Справа № 368/264/25
2/368/471/25
Рішення
Іменем України
"23" жовтня 2025 р. Кагарлицький районний суд Київської області
у складі: головуючого - судді Шевченко І.І
за участю секретаря Назаренко А.І.
позивача ОСОБА_1
представника позивача адвоката Самойленка А.В.
відповідача ОСОБА_2
та представників третіх осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Кагарлик в режимі відеоконференції в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей та сім'ї Деснянського районного у місті Києві державної адміністрації, служба у справах дітей та сім'ї Кагарлицької міської ради Обухівського район Київської області про позбавлення батьківських прав, -
позивач та його представник просять суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітніх доньок ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (свідоцтво про народження Серії НОМЕР_2 ) та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, обґрунтовуючи позов наступним.
Між, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 12.12.2008 було укладено шлюб за актовим записом № 3370.
Від шлюбу сторони мають двох дітей (доньок), ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 ), які на момент подачі цієї заяви до суду проживають разом зі батьком, знаходяться на його, одноособовому утриманні.
Спільне життя у заявника з відповідачем не склалося через відсутність взаєморозуміння між ними, несумісність характерів, відсутність спільних інтересів, розходження поглядів на сімейні відносини та обов'язків щодо ведення спільного господарства, виховання дітей тощо.
Позивач намагався налагодити відносини в сім'я, в тому числі намагався розпалити у відповідачці материнські почуття до спільних дітей. В той же час, відповідач лише погіршувала становище (зловживання спиртними напоями, часті зникнення без причин із спільного помешкання на тривалий час тощо).
Починаючи з вересня 2021 року вони фактично перестали жити разом (відповідач переїхала до своєї матері в м. Кагарлик Київської області), вести спільне господарство, мати спільний бюджет, більш того взагалі перестали спілкуватись, були втрачені всі фізичні та духовні зв'язки між ними. Кожен із подружжя веде своє особисте життя окремо один від одного.
Як наслідок, їх шлюб було розірвано на підставі заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23.01.2023 у справі №754/1528/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.
Відповідач фактично самоусунувся від виконання свої батьківських обов'язків після переїзду до м. Кагарлик, саме з цього часу у позивача відсутній будь-яка інформація про подальше життя відповідача. А сам відповідач не виходить на зв'язок ні з позивачем, ні з зі спільними дітьми.
Положеннями ч.1 ст.76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.3. ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною 1 ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини.
На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною 7 ст.7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 №789-XII, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з ч.ч. 1- 4 ст.150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до ч.1 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч.1 ст.164 СК України. Зокрема, п.2. ч.1 ст.164 СК України визначено, що мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення п.2 ч.1 ст.164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема:
не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення;
не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі;
не виявляють інтересу до її внутрішнього світу;
не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).
Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§57, §58).
У ч.1 ст.9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16.07.2015 Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.
Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§100).
Відповідно до ст.165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Як роз'яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
У ст.12 Конвенції про права дитини встановлено, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, при чому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.
Тлумачення ч.2 ст.171 СК України свідчить, що нею передбачені випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов'язково.
До таких випадків належить: вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її виховання (ст.159 СК України); вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її місця проживання (ст.161 СК України); вирішення спору про позбавлення батьківських прав (ст.164 СК України); вирішення спору про поновлення батьківських прав (ст.169 СК України); вирішення спору щодо управління її майном (ст.177 СК України).
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. У цій справі наявні виключні обставини, за яких відповідач має бути позбавлений батьківських прав, що не суперечить Конвенції про права дитини, і в такому випадку необхідно на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.
Відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; несприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі є підставами для позбавлення батьків / одного з батьків батьківських прав.
З моменту, коли старша дитина почала відвідувати дошкільні навчальні заклади відповідачка фактично не здійснювала догляд та утримання дітей. Часто проводила час окремо від дітей, та родини в цілому.
Фактично шлюбно-сімейні відносини припинились ще у середині 2018 року.
Тобто, вона поставила свої інтереси вищими ніж інтереси і благополуччя дітей.
