Справа № 459/3222/25
Провадження № 2/459/1001/2025
29 жовтня 2025 року Шептицький міський суд Львівської області
в складі: головуючого-судді Отчак Н.Я.
з участю секретаря Савіцької Б.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Шептицькому за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
16.09.2025 представник позивача ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що між ТОВ «Фінансова Компанія «Гелексі» (23.06.2025 назву було змінено на ТОВ «ФК «Гелексі») та відповідачем за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір позики на умовах невідновлювальної кредитної лінії №226734 від 07.05.2021 в електронній формі. На підставі зазначеного вище договору позичальнику надано грошові кошти в якості позики у сумі 5000 грн, на умовах строковості, поворотності та оплатності. Відповідно до умов договору позики, стандартна процентна ставка становить 1.5 % в день, підвищена процентна ставка у випадку прострочення терміну платежу становить 3.0%. У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача заборгованість: за договором позики №226734 від 07.05.2021 в сумі 25175 грн та судові витрати на сплату судового збору в розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 5000 грн.
Ухвалою від 25.09.2025 у справі відкрито спрощене позовне провадження та призначено судовий розгляд на 29.10.2025 з повідомленням сторін.
Відповідач ОСОБА_1 10.10.2025 подав до суду відзив на позовну заяву про стягнення заборгованості, в якому просив у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування якого зазначив, що відповідачем нараховано заборгованість за процентами поза межами строку дії кредитного договору, а також на те, що такі проценти взагалі є очевидно завищеними і неспівмірними сумі боргу.
Представником позивача було 13.10.2025 подано відповідь на відзив позивача, в якому останній вважає безпідставними твердження відповідача, викладені у відзиві та просить позов задовольнити.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, просив розглянути справу без його участі.
Відповідач подав заяву про розгляд справи у його відсутності.
З огляду на зазначені обставини, суд у відповідності до ст.ст. 223, 247 ЦПК України судовий розгляд справи здійснив на підставі наявних матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши докази і письмові пояснення, що викладені у заявах по суті справи, суд прийшов до такого висновку.
Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до положень ст. ст. 13, 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
На підставі ст. ст. 12, 81, 82 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що між ТОВ «Фінансова Компанія «Гелексі» (23.06.2025 назву було змінено на ТОВ «ФК «Гелексі») та відповідачем ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір позики на умовах невідновлювальної кредитної лінії №226734 від 07.05.2021 в електронній формі за допомогою електронного підпису.
Відповідно до пункту 1.1. договору позикодавець надає позичальнику позику, а позичальник зобов'язується повернути позику та грошову винагороду за користування позикою у відповідності до умов договору, в національній грошовій одиниці України гривні, в сумі та строк встановлений договором.
Грошові кошти у позику надаються на умовах невідновлювальної кредитної лінії (п. 1.2 договору).
Згідно з п. 1.3 договору грошові кошти у позику надаються окремими траншами. Загальний розмір усіх наданих за цим договором траншів не може перевищувати розмір невідновлювальної кредитної лінії зазначений в п. 1.9 договору.
Відповідно до п. 1.5 договору сторони домовились, що позикодавець надає, а позичальник отримує перший транш (надалі транш № 1) на наступних умовах: п. 1.5.1 сума позики 5000,00 грн.; п. 1.5.2 плата за користування позикою за траншем № 1 встановлюється у вигляді фіксованих процентів та складає 1,5 % в день від початкового розміру позики за траншем № 1 відповідно до п. 1.5.1 договору; п. 1.5.3 строк повернення позики за траншем № 1 (термін платежу) 05 червня 2021 року; 1.5.4 орієнтовна реальна річна процентна ставка позики за транш № 1 для споживача на дату укладання договору становить 547,50 %; п. 1.5.5 орієнтовна загальна вартість позики за траншем № 1 для споживача на дату укладення договору становить 2175,0 грн.; п. 1.5.6 позика за траншем № 1 надається позичальнику в сумі, що зазначена в п.п. 1.5.1 договору в безготівковій формі (шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок/банківську картку вказану позичальником під час надання особистих даних позичальника в особистому кабінеті); п. 1.5.7 якщо позичальник повертає позику за траншем № 1 в той самий день, що і день отримання позики позичальник сплачує на користь позикодавця компенсацію в розмірі 100,00 грн. В цьому випадку вимоги п.п. 1.5.2 не застосовуються.
