ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.10.2025Справа № 910/12205/25
Суддя Господарського суду міста Києва Мандриченко О.В., розглянувши, без виклику представників сторін,
заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр Н";
про забезпечення позову.
У справі № 910/12205/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр Н";
до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (відповідач 1);
Акціонерного товариства "Газпромбанк" (відповідач 2);
про стягнення 16 482 058 953,83 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Епіцентр Н" (далі також - позивач, заявник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (далі також - відповідач 1) та Акціонерного товариства "Газпромбанк" (далі також - відповідач 2, АТ "Газпромбанк") про солідарне стягнення 16 482 058 953, 83 грн, що еквівалентно 439 252 827,27 доларам США.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 вирішено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 910/12205/25, справу розглядати за правилами загального позовного провадження, а судове засідання призначити на 28.10.2025.
27.10.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Епіцентр Н" подало до господарського суду заяву про забезпечення позову, в якій просить:
- накласти арешт на усе та будь-яке майно Російської Федерації, в межах суми позовних вимог, а саме в розмірі 16 482 058 953,83 грн., що є еквівалентом від 439 252 827,27 доларів США;
- накласти арешт на грошові кошти, що належать Російській Федерації, в межах суми позовних вимог, а саме в розмірі 16 482 058 953,83 грн., що є еквівалентом від 439 252 827,27 доларів США, які знаходяться на рахунках в будь-яких банківських установах або в інших кредитно-фінансових установах;
- накласти арешт на усе та будь-яке майно Акціонерного товариства "Газпромбанк" (ідентифікаційний код юридичної особи: 1027700167110; Російська Федерація, 117420, м. Москва, вул. Намьоткіна, буд. 16, корп. 1), в межах суми позовних вимог, а саме в розмірі 16 482 058 953,83 грн, що є еквівалентом від 439 252 827,27 доларів США;
- накласти арешт на грошові кошти, що належать Акціонерному товариству "Газпромбанк" (ідентифікаційний код юридичної особи: 1027700167110; Російська Федерація, 117420, м. Москва, вул. Намьоткіна, буд. 16, корп. 1), в межах суми позовних вимог, а саме в розмірі 16 482 058 953,83 грн, що є еквівалентом від 439 252 827,27 доларів США, які знаходяться на рахунках в будь-яких банківських установах або в інших кредитно-фінансових установах.
Обґрунтовуючи свою заяву про забезпечення позову, заявник вказує, що невжиття заходів забезпечення позову у даній справі істотно ускладнить чи взагалі зробить неможливим виконання рішення за рахунок відповідачів, з огляду на те, що добровільне виконання рішення суду відповідачами є невірогідним, і відповідачі позбавляються активів, за рахунок яких може бути виконане судове рішення.
Зокрема, позивач зазначає, що добровільне виконання відповідачами рішення у цій справі є невірогідним, оскільки відповідачі не визнають факту завдання збитків, продовжують неправомірну поведінку та вчиняють дії, які свідчать про здійснення значних витрат на інші, не відшкодування завданої шкоди, цілі.
Так, позивач вказує, що Російська Федерація на законодавчому рівні закріпила намір та можливість не виконувати судові рішення іноземних судів, покладаючись на розсуд Конституційного Суду Російської Федерації, про що вказано в доповненнях до ст. 125 Конституції Російської Федерації. Крім того, Російська Федерація не визнає завдання збитків внаслідок військових дій в Україні та відповідно вказує про відсутність намірів їх відшкодувати, про що публічно зазначають високопосадовці РФ.
Також, заявник вказує на систематичну свідому неправомірну поведінку АТ "Газпромбанк", яка полягає у наступному: продовження обслуговування своїх клієнтів (в тому числі військових частин) у звичайному режимі після 24 лютого 2022 року, надання так званих "кредитних канікул" військовослужбовцям, які беруть участь у війні, надання кредитів таким військовослужбовцям та емітацію зарплатних карток для "силових структур" РФ, розуміючи наслідки фінансування військових дій РФ. Такі дії АТ "Газпромбанк", на переконання позивача, підтверджують заперечення своєї відповідальності АТ "Газпромбанк" за завдання збитків, з чого слідує невірогідність добровільного виконання рішення суду про їх стягнення.
На підтвердження відсутності наміру добровільно відшкодувати збитки заявник також зазначає про значні витрати АТ "Газпромбанк" після 24 лютого 2022 року на інші цілі: інвестування проєктів будівництва, фінансування інноваційних досліджень тощо, розмір яких значно перевищує суму позову.
Крім того, як стверджує заявник, після повномасштабного вторгнення РФ на територію України відповідачі, зокрема, АТ "Газпромбанк", вчиняє дії по відчуженню належного йому майна, за рахунок чого позивачу можуть бути компенсовані збитки.
Зокрема, позивач вказує про реалізацію прибуткових промислових потужностей Іжорського промислового майданчику у серпні 2022 року та частки в сервісі Газпромбанк Інвестиції, призначеного для роботи на фондовому та валютному ринках у липні 2022 року.
