Справа №701/589/25
Номер провадження2/701/367/25
29 жовтня 2025 року Маньківський районний суд, Черкаської області
в складі: головуючого - судді - Костенка А. І.
за участю секретаря - Брітан О. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-ще Маньківка справу за позовом ОСОБА_1 , представника позивача: ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей Маньківської селищної ради про встановлення самостійного виховання та утримання дитини без участі матері дитини,
Представник позивача звернувся в суд з позовом до відповідача татретьої особи про встановлення самостійного виховання та утримання дитини без участі матері дитини.
На підставу своїх вимог спирається на те, що 16 вересня 2008 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Маньківського районного управління юстиції у Черкаській області між ОСОБА_1 (далі - Позивач) та ОСОБА_3 (далі - Відповідач) було зареєстровано шлюб, про що 16.09.2008 року зроблено відповідний актовий запис за № 43. Від шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є спільна дочка, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Маньківського районного управління юстиції у Черкаській області було видано Свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 та зроблений відповідний актовий запис № 20. Рішенням Маньківського районного суду від 27 жовтня 2015 року по справі № 701/949/15-ц шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано. Місце проживання дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначено за місцем проживання батька. У подальшому, Рішенням Маньківського районного суду по справі № 701/948/15-ц від 10 листопада 2015 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 визнано такою, що втратила право користування житловим приміщенням у будинку АДРЕСА_1 . Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_3 , ще з червня 2013 року не проживала у вищевказаному будинку, фактичне місце проживання її невідоме. Після фактичного припинення спільного проживання у червні 2013 року Відповідачка залишила дитину на виховання та утримання позивача, самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків. Дитина проживає з батьком та перебуває на його утриманні. Мати не проживає з сім'єю та не бере участі в утриманні їх спільної дитини, матеріальної допомоги на утримання дитини надавати не бажає. ОСОБА_1 видана довідка № 159 від 27 травня 2025 року, про те, що його донька ОСОБА_4 , 2011 р.н., дійсно є ученицею 8-А класу Маньківського навчально-виховного комплексу «Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів - гімназія» Маньківської селищної ради Черкаської області. Мати, ОСОБА_3 , за період навчання доньки у Маньківському НВК «ЗЗСО І-ІІІ ступенів - гімназія» не приходила до школи, не спілкувалась з класним керівником, не відвідувала батьківські збори, участі у вихованні та навчанні дитини не брала. Вищевказані обставини також підтверджуються показами свідків, а саме: ОСОБА_5 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та ОСОБА_6 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 . У Маньківському відділі державної виконавчої служби в Уманському районі Черкаської області виконавче провадження по стягенню з ОСОБА_3 аліментів на утримання дочки ОСОБА_4 не відкривалось. Позивач має можливість доглядати за дитиною краще ніж матір, виховувати та утримувати її, розвивати та піклуватися. Він має достатній рівень доходів, власне житло, що дозволяє зробити для дитини належні умови проживання, догляду та виховання. Встановлення даного факту необхідно позивачу для захисту та реалізації законних прав та інтересів сина та його прав, як батька та уникнення суперечностей при визначенні даного факту зі сторони органів державної влади, органів місцевого самоврядування, оформлення документів для отримання соціальної допомоги як батьку, який самостійно виховує дитину, реєстрації місця проживання дитини в Україні, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини, а також отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки неповнолітня дитина не може самостійно проживати та утримувати себе, що і змусило представника позивача звернутись з відповідним позовом до суду.
Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задоволити.
Відповідач в судове засіданеня не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином (шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України), причини неявки визнані поважними невідомі, заяв та клопотань про розгляд справи у її відсутності чи відкладення розгляду справи не надходило, але її неявка не перешкоджає розгляду справи по суті у її відсутність на підставі зібраних доказів. Європейський суд з прав людини у рішенні «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 року зазначив, що сторони в розумні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Представник третьої особи: Служби у справах дітей Маньківської селищної ради в судове засідання не з'явився, але згідно письмової заяви позовні вимоги позивача визнає та просить справу слухати у його відсутності.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Враховуючи вищевикладене та приписи ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без участі осіб, які в судове засідання не з'явилися, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.
