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
Доказів на підтвердження неможливості отримати страхову виплату від страховика відповідальності винуватця ДТП у розмірі, достатньому для відшкодування матеріальних збитків, враховуючи ліміт відповідальності страховика, який суду не відомо, позивачем до суду не надано.
Таким чином, звернення позивача з вимогами про відшкодування майнової шкоди за рахунок відповідачки, суперечить меті інституту обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності та свідчить про неналежного відповідача в цій справі.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що обов'язок з відшкодування шкоди у межах ліміту страхового відшкодування покладається на страховика водія ОСОБА_4 - ПрАТ «Українська Страхова Компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп».
Разом з тим, у цій справі позивач позовних вимог до ПрАТ «Українська Страхова Компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» , не заявляє.
Також, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
За положеннями ч.4 ст.1187 ЦК України, якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
З огляду на вказані норми, власник транспортного засобу може нести відповідальність за завдану при ДТП шкоду у випадках, якщо він особисто керував транспортним засобом та є винуватцем дорожньо-транспортної пригоди; якщо недбалість власника сприяла неправомірному заволодінню транспортним засобом іншою особою, яка вчинила ДТП; якщо ДТП вчинене водієм, якого була наймано власником, під час виконання трудових обов'язків; якщо власник не застрахував свою відповідальність або якщо шкоди було завдано спільними діями чи бездіяльністю власника та винуватця ДТП.
Отже, відповідачка ОСОБА_2 в момент ДТП транспортним засобом не керувала і взагалі була відсутня в автомобілі. Доказів, що водій ОСОБА_4 був найманим працівником відповідачки та вчинив ДТП під час виконання трудових обов'язків, матеріали справи не містять, як і доказів того, що водій ОСОБА_4 неправомірно заволодів транспортним засобом марки «Ніссан Прімастар» д.н.з. НОМЕР_2 .
Відповідно до п.2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Як установлено в судовому засіданні, на момент вчинення ДТП водій ОСОБА_4 на законних підставах користувався належним відповідачці ОСОБА_2 транспортним засобом «Ніссан Прімастар» д.н.з. НОМЕР_2 , який був переданий нею у його користування, тобто є особою, яка володіла транспортним засобом на відповідній правовій підставі - праві користування.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, є особа, яка використовує забезпечений транспортний засіб.
На момент вчинення ДТП транспортний засіб «Ніссан Прімастар» д.н.з. НОМЕР_2 використовував ОСОБА_4 , а отже, за страховим випадком, який стався 03.11.2021, саме його цивільно-правова відповідальність була застрахована за полісом № ЕР-204282336, що і зазначено безпосередньо у листі ПрАТ «Українська Страхова Компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» від 13.12.2022 №210000482925-3.
Ураховуючи, що у справі відсутні обставини, які б свідчили про наявність підстав для притягнення до відповідальності ОСОБА_2 як власника автомобіля «Ніссан Прімастар» за шкоду, завдану позивачу іншою особою, в позові до відповідачки слід відмовити внаслідок його пред'явлення до неналежного відповідача.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який він виконує під час розгляду справи. Суд з власної ініціативи не вправі змінювати склад відповідачів у справі, а здійснює заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідача за клопотанням/заявою позивача. Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача.
Враховуючи, що цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_4 була застрахована в ПрАТ «Українська Страхова Компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», а також відповідачка ОСОБА_2 передала належний їй транспортний засіб у користування іншій особі, тобто автомобіль марки «Ніссан Прімастар» вибув з її оперативного управління, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про відшкодування шкоди пред'явлено позивачем до неналежного відповідача, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Проте, вказане правило не застосовується у разі взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки.
Зокрема, відповідно до ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.
З аналізу даної норми слідує, що у разі, якщо шкоду завдано внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки лише самим учасникам ДТП, то така відшкодовується саме винною особо, тобто необхідним є встановлення вини заподіювача шкоди (ч.1 ст. 1188 ЦК України).
Відтак, вимога про стягнення з відповідачки моральної шкоди задоволенню також не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати покладаються на позивача.
На підставі наведеного, відповідно до вимог ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 1166, 1172, 1187, 1188 ЦК України, керуючись ст. 263-265 ЦПК України, суд,
У позові ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Василюк Ігор Миколайович до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .
Адвокат Василюк Ігор Миколайович, м. Луцьк, пр-т Волі,19/4.
Відповідачка: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 .
Повний текст судового рішення складено 29.10.2025.
Суддя Руслан СТРУТИНСЬКИЙ