вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" вересня 2025 р. Справа№ 910/3152/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Майданевича А.Г.
Ткаченка Б.О.
за участю секретаря судового засідання: Ніконенко Є.С.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідачів: 1. не з'явився;
2 Хільчевська Н.О.;
від третьої особи: не з'явився;
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2025, повний текст складено 21.03.2025
у справі № 910/3152/24 (суддя Бондаренко-Легких Г.П.)
за позовом ОСОБА_1
до 1) ОСОБА_2
2) ОСОБА_3
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову на стороні відповідачів: Приватне Підприємство «Консул-Партнер»
про визнання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі недійсним та скасування державної реєстрації
За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд
Короткий зміст рішень господарських судів
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним Договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1-09/17 від 07.09.2017 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та скасування державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу «Зміна або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи, «Зміни до установчих документів юридичної особи» №10651050014010767 проведену 13.09.2017 року державним реєстратором Редько І. Ю. щодо ПП «Консул-Партнер».
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.2025 у справі № 910/3152/24 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що як вбачається з матеріалів справи договір №1-09/17 укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у вересні 2017 року - 07.09.2017, тобто за чотири роки до звернення ОСОБА_1 з позовом до третейського суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 у жовтні 2021 року - 17.10.2021, а також за шість років до звернення ОСОБА_1 до апеляційного суду про видачу виконавчого листа у листопаді 2023 року - 29.11.2023, та до відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом від 08.02.2024, яке наразі так і не було відкрито. Згідно наявної в матеріалах справи Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) від 13.02.2024, в ОСОБА_2 наявне інше нерухоме майно, на яке може бути звернуто стягнення в межах виконавчого провадження про примусове виконання виконавчого листа від 08.02.2024. позивач не довів суду, що внаслідок укладення оспорюваного Договору №1-09/17 боржник, а саме ОСОБА_2 стала неплатоспроможною, внаслідок чого є неможливим виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» від 02.11.2023 згідно виданого виконавчого листа від 08.02.2024. За вище наведеного суд вважає недоведеними твердження позивача про те, що Договір №1-09/17 укладений з метою уникнення сплати боргу перед позивачем, є безоплатним або укладений із значним заниженням вартості продажу частки у статутному капіталі підприємства, та як наслідок містить ознаки фраудаторності. Суд вважає, що позивачем не доведено обставин фраудаторності договору №1-09/17, а обраний позивачем спосіб захисту є неефективний, у зв'язку з чим, у задоволенні позову слід відмовити.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Не погоджуючись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2025 у справі №910/3152/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі № 1-09/1714 від 07.09.2017 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; скасувати державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу «Зміна або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи», «зміни до установчих документів юридичної особи» № 10651050014010767 проведену 13.09.2017 року державним реєстратором Радько І.Ю.; судові витрати покласти на відповідачів.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Скаржник посилається на правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 18.06.2024 у справі № 911/2276/22, а саме: «факт виконання (повного чи часткового) фраудаторного правочину не впливає жодним чином на можливість визнання цього правочину недійсним, бо дуже часто фраудаторний правочин дійсно вчиняється із наміром його виконання, наприклад, у разі незаконного відчуження активів без оплати чи з оплатою нижче ринкових цін тощо. Тобто, для ідентифікації правочину як фраудаторного не важливо, чи його виконано, а важливо, чи виконано його без злого наміру на шкоду іншим особам».
Скаржник зазначає, що будь-який правочин, який вчиняється боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, який спрямований на обмеження його платоспроможності, має ставитися під сумнів та сам по собі набуває ознак фраудаторного правочину (подібна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 14.07.2020 у справі № 754/2450/18; від 24.03.2020 у справі № 704/1410/18; від 14.01.2020 у справі № 489/5148/18, від 18.06.2024 у справі № 911/2276/22). Таким чином за змістом вказаних вище висновків достатніми підставами для кваліфікації правочину, як фраудаторного є вчинення боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором , який спрямований на обмеження його платоспроможності і при цьому факт виконання (повного чи часткового) фраудаторного правочину не впливає жодним чином на можливість визнання цього правочину недійсним.