Відповідачка фактично відсутня в житті дітей, не надає свого дозволу на різні на виїзд дітей за кордон на відпочинок та/або лікування тощо. Зазначена обставина ускладнює спосіб життя дітей, оскільки будь-які державні послуги вимагають обов'язкового дозволу обох батьків.
Позивач з дітьми повністю утримується за рахунок доходів позивача.
Протиправна поведінка (самоусунення) відповідача полягає, зокрема, у наступному:
- не бере участь у вихованні доньок;
- не забезпечує їх основні потреби;
- не надає дозволів на реєстрацію на місце проживання дітей;
- не надає дозволів на лікування (відпочинок) дітей;
- не цікавиться взагалі та не бере участь у батьківських зборах, не приходила у школу на свята тощо;
- не забезпечує матеріально, в тому числі не надає кошти на додаткові заняття;
- не сплачує аліменти;
- не приймає участі додаткових витратах.
Зазначені висновки повністю відповідають практиці Верховного Суду, що викладена, зокрема в постанові Верховного Суду від 08.12.2021 у справі №311/563/20 (провадження №61-14656св21).
Відповідно до статті 164 Сімейного кодексу України питання позбавлення батьківських прав вирішується в судовому порядку.
Частиною 4 статті 19 Сімейного кодексу України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Частина 5 статті 19 Сімейного кодексу України передбачає, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Відповідно до порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою КМУ «Питання діяльності органів опіки і піклування, пов'язаної із захистом Прав дитини» від 24.09.2008 No866 спірні питання між батьками щодо захисту інтересів дитини вирішується колегіально на комісії з питань захисту прав дитини та за її рекомендацією виноситься висновок органами опіки та піклування за місцем проживання дитини.
Після надходження ухвали суду про відкриття провадження по справі разом із позовною заявою та додатками до неї, службою у справах дітей за місцем проживання дитини буде проведена відповідна робота щодо надання до суду висновку органу опіки та піклування про доцільність або недоцільність позбавлення батьківських прав.
Частково зазначені вище обставини можуть бути підтверджені показами свідків, а саме:
· ОСОБА_8 (тел. НОМЕР_3 , адреса проживання АДРЕСА_1 );
· ОСОБА_9 (тел. НОМЕР_4 , адреса проживання АДРЕСА_2 );
· ОСОБА_10 (тел. НОМЕР_5 , адреса проживання АДРЕСА_3 ).
На сьогодні відповідач є особою фігурантом багатьох кримінальних справ, яка вчинила кримінальні правопорушення.
Крім того, відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Однак, починаючи з моменту фактичного проживання окремо (з середини 2018 року), відповідачка, матеріальної допомоги на утримання дитини не надавала та не надає.
У зв'язку з чим, позивач ставить також питання про стягнення аліментів
У відповідності до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально важливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За приписами частини 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Обов'язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття. До того ж, обов'язок утримувати дитину у рівній мірі покладається як на матір, так і батька, причому, обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним.
Батьки зобов'язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні (у випадку народження дитини під час фактичних шлюбних відносин), або чи розірвано їх шлюб.
Чинним законодавством України встановлено, що діти рівні у своїх правах незалежно від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей та повнолітніх дітей, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги.
Зобов'язання з утримання дітей виникає за наявності сукупності таких умов: родинного зв'язку між батьками й дитиною (кровний зв'язок між батьками та дитиною або зв'язок між усиновлювачем і усиновленою дитиною); неповноліття дитини; навчання повнолітньої дитини; відсутність підстав для звільнення батьків від сплати аліментів; можливість батьків надавати матеріальну допомогу.
Відповідно до, ратифікованої Постановою Верховної ради України N 789-XII від 27.02.91, Конвенції про права дитини від 20.11.89, держава докладає всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18 Конвенції).
Згідно з частинами 1, 2 Конвенції про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до основних сформованих принципів суспільства, задекларованих у національному та міжнародному законодавстві, діти мають право на особливе піклування і допомогу, внаслідок своєї фізичної і розумової незрілості, потребують спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.
