Справа № 203/2018/25
Провадження № 2/204/2615/25
20 жовтня 2025 року Чечелівський районний суд міста Дніпра в складі:
головуючої судді Токар Н.В.,
за участю секретаря Кислиці Є.Ю.,
за участю представника позивача адвоката Прибильського В.Г.,
розглянувши в судовому засіданні в залі суду у м.Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності, -
У березні 2025 року позивач звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності, якою просила:
- поділити спільне майно подружжя, яке є об'єктом спільної сумісної власності;
-визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на транспортний засіб марки Nissan, модель Juke, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 ;
- визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на транспортний засіб марки Toyota, модель Land Cruiser Prado, 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , VIN НОМЕР_4 ;
- припинити за ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на транспортний засіб марки Toyota, модель Land Cruiser Prado, 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , VIN НОМЕР_4 ;
-припинити за ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на транспортний засіб марки Nissan, модель Juke, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 ;
-стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію різниці вартості спільного сумісного майна в розмірі 452 553,94 грн.;
-вирішити питання про розподіл судових витрат.
В обґрунтування позову посилалась на те, що вона перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі з 10 липня 2020 року. У шлюбі народилось двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В шлюбі, сторони придбали транспортний засіб марки Nissan, модель Juke, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 ; транспортний засіб марки Toyota, модель Land Cruiser Prado, 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , VIN НОМЕР_4 ; диван «Дуглас» Матіс; холодильник Samsung; мийку із синтетичного матеріалу Simpla; витяжку Ventolux Mirror 60; стіл кухонний ОСОБА_5 ; стіл кавовий ОСОБА_6 ; стільницю кухонну та обладнання для кухні. З моменту реєстрації шлюбу, сторони проживали у квартирі АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності батьку відповідача ОСОБА_7 . Все майно, а саме меблі, побутова техніка, стільниця кухонна та обладнання для кухні було придбано позивачем та відповідачем та встановлено в квартиру, в якій вони мешкали разом. Після погіршення сімейних відносин позивач з відповідачем не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна, у зв'язку з чим позивач вимушена звернутись до суду із зазначеною позовною заявою.
Ухвалою від 01.05.2025 року відкрито провадження у справі та визначено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 04.09.2025 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
20 жовтня 2025 року справу розглянуто по суті з ухваленням рішення.
У судовому засіданні представник позивача позовну заяву підтримав та наполягав на її задоволенні з підстав, викладених у позові.
Відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин; належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового засідання; не подав відзиву, у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ч.4 ст.223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, дослідивши наявні у них докази та надавши їм належну оцінку, прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 10 липня 2020 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_5 від 10 липня 2020 року (т.1 а.с.11).
У шлюбі у сторін народилось двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.12,13).
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року, шлюб між сторонами розірвано (відповідні судові рішення наявні в Єдиному державному реєстрі судових рішень).
За час перебування у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали у спільну сумісну власність транспортний засіб марки Nissan, модель Juke, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , автомобіль було зареєстровано на позивача, ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 17.04.2021 р. (т.1 а.с.24-25).
Відповідно до звіту про вартість майна від 14.03.2025 року вартість спільного нажитого майна - транспортного засобу Nissan, модель Juke, 2014 року випуску, складає 394 500,00 грн. (т.1 а.с.26-42).
Окрім того, сторони придбали у спільну сумісну власність транспортний засіб марки Toyota, модель Land Cruiser Prado, 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , VIN НОМЕР_4 , автомобіль було зареєстровано на відповідача, ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 27.11.2021 р. (т.1 а.с.43).
Відповідно до звіту про вартість майна від 14.03.2025 року вартість спільного нажитого майна - транспортного засобу Toyota, модель Land Cruiser Prado, 2017 року випуску, складає 1 174 100,00 грн. (т.1 а.с.44-59).
Також, в позовній заяві позивач посилалась на те, що за час перебування у шлюбі ними було придбано диван «Дуглас» Матіс вартістю 26 524,00 грн; холодильник Samsung вартістю 15 000,00 грн; мийку із синтетичного матеріалу Simpla вартістю 4 452,00 грн; витяжку Ventolux Mirror 60 вартістю 6 279,00 грн; стіл кухонний Jysk Jegind вартістю 4 000,00 грн; стіл кавовий Jysk Markskel вартістю 2 500,00 грн; стільницю кухонну та обладнання для кухні загальною вартістю 3 998,94 грн. Зазначене майно встановлено в квартиру, в якій сторони мешкали разом за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності батьку відповідача ОСОБА_7 .
