вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
29 жовтня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/846/25
Господарський суд Закарпатської області в складі судді Сисина С.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами справу
за позовом Відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, код ЄДРПОУ - 41911214, місцезнаходження - 89425, Закарпатська область, Ужгородський район, село Баранинці, вулиця Центральна, будинок 42,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», код ЄДРПОУ - 44858321, місцезнаходження - 89421, Закарпатська область, Ужгородський район, село Сторожниця, вулиця Молодіжна, будинок 9,
про стягнення заборгованості за договором поставки у сумі 15147,00 грн,
Відділ освіти, культури, туризму, молоді та спорту Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області (далі - позивач, покупець) через систему «Електронний суд» звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою за вих.№01-10/240 від 28.07.2025 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (далі - відповідач, постачальник) заборгованості у розмірі 15147,00 грн за невиконання зобов'язань за договором поставки.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Сисина С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.07.2025.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 30.07.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами, а також в ухвалі судом сторонам встановлено строки для подання заяв по суті спору.
У постанові від 27.06.2024 у справі №759/16487/21, провадження № 61-772св24 Верховний Суд з посиланням на практику Європейського Суду з прав людини (справи «Заводнік проти Словенії», заява № 53723/13, рішення від 21 травня 2015 року, пункт 70; справа «Созонов та інші проти України», заява № 29446/12, рішення від 08 листопада 2018 року, пункт 8) зазначив, що на національні суди покладено обов'язок з'ясувати, чи були повістки або інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, суди зобов'язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення.
Відповідно до ч. 7 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Частиною 1 ст. 232 ГПК України передбачено, що судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.
Згідно з ч. 5 ст. 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
У постанові від 07.06.2024 у справі № 904/1273/23 Об'єднана палата Касаційного господарського суду зазначила, що процесуальним законодавством передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС. Вимога про надіслання судового рішення через підсистеми ЄСІТС є обов'язковою для осіб, визначених пунктом 10 Положення про ЄСІТС, та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
Згідно відповідей №13106727 і №13106842 від 29.07.2025 про наявність зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС, отриманих на запит суду із автоматизованої системи документообігу суду комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» встановлено, що позивач Відділ освіти, культури, туризму, молоді та спорту Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, код ЄДРПОУ - 41911214 та відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», код ЄДРПОУ - 44858321, мають зареєстрований електронний кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.
Враховуючи приписи ст. ст. 6 і 242 ГПК України, копія ухвали Господарського суду Закарпатської області від 30.07.2025 про відкриття провадження у справі була скерована позивачу та відповідачу в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету учасників справи.
З довідок про доставку електронного листа, які отримані з автоматизованої системи документообігу суду комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», вбачається, що документ в електронному вигляді «Ухвала про відкриття провадження (з призначенням дати)» від 30.07.2025 у справі №907/846/25 (суддя Сисин С.В.) було надіслано одержувачам позивачу та відповідачу в їх Електронний кабінет. Документ доставлено до електронних кабінетів учасників справи 30.07.2025.
В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022р. у справі №459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до «Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів виконання своїх зобов'язань за договором не представив.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
За змістом п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно приписів ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 ст. 252 ГПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Статтею 248 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з тим, згідно наказу Господарського суду Закарпатської області №02.4-08/31-к від 18.08.2025 судді Сисину С.В. надано відпустку з 25.08.2025 по 12.09.2025.
У період з 02.09.2025 по 24.09.2025 суддя Сисин С.В. був відсутнім на роботі через його тимчасову непрацездатність (про що Господарським судом Закарпатської області було проінформовано учасників справи шляхом опублікування відповідних інформацій про перебування судді на лікарняному на офіційному сайті суду).
Крім цього, згідно наказу Господарського суду Закарпатської області від 25.09.2025 №02.4-06/85-к, суддею Сисином С.В. забезпечено проходження підготовки суддів місцевих господарських судів у Національній школі суддів України впродовж періоду з 29.09.2025 по 03.10.2025.
З врахуванням таких обставин, справа №907/846/25 розглянута судом поза межами строку, визначеного у ст. 248 ГПК України.
