28 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/3435/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючий), Власова Ю. Л., Малашенкової Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
позивача - не з'явився,
відповідача - Данилов К. О. (самопредставництво),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Миколаївгаз"
на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2025 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2025
за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Миколаївгаз"
до Антимонопольного комітету України
про визнання недійсним рішення в частині.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Миколаївгаз" (далі - АТ "Миколаївгаз", Товариство, позивач, скаржник) звернулося до суду з позовом до Антимонопольного комітету України (далі - АМК, Комітет, відповідач) про визнання недійсними та скасування пунктів 1, 2, 11 рішення АМК від 24.12.2020 № 810-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - Рішення АМК).
1.2. Позовна заява мотивована тим, що Рішення АМК прийняте за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими та за невідповідності висновків, викладених у Рішенні АМК, обставинам справи. Рішення є таким, що прийняте за неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.
1.3. Зокрема, позивач вважає, що АМК неправильно визначено товарні межі ринку розподілу природного газу; невірно об'єднано з ринком розподілу інші ринки, ігноруючи критерії визначення товарних меж, передбачені Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженою розпорядженням АМК від 05.03.2002 № 49-р (далі - Методика), а також неправильно застосовано спеціальне законодавство, що регулює діяльність з розподілу природного газу. Крім того АМК не враховані істотні обставини щодо фактичних умов здійснення розподілу природного газу.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.01.2025 (суддя Підченко Ю. О.) зі справи № 910/3435/21, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 (колегія суддів: Коробенко Г. П., Сибіга О. М., Тищенко А. І.), у задоволенні позову відмовлено.
2.2. Судові рішення мотивовані з посиланням на те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон № 2210), за правильного застосуванням норм матеріального та процесуального права. Під час розгляду справи Комітетом всебічно, повно та об'єктивно розглянуто її обставини. У Рішенні АМК відповідачем, із дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції та Методики, доведено наявність факту зайняття Товариством монопольного (домінуючого) становища на ринку послуги з розподілу природного газу в межах територій, де розташовані газорозподільні системи, що перебувають у його власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації та факт зловживання позивачем монопольним (домінуючим) становищем саме на такому ринку. АТ "Миколаївгаз" не доведено підстав для визнання оспорюваного рішення недійсним.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій у справі, АТ "Миколаївгаз" звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, згідно з якою просить Суд скасувати судові рішення попередніх інстанцій, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1.1. В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 (із посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310) Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
4.1.2. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про застосування судом апеляційної інстанції норм права, зокрема абзацу восьмого статті 1, частини другої статті 12, частин першої та другої статті 13, статті 52 Закону № 2210, пункту 2.1 розділу 2, пунктів 3.1., 3.3, 3.4 розділу 3, пунктів 4.1-4.4 розділу 4, пункту 5.1 розділу 5, пунктів 6.1-6.3 розділу 6, пункту 7.1 розділу 7, пунктів 8.1-8.6 розділу 8, пунктів 9.1, 9.2 розділу 9, пунктів 10.1-10.3 Методики, пункту 11 частини першої статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 910/2320/20, від 10.09.2020 у справі № 910/23375/17, від 01.10.2020 у справі № 908/540/19, від 05.07.2022 у справі № 910/15541/19, від 05.03.2020 у справі № 910/2921/19, від 15.07.2021 у справі № 910/14493/18 та постанові Вищого господарського суду України від 21.01.2012 у справі № 25/2019.
4.1.3. Із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме Методичних рекомендацій щодо застосування поняття контролю (затверджених рішенням АМК від 01.11.2018 та відповідно до пункту 4 статті 52 Закону № 2210).
4.1.4. З посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушено норми процесуального права, а саме приписи статей 2, 7, 11, 13, 42, 73-80, 86, 98-107, 236, 237, 238, 269, 275, 277 ГПК України, оскільки судом не досліджені зібрані у справі докази.
4.2. Доводи інших учасників справи
4.2.1. АМК у відзиві на касаційну скаргу проти доводів касаційної скарги заперечив, з посиланням, зокрема на їх необґрунтованість, просить Суд провадження за касаційною скаргою Товариства закрити. У разі розгляду касаційної скарги по суті, касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін.
5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
5.1. Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками.
5.2. АМК за результатами розгляду антимонопольної справи № 128-26.13/104-19, розпочатої за заявами Державного підприємства "Жулянський машинобудівний завод "Візар" та Державного підприємства Завод "Генератор" (заявники), 24.12.2020 прийняв оскаржуване рішення, в якому:
- визнав, що група суб'єктів господарювання (далі - група РГК) в особі 18 акціонерних товариств-операторів ГРМ, у тому числі АТ "Миколаївгаз", у період з 2016 року до 2018 року займала монопольне (домінуюче) становище на ринку послуги з розподілу природного газу в межах територій відповідних міст (крім певних міст, смт та сіл), у тому числі міста Миколаїв та Миколаївської області, де розташовані газорозподільні системи (ГРМ), що перебувають у їх власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації з часткою 100% (пункт 1);
- виснував, що дії групи РГК, які полягали у висуванні в період з 11.11.2016 до 10.07.2018 додаткових необґрунтованих вимог щодо обов'язкової наявності протоколу випробування з позитивними висновками за РМ 081/39.434-2014 для участі в закупівлях побутових лічильників газу з використанням електронної системи "Prozorro", що призвели до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання та були б неможливими за умов існування значної конкуренції, є порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону № 2210, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги з розподілу природного газу в межах визначених територій, де розташовані газорозподільні системи, що перебувають у їх власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації (пункт 2);
- наклав, зокрема, на АТ "Миколаївгаз" штраф у розмірі 12 547 189,00 грн за порушення, визначене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення (пункт 12).
5.3. Товариство, звертаючись до суду з позовом зазначало, про те що Комітетом неправильно визначено товарні межі ринку розподілу природного газу, незаконно включено до нього купівлю-продаж побутових лічильників для комерційного обліку, оскільки, на думку позивача, територіальні межі ринку необхідно визначати не тільки з огляду на мережу газорозподільної системи Товариства, а і виходячи з території, на якій товариство може придбавати лічильники газу. За твердженнями позивача, жоден покупець лічильників та його вплив на обсяг ринку лічильників, окрім операторів ГРМ, не досліджувався Комітетом, як і не визначалися часові межі ринку побутових лічильників, зокрема закупівель шляхом тендерних процедур. Позивач стверджує, що наявність чи відсутність випробувань лічильників за протоколом РМ ніяк не впливала на конкуренцію між виробниками лічильників і ця вимога не є вирішальною для надання якоїсь неконкурентної переваги лічильникам ТОВ "Самгаз" (ТМ САМГАЗ) та ТОВ "Айметер" (ТМ ГАЛЛУС).