Статтею 51 Конституції України закріплено, що кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Зі змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім'ї існує y двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.
За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з частиною першою статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Зазначені норми закону встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування такої презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі N 372/504/17-ц (провадження N 14-325цс18) зроблено висновок про те, що існує презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов'язком особи, яка з ним не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічні висновки Верховний Суд зробив у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження N 61-13953св19), у якій також зазначив, що законодавством передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ані дружина, ані чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Отже, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження №61-13953св19) Верховний Суд вказав, що статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
У постанові від 25 травня 2020 року у справі N 347/955/16 (провадження N 61-44843св18) Верховний Суд звернув увагу на те, що у статті 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Подібні висновки щодо презумпції належності майна, придбаного в період шлюбу, до спільної сумісної власності подружжя та щодо розподілу тягаря доказування на спростування цієї презумпції викладено в інших постановах, зокрема в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі N 6-843цс17, у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 646/6271/16-ц (провадження № 61-34723св18), від 06 лютого 2018 року; у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року; у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18), від 10 червня 2020 року; у справі № 454/2786/17-ц (провадження № 61-975св20). Судова практика з вирішення зазначених питань є усталеною.
Відповідно до частини першої статті 60 CK України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Згідно з положеннями статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 СК України).
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що автомобілі марки Nissan, модель Juke, 2014 року випуску, та Toyota, модель Land Cruiser Prado, 2017 року випуску безумовно є власністю подружжя - сторін у справі.
Відповідно до звіту про вартість майна від 14.03.2025 року вартість спільного нажитого майна - транспортного засобу Nissan, модель Juke, 2014 року випуску, складає 394 500,00 грн., тож відповідно вартість 1/2 частини автомобіля складає 197 250, 00 грн., що і складає частину компенсації вартості транспортного засобу.
Також, відповідно до звіту про вартість майна від 14.03.2025 року вартість спільного нажитого майна - транспортного засобу Toyota, модель Land Cruiser Prado, 2017 року випуску, складає 1 174 100,00 грн., тож відповідно вартість 1/2 частини автомобіля складає 587 050, 00 грн., що і складає частину компенсації вартості транспортного засобу.
За системним тлумаченням частин четвертої та п'ятої статті 71 СК України згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно. Вимога одного з подружжя (позивача) про стягнення з іншого з подружжя (відповідача) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, не породжує обов'язку такого відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду.
Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі постанова), спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Постановою роз'яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.
Згідно ч. 3 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Автомобілі є неподільними речами, автомобілем Nissan, модель Juke, 2014 року випуску користується ОСОБА_1 , яка і бажає залишити його собі; автомобілем Toyota, модель Land Cruiser Prado, 2017 року випуску користується ОСОБА_2 .
ОСОБА_1 , заявляє вимоги про компенсацію їх 1/2 частки автомобіля відповідача Toyota, модель Land Cruiser Prado, 2017 року випуску, яким останній користується.
Отже, на підставі належно оцінених доказів, поданих сторонами, суд дійшов висновку про те, що спірні автомобілі були спільною сумісною власністю подружжя, автомобілі є неподільною річчю, за відсутності заперечень з боку відповідача про залишення автомобілів за кожним із подружжя з компенсацією різниці вартості, на користь позивача підлягає стягненню грошова компенсація різниці вартості спірного транспортного засобу у розмірі 389 800,00 грн.
Тому, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у частині визнання спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на майно, а саме транспортний засіб Nissan, модель Juke, 2014 року випуску, вартістю 394 500,00 грн, визнанання за ОСОБА_1 право власності на транспортний засіб марки Nissan, модель Juke, 2014 року випуску, та визнання спільною сумісною власністю подружжя на транспортний засіб марки Toyota, модель Land Cruiser Prado, 2017 року випуску, вартістю 1 174 100,00 грн., визнанання за ОСОБА_2 право власності на транспортний засіб марки Toyota, модель Land Cruiser Prado, 2017 року випуску та стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості 1/2 частини транспортного засобу марки Toyota, модель Land Cruiser Prado, 2017 року випуску, у розмірі 389 800,00 грн., підлягають задоволенню.
