ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.10.2025Справа № 910/8580/25
За позовом фізичної особи-підприємця Голосай Юрія Васильовича
до Товариства з обмеженою відповідальністю «РАЙЕРИНГ»
про стягнення заборгованості за договором про надання послуг №11-03/25 від 11.03.2025 в розмірі 49 009,68 грн
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Фізична особа-підприємець Голосай Юрій Васильович звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РАЙЕРИНГ» про стягнення заборгованості за договором про надання послуг №11-03/25 від 11.03.2025 в розмірі 49 009,68 грн, з яких: 45 000, 00 грн основний борг, 270, 00 грн 3% річних, 949, 68 грн інфляційні втрати, 2 790, 00 грн пеня.
Позовні вимоги, з посиланням на ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 611, 613, 625, 629, 901, 903, 905 Цивільного кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків за договором про надання послуг №11-03/25 від 11.03.2025, в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2025 позов залишено без руху.
16.07.2025 від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі №910/8580/25. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
22.08.2025 від представника позивача, на виконання вимог ухвали суду, надійшла виписка банку про рух коштів між позивачем та відповідачем.
Також 22.08.2025 від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи акту приймання-передачі наданих послуг, згідно якого сума витрат на правничу допомогу позивача складає 17 500, 00 грн.
Про розгляд даної справи відповідач був повідомлений ухвалою суду від 21.07.2025, яка отримана останнім у його електронному кабінеті, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи 21.07.2025 о 18:18 год.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.
За відсутності відзиву від відповідача суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Беручи до уваги наведене вище та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об?єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з?ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об?єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
11.03.2025 між позивачем (надалі - виконавець) та відповідачем (надалі - замовник) було укладено договір про надання послуг № 11-03/25 від 11.03.2025 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, у порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язується виконати власними силами і засобами інформаційно-консультаційні послуги, а саме: консультування з питань отримання ліцензії на наркотичні засоби та прекурсори (ДК 021:2015:79130000-4 Юридичні послуги, пов'язані з оформленням і засвідченням документів), згідно калькуляції (додаток №1).
Згідно з п. 1.2. договору, завершення послуг за даним договором підтверджується актом здачі-приймання виконаних послуг (надалі - акт).
Послуги за цим договором надаються виконавцем шляхом організації очних зустрічей, вебінарів (онлайн за допомогою Інтернету) (п. 1.3. договору).
Пунктом 2.1. договору сторони визначили, що вартість послуг виконавця з даним договором становить 65 000, 00 грн.
Відповідно до п. 2.2. договору, оплата послуг виконавця здійснюється шляхом перерахування суми, вказаної в п. 2.1. цього договору на банківський рахунок виконавця.
Згідно з п. 2.3. договору, по виконанню робіт сторони підписують акт приймання-передачі наданих послуг. Ціна договору - тверда.
Відповідно до п. 3.1. договору, розрахунки здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на поточних рахунок виконавця протягом 20 банківських днів з дати підписання акту виконаних послуг.
Передача виконаних послуг виконавцем і приймання їх замовником оформлюється актом виконаних послуг, який складає виконавець. Замовник зобов'язаний підписати подані виконавцем акти виконаних послуг або надати обґрунтовану письмову відмову від їх підписання протягом 5 днів з дня одержання. У разі ненадання замовником обґрунтованої відмови від підписання актів виконаних послуг у вказаний строк, послуги згідно даних актів виконаних послуг вважаються виконаними та прийнятими замовником і підлягають оплаті (п. 3.2. договору).
Згідно з п. 4.1. договору, початок виконання послуг з дня підписання договору до 31.12.2025, в будь-якому випадку до повного виконання сторонами послуг.
Відповідно до п. 5.1. договору замовник зобов'язаний:
- своєчасно та в повному обсязі сплачувати за виконані послуги в порядку, передбаченому розділом 3 цього договору (пп. 5.1.1. п.5.1. договору);
- здійснювати приймання виконаних виконавцем послуг в порядку, передбаченому розділом 3 цього договору (пп. 5.1.2. п.5.1. договору).
Згідно з п. 6.3. договору, у разі порушення строків оплати виконаних послуг, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплачених послуг за кожний день прострочення.
Цей договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2025 (п. 15.1. договору).
Так, на виконання умов договору, позивач надав, а відповідач прийняв інформаційно-консультаційні послуги на загальну суму 65 000, 00 грн, що підтверджується актом здачі-приймання послуг від 30.03.2025 (а.с. 42 на звороті).
Вказаний акт підписаний та скріплений печатками з обох сторін без зауважень та заперечень.
Відповідно до п.3 та п.4 акту здачі-приймання послуг від 30.03.2025, сторони не мають одна до одної жодних претензій. Даний акт є підставою для проведення розрахунків за договором (а.с. 42 на звороті).
У свою чергу, відповідач 16.04.2025 здійснив часткову оплату наданих послуг у розмірі 20 000, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №3456 від 16.04.2025 (а.с. 44).
Проте, як зазначає позивач, інформаційно-консультаційні послуги на суму 45 000, 00 грн відповідачем оплачені не були.
19.06.2025 позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою за вих. № 28/05 від 28.05.2025 (а.с. 45), в якій просив відповідача протягом 5 календарних днів сплатити суму боргу в розмірі 45 000, 00 грн за надані послуги, що підтверджується описом вкладення в цінний лист, накладною АТ «Укрпошта» №0308300109173 та фіскальним чеком від 19.06.2025 (а.с. 46).
Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем свого грошового зобов'язання за договором про надання послуг в частині своєчасної та повної оплати наданих інформаційно-консультаційних послуг, з огляду на що, позивач просить суд стягнути з відповідача 45 000, 00 грн основного боргу, 270, 00 грн 3% річних, 949, 68 грн інфляційних втрат, 2 790, 00 грн пені.
В силу положень ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір укладений між позивачем та відповідачем за своєю правовою природою є договором про надання послуг, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.
Положеннями ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно зі ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
У силу положень ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу послуги на загальну суму 65 000, 00 грн, що підтверджується актом здачі-приймання послуг від 30.03.2025 (а.с. 42 на звороті).
Відповідно до п.3 та п.4 акту здачі-приймання послуг від 30.03.2025, який підписаний та скріплений печатками з обох сторін без зауважень та заперечень, сторони не мають одна до одної жодних претензій. Даний акт є підставою для проведення розрахунків за договором.
Відповідно до п. 3.1. договору, розрахунки здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на поточних рахунок виконавця протягом 20 банківських днів з дати підписання акту виконаних послуг.
Отже, відповідач мав оплатити отримані інформаційно-консультаційні послуги на суму 65 000, 00 грн до 25.04.2025 включно (30.03.2025 (сторонами підписано акт здачі-приймання послуг) + 20 банківських днів).
Як убачається з матеріалів справи, 16.04.2025 відповідач здійснив часткову оплату наданих послуг у розмірі 20 000, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №3456 від 16.04.2025 (а.с. 44).
Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року в справі № 911/3685/17.
Суд розцінює часткову оплату наданих послуг відповідача, як визнання ним основного боргу.
Разом з тим, доказів сплати відповідачем суми грошових коштів у розмірі 45 000, 00 грн матеріали справи не містять та відповідачем, у порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, суду таких доказів надано не було.
Згідно ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми заборгованості за надані інформаційно-консультаційні послуги за договором в розмірі 45 000, 00 грн є обґрунтованими.
Крім цього, за порушення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача 270, 00 грн 3% річних за загальний період з 28.04.2025 по 09.07.2025 та 949, 68 грн інфляційних втрат за загальний період з травня по червень 2025 року.
Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.
Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 №910/13071/19.
Перевіривши розрахунок 3% річних, наданий позивачем у розмірі 270, 00 грн за загальний період з 28.04.2025 по 09.07.2025, судом встановлено, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Також перевіривши розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем у розмірі 949, 68 грн за загальний період з травня по червень 2025 року, судом встановлено, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Крім цього, за порушення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача 2 790, 00 грн пені за загальний період з 28.04.2025 по 09.07.2025.
За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
За ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України (чинним на момент виникнення правовідносин) штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України (чинним на момент виникнення правовідносин), у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України (чинним на момент виникнення правовідносин).
Згідно з п. 6.3. договору, у разі порушення строків оплати виконаних послуг, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплачених послуг за кожний день прострочення.
Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем у розмірі 2 790, 00 грн за загальний період з 28.04.2025 по 09.07.2025, судом встановлено, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених сум не надав.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 45 000, 00 грн основного боргу, 270, 00 грн 3% річних, 949, 68 грн інфляційних втрат, 2 790, 00 грн пені.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Також позивач просить стягнути з відповідача витрати за надану правничу допомогу в сумі 17 500, 00 грн.
Згідно із ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частини 1 та 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що:
- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;
- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Позивачем на підтвердження понесення витрат на правову допомогу долучено до матеріалів справи: копію договору про надання професійної правничої допомоги від 09.07.2025, копію ордеру серії АА № 1600128 від 09.07.2025, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 003119 від 30.11.2015 та акт приймання-передачі наданих послуг №21-08/25 від 21.08.2025 на суму 17 500, 00 грн (а.с. 70).
Відповідно до визначення, наведеного у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд враховує, що у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару). Частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис».
Частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Такі висновки щодо застосування статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
Разом з тим відповідачем клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги не заявлялось.
При цьому, судом враховано, що заявлений до відшкодування розмір судових витрат не є надмірним та завищеним, оскільки відповідає як принципам матеріального (договірного) права, так і процесуального права (оскільки висвітлює затрати по роботі адвоката у даній справі), що відповідає правовим позиціям, викладеним Верховним Судом у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та у постановах від 25.04.2018 у справі №922/3142/17, від 02.05.2018 у справі №910/22350/16, від 11.06.2018 року у справі №923/567/17.
Беручи до уваги підтвердження позивачем правового статусу адвоката, надання доказів фактичного надання правничої допомоги на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, суд дійшов висновку про обґрунтованість поданої заяви, в зв'язку з чим, судом покладаються на відповідача витрати позивача на правову допомогу в розмірі 17 500, 00 грн.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РАЙЕРИНГ» (02121, місто Київ, вулиця Кам'янська, будинок 77, ідентифікаційний код 44569893) на користь фізичної особи-підприємця Голосай Юрія Васильовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 45 000 (сорок п'ять тисяч) грн 00 коп. основного боргу, 270 (двісті сімдесят) грн 00 коп. 3% річних, 949 (дев'ятсот сорок дев'ять) грн 68 коп. інфляційних втрат, 2 790 (дві тисячі сімсот дев'яносто) грн 00 коп. пені, 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору та 17 500 (сімнадцять тисяч п'ятсот) грн 00 коп. витрат на правову допомогу.
3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя Я.А. Карабань