ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.10.2025Справа № 910/7356/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., за участю секретаря судового засідання Баринової О.І., розглянувши за правилами загального позовного провадження справу
за позовом Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (вул.Володимирська, буд.51-А, м.Київ, 01001; ідентифікаційний код 03366500)
до Приватного акціонерного товариства «Київстар» (вул.Дегтярівська, буд.53, м.Київ, 03113; ідентифікаційний код 21673832)
про стягнення 385 857,91 грн
За участі представників:
позивача: не з'явився;
відповідача: Машковська О.А.;
Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Київстар» про стягнення 385 857,91 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо внесення плати за використання об'єкта розміщення за договором про встановлення сервітуту № UA5777 від 01.11.2013.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
01.07.2025 від відповідача надійшли відзив на позовну заяву, а також клопотання про залучення до участі у справі Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Свобода», Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Т-КУБ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкрейн Тауер Компані» в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що договір про встановлення сервітуту № UA5777 від 01.11.2013 є припиненим 30.11.2017 у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено; з огляду на набуття 14.06.2017 чинності Законом України «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж» позивач втратив право розпоряджатися об'єктом сервітуту; саме ухилення позивача від підписання акту про припинення користування майном стало причиною нарахування останнім плати за надання обмеженого права користування житловими та нежитловими будівлями комунальної власності, в той час, коли у позивача фактично було відсутнє таке право, і об'єктивно він не міг надавати відповідні послуги. З огляду на викладене, відповідач вважає, що у нього відсутні невиконані зобов'язання перед позивачем.
03.07.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він зазначає, що договори сервітуту, укладені до набуття чинності Законом України «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж» є чинними до завершення строку їх дії, а оскільки за договором про встановлення сервітуту № UA5777 від 01.11.2013 лишились невиконані зобов'язання, позивач доводить правомірність нарахування плати за користування об'єктом сервітуту до складення і підписання акта закінчення розміщення обладнання.
07.07.2025 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких він наголосив, що ним вчинені всі необхідні дії для підписання актів закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, проте позивач ухилився від свого обов'язку щодо їх підписання. В свою чергу, з огляду на укладення ним договору сервітуту з новим балансоутримувачем майна, на якому розміщено обладнання сервітуарія, відповідач не повинен проводити демонтаж обладнання на об'єкті розміщення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2025 розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.09.2025.
02.09.2025 від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.
У підготовче засідання 11.09.2025 з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився.
У підготовчому засіданні 11.09.2025 судом було відмовлено в залученні до участі у справі Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Свобода», Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Т-КУБ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкрейн Тауер Компані» в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, з огляду на те, що зазначені особи не є сторонами договору про встановлення сервітуту № UA5777 від 01.11.2013 та не є учасниками правовідносин, що склалися між позивачем і відповідачем при його виконанні, відтак рішення у справі не може вплинути на їхні права або обов'язки. Також судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 23.10.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2025 відповідача було повідомлено про те, що підготовче засідання призначено на 23.10.2025.
У підготовче засідання 23.10.2025 з'явилися представники сторін.
У підготовчому засіданні 23.10.2025 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.10.2025.
29.10.2025 від позивача надійшла заява про проведення судового засідання за відсутності його представника. У цій заяві, також, повідомлено про те, що позивач підтримує заявлені позовні вимоги.
У судове засідання 30.10.2025 з'явився представник відповідача, представник позивача не з'явився.
Представник відповідача у судовому засіданні надав суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечував.
У судовому засіданні 30.10.2025 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника відповідача, суд
01.11.2013 між Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (підприємство) та Приватним акціонерним товариством «Київстар» (сервітуарій) було укладено договір про встановлення сервітуту № UA5777 (далі - Договір), згідно з пунктом 1.1 якого предметом цього Договору є обмежене право користування сервітуарієм частиною даху будівлі комунальної власності (далі - об'єкт розміщення), що знаходиться за адресою, зазначеною в додатку 1 до цього Договору, відповідно до пункту 1.2 Договору.
Пунктом 1.2 Договору визначено, що об'єкт розміщення використовується виключно для розміщення обладнання базових станцій стільникового зв'язку, антенно-фідерних пристроїв та телекомунікаційного обладнання, у визначеному сторонами місці, згідно із схемами розміщення, що є додатками до цього Договору.
Встановлення сервітуту підприємством сервітуарію щодо розміщення телекомунікаційного обладнання, в місцях вказаних в додатку 1 до цього Договору, оформлюється актом початку користування об'єктом розміщення на умовах сервітуту (далі - акт № 1), що з моменту його належного підписання є невід'ємною частиною даного Договору. Підписання сторонами акту № 1 свідчить про початок встановлення сервітуту (пункт 2.1 Договору).
Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до 31.10.2014 (пункт 9.1 Договору).
У додатку 1 до Договору визначено, що об'єкт розміщення знаходиться у будівлі за адресою: пр-т.Свободи, 2-а, м.Київ.
01.11.2013 сторони підписали акт початку користування майном (об'єктом розміщення) на умовах сервітуту № 1 за Договором.
24.09.2014 сторони уклали додаткову угоду № 1 до Договору, якою продовжили термін дії Договору до 31.10.2015.
Додатковою угодою № 2 від 31.12.2014 сторони виклали Договір в новій редакції, який відтоді має назву договір про встановлення сервітуту № БМС-UA 5777.
За умовами пунктів 1.1, 1.2 Договору, тут і надалі в редакції додаткової угоди № 2 від 31.12.2014, предметом цього Договору є обмежене право користування сервітуарієм частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівель комунальної власності відповідно до пункту 1.2 Договору, що знаходяться за адресами, зазначеними в додатку 1 до даного Договору (далі - об'єкт розміщення). Об'єкт розміщення використовується виключно для розміщення обладнання базових станцій стільникового зв'язку, антенно-фідерних пристроїв, телекомунікаційного обладнання та мереж (далі - обладнання), у визначеному сторонами місці, відповідно до запланованої схеми розміщення обладнання сервітуарія (додаток 2 до даного Договору).
Пунктами 3.1, 3.4, 3.5 Договору встановлено, що сервітуарій зобов'язується вносити підприємству щомісячну плату за користування об'єктом розміщення відповідно до умов Договору. Плата сплачується сервітуарієм протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунку від підприємства. Нарахування плати починається з дати укладення Договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту.
Також Договором передбачено обов'язок сервітуарія демонтувати обладнання, яке йому належить, у разі закінчення строку дії Договору (підпункт 4.1.9 пункту 4.1 Договору).
Згідно з пунктами 9.1, 9.2 Договору даний Договір вважається укладеним і набирає чинності з 01.01.2015 і діє до 31.12.2015. У разі якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії Договору, Договір вважається пролонгованим на 1 календарний рік на тих же умовах.
Припинення користування об'єктом розміщення на умовах сервітуту оформлюється актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (пункт 9.3 Договору).
01.09.2016 сторони уклали додаткову угоду № 3, якою пункт 9.2 Договору виклали в наступній редакції: «У разі якщо одна із сторін не повідомить іншу про припинення або зміну умов Договору за один календарний місяць до закінчення терміну дії Договору, Договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих же самих умовах, але не більше ніж до 30.11.2017».
Листом № 7261/05 від 28.03.2019, у відповідь на лист позивача № 062/15/19-646 від 25.03.2019 щодо сплати заборгованості за Договором, відповідач повідомив, що 01.11.2018 ним було укладено договір оренди з власником житлової будівлі, у зв'язку з чим надав підписані зі свого боку два примірники додаткової угоди та акту припинення користування майном до Договору, які просив підписати та один примірник повернути.
Вказаний лист позивач отримав 08.04.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0311324602130, проте, як зазначає відповідач, відповіді не надав, як і не повернув підписаний зі свого боку акт припинення користування майном.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що попри закінчення терміну дії Договору, обладнання відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 Договору демонтовано не було, акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту підписано не було, тому відповідно до пункту 3.5 Договору він продовжував нарахування плати, а відповідач своєчасно її сплачував до листопада 2018 року. З 01.11.2018 по 28.02.2022 заборгованість відповідача становить 385 857,91 грн, які він і просить стягнути на свою користь.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилається на те, що з 30.11.2017 Договір є припиненим у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено і він вчинив усі необхідні дії для підписання актів закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, проте позивач ухилився від свого обов'язку щодо їх підписання. При цьому, з огляду на укладення відповідачем договору сервітуту з новим балансоутримувачем майна, на якому розміщено обладнання, відповідач не повинен проводити демонтаж обладнання на об'єкті розміщення. Крім того, у зв'язку з набуттям 14.06.2017 чинності Законом України «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж» позивач втратив право розпоряджатися об'єктом сервітуту, що в сукупності свідчить про безпідставність нарахування позивачем плати за користування об'єктом розміщення.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором встановлення сервітуту, який підпадає під правове регулювання Глави 32 Цивільного кодексу України.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 395 Цивільного кодексу України одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).
