ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
28 жовтня 2025 року Справа №906/606/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Олексюк Г.Є.
суддя Гудак А.В.
секретар судового засідання Переходько К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вертикаль-Інвест" на рішення Господарського суду Житомирської області від 18.07.2025 (суддя Лозинська І.В., повне рішення складено 25.07.2025)
за позовом Приватного акціонерного товариства "ОТІС"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вертикаль-Інвест"
про стягнення 325638,60 грн
за участю представників:
позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився,
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 18.07.2025 позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Вертикаль-Інвест" на користь Приватного акціонерного товариства "ОТІС" 284400,00 грн боргу, 28440,00 грн пені; 3129,00 грн 3% річних; 9669,60 грн інфляційних втрат та 4 884,58 грн судового збору.
Із врахуванням п.3.1. договору в редакції додаткової угоди №1 від 21.06.2023, ч.4 ст.879 ЦК України, а також правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 02.04.2019 у справі №917/194/18, суд першої інстанції вказав, що обов'язок ТОВ "Вертикаль-Інвест" з оплати залишку вартості робіт на суму 284400,00 грн виник одразу після підписання ним заключного акта виконання робіт №6674 від 30.04.2024 на суму 170640,00 грн, не чекаючи відповідної вимоги.
З огляду на відсутність у замовника заперечень щодо якості та повноти виконаних робіт, чинності документів про їх обсяги та вартість, а також враховуючи те, що строк оплати за виконані роботи настав, суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про стягнення 284400,00 грн.
Враховуючи ст.546, 549, 611 ЦК України, положення п.9.6. договору щодо обмежувальної умови договору щодо розміру пені, здійснивши розрахунок пені в межах заявленого позивачем періоду та позовних вимог, господарський суд зазначив, що обґрунтованою до стягнення є сума пені в розмірі 28440,00 грн.
Окрім того, суд першої інстанції, перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, встановив, що їх розмір є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Разом з тим, оскільки позивач не скористався правом на збільшення позовних вимог в частині їх донарахування, задоволенню підлягають 3% річних та інфляційні втрати в межах заявлених позовних вимог, тобто 3129,00 грн та 9669,60 грн на підставі ст.625 ЦК України.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Апелянт, зокрема, вказує, що оскаржуване рішення суду не відповідає вимогам ст. 2, 13, 236 ГПК України, оскільки судом було допущено порушення норм матеріального права, не з'ясовано всіх обставин, що мають значення для справи, в результаті чого зроблено передчасні висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, а саме про наявність підстав, з якими пов'язується можливість задоволення позовної заяви про стягнення грошових коштів з відповідача.
Вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню, оскільки на момент її подання строк виконання зобов'язання з оплати за договором на поставку та монтаж ліфтового обладнання № D2N21239 на суму 284 400,00 грн ще не настав.
Скаржник зауважує, що оскільки договором не врегульовано порядок розрахунків за виконані роботи, у такому випадку підлягають застосуванню положення ч.2 ст.530 ЦК України. Разом з тим, позивач на адресу відповідача вимогу про виконання зобов'язання з оплати не направляв (направлена позивачем претензія від 07.11.2024 року не є вимогою у розумінні ч.2 ст.530 ЦК України), що свідчить про ненастання строку виконання зобов'язання з оплати та, відповідно, про передчасність тверджень позивача щодо порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань.
З огляду на викладене, апелянт зазначає, що відсутні правові підстави й для нарахування пені, суми інфляційних витрат та 3% річних.
У відповідності до ст.263 ГПК України позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому, зокрема, звертає увагу, що відповідач не заперечує щодо якості та повноти виконаних робіт, чинності документів про їх обсяги та вартість, а також факту отримання претензії позивача №124-НО від 07.11.2024.
Разом з тим, із посиланням на правову позицію Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 05.09.2022 у справі №1519/2-5034/11 вказує, що аналіз норми ст.530 ЦК України свідчить, що вказана стаття взагалі не містить опису форми вимоги, яку кредитор повинен пред'явити боржнику, а тому вимога може бути пред'явлена в будь-якій формі, в тому числі, у вигляді претензії чи навіть позовної заяви.
