8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"29" жовтня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/1609/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Солдатенко Олексія Євгеновича, м. Харків
до Акціонерного товариства "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект", м. Харків
про стягнення 622 236,47 грн
без виклику учасників справи
Фізична особа-підприємець Солдатенко Олексій Євгенович (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області 12 травня 2025 року із позовною заявою про стягнення з Акціонерного товариства "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" (надалі - Відповідач) загальної суми заборгованості у розмірі 622 236,47 грн (де: - 494900,00 грн основного боргу; - 34 643,00 грн пені; - 17 782,06 грн 3 % річних за період прострочення з 27 лютого 2024 року по 09 травня 2025 року; - 74 911,41 грн інфляційних нарахувань за період прострочення березень 2024 року - березень 2025 року включно).
Також просить суд справу розглянути у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем свого зобов'язання за договором на виконання робіт №8191-16-15-ФОП-ПЗАБ від 11.11.2022.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/1609/25, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Як встановлено судом, сторони мають зареєстровані Електронні кабінети в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.
Відтак, для надання можливості сторонам скористатися своїми процесуальними правами відповідно до ст. 251 - 252 ГПК України, суд направив на адреси зареєстрованих Електронних кабінетів в підсистемі Електронний суд ЄСІТС сторін ухвалу суду про відкриття провадження від 14.05.2025.
02 червня 2025 року до суду від представника відповідача надійшло клопотання (вх. №13047) про зменшення розміру пені та 3 % річних.
Відповідно до вимог статті 42 ГПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
У клопотанні представник відповідача зазначив, що за договором на виконання робіт №8191-16-15-ФОП-ПЗАБ від 11 листопада 2022 року, укладеним між позивачем та відповідачем, позивач ФОП Солдатенко О.Є. був залучений до виконання відповідних робіт як субпідрядник. Так, протягом 45 банківських днів з дня підписання акту здачі-приймання виконаних робіт від 25 грудня 2023 року відповідні роботи не були сплачені Генеральним Замовником ВП «Атомпроектінжинірінг». Оплата за відповідні роботи від Генерального Замовника ВП «Атомпроектінжинірінг» надійшла лише 28 лютого 2024 року, що підтверджується наданою платіжною інструкцією №310. Таким чином відповідач вважає, що у період часу з 27-28 лютого 2024 року включно відсутнє прострочення з боку відповідача за умови відсутності фінансування з боку генерального замовника. У подальшому затримка у виконанні грошового зобов'язання мала місце внаслідок того, що відповідач є генеральним проектувальником Південно-Української та Запорізької АЕС, внаслідок тимчасової окупації у Запорізької АЕС наявна перед АТ ХІ «Енергопроект» заборгованість, що складає більше 9 млн. грн. Наразі діє норма щодо зупинення у період дії воєнного стану вчинення виконавчих дій у провадженнях, за якими боржником є АТ НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ».
На переконання представника відповідача, оскільки кошти від генерального замовника надійшли лише 28 лютого 2024 року (поза межами 45-денного строку), строк виконання грошового зобов'язання перед позивачем настав лише 29 лютого 2024 року (наступний день після отримання фінансування від генерального замовника).
Також у зазначеному клопотанні представник відповідача просить зменшити розмір 3% річних та пені до стягнення на 50 відсотків, а саме: розмір пені зменшити до суми 17321,50 грн, розмір 3 % річних зменшити до суми 8891,03 грн.
18 серпня 2025 року до суду від представника позивача надійшла заява про розподіл судових витрат, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 7 466,80 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.
Будь-яких інших заяв по суті справи чи заяв або клопотань з процедурних питань до суду від учасників справи не надходило.
Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.
Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).
Згідно з ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя.
Згідно з ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
При цьому, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Наказом Голови Верховного Суду від 04.03.2022 також визначено, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.
Отже, виходячи з нормативних актів, які були прийняті, режим роботи кожного конкретного суду визначається окремо, з урахуванням ситуації, що склалась у регіоні, суд у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, оперативно приймає рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ при цьому уникаючи надмірного формалізму.
Також Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.
Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.
На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів міста Харкова та Харківської області (керованими боєприпасами, КАБ, С-300 та інш., що може повністю покривати місто Харків, будь-який район, навіть населені пункти Харківської області), відсутність електроенергії у зв'язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів росії (майже знищено всі основні енергетичні об'єкти, які живлять місто), пошкодження будівлі, де розміщений суд, а отже призвело до певних перебоїв у роботі, таким чином суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.
Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Крім того, суд звертає увагу, що в свою чергу відповідач своїм правом наданим відповідно до ст. 251, ст. 252 ГПК України не скористався, відзив на позов не надав, з клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до суду не звертався.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
При цьому, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
11 листопада 2022 року між відповідачем, як Замовником, та позивачем, як Виконавцем, укладено договір на виконання робіт №8191-16-15-ФОП-ПЗАБ (надалі - Договір), за умовами якого Виконавець взяв на себе обов'язок виконати роботи згідно наданих Замовником вихідних даних, а Замовник взяв на себе обов'язок прийняти й оплатити виконані роботи на тему: "ВП "Южно-Українська АЕС". Енергоблок №3. Cистема контролю СГО. Розробка попереднього звіту з аналізу безпеки".
Згідно з п.1.2 Договору, роботи виконуються згідно Технічного завдання №09-121/04 (Додаток №1 до договору) в обсязі календарного плану (Додаток №2 до договору), та дотримуючись умов, передбачених Договором.
Так, відповідно до додатку № 2 до Договору "Календарний план" - розробка попереднього звіту з аналізу безпеки мала бути здійснена Виконавцем через 1 місяць після надання вихідних даних у повному обсязі.
Відповідно до пункту 2.1 Договору, вартість робіт за цим Договором визначається відповідно до протоколу погодження договірної ціни (Додаток №3 до договору), що є невід'ємною частиною цього договору, та складає: 494 900,00 грн без ПДВ (Виконавець не є платником ПДВ).
Згідно пункту 3.10 Договору, належним виконанням робіт за договором є підписання сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт.
25 грудня 2023 року між сторонами підписано без заперечень та зауважень Акт №1 на суму 494 900,00 грн без ПДВ, відповідно до змісту якого виконана робота задовольняє умовам договору та належним чином оформлена.
Між сторонами відсутній спір щодо обсягу та вартості виконаних позивачем робіт за Договором.
Відповідно до пункту 2.2 Договору, оплата виконаних робіт здійснюється на підставі підписаного обома сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт протягом 45-ти банківських днів з дати підписання обома сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт за умови отримання Замовником відповідних грошових коштів від Генерального Замовника - ВП "Атомпроектінжинірінг".
Звертаючись з даним позовом, позивач зазначає, що останнім днем виконання грошового зобов'язання для Замовника є 26 лютого 2024 року (понеділок) - 45 банківських днів з дати, наступної за днем підписання Акту здачі-приймання виконаних робіт № 1 від 25 грудня 2023 року. Отже, оскільки Замовник ані у вказаний строк, ані до даного часу свій обов'язок не виконав, у нього виникла заборгованість за Договором у розмірі 494 900,00 грн.
Враховуючи невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, позивач звернувся до Господарського суду Харківської області з даним позовом, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 494 900,00 грн основного боргу, 34643,00 грн пені, 17782,06 грн 3% річних за період прострочення з 27 лютого 2024 року по 09 травня 2025 року; 74 911,41 грн інфляційних нарахувань за період прострочення березень 2024 року - березень 2025 року включно.
Відповідач факту невиконання своїх зобов'язань у клопотанні (вх. 13047 від 02.06.2025) не заперечує, однак звертає увагу на те, що п.2.2 Договору містить вказівку на те, що оплата виконаних позивачем робіт здійснюється за умови отримання Замовником відповідних грошових коштів від Генерального Замовника - ВП "Атомпроектінжинірінг".
З наданої відповідачем платіжної інструкції №310 від 28.02.2024 вбачається, що ВП "Атомпроектінжинірінг" (код 36469530) здійснив платіж в розмірі 848 400,00 грн з призначенням платежу: "Оплата за роботи (послуги, товари) зг.дог. № 2-123-08-16-02569 вiд 01.07.2016 та акту № 2 вiд 27.12.2023, в т.ч. ПДВ - 141 400,00 грн".
За таких обставин, відповідач вважає, що у період часу 27 - 28 лютого 2024 року включно відсутнє прострочення з боку відповідача за умови відсутності фінансування з боку Генерального замовника.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів.
Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 статті 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як було встановлено судом, 11.11.2022 між Акціонерним товариством "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" (замовник) та Фізичною особою-підприємцем Солдатенко Олексієм Євгеновичем (виконавець) було укладено договір на виконання робіт №8191-16-15-ФОП-ПЗАБ, відповідно до п.1.1. якого виконавець зобов'язується виконати роботи згідно наданих замовником вихідних даних, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконані роботи на тему: «ВП «Южно-Українська АЕС». Енергоблок №3. Система контролю СГО. Розробка попереднього звіту з аналізу безпеки».
