Справа №139/740/25
30 жовтня 2025 року селище Муровані Курилівці
Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області в особі судді Коломійцевої В.І., розглянувши заяву представника позивача - адвоката Чубенко Сніжани Василівни про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, -
29 жовтня 2025 року до Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від адвоката Чубенко С.В. через підсистему «Електронний суд» надійшов позов в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дочки разом з ним.
Одночасно з позовною заявою представником позивача подано заяву про забезпечення позову шляхом обмеження права виїзду за межі України малолітньої - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в супроводі її матері ОСОБА_2 , громадянки російської федерації чи її батьків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , громадян російської федерації, до набрання судовим рішенням законної сили. Дана заява мотивована тим, що ОСОБА_2 у вересні місяці 2025 року вчинила спробу самогубства і після надання невідкладної допомоги була поміщена в психоневрологічну лікарню на лікування. В подальшому у жовтні 2025 року вона прибула до місця проживання позивача, забрала меншу дитину та намагалась забрати старшого, який категорично відмовився бути з матір'ю. ОСОБА_2 , із її слів, планує виїхати разом із дітьми до російської федерації, що в подальшому через розрив дипломатичних зв'язків між Україною та Російською Федерацією унеможливить їх повернення до батька в Україну.
Дослідивши заяву про забезпечення позову, оглянувши матеріали позовної заяви, суд приходить до висновку, що вказана заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає рівною мірою інтереси як позивача, так і відповідача.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).
Як вбачається з заяви про забезпечення позову позивачем фактично ставиться питання про заборону виїзду за межі України малолітній ОСОБА_3 у супроводі її матері та батьків по материній лінії.
Встановлено, що між сторонами справи склалися стосунки, які позбавляють можливості добровільно вирішити питання з ким саме буде проживати дочка.
Предметом судового розгляду в межах даної справи є немайнові вимоги у сімейних правовідносинах, які виникли між сторонами щодо визначення місця проживання малолітньої дочки.
У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується: забороною вчиняти певні дії; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів.
При цьому, положеннями даної норми права, заходи забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти певні дії як правило застосовуються щодо відповідача.
У даному ж випадку малолітня ОСОБА_3 не є відповідачем у справі.
Більше того, питання тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України врегульовано статтею 441 ЦПК України та може мати місце за поданням державного виконавця на стадії виконання рішення суду.
Аналіз вказаних норм свідчить, що в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149-150 ЦПК України застосувати заборону виїзду за межі України, як спосіб забезпечення позову.
Вказане узгоджується із правовою позицією викладеною в постанові Верховного суду від 27 березня 2019 року у справі № 643/5842/16-ц.
У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду 14 лютого 2022 року у справі №754/7569/21 (провадження № 61-15886сво21) зазначено, що у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. Саме в таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення.
В інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України не є можливим.
У постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 643/5842/16-ц (провадження № 61-47217св18) та від 12 лютого 2020 року у справі № 288/162/19-ц (провадження № 61-11750св19) викладено правовий висновок, що суди відповідно до статей 149, 150 ЦПК України не можуть застосовувати як спосіб забезпечення позову заборону дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України, оскільки такий захід не передбачений цивільним процесуальним законом.
Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 15 січня 2025 року у справі № 369/7253/23 (провадження № 61-15450св24) та 17 вересня 2025 року №201/10068/24 (провадження № 61-1584св25).
Суд вважає за необхідне зазначити, що правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою КМУ від 27.01.1995 № 57 (у редакції постанови КМУ від 25.08.2010 № 724) визначено, що виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.
Верховний Суд у своїх постановах від 09.02.2023 у справі № 753/572/20, від 14.06.2023 у справі № 760/31518/21 зауважив, що з огляду на введення воєнного стану в Україні, при вирішенні спорів, що стосуються прав та інтересів дитини, першочерговим завданням держави є забезпечення її безпеки і права на життя.
Наявний ризик реальної загрози неправомірного вивезення дитини має бути доведений належними і допустимими доказами. Сам факт ймовірного наміру матері виїхати за межі України без вчинення інших дій направлених на перетин кордону, не вказує безумовно про порушення батьківських прав і прав дитини в майбутньому.
За таких обставин, суд вважає, що у даній справі забезпечення позову шляхом обмеження права малолітній ОСОБА_3 на виїзд за межі України є неможливим, оскільки обраний позивачем ОСОБА_1 спосіб забезпечення позову шляхом заборони виїзду за межі України дитині не відповідає вимогам статті 150 ЦПК України та ст.33 Конституції України.
У контексті наведеного, доводи заяви про забезпечення позову належить визнати безпідставними та у задоволенні заяви слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 149, 150, 151, 153, 258-261 ЦПК України, суд -
В задоволенні заяви представника позивача - адвоката Чубенко Сніжани Василівни про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення ухвали суду.
Суддя: