20 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 369/2368/22
провадження № 61-6212св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позов) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Оксень Андрій Вікторович, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 листопада 2023 року в складі судді Фінагеєвої І. О. та постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2024 року в складі колегії суддів Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Немировської О. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відновлення меж земельної ділянки та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відновлення меж земельної ділянки.
В обґрунтування своїх вимог зазначав, що йому на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 3222488200:05:006:0229, площею 0,0463 га, цільове призначення - для ведення садівництва, що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Шпитьківська сільська рада, садове товариство (далі - СТ) «Мрія» (далі - земельна ділянка з кадастровим номером 3222488200:05:006:0229), на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 12 грудня 2007 року серії ЯЖ, № 047501. Зазначений державний акт виданий на підставі договору дарування земельної ділянки від 28 грудня 2006 року, який укладений між батьком позивача ОСОБА_3 та позивачем ОСОБА_1 . Зазначена земельна ділянка належала дарувальнику на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-КВ, № 032084, виданого Шпитьківською сільською радою 10 лютого 1998 року.
Відповідач ОСОБА_2 є власником сусідньої земельної ділянки з кадастровим номером 3222488200:05:006:0172, площею 0,0532 га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Шпитьківська сільська рада, СТ «Мрія».
Позивач зазначав, що під час приватизації відповідачем своєї земельної ділянки, унаслідок некоректного проведення геодезичних робіт на замовлення відповідача, виникла помилка, у результаті якої в державному акті на право власності на земельну ділянку та державному земельному кадастрі межі земельної ділянки відповідача накладаються на земельну ділянку позивача, чим порушено його право. Встановлення таких меж ні позивач, ні його батько, ні інші сусідні землекористувачі не погоджували.
Також звертав увагу на те, що на земельній ділянці відповідача розташовані об'єкти нерухомості, які належать позивачу на праві власності, що засвідчено у технічному паспорті. Також на справедливому розмірі земельних ділянок наразі встановлений паркан.
Позивач зазначав, що відповідно до рішення виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів від 16 березня 1981 року № 158 «Про вилучення земель з користування радгоспів і інших землекористувачів та надання їх підприємствам, установам і організаціям для колективного садівництва», а саме згідно з пунктом 1, вирішено вилучити з користування радгоспів та інших землекористувачів земельні ділянки і надати їх у постійне користування підприємствам, установам і організаціям для колективного садівництва в розмірах згідно з додатком, відповідно до якого садові ділянки № 1-105 та НОМЕР_1 повинні бути площею 0,05 га.
Згідно з довідкою СТ «Мрія» від 17 листопада 2021 року позивач сплачує щорічні членські внески, виходячи з середньої кількості одиниць площі, тобто 0,05 га.
З метою досудового врегулювання спірних правовідносин позивач надсилав відповідачу претензію від 18 листопада 2021 року, на яку отримав відповідь від 21 грудня 2021 року, в якій відповідач зазначав про безпідставність претензії позивача.
У зв'язку з чим позивач звернувся до суду та просив встановити межі земельної ділянки з кадастровим номером 3222488200:05:006:0172, площею 0,0532 га, за її фактичним використанням.
У липні 2022 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовував тим, що у 2006 році він приватизував земельну ділянку, площею 0,0532 га, за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Шпитьківська сільська рада, СТ «Мрія», цільове призначення - для ведення садівництва, отримавши державний акт на право власності на земельну ділянку від 11 березня 2006 року серії ЯА, № 340790. Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3222488200:05:006:0172 (далі - земельна ділянка з кадастровим номером 3222488200:05:006:0172).
ОСОБА_1 належить сусідня земельна ділянка з кадастровим номером 3222488200:05:006:0229, площею 0,0463 га, на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 12 грудня 2007 року серії ЯЖ, № 047501.
ОСОБА_2 зазначав, що відповідач вчиняє дії, якими порушує його право як власника земельної ділянки. Так, на його земельній ділянці раніше був встановлений паркан, який зменшував розмір його земельної ділянки на 1,31 м вздовж вулиці та на 0,99 м у верхній частині. У 2022 році ОСОБА_1 почав проводити самочинне будівництво на його земельній ділянці без його дозволу. На його вимогу припинити будівництво відповідач не реагує, у зв'язку з чим він змушений був звертатися до правоохоронних органів. Крім того, разом із сусідами вони склали акт щодо ведення будівництва.
