79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
22.10.2025 Справа № 914/1657/25
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу
а позовом: Заступника керівника Франківської окружної прокуратури м.Львова в інтересах держави в особі
позивача: Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради
до відповідача: Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив «Виговського-29»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Львівська міська рада
про: стягнення 2 003 430,06 грн.
представники
прокурор: Панькевич Р.В.,
позивача: Шмотолоха О.П.,
відповідача: не з'явився,
третьої особи: Шмотолоха О.П.,
06.05.2025р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом: Заступника керівника Франківської окружної прокуратури м.Львова в інтересах держави в особі позивача: Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до відповідача: Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив «Виговського-29» про стягнення 2 003 430,06 грн.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.06.2025р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 25.06.2025 року, залучено до участі у справі Львівську міську раду в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, викликано представників учасників справи в підготовче засідання.
Хід справи викладено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.
Протокольною ухвалою від 30.09.2025р. суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 01.10.2025р.
Позиція прокурора:
Прокурор ствердив про те, що замовник будівництва - Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Виговського-29», розпочавши у 2019 будівництво багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими громадськими приміщеннями на вул.І.Виговського,29 у м.Львові, зобов'язаний був до прийняття його в експлуатацію сплатити на рахунок міськради кошти пайового внеску, однак цього не зробив, внаслідок чого без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які повинен був заплатити, як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту.
Прокурор вказує, що, враховуючи наведене та зважаючи на норми абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», розмір пайової участі щодо об'єкта будівництва підлягає стягненню із відповідача до бюджету на користь позивача на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Додатково прокурором на підставі ст.625 ЦК України нараховані до стягнення з відповідача інфляційні та 3% річних в зв'язку з простроченням останнім виконання своїх зобов'язань зі сплати пайової участі.
Позиція позивача: підтримано позовні вимоги.
Позиція відповідача: повідомлений належним чином про відкриття даного судового провадження, щодо заявлених вимог не заперечив, доказів на спростування викладених прокурором обставин, відзиву чи пояснень не подав.
Позиція третьої особи: підтримано позовні вимоги.
Щодо підстав звернення прокурора з позовом.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у 2 випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.
Прокурор зазначив, що порушення інтересів держави в цій справі полягає ненадходженні коштів до місцевого бюджету, що перешкоджає належному функціонуванню органу місцевого самоврядування та порушує інтереси держави в цілому.
Інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які належать до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який належить до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи (пункт 7.23 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.02.2019р. у справі № 915/20/18).
Відповідно до статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать … залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища…
Згідно з підпунктом 4.1.16 пункту 4.1 Положення про департамент економічного розвитку Львівської міської ради та його структури, затвердженого рішенням Львівської міської ради №92 від 31.01.2025р. до компетенції департаменту належать повноваження щодо залучення на договірних засадах у порядку, визначеному законодавством України, коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення на будівництво, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони довкілля та історичного середовища.
Департамент ЕР ЛМР є виконавчим органом Львівської міської ради. Отже, Департамент ЕР ЛМР є органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 79 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі № 912/2385/18).
Невжиття компетентним органом жодних заходів упродовж розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності…), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (пункт 80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі № 912/2385/18).
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі № 912/2385/18).
Департамент економічного розвитку Львівської міської ради звернувся до окружної прокуратури з листом (проханням) за №2301 - вих-169801 від 26.11.2024р. та Переліком об'єктів введених в експлуатацію упродовж 2021-2023 років та 1 півріччя 2024 року про здійснення представництва інтересів Львівської міської ради в судах у справах про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі. У п.86 долученого Переліку вказано, про замовника - Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Виговського-29» (код ЄДРПОУ 41737820), яким не сплачено кошти пайової участі внаслідок будівництва багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими громадськими приміщеннями на вул.І.Виговського,29 у м.Львові.
Відповідно до листа Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради №2301-вих-59212 від 23.04.2025р., наданого на запит окружної прокуратури №14.51/04-14-2945-вих-25 від 17.04.2025р., міською радою не вживались заходи щодо стягнення з Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Виговського-29» коштів за пайову участь, та про намір вжити таких заходів не повідомлено. Поряд з тим, вказано, що станом на дату надходження запиту Франківської окружної прокуратури міста Львова до Львівської міської ради, справа щодо стягнення коштів в примусовому порядку в суді не перебуває, позов Франківської окружної прокуратури м.Львова в суді у справі про
стягнення з вищевказаного замовника безпідставно збережених коштів пайової
участі буде підтримано.