Згідно з п. 1.6 договору нарахування процентів за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою.
Відповідно до п. 1.7 договору плата за користування позикою за цим договором встановлюється у вигляді процентів та складає 3,0 в день від загального розміру невідновлювальної кредитної лінії відповідно до п. 1.9 договору.
В п. 1.8 договору сторони дійшли згоди, що п. 1.7 договору не застосовується в період дії кожного окремого траншу наданого в рамках загального розміру невідновлювальної кредитної лінії за цим договором.
Загальний розмір невідновлювальної кредитної лінії за договором складає 5000,00 грн. (п. 1.9 договору).
Згідно з п. 1.10 строк дії договору становить три роки з дати підписання сторонами.
Сторони домовились, що умови надання інших траншів за цим договором узгоджуються сторонами шляхом підписання додаткових угод до цього договору, які є невід'ємною частиною договору (п. 1.12 договору).
Відповідно до п. 3.1 договору позичальник зобов'язується повністю повернути позикодавцю суми отриманих позик за траншами та виконати інші зобов'язання встановлені договором, не пізніше строків, встановлених договором.
Згідно з п. 3.2 договору сторони домовились, що повернення позики та сплата плати за користування позикою здійснюватиметься згідно з графіком платежів, який є невід'ємною частиною цього договору та розміщується в особистому кабінеті.
Відповідно до п. 4.3 договору у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості за позикою за траншем № 1 та /або іншим траншами за цим договором та / або позикою за договором, позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми простроченого платежу.
В п. 9 договору визначений графік платежів, згідно з яким термін платежу 05 червня 2021 року, транш № 1, сума позики 5000,00 грн., плата за користування позикою 2175,00 грн., заборгованість за договором позики 7150,00 грн.
Зазначений договір підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором 406748х2. В п. 10 договору зазначені реквізити сторін, а саме прізвище, ім'я, по батькові позичальника, паспортні дані, РНОКПП, місце реєстрації.
Відповідно до п. 3 паспорту позики основні умови кредитування наведено наступне: тип кредиту позика, сума кредиту 5000,00 грн., строк кредитування 05 червня 2021 року, мета отримання кредиту на споживчі потреби, орієнтовна загальна вартість кредиту 7175,00 грн, де 5000,00 грн. сума позики, 2175 грн. відсотки за користування позикою.
Згідно з п. 5 паспорту позики кредит повертається одноразово в сумі 7175 до 05 червня 2021 року.
Таблиця обчислення загальної вартості кредиту узгоджується з умовами договору позики та паспортом позики.
Відповідач Пустовіт отримав від ТОВ «ФК «Гелексі» кредит в сумі 5000,00 грн, досліджені в судовому засіданні докази є належними та допустимими, узгоджуються між собою та не викликають у суду жодних сумнівів.
При цьому, судом встановлено, що відповідачем не заперечується факт укладення кредитного договору в електронному вигляді.
Із розрахунку заборгованості станом на 05.08.2025, загальний розмір заборгованості, становлять: 25175,00грн, що складається з: прострочена заборгованість за кредитом - 5000,00 гривень; прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 20175,00 гривень.
Між сторонами виник спір про стягнення заборгованості за кредитним договором.
У ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Ст.202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ст. 207 ЦК України).
Відповідно ст.ст. 526, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до вимог ч.1 ст.1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у тій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода.