5.4. Так, за твердженням позивача, Комітетом у оспорюваному рішенні не доведено існування всіх елементів правопорушення, зокрема:
- відсутній об'єкт, якому заподіюється шкода порушенням;
- не доведено, що дії позивача дійсно посягають на добросовісну конкуренцію на ринках побутових лічильників, спричиняють її обмеження;
- невірно встановлено наявність відносин контролю між групою з 18 операторів ГРМ;
- незаконність та необґрунтованість дій позивача щодо висунення в тендерних закупівлях побутових лічильників вимоги щодо наявності протоколу випробувань за програмою РМ 081/39.434- 2014, невірно застосовано законодавство про стандартизацію, не досліджено практику його застосування учасниками ринків;
- не встановлено наявність наслідків дій позивача у вигляді ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання, а також безпосереднього причинного зв'язку з діями позивача;
- АМК не досліджував дійсних об'єктивних причин зниження обсягів продажу побутових лічильників у Державного підприємства "Жулянський машинобудівний завод "Візар" та Державного підприємства заводу "Генератор".
5.5. З огляду на, що позивач стверджує про безпідставність висновків Комітету про те, що дії Товариства були б неможливими за умов існування значної конкуренції. При цьому, останній ухилився від доведення цієї ознаки порушення.
5.6. Ухвалені у справі судові рішення мотивовано таким.
5.7. У рішення АМК, зокрема встановив, що:
- акціонерами АТ "Вінницягаз", АТ "Волиньгаз", АТ "Житомиргаз", АТ "Закарпатгаз", АТ "Запоріжгаз", АТ "Київоблгаз", АТ "Дніпропетровськгаз", АТ "Львівгаз", АТ "Миколаївгаз", АТ "Рівнегаз", АТ "Сумигаз", АТ "Івано-Франківськгаз", АТ "Хмельницькгаз", АТ "Чернівцігаз", АТ "Чернігівгаз", АТ "Луганськгаз", АТ "Тисменицягаз", що сукупно володіють акціями зазначених товариств, є ПрАТ "Газтек", ТОВ "Омегакапітал", ТОВ "Транзит-Інвест", ТОВ "Ласфано Україна" і компанія "MATERON LIMITED" (далі - "Матерон Лімітед");
- учасниками ПрАТ "Газтек", ОВ "Омегакапітал", ТОВ "Транзит-Інвест", ТОВ "Ласфано Україна" є суб'єкти господарювання - резиденти Кіпру. Контролерами вказаних суб'єктів господарювання є фізичні особи - громадяни Кіпру;
- АТ "Вінницягаз", АТ "Волиньгаз", АТ "Житомиргаз", АТ "Закарпатгаз", АТ "Запоріжгаз", АТ "Київоблгаз", АТ "Дніпропетровськгаз", АТ "Львівгаз", АТ "Миколаївгаз", АТ "Рівнегаз", АТ "Сумигаз", АТ "Івано-Франківськгаз", АТ "Хмельницькгаз", АТ "Чернівцігаз", АТ "Чернігівгаз", АТ "Луганськгаз", АТ "Тисменицягаз" опосередковано пов'язані відносинами контролю та входять до складу однієї групи суб'єктів господарювання (далі - Група 2).
5.8. Протягом 2016-2019 років більшість членів спостережної ради акціонерних товариств групи-1 та акціонерних товариств групи-2 були одні і ті ж самі фізичні особи, а саме: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3
5.9. При цьому посаду голови наглядових рад протягом 2016-2017 років у зазначених суб'єктах господарювання обіймала фізична особа - громадянин Великої Британії ОСОБА_4.
5.10. Відповідно до статутів товариств їх наглядові ради є колегіальним органом, до складу якого входять особи, які здійснюють захист прав акціонерів товариства, контролюють та регулюють діяльність виконавчого органу (правління) та визначають поточні напрями діяльності товариства.
5.11. АМК в оскаржуваному рішенні вказував, що зважаючи на компетенцію та повноваження наглядових рад у товариствах, обіймання одними й тими ж фізичними особами посад голови та членів наглядових рад свідчить про наявність відносин контролю між цими товариствами.
5.12. При досліджені монопольного (домінуючого) становища групи РГК АМК зазначив, що:
- об'єктами аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища є група РГК в особі 19 акціонерних товариств - операторів ГРМ;
- товар, щодо якого визначається монопольне (домінуюче) становище, - послуги з розподілу природного газу;
- товарні межі ринку - послуга з розподілу природного газу;
- територіальними (географічними) межами ринку послуг з розподілу природного газу є, зокрема, міста Миколаїв та Миколаївської області, де оператор ГРМ - АТ "Миколаївгаз" надає послуги з розподілу природного газу на підставі ліцензії в межах територій, де розташована ГРМ, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації названого товариства, тобто територія його ліцензійної діяльності;
- часові межі ринку послуги з розподілу природного газу визначені в один рік, при цьому діяльність відповідача в антимонопольній справі досліджувалася за період з 2016 року до 2018 року;
- бар'єрами вступу на ринок є адміністративні, організаційні, економічні обмеження, пов'язані з необхідністю отримання ліцензії на розподіл природного газу, наявності у потенційного конкурента у власності чи користуванні газорозподільчої системи, значних капіталовкладень в будівництво газорозподільчої системи; бар'єри, що пов'язані з ефектом масштабу внаслідок технологічних особливостей надання такої послуги;
- установлення монопольного становища - у 2016-2018 роках ліцензії на право здійснення діяльності з розподілу природного газу мали 48 операторів ГРМ станом на 31.12.2016 та 46 операторів ГРМ у 2017 та 2018 роках.
5.13. Товариства у складі групи РГК, у тому числі АТ "Миколаївгаз", протягом 2016-2018 років виступали суб'єктами природних монополій та були єдиними суб'єктами господарювання, які здійснювали діяльність з розподілу природного газу в межах територій ліцензійної діяльності, тобто інші оператори ГРМ не є конкурентами групи РГК на ринку таких послуг в межах території, де розташовані ГРМ, що перебувають у їх власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації, а отже, група РГК є єдиним суб'єктом господарювання, який може надавати такі послуги в межах території ліцензійної діяльності.
