Справа № 459/2605/25
Провадження № 2/459/775/2025
(заочне)
29 жовтня 2025 року Шептицький міський суд Львівської області в складі головуючого судді Мельникович М. В., з участю секретаря судового засідання Горощук А. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Шептицькому за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
Представник позивача через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» звернувся до суду з вищевказаним позовом до відповідача, в якому просить стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 12561,52 грн та судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 28.01.2019 року між Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 22036000108757, у відповідності до якого відповідач отримав кредитні кошти із нарахуванням процентів за користування ними. Відповідач власним підписом підтвердив факт взятого на себе зобов'язання щодо повернення кредитних коштів, сплати відсотків за користування кредитними коштами та комісії, що передбачена кредитним договором. Відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов'язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин, а саме ст. 526 та ст. 527 ЦК України. 28.03.2024 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» було укладено Договір факторингу № 28/03/24, відповідно до якого АТ «Банк Кредит Дніпро» право вимоги за кредитним договором № 22030000208299 від 30.10.2019 року відступило на користь ТОВ «Цикл Фінанс», а відповідно ТОВ «Цикл Фінанс» набуло право вимоги до відповідача. Згідно Договору факторингу сума боргу перед новим кредитором (ТОВ «Цикл Фінанс») становить 12561,52 грн., із яких: заборгованість по тілу кредиту: 6214,86 грн.; заборгованість по відсотках: 1858,66 грн.; заборгованість по комісії: 4488 грн. Відповідач добровільно борг не погашає, у зв'язку із чим позивач і був змушений звернутися до суду з даними позовними вимогами.
Ухвалою від 04.є08.2025 у справі було відкрито спрощене позовне провадження та призначено справу до судового розгляду, який відкладався у зв'язку з неявкою відповідача.
20.10.2025 сторони та їх представники у судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи, підтвердження чого міститься в матеріалах справи.
Представник позивача у позовній заяві просив здійснити розгляд даної справи у його відсутності, де також вказав, що проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач у судові засідання не з'являвся, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (судової повістки), які повернулися до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Судові повістки скеровувалися судом на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача, що підтверджується відповіддю №1632276 від 04.08.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру (а. с. 194). Заяв чи клопотань про розгляд справи за його відсутності відповідач не подавав, про причини неявки не повідомляв. Також відповідачем не було подано відзиву на позов.
Відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 25.04.2018 року у справі №800/547/17 направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Таким чином, суд вважає, що відповідач є належним чином повідомленим про розгляд даної справи.
Як передбачено ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин, відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, враховуючи відсутність заперечень позивача проти заочного розгляду справи, суд вважає за можливе здійснити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на зазначені обставини, суд, у відповідності до ст. 247 ЦПК України, судовий розгляд справи здійснив на підставі наявних у справі матеріалів без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Частиною 4 статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки усіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його оголошення.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Оскільки повне рішення виготовлено 29 жовтня 2025 року, то незважаючи на те, що судове засідання відбулося 20 жовтня 2025 року, датою ухвалення даного рішення є 29 жовтня 2025 року в силу ч. 5 ст. 268 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить наступного висновку.
Судом встановлено, що 28.01.2019 між Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №22036000108757 (надалі - Кредитний договір). Договір був підписаний відповідачем власноручним підписом. (а. с. 173).
Відповідно до п. 1.1. Договору, банк зобов'язується надати клієнту грошові кошти (далі - кредит) у тимчасове платне користування на споживчі потреби, а клієнт зобов'язується повернути наданий кредит, сплатити плату за кредит (проценти та комісії), а також належним чином виконати інші зобов'язання у порядку, встановленому договором.
За умовами п. 1.2. Договору, кредит надається на наступних умовах: сума кредиту складає 6800,00 грн; строк кредитування 12 місяців; кінцева дата повернення кредиту: 28.01.2020 року; процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та нараховується на строкову заборгованість за кредитом у розмірі: 0,001% річних; щомісячна комісія за обслуговування кредиту складає 6 % від суми кредиту; кредит надається шляхом зарахування суми кредиту на поточний рахунок клієнта № НОМЕР_1 , відкритий у АТ «Банк Кредит Дніпро».
Із виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 , складеної за період 28.01.2019 по 27.03.2024 вбачається, що відповідачу був наданий кредит в сумі 6800,00 гривень (а. с. 18 - 142).