За своєю правовою природою договір на виконання робіт №8191-16-15-ФОП-ПЗАБ від 11.11.2022 є договором підряду.
Відповідно до ч.1 ст.837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Згідно з ч.2 ст.837 Цивільного кодексу України договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Відповідно до ч.1 ст.843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.
Статтею 846 Цивільного кодексу України визначено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Згідно з п.3.2. Договору, виконавець забезпечує виконання робіт в терміни, визначені календарним планом (Додаток №2 до договору), що є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до Додатку №2 до Договору №8191-16-15-ФОП-ПЗАБ від 11.11.2022, строк виконання етапу №1 робіт «Розробка попереднього звіту з аналізу безпеки» - через 1 місяць після надання вихідних даних у повному обсязі.
Згідно з п.3.10. Договору, належним виконанням робіт за Договором є підписання сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт.
Вартість робіт за цим Договором визначається відповідно до протоколу погодження договірної ціни (Додаток №3 до договору), що є невід'ємною частиною цього договору, та складає: 494 900,00 грн. без ПДВ (виконавець не є платником ПДВ) (п.2.1. Договору).
Відповідно до Додатку №3 до договору №8191-16-15-ФОП-ПЗАБ від 11.11.2022 розмір договірної ціни складає 494 900,00 грн. без ПДВ.
25.12.2023 між сторонами підписано Акт №1 на суму 494 900,00 грн. без ПДВ, відповідно до змісту якого виконана робота задовольняє умовам договору та належним чином оформлена.
Стаття 854 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п.2.2. Договору сторони погодили, що оплата виконаних робіт здійснюється на підставі підписаного обома сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт протягом 45-ти банківських днів з дати підписання обома сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт за умови отримання замовником відповідних грошових коштів від генерального замовника - ВП «Атомпроектінжиніринг».
Так, останній день виконання відповідачем грошового зобов'язання, з урахуванням передбачених п.2.2. Договору 45 банківських днів з дати, наступної за днем підписання Акту здачі приймання виконаних робіт №1 від 25.12.2023, є 26.02.2024.
Водночас, сторони у п.2.2. Договору погодили, що така оплата здійснюється за умови отримання замовником відповідних грошових коштів від генерального замовника - ВП «Атомпроектінжинірінг».
Відповідач, стверджуючи, що протягом передбаченого Договором строку (45 банківських днів з дня підписання Акту) останнім не було отримано грошових коштів від генерального замовника і таке фінансування надійшло лише 28.02.2024, надає копію платіжної інструкції №310 від 28.02.2024, згідно якої філія ВП «Атомпроектінжиніринг» перерахувала на рахунок відповідача грошові кошти у сумі 848 400,00 грн з призначенням платежу "оплата за роботи (послуги, товари) згідно договору №2-123-08-16-02569 від 01.07.2016 та акту №2 від 27.12.2023".
Із зазначеної платіжної інструкції №310 від 28.02.2024 не вбачається, що кошти перераховані філією ВП «Атомпроектінжинірінг» на рахунок відповідача є оплатою виконаних робіт, передбаченою п.2.2. спірного Договору.
В свою чергу, сторони добровільно, на власний розсуд пунктом 2.2. Договору погодили оплату виконаних робіт протягом 45-ти банківських днів з дати підписання обома сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт саме за умови отримання замовником відповідних грошових коштів від генерального замовника - ВП «Атомпроектінжинірінг».
Суд зазначає, що як позивач, так і відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за Договором усвідомлювали визначені п.2.2. Договору строки здійснення оплати виконаних робіт.
Доказів отримання замовником відповідних грошових коштів від Генерального Замовника в інший строк матеріали справи не містять.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу Кодексу).
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст.77 ГПК України унормовано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У пунктах 8.15-8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, оскільки доказів протилежного матеріали справи не містять, суд дійшов висновку, що більш вірогідними є обставини отримання відповідачем відповідних грошових коштів від Генерального Замовника - ВП «Атомпроектінжинірінг» саме 28.02.2024 згідно платіжної інструкції №310 від 28.02.2024.