5.14. Вказане стало підставою для висновків АМК, що група РГК в особі 19 акціонерних товариств-операторів ГРМ, у тому числі АТ "Миколаївгаз", протягом 2016-2018 років займала монопольне (домінуюче) становище на ринку послуги з розподілу природного газу в межах територій відповідних міст (крім певних міст, смт та сіл), у тому числі міста Миколаїв та Миколаївської області, де розташовані газорозподільні системи (ГРМ), що перебувають у їх власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації, із часткою 100%, що відображено у пункті 1 резолютивної частини оспорюваного рішення.
5.15. Підґрунтям для висновків, викладених у пункті 2 резолютивної частини оспорюваного рішення, про зловживання групою РГК монопольним (домінуючим) становищем стали такі з'ясовані АМК обставини.
5.16. Зокрема, Комітетом встановлено, що на засіданні НКРЕКП 01.09.2016 прийнято протокольне рішення про неврахування з 01.09.2016 як цільового використання сум коштів, передбачених структурою тарифів на виконання інвестиційних програм та інші матеріальні витрати для забезпечення провадження ліцензійної діяльності, які були витрачені ліцензіатами на закупівлю товару (товарів), послуги (послуг) без дотримання принципів здійснення закупівель, а саме:
- якщо вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 1 000 000 грн, а робіт - 5 000 000 грн без використання електронної системи "ProZorro";
- якщо вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) менше 1 000 000 грн, а робіт - 5 000 000 грн без використання електронної системи "ProZorro", або шляхом звітування про укладені договори в системі електронних закупівель.
5.17. На виконання зазначеного протокольного рішення НКРЕКП, з метою забезпечення комерційного обліку природного газу для побутових споживачів при наданні послуг з розподілу природного газу, група РГК в особі товариств, починаючи з вересня 2016 року, здійснювала закупівлю лічильників природного газу з використанням процедур закупівель, визначених Законом України "Про публічні закупівлі".
5.18. Група РГК в особі 19 акціонерних товариств-операторів ГРМ, у тому числі АТ "Миколаївгаз", протягом 2016-2018 років була значним покупцем побутових лічильників природного газу, оскільки оператори ГРМ придбали понад 810 тис. шт. побутових лічильників природного газу, з яких понад 644 тис. шт. лічильників придбали оператори ГРМ, що входять до складу групи РГК, і це становить близько 80% від загальної кількості придбаних операторами ГРМ лічильників газу; оператори ГРМ, що входять до складу групи ГРК, та споживачі, приєднані до їх газорозподільних систем, придбали понад 864 тис. шт. лічильників газу, що становить близько 78% від загальної кількості придбаних лічильників газу.
5.19. У цей період група РГК у тендерній документації, у тому числі АТ "Миколаївгаз", за проведеними закупівлями лічильників природного газу висувала до учасників торгів, зокрема вимогу щодо обов'язкової наявності протоколу випробування за програмою РМ 081/39.434-2014 з позитивним висновком і пропозиції тих учасників, які не надавали такого протоколу випробування з позитивним висновком, були відхилені.
5.20. Разом із тим програма РМ 081/39.434-2014, розроблена у 2014 році ДП "Укрметртестстандарт" є інтелектуальною власністю AT "Дніпрогаз", оскільки розроблена у 2014 році на його замовлення та за його кошти тому ДП "Укрметртестстандарт» відмовляло, зокрема, державному підприємству «Жулянський машинобудівний завод "Візар" та державному підприємству Завод "Генератор" у доступі до цієї програми для проведення випробувань, а AT "Дніпрогаз" на запит від 02.08.2017 державного підприємства Завод "Генератор" стосовно ознайомлення з програмою відповіді не надало.
5.21. При цьому АМК вказав, що в переліку нормативних документів, які визначають обсяг обов'язкових випробувань лічильників газу, випробування щодо вимог протоколу РМ 081/39.434-2014 відсутні, а випробування лічильників відповідно до ДСТУ OIML R 137-1-2:2014 не є обов'язковим.
5.22. Водночас відсутність у виробників побутових лічильників газу протоколу випробувань за програмою РМ 081/39.434-2014 було перешкодою для участі у тендерах на закупівлю побутових лічильників газу, проведених групою РГК, а отже, суб'єкти господарювання були обмежені в можливості провести випробування за програмою РМ 081/39.434-2014 та отримати позитивний висновок задля прийняття їх тендерних пропозицій замовниками закупівель.
5.23. При цьому, лічильники відповідних типорозмірів виробництва, зокрема державного підприємства "Жулянський машинобудівний завод "Візар" та державного підприємства Завод "Генератор" внесені до реєстру затверджених типів вимірювальної техніки, в якому міститься інформація щодо сертифікованих і затверджених виробів та моделей лічильників природного газу, які можуть використовуватися споживачами для обліку газу, відповідно, можуть використовуватися для обліку природного газу, спожитого побутовими споживачами.
5.24. Отже, за висновками АМК, протягом 2016-2018 років група РГК у складі акціонерних товариств - операторів ГРМ, у тому числі АТ "Миколаївгаз", з метою виконання функцій із забезпечення комерційного обліку природного газу, що є складовою послуг з розподілу природного газу, при закупівлях побутових лічильників природного газу з використання електронної системи "Prozorro" встановлювала додаткові необґрунтовані вимоги щодо наявності в учасника закупівель протоколу випробування за програмою РМ 081/39.434-2014 з позитивним висновком (яка не є обов'язковим документом згідно із законодавством України).
5.25. Вказане, за висновком Комітету, призвело до ущемлення інтересів виробників, лічильники яких не пройшли випробування за програмою РМ 081/39.434-2014, що полягає у такому.
5.26. При цьому група РГК здійснювала закупівлю лічильників Самгаз та Gallus як через електронну систему "Prozorro", так і шляхом укладення договорів купівлі-продажу. У разі здійснення закупівлі побутових лічильників газу через електронну систему "Prozorro", група РГК висувала обов'язкову вимогу щодо наявності протоколу випробування за програмою РМ 081/39.434-2014 з позитивним висновком, випробовування за яким пройшли лише лічильники Самгаз та Gallus, які реалізовувало ТОВ "Айметер", що також було переможцем у деяких процедурах закупівель побутових лічильників газу, проведених групою РГК. При цьому інші оператори ГРМ, які не входять в групу РГК, протягом спірного періоду здійснювали закупівлю побутових лічильників природного газу переважно іншого виробництва, ніж лічильники Самгаз та Gallus.