Часовий проміжок, що минув між повідомленням позивача та поданням позову у справі, не завжди є вирішальним у питанні дотримання прокурором приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (постанова Верховного Суду від 20.01.2021р. у справі № 927/468/20).
У постанові від 07.07.2021р. у справі № 914/1577/19 Верховний Суд зазначив: «… якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва передбачені абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру». У цьому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов'язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом».
Отже, позивач був обізнаний про порушення відповідачем інтересів держави, значно раніше, однак відповідних заходів реагування вжито не було.
Тому, в даному випадку існують достатні підстави стверджувати про бездіяльність позивача щодо захисту інтересів держави.
Відтак, у зв'язку з бездіяльністю компетентного органу, уповноваженого здійснювати захист інтересів держави у вказаній сфері, прокурором подано даний позов про стягнення з вищевказаного замовника до місцевого бюджету Львівської територіальної громади безпідставно збережених коштів пайової участі, які в подальшому будуть використані для створення, розвитку чи відновлення інфраструктури населеного пункту.
За результатами дослідження поданих доказів та матеріалів справи, пояснень учасників справи, суд встановив наступне:
Франківською окружною прокуратурою м.Львова з Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради отримано листа (прохання) №2301-вих-169801 від 26.11.2024р. з Переліком об'єктів введених в експлуатацію упродовж 2021-2023 років та 1 півріччя 2024 року про здійснення представництва інтересів держави в суді в особі Львівської міської ради у справах про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі. У п.86 долученого Переліку вказано, про замовника - Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Виговського-29» (код ЄДРПОУ 41737820), яким не сплачено кошти пайової участі внаслідок будівництва багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими громадськими приміщеннями на вул.І.Виговського,29 у м.Львові.
Так, згідно Сертифікату про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів №ЛВ122211125985, виданого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю та зареєстрованого в ЄДЕССБ, 25.11.2021р. прийнято в експлуатацію багатоквартирний житловий будинок з підземним паркінгом та вбудованими громадськими приміщеннями на вул.І.Виговського,29 у м.Львові (замовник: Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Виговського-29»).
Вказане будівництво здійснювалось на підставі дозволу Інспекції ДАБК у м.Львові №ЛВ1121912308 від 03.05.2019р. та згідно затверджених рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №891 від 10.08.2018р. містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва. Цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 4610136300:03:006:0041, на якій здійснено будівництво - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку. Вказана земельна ділянка перебуває у комунальній власності Львівської територіальної громади. Згідно договору оренди землі від 27.06.2018р., укладеного Львівською міською радою, знаходилась в оренді Обслуговуючого кооперативу житлово-будівельний кооператив «Виговського-29» до 07.06.2023р. (інформаційна довідка з ДРРП 425092383). У вищевказаному Сертифікаті (отримано із порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва) зазначено, що будівництво розпочато: 06.05.2019р., завершено: 29.10.2021р., строк ведення об'єкта в експлуатацію - 25.11.2021р.
Одночасно, вказано, що кошти пайової участі не сплачено з врахуванням п.13 розділу 1 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» №132-IX від 20.09.2019р.
Згідно технічної інвентаризації - загальна площа квартир у будинку становить - 4025,9 м.кв.
Ухвалою Львівської міської ради від 26.12.2019р. №6098 «Про порядок поступлення коштів для створення і розвитку інфраструктури м. Львова протягом 2020 року», а саме п.2 (пп.2.1, 2.2, 2.2.1, 2.2.2) встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у м.Львові перераховують до міського бюджету м.Львова кошти для створення і розвитку інфраструктури м.Львова. Розмір пайової участі для нежитлових будівель та споруд становить - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; житлових будинків становить - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування. Згідно п.2.3.1, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до департаменту економічного розвитку із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта з техніко-економічними показниками. Департамент економічного розвитку протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва (п.2.4). Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію. Кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Львова. Інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації (п.2.6- 2.8).
