вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" жовтня 2025 р. Справа№ 910/13354/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Мальченко А.О.
Михальської Ю.Б.
секретар судового засіданні: Романенко К.О.,
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 07.10.2025,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Полтава»
на рішення Господарського суду міста Києва
від 10.07.2025 (повний текст складено 22.07.2025)
у справі № 910/13354/24 (суддя Бойко Р.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Полтава»
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Бренд Лізинг»
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестбуд»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дженетфріт»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича
про визнання права власності на автомобіль та зняття арешту
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейд Полтава" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бренд Лізинг", з урахуванням заяви про про зміну предмету позову від 11.02.2025, про:
1) визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейд Полтава" права власності на вантажний автомобіль марки Renault моделі Kangoo номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , 2015 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , за договором фінансового лізингу ФЛТ №004 від 21.09.2017;
2) зняття (скасування) арешту з вантажного автомобіля марки Renault моделі Kangoo номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , 2015 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , та скасування його розшуку, що накладені постановами приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича від 13.09.2024 при примусовому виконанні виконавчого провадження №76043387.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем, як лізингоодержувачем, повністю виконано зобов'язанння за договором фінансового лізингу ФЛТ №004 від 21.09.2017, однак відповідач-1 ухиляється від передачі автомобіля у власність позивача.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.07.2025 по справі №910/13354/24 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення, виходив з того, що на момент подачі позову Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейд Полтава" не набуло право власності на автомобіль марки Renault моделі Kangoo номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , 2015 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , тому таке право не підлягає визнанню судом у судовому порядку.
Оскільки судом відмовлено в задоволенні вимоги про визнання права власності на автомобіль, то відповідно похідна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Полтава" про зняття (скасування) арешту із вказаного автомобіля також не підлягає задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення винесено з порушенням норм процесуального та матеріального права.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає про неправильне визначення судом першої інстанції моменту переходу права власності. Так, на думку скаржника, підписанням додаткової угоди №4 про відступлення права вимоги до нового лізиногоодержувача перейшло право вимоги передання авто у власність (підписання акту приймання-передачі), яке існувало на момент переходу цього права (підписання додаткової угоди), натомість зобов'язання з виплати лізингових платежів на момент укладення додаткової угоди вже було виконане первісним лізингоодержувачем.
Крім того, скаржник вказує, що суд першої інстанції не правильно тлумачив норми законодавства, які чітко визначають момент виникнення права власності на предмет лізингу у лізингоодержувача, та не взяв до уваги висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04.06.2025 у справі №910/7421/24.
Апелянт також не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що стаття 392 Цивільного кодексу України не може бути застосована, оскільки, на думку позивача порушення права ТОВ «ТРЕЙД ПОЛТАВА» полягало у не визнанні ТОВ «БРЕНД ЛІЗИНГ» права власності на автомобіль за договором, що виразилося в ухиленні від підписання акту про перехід права власності на предмет лізингу, що і є підставою для вжиття такого крайнього заходу як звернення з позовом до суду. Ці обставини у своїй сукупності свідчать про об'єктивне невизнання за позивачем його права власності на майно, адже лізингодавець не вчиняє жодних дій для передачі права власності на предмет лізингу.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, відповідач-2 подав відзив, у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін, наголошуючи на його законності та обґрунтованості.
Явка представників у судове засідання
Представники третіх осіб у судове засідання 07.10.2025 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (ухвали суду від 21.08.2025 та 16.09.2025) в електронний кабінет приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича.
Товариства з обмеженою відповідальністю «Дженетфріт» теж належно повідомлено про час та місце розгляду справи, оскільки кореспонденція направлялась за адресою, яка вказана в апеляційній скарзі, що підтверджується реєстром поштових відправлень суду, а саме: 49031, м. Дніпро, пр. Олександра Поля, 59.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).
Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(«Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
З огляду на викладене, оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов'язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників третіх осіб.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджено матеріалами справи, 21.09.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бренд Лізинг" (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЛА Чернігів" (після перейменування - Товариство з обмеженою відповідальністю "Дженетфріт") (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу ФЛТ №004 (надалі - договір / договір лізингу), за умовами п. 1.1 якого лізингодавець зобов'язується набути у власність вантажний автомобіль марки Renault моделі Kangoo номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , 2015 року випуску, білого кольору, (предмет лізингу), у ТОВ "Адрія", відповідно до встановленої лізингоодержувачем у замовленні специфікації та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на визначений строк за встановлену плату, визначену в Додатку №2 до договору.
