79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
22.10.2025 Справа № 914/2002/25
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу
за позовом: Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича
до відповідача: Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м.Львові
про стягнення 2000029,00 грн шкоди,
представники:
позивача: не з'явився,
відповідача: Цунівська А.І.,
Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича (надалі - ФГ Бурки В.В.) 30.06.2025р. звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові про стягнення 2 000 029,00 грн, з яких: 29, 00 грн матеріальної шкоди та 2 000 000, 00 грн моральної шкоди.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.07.2025р. позов ФГ Бурки В.В. повернуто.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.08.2025р. скасовано ухвалу Господарського суду Львівської області від 14.07.2025р., справу передано для продовження розгляду в Господарський суд Львівської області.
Після надходження матеріалів №914/2002/25 до Господарського суду Львівської області, відповідно до проведеного 21.08.2025р. автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано для розгляду судді Король М.Р
Враховуючи вищевикладене, ухвалою суду від 25.08.2025р., суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначити на 24.09.2025р.; явку представників учасників справи у підготовче засідання визнано обов'язковою.
Хід справи викладено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.
26.08.2025р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання без участі представника (вх.№22244/25).У вказаному клопотанні зазначено, що всі вимоги та доводи, викладені в позовній заяві, позивач підтримує в повному обсязі.
29.08.2025р. до господарського суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 25.08.2025р. (вх.№22605/25).
02.09.2025р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№22920/25).
03.09.2025р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№23024/25).
09.09.2025р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив (вх.№23626/25).
Протокольною ухвалою суду від 24.09.2025р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.10.2025р.
Позиція позивача:
Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича звернулося до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові про стягнення 2 000 029,00 грн, з яких: 29,00 грн матеріальної шкоди та 2 000 000, 00 грн моральної шкоди, що обґрунтована протиправною бездіяльністю Територіального управління Державного бюро розслідувань (м.Львів) через невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою позивача від 11.02.2022 року за вих.№39.
В обґрунтування позову зазначено також, що в результаті незаконних, на думку позивача, дій ТУ ДБР у м. Львові при розгляді заяви ФГ Бурки В.В. від 11.02.2022р. за вих. №39, заявник зазнав приниження честі, гідності, ділової репутації. Крім того, зазначено про те, що було порушено нормальні ділові зв'язки через неможливість продовження активної підприємницької діяльності для забезпечення діяльності фермерського господарства, порушено стосунки з оточуючими людьми, так як всі родичі та знайомі глузують, стверджуючи, що фермерське господарство не веде свою діяльність в межах закону, адже кожне рішення органу державної влади, яким відмовлено господарству в задоволенні вимог говорить, що такі вимоги є незаконними.
Представник ФГ Бурки В.В. вважає, що такими діями ТУ ДБР у м.Львові фермерському господарству завдано моральної шкоди та просить стягнути на його користь відшкодування цієї шкоди у розмірі 2 000 000,00 гривень. Матеріальна шкода в розмірі 29,00 грн полягає у витратах, які позивач поніс у зв'язку з направленням на адресу Личаківського районного суду м. Львова скарги на невнесення працівниками ДБР відповідних відомостей на підставі заяви про вчинене кримінальне правопорушення.
У відповіді на відзив позивач ствердив, що надав до позовної заяви докази на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди відповідачем, який не спростував відсутність його вини в завданні шкоди. Позивач вважає, що відповідач повинен був захистити порушені права позивача та повинен визнати позов.
Позиція відповідача:
Вважає, що позивачем не доведено обставин завдання моральної шкоди, та не обґрунтовано, які саме дії призвели до виникнення деліктних правовідносин, вимоги про відшкодування моральної шкоди, на думку відповідача, обґрунтовані виключно загальними абстрактними твердженнями про приниження честі, гідності та ділової
репутації.
За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, пояснень представника відповідача, суд встановив наступне.
В обґрунтування позову зазначено, що ФГ Бурки В.В. 11.02.2022р. звернулося до Державного бюро розслідувань (далі - ДБР) із заявою вих. № 39.
ДБР листом від 17.02.2022р. проінформувало Бурку В.В. про направлення вказаної заяви за належністю для розгляду в межах чинного законодавства до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові (далі - ТУ ДБР у м. Львові).
ТУ ДБР у м. Львові повідомило заявника, що з його звернення не встановлено підстав для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР).
Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 05.04.2022р. у справі № 463/1716/22 зобов'язано уповноважену особу ТУ ДБР у м. Львові внести до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення на підставі заяви ФГ Бурки В.В. від 11.02.2022р.