5.27. АМК також вказав, що оператор ГРМ як суб'єкт природної монополії, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку розподілу природного газу, мав здатність визначати та суттєво впливати на умови обороту побутових лічильників, що використовуються для забезпечення комерційного обліку споживання природного газу населенням, яке проживає у квартирах та приватних будинках, у тому числі, не допускати, усувати та обмежувати конкуренцію, зокрема мав здатність:
- диктувати свої умови під час закупівлі побутових лічильників, а саме встановлювати в тендерній документації вимоги щодо наявності протоколу випробування з позитивними висновками за програмою РМ 081/39.434-2014, виконання яких заявниками та іншими суб'єктами господарювання, які здійснюють реалізацію побутових лічильників газу, було неможливим у зв'язку з наявністю перешкод в ознайомлені з цією програмою та, відповідно, відсутністю можливості провести випробування та отримати протокол з позитивним висновком;
- обмежувати конкуренцію на ринку побутових лічильників газу шляхом внесення до тендерної документації на закупівлю побутових лічильників необґрунтованих вимог та, як наслідок, витісняти з ринку побутових лічильників газу заявників та інших суб'єктів господарювання, які здійснюють реалізацію побутових лічильників газу, що підтверджується неможливістю взяття такими суб'єктами господарювання участі в закупівлях через відсутність в останніх протоколу за програмою РМ 081/39.434-2014 з позитивним висновком, та після відміни оператором ГРМ зазначеної вимоги - через відсутність досвіду виконання аналогічних договорів, а також створювати суб'єктам господарювання, які мають намір виробляти та реалізовувати лічильники в Україні, бар'єри вступу на ринок.
5.28. Хоча відсутність протоколу за програмою випробування РМ 081/39.434-2014 не була в усіх випадках єдиною умовою відхилення тендерних пропозицій учасників, проте наявність такої вимоги в тендерній документації створювала перешкоди для участі потенційних учасників в оголошених групою РГК тендерах на закупівлю побутових лічильників газу.
5.29. Отже, дії групи РГК, які полягали у висуванні в період з 11.11.2016 по 10.07.2018 додаткових необґрунтованих вимог щодо обов'язкової наявності протоколу випробування з позитивними висновками за програмою РМ 081/39.434-2014 для участі в тендерах на закупівлю побутових лічильників, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку розподілу природного газу, призвели до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання та є зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на відповідному ринку.
5.30. Крім того, ухвалою господарського суду міста Києва від 23.07.2021 у справі № 910/3435/21 призначено комплексну судову експертизу, проведення якої доручено атестованим судовим експертам КНДІСЕ.
5.31. За результатом проведення комплексної судової економічної, товарознавчої та інженерно-технічної експертизи складено висновок експертів від 06.09.2024, згідно з яким, зокрема, за даними операторів ГРМ, наявних в матеріалах антимонопольної справи, підтверджується, що протягом 2016-2018 років група РГК мала здатність впливати на оборот лічильників в межах господарської діяльності з розподілу природного газу, які здійснюються 40 операторами ГРМ, враховуючи таке:
- група РГК - це 19 суб'єктів господарювання із 45 операторів газорозподільчих мереж ГРМ;
- група РГК здійснює господарську діяльність з розподілу природного газу, яка охоплює 65,4% побутових споживачів від загальної кількості споживачів 40 операторів ГРМ;
- групою РГК придбано 79,2% від загальної кількості побутових лічильників, придбаних 39 операторами ГРМ;
- в межах здійснення господарської діяльності з розподілу газу групою РГК встановлено 71,9% від загальної кількості побутових лічильників, встановлених 40 операторами ГРМ.
5.32. Зміст ухвалених у справі судових рішень свідчить, що надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, у т.ч. і висновку експертів за результатами проведення комплексної судової економічної, товарознавчої та інженерно-механічної експертизи від 06.09.2024 та згідно з матеріалами антимонопольної справи № 128/26.13/104-19 суди дійшли висновку, що позивач мав здатність:
- диктувати свої умови під час закупівлі побутових лічильників, а саме встановлювати в тендерній документації на закупівлю побутових лічильників вимоги щодо наявності протоколу випробування з позитивними висновками за програмою РМ 081/39.434-2014, виконання яких заявниками та іншими суб'єктами господарювання, які здійснюють реалізацію побутових лічильників газу, було неможливим у зв'язку з неможливістю ознайомлення з Програмою РМ 081/39.434-2014 та, відповідно, відсутністю можливості провести випробування та отримати протокол з позитивним висновком;
- обмежувати конкуренцію на ринку побутових лічильників газу шляхом внесення до тендерної документації на закупівлю побутових лічильників вимог щодо наявності протоколу випробування з позитивними висновками за РМ 081/39.434-2014 та, як наслідок, витісняти з ринку побутових лічильників газу заявників та інших суб'єктів господарювання, які здійснюють реалізацію побутових лічильників газу, що підтверджується неможливістю для таких суб'єктів господарювання взяти участь в закупівлях через відсутність в останніх протоколу за РМ 081/39.434-2014 з позитивним висновком та після відміни позивачем зазначеної вимоги через відсутність досвіду виконання аналогічних договорів, а також створювати суб'єктам господарювання, які мають намір виробляти та реалізовувати лічильники в Україні, бар'єри вступу на ринок.
5.33. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що наведені у оскаржуваному Рішенні АМК факти підтверджують висновки Комітету про те, що дії Групи РГК, які полягали у висуванні в період з 11.11.2016 до 10.07.2018 додаткових необґрунтованих вимог щодо обов'язкової наявності протоколу випробування з позитивними висновками за програмою РМ 081/39.434-2014 для участі в закупівлях побутових лічильників газу з використанням електронної системи "ProZorro", Комітет обґрунтовано визнав зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з розподілу природного газу в межах територій, де розташовані газорозподільні системи, що перебувають у їх власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації. Суди також зазначили, що хоча відсутність протоколу за програмою РМ 081/39.434-2014 не була в усіх випадках єдиною умовою відхилення тендерних пропозицій учасників, наявність такої вимоги в тендерній документації створювало перешкоди для участі потенційних учасників в оголошених Групою РГК тендерах на закупівлю побутових лічильників газу. Наведене, у свою чергу, призвело до ущемлення інтересів таких суб'єктів господарювання та було б не можливим за умов існування значної конкуренції.
5.34. Перевіривши розмір накладеного на позивача штрафу, що не перевищує 10 % доходу (виручки) Товариства за 2019 рік, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що накладений на позивача штраф обрахований Комітетом у відповідності до вимог статті 52 Закону № 2210, а спірне рішення відповідач прийняв згідно з вимогами Закону № 2210, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Отже, суди встановили, що відповідач всебічно, повно і об'єктивно розглянув обставини антимонопольної справи, а тому відсутні передбачені у статті 59 Закону № 2210 підстави для визнання Рішення АМК недійсним та його скасування.