У зв'язку з неявкою в судове засіданні всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, вислухавши позивача та його представника, свідків, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
16 вересня 2008 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Маньківського районного управління юстиції у Черкаській області між ОСОБА_1 (далі - Позивач) та ОСОБА_3 (далі - Відповідач) було зареєстровано шлюб, про що 16.09.2008 року зроблено відповідний актовий запис за № 43. Від шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є спільна дочка, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Маньківського районного управління юстиції у Черкаській області було видано Свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 та зроблений відповідний актовий запис № 20. Рішенням Маньківського районного суду від 27 жовтня 2015 року по справі № 701/949/15-ц шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано. Місце проживання дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначено за місцем проживання батька. У подальшому, Рішенням Маньківського районного суду по справі № 701/948/15-ц від 10 листопада 2015 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 визнано такою, що втратила право користування житловим приміщенням у будинку АДРЕСА_1 . Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_3 , ще з червня 2013 року не проживала у вищевказаному будинку, фактичне місце проживання її невідоме. Після фактичного припинення спільного проживання у червні 2013 року Відповідачка залишила дитину на виховання та утримання позивача, самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків. Дитина проживає з батьком та перебуває на його утриманні. Мати не проживає з сім'єю та не бере участі в утриманні їх спільної дитини, матеріальної допомоги на утримання дитини надавати не бажає. ОСОБА_1 видана довідка № 159 від 27 травня 2025 року, про те, що його донька ОСОБА_4 , 2011 р.н., дійсно є ученицею 8-А класу Маньківського навчально-виховного комплексу «Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів - гімназія» Маньківської селищної ради Черкаської області. Мати, ОСОБА_3 , за період навчання доньки у Маньківському НВК «ЗЗСО І-ІІІ ступенів - гімназія» не приходила до школи, не спілкувалась з класним керівником, не відвідувала батьківські збори, участі у вихованні та навчанні дитини не брала. Вищевказані обставини також підтверджуються показами свідків, а саме: ОСОБА_5 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та ОСОБА_6 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 . У Маньківському відділі державної виконавчої служби в Уманському районі Черкаської області виконавче провадження по стягенню з ОСОБА_3 аліментів на утримання дочки ОСОБА_4 не відкривалось. Позивач має можливість доглядати за дитиною краще ніж матір, виховувати та утримувати її, розвивати та піклуватися. Він має достатній рівень доходів, власне житло, що дозволяє зробити для дитини належні умови проживання, догляду та виховання. Встановлення даного факту необхідно позивачу для захисту та реалізації законних прав та інтересів сина та його прав, як батька та уникнення суперечностей при визначенні даного факту зі сторони органів державної влади, органів місцевого самоврядування, оформлення документів для отримання соціальної допомоги як батьку, який самостійно виховує дитину, реєстрації місця проживання дитини в Україні, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини, а також отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки неповнолітня дитина не може самостійно проживати та утримувати себе.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 , суду показала, що вона живе тут шість років і ніколи не бачила ОСОБА_7 . Вона дружить з матір'ю позивача. Матір позивача їй розповідала, що з двох років вони доглядають дівчинку. ОСОБА_8 вона добре знає, що вона хороша дівчина, ходить в школу, вчиться добре, допомагає бабі і батькові по господарству. Вона не чула, що відповідач приймала участь у вихованні дитини.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5 , суду показала, що позивач виховує дитину ще з малого віку, приблизно з півтора року. Матері дитини вона не бачила ні разу. Ще коли дитині було рік, то вона один раз приходила. Відповідач десь за кордоном, а де саме вона не знає.
Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України. Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, поважати дитину.
Позивач звернувся до суду з цим позовом, оскільки встановлення факту проживання з ним його неповнолітньої дитини, йому необхідне для захисту саме дитини, оскільки мати неповнолітньої самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків та участі у житті дитини, а у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, він може бути мобілізований, а дитина залишиться сама, так як її мати, відповідач по справі, проживає окремо.
Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Згідно п. 4 додатку 5 до постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р., № 560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» документами, що підтверджують право на відстрочку особи, яка самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду є зокрема рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини.
Отже, на даний час нормами спеціального законодавства визначений порядок отримання особою відстрочки від мобілізації, згідно з яким зокрема рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини є документом, який підтверджує право особи на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. При цьому в інший спосіб встановлення такого факту законом не передбачено.
Відповідно до ст. 15 СК України, сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
У статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Відповідно до ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Встановлення факту самостійного утримання неповнолітньої дитини надає позивачу право, з метою захисту прав та інтересів дитини, належним чином особисто здійснювати свої батьківські обов'язки, які покладені на нього Сімейним Кодексом України, діяти в інтересах дитини у випадках передбачених Законом незалежно від волі відповідача, надає позивачу право ініціювати процедуру позбавлення батьківських прав, окрім того встановлення цього факту надає позивачу право на звільнення з військової служби.
В зв'язку з тим, що вимога про встановлення факту самостійного виховання фактично пов'язана з виникненням, зміною або припиненням особистих майнових прав батьків дитини, які закріплені в Сімейному кодексі України, такими як право батьків на визначення місця проживання дитини, право матері чи батька на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав у випадку, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, суд вважає, що ця вимога підлягає розгляду в порядку позовного провадження.
За таких обставин суд вважає, що позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем неповнолітньої дитини є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, оскільки в судовому засіданні було встановлено, що позивач та відповідач мають спільну дитину ОСОБА_9 2011 р.н. Їх сімейні стосунки не склалися, тому шлюб між сторонами було розірвано в судовому порядку в 2015 році і вказане рішення набрало законної сили. У відповідності до матеріалів справи суд вважає доведеним факт самостійного виховання та утримання неповнолітньої ОСОБА_9 2011 року народження її батьком ОСОБА_1 .
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 16, 59, 81, 89, 258, 263-265, 274-279, 315, 319, 354-356 ЦПК України, ст. ст. 7, 15, 141, 150 СК України , суд, -
Позов задоволити.
Встановити, що батько ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (зареєстрований та житель АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду впродовж тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження.
Суддя А. І. Костенко