На думку скаржника, суд першої інстанції висновки щодо застосування норм права, які викладені у наведених вище постановах Верховного Суду не врахував, чим допустив грубе та істотне порушення норм процесуального права , що у відповідності до п.4 ч. 1 ст. 277 ГПК України є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.
Також скаржник вважає, що судом порушено норми матеріального права (неправильне застосування ст. 13, 16 ЦК України) та невідповідність висновків суду обставинам справи.
На думку скаржника, висновок господарського суду першої інстанції про те, що у даному спорі ОСОБА_1 фактично прагне захистити власне порушене майнове право щодо неповернення наразі може бути відновлено у спосіб пред'явлення виконавчого листа до виконання не позбавляє позивача права на захист його прав шляхом суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на обмеження платоспроможності боржника ( ОСОБА_2 ), свідчить про невідповідність висновків господарського суду першої інстанції обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права (ст. ст. 16 ЦК України), що у відповідності до п.4 ч. 1 ст. 277 ГПК України є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, другий відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, поданому до суду 20.05.2025, вказав на те, що у пункті 10.26 постанови від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору. Судом чітко визначено необхідність вчинення саме сторонами, а не однією із сторін, порушення принципів та з метою приховування активів.
Другий відповідач вказує на те, що скаржником не надано до суду доказів виконання рішення третейського суду, звернення до виконання, відкриття виконавчого провадження тощо. Станом на день подання цього відзиву у справі апелянт не звертався з виконавчим листом до виконавчої служби щодо відкриття виконавчого провадження; не надано до суду доказів відмови ОСОБА_2 у виконанні його зобов'язання; не надано до суду доказів неможливості ОСОБА_2 виконати його зобов'язання добровільно як виконання рішення суду (оскільки ОСОБА_2 повністю визнає наявність боргу і свої зобов'язання щодо його погашення); не надано до суду доказів неможливості ОСОБА_2 виконати його зобов'язання в інший спосіб: за рахунок іншого майна ОСОБА_2 чи в інший спосіб; не надано до суду доказів наявності у ОСОБА_3 умислу/волі на приховування майна ОСОБА_2 від стягнення на користь позивача, як виконання його зобов'язання; не надано до суду обґрунтованого пояснення своєї поведінки щодо зволікань у пред'явлені вимоги до ОСОБА_2 , щодо не звернення з виконавчим листом для погашення боргу за рахунок іншого наявного майна; не надано до суду доказів того що сторонами договору позики істотні умови Договору застави майнових (корпоративних) прав, що визначені Законом України «Про заставу», зокрема ст.49 вказаного закону (вартість предмета застави тощо), щодо забезпечення договору шляхом накладення арешту на заставну частку у статутному капіталі. Таким чином, судом першої інстанції при вирішення спору дотримано норми процесуального та матеріального права, а начебто порушення на які вказує апелянт в апеляційній скарзі не підтверджуються наявними обставинами та доказами які містяться в матеріалах справи.
Другий відповідач зазначає про те, що звернення позивача до суду з оскарження договору купівлі-продажу корпоративних прав на ПП Консул-Партнер свідчить про порушення принципу відносності договірних зобов'язань, договір створює права та обов'язки лише для його сторін (ст. 626 Цивільного кодексу України). Треті особи, які не є учасниками договору, не мають прав на втручання чи оскарження положень, які не зачіпають їхні інтереси; оскарження договору можливе лише у випадках, коли цей договір прямо порушує права третьої особи та про невідповідність способу захисту права; згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України, захист права повинен бути адекватним і таким, що реально сприяє відновленню порушеного права. Якщо третя особа звертається до суду з вимогою про оскарження договору без підстав, це може бути розцінено як зловживання процесуальними правами; оскарження договору, яке не впливає на права чи обов'язки третьої особи, може бути визнано неналежним способом захисту. У такому випадку суд зобов'язаний відмовити в задоволенні таких вимог через відсутність правового інтересу (згідно зі ст. 15 ЦКУ). Оскарження договору, яке не впливає на можливість захисту прав та інтересів третьої особи, конкретно у цій справі - інтересів позивача, є неефективним і може бути розцінене як неналежний спосіб захисту, оскільки така особа має право подавати позов про визнання недійсними тільки тих правочинів чи положень , які безпосередньо порушують її інтереси. Окрім того, навіть за умов визнання дійсності та справжності договірних зобов'язань між позивачем та ОСОБА_2 , тобто дійсності факту існування позики та відповідно забезпечення - застави корпоративних прав на ПП Консул-Партнер та відповідно можливість звернення стягнення, позивач позбавлений можливості обирати на власний розсуд спосіб задоволення свої вимог. Оскільки у цьому випадку при укладенні договору позики між позивачем та ОСОБА_2 йде мова про наявність основного зобов'язання - позики 150 000 доларів США та способу забезпечення виконання такого зобов'язання у вигляді потенційно можливого задоволення своїх вимог позивачем у вигляді набуття права власності на корпоративні права.
На думку другого відповідача, пряма пов'язаність між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтверджується наступними обставинами: у своїй позовній заяві ОСОБА_1 долучив копію Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб від 28.07.2021 року, завірену ОСОБА_2 . Оригінал цього документа міститься в матеріалах судової справи № 910/12593/21, де ОСОБА_1 не є учасником. На момент укладення та прострочення строку повернення коштів за оскаржуваним договором позики, ОСОБА_1 не забезпечив його виконання шляхом накладення арешту на заставну частку у статутному капіталі ПП Консул-Партнер. При «розгляді справи у третейському суді» ОСОБА_1 не реалізував своє право на застосування штрафних санкцій, що пов'язані із невиконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань, що безперечно може вказувати на те, що ОСОБА_1 на власний розсуд визначає у який спосіб реалізувати право захисту власних інтересів або на благодійність останнього у стосунку до ОСОБА_2 ОСОБА_1 , виконуючи умови договору позики та рішення третейського суду, відмовляється повертати кошти (задовільнити свої вимоги), які нібито позичив ОСОБА_2 , за рахунок іншого майна, що перебуває у її власності (як нерухомого, так і майнових прав в інших товариствах). Грошові кошти, які ОСОБА_2 нібито отримала як інвестицію в ПП «Консул-Партнер» (згідно з пунктом 1 договору позики), насправді не були інвестовані в це підприємство.
Зазначене свідчить, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у січні 2016 року не підписували оскаржуваний договір позики та розписку до нього. Їх було підписано лише перед зверненням до третейського суду з метою створення видимості правочину та спроби ОСОБА_2 оскаржити договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі № 1-09/17 від 07.09.2017 року ПП «Консул-Партнер», укладений з ОСОБА_3 .
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу передачі судової справи № 910/3152/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2025 у справі № 910/3152/24 залишено без руху. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме: протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, надати до Північного апеляційного господарського суду:
- докази сплати судового збору у розмірі 7 267,20 грн;
- докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Приватному Підприємству «Консул-Партнер».
29.04.2025 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків до якої додано квитанцію до платіжної інструкції № 22 від 22.04.2025, що свідчить про сплату судового збору у розмірі 7 267.20 грн та докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та «Консул-Партнер».
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2025 у справі № 910/3152/24. Призначено справу № 910/3152/24 до розгляду у судовому засіданні 10.06.2025.
09.06.2025 представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із тим, що 10.06.2025 об 11 годині 00 хвилин, адвокат Пащенко Олександр Олександрович представлю інтереси ОСОБА_5 у Святошинському районному суді м. Києва, з огляду на наведене, представник позивача не має можливості забезпечити представництво його інтересів у Північному апеляційному господарському суді у засіданні у справі № 910/3152/24 призначено на 10.06.2025 об 11 год. 20 год.
У зв'язку із перебуванням судді Майданевича А.Г. у відпустці, який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, розгляд справи призначений на 10.06.2025 об 11 год. 20 хв. не відбувся.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2025 призначено розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2025 у справі № 910/3152/24 на 05.08.2025.
04.08.2025 (через систему «Електронний суд») до Північного апеляційного господарського суду від представника ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із тим, що його представник перебуває у відпустці.
У судовому засіданні 05.08.2025 представник ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення клопотання про відкладення розгляду справи № 910/3152/24.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2025 задоволено клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи № 910/3152/24. Відкладено розгляд справи № 910/3152/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2025 на 30.09.2025.
29.09.2025 позивачем до суду подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із тим, що представник апелянта (позивача) не має можливості забезпечити представництво інтересів ОСОБА_1 у Північному апеляційному господарському суді у засіданні у справі № 910/3152/24 призначено на 30.09.2025 об 10 год. 00 хв, через те, що адвокат Пащенко Олександр Олександрович забезпечує представництво інтересів Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця в Господарському суді міста Києва у справі № 910/15662/19 судове засідання у якій призначене на 30.09.2025 об 11 год. 15 хвилин.
Колегія суддів апеляційного господарського суду розглянувши у судовому засіданні 30.09.2025 подане клопотання, враховуючи те, що повторне відкладення розгляду справи є правом, а не обов'язком господарського суду, крім того, згідно із ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення поданого (втретє) клопотання про відкладення розгляду справи.
Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає про те, що якщо позивач вважав, що його позиція може бути додатково обґрунтована, він не був позбавлений права направити свої аргументи разом із клопотанням у письмових заявах, або подати заяву про проведення судового засідання у режимі відеоконференції.
Також колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що позивач не був позбавлений права скористатись послугами інших адвокатів, або представляти інтереси позивача особисто.
Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення сигналу повітряної тривоги, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/3152/24 розглядалась протягом розумного строку.
Явка учасників справи та позиції учасників справи
Представники позивача, першого відповідача та третьої особи у судове засідання 30.09.2025 не з'явились, про дату, місце та час судового засідання повідомлені належним чином.
Представник відповідача у судовому засіданні 30.09.2025 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2025 у справі № 910/3152/24 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вбачається із матеріалів справи, 15.01.2016 між ОСОБА_1 (надалі- позикодавець, позивач) та ОСОБА_2 (надалі - позичальник, перший відповідач) укладено договір позики (надалі - договір позики) відповідно до пункту 1 якого позивач передає у власність першого відповідача гроші в сумі 150 000 (сто п'ятдесят тисяч) доларів США, а перший відповідач зобов'язується повернути позивачу таку ж суму грошей до 01 вересня 2017 року. Позика є цільовою, отримані грошові кошти позичальник зобов'язується інвестувати в Приватне підприємство «Консул-партнер» (код ЄДРПОУ 35792900).
На підтвердження передачі позикодавцем позичальнику грошових коштів у розмірі 150 000,00 доларів США ОСОБА_2 складено розписку.
Пункт 8 договору позики містить третейське застереження, згідно якого сторони домовились, що усі спори, розбіжності, вимоги або претензії, що виникнуть з цього договору або витікають з нього, у тому числі, пов'язані з виконанням, порушенням, припиненням, дійсністю або недійсністю цього договору, підлягають остаточному вирішенню у Постійно діючому третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» у відповідності з його Регламентом, який є невід'ємною частиною третейської угоди.
17.10.2021 ОСОБА_1 звернувся до Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» із позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з відповідачки заборгованість за Договором позики в сумі 150 000 доларів США.
Рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» у складі третейського судді Сліпченка Ю. А. від 02.11.2023 у справі № 1/339 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю та стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість у сумі 150 000 доларів США. а також витрати по сплаті третейського збору у розмірі 29 926,50 грн.
Позивач стверджує, що станом на момент звернення з даним позовом до господарського суду ОСОБА_2 не погасила виниклу заборгованість за договором позики.
Під час розгляду третейської справи №1/339, ОСОБА_2 було подано відзив, з якого позивач дізнався про укладення 07.09.2017 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору № 1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі ПП «Консул-Партнер» (третя особа) (надалі - договір №01/09-17 від 07.09.2017).
Згідно із п. 1 договору № 01/09-17 перший відповідач, за договором продавець, передає у власність другого відповідача, за договором покупця, а другий відповідач приймає у власність частку першого відповідача у статутному капіталі ПП «Консул-Партнер», яке знаходиться за адресою: 02068, м. Київ, вул. Тростянецька, 4/2; ідентифікаційний код 35792700 та сплачує за неї обговорену грошову суму.
Відповідно до п. 3 договору № 01/09-17 - розмір частки першого відповідача у статутному капіталі підприємства на момент укладення договору складає 43%, що становить 860 000,00 грн, з яких перший відповідач вніс повністю 860 000,00 грн.
Згідно із п. 4 договору № 01/09-17 - вартість частки в статутному капіталі підприємства розміром 43% розміру статутного капіталу цього підприємства, яка є предметом цього договору, становить 860 000,00 грн, які другий відповідач сплатив першому відповідачу до моменту підписання цього договору.
Відповідно до п. 5 договору № 01/09-17 - з моменту укладення та підписання договору (07.09.2017) до другого відповідача переходять право власності на вищевказану відступлену продавцем частку в статутному капіталі підприємства, а також корпоративні та всі інші, пов'язані з цією часткою майнові права та обов'язки, як засновника (власника) підприємства, що належали продавцю по відношенню до підприємства в межах відступлених 43% розміру статутного капіталу цього підприємства та продавець вважається таким, що втрачає в межах відступлених 43% розміру статутного капіталу підприємства права та обов'язки по відношенню до підприємства, які були обумовлені його статусом, як засновника (власника) підприємства.
В подальшому, 13.09.2017 державним реєстратором Радько І. Ю. вчинено реєстраційну дію №10651050014010767 «Зміна складу або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи».
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань учасниками ПП «Консул-Партнер» є ОСОБА_6 з часткою, що становить 52% статутного капіталу, ОСОБА_7 з часткою, що становить 5% статутного капіталу, ОСОБА_3 з часткою, що становить 43% статутного капіталу.
Позивач вважає, що укладений договір № 01/09-17 є фраудаторним, оскільки, є таким, що укладений на шкоду позивачу як кредитору ОСОБА_2 за договором позики та підлягає визнанню недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 Цивільного кодексу України), а державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу №10651050014010767 від 13.09.2017 проведена державним реєстратором Радько І.Ю. підлягає скасуванню як похідна вимога.
Позивач вказує на те, що договір №1-09/17 є безоплатним та укладеним після настання строку виконання ОСОБА_2 зобов'язань за договором позики щодо повернення грошових коштів, який згідно договору позики настав 01.09.2017. Отже, договір №1-09/17 є таким, що укладений з метою уникнення ОСОБА_2 сплати боргу перед ОСОБА_1 ; зазначені обставини доводять наявність ознак фраудаторності договору №1-09/17, що підлягає визнанню недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України); обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання недійсним договору № 1-09/17 та скасування державної реєстрації є ефективним способом захисту прав позивача, що забезпечить відновлення становища позивача, що існувало до порушення.
Другий відповідач, в свою чергу, заперечив проти позовних вимог, у зв'язку із тим, що договір №1-09/17 не порушує жодних прав ОСОБА_1 , а договір позики та розписку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично підписали лише перед зверненням до третейського суду, для створення видимості правочину, а також другий відповідач сумнівається у наявності оригіналу договору позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та наявності оригіналу розписку, з огляду на що звернувся з клопотанням про витребування даних документів в оригіналі, а також витребування в оригіналі рішення третейського суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Предметом позову у даній справі є вимоги позивача до відповідачів про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1-09/17 від 07.09.2017 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та скасування державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу «Зміна або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи, «Зміни до установчих документів юридичної особи» № 10651050014010767 проведену 13.09.2017 державним реєстратором Редько І. Ю. щодо ПП «Консул-Партнер».
Відповідно до положень статті 4 Господарського процесуального кодексу України і статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.
Захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), який саме і чи це право (інтерес) порушено відповідачем чи відповідачами.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позивач не є стороною оскаржуваного договору №01-09/17 і оспорює його як заінтересована особа, оскільки вважає, що його укладено з метою завдання шкоди позивачу як кредитору ОСОБА_2 за договором позики і звернувся за захистом свого майнового права на повернення позичених коштів на підставі договору позики від позичальника - першого відповідача. При цьому, позивач вважає, що таке право на отримання коштів може бути поновлено шляхом визнання недійсним договору № 1-09/17 від 01.09.2017 року купівлі-продажу частки в статутному капіталі ПП «Консул-партнер», укладеному між відповідачами у справі.
Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України.
Згідно з частиною першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином, правом оспорити правочин наділені не лише сторони такого правочину, але й інші заінтересовані особи.
При укладенні договору сторони мають переслідувати легітимну мету. Будь-яка господарська операція, дія суб'єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети її здійснення. Така мета не може бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення, ухилення від сплати податків, привласнення коштів без належних підстав тощо.
Вирішуючи спір про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, підлягає встановленню, яким чином наслідки такого правочину вплинули або можуть вплинути на права та інтереси цієї особи, оскільки звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору направлене на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов'язаних із вчиненням такого правочину.
Також необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.
В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, які передбачають, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов'язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).
Фраудаторним може виявитися будь-який правочин (договір), який не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що визначені статтею 203 ЦК України, зокрема: зміст правочину суперечить ЦК України, актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (власність використовується на шкоду іншим); волевиявлення боржника як учасника правочину є неправомірним, внутрішня воля націлена на обман, «на зло» іншої особи (кредитора); правочин не є реальним, не має економічної мети, правові наслідки є зловживанням правами та викликають порушення прав кредиторів (боржник не отримує еквівалентних зустрічних майнових дій, кредитор втрачає забезпечення).
У постанові від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) Верховний Суд зазначив, що договором, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний правочин (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність чи відсутність оплати ціни контрагентом боржника.
Отже, порушення засад справедливості, добросовісності та розумності, визначених імперативно пунктом б частини першої статті 3 ЦК України, може бути самостійною підставою недійсності правочину.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Фраудаторні правочини - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) законодавства. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у правовідносинах.
У пункті 10.26. постанови від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт б частини першої статті З ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) використовувала/ використовували право на зло; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів /умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи / осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 листопада 2021року у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), пункти 76.3, 76.5).
Використання особою належного їй суб'єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є вживанням права на зло. За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.
Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно із ч. 5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 названого Кодексу є підставою для визнання його недійсним.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).
Фраудаторним є правочин, який хоча формально і відповідає приписам законодавства, але вчинений з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування чи незаконного відчуження боржником своїх активів шляхом так званого використання права на зло, коли формально законні права реалізуються з протиправними цілями.
Факт виконання (повного чи часткового) фраудаторного правочину не впливає жодним чином на можливість визнання цього правочину недійсним, бо дуже часто фраудаторний правочин дійсно вчиняється із наміром його виконання, наприклад, у разі незаконного відчуження активів без оплати чи з оплатою нижче ринкових цін тощо. Тобто, для ідентифікації правочину як фраудаторного не важливо, чи його виконано, а важливо, чи виконано його без злого наміру на шкоду іншим особам.
Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили.
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина 3 статті 13 Цивільного кодексу України).
Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов'язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.
Формулювання «зловживання правом» передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права (пункт 10.31. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20).
Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) «використовувала / використовували право на зло»; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи / осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (пункти 76.3, 76.5 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21)).
У Рішенні від 28 квітня 2021 року №2-р(II)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 Цивільного кодексу України Конституційний Суд України визнав, що зазначені положення Цивільного кодексу України є конституційними та такими, що не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Цивільного кодексу України Конституційний Суд України констатував, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 цього Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Цивільного кодексу України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Цивільного кодексу України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Цивільного кодексу України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною) (абзаци другий, третій пункту 5.3, пункт 5.4 та абзац другий пункту 8.2 мотивувальної частини цього Рішення).
Використання особою належного їй суб'єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є «вживанням права на зло». За таких умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати (пункт 10.35. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).
Порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
Критеріями, для кваліфікації договору, як фраудаторного, є, зокрема:
- відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості;
- відчуження майна боржником після пред'явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (необхідно довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати);
- майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо);
- майно відчужене на користь пов'язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи);
- після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.
Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника. Наведені висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.02.2025 у справі №916/5751/23, від 16.10.2024 у справі №911/3706/23, від 14.06.2023 у справі №910/8044/22, від 02.05.2023 у справі № 904/648/22, від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 14.07.2020 у справі №754/2450/18.
Як вбачається із матеріалів справи, п. 1-4 договору № 1-09/17З пунктів 1-4 свідчать про те, що укладений між відповідачами договір є оплатним, при цьому, позивачем не доведено, що визначена у оскаржуваному договорі вартість частки у статутному капіталі ПП «Консул-Партнер» є заниженою (не ринковою).
Також колегія суддів апеляційної інстанції враховує те, що позивач звернувся за захистом свого порушеного права за договором позики лише в 2021 році, тобто через п'ять років після укладення оскаржуваного ним правочину, і Рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» у складі третейського судді Сліпченка Ю. А. від 02.11.2023 у справі №1/339 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю та стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість у сумі 150 000 доларів США, а також витрати по сплаті третейського збору у розмірі 29 926,50 грн. Зазначено, що рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» підлягає негайному виконанню.
Матеріалами справи підтверджено, що з метою отримання виконавчого листа про примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» ОСОБА_1 29.11.2023 звернувся до Полтавського апеляційного суду у порядку статті 485 Цивільного процесуального кодексу України та статті 56 Закону України «Про третейські суди».
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 08.02.2024 у справі №814/703/23 заяву ОСОБА_1 про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» від 02.11.2023 у складі третейського судді Сліпченка Ю. А. задоволено про що видано виконавчий лист (том 2, а. с.51-56).
Згідно із виконавчим листом від 08.02.2024 строк його пред'явлення до виконання становить три роки (тобто до 08.02.2027), при цьому, матеріали даної господарської справи не містять доказів пред'явлення ОСОБА_1 до виконання виконавчого листа від 08.02.2024 щодо стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики та відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до частини 4 статті 9 Закону України «Про виконавче провадження» укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним, крім випадків продажу у процесі приватизації майна, яке входить до складу єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, внесеного до Єдиного реєстру боржників.
Колегія суддів апеляційної інстанції враховує той факт, що договір №1-09/17 укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у вересні 2017 року - 07.09.2017, тобто за чотири роки до звернення ОСОБА_1 з позовом до третейського суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 у жовтні 2021 року - 17.10.2021, а також за шість років до звернення ОСОБА_1 до апеляційного суду про видачу виконавчого листа у листопаді 2023 року - 29.11.2023, та до відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом від 08.02.2024, яке наразі так і не було відкрито.
При цьому, згідно із інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) від 13.02.2024, в ОСОБА_2 наявне інше нерухоме майно, на яке може бути звернуто стягнення в межах виконавчого провадження про примусове виконання виконавчого листа від 08.02.2024.