5.35. Доводи Товариства, викладені в апеляційній скарзі та позовній заяві, на думку суду апеляційної інстанції, спростовуються зібраними Комітетом доказами під час розгляду антимонопольної справи № 128-26.13/104-19.
6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
6.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.3. У зв'язку з відпусткою судді Колос І. Б., склад судової колегії касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2025, який наявний в матеріалах справи.
7. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
7.1. Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним (скасування) Рішення АМК в оскаржуваній частині.
7.2. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
7.3. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
7.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
7.5. Для касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення з наведеної підстави наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
7.6. Правовий висновок - це відповідне тлумачення конкретної норми права щодо її застосування, сформований Верховним Судом з метою правильного та справедливого вирішення спору.
7.7. При цьому Суд звертає увагу, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України поширюється саме на подібні правовідносини. Термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст.
7.8. Отже, подібність правовідносин слід визначати з урахуванням обставин кожної конкретної справи та оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
7.9. Верховний Суд не раз наголошував, що:
- підставою для касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах;
- не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
7.10. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
7.11. Обґрунтовуючи наявність підстав касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на низку постанов Верховного Суду, а також на постанову Вищого господарського суду України.
7.12. У вирішенні доводів скаржника Суд виходить із того, що предметом розгляду у цій справі є визнання недійсними та скасування пунктів 1, 2 резолютивної частини Рішення АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу в частині, що стосується позивача, а також пункту 10 вказаного рішення АМК про накладення на Товариства штрафу за вказане у пункті 2 рішення АМК порушення.
7.13. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення, відповідно до якого, зокрема дії Товариства визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого частиною першою статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону, у вигляді зловживанням монопольним (домінуючим) становищем, винесено відповідачем при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи; відповідачем не доведено обставини, які визнано ним встановленими; викладенні у рішенні висновки не відповідають обставинам справи; зазначене рішення прийнято з порушенням норм матеріального права.
7.14. Відхиляючи доводи позивача в частині неправильного визначення Комітетом товарних меж ринку зазначили про те, що антиконкурентні наслідки від зловживання монопольним (домінуючим) становищем на одному товарному ринку можуть проявлятися і поза межами такого товарного ринку. Закон спрямований на захист економічної конкуренції не лише на тому ринку, де вже домінує одна чи кільках фірм. Позивач є суб'єктом природної монополії та займає монопольне (домінуюче) становище на ринку розподілу природного газу. При цьому, забезпечення комерційного обліку природного газу є однією з функцій Оператора ГРМ та складовою послуги з розподілу природного газу.
7.15. Щодо доводів скаржника в частині неправильного застосування судами положень Методики (у вирішенні питання правильності визначення відповідачем товарних меж ринку) Суд зазначає, таке.
7.16. Відповідно до статті 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.
7.17. Згідно з приписами статті 3 вказаного Закону основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики, зокрема, в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
7.18. Як унормовано пунктом 11 частини першої статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).
7.19. Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.
7.20. Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.
7.21. Установлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об'єкта аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку на підставі інформації, яка може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища.
7.22. Обов'язок з доведення в суді факту зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку покладається на АМК або його територіальне відділення, яке є стороною у справі. Водночас за змістом приписів статті 12 Закону суб'єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції.
7.23. Суд виходить з того, що господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм, зокрема, Методики. Однак господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку.
7.24. Методика встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб'єктів господарювання, груп суб'єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках.
7.25. Відповідно до пункту 5.1 Методики товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого.
7.26. Як унормовано пунктами 6.1, 6.2 Методики територіальні (географічні) межі ринку певного товару (товарної групи) визначаються шляхом установлення мінімальної території, за межами якої з точки зору споживача придбання товарів (товарної групи), що належать до групи взаємозамінних товарів (товарної групи), є неможливим або недоцільним.
7.27. Відповідно до пункту 7.1 Методики часові межі ринку визначаються як проміжок часу (як правило - рік), протягом якого відповідна сукупність товарно-грошових відносин між продавцями (постачальниками, виробниками) і споживачами утворює ринок товару із сталою структурою.
7.28. Бар'єрами для вступу потенційних конкурентів на відповідний ринок є: обмеження за попитом, пов'язані з високою насиченістю ринку товарами (товарними групами) та низькою платоспроможністю покупців; адміністративні обмеження; економічні та організаційні обмеження; екологічні обмеження; нерозвиненість ринкової інфраструктури; інші обмеження, що спричиняють суттєві витрати, необхідні для вступу на певний ринок товару (товарної групи).
7.29. Наявність хоча б одного бар'єру вступу на ринок, що не може бути подоланий суб'єктом господарювання протягом 1-2 років унаслідок неможливості компенсації за цей час витрат, необхідних для вступу на ринок, розглядається як ознака того, що суб'єкт господарювання не є потенційним конкурентом.
7.30. Так, Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що на АМК або його територіальне відділення, яке є стороною у справі, крім того, що покладено обов'язок з доведення у суді факту зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку також покладено обов'язок доведення наявності у діях суб'єкта господарювання зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, оскільки саме по собі займання монопольного (домінуючого) становища суб'єктом господарювання на ринку не підтверджує його зловживання та не може бути підставою для притягнення до відповідальності, зокрема, у вигляді накладення штрафу відповідно до статті 52 Закону.
7.31. Таким чином, під час вирішення спорів про скасування рішень АМК щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого статтями 12 та 13 Закону, та накладення штрафу за відповідне порушення, господарським судам необхідно здійснити перевірку та надати належну оцінку доводам кожної зі сторін у справі не лише щодо наявності чи відсутності монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку, а й наявності чи відсутності факту зловживання ним таким становищем.
7.32. Суд наголошує, що відповідно до приписів Закону:
- зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (частина перша статті 13);
- порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем (пункт 2 статті 50);
- порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом (стаття 51);
- за порушення, передбачені, зокрема, пунктом 2 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі, встановленому частиною другою статті 52 Закону;
- підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (частина перша статті 59).
7.33. Також у вирішенні доводів скаржника колегія суддів вважає за необхідне звернутися до висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 13.08.2024 у справі № 922/4858/23, зокрема, що господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку. АМК самостійно в межах своїх дискреційних повноважень встановлює товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків.