При прийнятті вищевказаної ухвали, втратила чинність ухвала ЛМР від 03.04.2008р. №1697 «Про порядок залучення коштів інвесторів (замовників, забудовників) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Львова» (із змінами, внесеними ухвалою ЛМР від 09.07.2009р. №2779 «Про внесення змін до ухвали міськради від 03.04.2008р. №1697»). Відповідно також втратила чинність затверджена вказаною ухвалою Методика розрахунку розміру пайового внеску замовників у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Львова, у розділі 2 якої було визначено особливості розрахунку розміру пайового внеску при окремих видах будівництва, а саме при будівництві житлових будинків з вбудованоприбудованими приміщеннями та підземними паркінгами, тощо.
На запит окружної прокуратури №14.51/04-14-2945 вих-25 від 17.04.2025р. про надання Розрахунку пайового внеску, Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради надано інформацію №2301-вих-59212 від 23.04.2025р. та Розрахунок безпідставно збережених коштів пайової участі.
Зокрема, в інформації зазначено, що рішенням виконавчого комітету від 10.08.2019р. № 891 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва на будівництво обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Виговського-29» багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими громадськими приміщеннями на вул. І. Виговського, 29, затверджено містобудівні умови об'єкта будівництва на будівництво багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими громадськими приміщеннями.
03.05.2019р. Інспекцією ДАБК у м.Львові зареєстровано дозвіл на виконання будівельних робіт ЛВ №112191230843, де замовником виступає Житлово-будівельний кооператив «Виговського-29».
Згідно із Сертифікатом про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів ЛВ ЛВ122211125985 від 25.11.2021р., об'єкт прийнято в експлуатацію. При цьому, Житлово-будівельний кооператив «Виговського-29» не звертався до департаменту економічного розвитку із заявами про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва «багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими громадськими приміщеннями» та не подавав документи, що підтверджують вартість будівництва даного об'єкту, техніко-економічні показники об'єкта та, як наслідок, не сплатив пайовий внесок до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
Відповідно до ухвал Львівської міської ради від 14.07.2016р. №777 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами ЛМР» (відмінена ухвалою Львівської міської ради від 08.07.2021р. №1081) департамент економічного розвитку на підставі звернень замовників проводив розрахунки розміру пайового внеску на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури міста та укладав договори про пайову участь у розвиток інфраструктури м.Львова; від 08.07.2021р. №1081 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами ЛМР» до повноважень департаменту економічного розвитку входить відтермінування (розтермінування) сплати пайового внеску та проведення перерахунку згідно з діючими договорами про пайову участь за зверненням замовника/забудовника до прийняття об'єкта містобудування в експлуатацію.
Ухвалою ЛМР від 02.04.2025р. №6135 внесено зміни до ухвали ЛМР від 08.07.2021р. №1081 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» відповідно до якої департамент економічного розвитку здійснює розрахунки безпідставно збережених коштів пайової участі.
Департаментом економічного розвитку здійснено розрахунок, виходячи з 4 025,90 кв.м. загальної площі квартир у будинку згідно із інформацією, зазначеною замовником будівництва в Сертифікаті про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів.
На дату введення об'єкта в експлуатацію показник опосередкованої вартості спорудження житла для Львівської області встановлено - 15 044 грн/кв.м, який затверджено наказом Міністерства розвитку громад та територій України 16.10.2021р. №337 (розраховано станом на 01.10.2021 року).
Оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1, 2ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011р. № 3038-VI.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції станом на час спірних правовідносин), замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
Так, згідно Сертифікату про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів №ЛВ122211125985, виданого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю та зареєстрованого в ЄДЕССБ, 25.11.2021р. прийнято в експлуатацію багатоквартирний житловий будинок з підземним паркінгом та вбудованими громадськими приміщеннями на вул.І.Виговського,29 у м.Львові (замовник: Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Виговського-29»).
На час отримання Відповідачем дозволу на виконання будівельних робіт та початку відповідного будівництва частина 2 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженернотранспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
За змістом зазначеної вище статті Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування відповідно до встановленого ним розміру (у межах встановленого законом граничного розміру) з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, або на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності (якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена). Розмір пайової участі визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про укладення відповідного договору та доданих до нього документів, а договір укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації зазначеного звернення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, зокрема, викладеною в постановах від 08.10.2019р. у справі №911/594/18 та від 14.12.2021р. у справі за №643/21744/19, перерахування замовником об'єкта будівництва у передбачених законом випадках коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до відповідного місцевого бюджету є обов'язком, а не правом забудовника. Тому, укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов'язковим на підставі закону.
