8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"22" жовтня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/2103/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Пономаренко Т.О.
при секретарі судового засідання Надвіренко А.Д.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПТС ГРУП" (18002, м. Черкаси, вул. О. Дашковича, 27; адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Мандриківська, 44; код ЄДРПОУ: 40338742)
до Приватного акціонерного товариства "Комплекс Безлюдівський м'ясокомбінат" (62490, Харківська обл., Харківський р-н, с. Котляри, вул. Безлюдівська, 5; код ЄДРПОУ: 22722461)
про стягнення заборгованості
за участю представників:
позивача - Солодовникова А.В., довіреність від 04.07.2025;
відповідача - не з'явився.
17.06.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "ПТС ГРУП" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Комплекс Безлюдівський м'ясокомбінат", в якій просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Комплекс Безлюдівський м'ясокомбінат" суму у розмірі 1 047 747,71 грн., яка включає: основну суму богу у розмірі 886 502,22 грн., пеню у розмірі 111 559,26 грн., 3% річних у розмірі 11 220,35 грн., інфляційні нарахування у розмірі 38 465,88 грн., а також стягнути з відповідача судові витрати.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №14/07-01 від 14.07.2023 в частині своєчасної та в повному обсязі оплати товару.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.06.2025 позовну заяву (вх. №2103/25 від 17.06.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю "ПТС ГРУП" залишено без руху. Надано позивачу строк, який становить 5 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків, а саме зареєструвати Товариство з обмеженою відповідальністю "ПТС ГРУП" (код ЄДРПОУ: 40338742) у підстистемі Електронний суд ЄСІТС; надати до суду належних відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету позивача та відповідача.
04.07.2025 до суду на виконання ухвали Господарського суду Харківської області від 18.06.2025 надійшла заява представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ПТС ГРУП" (вх.№15803 від 04.07.2025) про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.07.2025 прийнято позовну заяву (вх.№2103/25 від 17.06.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю "ПТС ГРУП" до Приватного акціонерного товариства "Комплекс Безлюдівський м'ясокомбінат" про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито провадження у справі №922/2103/25. Вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 30.07.2025.
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 20.08.2025.
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.08.2025 відкладено судове засідання у зв'язку з технічними збоями у роботі системи ВКЗ на 10.09.2025.
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.09.2025 оголошено перерву у судовому засіданні до 24.09.2025.
19.09.2025 до суду надійшло клопотання (вх.№21645 від 19.09.2025) представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ПТС ГРУП" Солодовникова А.В. про уточнення позовних вимог, в якому просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Комплекс Безлюдівський м'ясокомбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПТС ГРУП" суму в розмірі 1 094 378,10 грн. яка включає:
- основну суму боргу у розмірі - 886 502,22 грн.;
- пеню в розмірі - 132 226,03 грн.;
- 3% річних в розмірі - 19 453,89 грн.;
- інфляційні нарахування - 56 195,91 грн.;
а також стягнути з відповідача судові витрати.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.09.2025 вирішено повернутися до розгляду справи №922/2103/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПТС ГРУП" до Приватного акціонерного товариства "Комплекс Безлюдівський м'ясокомбінат" про стягнення заборгованості у підготовчому провадженні. Клопотання (вх.№21645 від 19.09.2025) представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ПТС ГРУП" Солодовникова А.В. про уточнення позовних вимог прийнято до розгляду. Розгляд справи вирішено продовжувати з урахуванням збільшення позовних вимог.
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.09.2025 відкладено підготовче засідання на 08.10.2025.
25.09.2025 до суду від представника позивача надійшла заява (вх.№22267 від 25.09.2025) про долучення платіжної інструкції про оплату судового збору.
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.10.2025 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 22.10.2025.
Представник позивача, який приймав участь в судовому засіданні 22.10.2025 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.
Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про причини неявки не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання відповідача було повідомлено належним чином.
Суд зазначає, що процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються інформацією із КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа в кабінет Електронного Суду.
Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.
Відтак, відповідача було належним чином повідомлено про розгляд даної справи, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.
Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.
У судовому засіданні 22.10.2025 судом проголошено скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
14.07.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПТС ГРУП» (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Комплекс Безлюдівський м'ясокомбінат" (покупець) було укладено договір поставки №14/07-01 (далі - Договір).
Відповідно до пункту 2.1. Договору постачальник приймає на себе зобов'язання поставляти і передавати у власність покупця, а покупець зобов'язався приймати і оплачувати товари, за ціною і в асортименті, погодженими сторонами в товарних (видаткових) накладних та/або комерційних специфікаціях (калькуляціях), замовленнях, які є невід'ємною частиною цього Договору, і в кількості, передбаченій замовленнями на товари. Для зручності викладу товари, що поставляються постачальником, далі по тексту іменуються "товар".