Доказів відсутності іншого майна у ОСОБА_2 , на яке може бути звернуто стягнення в межах виконавчого провадження про примусове виконання виконавчого листа від 08.02.2024, позивачем не надано.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що у даному спорі ОСОБА_1 фактично прагне захистити власне порушене майнове право щодо неповернення ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 150 000, 00 доларів США за Договором позики від 15.01.2016, що реалізовано у порядку пункту 8 Договору позики шляхом звернення 17.10.2021 з позовом до Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» у межах справи 1/339 та наразі може бути відновлено у спосіб пред'явлення виконавчого листа від 08.02.2024 до виконання.
Також колегія суддів апеляційної інстанції враховує доводи першого відповідача про те, що відповідно до п. 7 договору позики, у випадку неповернення грошових коштів у строк, визначений пунктом 1 цього Договору позичальник зобов'язується передати позикодавцю частку в розмірі 43% Статутного капіталу ПП «Консул-Партнер» (код ЄДРПОУ 35792900), яку передає у заставу позичальнику одночасно з підписанням цього Договору.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено того, що внаслідок укладення оспорюваного договору №1-09/17 боржник, а саме перший відповідач, став неплатоспроможним, внаслідок чого є неможливим виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» від 02.11.2023 згідно із виданим виконавчим листом від 08.02.2024, при цьому, позивачем навіть не пред'явлено зазначений виконавчий лист до виконання.
Отже, твердження позивача про те, що договір №1-09/17 укладений з метою уникнення сплати боргу перед позивачем, є безоплатним або укладений із значним заниженням вартості продажу частки у статутному капіталі підприємства, та як наслідок містить ознаки фраудаторності, з огляду на те, що договір №1-09/17 укладено між першим та другим відповідачами за чотири роки до звернення ОСОБА_1 (позивача у справі № 910/3152/24) з позовом до третейського суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 у жовтні 2021 року та за шість років до звернення ОСОБА_1 до апеляційного суду про видачу виконавчого листа у листопаді 2023 року - 29.11.2023, та те, що позивач не подавав виконавчий лист до виконання, є недоведеними та недостатніми для визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1-09/17 від 07.09.2017 з підстав його фраудаторності.
Також колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що звернення до суду із вимогами про визнання недійсним фраудаторного правочину з метою відновлення становища позивача яке існувало до порушення (якби таке порушення було доведено), проте без обов'язкового застосування наслідків недійсності правочину (повернення виконаного) не є ефективним способом захисту, у зв'язку із чим, позивачем не доведено обставин фраудаторності Договору №1-09/17, а обраний позивачем спосіб захисту є неефективний, тому у задоволенні позову слід відмовити.
Доводи другого відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у січні 2016 року не підписували оскаржуваний договір позики та розписку до нього і їх було підписано лише перед зверненням до третейського суду з метою створення видимості правочину та спроби ОСОБА_2 оскаржити договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі № 1-09/17 від 07.09.2017 року ПП «Консул-Партнер», укладений з ОСОБА_3 , не підлягаю дослідженню в рамках розгляду справи № 910/3152/24, оскільки у даному спорі предметом доказування є обставина фраудаторності укладення договору №1-09/17 (укладення на шкоду кредитора) як порушення загальних засад цивільного законодавства.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду, з огляду на встановлені обставини справи, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, у зв'язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2025 у справі № 910/3152/24, відсутні.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, враховуючи викладене вище, дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 18.03.2025 у справі № 910/3152/24, наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2025 у справі № 910/3152/24, відсутні.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає інші посилання скаржника, викладені ним у апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2025 у справі № 910/3152/24 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2025 у справі № 910/3152/24 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 8, 11, 74, 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2025 у справі № 910/3152/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2025 у справі № 910/3152/24 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Справу 910/3152/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Постанова підписана 29.10.2025.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді А.Г. Майданевич
Б.О. Ткаченко