Як наслідок, з відповідача на користь позивача стягуються аліменти. Як наслідок, зазначені вище обставини змусили позивача звернутися до суду щодо захисту свого порушеного права.
Згідно ст.134 ЦПК кожна сторона повинна разом з першою заявою по суті спору подати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Аналогічні вимоги містить і ст. 175 ЦПК при складанні позовної заяви.
З метою отримання правової допомоги у даному спорі 20.01.2025 між ОСОБА_1 та АО «Агенція правового захисту» було укладено Договір про надання правової допомоги.
Предметом договору є надання правової допомоги (адвокатських послуг) позивачу та представництво його інтересів у спірних правовідносинах з ОСОБА_2 .
З метою надання попереднього орієнтовного розрахунку суми судових витрат, які позивач очікує понести в зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції, то розмір витрат (враховуючи суму гонорару) буде становити 50 000,00 грн.
Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги позивача про позбавлення її батьківських прав не визнає та просить у їх задоволенні відмовити.
Представник третьої особи в особі служби у справах дітей та сім'ї Деснянського районного у місті Києві державної адміністрації Алексійчук Н.В. позовні вимоги позивача підтримує та просить їх задовольнити, оскільки ними проведена була роботи з питання доцільності позбавлення батьківських прав відповідача по відношенню до її дітей і було зроблено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача щодо її малолітніх дітей.
Представник третьої особи в особі служба у справах дітей та сім'ї Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області Невдобенко А.М. позовні вимоги підтримала, а представник третьої особи Прохоренко Л.М. повідомила, що обстежити умови проживання та надати висновок щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жительки АДРЕСА_4 на даний час немає можливості, оскільки за даною адресою ОСОБА_2 не проживає.
Суд, вислухавши сторони, свідка, думку малолітніх дітей та дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 та зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_5 .
Відповідач ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 та за відомостями реєстру Кагарлицької територіальної громади не зареєстрована.
Між ОСОБА_1 та ОСОБА_11 був зареєстрований шлюб 12 грудня 2008 року, місце реєстрації - Центральний відділ реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім'ї, актовий запис №3370. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу « ОСОБА_12 ».
ІНФОРМАЦІЯ_6 народилася ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_1 , виданим повторно відділом реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у місті Києві від 08.06.2024 року.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно, ОСОБА_7 у графі «мати» зазначено ОСОБА_2 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно, ОСОБА_7 у графі «батько» зазначено ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_7 народилася ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_2 , виданим повторно відділом реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у місті Києві від 08.06.2024 року.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого повторно, ОСОБА_1 у графі «мати» зазначено ОСОБА_2 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого повторно, ОСОБА_1 у графі «батько» зазначено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Згідно заочного рішення Деснянського районного у місті Києві від 23.01.2023 р. шлюб між сторонами було розірвано та стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП - НОМЕР_6 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_6 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП - НОМЕР_7 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_5 , аліменти на утримання дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку починаючи стягнення з 14 жовтня 2022 року і до досягнення дітьми повноліття.
Суд не погоджується з твердженням позивача та його представника, що зазначені в позовній заяві про те, що позивач та відповідач не проживають разом з 2018 р., оскільки той же позивач про подачі позову про розірвання шлюбу було зазначено, що він, діти та відповідач разом проживали в АДРЕСА_5 до початку вересня 2021 р.