Із розрахунку заборгованості за Кредитним договором, складеним станом на 27.03.2024 вбачається, що за відповідачем обліковується за заборгованість в сумі 1281,52 грн, із яких: заборгованість по тілу кредиту: 6214,86 грн.; заборгованість по відсотках: 1858,66 грн.; заборгованість по комісії: 4488 грн. (а. с. 177 - 179).
28.03.2024 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» було укладено Договір факторингу № 28/03/24, відповідно до якого АТ «Банк Кредит Дніпро» відступило на користь ТОВ «Цикл Фінанс» права вимоги до ряду боржників, в тому числі до відповідача за Кредитним договором № 22036000108757 (надалі - Договір факторингу) (а. с.147 - 161).
Відповідно до п.6.2.2 Договору факторингу права вимоги переходять до фактора з моменту набрання чинності даним договором та підписанням акту приймання-передачі прав вимоги, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості.
Згідно з Актом прийому-передачі реєстру боржників за Договором факторингу клієнт (АТ «Банк Кредит Дніпро») передав, а фактор (ТОВ «Цикл Фінанс») прийняв реєстр боржників у кількості 4140 (а. с. 168 - 169).
Відповідно до додатку №1 до Договору факторингу, у якому міститься Витяг з реєстру боржників від АТ «Банк Кредит Дніпро» до ТОВ «Цикл Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 12561,52 гривень (а. с. 145).
Оскільки відповідач свої зобов'язання за Кредитним договором належним чином не виконує, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення вищевказаної заборгованості.
При ухваленні рішення суд керується наступними правовими нормами.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.
В силу ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
За приписами частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судом встановлено, що 28.01.2019 між Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №22036000108757.
Акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» у повному обсязі виконало свої зобов'язання за вищевказаним Кредитним договором, надало відповідачу кредит в сумі 6800,00 гривень, що підтверджується випискою по особовому рахунку, яка міститься в матеріалах справи.
Таким чином, відповідач добровільно виразив свою волю на укладання Кредитного договору, тобто між сторонами був укладений Кредитний договір, відповідно до якого відповідач отримав грошові кошти під проценти, на умовах вказаних в Кредитному договорі. Проте свої зобов'язання, всупереч умовам Кредитного договору, відповідач належним чином не виконав, у передбачений у договорі строк кошти (суму кредиту) не повернув, внаслідок чого у нього виникла заборгованість.
Так, із розрахунку заборгованості за Кредитним договором, складеному станом на 27.03.2024 вбачається, що за відповідачем обліковується заборгованість в сумі 12561,52 грн, із яких: заборгованість по тілу кредиту: 6214,86 грн.; заборгованість по відсотках: 1858,66 грн.; заборгованість по комісії: 4488 грн.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За правилами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановленні договором або законом.
Згідно із ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Доказів повернення кредитних коштів в повному обсязі матеріали справи не містять, відповідачем протилежного не доведено.
Відтак, позичальник (відповідач) свої зобов'язання належним чином не виконав, кредит не повернув, що призвело до виникнення заборгованості.
Також, суд враховує те, що при укладенні договору позичальник був ознайомлений з орієнтованою вартістю кредиту та загальними витратами по ньому. Укладаючи Кредитний договір ОСОБА_1 усвідомлював та підтвердив, що умови договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6214,86 гривень слід задовольнити.
Щодо стягнення процентів за користування кредитними коштами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
Порядок та розміри сплати процентів за користування кредитними коштами визначено пунктом 1.2 Кредитного договору, відповідно до якого процентна ставка на строкову заборгованість 0,001 % річних; річних, на прострочену заборгованість 56,0% річних. Щомісячна комісія за обслуговування кредиту 6,0% від суми кредиту.
Як зазначалося вище, відповідно до п. 1.2 Кредитного договору загальний строк кредитування 12 місяців, кінцева дата повернення кредиту 28.01.2020.
Проценти за користування кредитом первісним кредитором нараховані за період з 28.01.2019 по 27.03.2024, у розмірі: 1858,66 грн, тобто у межах строку кредитування.
З врахуванням наведеного розрахунок заборгованості за процентами в розмірі 1858,66 грн. суд вважає обґрунтованим.
Тому, на підставі вищевикладеного, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за відсотками у розмірі 1858,66 грн які були нараховані у межах строку кредитування.