Згідно з п.3.1. Договору асортимент товару, що поставляється за Договором, відображається сторонами в товарних (видаткових) накладних та/або комерційних специфікаціях (калькуляціях), замовленнях.
Ціна товару, що поставляється за Договором, відображається в товарних (видаткових) накладних та/або комерційних специфікаціях (калькуляціях), замовленнях на товар (п.3.3.Договору).
Ціна товару, згідно з якою постачальник поставляє товар покупцю, має бути вказана в накладних, які надаються постачальником покупцю разом із партією товару (п.3.4.Договору).
Ціна Договору складається з вартості поставленого та прийнятого покупцем товару згідно відповідних накладних за цим Договором (п.3.5.Договору).
Товар повинен супроводжуватися відповідною видатковою та товарно-транспортною накладною (п.6.2.Договору).
Передача (приймання) товару проводиться в місці поставки, що погоджене сторонами відповідно до умов цього Договору. Датою передачі (приймання) товару вважається дата підписаннях відповідних товарних (видаткових) накладних представником покупця, що буде свідчити про остаточне приймання товару (п.9.1.Договору).
Передача товару постачальником і його приймання покупцем по найменуванню, кількості, якості і ціні проводиться на підставі товарної (видаткової) та товарно-транспортної накладної (п.9.6.Договору).
Право власності, ризик випадкової загибелі і випадкового пошкодження товару переходить від постачальника до покупця у момент підписання сторонами товарної (видаткової) накладної, яка засвідчує момент приймання товару покупцем в місці поставки. Товар поставляється і передається у власність покупцеві вільний від будь-яких зобов'язань і обтяжень перед третіми особами (п.11.1.Договору).
Підставою для здійснення покупцем оплати поставленого товару, є повне виконання постачальником своїх зобов'язань за Договором. Оплата за товар здійснюється покупцем з відстроченням платежу 30 календарних днів від дати поставки кожної партії товару (п.12.1.Договору).
Усі розрахунки за цим Договором здійснюються винятково в національній валюті України. Днем здійснення платежу вважається день, у який сума, що підлягає оплаті, списується з банківського рахунку покупця на рахунок постачальника. В разі, коли останній день строку платежу припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день банківської установи, днем виконання зобов'язання є перший за ним робочий день. В першу чергу погашається вартість отриманого товару, в другу чергу - всі інші платежі, передбачені Договором (п.12.2.Договору).
Поставка товару та відстрочка платежу за цим Договором не є комерційним кредитом (п.12.3.Договору).
За результатами кожного місяця покупець готує акти звірки взаєморозрахунків та направляє їх постачальнику. Постачальник повинен протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання акту звірки підписати його та надіслати покупцю чи заявити мотивовані письмові зауваження до акту. У випадку, якщо протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання акту постачальник не надасть покупцю підписаний примірник, чи не заявить письмові зауваження, акт буде вважатись визнаним і узгодженим з боку постачальника (п.12.4.Договору).
Відповідно до п.14.1 Договору постачальник має право, у тому числі, але не обмежуючись: вимагати від покупця в строк та в повному обсязі вносити плату за товар у порядку, передбаченому цим Договором; на дострокове розірвання цього Договору згідно з положеннями цього Договору та нормами чинного законодавства України; реалізувати свої права, передбачені цим Договором, а також нормами чинного законодавства України.
Згідно з п.14.4. Договору покупець зобов'язаний, у тому числі, але не обмежуючись: належним чином забезпечувати прийом товару; забезпечувати розвантаження товару на своїй території згідно товаросупровідній документації; нести ризик випадкової загибелі (пошкодження, псування) товару з моменту його фактичного приймання, що підтверджується підписаними товарними (видатковими) накладними, а у разі виявлення невідповідностей - з моменту підписання Акту про встановлення розбіжностей; у момент фактичного приймання товару здійснити його перевірку за кількістю, якістю та асортиментом, підписати товаросупровідну документацію на товар, що засвідчує факт отримання покупцем товару; нести передбачену Договором, а також нормами чинного законодавства України, відповідальність за порушення умов цього Договору; у момент передачі (приймання) товару повернути постачальнику тару багаторазового використання, яка не може передаватися разом із товаром, якщо інше не встановлено домовленістю сторін; здійснювати оплату за товар, в порядку та строки, передбачені цим Договором; виконувати інші обов'язки, передбачені цим Договором, а також нормами чинного законодавства України.
За невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно із чинним законодавством України та даним Договором (п.15.1.Договору).
У випадку, якщо одна із сторін цього Договору не дотрималася умов, визначених у цьому Договорі, вона несе ризик настання несприятливих для неї наслідків, у тому числі пов'язаних з несвоєчасним повідомленням іншої сторони про зміни, зазначені в пункту 17.3 цього Договору (п.15.2.Договору).