Згідно характеристики на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно якої навчається в школі І-ІІІ ступенів №259 Деснянського району міста Києва з другого класу. За час навчання зарекомендувала себе як дисциплінована, старанна, здібна учениця Має хороші здібності по засвоєнню навчального матеріалу. До уроків готується систематично й старанно, проявляє високий інтерес до навчання, має схильність до предметів гуманітарного циклу. Учениця володіє системою понять в межах, визначених навчальними програмами. Уміє застосовувати способи діяльності за аналогією і в нових ситуаціях. У характері дівчинки домінують такі риси характеру: ввічливість, врівноваженість, коректність, мовчазливість, працелюбність, справедливість, стриманість, тактовність, чуйність. ОСОБА_13 користується авторитетом у класі. До доручень ставиться старанно й відповідально. Батько, ОСОБА_1 , бере активну участь у шкільному житті дитини: регулярно відвідує батьківські зустрічі, постійно цікавиться успіхами дитини, забезпечує дитину всім необхідним навчальним приладдям, організовує правильне проведення вільного часу, слідкує за охайним виглядом дівчинки, контролює та дозує знаходження дитини в мережі Інтернет. До виховання ОСОБА_13 активно і постійно долучаються також бабуся та дідусь, батьки ОСОБА_14 . Мати вихованням доньки не займається, її шкільним життям цікавиться, на батьківські зустрічі не з'являється.
Згідно характеристики на ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно якої вона навчається у школі з першого класу. Зарекомендувала себе як доволі старанна, працелюбна, уважна учениця. Має навчальні досягнення достатнього та середнього рівня;. Працює в повну міру своїх сил. Має змішану пам'ять, добре запам'ятовує учбовий матеріал. Виявляє логічне та творче мислення. Має здібності до вивчення історії, основ здоров'я, фізики. На уроках не завжди активна, але виконує домашні завдання, допомагає товаришам. Має добрий загальний розвиток. До виконання громадських доручень ставиться дбайливо. Бере активну участь у громадському житті класу. ОСОБА_15 стримана, врівноважена, самокритична, товариська, щира, доброзичлива, чесна. Користується авторитетом серед однокласників та учнів школи. Вміє знаходити спільну мову з людьми різного віку. У позаурочний час відвідує гуртки « ОСОБА_16 глина» та малювання. Батько, ОСОБА_1 , бере активну участь у житті класу, допомагає у організації позакласних заходів, регулярно відвідує батьківські збори, цікавиться життям дитини, забезпечує відвідування навчальних екскурсій, організовує правильне проведення вільного часу, моніторить поводження дитини в мережі інтернет. До виховання ОСОБА_15 долучаються також бабуся та дідусь, батьки ОСОБА_14 . На жаль, мати вихованням доньки не займається, її шкільним життям не цікавиться, на прохання класного керівника не відгукується, спілкування припинила, коли ОСОБА_15 перейшла у 5 клас з початкової школи.
Згідно висновку деснянської районної у місті Києві державної адміністрації про доцільність позбавлення батьківських прав, враховуючи рішення комісії з питань захисту прав дитини Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (протокол від 05.06.2025 № 10), діючи виключно в найкращих інтересах дітей, Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування, вважав за доцільне позбавити батьківських прав матір, ОСОБА_2 , стосовно неповнолітньої дитини, ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітньої дитини, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обґрунтовуючи наступним.
З наданих матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 12.12.2008 по 23.01.2023. Від шлюбу мають неповнолітню ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітню ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Розпорядженням Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 12.12.2023 № 890 «Про участь матері у вихованні малолітніми ОСОБА_7 та ОСОБА_1 », було визначено порядок спілкування матері з дітьми, а саме: - перша та третя п'ятниця щомісяця з 16.00 год. до 17.00 год. в присутності батька. Зустрічі проводити враховуючи інтереси, бажання та стан здоров'я дітей. Наразі вищезазначене розпорядження є дійсним та не було оскаржено. ОСОБА_1 та діти зареєстровані і проживають за адресою: АДРЕСА_5 . За вказаною адресою спеціалістом Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації та фахівцем із соціальної роботи Деснянського районного в місті Києві центру соціальних служб проведено обстеження житлово-побутових умов проживання. З'ясовано, що умови для проживання та виховання неповнолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , створені. Відповідно до інформації школи І - III ступенів № 270 Деснянського району міста Києва, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у школі з першого класу. Зарекомендувала себе як доволі старанна, працелюбна, уважна учениця. Має навчальні досягнення достатнього та середнього рівня. Працює в повну міру своїх сил. Має змішану пам'ять, добре запам'ятовує учбовий матеріал. Виявляє логічне та творче мислення. Має здібності до вивчення історії, основ здоров'я, фізики. На уроках не завжди активна, але виконує домашні завдання, допомагає товаришам. Має добрий загальний розвиток. До виконання громадських доручень ставиться дбайливо. Бере активну участь у громадському житті класу. ОСОБА_15 стримана, врівноважена, самокритична, товариська, щира, доброзичлива, чесна. Користується авторитетом серед однокласників та учнів школи. Вміє знаходити спільну мову з людьми різного віку. Батько ОСОБА_1 , бере активну участь у житті класу, допомагає у організації позакласних заходів, регулярно відвідує батьківські збори, цікавиться життям дитини, забезпечує відвідування навчальних екскурсій, організовує правильне проведення вільного часу, моніторить поводження дитини в мережі Інтернет. До виховання ОСОБА_15 долучаються також бабуся та дідусь з боку батька. На жаль, мати вихованням доньки не займається, її шкільним життям не цікавиться, на прохання класного керівника не відгукується, спілкування припинила коли ОСОБА_15 перейшла у п'ятий клас з початкової школи.