ТУ ДБР у м. Львові виконано вимоги ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 05.04.2022р. у справі № 463/1716/22 та внесено відомості до ЄРДР на підставі заяви Бурки В.В. від 11.02.2022р.
Представник ФГ Бурки В.В. вважає, що такими діями ТУ ДБР у м. Львові фермерському господарству завдано моральної шкоди та просить стягнути на його користь відшкодування цієї шкоди у розмірі 2 000 000,00 гривень. Матеріальна шкода в розмірі 29,00 грн. полягає у витратах, які позивач поніс у зв'язку з направленням на адресу Личаківського районного суду м. Львова скарги на невнесення працівниками ДБР відповідних відомостей на підставі заяви про вчинене кримінальне правопорушення.
Позивач вказує про грубе порушення норм ст.ст. 40, 55, 56 Конституції України та норм Кримінального процесуального кодексу України з боку відповідача.
Проте, на переконання відповідача, зазначені обставини не вказують на наявність в діях ТУ ДБР у м. Львові ознак заподіяння позивачу матеріальної і моральної шкоди.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Відповідно до ст.56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин першої та другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів є, як відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до ст.23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні ділової репутації юридичної особи.
За положеннями статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно зі ст.1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статі. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Згідно з ч.1 ст.1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до ч.6 ст.1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Зі змісту наведених правових норм слідує, що зобов'язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Так, виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди юридичній особі, завданої органами державної влади, саме позивач має довести на підставі належних і допустимих доказів, які втрати немайнового характеру настали в позивача.
Тобто, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач має довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
На обґрунтування позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди позивач наголосив, що ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 05.04.2022р. у справі №463/1716/22 підтверджується порушення закону зі сторони відповідача.
Так, позивач зауважив, що не зміг захистити свої права, в результаті чого йому спричинено матеріальну та моральну шкоду, що полягала в затраті коштів на направлення поштою скарги, приниження ділової репутації, порушенні нормальних ділових зв'язків через неможливість активної діяльності, стосунків з оточуючими людьми, які стверджують, що фермерське господарство позивача не знає норм чинного законодавства, не веде свою діяльність в межах закону.
Однак, на підтвердження завдання позивачу моральної шкоди останнім до позовної заяви не надано жодних належних та допустимих доказів щодо завдання такої шкоди.
Також, позивачем не надано розрахунку розміру заявленої до відшкодування суми моральної шкоди, з якого позивач виходив при визначенні заявленої до стягнення суми.
Так, суд вказує, що позивачем не надано доказів, що внаслідок дій Державного бюро розслідувань було: порушено ділові зв'язки та не вказано, які це саме ділові зв'язки, з якими особами; неможливо продовжувати активну підприємницьку діяльність; порушено стосунки з оточуючими людьми, які глузували з позивача.
Щодо самого розміру заявленої позивачем моральної шкоди в сумі 2 000 000,00 грн, суд вказує, що і в цій частині позивач належним чином не обґрунтував своєї вимоги, не надав розрахунку чи критеріїв, з яких він виходив при визначенні заявленої до стягнення суми.
Із урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем позовної вимоги про стягнення з відповідача 2 000 000,00 грн. моральної шкоди, у зв'язку з чим у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Щодо позовних вимог про стягнення 29,00 грн. матеріальної шкоди, яка полягає в понесених позивачем витратах на направлення скарги до Личаківського районного суду міста Львова про невнесення працівниками Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові, відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви позивача від 11.02.2022р. за вих. №39, суд вказує на наступне.
Процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, можуть бути стягнуті шляхом подання відповідної заяви; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством.
Таким чином, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 29,00 грн., оскільки дані витрати не є збитками, а відносяться до судових витрат у справі №463/1716/22, що розподіляються за правилами, встановленими процесуальним законодавством.
Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, позивач не надав будь-яких доказів, які б підтверджували, що внаслідок неправомірних дій Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові, Фермерському господарству Бурки Віталія Володимировича завдано будь-яку шкоду, зокрема, моральну та в чому конкретно виразилась така шкода.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, усі інші твердження та доводи позивача не спростовують вищевикладених висновків суду, отже, позовні вимоги є необґрунтовані та не підлягають задоволенню.
Враховуючи положення ч.1 ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України», у рішенні від 18.07.2006р. та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010р. зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Відповідно до частини 2 статті 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Зважаючи на те, що п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, правові підстави для стягнення з відповідача в дохід державного бюджету судового збору відсутні, оскільки позов задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Відмовити в позові повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повне рішення складено 30.10.2025р.
Суддя Король М.Р.