В свою чергу відповідач, отримавши 28.02.2024 відповідні кошти від ВП «Атомпроектінжинірінг», з позивачем не розрахувався. Доказів протилежного матеріали справи не містять. Наявність заборгованості у сумі 494 900,00 грн відповідач не спростовує.
Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Приймаючи до уваги те, що відповідач не надав суду доказів, які б спростовували наявність перед позивачем заборгованості з оплати виконаних робіт у сумі 494 900,00 грн, керуючись приписами ст.526 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк, суд дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано пред'явлено позов про стягнення суми боргу з відповідача у розмірі 494 900,00 грн, у зв'язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
При цьому судом враховуються висновки суду в рішеннях Господарського суду Харківської області, які набрали законної сили у справах № 922/3459/24, 922/141/25, 922/142/25, 922/1613/25, 922/1608/25 з аналогічним предметом спору, підставою та складом учасників справи.
Разом з цим, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 17782,06 грн. за період прострочення з 27.02.2024 по 09.05.2025 та інфляційних нарахувань у розмірі 74911,41 грн. за період прострочення березень 2024 року - березень 2025 року включно.
Частиною 2 статті 193 ГК України (чинного на момент спірних правовідносин) встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст.625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
Отже, Верховний Суд України розв'язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.
14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.
З урахуванням вищевикладеного, суд частково погоджується з відповідачем та зазначає, що оскільки кошти від Генерального Замовника надійшли лише 28.02.2024 (поза межами 45-денного строку), прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання перед позивачем починається з наступного дня після отримання фінансування від Генерального Замовника, тобто з 29.02.2024.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних суд встановив, що розрахунки щодо 3% річних здійснено арифметично не вірно, а відтак позовні вимоги у частині інфляційних втрат підлягать задовленню у розмірі 74 911,41 грн, а в частині 3% річних підлягають частковому задоволенню, а саме: у розмірі 17 700,93 грн.
Разом з цим, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 34643,00 грн. за період з 27.02.2024 до 27.08.2024.
Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України (чинного на момент спірних правовідносин) визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.
Відповідно до ст.230 ГК України (чинного на момент спірних правовідносин), штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України (чинного на момент спірних правовідносин) встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.
Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).
Згідно зі частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України (чинного на момент спірних правовідносин), у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України (чинного на момент спірних правовідносин), якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України (чинного на момент спірних правовідносин), строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).
Відповідальність у вигляді пені передбачена пунктом 4.2. Договору.
Так, сторони погодили, що за порушення строків оплати виконаних робіт Замовник сплачує Виконавцеві пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше 7% від вартості простроченого платежу.
Разом з цим, в силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пені.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши наданий позивачем до позовної заяви розрахунок пені судом встановлено, що прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання перед позивачем починається з наступного дня після отримання фінансування від Генерального Замовника, тобто з 29.02.2024, а отже позивачем не вірно визначений початок періоду розрахунку пені.
Здійснивши судом розрахунок пені з 29.02.2024 та враховуючи умови п.4.2 Договору, в якому зазначено, що розмір пені не може перевищувати 7% від вартості простроченого платежу, суд прийшов до висновку, що розрахована судом сума пені у розмірі 34643,00 грн не впливає на суму заявлених позовних вимог в частині стягнення пені, а отже позивач має право на стягнення пені в межах заявлених позовних вимог - 34643,00 грн.
В свою чергу представник відповідача у клопотанні (вх. № 13047 від 02.06.2025) просить суд зменшити розмір присуджених до стягнення з відповідача 3% річних та пені на 50 відсотків, а саме зменшити розмір пені до суми 17321,50 грн, зменшити розмір 3 % річних до суми 8891,03 грн.
В обґрунтування клопотання представник відповідача зазначив, що позивачем і так буде отримана компенсація внаслідок знецінення його грошових коштів у вигляді нарахованих інфляційних втрат, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази того, що для позивача мали місце будь-які негативні наслідки (збитки, тощо) через прострочення відповідачем оплати робіт, користуючись правом, наданим вищезазначеними положеннями чинного законодавства, відповідач звертається до суду із клопотанням про зменшення розміру присуджених до стягнення з відповідача 3% річних та пені на 50 відсотків. Зменшення 3% річних та пені не матиме негативних наслідків для позивача, оскільки зворотного матеріали справи не містять.