Строк, визначений Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» для укладення договору пайової участі протягом 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, встановлено саме для добровільного виконання стороною такого обов'язку, і закінчення цього строку не припиняє цього обов'язку замовника та не звільняє замовника від обов'язку укласти договір. Адже 4 невиконання особою положень законодавства не повинно призводити до настання бажаного для неї внаслідок такого невиконання результату у вигляді звільнення від платежу та надавати майнові переваги порівняно із законослухняною особою.
Тобто, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Однак, на момент прийняття в експлуатацію об'єкта відповідача, статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» було виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (далі Закон №132-ІХ).
В той же час, Закон №132-ІХ врегулював відповідні правовідносини у пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення», а саме встановив, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайова участь) у такому розмірі та порядку, зокрема:
- розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (підпункт 1 частини 2);
- замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва (підпункт 3 частини 2);
- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію (підпункт 4 частини 2).
При цьому, договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020р., є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання (частина 1).
Тобто, відповідно до внесених Законом №132-ІХ змін, починаючи із 01.01.2020р., у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, є лише договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020р. (ч. 1 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021р. у справі №643/21744/19 виклала висновок про вирішення правової проблеми, пов'язаної із застосуванням норм права до правовідносин, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір.
Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права. Водночас, зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому, триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання.
Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України, забудовник стає власником забудованого об'єкта, а отже, і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» після втрати нею чинності.
Крім того, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020р. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.
У зв'язку з відсутністю договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом.
Відтак, прокурор вважає, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити, як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 Цивільного кодексу України).
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Тобто, зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Отже, у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 20.07.2022р. у справі №910/9548/21 дійшов висновку, що законодавець під час внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX) чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об'єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:
- договори пайової участі, укладені до 01.01.2020р. на підставі вимог статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац 1 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132- IX). Тобто, істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;
- якщо станом на 01.01.2020р. такі об'єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та, оскільки з 01.01.2020р. встановлений статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов'язок щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов'язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавець визначив нормативне регулювання таких правовідносин, зокрема, абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX.
Отже, розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у законі не можуть по-новому визначатись нормами абзацу 2 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01.01.2020р. договором про пайову участь, який згідно з абзацом 1 вказаного пункту розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132- IX є дійсним і продовжує свою дію до моменту його повного виконання.
Передбачений вказаною нормою порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020р. не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020р. не були укладені;
2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Таким чином, у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3 та 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз цих норм дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020р. вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, протягом 10 робочих днів після 01.01.2020р.;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Отже, для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020р. не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020р. не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону 8 №132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
При цьому, обов'язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об'єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року (подібні правові висновки Верховним Судом викладено у постанові від 16.10.2023р. у справі №140/5484/21 щодо об'єкта будівництва, розташованого на території міста Луцька). Такі висновки Верховного Суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020р. та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності») обов'язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020р., але до цієї дати такого обов'язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об'єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020р. з метою уникнення сплати пайової участі.
Водночас, у вказаній постанові Верховний Суд також зауважив, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021р. зі справи №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Частиною 3 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У відповідності до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
У даному конкретному випадку між позивачем та відповідачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не укладався, а відповідні грошові кошти до бюджету відповідачем, в тому числі на виконання вимог Закону №132-IX, не сплачувалися (натомість, як вже вище зазначалося, у якості підстави для звільнення від сплати пайової участі зазначено пункт 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» №132-IX від 20.09.2019 року).
Пп. 2 п. 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132- ІХ передбачені випадки звільнення від сплати пайової участі, зокрема, пайова участь не сплачується у разі будівництва:
-об'єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;
-будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення;
-будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла;
-індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках;
-об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів;
-об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури;
-об'єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;
-об'єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів;
-об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу);
-об'єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків;
-об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства;
-об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових;
-об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції).
Відповідно, підстави для звільнення відповідача від сплати коштів пайової участі в даному випадку відсутні. Докази протилежного матеріали справи не містять.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» диференціює методи розрахунку величини пайової участі у розвитку інфраструктури населених пунктів. Так, критерієм диференціації є, зокрема, розмежування нежитлових будівель і споруд та житлових будинків. Зокрема, розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (п. 2 Розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні»).