Щодо вимог про стягнення комісії за користування кредитними коштами в сумі 4488 гривень, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1.2 Кредитного договору щомісячна комісія за обслуговування кредиту складає 6 % від суми кредиту.
Згідно з абзацом третім частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції станом на 01.01.2017) кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
10.06.2017 року набрав чинності Закон України "Про споживче кредитування" від 15.11.2016 року №1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері. У зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України "Про споживче кредитування" після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Отже, з урахуванням вищевикладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування" (10.06.2017) щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною, відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 року у справі №496/3134/19, провадження №14-44цс21.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Згідно частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Таким чином, АТ «Банк Кредит Дніпро» у Кредитному договорі встановлено комісію за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 6% , тобто, фактично встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена частиною першою статті 11 Закону України "Про споживче кредитування".
При цьому в Кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).
За наведених вище обставин, оскільки відповідачу було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд дійшов висновку, що позивач належним чином не обґрунтував позовні вимоги в частині необхідності стягнення комісії за обслуговування кредиту, а тому вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комісією до задоволення не підлягають.
Щодо переходу до позивача права вимоги до відповідача суд враховує наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 516 ЦК України визначено порядок заміни кредитора у зобов'язанні. За змістом цієї норми заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина 1 статті 1078 Кодексу).
Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018р. у справі № 914/868/17, від 18 жовтня 2018р. у справі № 910/11965/16.
Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі.
Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29 червня 2021р. у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021р. у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021р. у справі № 5026/886/2012, тощо).
У справі, що розглядається судом встановлено, що право вимоги до ряду боржників, в тому числі і до відповідача, від первісного кредитора АТ «Банк Кредит Дніпро» перейшло до ТОВ «Цикл фінанс» на підставі Договору факторингу, який був укладений 28.03.2024.
Вищевказаний договір факторингу є дійсним та чинним, відомостей про те, що він оскаржувався в судовому порядку відсутні.
Відтак, до позивача, як до нового кредитора, перейшло право грошової вимоги до відповідача по заборгованості, яка виникла за Кредитним договором.
Встановивши, що позивач набув право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором, а відповідач отримавши кредитні кошти, не повернув їх у встановлений договором строк, суд дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог ТОВ «Цикл фінанс».
За таких обставин, позовна заява ТОВ «Цикл фінанс» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Кредитним договором підлягає до часткового задоволення шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 8073,52 грн, з яких: 6800,00 грн - сума заборгованості за основним забов'язанням, 1858,66 грн - сума заборгованості за процентами.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до правової позиції, викладеної зокрема у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19) витрати на професійну правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
На підтвердження виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) суду надано: Договір про надання правової допомоги, укладений між ТОВ «Цикл фінанс» та адвокатом Кеню Д. В. №43453603 від 02.01.2025, додаткову угоду від 21.07.2025 до договору про надання правової допомоги, акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 21.07.2025, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія КС №10682/10 від 25.07.2022, ордер серії АІ №1955563 від 21.07.2025.
Суд вважає, що надані документи є належними та допустимими доказами, які підтверджують факт понесення позивачем витрат, що пов'язані з наданою правничою допомогою адвокатом.
Враховуючи вищевикладене, складність справи, з урахуванням виконаної адвокатом роботи та витрачений час, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та з врахуванням того, що позов задоволено частково, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у сумі 5000 гривень.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково, понесені позивачем витрати на сплату судового збору необхідно стягнути з ОСОБА_1 пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 1 556,92 гривень, виходячи з такого розрахунку: 8073,52 гривень (розмір задоволених позовних вимог) / 12 561,52 гривень (розмір заявлених позовних вимог) х 2422,40 гривень (сума сплаченого судового збору).
Керуючись ст. ст. 2, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 354 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл фінанс» заборгованість за Кредитним договором №22036000108757 від 28.01.2019 у сумі 8073 (вісім тисяч сімдесят три) гривень 52 копійки, з яких: 6800,00 грн - сума заборгованості за основним забов'язанням, 1858,66 грн - сума заборгованості за процентами.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл фінанс» судовий збір в сумі 1 556 (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят шість) гривень 92 копійки.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл фінанс» судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 (п'ять тисяч) гривень.
В решті позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач може оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України. Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне судове рішення складено 29.10.2025.
Відомості про сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл фінанс» (ЄДРПОУ 43453613, адреса: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8);
Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).
Суддя: М. В. Мельникович