Також представник відповідача зазначив, що відповідач є генеральним проектувальником Запорізької АЕС. Захоплення Запорізької АЕС окупаційними військами призвело до того, що з вересня 2022 припинено відпуск електроенергії в мережу. На сьогодні, АТ «НАЕК «Енергоатом» (головне підприємство) не виконує грошових зобов'язань за філію, що перебуває у тимчасовій окупації. У Запорізької АЕС наявна перед АТ ХІ «Енергопроект» заборгованість, що складає більше 9 млн. грн., акт звірки взаєморозрахунків додається. Втрата одного із головних замовників, та невиконання останнім своїх грошових зобов'язань вплинуло на фінансовий стан відповідача. До того ж відповідач, АТ "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" (код ЄДРПОУ 14078902) входить до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (постанова Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 р. №83). АТ "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" (код ЄДРПОУ 14078902) є акціонерним товариством, акціонером якого є Держава в особі Міністерства енергетики України, яка є власником 1 009 401 шт. простих іменних акцій Акціонерного товариства «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект», що становить 50,000049 відсотків у статутному капіталі Товариства. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2022 року №1125-р «Деякі питання управління акціонерним товариством "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" припинена приватизація державного пакета акцій АТ ХІ "Енергопроект"; передано Міністерству енергетики повноваження з управління корпоративними правами, що належать державі у статутному капіталі АТ ХІ "Енергопроект". Крім того, відповідач залучений до виконання робіт, пов'язаних із збереженням нормального режиму роботи системи атомних електростанцій, що є гарантією забезпечення економіки та забезпечення населення держави електроенергією в умовах втрат, завданих країною-агресором.
Так, згідно з ч.1 ст.233 ГК України (чинного на момент спірних правовідносин), у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Схоже правило міститься в частині третій статті 551 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 2, 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання; строк прострочення виконання; наслідки порушення зобов'язання, відповідність/невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (в тому числі, вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка наявним доказам, якими заявник обґрунтовує свої заперечення.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частинирішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Отже, враховуючи вищенаведене, зважаючи на обґрунтованість наведених у клопотанні про зменшення розміру пені обставин, а також приймаючи до уваги неподання позивачем будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов'язань у спірних правовідносинах, суд доходить висновку щодо необхідності зменшення розміру заявлених штрафних санкцій у вигляді пені, що підлягає до стягнення з відповідача, на 50% від заявленої позивачем суми пені.
Таке зменшення розміру пені суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Аналогічна правова позиція суду знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 у справі № 6-1120цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 703/1181/16-ц, від 20.03.2019 у справі №761/26293/16-ц, постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №916/2283/18, від 12.06.2019 у справі №904/4085/18.
Отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 17321,50 грн (34643,00 грн х 50%).
Щодо заяви про зменшення суми 3% річних суд звертає увагу на постанову Великої Палати від 02.07.2025 у справі №903/602/24, в якій зазначено наступне.
Передбачені статтею 625 ЦК України три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
У зв'язку з цим Велика Палата Верховного Суду визнала за необхідне конкретизувати правовий висновок, викладений в її постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) та зазначити, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Суд також констатує, що матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем всіх можливих заходів з метою своєчасного виконання зобов'язань перед позивачем та недопущення виникнення їх прострочення.
При цьому, з враховуючи перерахування 28.02.2024 Генеральним Замовником грошових коштів відповідачу, що передбачено п.2.2. Договору, відповідач станом на день прийняття цього рішення заборгованість позивачу так і не сплатив.
За змістом ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України в разі прострочення оплати товару за вимогою продавця покупець зобов'язаний сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами.
Суд зазначає, що відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за Договором погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань, а також усвідомлював визначені Договором строки здійснення оплати за виконані роботи.
Водночас проценти, встановлені статтями 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною 2 статті 625 є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання.
При цьому, ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст.625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача в частині зменшення на 50% заявленої позивачем до стягнення суми 3% річних.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, Суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Розглянувши заяву представника позивача про розподіл судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, застосування статті 129 Господарського процесуального кодексу України (про розподіл судового збору), у справах, за результатами розгляду яких, суд зменшив розмір неустойки на підставі статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19, від 19.12.2024 у справі №922/1248/24.
Так, у вказаних постановах Верховним Судом наведено правовий висновок, відповідно до якого судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
Враховуючи те, що суд задовольнив позов частково, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати щодо сплати судового збору, з урахуванням коефіцієнта 0,8, підлягають стягненню з відповідача у розмірі 7 465,87 грн, а в іншій частині покладаються на позивача.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. У частині 3 статті 126 цього Кодексу передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як встановлено судом, в позовній заяві представник позивача зауважив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, яку він поніс і яку очікує понести в зв'язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження - сума витрат на правову допомогу 8 000,00 грн.