Таким чином, саме фактор будівництва будинку з метою створення житла, що має місце й у даному конкретному випадку, є визначальною кваліфікуючою ознакою при визначенні порядку розрахунку величини пайової участі.
У постанові від 20.02.2025р. у справі за №918/618/24 Верховний Суд вкотре звернув увагу на те, що Закон №132-IX визначає розмір пайової участі для житлових будинків: 2% вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України.
Приписи Закону №132-IX не містять умов щодо іншого обрахунку розміру пайової участі для житлових будинків.
Визначаючи розмір належної до стягнення суми пайової участі у зв'язку з будівництвом об'єкта, суд зобов'язаний дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов'язком суду (подібний висновок щодо обов'язку суду перевірити розрахунок заявлених позовних вимог викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019р. у справі № 917/1739/17).
Господарський суд з огляду на вимоги ст. 79, 86 ГПК України, має з'ясувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок здійснено неправильно, суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми проведених нарахувань, не виходячи при цьому за межі позовних вимог.
Департаментом економічного розвитку здійснено розрахунок, виходячи з 4 025,90 кв.м. загальної площі квартир у будинку згідно із інформацією, зазначеною замовником будівництва в Сертифікаті про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів.
На дату введення об'єкта в експлуатацію показник опосередкованої вартості спорудження житла для Львівської області встановлено - 15 044 грн/кв.м, який затверджено наказом Міністерства розвитку громад та територій України 16.10.2021р. №337 (розраховано станом на 01.10.2021 року).
Враховуючи наведене та зважаючи на норми абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, розмір пайової участі, який на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України підлягає стягненню із відповідача до бюджету громади на користь позивача складає 1 211 312,79 грн. = (15044 грн. х 4 025,90 х 0,02).
Як зазначалось, законодавець у наведених вище правових нормах Закону №132-IX диференціює методи розрахунку величини пайової участі у розвитку інфраструктури населених пунктів. Так, критерієм диференціації є, зокрема, розмежування нежитлових будівель і споруд та житлових будинків.
Таким чином, саме фактор будівництва будинку з метою створення житла, що має місце й у даному конкретному випадку, є визначальною кваліфікуючою ознакою при визначенні порядку розрахунку величини пайової участі.
Підставами для пред'явлення позову стало те, що всупереч положенням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019р. №132-ІХ відповідачем не сплачені грошові кошти у якості пайової участі замовників будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури на користь Львівської міської ради у зв'язку із будівництвом об'єкта: багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими громадськими приміщеннями на вул.І.Виговського,29 у м.Львові.
Судами установлено сталу позицію, що у випадку, якщо замовниками будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-ІХ обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021р. зі справи № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування (в інтересах якого у цій справі діє прокурор) з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.
Така позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.07.2022р. у справі № 910/9548/21, 13.12.2022р. у справі № 910/21307/21, від 07.09.2023р. у справі № 916/2709/22.
Оскільки відповідачем договір про пайову участь з міською радою не укладено, а будівництво об'єкту розпочато у 2019 році, у нього виник обов'язок упродовж 10 днів після 01.01.2020р. звернутися до Львівської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва та після отримання розрахунку пайової участі щодо об'єкта будівництва сплатити її до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.07.2022р. у справі № 910/9548/21, відповідно до якої, передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-ІХ порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовником та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Таким чином, відповідач, як замовник будівництва, повинен був сплатити кошти пайової участі у зв'язку із будівництвом об'єкта до введення його в експлуатацію, тобто до 25.11.2021р.
Оскільки відповідач у добровільному порядку не виконав законодавчо визначений обов'язок та відповідно самостійно не перерахував кошти пайової участі до дати прийняття спірного об'єкту в експлуатацію, а відтак саме з моменту введення об'єкта будівництва в експлуатацію замовник без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту.
З огляду на викладене, при розрахунку пайової участі прокурором правомірно враховано показник опосередкованої вартості спорудження житла, який був чинним саме на момент введення об'єкта будівництва в експлуатацію для Львівської області, тобто 15 044 грн. за 1 кв.м (наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 16.10.2021 № 337).
Враховуючи, що відповідач не звертався до міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, ним не дотримано положень Закону № 132-ІХ, відтак прокурором правомірно подано позов на підставі статті 1212 ЦК України.