Відповідно до частини 1 статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
За приписами частин 1 та 3 статті 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Сервітут - це право, яке встановлюється в інтересах однієї особи за рахунок власника майна або іншої особи, яка володіє ним на законних підставах, та за своїм правовим змістом є правом обмеженого користування.
Підставою для встановлення сервітуту є наявність обставин, які свідчать про те, що особа, яка зацікавлена у встановленні сервітуту, не може задовольнити потреби за рахунок власного майна, тобто іншим способом, як встановлення прав користування чужим майном -сервітуту.
Частинами 1, 2, 4 - 6 статті 403 Цивільного кодексу України встановлено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном; сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку; сервітут не підлягає відчуженню; сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном; сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.
Згідно з частинами 1, 3 статті 404 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Отже, при встановленні сервітуту чітко визначаються обсяг користування, спосіб користування та час користування. На відміну від зобов'язальних прав користування, зміст яких може визначатись договором, сервітутні права з огляду на їх речовий характер визначаються законом як за змістом, так і за обсягом.
Судом встановлено, що сторони уклали Договір, за яким відповідач набув право користування частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівлі за адресою: пр-т.Свободи, 2-а, м.Київ.
У матеріалах справи наявний акт початку користування майном (об'єктом розміщення) на умовах сервітуту № 1 за Договором від 01.11.2013, який відповідно до пункту 2.2 Договору підтверджує розміщення обладнання та початок використання об'єкту розміщення.
Частиною 3 статті 403 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на погоджений у пункті 3.4 Договору порядок розрахунків, зобов'язання відповідача із сплати плати за користуванням об'єктом розміщення пов'язано із отриманням рахунку позивача.
Водночас у пункті 3.5 Договору визначено, що нарахування плати починається з дати укладення Договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту.
Відповідно до пункту 9.3 Договору актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту оформлюється припинення користування об'єктом розміщення на умовах сервітуту.
У силу частини 1 статті 406 Цивільного кодексу України сервітут припиняється у разі, зокрема, відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут (пункт 2), спливу строку, на який було встановлено сервітут (пункт 3), припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту (пункт 4).
Як встановлено судом, у пункті 9.2 Договору, в редакції додаткової угоди № 3 від 01.09.2016, сторони узгодили, що у разі якщо одна із сторін не повідомить іншу про припинення або зміну умов Договору за один календарний місяць до закінчення терміну дії Договору, Договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих же самих умовах, але не більше ніж до 30.11.2017.
З огляду на викладене, Договір є припиненим з 30.11.2017.
Відповідно до частин 1, 4 статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
З наведеного слідує, що закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання».
Отже «строк дії договору» та «строк/термін виконання зобов'язання» за своїм юридичним змістом не є тотожними поняттями, та в залежності від умов договору, укладеного сторонами, останні можуть як співпадати між собою, так і бути відмінними один від одного.
Суд зауважує, що чинне законодавство не передбачає таку підставу припинення зобов'язання, що лишилось невиконаним, як закінчення строку дії договору (аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.05.2020 у справі № 910/9167/19).
Як встановлено судом, листом № 7261/05 від 28.03.2019 відповідач повідомив, що 01.11.2018 ним було укладено договір оренди з власником житлової будівлі, у зв'язку з чим надав підписані зі свого боку два примірники додаткової угоди та акту припинення користування майном до Договору, які просив підписати та один примірник повернути.
Вказаний лист позивач отримав 08.04.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0311324602130.
Обставини справи свідчать про те, що позивач відповідний акт не підписав та наголошував на тому, що оскільки обладнання відповідача не було демонтовано, то не зважаючи на закінчення строку дії Договору, обов'язок відповідача оплачувати платежі за Договором не припинився.
Однак припинення зобов'язання слід відрізняти від закінчення строку дії договору. Закінчення строку дії договору означає, що між його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов'язки, що випливали із цього договору. Але ті зобов'язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.02.2021 у справі № 908/288/20).
Цивільним кодексом України встановлено підстави припинення сервітуту, в тому числі перелік випадків безспірного припинення сервітутних прав, до яких віднесено, зокрема, припинення обставин, які були підставою для встановлення сервітуту, та сплив строку, на який його було встановлено.
Між тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач після закінчення строку Договору продовжив використовувати об'єкт розміщення та сплачував позивачу плату до листопада 2018 року.
При цьому слід зазначити, що користування особою чужим майном за відсутності договору у спірних правовідносинах чинним законодавством не передбачено.
Суд враховує, що Законом України «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж», який набув чинності 04.06.2017, визначено правові, економічні та організаційні засади забезпечення доступу до інфраструктури об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики, кабельної каналізації електрозв'язку, будинкової розподільної мережі для розташування технічних засобів телекомунікацій з метою забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні, встановлено повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування, визначено права та обов'язки осіб, які беруть участь у таких господарських відносинах.