7.34. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, суди встановивши, що:
- АМК у Рішенні визначив: товарні межі ринку якими є послуга з розподілу природного газу і таке визначення здійснено АМК відповідно до фактичних обставин справи та відповідно до вимог чинного законодавства, і така послуга не є взаємозамінною у споживанні з іншими товарами (послугами); територіальні (географічні) межі ринку послуги з розподілу природного газу як межі територій, де розташовані газорозподільні системи товариств, що перебувають у їх власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації та часові межі (2016-2018 роки);
- товариства протягом 2016 - 2018 років виступали суб'єктами природної монополії та були єдиними суб'єктами господарювання, що здійснювали діяльність з розподілу природного газу в межах територій ліцензійної діяльності, визначених відповідними постановами НКРЕКП, тобто, інші Оператори ГРМ не є конкурентами Групи РГК на ринку послуг з розподілу природного газу в межах території, де розташовані газорозподільні системи, що перебувають у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації товариств, а Група РГК є єдиним суб'єктом господарювання, який може надавати послугу з розподілу природного газу в межах території, де розташовані газорозподільні системи, що перебувають у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації названих товариств;
- висування Групою РГК необґрунтованих вимог щодо обов'язкової наявності протоколу випробування з позитивними висновками за РМ 081/39.434-2014 для участі в закупівлях побутових лічильників газу з використанням електронної системи "ProZorro" призвело до ущемлення інтересів виробників, лічильники яких не пройшли випробування за вказаною програмою, а проведення такого випробування лічильників є не обов'язковим за законодавством України;
- наявність такої вимоги в тендерній документації створювало перешкоди для участі потенційних учасників у оголошених Групою РГК тендерах на закупівлю побутових лічильників газу;
- вчинення Групою РГК при закупівлі побутових лічильників газу неправомірних дій призвело до ущемлення інтересів суб'єктів господарювання, які здійснюють виробництво та реалізацію побутових лічильників природного газу, та, відповідно, до негативних наслідків для конкуренції та ущемлення інтересів інших виробників лічильників газу, - дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
7.35. Отже, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що суди надали оцінку встановленим Комітетом у рішенні обставинам та дійшли висновків, що відповідачем під час розгляду антимонопольної справи № 128-26.13/104-19 належним чином встановлено та доведено обставини, що позивач мав здатність визначати та суттєво впливати на умови обороту побутових лічильників, що використовуються для забезпечення комерційного обліку споживання природного газу населенням, яке проживає у квартирах та приватних будинках, у тому числі не допускати, усувати та обмежувати конкуренцію. Зокрема, позивач мав здатність:
- диктувати свої умови під час закупівлі побутових лічильників, а саме встановлювати в тендерній документації на закупівлю побутових лічильників вимоги щодо наявності протоколу випробування з позитивними висновками за РМ 081/39.434-2014, виконання яких заявниками та іншими суб'єктами господарювання, які здійснюють реалізацію побутових лічильників газу, було неможливим у зв'язку з неможливістю ознайомлення з Програмою РМ 081/39.434-2014 та, відповідно, відсутністю можливості провести випробування та отримати протокол з позитивним висновком;
- обмежувати конкуренцію на ринку побутових лічильників газу шляхом внесення до тендерної документації на закупівлю побутових лічильників вимог щодо наявності протоколу випробування з позитивними висновками за РМ 081/39.434-2014 та, як наслідок, витісняти з ринку побутових лічильників газу заявників та інших суб'єктів господарювання, які здійснюють реалізацію побутових лічильників газу, що підтверджується неможливістю взяття такими суб'єктами господарювання участі в закупівлях через відсутність в останніх протоколу за РМ 081/39.434-2014 з позитивним висновком та після відміни позивачем зазначеної вимоги через відсутність досвіду виконання аналогічних договорів, а також створювати суб'єктам господарювання, які мають намір виробляти та реалізовувати лічильники в Україні, бар'єри вступу на ринок.
7.36. Разом із тим, Суд відхиляє посилання позивача на постанову Вищого господарського суду України від 21.01.2012 у справі № 25/2019, оскільки за змістом частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, які викладені саме в постановах Верховного Суду (Верховного Суду України). Постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми.
7.37. Стосовно справи № 910/23375/17 слід заначити, що у контексті спірних правовідносин, ураховуючи те, що предметом оскарження у ній було рішення АМК, яким відмовлено у розгляді справи за заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктами 1, 4 статті 19, статтею 20, пунктом 8 частини першої статті 50 Закону № 2210 (обмежувальна та дискримінаційна діяльність, заборонена згідно із частиною другою статті 18, статтями 19 і 20 цього Закону № 2210), то правовідносини у справах № 910/3370/21 та № 910/23375/17 не є подібними, з огляду на предмет позову та нормативно-правове регулювання у частині застосованого права.
7.38. Що ж до посилань скаржника на постанови Верховного Суду у справах № 910/2921/19, № 908/540/19, № 910/2320/20, № 910/15541/19, № 910/14493/18 необхідно зазначити, що правовідносини у наведених справах є схожими за предметом позову (визнання недійсним/скасування рішення АМК) та нормативно-правовим регулюванням в контексті кваліфікації дій як правопорушення, що полягає у зловживанні монопольним (домінуючим) становищем (стаття 13 Закону № 2210).
7.39. Водночас алгоритм і порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, з урахуванням підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
7.40. Отже, кожна справа за участю органів АМК є індивідуальною, що обумовлено, окрім правової кваліфікації дій, яку здійснює АМК, у тому числі, різним правовим регулюванням правовідносин певного ринку, особливостей товару, так і на підставі тих обставин, фактів, доказів, які АМК досліджує та оцінює у своєму рішенні, і які в подальшому досліджуються та оцінюються судом через призму статті 59 Закону № 2210.
7.41. Так, у справі № 910/2921/19 предметом розгляду були вимоги про визнання недійсним рішення АМК, згідно з яким визнано, що суб'єкт господарювання займав монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку оптової реалізації спирту етилового ректифікованого, а кваліфікація порушення стосувалася його дій, які полягають у безсистемному встановленні дискримінаційних цін для покупців спирту етилового ректифікованого сорту «Люкс», незалежно від обсягів придбання спирту чи будь-яких інших об'єктивних критеріїв.
7.42. У справі № 908/540/19 суди розглядали позовні вимоги про визнання недійсними пунктів рішення АМК, згідно з яким позивача визнано таким, що займає монопольне становище на ринку послуг з надання інтернет-операторам доступу до інфраструктури об'єктів електроенергетики, шляхом надання у користування опор повітряних ліній електропередач, які знаходяться у його власності, для сумісного підвішування на них телекомунікаційних мереж, а дії позивача зі встановлення економічно необґрунтованої вартості таких послуг кваліфіковано як зловживання монопольним становищем.