Що стосується вимоги позивача в частині стягнення з відповідача грошової компенсації вартості 1/2 частини придбаного майна: диван «Дуглас» Матіс вартістю 26 524,00 грн; холодильник Samsung вартістю 15 000,00 грн; мийку із синтетичного матеріалу Simpla вартістю 4 452,00 грн; витяжку Ventolux Mirror 60 вартістю 6 279,00 грн; стіл кухонний Jysk Jegind вартістю 4 000,00 грн; стіл кавовий Jysk Markskel вартістю 2 500,00 грн; стільницю кухонну та обладнання для кухні загальною вартістю 3 998,94 грн., а всього майна на загальну суму 62 753,94 грн., яке встановлено в квартиру, в якій сторони мешкали разом за адресою: АДРЕСА_2 , та яка належить на праві власності батьку відповідача ОСОБА_7 , судом встановлено наступне.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з положеннями частини другої статті 12, частиною першою, шостою статті 81 ЦПК України учасника справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Надаючи докази на підтвердження вартості придбаного сторонами майна, та яке встановлено в квартиру, в якій сторони мешкали разом за адресою: АДРЕСА_2 , та яка належить на праві власності батьку відповідача ОСОБА_7 , та яке там залишилось, судом враховано таке.
Так, на аркуші справи 60 (т.1) міститься скріншот з сайту «Дім Ріа», на якому міститься зображення за порядковим номером 1 - меблі - диван, проте, відсутні будь-які належні докази ідентифікації, що на скріншоті зображено саме диван «Дуглас» Матіс вартістю 26 524,00 грн, який був придбаний саме сторонами під час перебування у шлюбі. З копії замовлення, розміщеному на аркуші справи 61 (т.1) так само не можливо встановити прізвища замовників, чи була оплачена сума за замовлення, оскільки відсутня печатка, чек та квитанція, яка б підтверджувала внесення грошових коштів у розмірі 26 524,00 грн.
Таке саме стосується і інших предметів меблі та техніки: на аркуші справи 62 (т.1) міститься скріншот з сайту «Дім Ріа», на якому міститься зображення за порядковим номером 2 - холодильник, проте, відсутні будь-які належні докази ідентифікації, що на скріншоті зображено саме холодильник Samsung вартістю 15 000,00 грн, який був придбаний саме сторонами під час перебування у шлюбі, відсутній чек та квитанція; на аркуші справи 63 (т.1) міститься фото, на якому зображений виставковий екземпляр мийки без назви та яку не можливо ідентифікувати, відсутній чек та квитанція, яка б підтверджувала внесення грошових коштів за мийку із синтетичного матеріалу Simpla вартістю 4 452,00 грн під час перебування сторін у шлюбі; на аркуші справи 64 (т.1) міститься скріншот з сайту «Дім Ріа», на якому міститься зображення за порядковими номерами 3 - мийка, 4 - витяжка, 5 - стільниця кухонна, проте, відсутні будь-які належні докази ідентифікації, що на скріншоті зображено саме мийка із синтетичного матеріалу Simpla вартістю 4 452,00 грн, витяжка Ventolux Mirror 60 вартістю 6 279,00 грн, стіл кухонний Jysk Jegind вартістю 4 000,00 грн, які були придбані під час перебування у шлюбі, як і відсутні чеки та квитанції на зазначене майно; на аркуші справи 65 (т.1) міститься скріншот з сайту продажу техніки, на якому міститься зображення витяжки із зазначенням вартості 6 279,00 грн, проте, зазначене також не може бути підтвердженням, що саме ця модель витяжки і саме за цією ціною була придбана сторонами у справі під час перебування у шлюбі; на аркуші справи 65 (т.1) міститься скріншот з сайту «Дім Ріа», на якому міститься зображення за порядковим номером 6 - стіл, проте, відсутні будь-які належні докази ідентифікації, що на скріншоті зображено саме стіл кавовий Jysk Markskel вартістю 2 500,00 грн, який був придбаний саме сторонами під час перебування у шлюбі, відсутній чек та квитанція; на аркуші справи 67 (т.1) міститься скріншот з сайту продажу техніки, на якому міститься зображення столу із зазначенням вартості 4 000,00 грн, проте, зазначене також не може бути підтвердженням, що саме ця модель столу і саме за цією ціною була придбана сторонами під час перебування у шлюбі; на аркуші справи 68 (т.1) міститься скріншот з сайту «Дім Ріа», на якому міститься зображення за порядковим номером 7 - стіл, проте, відсутні будь-які належні докази ідентифікації, що на скріншоті зображено саме стіл кавовий Jysk Markskel вартістю 2 500,00 грн, який був придбаний саме сторонами під час перебування у шлюбі, відсутній чек та квитанція. Що стосується копії чеків на аркушах справи 68-73 (т.1), останні не є належними доказами у справі, оскільки з них не вбачається, хто саме здійснив придбання, за що було списано 2 504,00 грн (т.1 а.с.68), на замовленнях покупця (т.1 а.с.69-73) відсутні ПІБ замовника; обладнання для кухні на загальну вартість 3 998,94 грн. так само не підтверджено належними доказами у справі хто саме був замовником зазначеного обладнання.