Посилаючись на зазначене, ОСОБА_2 просив суд зобов'язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, кадастровий номер 3222488200:05:006:0172, що належить ОСОБА_2 , шляхом демонтажу паркану та зміщення межі у глибину земельної ділянки з кадастровим номером 3222488200:05:006:0229 зі знесенням незаконного будівництва.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 07 листопада 2023 року відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив. Зобов'язав ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, кадастровий номер 3222488200:05:006:0172, що належить ОСОБА_2 , шляхом демонтажу паркану та зміщення межі у глибину земельної ділянки з кадастровим номером 3222488200:05:006:0229 зі знесенням незаконного будівництва.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції керувався тим, що права ОСОБА_1 не порушені відповідачем ОСОБА_2 , оскільки площа земельної ділянки ОСОБА_1 збільшена за рахунок земельної ділянки ОСОБА_2 , про що зазначено у висновку експерта.
Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції, врахувавши висновок експерта, яким встановлено накладення площ земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 згідно з каталогом координат, де площа земельної ділянки ОСОБА_2 є меншою від тієї, що зазначена у правовстановлюючому документі, а саме фактичні межі земельної ділянки з кадастровим номером 3222488200:05:006:0229 з північно-східної сторони перетинають (накладаються) юридичні межі земельної ділянки з кадастровим номером 3222488200:05:006:0172, площа перетину (накладення) становить 0,0040 га (40 м), дійшов висновку про наявність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Київський апеляційний суд постановою від 19 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 листопада 2023 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що, надавши оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про накладення паркану, який належить ОСОБА_1 , на земельну ділянку, яка перебуває у власності ОСОБА_2 , що свідчить про порушення прав останнього. Посилання позивача за первісним позовом на те, що фундамент під садовий будинок, сарай та вбиральню збудовано у 1988-1989 роках, не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки перешкода у користуванні земельною ділянкою полягала у встановленні паркану на території суміжної земельної ділянки.
Додатковою постановою від 23 квітня 2024 року Київський апеляційний суд заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткової постанови задовольнив.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в апеляційному суді у розмірі 10 000,00 грн.
Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі
24 квітня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Оксень А. В., засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2024 року, ухвалити нове рішення, яким первісні позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 залишити без задоволення.
У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, неповно з'ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а також суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 2а-4539/11, від 15 січня 2020 року в справі № 540/861/16, у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2018 року в справі № 2-5268/10, від 04 листопада 2019 року в справі № 544/1990/21, від 22 січня 2020 року в справі № 646/7646/16, від 14 липня 2021 року в справі № 922/1125/19, від 04 листопада 2019 року в справі № 544/1990/21. Також зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, коли: 1) юридичні межі земельних ділянок відхиляються від їх фактичних меж та наявного порядку їх використання; 2) наявні фактичні межі та порядок використання земельних ділянок відповідають юридичним межам нерухомого майна - будівлям та спорудам, право власності на які виникло до виникнення права власності на земельні ділянки.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач набув право власності на земельну ділянку 28 грудня 2006 року на підставі договору дарування від свого батька, яка належала йому на підставі державного акта від 10 лютого 1998 року. Відповідач ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку на підставі державного акта від 11 березня 2006 року. У зв'язку з чим заявник вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку раніше за ОСОБА_3 , який згодом подарував її ОСОБА_1 .
Спірні паркан, сарай та вбиральня були збудовані ще в 1988 році, тобто до набуття як позивачем за первісним позовом земельної ділянки, так і до набуття ОСОБА_2 земельної ділянки.
Належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 самовільно побудував спірні об'єкти, при цьому порушив межі належної йому земельної ділянки та захопив земельну ділянку ОСОБА_2 , матеріали справи не містять і останній не довів.
Суди не врахували загального принципу цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. Зазначає, що садовий будинок збудовано у 1989 році, сарай та вбиральню збудовано у 1988 році. Тобто об'єкт нерухомості, який розташований на земельній ділянці позивача, виник до формування земельних ділянок та внесення меж земельних ділянок до Державного кадастру. Невідповідність фактичних меж земельних ділянок межам, внесеним до Державного земельного кадастру, є наслідком саме некоректного внесення технічних координат до кадастру, а не зловживань з боку позивача.
Задовольняючи зустрічні позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання ОСОБА_1 знести незаконне будівництво, суди не з'ясували:
- чи здійснює ОСОБА_1 втручання у права ОСОБА_2 на мирне володіння його майном, з урахуванням того, що будівництво спірних об'єктів здійснено ще його батьком;
- чи переслідує таке втручання власника земельної ділянки легітимну мету;
- чи є захід втручання у право ОСОБА_1 пропорційним визначеній меті та чи не становитиме для ОСОБА_1 задоволення вимоги про знесення спірних об'єктів на чужій земельній ділянці індивідуального тягаря, який є надмірним з урахуванням конкретних обставин справи.
