вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" жовтня 2025 р. Справа№ 910/4072/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Мальченко А.О.
розглянувши у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерплюс Актив"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 26.06.2025 (повний текст складено 30.06.2025)
у справі № 910/4072/25 (суддя Трофименко Т.Ю.)
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерплюс Актив"
про стягнення 60 213,79 грн.
Короткий зміст позовних вимог
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерплюс Актив" про стягнення 60 213,79 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем своїх зобов'язань із повної та своєчасної оплати поставленої позивачем теплової енергії.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2025 у справі №910/4072/25 позов задоволено частково.
На підставі рішення суду з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерплюс Актив" на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 56 859,54 грн., заборгованість за абонентське обслуговування з постачання теплової енергії у розмірі 345,81 грн. та абонентське обслуговування з постачання гарячої води у розмірі 205,00 грн., а також судовий збір у розмірі 2886,90 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів відключення від централізованого опалення та гарячого водопостачання у нежитловому приміщенні загальною площею 286,1 кв.м., яке знаходиться за адресою: вул.. Кирило - Мефодіївська, 14/2 у спірний період у встановленому законодавством порядку. Також відповідачем не надано доказів, які б спростовували розмір заборгованості, нарахованої позивачем за період з грудня 2024 по січень 2025 у загальному розмірі 56 859, 54 та плату за абонентське обслуговування послуги з постачання гарячої води у розмірі 205,00 грн. та абонентське обслуговування постачання теплової енергії у розмірі 345, 81 грн.
В частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені судом відмовлено, оскільки суд дійшов висновку про відсутність доказів направлення відповідачу рахунків на оплату послуг з постачання теплової енергії у спірному періоді, також суд зазначив, що акти надання послуг з постачання теплової енергії відповідачем не підписані, отже відсутні підстави для встановленні факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання і частині сплати заборгованості за послуги з постачання теплової енергії.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, мотивуючи свої вимоги тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та неповно з'ясовано обставини справи, надано неналежну оцінку доказам, поданих позивачем в обґрунтування позову.
Апелянт звертає увагу суду на те, що судом першої інстанції встановлено та не заперечується позивачем закриття запірної арматури, що свідчить про відсутність постачання теплової енергії, оскільки при закритті запірної арматури неможливе постачання теплової енергії. З боку відповідача не надано підтвердження відкриття такої запірної арматури, а лише вказано в Акті №05367 від 04.12.2024 року на можливість користування теплової енергією як від альтернативного джерела теплової енергії, так і від загальнобудинкової системи опалення. Тобто, представником позивача виражено лише припущення щодо користування відповідачем теплової енергії з загальнобудинкової системи опалення, але не встановлено факту такого користування.
Крім того, апелянт звертає увагу суду на те, що відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії» від 21 серпня 2019 р. № 830 для належного приєднання до індивідуального договору про надання послуг з постачання теплової енергії, споживач зобов'язаний заповнити та підписати заяву-приєднання до такого договору. Така вимога є обов'язковою передумовою виникнення договірних правовідносин у контексті договору приєднання. Проте, з боку відповідача не заповнено та не надано позивачу таку заяву про приєднання, що безпосередньо свідчить про відстуність волевиялення та підстав для визнання приєднання позивача до умов публічного договору.
Також апелянт наголошує, на наявність у відповідача альтернативного джерела теплової енергії, тобто відповідач не використовує загальнобудинкові системи опалення, натомість користується власним електричним котлом. Зокрема, відповідач не є споживачем в розумінні даних правовідносин, оскільки реально не споживав даної теплової енергії, отже не повинен платити за послугу, яку реально не споживав.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Позивач не скористався правом подати письмовий відзив на апеляційну скаргу. Неподання відзиву не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті, що насамперед узгоджується з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", КП "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго".
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Таким чином, з 01.05.2018 постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює КП "Київтеплоенерго" (надалі - позивач).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 397747216 від 03.10.2024 власником нежилих приміщень загальною площею 286,1 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, вул. Кирило-Мефодіївська, 14/2, з 10.05.2024 є ТОВ "Інтерплюс Актив" (надалі - відповідач).
У зв'язку з набранням чинності 01.05.2021 Закону України від 03.12.2020 № 1060 "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг" внесено зміни до організації моделі договірних відносин з виконавцем послуг, а саме запроваджено укладання публічного договору приєднання.
З усіма фізичними або юридичними особами, які є власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку, які протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, вважаються укладеними публічні договори приєднання за формою, встановленими Правилами затвердженими постановою КМУ від 21.08.2019 року №830, з урахуванням змін, внесених КМУ від 08.09.2021 року № 1022.
Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).
Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі, якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
30.09.2021 позивачем на офіційному веб-сайті Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (https://kte.kmda.gov.ua/) опубліковано текст договору про надання послуги з постачання гарячої води за формою, встановленою Правилами, затвердженими постановою КМУ від 21.08.2019 № 830, з урахуванням змін, внесених постановою КМУ від 11.12.2019 № 1182.
Також позивачем зазначено, що ним було розміщено повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг в приміщеннях ЦОК.
Як зазначає позивач, що не спростовано відповідачем, останній не прийняв рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклав з виконавцем комунальної послуги (позивачем) відповідний індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, в зв'язку з чим в силу вимог ч. 5 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" такий договір між сторонами про надання послуги з постачання гарячої води (надалі - Договір) вважається укладеним.
Відтак, між сторонами укладено індивідуальний договір про надання послуг з постачання гарячої води, за умовами якого:
- даний договір є публічним договором приєднання, який укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України (п. 1);
- даний договір набирає чинності через 30 днів з моменту розміщення на офіційному веб-сайті виконавця Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" https://kte.kmda.gov.uа/ (п. 2);
- фактом приєднання споживача до умов договору (акцентування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема, надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послугу, факт отримання послуги (п. 4);
- виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором (п. 5);
- виконавець забезпечує постачання теплоносія з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску; постачання теплової енергії для потреб опалення/на індивідуальні теплові пункти для потреб опалення та приготування гарячої води здійснюється в опалювальний період безперервно/безперервно, крім часу перерв, визначених частиною першою статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (п. 7);
- виконавець забезпечує постачання теплової енергії у відповідній кількості та якості згідно з вимогами пунктів 5 і 6 цього договору до межі зовнішніх інженерних мереж постачання послуги виконавця та внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку (індивідуального (садибного) будинку) (п. 8);
- обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315 (надалі - Методика розподілу); якщо будинок оснащено двома та більше вузлами комерційного обліку теплової енергії відповідно до вимог Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", обсяг спожитої послуги у будинку визначається як сума показань таких вузлів обліку. За рішенням співвласників багатоквартирного будинку розподіл обсягу спожитої теплової енергії здійснюється для кожної окремої частини будинку, обладнаної вузлом комерційного обліки послуги (п. 11);
- у разі відсутності інформації про показання вузла (вузлів) комерційного обліку та/або недопущення споживачем виконавця до вузла (вузлів) комерційного обліку для зняття показань для визначення обсягу теплової енергії, спожитої в будинку, визначається середній обсяг споживання теплової енергії в будинку протягом попереднього опалювального періоду, а у разі відсутності такої інформації - за фактичний час споживання протягом поточного опалювального періоду, але не менше 30 днів (п. 20);
- споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з: плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022, та Методики розподілу, що розраховується виходячи із розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу її споживання; плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про яку розміщується на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця; у разі застосування двоставкового тарифу на послугу з постачання теплової енергії плата за послугу з постачання теплової енергії визначається як сума плати, розрахованої виходячи з умовно-змінної частини тарифу (протягом опалювального періоду), а також умовно-постійної частини тарифу (протягом року) (п. 30);
- вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії; розмір тарифу зазначається на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця; у разі зміни зазначеного тарифу протягом строку дії цього договору новий розмір тарифу застосовується з моменту його введення в дію без внесення сторонами додаткових змін до цього договору; виконавець зобов'язаний забезпечити їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті; у разі прийняття уповноваженим органом рішення про зміну ціни/тарифу на послугу виконавець у строку, що не перевищує 15 днів з дати введення їх у дію, повідомляє про це споживачу з посиланням на рішення відповідного органу (п. 31);
- розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць; плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця (п. 32);
- виконавець формує та надає рахунок на оплату спожитої послуги споживачу не пізніше ніж за десять днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу; рахунок надається на паперовому носії; на вимогу або за згодою споживача рахунок може надаватися в електронній формі, у тому числі за допомогою доступу до електронних систем обліку розрахунків споживачів (п. 33);
- споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу (п. 34).