18 серпня 2025 року формулюючи заяву про розподіл судових витрат (вх. № 18898) представником позивача адвокатом Будьонним В.М. представлено в тому числі договір про надання правничої допомоги від 09.05.2025, укладений з адвокатом Будьонним В.М., акт від 15 серпня 2025 року про надання правничої допомоги № 3 до договору б/н від 09.05.2025 року та ордер на надання правничої допомоги від 15 серпня 2025 року за серією АХ № 1282648 на ім'я адвоката Будьонного В.М.
Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективного захисту своїх прав в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина 1 статті 16 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Також, суд зазначає, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а також розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відносно обґрунтованості розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу та його (розміру) пропорційності предмету спору, суд приймає до уваги, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, пункт 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015 року, пункти 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009 року, пункт 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006 року, пункт 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 року та пункт 268 рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Враховуючи вищевикладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
Аналогічна правова позиція також викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 року у справі № 910/9111/17 та від 11.12.2018 року у справі № 910/2170/18.
Так, з представлених позивачем доказів, судом встановлено, що між позивачем та адвокатом Будьонним В.М. виникли правовідносини які оформлені договором про надання правничої допомоги від 09 травня 2025 року.
За умовами договору, пункту 4.1. розмір гонорару за надання правничої допомоги за цим договором встановлюється в розмірі, що визначається за домовленістю сторін.
Згідно пункту 4.3. Договору, Гонорар АДВОКАТА за правничу допомогу у спорі із АТ XI «Енергопроект» про стягнення заборгованості за договором на виконання робіт № 8191-16-15-ФОП-ПЗАБ від 11 листопада 2022 року в суді першої інстанції складає 8000 (вісім тисяч), 00 грн.
15 серпня 2025 року підписано позивачем та адвокатом Будьонним В.М. акт про надання правничої допомоги № 3 до договору б/н від 09 травня 2025 року на суму 8 000,00 грн, де зазначено вид правничої допомоги та/або адвокатської діяльності, а саме: попередній аналіз матеріалів на предмет визначення способу захисту порушених прав Клієнта, підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості із розрахунком стягуваних сум.
15 серпня 2025 року датується ордер на ім'я адвоката Будьнного В.М. щодо доручення фізичної особи підприємця Cолдатенко Олексія Євгеновича на представлення його інтересів за договором про надання правничої допомоги б/н від 09 травня 2025 року.
З огляду на наведені документи, суд доходить висновку, що наданих доказів достатньо для встановлення факту надання адвокатом Будьнним В.М. професійної правничої допомоги позивачу у даній справі.
Суд враховує, що в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 зазначено, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).
Однак, витрати, понесені позивачем в даній справі на професійну правничу допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Відповідно до частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Однак матеріали справи не містять клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат відсутні.
Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 у справі № 922/445/19 сформувала правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат та зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Суд звертає увагу, що згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою N 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. При цьому, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
З огляду на нескладність справи (спір виник з приводу стягнення боргу за договором на виконання робіт), а відповідно і нескладність підготовки позовної заяви та її невеликий обсяг, затрачений адвокатом час на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді першої інстанції не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, додані докази є типовими для договорів на виконання робіт; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин докорінно не змінювалось, складання позову не вимагало вивчення та аналізу великого обсягу матеріалів), типовість позовної заяви у справах № 922/3459/24, 922/141/25, 922/142/25, 922/1613/25, 922/1608/25 з аналогічним предметом спору, підставою та складом учасників справи, на думку суду, сума витрат на правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн є розумною та пропорційною.
Враховуючи конкретні обставини справи, суд, детально проаналізувавши всі докази, зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи розумності та пропорційності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат і стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4 000,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" (61003, м. Харків, просп. Героїв Харкова, буд. 10/12; код ЄДРПОУ: 14078902) на користь Фізичної особи-підприємця Солдатенко Олексія Євгеновича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) суму основного боргу у розмірі 494900,00 грн, 3% річних у розмірі 17700,93 грн, інфляційні нарахування у розмірі 74911,41 грн, пеню у розмірі 17321,50 грн, а також судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 7465,87 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмір 4000,00 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено "29" жовтня 2025 р.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.П. Жигалкін