За порушення умов даного Договору винна сторона відшкодовує іншій стороні заподіяні ним збитки у порядку, передбаченому чинним законодавством України, якщо інше не передбачено Договором (п.15.3.Договору).
У випадку порушення термінів оплати товару, передбачених цим Договором, покупець оплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент такого порушення, від простроченої суми оплати за кожний день прострочення (п.15.4.Договору).
Усі повідомлення та інша кореспонденція повинна бути розглянута стороною, якій вона направлена, у строки, передбачені чинним законодавством України після її одержання або у строк, визначений у цьому Договорі. Сторона, що їх отримала, повідомляє іншу сторону про результати розгляду у порядку та шляхом, визначеним у цьому Договорі (п.17.4.Договору).
Сторони домовились, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання представниками сторін, скріплення печатками, у разі їх наявності, і діє до 31 грудня 2024 року включно, а в частині невиконаних зобов'язань сторін, що виникли під час дії Договору, до їх повного виконання (п.18.1.Договору).
У тому випадку, якщо сторони, у строк не менш ніж за 20 (двадцять) днів до закінчення строку дії даного Договору, не повідомлять одна одну про бажання розірвати Договір або укласти новий договір, то Договір вважається продовженим строком на один рік на тих самих умовах (п.18.2.Договору).
У випадку виникнення спорів між сторонами з питань, передбачених даним Договором або пов'язаного із ним, сторони вживають всіх заходів до їх вирішення шляхом переговорів між сторонами (п.22.3.Договору).
Сторони домовились, що усі спори, розбіжності або претензії, які виникають між сторонами із цього Договору або у зв'язку з ним , у тому числі, що стосується його укладання, виконання, порушення, припинення, розірвання, дійсності/недійсності, сплати будь-яких штрафних санкцій за порушення Договору (невиконання або неналежне виконання), стягнення заборгованості тощо, передаються для остаточного вирішення до відповідного суду згідно чинного законодавства України (п.22.4.Договору).
Постачальник виготовив товар, поставив та передав її у власність покупця на загальну суму 8 773 013,26 грн., в т.ч. за наступними видатковими накладними:
- №661 від 08 листопада 2024 року на суму 105 281,44 грн.;
- №675 від 13 листопада 2024 року на суму 86 418,37 грн.;
- №690 від 20 листопада 2024 року на суму 68 568,91 грн.;
- №702 від 22 листопада 2024 року на суму 68 286,02 грн.;
- №712 від 27 листопада 2024 року на суму 85 809,36 грн.;
- №739 від 04 грудня 2024 року на суму 68 930,38 грн.;
- №747 від 06 грудня 2024 року на суму 69 071,84 грн.;
- №768 від 11 грудня 2024 року на суму 83 456,11 грн.;
- №773 від 13 грудня 2024 року на суму 85 946.89 грн.;
- №791 від 18 грудня 2024 року на суму 86 496, 92 грн.;
- №803 від 20 грудня 2024 року на суму 85 495, 00 грн.
Всього позивач поставив відповідачу товар на суму 893 761,24 грн.
Вище вказана поставка також підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними.
Відповідач частково оплатив товар за видатковою накладною №661 від 08 листопада 2024 року на суму 7 259,02 грн.
Залишок заборгованості за вказаною накладною становить 98 022,42 грн.
Борг по сплаті за отриману продукцію складає 886 502,22 грн.
Як стверджує позивач, оплата покупцем здійснено несвоєчасно і частково, заборгованість покупця перед постачальником за поставлений та прийнятий покупцем товар становить 886 502,22 грн.
14.04.2025 позивачем на адресу відповідача було направлено претензію про сплату заборгованості №1 (вих.№1 від 14.04.2025), що підтверджується фіскальним чеком та описом вкладення в цінний лист.
Однак, як стверджує позивач, відповідач суму заборгованості не сплатив, відповіді на претензію не надав. Відповідач тривалий час не вчиняв дій для своєчасного добровільного та повного виконання умов Договору. Наведена обставина стала підставою для звернення позивача з позовом до суду.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши промову присутніх учасників справи у судових дебатах, суд встановив наступне.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В частинах 1,2 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Як було встановлено судом, 14.07.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПТС ГРУП» (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Комплекс Безлюдівський м'ясокомбінат" (покупець) було укладено договір поставки №14/07-01, відповідно до пункту 2.1. якого постачальник приймає на себе зобов'язання поставляти і передавати у власність покупця, а покупець зобов'язався приймати і оплачувати товари, за ціною і в асортименті, погодженими сторонами в товарних (видаткових) накладних та/або комерційних специфікаціях (калькуляціях), замовленнях, які є невід'ємною частиною цього Договору, і в кількості, передбаченій замовленнями на товари.
Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Пунктом 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з ч.1 ст.693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Пунктом 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч.2 ст.692 ЦК України).
