Дата документу 30.10.2025Справа № 554/15383/25
Провадження № 2/554/5519/2025
про усунення недоліків
30 жовтня 2025 року м. Полтава
Суддя Шевченківського районного суду міста Полтави Гольник Л.В., розглянувши позовну заяву фон ОСОБА_1 до фон ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної в м.Полтаві ради про розірвання шлюбу ьта встановлення місця проживання дитини,-
До суду надійшла позовна заява фон ОСОБА_1 до фон ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної в м.Полтаві ради про розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини, в якій прохала:
1.Розірвати шлюб між фон ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: Україна, м. Полтава, РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) та фон ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ), дата укладання шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце укладання шлюбу Берн, кантон Берн, Швейцарська Конфедерація. Після розірвання шлюбу прізвище Позивачки залишити фон ОСОБА_1 .
2.Визначити місце проживання малолітньої дитини фок ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (Витяг із реєстру актів про народження від 23.08.2023, місце народження Берн, кантон Берн, Швейцарська Конфедерація), разом із матір'ю фон ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: Україна, м. Полтава, РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) за місцем її проживання.
3.Заборонити фон ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (Витяг із реєстру актів про народження від 23.08.2023, місце народження Берн, кантон Берн, Швейцарська Конфедерація) перетин кордону України та виїзд з України у супроводі Відповідача фон ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) або за його довіреністю, та будь-яких третіх осіб, представників установ та міжнародних організацій до прийняття остаточного рішення (набрання рішення законної сили) про встановлення місця проживання дитини у даній справі по суті.
4.Зобов'язати Службу у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради, подати суду письмовий висновок щодо розв'язання спору про доцільність чи не доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини фон ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (Витяг із реєстру актів про народження від 23.08.2023, місце народження Берн, кантон Берн, Швейцарська Конфедерація), разом з матір'ю фон ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: Україна, м. Полтава, РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), за місцем її проживання.
5.Стягнути з відповідача судові витрати.
Вивчивши матеріали позовної заяви, приходжу такого висновку.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідач фон ОСОБА_3 є громадянином Республіки Швейцарії та не має на території України зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання чи місця перебування.
Порядок розірвання шлюбу, укладеного між громадянином України та іноземцем, має ряд особливостей. Основним у цьому питанні є визначення закону, відповідно до якого буде проводитися розірвання шлюбу.
Відповідно до ч.1 та ч. 2 ст.3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
Статтею 497 ЦПК України зазначено, що підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати вимогам, встановленим у ст.ст. 175 і 177 ЦПК України.
Вимогами ст.63 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє в даний час щодо правових наслідків шлюбу.
Відповідно до ч.1 ст.60 вищевказаного Закону правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є (ст.16 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Згідно ч.ч.2, 3 ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право», подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання. Вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування частини другої статті 16 цього Закону. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним.
Таким чином, подружжя є громадянами різних держав, спільно проживали на території Швейцарії, на момент подання позову фактичні шлюбні відносини між подружжям припинено, позивач разом з малолітньою дитиною проживає на території України, водночас відповідач продовжує проживати на території Швейцарії.
В силу вимог ст.110 СК України, розірвання шлюбу можливе за заявою одного з подружжя.
Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11, позов про розірвання шлюбу з особою, яка не має в Україні місця проживання або місце проживання якої невідоме, може пред'являтися за місцем знаходження майна відповідача, або за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а у випадку, коли з позивачем проживають його малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача - за місцем проживання позивача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за місцем проживання будь-кого з них.
У разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами.
Від шлюбу сторони мають дитину - фон ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Звертаючись до суду з даним позовом позивач обрала підсудність за місцем своєї реєстрації.
Згідно ч.1 ст.27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Згідно ч. 2 ст. 28 ЦПК України, позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
Відповідно до п.п.12 ст.76 Закону України «Про міжнародне приватне право», суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.
Окрім того, ст.80 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у разі якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому процесуальним законом України або міжнародним договором України.
Згідно п.2.3 розділу ІІ Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та ДСА України від 27 червня 2008 року №1092/5/54, доручення та документи, що до нього додаються, складаються мовою, передбаченою відповідним міжнародним договором України. Якщо доручення чи документи, що до нього додаються, складено українською мовою, слід додавати завірений переклад на мову запитуваної держави або на іншу мову, передбачену міжнародним договором України. Документи, що підлягають врученню згідно з дорученням суду України, складаються мовою запитуваної держави чи іншою мовою, передбаченою міжнародним договором України, або супроводжуються завіреним перекладом на таку мову. У відповідних випадках документи, що підлягають врученню, можуть бути складені або перекладені на ту мову, яку, як є підстави вважати, розуміє особа, якій необхідно вручити документи.
Відповідно до ст. 2 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, кожна Договірна Держава призначає Центральний Орган, обов'язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав.
Статтею 3 цієї Конвенції визначено, що орган влади чи судовий працівник, компетентний, відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей. До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і документ надаються в двох примірниках.
