Справа № 591/10381/25
Провадження № 1-кп/591/687/25
Іменем України
30 жовтня 2025 року м.Суми
Зарічний районний суд м.Суми у складі головуючого судді ОСОБА_1 , секретаря с/з ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Суми кримінальне провадження № 62025170040011495 від 30.06.2025, яке надійшло з обвинувальним актом відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Зноб-Новгородське, Середино-Будського району, Сумської області, який зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України,
з участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_4 , ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_3
захисника ОСОБА_6
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.09.2025 в провадження судді ОСОБА_1 надійшло зазначене кримінальне провадження.
Ухвалою від 15.09.2025 призначено підготовче судове засідання на 11-30 год. 16 вересня 2025 року, під час якого було продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_3 до 14.11.2025 та призначено справу до розгляду на 11 год. 30 хв. 26 вересня 2025 року.
В судовому засіданні обвинувачений та його захисник звернулись з клопотанням про звільнення ОСОБА_3 на підставі ч.5 ст.401 КК України від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 407 КК України, яке просили задовольнити, та додали копію письмової згоди командира ВЧ НОМЕР_1 .
Прокурор не заперечував проти клопотання захисника та обвинуваченого.
Суд, заслухавши учасників судового провадження та перевіривши матеріали справи приходить до наступних висновків.
З обвинувального акту слідує, що військовослужбовець військової служби за контрактом військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_3 в порушення вимог ст. ст. 1,2, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, з мотивів небажання виконувати обов'язки військової служби та з метою тимчасового незаконного ухилення від її проходження, з особистих мотивів, в умовах воєнного стану, незаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, а саме 02.06.2025 приблизно о 18 год. 00 хв., самовільно залишив місце служби, пункт тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_2 в районі АДРЕСА_1 , та у подальшому проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, не вживаючи жодних заходів для повернення у військову частину та виконання службових обов'язків, звернення до правоохоронних, інших державних органів чи органів військового управління з приводу своїх протиправних діянь, за наявності реальної можливості для цього до 20.07.2025 13 год. 00 хв., коли був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою АДРЕСА_2 , у порядку ст. 208 КПК. Тобто, у період з 18 год 40 хв 02.06.2025 по 13 год. 00 хв. 20.07.2025 ОСОБА_3 не виконував без поважних причин обов'язків військової служби, будь-яких заходів для повернення на службу та продовження несення відповідних обов'язків у зазначений період часу не вживав, увесь час проводячи на власний розсуд.
Такі дії ОСОБА_3 кваліфіковано за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, а саме самовільне залишення місця служби військовослужбовцем понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Одним із завдань кримінального провадження є застосування до кожного з його учасників належної правової процедури (ст. 2 КПК).
Частиною 5 статті 401 КК України визначено, що особа, яка під час дії воєнного стану вперше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене статтями 407, 408 цього Кодексу, може бути звільнена від кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, якщо вона добровільно звернулася із клопотанням до слідчого, прокурора, суду про намір повернутися до цієї або іншої військової частини або до місця служби для продовження проходження військової служби та за наявності письмової згоди командира (начальника) військової частини (установи) на продовження проходження такою особою військової служби.
Відповідно до ч.1 ст.286 КПК України звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення здійснюється судом. Згідно із ч.2 ст. 286 КПК України, у разі наявності підстави для звільнення від кримінальної відповідальності, передбаченої частиною п'ятою статті 401 Кримінального кодексу України, прокурор або суд повинен також отримати письмову згоду командира (начальника) військової частини (установи) про можливість продовження проходження військової служби таким підозрюваним або обвинуваченим.
Згідно ст. 288 КПК України, суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність. У разі закриття судом кримінального провадження та звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому частиною п'ятою статті 401 Кримінального кодексу України, суд своєю ухвалою зобов'язує після набрання такою ухвалою законної сили невідкладно поновити звільнену особу на військовій службі та звільнену особу не пізніше 72 годин зобов'язує прибути до відповідної військової частини або місця служби для продовження проходження військової служби.
Судом встановлено, що обвинувачений, підтримуючи своє клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності в порядку ч.5 ст.401 КК України, розуміє підстави та наслідки закриття провадження відповідно до ч.5 ст.401 КК України, а також - наслідки звільнення його від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав.
До клопотання додано згоду командира військової частини НОМЕР_3 на подальше проходження служби ОСОБА_3 у вказаній військовій частині.
Оскільки ч. 5 ст. 401 КК України є складовою Особливої частини, а її норми закріплюють правові підстави відмови держави від застосування негативних кримінально-правових заходів примусу щодо суб'єктів обмеженого переліку конкретно визначених суспільно небезпечних діянь - очевидно вона являє собою спеціальний вид звільнення особи від кримінальної відповідальності, позаяк незастосування до особи негативних кримінально-правових наслідків вчинення суспільно небезпечного діяння на підставі ч. 5 ст. 401 КК України не ставиться у залежність від поведінки такої особи після прийняття судом рішення про її звільнення. Тому для застосування ч.5 ст.401 КК України достатньо наявності усіх складових, у ній перерахованих, оскільки прийняття такої норми було зумовлено «встановленням правових гарантій та механізмів повернення та продовження військової служби військовослужбовцям, які самовільно залишили військову частину або місце несення служби, але повернулися та висловили готовність належним чином виконувати свій військовий обов'язок». Впроваджуючи новий спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності, передбачений ч. 5 ст. 401 КК України, національний законодавець опікувався не тільки і не стільки питанням належної кримінально-правової реакції на вчинення військовослужбовцями самовільного залишення військової частини або місця служби в умовах воєнного стану, скільки мав на меті створення нормативно-правових механізмів подолання негативних наслідків його поширення, пов'язаних з дестабілізацією стану кадрового забезпечення Сил оборони України. І такий підхід українського нормотворця можна вважати виправданим та об'єктивно обумовленим реаліями воєнної пори.