Звертаючись із даним позовом до суду, позивач зазначає, що ним надавались відповідачу послуги з постачання теплової енергії, спрямованої на функціонування внутрішньобудинкової системи опалення та гарячого водопостачання у період з травня 2024 року по січень 2025 року, однак відповідач своєчасно не здійснив розрахунків за надані послуги, внаслідок чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем за надання послуги з постачання теплової енергії у розмірі 56 859,54 грн, заборгованість за абонентське обслуговування з постачання теплової енергії у розмірі 345,81 грн та заборгованість за абонентське обслуговування з постачання гарячої води у розмірі 205,00 грн. Крім того, за порушення строків оплати послуг з постачання теплової енергії позивач нарахував до стягнення з відповідача також інфляційну складову боргу у розмірі 970,57 грн, 3% річних у розмірі 189,27 грн та пеню у розмірі 1643,60 грн.
Відповідач, у свою чергу, заперечував щодо задоволення позову, зазначаючи про те, що договір щодо послуг з постачання теплової енергії не був укладений з позивачем та відповідні послуги з постачання теплової енергії до приміщення відповідача не надавались. При цьому, відповідач акцентував увагу суду на тому, що у належному йому приміщенні наявний електричний бойлер, який забезпечує альтернативне джерело гарячої води. Відповідач вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Частинами 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Частиною першою ст. 641 Цивільного кодексу України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису. У матеріалах справи відсутні заперечення відповідача щодо умов на постачання теплової енергії чи щодо не отримання житлово-комунальних послуг за вказаним договором.
Позивачем було надано до матеріалів справи лист щодо направлення відповідачу проєкту договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 10.12.2024 № 034048810030103 із заявою-приєднання для укладення. У даному листі зазначено, що у разі не підписання або не повернення відповідачем на адресу позивача договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 10.12.2024 № 034048810030103 із заявою-приєднання, датою його укладення буде вважатися дата підписання з боку позивача.
Судом приймаються доводи відповідача щодо не укладення між сторонами вищевказаного договору, однак з підстав ненадання позивачем належних доказів його направлення відповідачу. Судом не може бути прийнято в якості належного доказу направлення відповідачу проєкту договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 10.12.2024 № 034048810030103 із заявою-приєднання та отримання відповідачем цього проєкту роздруківка трекінгу поштового відправлення № 0600994839478, оскільки з роздруківки не вбачається за можливе достовірно встановити вміст поштового відправлення та адресата.
Разом із тим, відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання, від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №922/4239/16 від 21.08.2019).
Постачання теплової енергії є видом житлово-комунальних послуг і на ці правовідносини розповсюджується Закон України "Про житлово-комунальні послуги".
Вищезазначеним Законом зокрема, передбачено, що споживач зобов'язаний укласти договір про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (частина 2 пункт 1 та 5 статті 7).
Такі положення Закону України "Про житлово-комунальні послуги" свідчать про обов'язковість договору щодо житлово-комунальних послуг для споживача та не можливість споживача відмовитись від укладання договору (за виключенням у випадках встановлених законом та у порядку встановленому законом), зокрема договору на постачання теплової енергії.
Статтею 5 Закону України "Про теплопостачання" визначено особливості відносин у сфері теплопостачання та передбачено, що регулювання відносин у сфері теплопостачання має особливості, визначені цим Законом.
Частиною 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" унормовано, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно із ч. ч. 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
В силу приписів ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (ч. 2 ст. 714 Кодексу).
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 692 цього ж кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Окрім того, відносини між позивачем та відповідачем регулюються спеціальним законодавством у сфері енергопостачання, а саме Законом України "Про теплопостачання" та Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 (надалі - Правила).
Частинами 4, 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Пунктом 3 Правил передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Відповідно до п. 40 Правил споживач теплової енергії зобов'язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
На підтвердження надання послуг позивачем долучено до матеріалів справи копії корінців нарядів на включення та відключення будинку на опалювальний сезон, акти перевірки стану вузла комерційного обліку теплової енергії споживача, відомості споживання за адресою: м. Київ, вул. Кирило-Мефодіївська, 14/2, акти надання послуг з постачання теплової енергії за спірний період та рахунки.
Крім того, матеріали справи містять Акт № 05367 від 04.12.2024, який складений представником позивача в присутності представника ТОВ "Інтерплюс Актив" про проведення обстеження нежитлового приміщення відповідача в житловому будинку за адресою: вул. Кирило-Мефодіївська, 14/2 на предмет наявності/відсутності централізованого опалення та гарячого водопостачання. Актом зафіксовано, що житловий будинок по вул. Кирило-Мефодіївська, 14/2 складається з 4-5 поверхів; система централізованого опалення - вертикального типу. Також встановлено, що нежитлове приміщення відповідача загальною площею 286,1 кв.м. займає частину І та ІІ поверхів житлового будинку та перебуває в межах капітальних стін. Через вказане нежитлове приміщення проходять транзитні трубопроводи внутрішньобудинкової системи ЦО, на транзитних трубопроводах присутні відгалуження та встановлено запірну арматуру. В нежитловому приміщенні виконано реконструкцію системи опалення та задіяно систему опалення горизонтального типу…До даної системи опалення паралельно підключено альтернативне джерело теплової енергії - електричний котел, який станом на момент обстеження працює. На час обстеження нежитлового приміщення запірна арматура від загальнобудинкової системи ЦО в закритому положенні та не опломбована пломбами КТЕ. У Акті також зазначено, що у приміщенні відповідача наявна можливість користування тепловою енергією (опаленням) як від альтернативного джерела енергії (електричний котел), так і від загальнобудинкової системи опалення. Даний акт підписано представниками позивача та не підписано представником відповідача, будь-які записи про відмову від його підписання відсутні.
Пунктом 12 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що споживач має право у встановленому законодавством порядку відключитися від систем централізованого теплопостачання та постачання гарячої води.
Процедура відключення приміщення від внутрішньобудинкових мереж станом на момент надання послуг була встановлена Порядком відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 169 від 26.07.2019.
Відповідач не надав доказів відключення централізованого опалення та гарячого водопостачання у нежитловому приміщенні загальною площею 286,1 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кирило-Мефодіївська, 14/2, у спірний період у встановленому законодавством порядку та погодження такого відключення з компетентними особами.
До того ж, з долучених до позову корінців нарядів на включення та відключення будинку за адресою: вул. Кирило-Мефодіївська, 14/2, м. Київ, споживачем в них зазначено КП "ЦОС Шевченківського району".
Отже, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що на підставі вказаних корінців нарядів підключається весь будинок за вказаною адресою в цілому, що обґрунтовує зазначення у них обслуговуючої організації, яка здійснює комплексне обслуговування всього житлового будинку в цілому за певною адресою.
Таким чином, позивачем доведено факт підключення/відключення до/від постачання теплової енергії всього будинку. Отже, у відповідача існує обов'язок щодо відшкодування вартості спожитої теплової енергії.
Як вбачається з розрахунку заборгованості за послуги з постачання теплової енергії за період з грудня 2024 року по січень 2025 позивачем нараховано відповідачу плату за споживання теплової енергії у загальному розмірі 56 859,54 грн.
Крім того, позивачем нараховано відповідачу плату за абонентське обслуговування послуги з постачання теплової енергії в грудні 2024 року - січні 2025 року, розмір якої визначено в сумі 345,81 грн, а також плату за абонентське обслуговування послуги з постачання гарячої води у розмірі 205,00 грн.
Відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України, які б спростовували вищевизначені суми заборгованостей, а також обсяги споживання теплової енергії у спірний період.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку пор те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 56 859,54 грн, заборгованості за абонентське обслуговування послуги з постачання теплової енергії у розмірі 345,81 грн. та абонентське обслуговування послуги з постачання гарячої води у розмірі 205,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача також інфляційні втрати у розмірі 970,57 грн, 3% річних у розмірі 189,27 грн та пеню у розмірі 1643,60 грн за порушення відповідачем строків виконання грошових зобов'язань з оплати послуг постачання теплової енергії.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
За приписами ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
При цьому перебіг часу, за який нараховується пеня та проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Умовами Типового договору про надання послуги з постачання теплової енергії передбачено обов'язок позивача щодо направлення відповідачу рахунку на оплату спожитої послуги на паперовому носії (п. 33).
Водночас, матеріали справи не містять доказів направлення відповідачу рахунків на оплату послуг з постачання теплової енергії у спірному періоді, тоді як акти надання послуг з постачання теплової енергії відповідачем не підписано.
Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для встановлення факту прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання в частині сплати заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, а відтак відсутні підстави для застосування до відповідача положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та нарахування останньому 3% річних, інфляційних втрат, а також пені, у зв'язку із неможливістю встановити початкову дату прострочення.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову через недоведеність у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 970,57 грн., 3% річних у розмірі 189,27 грн. та пені у розмірі 1643,60 грн.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно із частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір, виходив із того, що факти, встановлені в експертному висновку, є більш вірогідними за інші докази. (зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).
На підставі наявних у справі доказів у сукупності, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованих висновків про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильного по суті рішення суду, під час ухвалення якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.
Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а отже підстав для його скасування або зміни не вбачається, у зв'язку із чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на заявника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерплюс Актив"
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерплюс Актив" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2025 у справі № 910/4072/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2025 у справі № 910/4072/25 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/4072/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Ю.Б. Михальська
А.О. Мальченко