Отже, надані суду скріншоти з сайтів, договори-замовлення не є належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.76,77 ЦПК України. Скріншоти з сайту не підтверджують ні наявність майна, яке просить поділити позивач на час розгляду справи, ні його місцезнаходження, ні час придбання останнього у період перебування сторін у шлюбі.
Позивач, на підтвердження вартості придбаного майна та встановленння його в квартирі батька відповідача, мала б надати власний висновок спеціаліста (експерта) щодо визначення ринкової вартості спірного майна до ухвалення рішення, такого позивачем надано не було, чим не виконано вимоги ст.ст.76-78 ЦПК України. Крім того, в судовому засіданні представник позивача мав можливість заявити клопотання про призначення відповідної судової товарознавчої експертизи, проте, останній таким правом не скористався.
Виходячи з принципу змагальності цивільного процесу, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції у суді.
У силу принципу змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, з метою досягнення рішення на свою користь, зобов'язані повідомити суду істотні для справи обставини, надати суду докази, які підтверджують або спростовують ці факти, а також вчиняти процесуальні дії, спрямовані на те, щоб переконати суд у необхідності постановлення бажаного для них рішення.
Гарантіями реалізації принципу змагальності є відповідальність за неподання доказів до суду.
Наведена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №192/875/17 (провадження №61-12580ск19).
Виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що доводи позивача в обґрунтування позову в частині стягнення з відповідача грошової компенсації вартості 1/2 частини придбаного майна та встановленого в квартирі батька відповідача, не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами у справі, а тому, в цій частині не підлягають задоволенню, а тому, позовні вимоги є частково доведеними.
Згідно п.8 ч.1 ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання, в тому числі, чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Так, згідно ухвали Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 17 квітня 2025 року, в порядку забезпечення позову було вжито заходи забезпечення позову до набрання рішення законної сили шляхом заборони відчуження належного ОСОБА_2 нерухомого майна - квартири АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 629994521104.
Відповідно до вимог ч.1 ст.158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи, що визначено ч.7 ст.158 ЦПК України.
Враховуючи вимоги ч.1 ст.158 ЦПК України, суд приходить до висновку про скасування заходів забезпечення позову у зв'язку із ухваленням судом рішення.
Щодо відшкодування судових витрат суд зазначає наступне.
Зважаючи на положення ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, судові витрати підлягають стягненню пропорційно з відповідача на користь позивача у розмірі 10 764 грн. 15 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 14, 76-81, 83, 223, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на транспортний засіб марки Nissan, модель Juke, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 .
Припинити за ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на транспортний засіб марки Nissan, модель Juke, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 .
Визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на транспортний засіб марки Toyota, модель Land Cruiser Prado, 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , VIN НОМЕР_4 .
Припинити за ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на транспортний засіб марки Toyota, модель Land Cruiser Prado, 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , VIN НОМЕР_4 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію різниці вартості спільного сумісного майна в розмірі 389 800,00 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 10 764 грн. 15 коп.
Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 17 квітня 2025 року по цивільній справі №203/2018/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності - скасувати.
Скасувати заборону відчуження належного ОСОБА_2 нерухомого майна - квартири АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 629994521104.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Дата складення повного судового рішення 29.10.2025 року.
Суддя Н.В. Токар