18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
10 жовтня 2025 року м. Черкаси Справа № 925/38/25
Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Чевгуза О.В., з секретарем судового засідання Брус Л.П., за участю представників сторін:
від позивача: Чернілевський В.Г. - адвокат (в режимі відеоконференції),
від позивача: Романюк Х.П. - адвокат (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Черкаської області у місті Черкаси справу
за позовом Приватного підприємства «Агротрейд Групп»
до ОСОБА_1
про стягнення 500 000,00 грн,
Приватне підприємство «Агротрейд Групп» (вул. Стадіонна, 2, м. Христинівка, Уманський район, Черкаська область, 20001, код ЄДРПОУ 32588017) (далі також - приватне підприємство) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовною заявою до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення в порядку регресу грошових коштів у сумі 500 000,00 грн, що становить частину солідарного боргу у зобов'язанні Приватного підприємства «Агротрейд Групп» та ОСОБА_1 з виконання договору позики від 28.11.2018 та договору про виконання зобов'язання від 03.12.2021 (в редакції 31.08.2022) в розмірі 1 000 000,00 грн.
Судові витрати позивач також просить стягнути з відповідача на свою користь.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним одноособово було частково виконано зобов'язання на користь ТОВ «Епік-Агро» в розмірі 1 000 000 грн 00 коп. по договору позики та договору про виконання зобов'язання та часткове прощення боргу, при цьому, відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 925/200/22, відповідач з 18.09.2015 є солідарним боржником ПП «Агротрейд Групп» та на підставі положень ст. 543, 544 Цивільного кодексу України (ЦК України) позивач має право на зворотну вимогу (регрес) до солідарного боржника у рівній частці.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 15.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 18.02.2025.
10 лютого 2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач просить суд: 1) визнати причини пропуску ним строку на подання відзиву поважними та поновити такий строк; 2) у задоволенні позову відмовити повністю; 3) витребувати у позивача оригінали: договору позики від 28 листопада 2018 року, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Епік-Груп» та Приватним підприємством «Агротрейд Групп»; додаткової угоди № 1 до зазначеного договору від 01 березня 2019 року; мирової угоди, яка укладена між ТОВ «Епік-Агро» та ПП «Агротрейд Групп» 08 лютого 2021 року та затверджена ухвалою Господарського суду Черкаської області від 24 лютого 2021 року у справі № 925/434/19; договору про виконання зобов'язання та часткове прощення боргу від 03 грудня 2021 року, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Техартком-Агро» та Приватним підприємством «Агротрейд Групп»; додаткової угоди до договору про виконання зобов'язання від 03.12.2021 про внесення змін до нього шляхом викладення у новій редакції, що укладена між Товариством з обмеженою відповідальністю «Епік-Агро» та Приватним підприємством «Агротрейд Групп» 31 серпня 2022 року; акту звірки за 01.11.18 - 31.08.22, підписаного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Епік-Агро» та Приватним підприємством «Агротрейд Групп». Наведено орієнтовний розрахунок суми судових витрат.
В обґрунтування заперечень проти позовних вимог відповідач зазначає, що зі змісту постанови Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 925/200/22 слідує, що висновок про застосування норм права, зокрема, про наслідки невнесення учасником додаткового вкладу до статутного капіталу, є загальним та зробленим безвідносно до обставин, встановлених у справі. На переконання відповідача, учасник міг би вважатися таким, що не вніс вклад зі спливом строку, встановленого для його внесення. Поряд з цим, враховуючи невизначеність строку для внесення додаткових вкладів у рішенні від 18.09.2015, відповідач не може вважатися такою особою, що не виконала зобов'язання із внесення додаткового вкладу. Крім того, жодною із судових інстанцій не було встановлено наявності у відповідача боргу в заявленому розмірі 4 707 000, 00 грн. Покладання на ОСОБА_1 солідарної відповідальності за зобов'язаннями позивача перед третіми особами вважає передчасним.
Згідно з ч. 1 - 3 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Будь-якої відповідальності учасників підприємства за зобов'язаннями юридичної особи статутом позивача не передбачено.
Відповідач заперечує щодо права приватного підприємства на звернення з позовом про стягнення зі свого учасника боргу перед третьою особою. Правовою підставою позову, поряд із положеннями ст. 544 ЦК України, позивач вказує також положення статті 2 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», що передбачають, що учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників. Аналогічні положення містяться також в частині 4 статті 50 Закону України «Про господарські товариства», який діяв на момент прийняття 18.09.2015 загальними зборами учасників ПП «Агротрейд Групп» рішення про збільшення статутного капіталу, а також на момент взяття позивачем на себе зобов'язань внаслідок укладення договору позики від 18.11.2018. Звертає увагу на постанову Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 910/15018/19(910/16887/21).
Позовні вимоги пред'явлені лише до ОСОБА_1 , хоча як станом на момент укладення договору позики, так і станом на даний час, учасниками підприємства є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , частки у статутному капіталі підприємства яких є однаковими. При цьому, відкритим залишається питання виконання іншим учасником - ОСОБА_2 рішення загальних зборів учасників від 18 вересня 2015 року. Не встановлювались обставини щодо виконання ОСОБА_2 наведеного рішення загальних зборів учасників і під час розгляду судами справи № 925/200/22 (п. 77 постанови ВС від 11.12.2023 у справі № 925/200/22). Більш того, ОСОБА_1 хоч і є учасником приватного підприємства, однак фактичне управління (в тому числі прийняття рішень щодо ведення господарської діяльності, укладення договорів з контрагентами та визначення їх умов) самостійно здійснює директор ОСОБА_2 , який також є учасником та володіє часткою у статутному капіталі підприємства у розмірі 50 %.
Директором ініційовано ряд позовів від імені підприємства про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів в порядку регресу, з однаковими правовими підставами: справа № 925/1144/24 (рішенням Господарського суду Черкаської області від 05.12.2024 у задоволенні позову відмовлено), справа № 925/1348/24 (рішенням Господарського суду Черкаської області від 23.01.2025 у задоволенні позову відмовлено). Господарським судом Черкаської області розглядалась справа № 925/1403/24 за позовом ТОВ «Техартком-Агро» до ПП «Агротрейд Групп», ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за договором позики від 18.11.2018, договором про виконання зобов'язання та часткове прощення боргу від 03.12.2021, додаткової угоди до договору про виконання зобов'язання від 03.12.2021 про внесення змін до нього шляхом викладення у новій редакції (тобто на підставі документів, які є предметом дослідження і у даній справі). Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 28.01.2025 у вказаній справі задоволено заяву ТОВ «Техартком-Агро» та залишено позов без розгляду. Відповідач вважає, що з вказаного можна зробити висновок про те, що пред'явлення такого роду позовів фактично не спрямоване на захист власних інтересів, а є перекладанням відповідальності з директора ПП «Агротрейд Групп» (який в силу наявних у нього повноважень самостійно приймав рішення укладення договорів, про їх виконання/невиконання, самостійно ініціює судові процеси) на ОСОБА_1 , який навіть немає доступу до даного підприємства, а право на отримання хоч якихось документів про його діяльність змушений реалізовувати у судовому порядку (справа № 925/733/22).
13 лютого 2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив. Позивач зазначає, що приватне підприємство укладало договір про виконання зобов'язання та часткове прощення боргу від 03.12.2021, додаткову угоду від 31.08.2022 до договору про виконання зобов'язання від 03.12.2021 про внесення змін до нього шляхом викладення у новій редакції. Позивачем було частково виконано умови даного договору та сплачено суму коштів (докази надано до позовної заяви). При цьому відповідач не надав суду доказів щодо відсутності у нього обов'язку зі сплати на користь позивача пред'явленої суми в порядку регресу. Відповідач у відзиві описує доводи, які безпосередньо не стосуються спору. Предметом спору є заборгованість по договору про виконання зобов'язання від 03.12.2021 (чинна редакція за додатковою угодою від 31.08.2022). В результаті укладення та виконання даного договору позивачем врегульовано питання повернення коштів, отриманих в позику, а також виключено можливість виконання ухвали про затвердження мирової угоди в ході примусового виконання рішень судів. Майновий комплекс, що був предметом мирової угоди, ніколи не вибував з власності приватного підприємства.
Правовідносини з укладення та виконання договору позики, обставини укладення мирової угоди у справі № 925/434/19, доводи відповідача щодо можливих незаконних дій навколо даних правовідносин, досліджувалися в ході кримінального провадження № 12021255360000991 від 21.10.2021 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 192, ч. 1 ст. 191 КК України, що перебувало у провадженні СВ Уманського РУП ГУНП в Черкаській області. Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19.09.2024 у справі № 705/2282/22 було відмовлено у задоволенні представника ОСОБА_1 у задоволенні скарги на постанову слідчого про закриття кримінального провадження. Постановою Черкаського апеляційного суду від 17.10.2024 відмовлено у задоволенні апеляційної скарги представника ОСОБА_1 на зазначену ухвалу.
Верховним Судом у справі № 925/200/22 було констатовано, що ОСОБА_1 є солідарним боржником у зобов'язаннях підприємства у зв'язку з не внесенням 4 707 000 грн додаткового внеску до статутного капіталу на виконання рішення загальних зборів від 18.09.2015.
Факт виникнення у відповідача регресного зобов'язання перед позивачем виник в момент виконання позивачем зобов'язання по договору від 03.12.2021 в редакції додаткової угоди від 31.08.2022 - 04.01.2022 (з моменту проведення оплати на 1 000 000 грн).
Припинення такої солідарної відповідальності можливо при умові внесення вкладу.
Обов'язок з внесення вкладу відповідачем в статутний капітал підприємства не пересікається з обставинами укладення договорів, укладення таких договорів не перебували у залежності з обов'язком відповідача по внесенні внеску в статутний капітал підприємства. Отже, відповідач не вважається ні стороною, ні заінтересованою особою щодо перелічених вище договорів, тому його доводи чи заперечення щодо даних договорів не впливають на їх чинність та обов'язковість виконання, а його солідарний обов'язок винних з інших підстав, які ним не спростовані.
Позивачем викладені заперечення щодо заявленого відповідачем розміру судових витрат.
17 лютого 2025 року від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Відповідач зокрема зазначає, що Верховний Суд, зазначаючи, що учасник несе солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства перед кредиторами у межах вартості невнесеної частини вкладу, не вказав моменту виникнення в учасника солідарного обов'язку (п. 115 (2) постанови у справі № 925/200/22) та чи пов'язаний цей момент із встановленням можливості/неможливості виконати зобов'язання приватним підприємством самостійно. Відповідно до змісту додаткової угоди, та регулює права та обов'язки з повернення боргу, який виник за договором позики від 28.11.2018, а не за договором про виконання зобов'язання від 03.12.2021. У додатковій угоді від 31.08.2022 «сторони погодили, що зобов'язання за Договором позики становить суму, визначену рішеннями судів по справам № 925/434/19, 925/1100/19, № 925/896/19», а також міститься посилання на затверджену 24.02.2021 судом мирову угоду (яка відповідно до постанови приватного виконавця від 19.03.2021 вже була виконана).
18 лютого 2025 року від позивача надійшла заява, у якій він просить суд розглядати справу без участі представника позивача, позовні вимоги задовольнити. Від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою від 18.02.2025 суд задовольнив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, розгляд справи відклав на 20.03.2025.
19 березня 2025 року від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 20.03.2025 суд у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовив; за ініціативою суду постановив здійснювати подальший розгляд справи за правилами загального позовного провадження та розгляд справи розпочати зі стадії відкриття провадження у справі; призначив підготовче засідання на 17.04.2025; клопотання представника відповідача про витребування доказів задовольнив та витребував докази.
17 квітня 2025 року від позивача надійшла заява на виконання зазначеної ували. Позивач зауважує, що надав суду докази на підтвердження заявлених позовних вимог, в тому числі щодо фактичних даних, що містяться у доказах, оригінали яких відповідач просив суд витребувати, у зв'язку з наявними у відповідача сумнівами відповідності оригіналам та зазначає:
1) договір позики від 28.11.2018 та додаткова угода № 1 до договору позики досліджувалися Господарським судом Черкаської області у справі № 925/434/19; слідчим та слідчим суддею у кримінальному провадженні № 12021255360000991 від 21.10.2021;
2) мирова угода від 08 лютого 2021 року, яка затверджена ухвалою Господарського суду Черкаської області від 24.02.2021 у справі № 925/434/19, - під час розгляду вказаної справи, у кримінальному провадженні та у справі № 925/122/25;
3) договір про виконання зобов'язання та часткове прощення боргу від 03.12.2021 - господарським судом у справі № 925/122/25 та у кримінальному провадженні;
4) додаткова угода до договору про виконання зобов'язання від 03.12.2021 про внесення змін до нього шляхом викладення у новій редакції - у справі № 925/122/25, у кримінальному провадженні;
5) акт звірки за 01.11.18 - 31.08.22 - господарським судом у справі № 925/122/25, у кримінальному провадженні № 12021255360000991 від 21.10.2021 року.
Враховуючи, що обставини, які можуть бути посвідчені такими доказами вже встановлені рішеннями суду та в силу ст. 75 ГПК України не підлягають доказуванню, позивач вважає, що в нього відсутній обов'язок подавати такі докази на підтвердження фактів, що встановленні рішеннями судів у наступних справах. Витребування доказів позивач вважає черговою спробою створити підстави для втручання у господарську діяльність позивача відповідачем.
Ухвалою від 17.04.2025 суд підготовче засідання відклав на 21.05.2025.
19 травня 2025 року від відповідача надійшли письмові пояснення щодо долучених позивачем доказів, у який він зазначає, що позивач витребувані документи на вимогу суду не надав, натомість у поданих письмових поясненнях, зміст яких зводиться до незгоди з ухвалою суду від 20.03.2025, посилається на судові справи №№ 925/1341/23, 925/733/22, 925/122/25, 925/434/19 та на судові рішення у кримінальній справі № 705/2282/22 (КП №12021255360000991) які, на думку позивача, містять преюдиційні обставини щодо витребуваних судом оригіналів доказів та можуть свідчити про недобросовісність поведінки опонента у справі.
Зокрема відповідач звертає увагу суду на те, що преюдиціальність дає певний привілей стороні у справі не доказувати знову вже встановлені судом обставини (юридичні факти). Разом з тим, інша сторона повинна мати можливість заперечувати такі преюдиційні обставини (юридичні факти) з посиланням на належні та допустимі докази, а суд зобов'язаний навести мотиви відхилення або визнання цих заперечень. Суд, відхиляючи ці заперечення, повинен мотивувати, що існують встановлені іншим судом обставини (юридичні факти) преюдиційного характеру і вони, дійсно, не є «правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту) (пункти 74-76 постанови Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 140/6115/21). Звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин, у тому числі (а не виключно) з урахуванням преюдиційних обставин повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду в конкретній справі та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм (подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 07.06.2022 у справі № 910/5814/17, від 13.02.2024 у справі № 910/14138/22).
Відповідач доводить, що у даній справі підлягають дослідженню усі обставини, на підставі яких заявлено регресну вимогу до ОСОБА_1 .
Відповідач просить не брати до уваги ухвалу Уманського міськрайонного осуду Черкаської області від 19.09.2024, постанову Черкаського апеляційного суду від 17.10.2024 у справі № 705/2282/22 (КП №12021255360000991) та посилання позивача на здійснення досудового розслідування у межах КП № 12021250320001198, які не є доказами у розумінні статті 73 ГПК України, вказані судові рішення не можуть слугувати джерелом преюдиційних обставин з огляду на положення ч. 6. ст. 75 ГПК України, відповідно до якої лише обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Зважаючи на факт невиконання ухвали суду від 20.03.2025 та імперативні приписи ч. 6 ст. 91 ГПК України, правові висновки викладені у постанові Великої Палата Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19, відповідач просить не брати до уваги копії письмових доказів: договору позики від 28.11.2018; додаткової угоди № 1 до договору позики від 28.11.2018; мирової угоди від 08.02.2021; договору про виконання зобов'язання та часткове прощення боргу від 03.12.2021; додаткової угоди до договору про виконання зобов'язання від 03.12.2021 про внесення змін до нього шляхом викладення у новій редакції від 31.08.2022; акту звірки за 01.11.18 - 31.08.22.
Ухвалою від 21.05.2025 в зв'язку з надходженням повідомлення про замінування приміщення Господарського суду Черкаської області, евакуацією людей та призупиненням роботи суду на час проведення перевірки відповідними службами, суд повідомив учасників справи про дату перенесення судового засідання.
Ухвалою від 05.06.2025 в зв'язку з внесенням змін у графік судових засідань суд повідомив учасників справи про дату перенесення судового засідання.
Ухвалою від 29.07.2025 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 07.10.2025.
Суд постановляв ухвали про забезпечення проведення судових засідань для сторін в режимі відеоконференції.
У судовому засіданні, що відбулося 07.10.2025 за участю представників сторін, суд заслухавши вступне слово учасників справи, перейшов до з'ясування обставин справи та дослідження доказів, учасники справи виступили в судових дебатах. Представник позивача просив задовольнити позовні вимоги; представник відповідача - заперечила проти задоволення позову; сторони заявили про понесення судових витрат та подання відповідних доказів суду. Суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду.
В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні 10.10.2025 підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність (стаття 76 ГПК України), допустимість (стаття 77 ГПК України), достовірність (стаття 78 ГПК України) кожного доказу окремо, а також вірогідність (стаття 79 ГПК України) і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
28 листопада 2018 року між Приватним підприємством «Агротрейд Групп» в особі директора Овчарука Сергія Станіславовича, який діє на підставі Статуту та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕПІК-ГРУП» в особі директора Раковець Ольги Олегівни було укладено договір позики б/н, за яким позивач отримав позику розмірі 2 500 000 грн 00 коп.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕПІК-ГРУП» змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕПІК-АГРО» (вул. Полярна, буд. 10, офіс 2, м. Київ, 04201, код ЄДРПОУ 41371120).
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 06.06.2019 у справі № 925/434/19, яке набрало законної сили 02.07.2019, повністю задоволені позовні вимоги ТОВ «ЕПІК-ГРУП» та стягнуто з приватного підприємства 2 500 000 грн 00 коп боргу та 37 500 грн 00 коп витрат на сплату судового збору.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 02.10.2019 у справі № 925/896/19, яке набрало законної сили 05.11.2019, про стягнення пені за період з 01.02.2019 до 17.07.2019, 30 відсотків річних за період з 01.02.2019 до 17.07.2019 та інфляційних за лютий - червень 2019 року через невиконання умов договору позики від 28.11.2018, стягнуто з приватного підприємства 403 287 грн 67 коп. пені, 343 150 грн 68 коп. тридцять відсотків річних, 55 000 грн 00 коп. інфляційних втрат та 12 021 грн 00 коп. судового збору.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 04.02.2020 у справі № 925/1109/19 про стягнення 2 250 000 грн штрафу за період з 01.02.2019 по 30.04.2019 на суму неповернутої суми позики у розмірі 2 500 000 грн за невиконання зобов'язань по договору позики від 28.11.2018, яка набрала законної сили 04.02.2020, затверджено мирову угоду, відповідно до якої приватне підприємство визнало суму штрафу, сторони домовилися відстрочити сплату штрафу строком на 11 місяців, до 22.12.2020.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 24.02.2021 задоволено заяву приватного виконавця Жаботинського Івана Володимировича про затвердження мирової угоди в процесі виконання рішення та затверджено укладену 08 лютого 2021 року між сторонами мирову угоду у справі № 925/434/19.
Постановою Верховного Суду від 04.10.2022 постанову суду апеляційної інстанції від 19.07.2022 , якою ухвалу Господарського суду Черкаської області від 24.02.2021 скасовано, у задоволенні заяви про затвердження мирової угоди відмовлено, скасовано повністю та закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Сарматія».
У п. 3 мирової угоди зазначено, що користуючись правом ч. 8 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», сторони домовились врегулювати питання по виконавчому провадженню № 63456924, шляхом передачі Боржником - Приватним підприємством «АГРОТРЕЙД ГРУПП» (вул. Стадіонна, буд. 2, м. Христинівка, Христинівський район, Черкаська область, 20000, ідентифікаційний код юридичної особи 32588017) у власність Стягувача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕПІК-АГРО» (ідентифікаційний код юридичної особи 41371120, місцезнаходження: 04201, м. Київ, вул. Полярна, буд. 10, офіс 2) в рахунок повного погашення заборгованості по договору позики б/н від 28.11.2018 року, яка підтверджена наказом № 925/434/19 від 04.07.2019, що видав Господарський суд Черкаської області, наказом № 925/896/19 від 12.11.2019, що видав Господарський суд Черкаської області, ухвалою Господарського суду Черкаської області від 04.02.2020 № 925/1100/19 та актом звірки взаємних розрахунків за період: 02 лютого 2018 р. - 17 липня 2019 р., та розмір якої станом на 17 липня 2019 року погоджений Сторонами у 7 051 438 грн, майна загальною вартістю 6 313 527,25 грн, яка підтверджується довідкою Приватного підприємства «Агротрейд Групп» про залишкову вартість основних засобів станом на 31.12.2020 рік.
Позивач зазначає, що також сторонами було досягнуто домовленості щодо врегулювання спірних питань по виконанню зобов'язань по договору позики від 28.11.2018 шляхом укладення договору про виконання зобов'язання та часткове прощення боргу від 03.12.2021, додаткової угоди від 31.08.2022 (в якій викладено умови договору від 03.12.2021 у новій редакції).
Відповідно до досягнутої домовленості сторони домовилися щодо виконання зобов'язань шляхом оплати суми заборгованості грошима, а не виконанням мирової угоди.
Позивачем було перераховано на користь ТОВ «Епік-Агро» 1 000 000 грн 00 коп. та частково самостійно виконано дане зобов'язання по договору позики від 28.11.2018 та договору про виконання зобов'язання від 03.12.2021.
Позивач, посилаючись на постанову Верховного Суду у складі суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 11.12.2023 у справі № 925/200/22, вважає, що відповідач є солідарним боржником та керуючись положеннями ст. 543, 544 ЦК України він має право на зворотну вимогу (регрес) до солідарного боржника у рівній частці, відповідно - заявляє вимогу про стягнення з відповідача 500 000 грн 00 коп., що являється часткою солідарного боргу позивача та відповідача у зобов'язанні з виконання по договору позики від 28.11.2018 та договору про виконання зобов'язання від 03.12.2021 (чинна редакція від 31.08.2022) на користь ТОВ «Епік-Агро» в розмірі 1 000 000 грн 00 коп.
Щодо дотримання строків позовної давності позивач зазначає, що виконав зобов'язання 04.01.2022. З моменту виконання солідарного зобов'язання у нього виникло право на регресну вимогу до відповідача, враховуючи положення ст. 257, 261, та п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, позовні вимоги пред'явлені у межах строків позовної давності.
Предметом спору у справі є вимога позивача про стягнення з відповідача у порядку регресу коштів, які були сплачені позивачем у зобов'язаннях перед третьою особою, у межах вартості невнесеної відповідачем, як учасником підприємства частки вкладу до статутного капіталу.
Спір щодо невнесення відповідачем додаткового вкладу до статутного капіталу позивача був предметом розгляду у справі № 925/200/22.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16 та 30.08.2022 у справі № 904/1427/21).
Відповідно до висновків щодо застосування ст. 75 ГПК України, викладених у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 914/554/19, преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Важливим видається те, що обставини, встановлені у першій справі, що є преюдиціальною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факту. Питання факту це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт - передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації.
Отже, суд враховує преюдиціальні обставини, встановлені під час розгляду справи № 925/200/22.
Так, у постанові Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 925/200/22 зазначено, що зважаючи на те, що підприємство (позивач) діє на основі приватної власності двох осіб (засновників), статутний капітал підприємства поділений між учасниками на частки і суди не встановили наявності в його статуті положень, які передбачають, що один учасник має один голос у вищому органі, зокрема, з можливістю мати додаткову кількість голосів, а також що його учасники несуть відповідальність за зобов'язаннями приватного підприємства, обґрунтованими є висновки судів, що підприємство є товариством, а тому до спірних правовідносин застосовуються норми права, що регламентують діяльність цього виду господарських товариств, а саме Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та відповідні норми Цивільного кодексу України і Господарського кодексу України.
У постанові від 31.10.2018 у справі № 905/2639/17 Верховний Суд сформулював висновок щодо застосування ст. 144 ЦК України та ст. 52 Закону України «Про господарські товариства». Зокрема, касаційний суд виснував, що закон розрізняє поняття внесення вкладу до статутного капіталу товариства під час його створення та додаткових вкладів, тобто таких, що здійснюються при збільшенні вже складеного статутного капіталу. Не допускається звільнення учасника товариства від обов'язку внесення первинного вкладу до статутного капіталу товариства, заявленого на момент державної реєстрації товариства, тоді як збільшення статутного капіталу вже існуючого товариства шляхом внесення додаткових вкладів учасниками є їх правом, а не обов'язком. Таке право реалізується шляхом прийняття відповідного рішення зборами товариства, які вправі самостійно визначати розмір, форму і порядок внесення учасниками додаткових вкладів. Строк, протягом якого учасники товариства зобов'язані оплатити свій додатковий вклад, визначається не ст. 140 ЦК України, а встановлюється за погодженням учасників товариства і закріплюється у статуті товариства або окремих рішеннях загальних зборів учасників.
Під час розгляду спору у справі № 925/200/22 судами встановлено, що матеріали справи не містять рішення загальних зборів учасників Приватного підприємства «Агротрейд Групп», яке б стало підставою для внесення змін до статуту, у тому числі затвердженого після прийняття рішення про збільшення розміру статутного капіталу підприємства, яким би були встановлені форма, порядок та строки внесення його учасниками додаткових внесків у зв'язку зі збільшенням розміру статутного капіталу. Учасниками позивача не вирішувалось питання про встановлення форми, порядку та строків внесення ними додаткових вкладів у зв'язку зі збільшенням статутного капіталу підприємства, ані на момент проведення загальних зборів, на яких було прийнято таке рішення, ані після проведення цих зборів, а тому ОСОБА_1 не може вважатися особою, що не виконала зобов'язання із внесення додаткового вкладу. Відповідно до встановлених судами обставин статут та рішення про збільшення статутного капіталу не регулюють порядок та строки здійснення додаткових внесків. Правові наслідки їх несплати рішення та статут також не визначали.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 11.12.2023, суди зробили висновок, що учасник не може вважатися таким, що не виконав зобов'язання з внесення додаткового вкладу, оскільки учасники не вирішували питання про порядок та строки внесення ними додаткових вкладів у зв'язку із збільшенням статутного капіталу.
Позивач, звертаючись з даним позовом до суду, стверджує, що відповідач несе солідарну відповідальність з моменту прийняття рішення загальними зборами про збільшення статутного капіталу, тобто з 18.09.2015, саме у зв'язку з невиконанням зобов'язання із внесення додаткового вкладу.
Проте, зі змісту постанови Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 925/200/22 вбачається, що висновок про застосування норм права, зокрема, про наслідки невнесення учасником додаткового вкладу до статутного капіталу, є загальним та зробленим безвідносно до обставин, які встановлені у справі.
Верховний Суд, зазначаючи, що учасник несе солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства перед кредиторами у межах вартості невнесеної частини вкладу, не вказав моменту виникнення в учасника солідарного обов'язку та чи пов'язаний цей момент із встановленням можливості/неможливості виконати зобов'язання приватним підприємством самостійно.
Вирішуючи спір між позивачем та відповідачем у справі № 925/200/22, судом було зазначено, що позивач надав докази, які обліковуються на рахунку 46 підприємства, на підтвердження заборгованості відповідача за внесками станом на 30.06.2019 у сумі 3462958,15 грн, тобто у сумі, меншій, ніж заявлено в позові. Проте, навіть така виписка по рахунку 46 не є достатнім доказом на підтвердження заборгованості відповідача зі сплати внесків, оскільки такі дані надані станом на 30.06.2019, а рахунки бухгалтерського обліку не є первинними документами і саме у позивача є повноваження для внесення/невнесення до рахунку відповідних відомостей на підставі первинних документів. Отже, з огляду на заявлену позивачем суму невнесеної відповідачем частки у розмірі 4 707 000,00 грн та надані ним же докази - картку рахунку, у якій зазначено, що ОСОБА_1 має заборгованість за внесками станом на 30.06.2019 у розмірі 3 462 958,15 грн, судами вказано про недоведеність розміру невнесеного відповідачем вкладу. Враховуючи підстави відмови у задоволенні позовних вимог, колегія суддів апеляційного суду не прийняла доводи скаржника про те, що всупереч наявним у матеріалах справи доказам судом першої інстанції не було встановлено суму заборгованості відповідача, оскільки з огляду на відсутність підстав для задоволення позовних вимог з інших підстав, наведені обставини не підлягають встановленню.
Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
Цивільне та господарське законодавство передбачає порядок відповідальності за зобов'язаннями юридичної особи перед його кредиторами, визначаючи інших суб'єктів такої відповідальності та встановлюючи інші види відповідальності, умови та підстави їх покладення.
Частиною 1 ст. 543 ЦК України визначено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Відповідно до ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов'язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці.
Правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов'язки їх учасників визначає Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
До набрання чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обов'язки їх учасників та засновників регулював Закон України «Про господарські товариства».
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.
Аналогічна норма закріплена у ст. 50 Закону України «Про господарські товариства».
Визначений вказаними нормами випадок є одним із передбачених законом, коли за зобов'язаннями боржника-юридичної особи перед його кредиторами відповідає третя особа.
За змістом ч. 4 ст. 50 Закону України «Про господарські товариства» та ст. 2 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» інтереси кредиторів товариства з обмеженою відповідальністю захищені можливістю кредиторів звернутися з вимогами до учасників товариства, які не повністю внесли свої вклади.
Отже, приписи зазначених норм направлені на захист порушених прав та інтересів кредиторів товариства з обмеженою відповідальністю у правовідносинах за його зобов'язаннями перед кредиторами.
Відповідно, у правовідносинах щодо покладення за правилами ч. 4 ст. 50 Закону України «Про господарські товариства» (аналогічно і ст. 2 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю») на учасників товариства, які не повністю внесли вклади, солідарної відповідальності за зобов'язаннями товариства з обмеженою відповідальністю перед його кредитором (кредиторами), право звертатись до зазначених учасників товариства на підставі вказаної норми з метою захисту порушених прав та інтересів кредиторів належить особі, чиї права та інтереси порушені, тобто кредитору.
Натомість, норма ч. 4 ст. 50 Закону України «Про господарські товариства», яка кореспондується зі ст. 2 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», не направлена на захист прав та інтересів товариства з обмеженою відповідальністю, а тому не надає цьому товариству або особі, яка уповноважена діяти від його імені та в його інтересах (відповідно до закону, статутних документів тощо), права звертатись до учасників товариства, які не повністю внесли вклади, у межах покладення на цих осіб солідарної відповідальності за зобов'язаннями товариства з обмеженою відповідальністю перед його кредиторами.
Тому, належним суб'єктом звернення за правилами ч. 4 ст. 50 Закону України «Про господарські товариства» (ст. 2 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю») до учасників товариства, які не повністю внесли вклади, є кредитор товариства.
Згідно з положеннями ст. ст. 2, 4, 5 ГПК України, ст. ст. 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Тому задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.
Враховуючи викладене, а також той факт, що у спірних правовідносинах у межах покладення солідарної відповідальності за зобов'язаннями боржника до відповідача, як учасника приватного підприємства, який не повністю вніс частину свого вкладу до статутного капіталу Приватного підприємства «Агротрейд Групп» - позивача у справі, за правилами ч. 4 ст. 50 Закону України «Про господарські товариства» та ст. 2 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», звернувся позивач, який був боржником у правовідносинах з третьою особою, останній не довів порушення його права чи безпосереднього законного інтересу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 910/15018/19 (910/16887/21).
Позивач посилається на ст. 2 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», відповідно до якої учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.
Поряд з цим, у постанові Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 910/15018/19 (910/16887/21) зазначено наступне:
« 7.5. За змістом ч. 4 ст. 50 Закону України «Про господарські товариства» інтереси кредиторів товариства з обмеженою відповідальністю захищені можливістю кредиторів звернутися з вимогами до учасників товариства, які не повністю внесли свої вклади. У цьому висновку суд звертається до правової позиції Верховного Суду, сформульованої в постанові від 14.06.2023 у справі № 686/26335/21 (п. 53).
Отже, приписи зазначеної норми направлені на захист порушених прав та інтересів саме кредиторів товариства з обмеженою відповідальністю у правовідносинах за його зобов'язаннями перед кредиторами.
А тому у правовідносинах щодо покладення за правилами ч. 4 ст. 50 Закону України «Про господарські товариства» на учасників товариства, які не повністю внесли вклади, солідарної відповідальності за зобов'язаннями товариства з обмеженою відповідальністю перед його кредитором (кредиторами), право звертатись до зазначених учасників товариства на підставі вказаної норми з метою захисту порушених прав та інтересів кредиторів належить особі, чиї права та інтереси порушені, тобто кредитору.
Натомість норма ч. 4 ст. 50 Закону України «Про господарські товариства» не направлена на захист прав та інтересів товариства з обмеженою відповідальністю, а тому не надає цьому товариству, або особі, уповноваженої діяти від його імені та в його інтересах (відповідно до закону, статутних документів тощо), права звертатись до учасників товариства, які не повністю внесли вклади, у межах покладення на цих осіб солідарної відповідальності за зобов'язаннями товариства з обмеженою відповідальністю перед його кредиторами.
Тож належним суб'єктом звернення за правилами ч. 4 ст. 50 Закону України «Про господарські товариства» до учасників товариства, які не повністю внесли вклади, є кредитор товариства з обмеженою відповідальністю.
7.8. Враховуючи викладене, а також той факт, що у спірних правовідносинах у межах покладення солідарної відповідальності за зобов'язаннями боржника до відповідачів, як учасників, які не повністю внесли вклади до статутного капіталу товариства боржника, за правилами ч. 4 ст. 50 Закону України «Про господарські товариства» звернувся позивач (боржник в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Артеменка О.О., п. 1.2), тобто особа, якій за законом не належить відповідне право звернення (п. 7.6), суд доходить висновку, що позивач не довів порушення його права чи безпосереднього законного інтересу, у розумінні положень ст. ст. 2, 4, 5 ГПК України, ст. ст. 15, 16, ЦК України та ч. 4 ст. 50 Закону України «Про господарські товариства», а тому він є неналежним позивачем у цій справі, що є самостійною підставою для відмови в позові».
Разом з тим, у даних правовідносинах позивач не є кредитором, а тому не вправі покладати на третіх осіб солідарну відповідальність за своїми зобов'язаннями на підставі ст. 2 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
Суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову з тих підстав, що по-перше, відповідачем не порушені права позивача, а по-друге, ні статутом позивача, ні законодавством України не встановлено обов'язку відповідача, як учасника приватного підприємства відшкодовувати позивачу, як боржнику у правовідносинах із третьою особою солідарної частини заборгованості.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір та, витрати, які понесені позивачем у зв'язку з розглядом справи покладається на позивача та йому не відшкодовуються.
Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволені позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги на рішення, рішення набирає законної сили після прийняття судом апеляційної інстанції судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене та підписане 30 жовтня 2025 року.
Суддя О.В. Чевгуз