Крім того, звертає увагу на те, що суди не врахували, що знесення самочинного об'єкта нерухомості є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об'єкта нерухомості, чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою від 13 травня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Києво-Святошинського районного суду Київської області.
Справа надійшла до Верховного Суду у травні 2024 року.
Ухвалою від 18 червня 2025 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Також у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь витрати на правову допомогу, понесені під час розгляду справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 10 000,00 грн.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
Рішенням виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів від 16 березня 1981 року № 158 «Про вилучення земель з користування радгоспів і інших землекористувачів та надання їх підприємствам, установам і організаціям для колективного садівництва» вирішено вилучити з користування радгоспів та інших землекористувачів земельні ділянки і надати їх у постійне користування підприємствам, установам і організаціям для колективного садівництва в розмірах згідно з додатком, відповідно до якого садові ділянки № 1-105 та НОМЕР_1 повинні бути площею 0,05 га (т. 1, а. с. 18).
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222488200:05:006:0229, площею 0,0463 га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Шпитьківська сільська рада, СТ «Мрія», на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 12 грудня 2007 року серії ЯЖ, № 047501. Зазначений державний акт був виданий на підставі договору дарування земельної ділянки від 28 грудня 2006 року № 9142 (т. 1, а. с. 7, 37).
Зазначена земельна ділянка належала дарувальнику на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-КВ, № 032084, виданого Шпитьківською сільською радою 10 лютого 1998 року на підставі рішення виконавчого комітету цієї ж ради від 25 серпня 1997 року.
Також ОСОБА_1 є власником садового будинку кооперативного дачного фонду на АДРЕСА_1 у СТ «Мрія» на підставі свідоцтва про право власності, виданого 13 вересня 2006 року (т. 1, а. с. 32).
Згідно з довідкою ГО «Масив садівничих товариств Мрія» від 17 листопада 2021 року № 5 щорічні членські внески нараховуються ОСОБА_1 з урахуванням середньої кількості одиниць площі, тобто 0,05 га, які він своєчасно і повністю сплачує (т. 1, а. с. 13).
ОСОБА_2 є власником сусідньої земельної ділянки з кадастровим номером 3222488200:05:006:0172, площею 0,0532 га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Шпитьківська сільська рада, СТ «Мрія», на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 11 березня 2006 року серії ЯА, № 340790, виданого на підставі рішення Шпитьківської сільської ради від 24 січня 1996 року № 1 (т. 1, а. с. 78).
18 листопада 2021 року ОСОБА_1 надіслав ОСОБА_2 претензію з метою врегулювання земельного спору (т. 1, а. с. 27).
Спір між сторонами у досудовому порядку не врегульовано.
Відповідно до висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатом проведення судової земельно-технічної експертизи від 20 квітня 2023 року № 2525/23-41 встановлено:
1) у юридичних межах земельної ділянки з кадастровим номером 3222488200:05:006:0172, площею 0,0532 га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Шпитьківська сільська рада, СТ «Мрія» у південно-західній частині розміщені частина будівлі сараю «Б» (згідно з договором дарування садового будинку від 28 грудня 2006 року) площею 2,1 кв. м (т. 1, а. с. 194, 195) та частина дерев'яної споруди площею 4,6 кв. м (фото 4, 5, 6);
2) фактичні межі земельної ділянки з кадастровим номером 3222488200:05:006:0172, що були зафіксовані геодезичним обладнанням під час проведення обстеження, не відповідають межам відповідно до координат, які внесені до Державного земельного кадастру, а саме:
а) фактична межа з північно-західної сторони від точки 1 до точки 2 зміщена у зовнішній бік відносно юридичних меж, у додатку № 1 до висновку (графічна частина) відстані зміщення межі зображені стрілками та цифрами зеленого кольору, що варіюються від 0,86 м до 0,89 м;
б) фактична межа з північно-східної сторони від точки 2 до точки 4 зміщена у зовнішній бік відносно юридичних меж, у додатку № 1 до висновку (графічна частина) відстані зміщення межі зображені стрілками та цифрами зеленого кольору, що варіюються від 0,28 м до 0,93 м;
в) фактична межа з південно-східної сторони від точки 4 до точки 6 зміщена у внутрішній бік відносно юридичних меж, у додатку № 1 до висновку (графічна частина) відстані зміщення межі зображені стрілками та цифрами зеленого кольору, що варіюються від 0,60 м до 0,71 м;
г) фактична межа з південно-західної сторони від точки 6 до точки 1 зміщена у внутрішній бік відносно юридичних меж, у додатку № 1 до висновку (графічна частина) відстані зміщення межі зображені стрілками та цифрами зеленого кольору, що варіюються від 1,33 м до 1,96 м;
ґ) в юридичних межах земельної ділянки з кадастровим номером 3222488200:05:006:0172 у південно-західній частині розташовані частина будівлі сараю «Б» (згідно з договором дарування садового будинку від 28 грудня 2006 року (т. 1, а. с. 194, 195) площею 2,1 кв. м та частина дерев'яної споруди площею 4,6 кв. м (фото 4, 5, 6).
