ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
30 жовтня 2025 року Справа № 903/446/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Саврій В.А., суддя Крейбух О.Г. , суддя Коломис В.В.
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Волинський військовий лісгосп" на рішення Господарського суду Волинської області від 30.07.2025 у справі №903/446/25 (суддя Вороняк А.С.)
за позовом керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Маневицької селищної ради
до Державного підприємства "Волинський військовий лісгосп"
про стягнення 26337 грн шкоди
Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до ч.13 ст.8, ч.3 ст.252 та ч.ч.2, 10 ст.270 ГПК України
Рішенням Господарського суду Волинської області від 30.07.2025 у справі №903/446/25 задоволено позов керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Маневицької селищної ради до Державного підприємства "Волинський військовий лісгосп" про стягнення 26337 грн шкоди.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням Державне підприємство "Волинський військовий лісгосп" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.
Апелянт вказує, що суд першої інстанції неправомірно констатував порушення ДП "Волинський військовий лісгосп" вимог природоохоронного законодавства та поклав на нього обов'язок по відшкодуванню шкоди на підставі ст.ст. 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 1166 Цивільного кодексу України.
Скаржник вважає вказані обставини недоведеними, оскільки саме в даному конкретному випадку ДП "Волинський військовий лісгосп" вжив належних та достатніх організаційних заходів для забезпечення охорони та захисту лісу, виявлення фактів лісопорушення.
Звертає увагу, що як слідує із рапорту поліцейського Камінь-Каширського відділення поліції № 1 (с. Маневичі) Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області від 02 вересня 2025 року та акту огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 03 березня 2021 року саме працівник відповідача - майстер лісу Бережницького лісництва ДП "Волинський військовий лісгосп" Каплонюк Юрій Сергійович виявив незаконну порубку 8 дерев породи вільха сироростуча у кварталі 56 виділу 15 Бережницького лісництва, однієї берези сироростучої, однієї осики сухостійної, однієї осики сироростучої та однієї вільхи сухостійної у кварталі 57 виділу 25 Бережницького лісництва ДП "Волинський військовий лісгосп", про що відразу повідомив правоохоронні органи за лінією "102".
У подальшому, на підставі факту виявлення лісопорушення та проведеного розрахунку заподіяння шкоди ДП "Волинський військовий лісгосп" 03 вересня 2025 року скеровано до Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області письмову заяву про вчинення злочину, за результатами розгляду якої розпочато кримінальне провадження №12021030540000187 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 246 КК України.
Апелянт наголошує, що самостійне виявлення та документування лісокористувачем факту лісопорушення - це фактично виконання останнім своїх обов'язків щодо охорони та захисту лісу. А тому, у даному випадку, не можна вказувати на неналежне виконання лісокористувачем своїх обов'язків, а отже і відсутні визначені чинним законодавством підстави для покладення на нього відповідальності та обов'язку щодо відшкодування заподіяної природі шкоди.
Таким чином скаржник стверджує, що виявивши та задокументувавши незаконну порубку лісу ДП "Волинський військовий лісгосп" діяв не в порушення вимог природоохоронного законодавства, а навпаки, виконуючи свої прямі обов'язки щодо охорони та захисту лісу. Тому, оскільки на виконання своїх повноважень щодо захисту та охорони лісу ДП "Волинський військовий лісгосп" виявив та задокументував лісопорушення, в його діях відсутні такі елементи як протиправна поведінка та вина.
На підставі викладеного апелянт просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 30.07.2025 у справі №903/446/25 та винести нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Маневицької селищної ради до Державного підприємства "Волинський військовий лісгосп" у повному обсязі.
Листом від 21.08.2025 матеріали справи витребувано з Господарського суду Волинської області.
29.08.2025 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Волинський військовий лісгосп" на рішення Господарського суду Волинської області від 30.07.2025 у справі №903/446/25. Роз'яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Запропоновано позивачу у строк до 19.09.2025 подати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України.
17.09.2025 через систему "Електронний суд" від керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури Волинської області надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу,
Прокурор у відзиві зазначає, що забезпечення охорони та захисту лісів, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних порубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів, у даному випадку на ДП "Волинський військовий лісгосп", як постійного лісокористувача.
Формою протиправної поведінки відповідача є саме бездіяльність відповідача, яка полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій території.