Згідно з приписами ч. 4 та 5 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Позиція позивача
Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на укладення 05.09.2024 між Відділом освіти, культури, туризму, молоді та спорту Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області та ТОВ «Волинь НП» договору поставки №170, згідно з яким постачальник зобов'язався передати покупцю у власність товар - дизпаливо (код за ДК 021:2015 09130000-9 Нафта і дистиляти), а покупець сплатити і прийняти вказаний товар вартістю, у порядку та на умовах, визначених договором та згідно з накладними на товар. На виконання умов договору покупець згідно платіжної інструкції від 05.09.2024 №313 перерахував постачальнику кошти в загальній сумі 49985,10 грн та отримав від ТОВ «Волинь НП» скретч-картки на заправку на АЗС відповідача.
Однак, починаючи з 01.01.2025 відповідач не виконує своїх зобов'язань з передачі позивачу товару на АЗС за придбаними скретч-картками. Відтак, відповідач не виконав у повному обсязі взяті на себе зобов'язання за договором поставки №170 від 05.09.2024 та порушив погоджені строки поставки товару, що є підставою звернення в суд з позовною заявою про стягнення заборгованості за договором поставки у сумі 15147,00 грн.
Позиція відповідача
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів виконання своїх зобов'язань за договором не представив.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відтак, з врахуванням положень ч.9 ст.165, ч.2 ст.178 ГПК України, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом та зміст спірних правових відносин
05.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» та Відділом освіти, культури, туризму, молоді та спорту Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області укладено договір поставки №170 (далі - договір).
Відповідно до п.п. 1.1., 1.2., 1.3, 1.4, 3.2 договору, постачальник приймає на себе зобов?язання передати покупцю у власність товар - дизпаливо (код за ДК 021:2015 09130000-9 Нафта і дистиляти), а покупець зобов?язується сплатити і прийняти вказаний товар. Одиниця вимірювання: літри. Кількість: 990л згідно накладних на товар. Загальна сума договору, яка узгоджена сторонами, становить 49985,10 грн
Відповідно до пункту 1.5. договору відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картками) на отримання товару, відповідно до Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997 року.
Згідно пункту 2.1. договору, товар вважається переданим постачальником і прийнятий покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно умов договору.
Пунктом 4.1 договору передбачені умови оплати: оплата за товар здійснюється покупцем у національній валюті України в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника в день виписки накладної на товар; ціна одного літра товару вказується у накладній.
Пунктом 4.2 договору передбачено, що оплата товару здійснюється покупцем у національній валюті України в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на вказані у накладній реквізити постачальника.
Строк поставки товарів до закінчення терміну дії довірчих документів (скретч-карток) (пункт 5.1 договору).
Місце поставки (передачі) товарів здійснюється на АЗС постачальника шляхом заправки автомобілів покупця при пред'явленні довіреними особами покупця скретч-картки. Скретч-картки є підставою для видачі (заправки) на АЗС вказано у карті об'єму і мари товару, після чого всі обов'язки сторін по погашених скретч-картках вважаються виконаними (пункт 5.2 договору).
Умови постачання товару - самовивезення. Покупець зобов'язується отримати товар на АЗС до закінчення дії довірчого документу (пункт 5.3 договору).
Згідно з пунктом 6.2 договору покупець має право достроково розірвати договір у разі невиконання постачальником своїх зобов'язань за договором, повідомивши про це постачальника за 5 календарних днів до його розірвання; контролювати поставку товарів у строки, встановлені договором.
Згідно з пунктом 6.3 договору постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені договором та забезпечити поставку товарів, якість яких відповідає умовам договору.
Відповідно до пункту 7.1. договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором, сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором.
Пунктом 7.2 договору передбачені види порушень та санкції за них, установлені договором: за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов'язання за кожен день прострочення.
За змістом пунктів 8.1. - 8.2 договору, сторона, яка порушила зобов'язання за договором, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання за цим договором, якщо це порушення сталося внаслідок обставин форс-мажору (непереборної сили). Обставинами форс-мажору (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами цього договору. Звільнення від відповідальності за цим положенням застосовується з того моменту, коли непереборна сила стала причиною порушення зобов'язання та до моменту, коли непереборна сила припинила перешкоджати виконанню обов'язку.
Сторона, виконанню зобов'язань якої за цим договором перешкоджають обставини форс-мажору, повинна невідкладно із урахуванням можливостей технічних засобів миттєвого зв'язку повідомити іншу сторону про наявність форс-мажорних обставин та їх вплив на виконання умов договору (пункт 8.4. договору).
Згідно з пунктом 10.1. договору, він набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2024 включно та в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
На підставі виставленого відповідачем рахунку згідно платіжної інструкції №313 від 05.09.2024 року Відділом освіти, культури, туризму, молоді та спорту Баранинської сільської рали Ужгородського району Закарпатської області було оплачено придбання в ТОВ «ВОЛИНЬ НП» дизельного палива (ДП «ENERGY») на суму 49985,10 грн.
05.09.2024 ТОВ «ВОЛИНЬ НП» згідно видаткової накладної №0001/0000391 передало позивачу обумовлені договором поставки №170 від 05.09.2024 скретч-картки (талони) на отримання дизельного палива на АЗС відповідача на суму 49985,10 грн
Позивач стверджує, що у період з 05.09.2024 по 31.12.2024 Відділом освіти, культури, туризму, молоді та спорту Баранинської сільськоі ради Ужгородського району Закарпатської області шляхом заправлення автобусів, що довозять дітей до навчальних закладів населених пунктів Баранинської об'єднаної територіальної громади безпосередньо через мережу відповідача на автозаправних станціях «Укрнафта», «Авіас», «ANP» було отримано дизельне паливо в кількості 690 літрів загальною вартістю 34838,10 грн.
Однак, починаючи з 01.01.2025 відповідач не виконує своїх зобов'язань з передачі позивачу товару на АЗС за придбаними скретч-картками. Відтак, відповідач не виконав у повному обсязі взяті на себе зобов'язання за договором поставки №170 від 05.09.2024 та порушив погоджені строки поставки товару, що є підставою звернення в суд з позовною заявою про стягнення заборгованості за договором поставки у сумі 15147,00 грн (вартість недопоставлених 300 літрів дизельного палива).
Такі обставини є підставою звернення позивача у суд з позовними вимогами про стягнення з відповідача 15147,00 грн.
Правове обґрунтування і оцінка суду
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У статті 204 ЦК України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) (тут і далі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Таким чином, станом на день розгляду спору в суді його обставини оцінюються судом з огляду на правила ЦК України та ГК України, які були чинні на час виникнення спірних правових відносин.
Частинами 1, 6 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.
Аналогічні положення містяться і у ч. 1 ст. 712 ЦК України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
За приписами ч. 1 ст. 691 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом ч. 1 ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
За положеннями ст. 525 та ч. 1 ст. 526 ЦК України, ч. 1, 7 ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За змістом пункту 5.2. договору місце поставки (передачі) товарів здійснюється на АЗС постачальника шляхом заправки автомобілів покупця при пред'явленні довіреними особами покупця скретч-картки. Скретч-картки є підставою для видачі (заправки) на АЗС вказано у карті об'єму і мари товару, після чого всі обов'язки сторін по погашених скретч-картках вважаються виконаними.
Згідно з пунктом 6.3 договору постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені договором та забезпечити поставку товарів, якість яких відповідає умовам договору.
Пункт 9 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997, передбачає, що розрахунки за реалізовані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із використанням електронних платіжних засобів, паливних карток, талонів, відомостей на відпуск пального тощо) в установленому законодавством порядку. Разом з продукцією споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару.
Отже, за змістом умов договорів та пункту 9 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами вбачається, що довірчий документ - талон, є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару, після чого всі обов'язки сторін по погашених талонах вважаються виконаними, при цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в талоні.
Такі ж висновки щодо правової природи довірчого документа - талону вбачаються із пункту 3 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв'язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України 20.05.2008 N281/171/578/155 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за N805/15496. Згідно з означеною нормою талон - це спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
Оскільки умовами пунктів 5.2 і 6.3 договору поставки передбачено поставку позивачу 990 літрів дизельного палива на загальну суму 49985,10 грн, зокрема за першою вимогою покупця (позивача) на АЗС постачальника (відповідача) згідно переданих довірчих документів (скретч-карток), то матеріалами справи підтверджено, що позивач на виконання умов договорів здійснив попередню оплату вартості товару згідно умов договору, перерахувавши відповідачу 49985,10 грн згідно платіжної інструкції №313 від 05.09.2024. Також матеріалами справи підтверджено, що після перерахування відповідачу 49985,10 грн відповідно до означеної платіжної інструкції, ТОВ «Волинь НП» передало позивачу довірчі документи (скретч-картки) на отримання на АЗС відповідача 990 літрів дизельного палива згідно видаткової накладної №0001/0000391 від 05.09.2024.
Позивач стверджує про невиконання відповідачем після здійсненої попередньої оплати, зокрема з січня 2025 року своїх зобов'язань щодо поставки згідно умов договорів 300 літрів дизельного палива на загальну суму 15147,00 грн.
Після отримання матеріалів позовної заяви та ухвали суду від 30.07.2025 про відкриття провадження, відповідач не надав суду доказів виконання своїх зобов'язань за договором, не надав відзив на позовну заяву, тобто не спростував доводів позовної заяви про не поставку ТОВ «Волинь НП» позивачу згідно умов договору 300 літрів дизельного палива на загальну суму 15147,00 грн.
У пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, провадження № 12-42гс20 з посиланням на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17, вказано, що, виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.
Частиною 1 ст. 665 ЦК України визначено, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст. 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Умовою застосування положень ст. 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, при чому, доведеної до продавця (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.11.2021 у справі №910/15963/20).
У постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №910/3611/23, від 09.02.2023 у справі №910/5041/22, від 07.02.2018 у справі №910/5444/17 зазначено, що зі змісту ч. 2 ст. 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Аналогічні висновки щодо застування наведеної норми викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №910/3611/23, від 09.02.2023 у справі №910/5041/22, від 07.02.2018 у справі №910/5444/17, від 14.05.2024 у справі №916/1164/23, від 09.04.2024 у справі №909/335/23, від 27.11.2019 у справі №924/277/19.
Правова природа перерахованої суми, як попередньої оплати, визначається не лише її визначенням у платіжному документі та датою платежу, а також наявністю зустрічного зобов'язання контрагента по поставці товару на цю суму відповідно до умов договору. Так, реалізація покупцем права на вимогу про повернення суми попередньої оплати означає, що він відмовився від прийняття виконання неналежно виконаного зобов'язання. Отже після пред'явлення покупцем на власний вибір продавцю вимоги про повернення сплачених коштів в якості передплати, зобов'язання останнього по поставці товару припиняється, проте у нього виникає грошове зобов'язання з повернення коштів.
Водночас аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).
Судом встановлено, що предметом позову в даній справі є стягнення попередньої оплати на підставі ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем оплачений товар поставлено не було.
Водночас відповідач документальних доказів на підтвердження виконання ним своїх зобов'язань за договором поставки щодо фактичної поставки товару позивачу суду не надав.
Таким чином, оскільки позивач сплатив суму попередньої оплати, а відповідач не поставив товар (300 літрів дизельного палива) у строки, передбачені умовами договору поставки №170 від 05.09.2024, то у відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем (щодо повернення попередньої оплати), розмір якого у сумі 15147,00 грн підтверджений наявними у справі доказами.
Враховуючи вищевказані обставини та те, що відповідач не надав суду документальних доказів у підтвердження факту поставки ним товару позивачу, не надав суду свого контррозрахунку позовних вимог, хоча мав можливість скористатись відповідними процесуальними правами і надати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність законних та обґрунтованих підстав для стягнення з відповідача 15147,00 грн попередньої оплати за договором поставки №170 від 05.09.2024.
Щодо обґрунтованості рішення
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями ст. ст. 13 14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).
Суд також зазначає, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанови від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.
Розподіл судових витрат
Згідно платіжної інструкції №109 від 25.07.2025 при подачі позову в електронному вигляді через систему «Електронний суд» про стягнення 15147.00 грн позивачем сплачено судовий збір у сумі 2422,40 грн.
Судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).
Відтак, оскільки позовні вимоги задоволено повністю, на відповідача покладаються витрати зі сплати судового збору повністю.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 237, 238, 240, 252, 256 ГПК України, суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (код ЄДРПОУ - 44858321, місцезнаходження 89421, Закарпатська область, Ужгородський район, село Сторожниця, вулиця Молодіжна, будинок 9) на користь Відділу освіти, культури, туризму молоді та спорту Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області (код ЄДРПОУ - 41911214, місцезнаходження - 89425, Закарпатська область, Ужгородський район, село Баранинці, вулиця Центральна, будинок 42) 15147,00 (п'ятнадцять тисяч сто сорок сім гривень 00 копійок) попередньої оплати за договором поставки №170 від 05.09.2024 та 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду, згідно з частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Суддя С.В. Сисин