Умовами договору сторони також погодили таке:
- сторони визначають договір як договір фінансового лізингу. Операція, що здійснюється за договором визначається сторонами, як фінансовий лізинг у відповідності до п. п. 14.1.97 ст. 14 Податкового кодексу України (п. 1.2);
- після підписання договору лізингодавець приступає до укладення договору поставки (купівлі-продажу) предмета лізингу з продавцем, за умови виконання лізингоодержувачем обов'язку, передбаченого пунктом 3.3 договору (п. 1.3).
- строк лізингу становить 24 місяці з дня підписання акту приймання-передачі предмету лізингу (додаток №3) (п. 2.1);
- місячний лізинговий платіж нараховується в розмірі, визначеному у додатку №1 до договору, про що оформляються акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) в частині відшкодування вартості майна та в частині сплати винагороди лізингодавцю. Акти складаються останнім днем кожного місяця протягом дії договору (п.3.1);
- загальна сума лізингових платежів, термін оплати ("дата платежів") та порядок сплати лізингоодержувачем лізингових платежів лізингодавцеві встановлюються договором та в "Графіку сплати лізингових платежів" (додаток №2), який є невід'ємною частиною договору. Сплата лізингових платежів здійснюється лізингоодержувачем не пізніше "дати платежу" шляхом перерахування належної суми на поточний рахунок лізингодавця (п. 3.2);
- лізингоодержувач зобов'язаний здійснити на користь лізингодавця попередню оплату лізингових платежів (авансовий платіж) в термін та в сумі, визначеній додатком №2 до договору (п. 3.3);
- у випадку невиконання лізингоодержувачем умов договору, передбачених п. 3.3, договір вважається таким, що втратив силу і лізингодавець звільняється від взятих на себе зобов'язань та відповідальності, передбаченої п. 10.1 договору (п. 3.4);
- всі платежі, які здійснюються лізингоодержувачем на користь лізингодавця, будуть зараховані в наступному порядку: 1) відшкодування витрат лізингодавця, які виникли в період дії договору та пов'язані з ним; 2) сплата нарахованих штрафних санкцій за порушення лізингоодержувачем умов договору; 3) сплата простроченої заборгованості з нарахованої винагороди (комісії, процентів та ін.) лізингодавця; 4) сплата простроченої заборгованості з відшкодування вартості предмета лізингу; 5) сплата поточної заборгованості з нарахованої винагороди (комісії, процентів та ін.) лізингодавця (п. 3.7);
- склад лізингових платежів погоджується сторонами самостійно, з урахуванням положень Закону України "Про фінансовий лізинг" від 16.12.1997 №723/97-ВР, Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-V, чинних у редакції на дату підписання договору та включає в себе, зокрема: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж, як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно (п. 3.9);
- лізингоодержувач зобов'язується сплачувати лізингові платежів обсязі та строки, передбачені у додатку №2 до договору (п. 3.10);
- строк передачі предмету лізингу складає 10 робочих днів з моменту перерахування лізингоодержувачем попередньої оплати лізингових платежів та надання лізингодавцю повного пакету документів згідно з додатком №5, але в будь якому разі не раніше отримання лізингодавцем предмету лізингу від продавця (постачальника) та не пізніше 2 календарних днів з дня отримання лізингодавцем предмета лізингу (п. 4.1);
- предмет лізингу, який потребує реєстрації в державних органах, реєструється на ім'я лізингодавця, у встановленому чинним законодавством України порядку (п.9.1);
- договір набирає чинності (вважається укладеним) з дня його підписання (п.15.1);
- договір діє протягом строку лізингу (п. 2.1 договору), але в будь якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по договору. З припиненням дії договору припиняються зобов'язання сторін за ним (п.п. 15.2 та 15.3 договору).
- Розділ 16 договору регулює перехід права власності на предмет договору лізингу. Зокрема п. 16.1 договору визначено, що протягом усього строку дії договору предмет лізингу є власністю лізингодавця.
- по закінченню строку лізингу або за згодою сторін закінчення строку лізингу, за умови належного виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань за договором, право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача, якщо інше не передбачено договором (п. 16.2);
- датою переходу права власності на предмет лізингу від лізингодавця до лізингоодержувача є дата підписання сторонами акта про перехід права власності. Акт про перехід права власності предмета лізингу підписується сторонами в день закінчення договору за умови сплати лізингоодержувачем лізингодавцю всіх платежів (в тому числі пені, штрафів, якщо будуть такі мати місце) відповідно до умов цього договору. В цьому випадку останній лізинговий платіж згідно додатку №2 до договору є викупною вартістю предмета лізингу (п. 16.3).
Додатком №1 до договору сторони погодили що сума лізингових платежів за договором складає 439 200,00 грн, з яких 297 216,00 грн сума лізингових платежів в частині відшкодування вартості майна з ПДВ та 141 984,00 грн сума лізингових платежів в частині сплати винагороди лізингодавцю без ПДВ.
Додатком №2 до договору сторони визначили графік платежів до договору, згідного якого лізингоодержувач у період з листопада 2017 року по жовтень 2019 року повинен був сплачувати до 28 числа місяця лізингові платежі у розмірі 12 280,00 грн (крім платежів за жовтень 2018 року, в який мав складати 27 280,00 грн, та за жовтень 2019 року, в який мав складати 12 304,00 грн).
03.11.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю "Бренд Лізинг" (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЛА Чернігів" (після перейменування - Товариство з обмеженою відповідальністю "Дженетфріт") (лізингоодержувач) складено акт приймання-передачі автотранспортного засобу (автомобіля) (марки Renault, моделі Kangoo, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , 2015 року випуску) за договором фінансового лізингу без переходу права власності від 03.11.2017.
З матеріалів справи також вбачається, що сторонами неодноразово укладались додаткові угоди до договору лізингу про внесення змін стосовно узгодження суми лізингових платежів за договором; щодо взаємної згоди припинити дію даного договору з 01.02.2019 та рішення зарахувати кошти авансового платежу в частині 78 893,00 грн в рахунок чергового платежу за договором фінансового лізингу ФЛТ №004 від 21.09.2017; щодо передачі первісним лізингоодержувачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Дженетфріт" та прийому новим лізингоодержувачем - Товариством з обмеженою відповідальністю"Трейд Полтава" на себе прав та обов'язків лізингоодавця за договором фінансового лізингу ФЛТ №004 від 21.09.2017.
Так, згідно з пунктом 2.1 додаткової угоди №4 від 16.12.2022 первісний лізингоодержувач повинен передати новому лізингоодержувачу всі документи, які засвідчують права, що передаються (зокрема договір лізингу, відповідні додаткові угоди в разі наявності) та іншу необхідну інформацію.
Підписуючи цей документ первісний лізингоодержувач засвідчує свою безумовну та незворотну згоду на передачу від первісного лізингоодержувача до нового лізингоодержувача прав та обов'язків лізингоодержувача за договором лізингу (п. 2.2 додаткової угоди №4 від 16.12.2022).
У пункті 2.4 додаткової угоди №4 від 16.12.2022 зазначено, що предмет лізингу за договором лізингу підлягає передачі від первісного лізингоодержувача до нового лізингоодержувача шляхом складання відповідного акта приймання-передачі майна.
16.12.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЛА Чернігів" (після перейменування - Товариство з обмеженою відповідальністю "Дженетфріт") (первісний лізингоодержувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю"Трейд Полтава" (новий лізингоодержувач) складено акт прийому-передачі транспортного засобу згідно з додатковою угодою №4 від 16.12.2022, в якому зафіксовано, що первісним лізингоодержувачем переданий, а новим лізингоодержувачем прийнятий наступний транспортний засіб на виконання вимог договору: вантажний автомобіль марки Renault моделі Kangoo номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , 2015 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , повною масою 2 200 кг.
У пункті 2 акту від 16.12.2022 прийому-передачі транспортного засобу згідно з додатковою угодою №4 від 16.12.2022 передбачено, що вартість транспортного засобу складає: 297 216,00 грн.
Судом першої інстанції встановлено, що 05.04.2019 постановою державного виконавця Соломянського ВДВС у місті Києві Центрального МУ Міністерства юстиції (м. Київ) було відкрито виконавче провадження №58800622 з виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/12154/18 від 25.02.2019 про зобов'язання ТОВ "Бренд Лізинг" повернути ТОВ "Інвестбуд" неповернену частину авансу відповідно до додаткової угоди від 04.04.2018 до договору фінансового лізингу ФЛО №009 від 14.02.2018 у розмірі 360 000,00 грн.
Постановою державного виконавця Соломянського ВДВС у місті Києві Центрального МУ Міністерства юстиції (м. Київ) від 06.09.2019 у виконавчому провадженні №58800622 накладено арешт на все майно, що належить боржнику (ТОВ "Бренд Лізинг").
Постановою державного виконавця Соломянського ВДВС у місті Києві Центрального МУ Міністерства юстиції (м. Київ) від 27.09.2019 у виконавчому провадженні №58800622 оголошено в розшук ряд транспортних засобів, серед яких вантажний автомобіль Renault моделі Kangoo номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , 2015 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 .
За інформацією з Автоматизованої системи виконавчого провадження постановою державного виконавця Соломянського ВДВС у місті Києві Центрального МУ Міністерства юстиції (м. Київ) від 07.08.2024 у виконавчому провадженні №58800622 виконавчий документ (наказ Господарського суду міста Києва №910/12154/18 від 25.02.2019) був повернутий стягувачу (ТОВ "Інвестбуд") за його заявою.
У подальшому, ТОВ "Інвестбуд" було передано наказ Господарського суду міста Києва №910/12154/18 від 25.02.2019 для виконання приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Гненному Д.А.
Таким чином, на даний час на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Д.А. перебуває виконавче провадження №76043387 від 13.09.2024 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва, виданого 25.02.2019 у справі №910/12154/18 про зобов'язання ТОВ "Бренд Лізинг" повернути ТОВ "Інвестбуд" неповернену частину авансу відповідно до додаткової угоди від 04.04.2018 до договору фінансового лізингу ФЛО №009 від 14.02.2018 у розмірі 360 000,00 грн.
13.09.2024 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Гненним Дмитром Анатолійовичем:
- відкрито виконавче провадження №76043387 про стягнення ТОВ "Бренд Лізинг" неповерненої частини авансу у розмірі 360 000,00 грн;
- винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все майно, що належить боржнику ТОВ "Бренд Лізинг". До вказаного переліку майна входить, серед іншого, вантажний автомобіль Renault моделі Kangoo номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , 2015 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 .
- винесено постанову про розшук майна боржника, відповідно до якої оголошено в розшук ряд транспортних засобів, серед яких вантажний автомобіль марки Renault моделі Kangoo номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , 2015 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 .
Звертаючись з даним позвом до суду, позивач вказував, що він є фактичним власником автомобіля та користується ним, однак не може здійснити реєстрацію права власності у встановленому законом порядку у зв'язку з ухиленням ТОВ "Бренд Лізинг" від виконання своїх зобов'язань за договором з підписання акту про перехід права власності на транспортний засіб, внаслідок чого спірний об'єкт лізингу перебуває під обтяженням та в розшуку.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, заслухавши пояснення представників сторін, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Згідно зі статтею 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання, а кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Крім того, статтею 1 Господарського процесуального кодексу України і статтею 16 Цивільного кодексу України гарантує кожній особі право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Як вбачається зі статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Одним із способів захисту права власності є визнання його в судовому порядку.
Суд першої інстанції правильно виснував правову підставу позову, а саме: стаття 392 Цивільного кодексу України, за якою власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Позивач зазначає про набуття ним права власності на автомобіль на підставі договору лізингу, а відповідач-1 позов в цій частині визнав. Водночас, Господарським судом міста Києва ухвалою від 16.01.2025 та ухвалою від 13.02.2025 (щодо повторно заявленого 16.01.2025 визнання) не прийнято визнання ТОВ "Бренд Лізинг" позову через порушення таким визнанням інтересів ТОВ "Інвестбуд", як стягувача у виконавчому проваджені №76043387 від 13.09.2024 із стягнення з ТОВ "Бренд Лізинг" коштів в межах, якого накладено арешт на спірний автомобіль задля виконання відповідачем-1 рішення про стягнення коштів.
Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Вказаний спосіб захисту права власності пов'язаний з тим, що право власності має спиратись на певний титул, щоб бути доведеним перед іншими особами.
Отже, рішення суду про визнання права власності, яке прийнято за результатами розгляду позову, поданого в порядку статті 392 Цивільного кодексу України, є правозахисним актом, і спрямоване на захист наявного у позивача права власності.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин (постанова від 14 грудня 2021 року у справі 344/16879/15-ц, постанова від 13.07.2022 у справі № 645/6151/15-ц).
У зв'язку з цим, момент виникнення права не залежить від набрання рішенням законної сили, оскільки підставою для прийняття останнього є наявність у позивача до звернення до суду тих матеріально-правових фактів, з якими закон пов'язує виникнення права власності.
Тобто, підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності згідно зі статті 392 Цивільного кодексу України є оспорення існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.
Застосування передбаченої частиною 1 статті 392 Цивільного кодексу України конструкції до спірних правовідносин, в яких відповідач-1 визнає позов є сумнівним, адже відсутня обов'язкова умова "якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою", що є самодостатньою підставою для відмови у задоволенні позову про визнання права власності.
ТОВ "Бренд Лізинг", визнаючи позов, вказує, що самостійно не може підписати акт через наявність арешту на майно.
Верховний Суд у постанові від 02.05.2018 у справі № 914/904/17 звертав увагу на те, що під час вирішення спору про визнання права власності на підставі статті 392 Цивільного кодексу України України слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.
Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно (правові позиції Верховного Суду з цього приводу - mutatis mutandis пункт 13 постанови від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, пункт 12 постанови від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17 ).
Відповідно до частин 3, 4 статті 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Ураховуючи, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи права власності на окремі об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу. Схожі правові висновки викладені в пункті 44 постанови Великої Палати Верховного Суду 14.09.2021 у справі №359/5719/17.
Для набуття права власності на майно передбачена наявність таких складових: укладення договору (в передбачених статтями 208, 209 Цивільного кодексу України випадках - нотаріальне посвідчення або письмова форма); виконання договору та у визначених законом випадках - державна реєстрація.
Сторони договору вправі встановити додаткові (відкладальні або скасувальні) умови, а при переході права власності на рухомі речі - самостійно визначати момент переходу права власності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі №911/1278/20 від 05.04.2023 дійшла висновку, що як положеннями частини першої статті 334 Цивільного кодексу України щодо переходу права власності на рухоме майно, так і спеціальним законодавством, що регулює порядок обліку та реєстрації транспортних засобів, не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Порушення приписів про державну реєстрацію великотоннажного та технологічного транспортного засобу має наслідком заборону його експлуатації (користування рухомим майном). Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статей 6, 627, 628 Цивільного кодексу України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності в конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу.
Разом із цим Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновком, викладеним у постанові КЦС ВС від 16.12.2020 у справі №278/3640/18, в якій, аналізуючи положення статті 334 Цивільного кодексу України та статті 34 Закону України від 30.06.1993 №3353-XII "Про дорожній рух", суд зазначив: "…правовстановлюючим документом, який підтверджує набуття права власності, є саме договір комісії транспортного засобу та договір купівлі-продажу транспортного засобу. Видане за результатами проведення реєстраційних дій свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу лише підтверджує проведення реєстраційної процедури та внесення до Єдиного державного реєстру МВС відомостей про транспортний засіб і його власника, проте як самостійний документ право власності у особи не породжує". Подібні правові висновки щодо застосування положень статті 34 Закону №3353-XII викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду також у постановах від 13.12.2018 у справі №910/11266/17, від 21.05.2019 у справі №912/1426/18 та від 30.07.2019 у справі №905/1053/18.
Подібні висновки були викладені Господарським судом міста Києва у спорах щодо переходу права власності на автомобіль - об'єкт лізингу у ситуації знаходження лізингодавця в реєстрі боржників (справи №910/4136/25 та №910/1295/25).
Крім того, позивач стверджує про набуття ним права власності на транспортний засіб на підставі договору лізингу.
Відповідно до частини першої статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Як встановлено вище, первісно за умовами договору лізингу ТОВ "Бренд Лізинг" зобов'язалось набути у власність вантажний автомобіль марки Renault моделі Kangoo номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , 2015 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 (предмет лізингу), у ТОВ "Адрія", та передати предмет лізингу у користування ТОВ "ТЛА Чернігів" (після перейменування - ТОВ "Дженетфріт") на визначений строк за встановлену плату, визначену в додатку №2 до договору.
Відповідно первісно погодженого графіку платежів до договору (додаток №2 до договору) ТОВ "ТЛА Чернігів" (після перейменування - ТОВ "Дженетфріт") у період з листопада 2017 року по жовтень 2019 року повинне було сплачувати до 28 числа місяця лізингові платежі у розмірі 12 280,00 грн (крім платежів за жовтень 2018 року, в який мав складати 27 280,00 грн, та за жовтень 2019 року, в який мав складати 12 304,00 грн).
В подальшому (30.11.2018 та 01.02.2019) сторони змінювали порядок та умови оплати, а також розміри платежів.
ТОВ "Інвестбуд" оспорюється твердження позивача та відповідача-1 про здійснення розрахунків в повному обсязі між ТОВ "Бренд Лізинг" та ТОВ "ТЛА Чернігів" (після перейменування - ТОВ "Дженетфріт") за договором лізингу, адже в період винесення судового рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2019 у справі №910/12154/18 про стягнення з ТОВ "Бренд Лізинг" на користь ТОВ "Інвестбуд" коштів у розмірі 360 000,00 грн, ТОВ "Бренд Лізинг" та ТОВ "ТЛА Чернігів" (після перейменування - ТОВ "Дженетфріт") було укладено додаткову угодою №3 від 01.02.2019 (тобто на наступний день після підписання рішення у справі №910/12154/18), якою вони внесли зміни до договору лізингу та змінили порядок розрахунку, в тому числі шляхом зарахування 78 893,00 грн в якості зустрічних однорідних вимог (відповідно до укладеної Додаткової угоди №1 від 01.02.2019 до договору фінансового лізингу ФЛО №015 від 19.06.2018).
У подальшому ТОВ "ТЛА Чернігів" (після перейменування - ТОВ "Дженетфріт") доплатило два платежі та 31.03.2019 та, на думку ТОВ "Бренд Лізинг" та ТОВ "Трейд Полтава", остаточно розрахувалось за предмет лізингу.
ТОВ "Інвестбуд" вказує, що додаткова угода №3 та проведене зарахування здійснені "заднім числом", виключно з метою уникнення виконання зобов'язань за судовим рішенням на шкоду стягувачу.
Водночас, незважаючи на спільну позицію позивача та відповідача-1 про проведений повний розрахунок 31.03.2019 - сторонами не тільки не підписано акт про перехід права власності на автомобіль, а й 16.12.2022 підписано додаткову угоду №4 до договору лізингу, якою замінено сторону лізингоодержувача - з ТОВ "ТЛА Чернігів" (після перейменування - ТОВ "Дженетфріт") на ТОВ "Трейд Полтава".
Тобто, зі спливом 3 років після належного (зі слів позивача та відповідача-1) виконання умов щодо оплати об'єкту лізингу, що б мало припинити дію такого договору лізингу, сторони вносять до нього зміни і передають права та обов'язки лізингоодержувача до позивача.
Як всьановлено вище, згідно додаткової угоди №4 від 16.12.2022 первісний лізингоодержувач (ТОВ "ТЛА Чернігів") передає, а новий лізингоодержувач (ТОВ "Трейд Полтава") приймає на себе права та обов'язки лізингоодавця за договором фінансового лізингу ФЛТ №004 від 21.09.2017. За цим договором новий лізингоодержувач стає лізингоодержувачем за договором лізингу (п. 1.2). Підписанням цього первісний лізингоодержувач засвідчує свою безумовну та незворотну згоду на передачу від первісного лізингоодержувача до нового лізингоодержувача прав та обов'язків лізингоодержувача за договором лізингу (п. 2.2). Предмет лізингу за договором лізингу підлягає передачі від первісного лізингоодержувача до нового лізингоодержувача шляхом складання відповідного Акта приймання-передачі майна (п.2.4).
За актом від 16.12.2022 прийому-передачі транспортного засобу згідно з додатковою угодою №4 від 16.12.2022 первісним лізингоодержувачем переданий, а новим лізингоодержувачем прийнятий наступний транспортний засіб на виконання вимог Договору: вантажний автомобіль марки марки Renault моделі Kangoo номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , 2015 року випуску, повною масою 2 200 кг.
У пункті 2 даного акту передбачено, що вартість транспортного засобу складає: 297 216,00.
Визначальним для даного спору є те, що автомобіль передано не від власника - лізингодавця (ТОВ "Бренд Лізинг"), а між лізингоодержувачами (ТОВ "ТЛА Чернігів" та ТОВ "Трейд Полтава").
Правовідносини лізингу у спірний період регулювалися Законом України "Про фінансовий лізинг" №723/97-ВР від 16.12.1997.
Норма, яка регулює порядок переходу права власності від лізингоодержувача до лізингодавця в обох законах є подібною:
Якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше (ч. 2 ст. 8 Законом України "Про фінансовий лізинг" №723/97-ВР від 16.12.1997).
Чинний закон регулює цю процедуру у статті 7:
1. Порядок та умови набуття лізингоодержувачем об'єкта фінансового лізингу у власність визначаються договором фінансового лізингу або зазначеним у такому договорі окремим договором купівлі-продажу (викупу) об'єкта фінансового лізингу, або іншим договором, визначеним договором фінансового лізингу.
2. Лізингоодержувач має право набути у власність об'єкт фінансового лізингу за умови належного, повного та безумовного виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу, у тому числі із сплати лізингових та інших платежів, а також неустойки (штрафу, пені), якщо інше не передбачено таким договором.
Узагальнюючий висновок щодо порядку переходу права власності - після виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань, якщо інше не передбачено договору лізингу.
Згідно з п. 16.2 договору по закінченню строку лізингу або за згодою сторін закінчення строку лізингу, за умови належного виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань за договором, право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача, якщо інше не передбачено договором.
Датою переходу права власності на предмет лізингу від лізингодавця до лізингоодержувача є дата підписання сторонами акта про перехід права власності. Акт про перехід права власності предмета лізингу підписується сторонами в день закінчення договору за умови сплати лізингоодержувачем лізингодавцю всіх платежів (в тому числі пені, штрафів, якщо будуть такі мати місце) відповідно до умов цього договору (п. 16.3 договору).
У цьому випадку останній лізинговий платіж згідно з додатком № 2 до договору є викупною вартістю предмета лізингу.
Тобто сторонами договору лізингу обумовлений перехід права власності не автоматично після сплати всіх платежів, а в момент підписання акту про перехід права власності.
Це висновується на підставі того, що право власності від лізингодавця до лізингоодержувача може перейти лише один раз, і сторони договору визначили такий перехід не моментом оплати останнього платежу, а саме підписанням акту.
Як правило такі умови договору направлені як на уникнення нерозуміння (спору) між сторонами щодо повного розрахунку, так і направлені для однозначного розуміння органом, що здійснює наступну реєстрацію (облік) такого транспортного засобу.
Матеріали справи не містять доказів підписання лізингодавцем такого акту про перехід права власності, що виключає твердження про перехід від нього права власності на вказаний автомобіль до третьої особи-2 та в подальшому до позивача.
Ігнорування вимоги позивача про передання спірного вантажного автомобіля у власність та не підписання акту про перехід права власності, не свідчить про набуття позивачем права власності на автомобіль, проте свідчить про порушення лізингодавцем своїх договірних відносин та може бути підставою для стягнення збитків.
За обгрунтованими висновками суду першої інстанції, відмова у підписанні акту про перехід права власності на автомобіль, який згідно п. 16.3 договору повинен засвідчувати перехід права власності, не пов'язана із відсутністю волі лізингодавця, адже ним підписано додаткову угоду №4 від 16.12.2022 про заміну лізингоодержувача, а відтак мова не в відсутності волевиявлення. ТОВ "Бренд Лізинг" стверджує, що такий акт не підписано через обтяження спірного транспортного засобу арештом.
З огляду на викладене, можна дійти до висноку що, на думку лізингодавця (ТОВ "Бренд Лізинг"), саме він є власником транспортного засобу (адже якби право власності на авто перейшло раніше, то накладений арешт на майно лізингодавця не був би перешкодою для підписання акту). Це є ще одним підтвердженням розуміння лізингодавцем змісту п. 16.3 договору таким чином, що саме з моменту підписання акту про перехід права власності на автомобіль відбувається перехід права власності на авто.
Разом з тим, акт прийому-передачі транспортного засобу, який підписали 16.12.2022 лізингоодержувачі (ТОВ "ТЛА Чернігів" та ТОВ "Трейд Полтава") між собою, можна розцінити лише як акт про передачу права користування, яке належало первісному лізингоодержувачу та передане новому. До моменту набуття права власності на автомобіль первісний лізингоодержувач був позбавлений права його передавати у власність позивачу.
Окремо слід звернути увагу на умови п. 4.4 додаткової угоди №4 від 16.12.2022, у відповідності до яких передача права вимоги за цією додатковою угодою є безоплатною.
Таким чином як позивач, так і відповідач-1 розуміли, що предметом передачі ТОВ "ТЛА Чернігів" ТОВ "Трейд Полтава" є передача права вимоги, а не права власності на спірний автомобіль (оскільки є неможливим одночасне існування у однієї особи як права власності на таке майно, так і права вимоги набуття у власність такого майна. Набуття права власності на майно заміщає / замінює право вимоги), що є додатковим підтвердженням висновку суду, що перехід права власності не відбувся автоматично у 2019 році.
Доказів існування інших юридичних фактів, передбачених законодавством чи договором, або документів на підтвердження переходу права власності після укладення додаткової угоди №4 від 16.12.2022 матеріали справи не містять, а учасниками справи не надано.
Акт прийому-передачі транспортного засобу від 16.12.2022 свідчить про перехід права користування від третьої особи-2 до позивача, а відтак ні станом на 2019 рік, ні станом на 2022 рік ТОВ "Трейд Полтава" не набувало право власності на автомобіль марки Renault моделі Kangoo номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , 2015 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , та власником такого автомобіля є ТОВ "Бренд Лізинг".
Саме по собі використання конструкції заміни лізингоодержувача у договорі лізингу свідчить про те, що всі сторони додаткової угоди №4 від 16.12.2022 визнавали триваючими правовідносини фінансового лізингу, адже очевидним є припинення таких правовідносин після переходу права власності на об'єкт лізингу до лізингоодержувача.
Твердження позивача про перехід права власності на авто у 2019 році, та передачу у 2022 році до лізингоодержувача права на оформлення акту приймання-передачі про перехід об'єкту лізингу є необгрунтованим, адже право на оформлення акту є нерозривним із переходом права власності на автомобіль та посвідчує цей юридичний факт, що виключає його самостійне існування.
При цьому, оскільки додаткова угода №4 не передбачала переходу від третьої особи-2 до позивача права власності на спірний автомобіль, то відсутні підстави для висновку про її нікчемність, про що стверджував відповідач-2.
З оглядуна викладене, посилання позивача на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від від 04.06.2025 у справі №910/7421/24, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки у справі №910/7421/24 судами встановлено інші обставини, ніж ті, що встановлені при розгляді справи №910/13454/24.
Таким чином, судом встановлено, що на момент подачі позову Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейд Полтава" не набуло право власності на автомобіль марки Renault моделі Kangoo номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , 2015 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , а відтак таке право не підлягає визнанню судом у судовому порядку. У зв'язку з чим позов у цій частині задоволенню не підлягає.
Крім того, оскільки судом відмовлено в задоволенні вимоги про визнання права власності на автомобіль, то відповідно похідна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Полтава" про зняття (скасування) арешту із вказаного автомобіля також не підлягає задоволенню.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2025 по справі №910/13354/24 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Трейд Полтава».
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 271, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Полтава» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2025 по справі №910/13354/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2025 по справі №910/13354/24 залишити без змін.
Матеріали справи №910/13354/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено: 30.10.2025.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді А.О. Мальченко
Ю.Б. Михальська