Відповідно до інформації школи І - III ступенів № 259 Деснянського району міста Києва, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається у школі з другого класу. За час навчання зарекомендувала себе як дисциплінована, старанна, здібна учениця. Має хороші здібності по засвоєнню навчального матеріалу. До уроків готується систематично й старанно, проявляє високий інтерес до навчання, має схильність до предметів гуманітарного циклу. ОСОБА_13 володіє системою понять в межах, визначених навчальними програмами. Уміє застосовувати способи діяльності за аналогією і в нових ситуаціях. Висловлює оцінні судження, частину їх пояснює, та ілюструє прикладами. У характері дівчинки домінують такі риси: ввічливість, врівноваженість, коректність, мовчазливість, працелюбність, справедливість, стриманість, тактовність, чуйність. Користується авторитетом у класі. До доручень ставиться старанно й відповідально. Батько ОСОБА_1 , бере активну участь у шкільному житті доньки: регулярно відвідує батьківські зустрічі, постійно цікавиться успіхами доньки, забезпечує відвідування навчальних екскурсій, організовує правильне проведення вільного часу, моніторить поводження дитини в мережі Інтернет. До виховання ОСОБА_13 долучаються також бабуся та дідусь з боку батька. Мати вихованням доньки не займається, її шкільним життям не цікавиться, на батьківські зустрічі не з'являється.
Відповідно до інформації Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико - санітарної допомоги № 2» Деснянського району міста Києва, неповнолітня ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітня ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувають під медичним наглядом даного закладу. Мають декларацію із лікарем - педіатром. З наданих документів вбачається, що батько дітей, ОСОБА_1 , має самостійний дохід. Неповнолітня ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надала до Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації свої пояснення, в яких зазначила, що зустрічалася з матір'ю рік назад. Вона була в агресивному стані тому змушені були викликати поліцію. Зазначила, що не хоче зустрічатися з матір'ю та підтримує рішення батька щодо позбавлення її батьківських прав. Малолітня ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надала до Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації свої пояснення, в яких зазначила, що зустрічалася з матір'ю рік назад. Мати при зустрічі кричала та хапала за руки. Телефонує в ночі та під час уроків чим заважає навчанню. Не має бажання з нею спілкуватися. Повністю підтримує рішення батька щодо позбавлення матері батьківських прав. Мати дітей, ОСОБА_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_6 . Згідно витягу з Реєстру територіальної громади міста Києва, ОСОБА_2 по місту Києву зареєстрованою не значиться. Відповідно до інформації, що надано ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 було застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з наданням психіатричної допомоги із посиленим наглядом. Відповідно до розрахунку заборгованості із сплати аліментів, виданої Обухівським відділом державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у ОСОБА_2 заборгованість зі сплати аліментів на утримання неповнолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на 01.04.2025 становить 152838,71 грн. 05.06.2025 на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації було розглянуто питання щодо надання до суду висновку про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав матір, ОСОБА_2 , стосовно неповнолітньої дитини, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітньої дитини, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На засіданні комісії з питань захисту прав дитини Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації були присутні батько дітей, ОСОБА_1 , неповнолітня ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітня ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_1 повідомив, що свої позовні вимоги підтримує та просив позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Йому стало відомо, що мати дітей, перебуває на лікуванні у закладі з наданням психіатричної допомоги. Також з реєстру судової влади України йому стало відомо, що 09.12.2024 Кагарлицький