У зв'язку з наведеним, заявник прийшов до висновку, що зазначене у сукупності свідчить про істотне ускладнення або взагалі унеможливлення примусового виконання рішення суду про стягнення з відповідачів 16 482 058 953,83 грн, що еквівалентно 439 252 827,27 доларам США, у разі задоволення позову у даній справі.
Як передбачено ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Таким чином, суд приходить до висновку, про розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр Н" про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.
Господарський суд міста Києва, розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр Н" про забезпечення позову, вважає за необхідне задовольнити її з огляду на наступне.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 138 Господарського процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).
Частиною 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
У пункті 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» зазначено, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Тож, при вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Тобто особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідності вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтвердження доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Як зазначалось вище, предметом спору у цій справі є вимога про солідарне стягнення з Російської Федерації та АТ "Газпромбанк" збитків, завданих протиправними діями Російської Федерації та АТ "Газпромбанк" за допомоги та сприяння АТ "Газпромбанк", в том числі веденням та фінансуванням ведення незаконних військових дій, у розмірі 16 482 058 953,83 грн, що еквівалентно 439 252 827,27 доларам США.
На підтвердження розміру заявлених до стягнення з відповідачів збитків позивач посилається на результати судових експертиз та докази понесених додаткових витрат, які долучені заявником до позовної заяви.
Позивач вказує, що відповідачі вчиняють дії, спрямовані на ухилення від компенсації завданих ними збитків (зокрема, відчужують належне їм майно, спрямовують грошові кошти не для компенсації збитків, легалізували можливість не виконувати рішення іноземних судів), тому виконання рішення господарського суду в даній справі може бути істотно ускладнено чи взагалі неможливим.
Як вбачається із копій повідомлень, розміщених у публічному доступі в мережі Інтернет, наданих позивачем до заяви про забезпечення позову, Російська Федерація в особі офіційних представників заявляє про невизнання завданих нею збитків внаслідок військових дій в Україні та стверджує про відсутність наміру їх відшкодовувати.
Зокрема, відповідно до копій повідомлень, розміщених на веб-сайті РБК під назвою "Небензя назвал юридически ничтожным проект резолюции о репарациях Украине" та "В Кремле назвали попыткой грабежа резолюцию ООН о репарациях Украине", суд встановив, що постійний представник РФ в ООН Василь Небензя на спеціальній сесії Генеральної асамблеї ООН щодо України 14 листопада 2022 року заявив про "юридичну нікчемність" проекту резолюції ООН щодо створення міжнародного механізму відшкодування збитків, завданих агресією РФ, а репарації назвав "зручним механізмом для грабежу чергової держави".
Про аналогічне вказав й прес-секретар Президента Російської Федерації Дмитро Пєсков, коментуючи вищевказану резолюцію ООН, та заявив про відсутність намірів РФ брати участь у відновленні пошкоджених об'єктів за її межами, що слідує із копії повідомлення "Песков: резолюция о репарациях Украине - формализация грабежа России", розміщеного на веб-сайті Вести.ру.
Такі твердження офіційних представників РФ кореспондуються зі змінами до ст. 125 Конституції РФ, впровадженими у 2020 році, відповідно до яких Російська Федерація закріпила можливість не виконувати судові рішення іноземних судів, покладаючись на розсуд Конституційного Суду РФ: "Конституційний Суд Російської Федерації: у порядку, встановленому федеральним конституційним законом, вирішує питання … можливості виконання рішення іноземного чи міжнародного (міждержавного) суду, іноземного чи міжнародного третейського суду (арбітражу), що накладає обов'язки на Російську Федерацію, якщо це рішення суперечить основам публічного правопорядку Російської Федерації".
Також, як зазначив позивач та встановлено судом, АТ "Газпромбанк" на своєму офіційному веб-сайті, шляхом розміщення відповідних публікацій, заявляє про продовження надання банківських послуг військовослужбовцям після 24 лютого 2022 року, зокрема, зазначає про обслуговування своїх клієнтів, в тому числі військових частин, у звичайному режимі після 24 лютого 2022 року, надає "кредитні канікули" військовослужбовцям РФ, посилаючись на Федеральний закон РФ "Про особливості виконання зобов'язань по кредитним договорам (договорам займу) особами, призваними на військову службу по мобілізації у Збройні Сили Російської Федерації, особами, які беруть участь у спеціальній військовій операції, а також членами їх сімей та про внесення змін до окремих законодавчих актів Російської Федерації", вказує про можливість отримання кредитів військовослужбовцями РФ та емітує зарплатні картки для "силових структур" РФ.
Такі дії АТ "Газпромбанк" фактично вказують на неправомірну поведінку та заперечення відповідальності за завдання збитків.
Крім того, про відсутність у АТ "Газпромбанк" наміру добровільно відшкодувати збитки також свідчать його витрати, здійснені на інші цілі.
Судом встановлено, що відповідно до копії повідомлення "Консорциум с участием Газпромбанка и правительство ЯНАО заключили концессионное соглашение по горному туркомплексу на Полярном Урале" від 14.10.2022, розміщеного на офіційному веб-сайті АТ "Газпромбанк", останній підтвердив участь в інвестиційному проєкті з будівництва гірського туристичного комплексу Рай-Із на Полярному Уралі в жовтні 2022 року, де загальний об'єм капітальних витрат оцінюють в 13,5 млрд руб, що еквівалентно 148 млн дол. США.
До того ж, як вбачається із копій повідомлень, розміщених на офіційному веб-сайті АТ "Газпромбанк", у червні 2022 року останній вклав 600 тис. доларів США в стартап з дослідження мозкової активності, яким займається компанія-розробник QLU, що спеціалізується на надчутливих магнітних сенсорах для медичного використання, а у вересні 2023 року АТ "Газпромбанк" оголосив про фінансування проєкту будівництва та експлуатації нового приміщення художнього музею в м. Хабаровськ, загальні витрати в якому оцінені в еквіваленті 105 млн дол. США.
Враховуючи вищевказане, суд погоджується із твердженням позивача щодо невірогідного добровільного виконання відповідачами судового рішення про стягнення з них збитків.
Як вбачається із копій повідомлень, розміщених у публічному доступі в мережі Інтернет, наданих позивачем до заяви про забезпечення позову, АТ "Газпромбанк" відчужує належні йому активи.
Так, згідно копій повідомлень, розміщених на офіційному веб-сайті АТ "Газпромбанк", суд встановив, що у серпні 2022 року АТ "Газпромбанк" підтвердив реалізацію такого майна: промислових потужностей Іжорського промислового майданчика, зокрема, земельних ділянок та обладнання, який лише у 2020 році отримав чистого прибутку 8,1 млн дол. США та виручка якого зросла на 37% за період 2020-2022 р.р., відповідно до копії повідомлення "Газпромбанк продал "Росатому" промплощадку "Ижорских заводов", розміщеного на веб-сайті Ведомості.Ру, та частки в сервісі Газпромбанк Інвестиції - сервісі для роботи на фондовому і валютному ринках.
Крім того, у липні 2022 року АТ «Газпромбанк» також повідомив про продаж частки в сервісі Газпромбанк Інвестиції - сервіс для роботи на фондовому та валютному ринках.
Беручи до уваги зазначене вище, суд погоджується із твердженням позивача щодо відчуження АТ "Газпромбанк" майна, за рахунок якого можуть бути компенсовані збитки у справах за позовами проти нього, в тому числі й у даній справі.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, оскільки такі обмеження господарюючого суб'єкта можуть призвести до незворотних наслідків.
Суд також зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Отже, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матимуть відповідачі необхідну суму грошових коштів, а отже застосування заходу забезпечення позову, обраного позивачем, безпосередньо пов'язано із предметом позову.
Наведені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 17.06.2022 у справі №910/2382/21, згідно із якою виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами.
Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №910/12404/21).
Верховний Суд неодноразово наголошував (у т.ч. в постановах від 09.12.2020 у справі №910/9400/20, від 21.12.2020 у справі №910/9627/20) на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.
За умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачам і знаходяться на всіх їх рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення 16 482 058 953,83 грн, що еквівалентно 439 252 827,27 доларам США доцільно накласти арешт на майно відповідачів саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.
До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22.
Таким чином, оскільки метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову, суд, з урахуванням пов'язаності заходу забезпечення позову з його предметом, вважає за необхідне заяву про забезпечення позову задовольнити повністю.
Відповідно до частини 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись ст. 136, 137, 140, 232 - 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр Н" про забезпечення позову задовольнити повністю.
2. Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Російській Федерації, які знаходяться на всіх її рахунках в усіх банківських або інших кредитно-фінансових установах, та на майно, яке належить Російській Федерації, у межах суми позову, а саме у розмірі 16 482 058 953,83 грн, що еквівалентно 439 252 827,27 доларам США.
3. Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Акціонерному товариству "Газпромбанк", які знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших кредитно-фінансових установах, та на майно, яке належить Акціонерному товариству "Газпромбанк" у межах суми позову, а саме у розмірі 16 482 058 953,83 грн, що еквівалентно 439 252 827,27 доларам США.
Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр Н" (04128, м. Київ, вул. Берковецька, 6-В, ідентифікаційний код 37963209);
Боржник 1: Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, прим. 1, основний державний реєстраційний номер юридичної особи 1037739668834);
Боржник 2: Акціонерне товариство "Газпромбанк" (117420, Російська Федерація, м. Москва, Намьоткіна, буд. 16, корп. 1, основний державний реєстраційний номер юридичної особи 1027700167110).
Ухвала є виконавчим документом, набирає законної сили 30.10.2025, дійсна для пред'явлення до виконання до 30.10.2028 та може бути оскаржена в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.
Суддя Олександр Володимирович Мандриченко