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, позивач в повному обсязі та належним чином виконав взяті на себе договірні зобов'язання, передавши відповідачу у власність товар, зокрема, на загальну суму 893 761,24 грн. за видатковими накладними №661 від 08 листопада 2024 року на суму 105 281,44 грн., №675 від 13 листопада 2024 року на суму 86 418,37 грн., №690 від 20 листопада 2024 року на суму 68 568,91 грн., №702 від 22 листопада 2024 року на суму 68 286,02 грн., №712 від 27 листопада 2024 року на суму 85 809,36 грн., №739 від 04 грудня 2024 року на суму 68 930,38 грн., №747 від 06 грудня 2024 року на суму 69 071,84 грн., №768 від 11 грудня 2024 року на суму 83 456,11 грн., №773 від 13 грудня 2024 року на суму 85 946.89 грн., №791 від 18 грудня 2024 року на суму 86 496, 92 грн., №803 від 20 грудня 2024 року на суму 85 495, 00 грн.
Вказаний товар було отримано відповідачем без жодних зауважень.
Згідно з п.12.1. Договору підставою для здійснення покупцем оплати поставленого товару, є повне виконання постачальником своїх зобов'язань за Договором. Оплата за товар здійснюється покупцем з відстроченням платежу 30 календарних днів від дати поставки кожної партії товару.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Проте, як було встановлено судом, відповідач частково оплатив товар за видатковою накладною №661 від 08 листопада 2024 року на суму 7 259,02 грн.
Доказів сплати відповідачем вказаної заборгованості матеріали справи не містять.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Приймаючи до уваги те, що відповідач не надав суду доказів, які б спростовували наявність перед позивачем заборгованості з оплати товару у сумі 886 502,22 грн. за видатковими накладними №661 від 08 листопада 2024 року, №675 від 13 листопада 2024 року, №690 від 20 листопада 2024 року, №702 від 22 листопада 2024 року, №712 від 27 листопада 2024 року, №739 від 04 грудня 2024 року, №747 від 06 грудня 2024 року, №768 від 11 грудня 2024 року, №773 від 13 грудня 2024 року, №791 від 18 грудня 2024 року та №803 від 20 грудня 2024 року, керуючись приписами ст.526 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк, суд дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано пред'явлено позов про стягнення суми боргу з відповідача у розмірі 886 502,22 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Разом з цим, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 132 226,03 грн.
Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України (тут і надалі чинного на момент виникнення спірних правовідносин) передбачала, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Частина 2 зазначеної статті визначала такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.
Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.
Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).
Згідно зі частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Щодо пені за порушення грошових зобов'язань до спірних правовідносин застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України (чинного на момент виникнення таких правовідносин), якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).
Відповідальність у вигляді пені передбачена пунктом 15.4 Договору.
Так, сторони погодили, що у випадку порушення термінів оплати товару, передбачених цим Договором, покупець оплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент такого порушення, від простроченої суми оплати за кожний день прострочення (п.15.4.Договору).
В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки пені судом встановлено, що відповідні розрахунки позивачем здійснено арифметично вірно, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.
Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 19 453,89 грн. та інфляційні нарахування у розмірі 56 195,91 грн.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст.625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
Отже, Верховний Суд України розв'язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.
14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання.
При цьому день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних суд встановив, що дані розрахунки є арифметично не вірними, а тому здійснивши перерахунок у відповідності до вимог чинного законодавства судом встановлено, що вірна сума 3% річних становить 19 381,12 грн., а інфляційних нарахувань - 44 657,17 грн., а тому позов в цій частині підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що суд задовольнив позов частково, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у сумі 12 993,20 грн., а в іншій частині - покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ПТС ГРУП" до Приватного акціонерного товариства "Комплекс Безлюдівський м'ясокомбінат" про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Комплекс Безлюдівський м'ясокомбінат" (62490, Харківська обл., Харківський р-н, с. Котляри, вул. Безлюдівська, 5; код ЄДРПОУ: 22722461) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПТС ГРУП" (18002, м. Черкаси, вул. О. Дашковича, 27, код ЄДРПОУ: 40338742) основну суму богу у розмірі 886 502 (вісімсот вісімдесят шість тисяч п'ятсот дві) грн. 22 коп., пеню у розмірі 132 226 (сто тридцять дві тисячі двісті двадцять шість) грн. 03 коп., 3% річних у розмірі 19 381 (дев'ятнадцять тисяч триста вісімдесят одна) грн. 12 коп., інфляційні нарахування у розмірі 44 657 (сорок чотири тисячі шістсот п'ятдесят сім) грн. 17 коп., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 12 993 (дванадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто три) грн. 20 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Позивачу протягом 5 днів надати суду докази понесених судових витрат.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено "29" жовтня 2025 р.
Суддя Т.О. Пономаренко