Фактична площа земельної ділянки з кадастровим номером 3222488200:05:006:0172 становить 0,0510 га, тобто зменшена на 0,0022 га (22 кв. м) відносно площі 0,0532 га, що вказана у державному акті;
3) фактичні межі земельної ділянки з кадастровим номером 3222488200:05:006:0229, що були зафіксовані геодезичним обладнанням під час проведення обстеження, не відповідають межам відповідно до координат, які внесені до Державного кадастру, а саме:
а) фактична межа з північно-західної сторони від точки 1 до точки 2 зміщена у зовнішній бік відносно юридичних меж, у додатку № 2 до висновку (графічна частина) відстані зміщення межі зображені стрілками та цифрами синього кольору, що варіюються від 0,90 м до 1,24 м;
б) фактична межа з північно-східної сторони від точки 2 до точки 3 зміщена у зовнішній бік відносно юридичних меж, у додатку № 2 до висновку (графічна частина) відстані зміщення межі зображені стрілками та цифрами синього кольору, що варіюються від 1,33 м до 1,96 м;
в) частина будівлі сараю «Б» (згідно з договором дарування садового будинку від 28 грудня 2006 року (т. 1, а. с. 194, 195)) площею 2,1 кв. м та частина дерев'яної споруди площею 4,6 кв. м (фото 4, 5, 6, 10, 12) розташовані за юридичними межами земельної ділянки з кадастровим номером 3222488200:05:006:0229 у південно-західній її частині;
г) фактична межа з південно-східної сторони від точки 3 до точки 4 зміщена у внутрішній бік відносно юридичних меж, у додатку № 2 до висновку (графічна частина) відстані зміщення межі зображені стрілками та цифрами червоного кольору, що варіюються від 0,61 м до 0,74 м;
ґ) фактична межа з південно-західної сторони від точки 4 до точки 1 частково зміщена у внутрішній бік відносно юридичних меж, у додатку № 2 до висновку (графічна частина) відстані змішення межі зображені стрілками та цифрами зеленого кольору, що варіюються від 0,16 м до 0,45 м.
Фактична площа земельної ділянки 3222488200:05:006:0229 становить 0,0511 га, тобто збільшена на 0,0048 га (48 кв. м) відносно площі 0,0463 га, що вказана у державному акті;
4) фактичні межі земельної ділянки з кадастровим номером 3222488200:05:006:0229 з північно-східної сторони перетинають (накладаються) юридичні межі земельної ділянки з кадастровим номером 3222488200:05:006:0172, площа перетину (накладення) становить 0,0040 га (40 м), у додатку № 3 до висновку позначено як контур, заштрихований похилими лініями коричневого кольору. Конфігурація, розміри, проміри між поворотними точками зображено на рис. 11, координати наведено на рис. 12.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
У статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється під час розгляду справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
У статті 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
У статті 13 Конституції України визначено, що власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Згідно з частинами першою-третьою, п'ятою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
У частинах першій та другій статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтею 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень порушень його права власності від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлених судом перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушення права та з яких підстав.
У статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Відповідно до статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проєктами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.
У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв'язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.
Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Згідно з частиною другою статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Відповідно до пунктів «г» та «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
За положеннями частини другої статті 95 ЗК України порушені права землекористувачів підлягають відновленню у порядку, встановленому законом.
Згідно з частинами першою та другою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, за яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).
Відповідно до статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.
За правилами статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Способи захисту прав на землю встановлені частиною третьою статті 152 ЗК України: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначені законом способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, спорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).
Відповідно до частини другої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
Згідно з частинами першою, четвертою та сьомою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування та інспекції державного архітектурно-будівельного контролю. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 цього Кодексу)
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1721цс16 та Верховний Суд у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 127/27333/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 369/8107/15-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 685/1537/17-ц, від 10 червня 2020 року у справі № 127/11492/16-ц і від 27 січня 2021 року у справі № 308/8116/13-ц.
У справі, яка переглядається, виник спір щодо меж земельних ділянок, які належать ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Так, юридичні межі земельних ділянок не відповідають їх фактичним межам, що, зокрема встановлено висновком експерта.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, врахувавши висновок експерта, яким встановлено накладення земельної ділянки ОСОБА_1 на земельну ділянку ОСОБА_2 , дійшов висновку, що права ОСОБА_1 не порушені відповідачем ОСОБА_2 , оскільки площа земельної ділянки ОСОБА_1 збільшена за рахунок земельної ділянки ОСОБА_2 . Також суди дійшли висновків про наявність підстав для усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою ОСОБА_2 шляхом демонтажу паркану та зміщення межі у глибину земельної ділянки з кадастровим номером 3222488200:05:006:0229 зі знесенням незаконного будівництва.
Проте Верховний Суд вважає такі висновки передчасними з огляду на таке.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зав'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не належить до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
У підпункті «в» пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України визначено, що постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
Мотивованість судового рішення є його обов'язковою вимогою. Під умотивованістю розуміється повне і всебічне відображення в рішенні суду мотивів, якими він керувався під час ухваленні свого рішення, під час оцінювання доказів для встановлення наявності або відсутності обставин, на які сторони посилалися як на підґрунтя своїх вимог і заперечень, із зазначенням, чому певні докази були взяті до уваги або відхилені, й віддзеркалення мотивів щодо позиції суду під час застосування норм матеріального і процесуального права (постанова Верховного Суду від 25 вересня 2024 року в справі № 376/2049/23).
Таким вимогам норм процесуального права ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають з огляду на таке.
Так, вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували те, що рішенням виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів від 16 березня 1981 року № 158 «Про вилучення земель з користування радгоспів і інших землекористувачів та надання їх підприємствам, установам і організаціям для колективного садівництва» вирішено вилучити з користування радгоспів та інших землекористувачів земельні ділянки і надати їх у постійне користування підприємствам, установам і організаціям для колективного садівництва в розмірах згідно з додатком, відповідно до якого садові ділянки № 1-105 та НОМЕР_1 повинні бути площею 0,05 га.
Крім того, суди не перевірили доводів сторін та не встановили:
- причини розбіжностей у площі спірних земельних ділянок;
- коли встановлювалися межові знаки земельних ділянок та чи погоджувались вони із власниками суміжних земельних ділянок;
- чи виготовлялася землевпорядна документації на спірні земельні ділянки та коли;
- коли були побудовані садовий будинок, спірний паркан та інші будівлі, які належать ОСОБА_1 ;
- який був сформований порядок користування земельними ділянками до моменту отримання сторонами державних актів.
Також суди не перевірили доводи ОСОБА_1 про те, що об'єкти нерухомості були побудовані раніше, чим сформовані межі спірних земельних ділянок.
Тобто суди не перевірили та не встановили, на підставі оцінки всіх наявних доказів у сукупності, наявність якої саме обставини спричинило виникнення цього спору.
Крім того, розглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не розглянув повно та всебічно апеляційну скаргу ОСОБА_1 , не перевірив його доводів, не навів мотивів їх прийняття або відхилення, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Отже, доводи касаційної скарги частково підтвердилися.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, суд апеляційної інстанції не забезпечив повного та всебічного розгляду справи в оскаржуваній частині, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу в цій частині необхідно передати на новий розгляд до апеляційного суду.
Під час нового апеляційного розгляду суду апеляційної інстанції слід на підставі всіх наявних у матеріалах справи доказів встановити дійсну природу спірних правовідносин, які виникли між сторонами, з'ясувати, у чому саме полягає порушення прав сторін на користування належними їм земельними ділянками, надати оцінку обставинам набуття права власності як на земельні ділянки, так і на спірні об'єкти, які на них розташовані, надати оцінку доводам сторін та навести мотиви їх прийняття та відхилення.
Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд, то наявні підстави для скасування додаткової постанови апеляційного суду.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Оксень Андрій Вікторович, задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2024 року та додаткову постановуКиївського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Є. В. Петров
Судді А. І. Грушицький
С. О. Карпенко
І. В. Литвиненко
В. В. Пророк