Частиною 1 статті 16 Закону України «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж» встановлено, що доступ до інфраструктури об'єкта доступу здійснюється на підставі договору з доступу між власником інфраструктури об'єкта доступу та замовником, що укладається відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж» власник (володілець) інфраструктури об'єкта доступу (далі - власник інфраструктури об'єкта доступу) - фізична або юридична особа, у власності (володінні) якої перебуває інфраструктура об'єкта доступу або окремі її елементи.
Таким чином, з моменту набуття чинності Законом України «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж» право укладати нові договори про доступ щодо об'єктів комунальної власності наділено підприємство комунальної власності, на балансі якого знаходиться відповідний об'єкт доступу.
При цьому пунктом 2 Розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж» передбачено, що чинні на день набрання чинності цим Законом договори, предметом яких є доступ до елементів інфраструктури об'єкта доступу, діють до завершення строку їх дії на умовах, визначених такими договорами.
Суд встановив, що 01.11.2018 між Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Свобода» (орендодавець) та Приватним акціонерним товариством «Київстар» (орендар) було укладено договір оренди № UA5777, за яким орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування ділянку даху площею 3,0 кв. м житлового будинку, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Свободи, 2-А, для розміщення та експлуатації обладнання базової станції (RBS) стільникового зв'язку та антенно-фідерних пристроїв вказаної RBS.
У подальшому, у зв'язку з прийняттям співвласниками рішення про зміну моделі управління багатоквартирним будинком за адресою: м.Київ, вул.Свободи, 2-А та укладення договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком з управителем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Т-КУБ», 01.11.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Т-КУБ» (орендодавець) та Приватним акціонерним товариством «Київстар» (орендар) було укладено договір оренди № UA5777, за яким орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування ділянку даху площею 3,0 кв. м житлового будинку, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Свободи, 2-А, для розміщення та експлуатації обладнання базової станції (RBS) стільникового зв'язку та антенно-фідерних пристроїв вказаної RBS.
Судом встановлено, що об'єкт оренди за вищенаведеними договорами, є тим самим майном, обмежене право користування яким було предметом раніше укладеного із позивачем Договору, право розпорядження яким, у тому числі передавати в користування на праві сервітуту, позивач втратив.
Крім того, як вбачається із довідки відповідача № 19081/03 від 25.06.2025, основні засоби (елементи інфраструктури), що розміщені за адресою: м.Київ, пр-т.Свободи, 2-А, були відчужені ним на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкрейн Тауер Компані» за договором купівлі-продажу № 5000032/5000204_5000205_5000207_5000210_5000211_5000212 від 25.09.2021.
Отже, беручи до уваги те, що позивач не є власником або володільцем сервітуту та остаточно втратив право розпоряджатись об'єктом сервітуту та повноваження щодо укладення договорів на об'єктах інфраструктури комунальної власності в місті Києві з набуттям 04.06.2017 чинності Законом України «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж», а також з огляду на укладення відповідачем догорів оренди з об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку, а згодом з управителем багатоквартирного будинку, у якому було розміщено його майно, об'єкт розміщення обладнання за яким є тотожним об'єкту розміщення обладнання за Договором, відповідач не повинен проводити демонтаж обладнання на об'єкті розміщення.
Наведені обставини у своїй сукупності дають підстави для висновку, що відповідачем були вчинені всі необхідні дії для підписання акта закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту за Договором, проте позивач ухилився від свого обов'язку щодо його підписання, у зв'язку з чим за відсутності заперечень щодо змісту отриманого акта та/або повідомлення відповідача про відмову від його підписання з наведенням підстав для такої відмови вказаний акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту вважається підписаним обома сторонами.
Звідси суд констатує відсутність правових підстав для нарахування плати за Договором починаючи з 01.11.2018, у зв'язку із чим вимога позивача про стягнення з відповідача плати за користування об'єктом розміщення за період 01.11.2018 по 28.02.2022 у загальному розмірі 385 857,91 грн є безпідставною.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене, зважаючи на предмет та підстави позову, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.
Витрати по сплаті судового збору за подання позову в розмірі 4 630,29 грн покладаються на позивача у відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позов не підлягає задоволенню.
Враховуючи, що позивачем сплачено судовий збір в більшому розмірі, ніж передбачено законом, переплата в сумі 0,01 грн може бути йому повернута в порядку статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 30.10.2025.
Суддя Т.П. Капцова