7.43. У справі № 910/2320/20 розглядався спір про визнання недійсним рішення АМК, яким визнано, що група суб'єктів господарювання за результатами діяльності в період з грудня 2015 року до серпня 2019 року займала монопольне (домінуюче) становище на ринку комплексної послуги з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам у межах території ліцензійної діяльності та визнано дії цієї групи, які полягають у донарахуванні об'ємів використаного побутовими споживачами природного газу понад обсяги, визначені лічильниками, при здійсненні комерційних розрахунків, за різного застосування норм законодавства учасниками й регулятором цих відносин із жовтня 2018 року до серпня 2019 року, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку комплексної послуги з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам.
7.44. У справі № 910/15541/19 розглядався спір про визнання недійсним рішення АМК, згідно з яким визнано, що суб'єкт господарювання у складі низки товариств займав монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку первинної реалізації азотних мінеральних добрив, а дії суб'єкта господарювання, які полягають у:
внутрішньогруповому маніпулюванні цінами на природний газ, що могло призвести до встановлення необґрунтованого рівня цін реалізації азотних мінеральних добрив через штучне завищення собівартості виробництва цих добрив і, як наслідок, до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (покупців), визнано порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону № 2210;
зупиненні виробництва азотних мінеральних добрив під час сезону весняно-польових робіт та його невідновлені, що призвело до недопоставки азотних мінеральних добрив суб'єктам господарювання-покупцям, -
кваліфіковано як порушення за пунктом 2 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 13 Закону № 2210, у вигляді обмеження виробництва, що може завдати шкоди покупцям.
7.45. Предметом розгляду справи № 910/14493/18 було визнання недійсним рішення АМК, згідно з яким визнано, що протягом 2009 - 2017 років ПАТ «СК «Перша» займало монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку добровільного страхування цивільної відповідальності міжнародних автоперевізників - користувачів книжок МДП; визнано дії ПАТ «СК «Перша» зі встановлення обмежень з надання послуги добровільного страхування цивільної відповідальності міжнародних автоперевізників - користувачів книжок МДП, а саме, надання її через одного страхового агента - ТОВ «Сервіс АсМАП України» протягом 2015 - 2016 років порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону № 2210, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на загальнодержавному ринку добровільного страхування цивільної відповідальності міжнародних автоперевізників - користувачів книжок МДП, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
7.46. Натомість у справі, судові рішення в якій переглядаються, позивача - оператора ГРМ у складі групи РГК визнано таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуги з розподілу природного газу, а кваліфікація порушення законодавства про захист економічної конкуренції за пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону № 2210, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги з розподілу природного газу, здійснювалася щодо дій, які полягали у висуванні до учасників закупівель додаткових необґрунтованих вимог щодо обов'язкової наявності протоколу випробування з позитивними висновками за програмою РМ 081/39.434-2014 для участі в закупівлях побутових лічильників газу.
7.47. Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову з підстав відсутності порушень Комітетом у застосуванні статей 12, 13, 50 Закону № 2210 та положень Методики під час прийняття оспорюваного рішення, правильного встановлення меж ринку надання послуг, обґрунтованості висновків відповідача про монопольне становище позивача в складі групи РГК, його зловживання цим становищем та порушення законодавства про захист економічної конкуренції з огляду на неправомірність та необґрунтованість названої додаткової вимоги.
7.48. Отже, проаналізувавши судові рішення Верховного Суду у справах № 910/2320/20, № 908/540/19, № 910/15541/19, № 910/2921/19, № 910/14493/18, Суд дійшов висновку, що застосування судами у цій справі норм матеріального права, на порушення яких покликається скаржник, не суперечить жодному з висновків суду касаційної інстанції у зазначених справах суду касаційної інстанції, також суди не здійснили й іншого тлумачення цих норм права, а їх застосування у цій справі залежало від встановлених і доведених обставин справи, а також оцінки наданих суду доказів, що входило в предмет доказування та формувало фактично-доказову базу.
7.49. Наведене свідчить, що відсутні підстави для закриття касаційного провадження в силу приписів пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, водночас підстава касаційного оскарження, обґрунтована скаржником з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
7.50. Касаційне провадження у цій справі також відкрито на підставі пунктів 3 і 4 частини другої статті 287 ГПК України, а тому слід розглядати доводи касаційної скарги з посиланням на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України у їх логічному взаємозв'язку.
7.51. Так, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме Методичних рекомендацій щодо застосування поняття контролю (затверджених рішенням АМК від 01.11.2018 та відповідно до пункту 4 статті 52 Закону № 2210).
7.52. Щодо доводів касаційної скарги в цій частині, Суд виходить з такого.
7.53. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
7.54. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
7.55. Частиною четвертою статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема єдністю судової практики.
7.56. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
7.57. Згідно з положеннями частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
7.58. Створення і функціонування Верховного Суду має забезпечити послідовне, стале, однакове та зрозуміле правозастосування при розгляді спорів.
7.59. Зі змісту положень пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що вказана норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 зі справи № 904/8389/17, від 06.12.2021 зі справи № 904/6340/19, від 14.12.2021 зі справи № 910/3359/20.
7.60. Верховний Суд неодноразово наголошував, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
7.61. Отже, по-перше, слід з'ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність / відсутність подібності правовідносин та наявність / відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
7.62. Верховний Суд, дослідивши доводи та аргументи, наведені у касаційній скарзі, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою в цій частині на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.
7.63. Колегія суддів враховує, що оспорюваним Рішенням АМК Комітет визнав дії Групи суб'єктів господарювання в особі 19 акціонерних товариств-операторів ГРМ, у тому числі АТ "Миколаївгаз" порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону № 2210, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги з розподілу природного газу в межах зазначених територій, де розташовані газорозподільні системи, що перебувають у їх власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації.
7.64. Оспорюване позивачем Рішення АМК неодноразово було предметом судового перегляду за позовами ініційованими Товариствами, які Комітетом визначені, як відповідачі у антимонопольній справі. Зокрема, справи № 910/3449/21, № 910/3350/21, № 910/3497/21, № 910/3480/21, № 910/3320/21, № 910/3370/21, № 910/3485/21, №910/3422/21, № 910/3359/21, № 910/3408/21, № 910/19086/23, № 910/3433/21, № 910/3313/21, № 910/3498/21, тощо.
7.65. Суд також враховує, що Верховний Суд у своїх постановах у означених вище справах, які є тотожними до справи, що розглядається, зокрема, за предметом та підставами позову, вже викладав висновки щодо застосування Методичних рекомендацій у контексті застосування поняття контролю (затверджених рішенням АМК від 01.11.2018 та відповідно до пункту 4 статті 52 Закону № 2210).
7.66. Так, у постановах у постановах від 22.04.2025 зі справи № 910/3408/21, від 06.05.2025 зі справи № 910/3422/21, від 08.05.2025 зі справи № 910/3359/21, від 05.06.2025 зі справи № 910/3370/25, від 26.06.2025 зі справи № 910/3480/21 Верховний Суд виснував, зокрема, про те, що: "відповідно до положень статті 1 Закону № 2210 (у редакції на час ухвалення оскаржуваного Рішення АМК), контроль - це вирішальний вплив однієї чи декількох пов'язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо або через інших осіб, зокрема завдяки: праву володіння чи користування всіма активами чи їх значною частиною; праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб'єкта господарювання; укладенню договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб'єкта господарювання; заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб'єктах господарювання; обійманню більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів суб'єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб'єкті господарювання. Пов'язаними особами є юридичні та/або фізичні особи, які спільно або узгоджено здійснюють господарську діяльність, у тому числі спільно або узгоджено чинять вплив на господарську діяльність суб'єкта господарювання. Зокрема, пов'язаними фізичними особами вважаються такі, які є подружжям, батьками та дітьми, братами та (або) сестрами.
Верховний Суд виходить з того, що до складу групи в розумінні статті 1 Закону №2210 входять лише особи, причетні саме до неправомірної антиконкурентної поведінки (які або безпосередньо вчиняли порушення, або сприяли його вчиненню)".
"Відповідно до пункту 1 Методичних рекомендацій щодо застосування поняття контролю:
"Ці методичні рекомендації розроблені Антимонопольним комітетом України відповідно до Законів України "Про Антимонопольний комітет України" та "Про захист економічної конкуренції".
Методичні рекомендації мають на меті забезпечити єдність підходів у застосуванні поняття контролю, що міститься в абзаці четвертому статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції". Правильне та однозначне застосування цього поняття є необхідним для визначення складу суб'єкта господарювання - групи юридичних та/або фізичних осіб під час визначення становища суб'єкта господарювання на товарному ринку, розслідувань у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання, надання дозволів на концентрацію, узгодженні дії суб'єктів господарювання, дослідження ринків.
Методичні рекомендації не містять норм права та мають рекомендаційний характер".
Таким чином, вказані Методичні рекомендації мають на меті забезпечити єдність підходів у застосуванні поняття контролю, що міститься в абз. 4 статті 1 Закону України № 2210, не містять норм права та мають рекомендаційний характер, а, отже, не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні частини четвертої статті 236 ГПК України, що, у свою чергу, свідчить про відсутність підстав для формулювання Судом висновку щодо застосування Методичних рекомендацій".
7.67. Такий же підхід щодо правової природи рекомендацій визначено також у постанові Верховного Суду у постанові від 07.02.2023 у справі № 910/14633/21 (пункт 18), і дослідження доказів на предмет їх належності та достатності і встановлення обставин справи не може мати місце на стадії касаційного перегляду судових рішень, оскільки виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції в силу імперативних приписів статті 300 ГПК України, що не підлягають розширеному тлумаченню.
7.68. За наведених позивачем доводів у касаційній скарзі, у цьому контексті, Суд не вбачає підстав через приписи статті 59 Закону вважати, що АМК в цій частині неправильно застосував статтю 1 Закону № 2210 щодо суб'єкта господарювання.
7.69. Суд зазначає, що з огляду на встановлені, зокрема, судами попередніх інстанцій обставини, ураховуючи доводи Товариства, наведені у касаційній скарзі, суди першої та апеляційної інстанцій здійснюючи перевірку оскаржуваного рішення АМК через призму статті 59 Закону не встановили порушення Комітетом норм матеріального права, а саме статті 1, 12 та 13 Закону № 2210 та Методики при встановленні товарних, географічних і часових меж ринку з огляду на законодавство, що регламентує діяльність з розподілу природного газу та умови його здійснення.
7.70. Посилання скаржника на те, що АТ "Миколаївгаз" не було замовником відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі", і взагалі могло не брати участь у тендерних процедурах, а здійснювати закупівлю лічильників без проведення тендеру Суд відхиляє, як необґрунтовані, оскільки такі посилання є суто декларативними, які не містять належного обґрунтування в цій частині. Крім того, означені доводи спростовуються доказами, які наявні у матеріалах справи, у т.ч. і в матеріалах антимонопольної справи.
7.71. У загальному, наведені у касаційній скарзі означені доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
7.72. З огляду на те, що Верховним Судом вже було надано правовий висновок стосовно застосування Методичних рекомендацій у контексті застосування поняття контролю (затверджених рішенням АМК від 01.11.2018) та відповідно статті 1 Закону № 2210, підстава касаційного оскарження, обґрунтована скаржником з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України також не отримала свого підтвердження.
7.73. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
7.74. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження в цій частині на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України, а відтак у цій частині приймаються доводи клопотання Комітету щодо закриття касаційного провадження.
7.75. Що ж до посилань скаржника на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, то Суд зазначає таке.
7.76. Верховний Суд зауважує, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
7.77. Товариство також у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, посилається на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином докази у справі.
7.78. Суд зауважує, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме собою порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
7.79. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 02.12.2021 у справі № 922/3363/20, від 16.12.2021 у справі № 910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі № 922/2447/21, від 08.02.2024 у справі № 916/2266/22, від 18.04.2024 у справі № 910/2812/23 тощо.
7.80. Проте, як уже зазначалося, під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість наявності підстави касаційного оскарження у цій частині, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з підстави зазначеної у касаційній скарзі, встановленої пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, у Суду відсутні.
7.81. Інші покликання скаржника, які наведені ним у касаційній скарзі, не охоплюються означеними ним підставами касаційного оскарження та не свідчать про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та/або неправильне застосування норм матеріального права.
7.82. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.
7.83. Верховний Суд бере до уваги та вважає частково прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.
7.84. Верховний Суд, ураховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54), зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
8.1. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
8.2. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
8.3. Враховуючи доводи касаційної скарги, межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв'язку з чим підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій - відсутні.
9. Судові витрати
9.1. З огляду на те, що Верховний Суд касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою в частині підстави, передбаченої пунктом 3частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, витрати зі сплати судового збору покладаються на АТ "Миколаївгаз".
Керуючись статтями 129, 296, 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження у справі № 910/3435/21 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Миколаївгаз" в частині підстави, касаційного оскарження передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Миколаївгаз" в частині підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 у справі № 910/3435/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова