8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
30 жовтня 2025 року м. ХарківСправа № 922/3825/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Погорелової О.В
розглянувши заяву Заступника керівника Харківської обласної прокуратури про забезпечення позову у справі
за позовом Заступника керівника Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Харківської міської ради, м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Європартнер компані", м. Харків
про визнання недійсним договору та усунення перешкод у користуванні майном
Заступник керівника Харківської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради (далі - позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Європартнер компані" (далі - відповідач), в якому просить суд:
1) визнати недійсним договір від 27.11.2024 оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017 по пров. Шевченківському, 50 у м. Харкові, площею 1,8191 га, укладений між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Європартнер компані", скасувавши право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про інше речове право: 57920000);
2) усунути перешкоди власнику - Харківській міській територіальній громаді у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 1,8191 га, з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017, розташованої за адресою: м. Харків, пров. Шевченківський, 50, шляхом:
- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Європартнер компані" (код ЄДРПОУ 40368286) повернути земельну ділянку Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради з одночасним приведенням її у придатний для використання стан, у тому числі шляхом знесення нежитлової будівлі літ. "В-1", площею 53 кв.м, розташованої за адресою: м. Харків, пров. Шевченківський, 50;
- cкасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Європартнер компані" (код ЄДРПОУ 40368286) на нежитлову будівлю літ. "В-1", площею 53 кв.м, розташовану за адресою: м. Харків, пров. Шевченківський, 50 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1402687363101, запис про право власності 35028299, внесений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним Станіславом Юрійовичем на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.01.2020 № 50642802), із закриттям розділу 1402687363101 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
- припинення володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Європартнер компані" (код ЄДРПОУ 40368286) нежитловою будівлею літ. "В-1", площею 53 кв.м, розташованою за адресою: м. Харків, пров. Шевченківський, 50 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1402687363101).
Судові витрати прокурор просить суд покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 30.10.2025 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 27.11.2025 о 10:00.
Разом з позовною заявою прокурор надав заяву про забезпечення позову, в якій просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом встановлення ТОВ "Європартнер компані" (код ЄДРПОУ 40368286) заборони на відчуження нежитлової будівлі літ. "В-1", загальною площею 53 кв.м (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1402687363101) до вирішення справи по суті та набрання рішенням суду законної сили.
В обґрунтування поданої заяви прокурор вказує на те, що предметом цього спору є, зокрема, знесення самочинно збудованого об'єкту нерухомого майна та скасування державної реєстрації права приватної власності на спірне нежитлове приміщення з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та припинення володіння. Разом із цим, у разі задоволення позовних вимог, відповідач у справі - ТОВ "Європартнер компані" втрачає право власності на спірне майно та буде зобов'язане його знести. Водночас, без встановлення обмежень на час розгляду справи, фактичний власник спірного нерухомого майна ТОВ "Європартнер компані" може розпорядитися своєю власністю на власний розсуд в будь-який час. Подальше ймовірне відчуження майна на користь інших осіб, передача нерухомого майна в оренду, зміна його призначення, поділ, виділ чи об'єднання ускладнить виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Таким чином, сам факт державної реєстрації за відповідачем права приватної власності на майно, яке знаходиться у його власності, формально наділяє його передбаченими законодавством необмеженими правомочностями власника (володіння, користування, розпорядження) щодо цього майна, отже можливість відповідача в будь-який момент відчужити спірне майно є очевидною, беззаперечною та не потребує додаткового доведення. Враховуючи те, що державна реєстрація права приватної власності на спірну нежитлову будівлю на даний час унеможливлює здійснення територіальною громадою в особі Харківської міської ради законних повноважень розпорядника земельної ділянки, її відчуження чи здійснення інших реєстраційних дій може у майбутньому істотно ускладнити або навіть унеможливити поновлення порушених інтересів держави в особі зазначеного органу. Зазначене може призвести до необхідності залучення до участі у справі осіб, прав і інтересів яких стосуватиметься вирішення даного спору, неможливості виконання рішення суду у випадку задоволення позову у зв'язку з наявністю майнового інтересу цих осіб, а також може зумовити необхідність звернення прокурора з іншим позовом для захисту порушених інтересів держави. Безконтрольне розширення кола осіб, прав і інтересів яких стосується вирішення цього спору, та/або передача права власності на майно іншім особам, які не беруть участь у даному судовому процесі, може не лише утруднити, але й зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову прокурора. Проаналізувавши предмет та підстави позову у даній справі, прокурор має обґрунтоване припущення про існування реальної загрози того, що відповідач, виступаючи зареєстрованим власником спірного майна, може розпорядитись останнім шляхом вчинення дій (правочинів) щодо нього на користь будь-яких третіх осіб та/або вчинити дії щодо зміни об'єкта нерухомого майна (зміна цільового призначення та/або поділ/об'єднання тощо), що, в свою чергу, призведе до неможливості реального поновлення інтересів держави в межах даної справи, без нових звернень до суду. Відтак, вказане фактично знівелює мету судового захисту та матиме наслідком не поновлення прав та інтересів держави.
Відповідно до ст. 140 ГПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з'ясування питань, пов'язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.
Згідно з частиною 1 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Водночас, частиною 1 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частин 1-4 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Дослідивши матеріали позовної заяви та заяви про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність необхідності виклику до суду представника заявника для дачі пояснень та/або призначення для розгляду заяви про забезпечення позову судового засідання з викликом представників сторін.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Частиною 1 ст. 137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії.
Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв'язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову. (ч. 1 ст. 139 ГПК України).
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
За приписами ст. 9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Н. проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Подана у даній справі заява про вжиття заходів забезпечення позову, не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить документального обґрунтування, наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Тобто прокурором не надано доказів, які підтверджують вчинення відповідачем будь-яких умисних дій, спрямованих на не виконання рішення суду та й не зазначено про вчинення відповідачем будь-яких конкретних дій, спрямованих на ухилення від виконання рішення у даній справі.
Суд відзначає, що забезпечення позову покликане убезпечити заявника від недобросовісних дій відповідача, проте, прокурор не надав суду жодних доказів в підтвердження вчинення відповідачем дій, з метою уникнення виконання рішення в даній справі, за умови задоволення позовних вимог.
У кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/48318, від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 21.01.2021 у справі № 924/881/16.
Суд наголошує, що стала судова практика Верховного Суду передбачає саме обов'язок заявника довести обґрунтованість заяви про забезпечення позову, а не перекладає тягар доказування на боржника. Вказана позиція, крім зазначених вище постанов, також викладена і в постанові Великої Палати Верховного суду від 18.05.2021 № 914/1570/20, в постановах Верховного Суду від 05.04.2023 № 915/577/22, від 13.02.2023 № 922/1737/22.
Згідно зі ст. ст. 73, 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
До того ж, заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 15.09.2023 у справі № 917/453/23).
Суд зазначає, що предметом позову у даній справі є визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку з одночасним приведенням її у придатний для використання стан, у тому числі шляхом знесення спірної нежитлової будівлі, cкасування речових прав на спірну нежитлову будівлю, припинення володіння спірною нежитловою будівлею, однак, у заяві про забезпечення позову не наведено достатніх обґрунтувань та не доведено будь-якими доказами тієї обставини, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони відповідачу вчиняти певні дії щодо об'єкту нерухомого майна у даному випадку може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист інтересів держави, за якими прокурор звернувся до суду.
Саме лише посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість існування загрози того, що в разі прийняття рішення судом його виконання буде неможливим, без наведення належного обґрунтування та без підтвердження таких посилань відповідними доказами, не є достатньою підставою для задоволення такої заяви.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.10.2023 р. у справі № 922/1864/23, від 11.01.2024 р. у справі № 916/3599/23.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Аналогічна права позиція висловлена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 910/7511/19, від 03.04.2020 у справі № 904/4511/19, від 23.12.2020 у справі № 911/949/20.
У той же час заява про вжиття заходів забезпечення позову не містить жодних відомостей про вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на ухилення від виконання рішення суду (у випадку задоволення відповідного позову), а доводи прокурора зводяться до тверджень про наявність у відповідача необмеженої можливості розпорядження зареєстрованим за ним майном.
Отже, прокурором не надано суду доказів на підтвердження наміру відповідача не виконувати рішення суду у даній справі, а є лише теоретичне припущення, яке не свідчить про вчинення відповідачем будь-яких умисних дій.
Таким чином, заява прокурора про забезпечення позову є такою, що не підлягає задоволенню, оскільки останнім не наведені достатньо обґрунтовані підстави того, що невжиття визначених у заяві заходів щодо забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.
Оскільки, прокурором не було надано доказів на підтвердження того, що невжиття, визначених ним заходів, забезпечення позову порушить права позивача та в подальшому утруднить чи може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись статтями 136, 137, 138-140, 232 - 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні заяви Заступника керівника Харківської обласної прокуратури про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена, в порядку ст.ст. 255 - 257 ГПК України до Східного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня підписання ухвали.
Ухвала підписана 30 жовтня 2025 року.
Суддя О.В. Погорелова
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі - http://reyestr.court.gov.ua.