Звертає увагу, що матеріалами кримінального провадження підтверджено та не оспорюється відповідачем факт вчинення незаконної порубки дерев на земельній ділянці, що перебуває у його постійному користуванні, факт відкриття кримінального провадження, протоколами огляду місця події тощо.
Також вказує, що матеріалами справи підтверджується та відповідачем не заперечується, що на час виявлення незаконної порубки ДП "Волинський військовий лісгосп" здійснювало управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних порубок на території лісового фонду підприємства. Однак, факт вказаного правопорушення свідчить про те, що такі заходи не були достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу.
Прокурор зазначає, що вина та протиправна поведінка відповідача полягає у тому, що всупереч вимог законодавства скаржником не виконано обов'язок щодо охорони і збереження лісового фонду, внаслідок чого відбулось незаконне вирубування дерев, чим спричинено шкоду, підтверджену висновком експерта. З огляду на зазначене у даному випадку наявні всі елементи цивільного правопорушення, які підтверджуються матеріалами, доданими до позовної заяви. Твердження відповідача про те, що у згаданих справах порушення були виявлені територіальними органами Держекоінспекції (тобто контролюючим органом) на підвідомчій лісовому господарству території, через що настала відповідальність постійного лісового користувача, є таким, що суперечить вимогам кримінального процесуального законодавства України.
На підставі викладеного просить суд апеляційну скаргу відповідача - ДП "Волинський військовий лісгосп" у справі № 903/446/25 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 30.07.2025 - без змін.
Розглядом матеріалів справи встановлено.
Камінь-Каширською окружною прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12021030540000187 від 03.09.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 Кримінального кодексу України за фактом вчинення в період часу з 01.09.2021 до 02.09.2021 невстановленими особами порубки 8 дерев породи вільха сироростуча у кварталі 56 виділу 15 Бережницького лісництва, однієї берези сироростучої, однієї осики сухостійної, однієї осики сироростучої та однієї вільхи сухостійної у кварталі 57 виділу 25 Бережницького лісництва ДП "Волинський військовий лісгосп".
Відповідно до акту огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 03.09.2021, що складено в Бережницькому лісництві зафіксовано порубки 8 дерев породи вільха сироростуча у кварталі 56 виділу 15 Бережницького лісництва, а також однієї берези сироростучої, однієї осики сухостійної, однієї осики сироростучої та однієї вільхи сухостійної у кварталі 57 виділу 25 Бережницького лісництва ДП "Волинський військовий лісгосп" (всього 12 дерев).
Факт вчинення незаконної порубки 12 дерев у Бережницькому лісництві ДП "Волинський військовий лісгосп" підтверджується протоколами огляду місця події - місць незаконних порубок дерев від 03.09.2021. Крім того, факт вчинення незаконної порубки дерев підтверджується заявою про вчинення злочину ТВО директора ДП "Волинський військовий лісгосп" ОСОБА_1 , протоколам допиту свідка ОСОБА_2 який виявив факт вчинення незаконних порубок та вказав, що вжитими заходами не вдалося встановити осіб, причетних до незаконних порубок.
В ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження Волинським відділенням Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз на підставі постанови слідчого проведено судову інженерно-екологічну експертизу за результатами якої складено висновок експерта від 06.09.2024 № 4690-Е. Згідно висновку інженерно-екологічної експертизи за результатами дослідження в обсязі поданих документів в межах спеціальних знань експерта з інженерно екологічного виду досліджень, встановлено, що розрахунок розмірів збитків, завданих внаслідок незаконної, як встановлено слідством, 12 дерев, а саме: 8 дерев породи вільха сироростуча діаметрами пнів 28 см, 32 см, 36 см, 34 см, 32 см, 44 см, 26 см, 30 см у кварталі 56 виділу 15 Бережницького лісництва, однієї берези сиро ростучої діаметром пня 22 см, однієї осики сухостійної діаметром пня 24 см, однієї осики сироростучої діаметром пня 24 см та однієї вільхи сухостійної діаметром пня 26 см у кварталі 57 виділу 25 Бережницького лісництва ДП "Волинський військовий лісгосп", який становить 26 337 грн, що задокументовано у Акті огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 03.09.2021, підтверджується.
ДП "Волинський військовий лісгосп" створений відповідно до наказу Міністра оборони України від 15.05.2019 № 233 "Про виділ із складу державного підприємства "Львівський військовий лісокомбінат" деяких структурних підрозділів і створення на їх базі державних підприємств", шляхом виділення зі складу ДП "Львівський військовий лісокомбінат" Волинського військового лісгоспу, як структурного підрозділу. Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань ДП "Волинський військовий лісгосп" належить до сфери управління Міністерства оборони України.
Згідно положень п. 6.2.2 Статуту ДП "Волинський військовий лісгосп" (затвердженого наказом Міністерства оборони України від 06.10.2021 № 309) підприємство згідно з вимогами цього Статуту та законодавства України зобов'язане виконувати норми і вимоги щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.
За матеріалами базового лісовпорядкування, проведеного Київською лісовпорядною експедицією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання Державного агентства лісових ресурсів України у 2016 році земельні ділянки, на яких відбулися незаконні порубки, перебувають у постійному користуванні ДП "Волинський військовий лісгосп", що не заперечується відповідачем.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне:
Щодо наявності порушення інтересів держави та підстав для їх представництва прокурором, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. У рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини). Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.
Згідно частиною 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Факт незвернення до суду суб'єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та, відповідно, мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що такий суб'єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Близький за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18.
Враховуючи зазначені положення законодавства, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Маневицької селищної ради окружною прокуратурою листом від 06.03.2025 № 51/1-368 вих-25 повідомлено орган місцевого самоврядування про встановлення факту незаконної рубки деревини на території ради із зазначенням розміру завданої шкоди та необхідністю вжиття відповідних заходів реагування. Однак, у відповідь на вказаний лист Маневицька селищна рада 17.03.2025 повідомила окружну прокуратуру, що збитки, завдані порушенням законодавства про охорону навколишнього середовища не відшкодовані та що радою заходи до стягнення шкоди не вживались та не будуть вживатися. Така усвідомлена пасивна поведінка органу місцевого самоврядування безумовно свідчить про неналежне здійснення своїх повноважень щодо захисту інтересів об'єднаної територіальної громади.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 вказала, що сам факт не звернення до суду суб'єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Разом із цим, на виконання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" листом від 04.04.2025 прокурором повідомлено Маневицьку селищну раду про те, що буде заявлено до Господарського суду Волинської області позов в інтересах держави до ДП "Волинський військовий лісгосп" про стягнення 26337 грн шкоди на користь органу місцевого самоврядування. Отже, володіючи відповідними повноваженнями та достовірно знаючи з повідомлення прокурора про факти заподіяння шкоди, позивачем при наявності відповідних повноважень не вжито заходів щодо стягнення збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок незаконної порубки дерев.
Таким чином матеріали справи свідчать, що позивачем протягом розумного строку не були вжиті заходи для усунення порушення інтересів держави, зокрема, останній самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави. Також позивач не оскаржив наявність підстав для представництва, як це визначено у ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру".
Відтак, маючи відповідні правомочності для звернення до суду, прокурор правомірно звернувся з даним позовом.
По суті позовних вимог колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України, усі ліси на території України, незалежно від того, на яких землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.
Таким чином, норми Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" у сфері спірних відносин, слід визнавати спеціальними відносно загальних норм Лісового або Земельного кодексу України. Ця спеціальність (особливість) визначається не обсягом нормативного регулювання загалом лісових або земельних питань, а особливістю механізму регулювання.
Приписами ст. ст. 16, 17 Лісового кодексу України визначено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування, прийнято в межах їх повноважень.
Частиною 2 статті 19 Лісового кодексу України передбачено, що постійні лісокористувачі зобов'язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів.
Положеннями ст. 63 та п. 5 ч. 1 ст. 64 Лісового кодексу України визначено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 86 Лісового кодексу України, організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, зокрема, від незаконних рубок та пошкодження. Власники лісів і постійні користувачі зобов'язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Статтею 89 Лісового кодексу України визначено, що охорону і захист лісів на території України здійснює, зокрема лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів. Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів, зокрема, від незаконних рубок (ст. 90 Лісового кодексу України).
За змістом п. 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового законодавства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Відповідно до статті 107 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, завдану ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Відтак, забезпечення охорони та захисту лісів, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних порубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів, у даному випадку на ДП "Волинський військовий лісгосп", як постійного лісокористувача.
Разом з тим, відповідачем, як постійним лісокористувачем, порушено норми статтей 19, 63, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України, а саме, відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами 12 дерев.
Колегія суддів звертає увагу, що факт незаконної порубки дерев підтверджується актом огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 03.09.2021 та протоколами огляду місця події - місць незаконних порубок 12 дерев від 03.09.2021.
Окрім того матеріалами кримінального провадження підтверджено та не оспорюється відповідачем факт вчинення незаконної порубки дерев на земельній ділянці, що перебуває у його постійному користуванні, факт відкриття кримінального провадження, протоколами огляду місця події тощо.
Матеріалами справи також підтверджується та відповідачем не заперечується, що на час виявлення незаконної порубки ДП "Волинський військовий лісгосп" здійснювало управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних порубок на території лісового фонду підприємства.
Однак, факт вказаного правопорушення свідчить про те, що такі заходи не були достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу.
Вжитими слідчими (розшуковими) діями встановити осіб винних у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України, не вдалося.
При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків.
Згідно з п. 1.6 роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього середовища" від 27.06.2001 № 02-5/744 вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника.
Тобто, позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.
Відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев породи сосна, а відтак саме відповідач на виконання вимог чинного законодавства має відшкодувати шкоду, заподіяну внаслідок допущення ним незаконної вирубки дерев.
Шкода завдана навколишньому природному середовищу внаслідок незаконного вирубування дерев повинна бути відшкодована постійним лісокористувачем.
З огляду на зазначене та положення ст. ст. 105, 107 Лісового кодексу України, ст. ст. 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, спрямованих на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних порубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев породи, а відтак, відповідач на виконання вимог чинного законодавства повинен бути притягнутий до відповідальності за правопорушення, тобто має відшкодувати шкоду, заподіяну внаслідок допущення ним незаконної вирубки дерев.
Таким чином, зважаючи на наведені вимоги законодавства, судову практику, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільне вирубування дерев, а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків.
Тобто, проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) третіми (невстановленими) особами.
Крім цього, забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 19, 63, 64, 105, 107 Лісового кодексу України ст. 1166 Цивільного кодексу України, Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постановах від 15.02.2018 у справі № 927/1096/16 та від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17 вказав, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконного вирубування та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.
Порушення вимог законодавства щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
Протиправною поведінкою є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала та полягає в тому, що: протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.
Вина та протиправна поведінка відповідача полягає у тому, що всупереч вимог законодавства ним не виконано обов'язок щодо охорони і збереження лісового фонду, внаслідок чого відбулось незаконне вирубування дерев, чим спричинено шкоду навколишньому природному середовищу.
З огляду на зазначене у даному випадку наявні всі елементи цивільного правопорушення, які підтверджуються матеріалами справи та висновком експерта від 06.09.2024 № 4690-Е.
У пункті 88 постанови від 13.05.2020 у справі №9901/93/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з вимог ч.2 ст.19, ст.ст. 63,86 ЛК України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17 та від 19.09.2018 у справі №925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №906/366/20 факт виявлення незаконної рубки лісу та відсутність безпосередньо у відповідача, як особи, зобов'язаної здійснювати контроль за збереженням лісів, будь-якої інформації з приводу даного факту та своєчасного його виявлення свідчить про наявність вини відповідача щодо неналежної охорони лісу (бездіяльність), внаслідок чого скоєно незаконне вирубування лісу. Таким чином, відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев.
Верховний Суд неодноразово висновував, що порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу. Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (постанови Верховного Суду від 18.05.2023 у цій справі № 914/669/22, від 09.08.2018 у справі № 909/976/17, від 12.09.2024 у справі № 907/181/22, від 28.09.2023 у справі № 927/32/23, від 27.03.2018 у справі № 909/1111/16, від 20.08.2018 у справі № 920/1293/16, від 23.08.2018 у справі № 917/1261/17, від 19.09.2018 у справі № 925/382/17, від 09.12.2019 у справі № 906/133/18, від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17 та інші).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.01.2025 у справі № 914/669/22.
З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача шкоди в розмірі 26337 грн є підставними та обгрунтованими, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову.
За змістом ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи “Серявін та інші проти України», “Пронін проти України», “Кузнєцов та інші проти Російської Федерації») одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").
Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і висновків суду не спростовують.
У відповідності до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наведених обставин, рішення Господарського суду Волинської області від 30.07.2025 у справі №903/446/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства "Волинський військовий лісгосп" - без задоволення.
На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст.269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Волинський військовий лісгосп" на рішення Господарського суду Волинської області від 30.07.2025 у справі №903/446/25 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.
Повний текст постанови складено 30.10.2025.
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Крейбух О.Г.
Суддя Коломис В.В.