Також позивач зазначає, що зобов'язання відповідача щодо оплати вартості робіт виникли негайно з моменту підписання сторонами документів про обсяги виконаних робіт та їх вартість (актів виконаних робіт, які наявні в матеріалах справи), що узгоджується з положеннями ст.854, 879 ЦК України.
Позивач просив оскаржуване рішення Господарського суду Житомирської області від 18.07.2025 залишити без змін, апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.
У судове засідання, призначене на 28.10.2025 року, сторони не забезпечили явку уповноважених представників, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
При цьому, позивач та відповідач, керуючись ст.42 ГПК України, заявили клопотання про розгляд апеляційної скарги за відсутності їх представників.
Згідно з ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи приписи ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, приймаючи до уваги відповідні клопотання сторін, та той факт, що їх явка в судове засідання обов'язковою не визнавалася, а також те, що правові позиції сторін, викладені в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу і про їх зміну будь-яких заяв або клопотань вони не подавали, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представників сторін.
Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01.02.2022 між Приватним акціонерним товариством "Отіс" (постачальник) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Вертикаль-Інвест" (замовник) укладено договір на поставку та монтаж ліфтового обладнання №D2N21239 (а.с.18-28), за умовами п.1.1 якого постачальник зобов'язується поставити ліфтове обладнання (далі - обладнання) та провести монтажно-налагоджувальні роботи щодо поставленого обладнання за адресою: м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 25 (далі - роботи), а замовник зобов'язується прийняти обладнання, виконані роботи та сплатити постачальнику вартість обладнання та робіт за ціною та в порядку, визначеними договором.
Пунктом 1.3 договору передбачено, що договір є змішаний. До правовідносин, врегульованих договором, застосовуються норми законодавства, що регулюють поставку (купівлю-продаж) та підряд.
Відповідно до п.2.1., 2.1.1. договору, загальна вартість договору становить 4760760,00 грн, в тому числі 793460,00 грн ПДВ. Загальна вартість включає: вартість обладнання, вартість транспортування на об'єкт, вартість монтажно-налагоджувальних робіт, ПДВ.
Згідно з п. 2.6, 2.7 договору вартість обладнання, що постачається за договором складає 4191960,00 грн. Вартість робіт становить 568800,00 грн.
Пунктом 3.1 договору сторони погодили, що розрахунки за договором здійснюються шляхом поетапної оплати за поставку обладнання та виконання робіт.
Акт виконаних робіт готує постачальник і передає для підписання уповноваженому представнику замовника в термін не пізніше 25 числа звітного місяця (п.5.8 договору).
У відповідності до п.5.9 договору, уповноважений представник замовника протягом 5 робочих днів перевіряє обґрунтованість акта та підписує його в частині фактично виконаних обсягів робіт або направляє письмові заперечення постачальнику із зазначенням причини відмови у підписанні акту.
Згідно з п.6.4.1 договору, замовник зобов'язаний сплатити вартість обладнання та прийнятих робіт відповідно до умов договору.
За умовами п.9.6 договору, при порушенні терміну сплати виконаних робіт замовник сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,4% вартості робіт за кожний день прострочення, але не більше 5% від загальної вартості робіт по договору.
Положеннями п.13.1 передбачено, що договір набуває сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 25.11.2023, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами його умов.
Відповідно до п.16.1. договору, договір має додатки, які є його невід'ємною частиною: додаток №1 "Технічна характеристику обладнання" (а.с.29-34), додаток №2 "Перелік підготовчих робіт" (а.с.35, 36), додаток №3 "Вимоги до умов зберігання, якості електроенергії та захисту ліфтового обладнання при виконанні будівельних робіт" (а.с.37).
21.06.2023 року сторони уклали додаткову угоду №1 до договору (а.с.38-42), згідно з п.2 якої, серед іншого, виклали пункти договору у новій редакції, зокрема:
- "2.1 Загальна вартість договору становить 6861960,00 грн, в тому числі 1143660,00 грн ПДВ";
- "2.6 Вартість обладнання, що постачається на умовах договору складає 6293160,00 грн";
- "2.7 Вартість робіт за договором становить 568800,00 грн".
Пунктом 3 додаткової угоди №1 сторони внесли зміни у п. 3.1 договору, відповідно до якого розрахунки за договором здійснюються шляхом поетапної оплати:
1-й етап - 1257588,00 грн вартості обладнання з урахуванням ПДВ сплачено станом на 02.02.2022;
2-й етап - до 70% вартості обладнання у сумі 3147624,00 грн з урахуванням ПДВ сплатити протягом 5 банківських днів після підписання цієї додаткової угоди №1;
3-й етап - до 100% вартості обладнання у сумі 1887948,00 грн з урахуванням ПДВ сплатити за два тижні до відвантаження обладнання;
4-й етап - 50% вартості робіт з урахуванням ПДВ в сумі 284400,00 грн сплатити за два тижні до відвантаження обладнання;
5-й етап - 50% вартості робіт з урахуванням ПДВ в сумі 284400,00 грн сплатити на підставі акту виконаних робіт, підписаного уповноваженими представниками сторін; акт виконаних робіт готує постачальник і передає для підписання уповноваженому представнику замовника в термін не пізніше 25 числа звітного місяця.
Згідно з видатковими накладними №344 від 29.09.2023, №364 від 19.10.2023 (а.с.43, 44), на виконання вимог договору ПрАТ "Отіс" було поставлено ТОВ "Вертикаль-Інвест" обладнання на загальну суму 6293160,00 грн.
Актами виконання робіт №100011479 від 30.11.2023 на суму 398160,00 грн, №6674 від 30.04.2024 на суму 170640,00 грн, підписаними між сторонами та скріпленими їх печатками, сторони підтвердили виконання монтажно-налагоджувальних робіт виконавцем (а.с.46, 75).
Відповідно до довідки АТ "Сітібанк" від 21.04.2025 замовник у повному обсязі сплатив вартість обладнання та 50% вартості робіт (а.с.50).
07.11.2024 року ПрАТ "Отіс" у зв'язку з невиконанням замовником обов'язку щодо оплати в розмірі 284400,00 грн звернулося до ТОВ "Вертикаль-Інвест" із письмовою претензією, в якій просило здійснити оплату за виконані ним монтажно-налагоджувальні роботи відповідно до умов укладеного договору (а.с.48).
Вказана претензія була отримана відповідачем 21.11.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, однак залишена останнім без задоволення (а.с.49).
Враховуючи несплату вказаної заборгованості замовником у добровільному порядку, ПрАТ "Отіс" звернулось з даним позовом до суду.
Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
За змістом положень статей 626, 627 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами ст.525, 526, 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правовідносини сторін виникли на підставі договору на поставку та монтаж ліфтового обладнання №D2N21239 від 01.02.2022, який за своєю правовою природою є змішаним договором, оскільки в ньому поєднано умови договору поставки і договору підряду.
Враховуючи презумпцію правомірності правочину, передбачену ст.204 ЦК України, яка не спростована жодною стороною, та відповідно відсутність обставин визнання недійсним договору, договір на поставку та монтаж ліфтового обладнання №D2N21239 від 01.02.2022 вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки та є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до положень ст.11, 202, 509 ЦК України.
Разом з тим, із врахуванням змісту позовних вимог, у спірних правовідносинах застосуванню підлягають лише норми права, що регулюють правовідносини підряду, про що вірно вказав суд першої інстанції.
Згідно з ч.1, 2 ст.837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
У відповідності до ч. 1 ст. 843 ЦК України, у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.
Замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові (ч.1 ст.853 ЦК України).
Враховуючи положення наведених вище норм законодавства, обов'язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (зокрема, шляхом надання обґрунтованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладений саме на замовника.
Відповідно до ч.1 ст.854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Згідно з ч.4 ст.882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку із виконанням постачальником взятих на себе зобов'язань згідно договору, сторони підписали акти виконання робіт №100011479 від 30.11.2023 на суму 398160,00 грн та №6674 від 30.04.2024 на суму 170640,00 грн (а.с.46, 75).
Оцінюючи вказані акти, колегія суддів вважає їх належними та допустимими доказами у розумінні ст.76, 77 ГПК України в підтвердження виконання ПрАТ "Отіс" належним чином взятих на себе зобов'язань згідно договору, оскільки вони підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками без будь-яких зауважень та застережень, що свідчить про прийняття робіт замовником.
Судами встановлено, що замовник сплатив вартість обладнання у повному обсязі та лише 50% вартості робіт, що підтверджуються довідкою АТ "Сітібанк" від 21.04.2024 (а.с. 50).
За приписами ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Положеннями ч. 4 ст. 879 ЦК України визначено, що оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.
Відповідно до п. 3.1 договору в редакції додаткової угоди №1 від 21.06.2023 розрахунки за виконані роботи за договором повинні були здійснюватися шляхом поетапної оплати:
- 50% вартості робіт з урахуванням ПДВ в сумі 284400,00 грн мали сплатити за два тижні до відвантаження обладнання;
- 50% вартості робіт з урахуванням ПДВ в сумі 284400,00 грн мали сплатити на підставі акту виконаних робіт, підписаного уповноваженими представниками сторін; акт виконаних робіт готує постачальник і передає для підписання уповноваженому представнику замовника в термін не пізніше 25 числа звітного місяця.
Відтак, із врахуванням положень ст.854, 879, 882 ЦК України та умов договору п.3.1 договору в редакції додаткової угоди №1 від 21.06.2023, обов'язок ТОВ "Вертикаль-Інвест" щодо сплати залишку вартості робіт на суму 284400,00 грн виник одразу після підписання замовником акта виконання робіт №6674 від 30.04.2024 року, що спростовує відповідні твердження апелянта про неврегулювання сторонами порядку розрахунків у договорі.
З огляду на відсутність у замовника заперечень щодо якості та повноти виконаних робіт, чинності документів про їх обсяги та вартість, а також враховуючи те, що строк оплати за виконані роботи настав згідно п.3.1. договору, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовної вимоги про стягнення 284400,00 грн заборгованості.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що претензія від 07.11.2024 року не є вимогою у розумінні ч.2 ст.530 ЦК України, у зв'язку із чим строк виконання зобов'язання не настав, а заявлені вимоги є передчасними, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
У відповідності до ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
07.11.2024 року ПрАТ "Отіс" у зв'язку з невиконанням замовником обов'язку щодо сплати коштів звернулося до ТОВ "Вертикаль-Інвест" із письмовою претензією про сплату заборгованості за виконані монтажно-налагоджувальні роботи.
Колегія суддів враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2022 у справі №1519/2-5034/11: оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту (аналогічна).
Отже, оскільки статтею 530 ЦК України не встановлено вимог щодо форми та способу пред'явлення кредитором вимоги до боржника, звернення позивача з претензією від 07.11.2024 року про сплату заборгованості слід розцінювати як належне пред'явлення вимоги у розумінні ч.2 ст.530 ЦК України. Таке звернення є додатковим підтвердженням настання у відповідача обов'язку виконати грошове зобов'язання з моменту отримання ним зазначеної претензії.
Щодо заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат колегія суддів враховує наступне.
Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.
Частиною 2 ст.625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання замовником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч.2 ст.625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити постачальнику, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 року у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (п.43 постанови).
З огляду на встановлення факту несплати відповідачем вартості виконаних монтажно-налагоджувальних робіт у повному обсязі, здійснивши перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат в межах заявлених позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову у вказаних частинах у повному обсязі та відповідно стягнення 3129,00 грн 3% річних та 9669,60 грн інфляційних втрат.
Оцінюючи наявність правових підстав для стягнення пені у спірних правовідносинах апеляційний суд вважає за необхідне вказати наступне.
Відповідно до ст.611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
У відповідності до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч.1, 2 ст.551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Відповідно до п.9.6 договору, при порушенні терміну сплати виконаних робіт замовник сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,4% вартості робіт за кожний день прострочення, але не більше 5% від загальної вартості робіт по договору.
Колегія суддів, здійснивши перевірку розрахунку заявленого до стягнення розміру пені в межах позовних вимог з урахуванням граничного розміру пені, передбаченого п.9.6. договору, вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем обґрунтовано заявлено до стягнення пеню в розмірі 28440,00 грн, а відтак позов у вказаній частині підлягає до задоволення.
У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Житомирської області від 18.07.2025 без змін, з огляду на що апеляційна скарга ТОВ "Вертикаль-Інвест" задоволенню не підлягає.
Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
Рішення Господарського суду Житомирської області від 18.07.2025 у справі №906/606/25 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вертикаль-Інвест" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена "30" жовтня 2025 р.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Гудак А.В.