Отже, обраний прокурором спосіб захисту при зверненні до суду з позовом в інтересах держави в особі Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів пайової участі є ефективним та призведе до поновлення порушеного права позивача.
Враховуючи викладене, позов прокурора в частині стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів пайової участі в зазначеній сумі підлягають задоволенню на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України (саме такий спосіб захисту порушеного права в відповідних правовідносинах відображено в Постанові ВП ВС від 14.12.2021р. у справі № 643/21744/19).
Щодо вимоги прокурора про стягнення інфляційних та 3% річних, суд зазначає наступне.
Стаття 610 ЦК України вказує на те, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Відповідно вимога про нарахування, передбачених ст. 625 ЦК України 3% річних й інфляційних втрат, які є складовою відшкодування завданої позивачеві шкоди, є правомірною.
У даному випадку зобов'язання повернути безпідставно набуте майно (грошові кошти) виникає у відповідача безпосередньо з норми ст.1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов'язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала.
Подібний висновок викладений у пунктах 66, 67 постанови Касаційного господарського суду від 01.09.2022р. у справі № 910/9544/19.
Враховуючи викладене, відповідач, який безпідставно зберіг у себе кошти пайової участі (із 26.11.2021р. - день наступний за днем реєстрації сертифіката № ЛВ122211125985, який виданий 25.11.2021р., по 22.04.2025р. дату, яка передує зверненню прокурора до суду із позовом), зобов'язаний також сплатити інфляційні втрати та три проценти річних.
Для розрахунку інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 26.11.2021р. по 22.04.2025р. включно до уваги взято загальну суму безпідставно збережених коштів пайової участі за вказаний вище період в розмірі 1 211 312,79 грн.
У даному випадку, як зазначалось, у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання, прокурором на підставі відповідних вимог чинного законодавства нараховано до стягнення з відповідача 123 753,02 грн 3% річних за вказаний період, а також 668 364,25 грн інфляційних втрат за цей же період.
Період прострочення, суми нарахованих 3% річних та інфляційних втрат відповідачем жодним чином не спростовуються, доказів необґрунтованості здійснених нарахувань матеріали справи також не містять.
Перевіривши здійснений прокурором розрахунок, суд констатує, що його здійснено арифметично вірно.
За таких обставин, заявлений позов в даній частині вимог також підлягає задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 668 364,25 грн. інфляційні втрати, 123 753,02 грн. - 3% річних за вказаний період прострочення.
Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частинами 1-2 ст. 74 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За змістом частин 1-3 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому вони підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:
Сплачена Львівською обласною прокуратурою сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №1175 від 09.05.2025р. на суму 24 041,16 грн.
З урахуванням вимог ст.ст. 123, 126, 129 ГПК України, за наслідками розгляду справи з відповідача на користь Львівської обласної прокуратури також підлягає стягненню судовий збір в сумі 24 041,16 грн.
Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити повністю.
2.Стягнути з Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив «Виговського-29» (місцезнаходження: Україна, 81555, Львівська обл., Городоцький р-н, село Косівець, вулиця Комарянська, будинок 4; ідентифікаційний код 41737820) до місцевого бюджету на користь Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (місцезнаходження: Україна, 79008, Львівська обл., місто Львів, площа Ринок, будинок 1; ідентифікаційний код 34814859), отримувач - ГУК у Львівській області/м.Львів, код отримувача - 38008294, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), номер рахунку - UA668999980314131921000013933, код класифікації доходів бюджету - 24170000) кошти в сумі 2 003 430,06 грн. , з яких: 1 211 312,79 грн. величина пайового внеску, 668 364,25 грн. інфляційні втрати, 123 753,02 грн. - 3% річних.
3.Стягнути з Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив «Виговського-29» (місцезнаходження: Україна, 81555, Львівська обл., Городоцький р-н, село Косівець, вулиця Комарянська, будинок 4; ідентифікаційний код 41737820) на користь Львівська обласна прокуратура (місцезнаходження: Україна, 79005, Львівська обл., місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19; ідентифікаційний код 02910031, банк платника Державна казначейська служба України, м. Київ, UA138201720343140001000000774) 24 041,16 грн. судового збору.
4.Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повне рішення складено 30.10.2025 р.
Суддя Король М.Р.