Як вбачається із закону України про кримінальну відповідальність, законодавцем чітко не встановлено підходу до врахування при здійсненні кримінально-правової кваліфікації дій особи за ознакою «вперше вчинила» наявності чи відсутності факту попереднього засудження цієї особи (наявності чи відсутності судимості).
За відсутності нормативного врегулювання, суд вважає доцільним вказану ознаку застосовувати у світлі презумпції невинуватості, закріпленої у ратифікованих Верховною Радою України міжнародно-правових актах, зокрема у ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини та у п. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Також у п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Вказане положення становить підґрунтя для регламентації цього принципу в національному законодавстві. Так, у ч. 1 ст. 62 Конституції України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Цей конституційний принцип презумпції невинуватості майже аналогічно закріплено безпосередньо у тексті закону України про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 2 КК), а також відображено у кримінальному процесуальному законі (ст. 7 та ч. 1 ст. 17 КПК). Відповідно до позиції Конституційного Суду України сутність цієї засади поширюється на всі сфери життя особи й діє доти, доки її не спростовано в законному порядку обвинувальним вироком (рішення від 8 червня 2022 року № 3-р(ІІ)/2022). Отже, згідно з чинним законодавством винуватість особи може бути встановлено лише обвинувальним вироком суду.
Вказаних висновків суд дійшов також з урахуванням практики Верховного Суду у інших, але схожих за правовою проблематикою ситуаціях. Так, колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 761/24361/17 дійшла висновку про наявність підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності згідно з імперативними приписами ч. 1 ст. 49 КК України, оскільки даних про те, що в межах згаданого провадження стосовно особи ухвалений обвинувальний вирок стороною обвинувачення представлено не було, а повідомлення про підозру не перериває перебігу строку давності притягнення особи до кримінальної відповідальності, тобто лише ухвалення обвинувального вироку встановлює факт учинення особою нового злочину як підставу для переривання давності притягнення її до кримінальної відповідальності
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 274/2956/17 та Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 591/4366/18 щодо ознак «вчинення злочину повторно» та «особою, яка раніше вчинила злочини, передбачені статтями 307, 317 КК України»з огляду на правові норми щодо презумпції невинуватості, вказали, що за відсутності вироку суду, який набрав законної сили, наявність кримінального провадження, в тому числі на стадії його судового розгляду, не породжує правових наслідків для юридичної оцінки наступних чи попередніх діянь особи, у вчиненні яких вона обвинувачується, а є лише версією органів досудового розслідування, яку вони доводять на підставі обов'язку доказування відповідно до вимог ч. 1 ст. 92 КПК України, а сам факт вчинення злочину не вперше утворює повторність без постановлення обвинувального вироку суду стосовно особи лише у випадку, коли такий факт розслідується органом досудового слідства чи розглядається судом з іншим епізодом тотожного або однорідного злочину в одному кримінальному провадженні. Тобто лише за умов, коли суд безпосередньо досліджує докази та у вироку встановить доведеність винуватості особи одночасно за всіма епізодами кримінальних правопорушень, які інкриміновані обвинуваченому. Оскільки доведеність чи недоведеність вини у першому епізоді встановлюється судом і лише одночасний розгляд судом в одному кримінальному провадженні першого епізоду, що утворює повторність, і наступного, який кваліфікується як повторний. Лише за таких обставин, така форма множинності злочинів, як повторність, за відсутності обвинувального вироку суду стосовно особи за раніше вчинений злочин, якщо такі епізоди розглядаються судом в одному кримінальному провадженні, узгоджується з положеннями ст. 62 Конституції України та відповідає принципу non bis in idem.
Отже, при наявності на розгляді у Зіньківському районному суді Полтавської області клопотання прокурора про звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України на підставі ч.5 ст.401 КК України, з урахуванням принципу презумпції невинуватості та за відсутності обвинувального вироку, який набрав законної сили щодо обвинуваченого за ст.407, ст.408 КК України, суд вважає ОСОБА_3 таким, що вперше вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407 ч. 5 КК України, в період дії воєнного стану. Такий висновок суду ґрунтується ще й на відсутності у обвинувальному акті посилання на ознаку «повторність» при кваліфікації дій ОСОБА_3 та обов'язок суду розглядати кримінальне провадження виключно в межах висунутого обвинувачення.
За таких обставин, враховуючи позицію обвинуваченого, його захисника, прокурора та згоду командира військової частини НОМЕР_1 , суд приходить до висновку, що клопотання обвинуваченого та його захисника підлягає задоволенню, а обвинуваченого ОСОБА_3 слід звільнити від кримінальної відповідальності з підстав, визначених ч.5 ст. 401 КК України.
Відповідно до п.2 ч.3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право закрити провадження за наявності підстав, передбачених ч. 2 ст. 284 КПК України, зокрема у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.284, 285, 286, 288, 314, 370, 371, 372 КПК України, -
Клопотання задовольнити.
На підставі ч. 5 ст. 401 КК України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнити від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 407 КК України для продовження проходження військової служби.
Кримінальне провадження № 62025170040011495 стосовно ОСОБА_3 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, - закрити у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 після набрання ухвалою законної сили невідкладно прийняти/поновити ОСОБА_3 на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , а ОСОБА_3 , після набрання ухвалою законної сили, невідкладно, але не пізніше 72 годин прибути до військової частини НОМЕР_1 або до визначеного уповноваженою особою військової частини НОМЕР_1 місця служби для продовження проходження військової служби.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_3 скасувати та негайно звільнити його з під варти.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду через Зарічний районний суд м.Суми протягом семи днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1