Ч.1 ст.634ЦК України встановлено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч.1 ст. 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно ч.1 ст.1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до ч.1 ст. 1082 ЦК України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги в частині стягнення із відповідача заборгованості за основною сумою боргу (тілом кредиту) обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо стягнення заборгованості з відповідача суми заборгованості за процентами суд приходить до такого висновку.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Отже для належного виконання договірних зобов'язань необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитним коштами, а прострочення виконання зобов'язань є їх порушенням.
Стосовно доводів відповідача про нарахування процентів поза межами строку кредитування, суд зазначає наступне.
Поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
Відповідно до частини 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина 1 статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина 4 статті 631 ЦК України).
Закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» визначені у статті 530 ЦК України. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Відтак, у межах строку кредитування до 05 червня 2021 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти за користування кредитними коштами.
Тобто, сторони погодили порядок і строки повернення кредиту, загальну вартість позики.
Доказів того, що в подальшому сторонами було пролонговано вказаний договір матеріали справи не містять.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Відповідно до ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.
Строк кредитування встановлено до 05 червня 2021 року.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року по справі № 723/304/16-ц (провадження N 14-360цс19), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року по справі № 638/13683/15-ц (провадження N 14-680цс19), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22), тобто дана судова практика є сталою.
У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.
Тому, сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.
Зміст п.1.6 договору позики № 226734 від 07 травня 2021 року який встановлює, що проценти за користування позикою нараховуються за фактичну кількість календарних днів користування позикою, дані положення не ґрунтуються на законі та є такими, що ставлять у невигідне становище споживача.
Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Доказів того, що в подальшому, після 04 червня 2021 року сторонами було пролонговано вказаний договір матеріали справи не містять.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Нарахування позивачем відсотків за договором позики № 226734 від 07 травня 2021 року в розмірі 20175,00 грн, є несправедливим, оскільки перевищує суму позики, розмір загальної вартості кредиту та не узгоджується з сумою відсотків 2175,00 грн., яка доведена до відома споживача та погоджена сторонами.
Відомості про нарахування позивачем процентів за порушення умов договору відповідно до статті 625 ЦК України у матеріалах справи відсутні.
Відтак, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за відсотками за договором позики за період з 07 травня 2025 року по 05 червня 2021 року в сумі 2175,00 грн.
Таким чином, позовні вимоги ТОВ «ФК «Гелексі» підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики № 226734 від 07 травня 2021 року в сумі 7175,00 грн., яка складається з: 5000,00 грн. - суми позики, 2175,00 грн. - відсотків за користування позикою.
Щодо судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги задоволено частково, то суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 690,40 грн.
Щодо витрат на правничу допомогу, слід зазначити наступне.
Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 137 ЦПК України).
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі N 826/1216/16 (провадження N 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
На підтвердження витрат на правову допомогу, педставник позивача до позовної заяви надав договір про надання правничої допомоги від 09 липня 2025 року, акт наданих послуг № 114 від 09.07.2025, згідно якого вартість виконаних робіт визначена в сумі 5000,00 грн, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Таким чином, загальна сума судових витрат, пов'язаних із наданням професійної правової допомоги складає 5000,00 грн.
Згідно з правилами пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, заперечення відповідача про стягнення витрат на правову допомогу, та те, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Гелексі» частково задоволено шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 7175,00грн, відтак витрати на правничу допомогу, підлягають задоволенню частково, а саме пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто в розмірі 1425,00 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» (ЄДРПОУ 41229318, м. Київ, вул. В'ячеслава Липинського, 10/1) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» заборгованість за договором позики № 226734 від 07 травня 2021 року в сумі 7175,00 грн., яка складається з: 5000,00 грн. - суми позики, 2175,00 грн. - відсотків за користування позикою.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» судовий збір у сумі 690,40 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» витрати на правничу допомогу в сумі 1425,00 грн.
В задоволенні решти вимог - відмовити.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 29 жовтня 2025 року.
Суддя: Н. Я. Отчак