Відповідно до ст.5 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, Центральний Орган запитуваної Держави власноручно вручає документ або забезпечує його вручення відповідним органом: a) у спосіб, визначений його внутрішнім правом для вручення документів, складених в цій державі, особам, що перебувають на її території, або b) в особливий спосіб, обумовлений запитуючим органом, якщо такий спосіб не є несумісним з законами запитуваної Держави. З урахуванням положень пункту (b) частини першої цієї статті документ може завжди бути вручений шляхом безпосередньої доставки одержувачу, який приймає його добровільно. Якщо документ має бути вручений відповідно до частини першої цієї статті, то Центральний Орган може вимагати, щоб документ був складений або перекладений офіційною мовою або однією з офіційних мов запитуваної Держави.
Крім того, відповідно до Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах від 18.03.1970 року, Конвенція застосовується у відносинах України з Данією, Мексикою, Люксембургом, Болгарією, Ізраїлем, Італією, Словенією, Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії, Німеччиною, Фінляндією, Австралією, Швейцарією, США, Іспанією, Швецією, Норвегією, Аргентиною, Польщею, Словаччиною, та Латвією.
У такому разі саме на позивача покладається обов'язок забезпечити подання до суду належно оформлених, перекладених, нотаріально посвідчених документів, після чого вони направляються судом до Міністерства юстиції України.
Оскільки відповідач фон ОСОБА_3 є громадянином Республіки Швейцарія та згідно даних позовної заяви проживає на території Швейцарії, то позивачу фон ОСОБА_1 слід надати в двох екземплярах належним чином засвідчений переклад позовної заяви та усіх додатків до неї на офіційну мову запитуваної держави, для вручення їх відповідачу за місцем проживання (реєстрації).
Суд звертає увагу позивачки фон ОСОБА_1 на те, що оформлення документів для їх можливого використання як за кордоном так і на території України є проставлення апостиля, запровадженого Гаазькою Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, до якої приєдналися більше ніж 90 країн (Австрія, Сполучене Королівство Великобританії, Данія, Італія, Іспанія, Ізраїль, Греція, Німеччина, Португалія, Південна Корея, США, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція та інші).
Гаазька Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, згода на обов'язковість якої надана Законом України від 10.01.2002 року «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів», набула чинності між Україною і державами-учасницями Конвенції, що не висловили заперечень проти її приєднання, з 22.12.2003 року.
Апостиль - це спеціальний штамп, який проставляється на офіційних документах, що надходять від держав - учасниць зазначеної Конвенції. Він засвідчує справжність підпису особи під документом і автентичність відбитку печатки або штампа, якими скріплено відповідний документ.
Відповідно до статей 2, 3 зазначеної Конвенції кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Згідно з положеннями вказаної Конвенції документ, на якому проставлено апостиль, не потребує жодного додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний в будь-якій іншій державі-учасниці цієї Конвенції.
Крім того, згідно з приписами п. 2 ч. 3 ст.175 ЦПК України позовна заява повинна містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Так, у позовній заяві відсутні відомості про наявність або відсутність у учасників справи електронного кабінету.
Згідно з ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Позивачем в прохальній частині позову заявлено вимогу про розірвання шлюбу та вимогу про визначення місця проживання дитини.
За подання заяви немайнового характеру п.2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлена ставка судового збору за подання заяви немайнового характеру для фізичної особи в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1211,20 грн).
Проте позивач сплатила судовий збір лише за одну позовну вимогу, не сплативши судовий збір за другу немайнову вимогу у розмірі 1211,20 грн.
Крім того, позивач прохає заборонити фон ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (Витяг із реєстру актів про народження від 23.08.2023, місце народження Берн, кантон Берн, Швейцарська Конфедерація) перетин кордону України та виїзд з України у супроводі Відповідача фон ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) або за його довіреністю, та будь-яких третіх осіб, представників установ та міжнародних організацій до прийняття остаточного рішення (набрання рішення законної сили) про встановлення місця проживання дитини у даній справі по суті.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
За приписами чч. 1, 6 ст. 151 ЦПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: найменування суду, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв'язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
До заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання до суду заяви про забезпечення доказів або позову, яка подана, зокрема, фізичною особою, ставка судового збору становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 605,60 грн.
Таким чином, суд роз'яснює позивачу, що останній має право на звернення до суду з окремою заявою про забезпечення позову з дотриманням вимог вищевказаного законодавства України.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони чи обмеження, зміст яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Отже право на суд не є абсолютним та воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
В зв'язку з вищевказаними обставинами, суддя вважає за необхідне надати позивачу строк для виправлення вищевказаних недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, роз'яснивши їй, що, в разі невиконання даної ухвали суду до вказаного строку, позовна заява буде вважатися неподаною і повернута позивачу.
Керуючись ст.ст. 175, 177, 185 ЦПК України, суддя, -
Позовну заяву фон ОСОБА_1 до фон ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної в м.Полтаві ради про розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини - залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, попередивши, що в разі не усунення вказаних недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, заява буде вважатися неподаною та підлягатиме поверненню позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Л.В.Гольник