Номер провадження 2/754/7922/25
Справа №760/13551/25
Іменем України
29 жовтня 2025 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді - Сенюти В.О.,
секретаря судового засідання - Каба А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, -
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до Солом'янського районного суду міста Києва із позовом до відповідача ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.
Позовну заяву обґрунтовує тим, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 11.10.2017. У період шлюбу народилася донька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Донька проживає із позивачкою. Поважною причиною фактичного розпаду шлюбу є зникнення почуття любові, поваги один до одного, через відмінність у характерах стало неможливим вести спільний побут. Вказане зумовило звернення до суду із позовом про розірвання шлюбу. На момент пред'явлення позову до суду, сторони не досягли згоди щодо матеріального утримання спільної дитини, а тому позивачка просить стягнути аліменти на утримання доньки у розмірі частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позову до суду і до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 26.05.2025 цивільну справу передано за підсудністю до Деснянського районного суду міста Києва.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 05.08.2025 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 25.08.2025 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Позивачка ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги визнає, проти їх задоволення не заперечує.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, не забезпечила явку свого представника в судове засідання, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про що свідчить довідка про доставку судової повістки до електронного кабінету.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі, зареєстрованому 11 жовтня 2017 року у Житомирському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, актовий запис № 2147.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 статті 51 Конституції України закріплено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.
Відповідно до ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Згідно з приписами ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Частиною 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Під час розгляду справи судом з'ясовано, що сторони не ведуть спільне господарство, не підтримують шлюбно-сімейні стосунки та втратили один до одного почуття поваги і любові.
З часу припинення шлюбних відносин та часу знаходження позовної заяви в суді, примирення між сторонами не відбулось. Кожна з сторін не вважає можливим збереження сім'ї.
При таких обставинах суд приходить до висновку, що подальше спільне життя подружжя та збереження їх сім'ї неможливе, оскільки буде суперечити інтересам кожної із сторін.
Таким чином, вимоги про розірвання шлюбу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_3 , батьками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про що свідчить копія свідоцтва про народження.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27.02.1991 та набула чинності для України 27.09.1991 (далі - Конвенція), держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Згідно ч.1 ст.122 СК України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя.
Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.
Згідно ч. ч. 1-3 ст. 181 СК України, способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Частиною 1 ст. 182 СК України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів
Відповідно до вимог ч.1, 2 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
У відповідності до положень ч.1,2 ст. 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Щодо розміру аліментів, то суд виходить з наступного.
Суд враховує, що обов'язок по доказуванню позовних вимог, їх розміру, та по доказуванню тих обставин, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, покладається саме на позивача, і не може перекладатись на відповідача обов'язок по спростуванню доводів позивача.
У відповідності до ч.7 ст. 81 ЦПК України суд позбавлений можливості самостійно збирати докази.
Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Суд враховує заяву відповідача, відповідно до якої останній визнає позовні вимоги про стягнення аліментів у розмірі, визначеному позивачкою.
Отже, суд приходить до висновку, що підстав для звільнення відповідача від обов'язку утримувати дитину, передбачених ст. 188 СК України судом не встановлено.
Відповідач та Позивачка повинні у відповідності до вимог закону утримувати спільну дитину, відчувати відповідальність за неї, забезпечувати їй добрі умови для проживання та виховання, у тому числі, забезпечувати матеріально.
Можливість стягнення аліментів за рішенням суду залежить не лише від факту добровільної участі одного з батьків в утриманні дітей, а й від згоди іншого з батьків із розміром та способом такого утримання.
Пунктом 17 Постанови Пленуму ВСУ «Про застосування судами окремих норм СКУ при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 передбачено, що суд при визначені розміру аліментів, повинен врахувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Таким чином, з урахуванням принципів розумності та справедливості суд визначає, що з відповідача на ім'я позивачки слід стягнути аліменти на утримання неповнолітньої доньки в розмірі частки усіх видів заробітку (доходу) але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, що у достатній мірі відповідає заявленим позивачем потребам утримання дитини, а також не є заздалегідь непомірними для їх сплати відповідачем.
Стягнення аліментів має ціль найбільш повно захищати інтереси дитини, забезпечити їй не тільки необхідні кошти для існування, але і зберегти по можливості той рівень життя, який дитина мала при сумісному проживанні з обома батьками.
Суд вважає визначений розмір аліментів достатнім та справедливим. Стягнення аліментів у такому розмірі відповідатиме вимогам закону та інтересам дитини, не порушить прав сторін.
Згідно ст. 179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням.
Одночасно суд вважає за необхідне роз'яснити сторонам, що відповідно до ст.192 СК України розмір аліментів, визначений рішенням суду, може бути згодом зменшено або збільшено рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось з них, а також положення ст.185 СК України щодо обов'язку того з батьків, з кого присуджено аліменти на дитину, брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд виходить з того, що згідно вимог Закону України «Про судовий збір», позивачка звільнена від сплати судового збору за вимогу про стягнення аліментів.
Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, а також те, що позивачка звільнена від сплати судового збору за вимогу про стягнення аліментів та визнання позову відповідачем, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь держави підлягає до стягненню судовий збір у розмірі 605,60 грн.
В порядку ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивачки підлягає до стягненню судовий збір за позовну вимогу про розірвання шлюбу у розмірі 605,60 грн.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
За змістом ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи викладені норми чинного законодавства України та ту обставину, що відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, позивачці слід повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у розмірі 605,60 грн.
На підставі ст.ст. 2, 5-7, 10-12, 76-83, 189, 206, 211, 258, 259 ЦПК України, ст. 11, 27, 104, 105, 110 -113, 180 - 182, 184, 191 СК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 11 жовтня 2017 року у Житомирському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, актовий запис № 2147 - розірвати.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти в розмірі частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 19 травня 2025 року і до досягнення повноліття дитиною.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 605,60 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 605, 60 грн.
Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору в сумі 605,60 грн. сплаченого при подачі позову відповідно до платіжної квитанції № 229136692 від 08.08.2025.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.
Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації - АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації - АДРЕСА_2 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації - м. Київ, проспект Повітряних Сил, буд. 41, код ЄДРПОУ 37485506.
Повний текст рішення суду виготовлено: 29.10.2025.
Суддя: В.О. Сенюта