районний суд Київської області приняв ухвалу про застосування до ОСОБА_2 заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з наданням психіатричної допомоги із посиленим наглядом. Матір дітей, ОСОБА_2 , повідомлена про дату та час засідання комісії з питань захисту прав дитини Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, проте на засідання не з'явився, причини своєї неявки не повідомила. Одноголосним рішенням комісії з питань захисту прав дитини Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації було рекомендовано органу опіки та піклування надати до суду висновок про доцільність позбавлення батьківських прав матір, ОСОБА_2 , стосовно неповнолітньої дитини, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітньої дитини, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Постановою Пленуму Верховного суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» пунктом 16 роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються
з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загально визначених норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Суд не погоджується із висновком наданим деснянської районної у місті Києві державної адміністрації про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , оскільки він складений без відповідача ОСОБА_2 , і є однобоким.
Так в даному висновку зазначено, що відповідача належним чином повідомляли про час та місце розгляду заяви позивача, але відповідач не з'явилася без поважних причин.
Що стосується повідомлення відповідача ОСОБА_2 на засідання комісії, то в період розгляду заяви позивача вона знаходилася на примусовому лікуванні у м. Києві, а у м. Кагарлику Київської області ОСОБА_2 не зареєстрована і не проживає.
Так, згідно висновку судово-психіатричної експертизи від 01.02.2023 року було встановлено, що ОСОБА_2 страждає на хронічне психічне захворювання за МКХ Р-20.00 та потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом.
Ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 16.03.2023 р. було застосовано до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , примусовий захід медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом, яку в подальшому було неодноразово продовжено.
Окрім того, з 22.10.2024 р. ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області до ОСОБА_2 було застосовано запобіжний захід у вигляді поміщення особи до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку, де вона знаходиться і по даний час.
Тобто у зв'язку із тим, що відповідачка фактично була позбавлена можливості приймати активну участь у житті та вихованні дітей, однак, як зазначалось, врахуванню підлягає те, що вона висловила свій намір у зв'язку із усіма її життєвими обставинами змінити поведінку щодо дітей в кращий бік.
Всі вище перелічені дані щодо ОСОБА_2 , свідчать про те, що прибути на засідання комісії відповідач не могла, з поважних причин, із-за перебування на лікуванні.
Суду не зрозуміло яким чином ОСОБА_2 запрошували на комісію, та чим вони підтвердженні, оскільки відповідач перебуває у психіатричних закладах довгий час і навіть на всі засідання суду вона приймає участь в режимі відео конференції.
З цього можливо зробити висновок, що працівники служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві відносяться до роботи неналежним чином.
Малолітня ОСОБА_18 в присутності психолога пояснила, що вона боїться матері, а тому підтримує рішення свого батька про позбавлення її матері батьківських прав, а малолітня ОСОБА_19 в присутності психолога щодо даного питання нічого не змогла сказати.
Свідок ОСОБА_8 пояснила, що вона є сусідкою позивача. Після народження дитини ОСОБА_20 стала не такою. Часто в сім'ї були крики, а в останній час діти і позивач проживають самі.
Твердження позивача та його представника про те, що протиправна поведінка (самоусунення) відповідача полягає, зокрема, у наступному: не бере участь у вихованні доньок; не забезпечує їх основні потреби; не надає дозволів на реєстрацію на місце проживання дітей; не надає дозволів на лікування (відпочинок) дітей; не цікавиться взагалі та не бере участь у батьківських зборах, не приходила у школу на свята тощо; не забезпечує матеріально, в тому числі не надає кошти на додаткові заняття; не сплачує аліменти; не приймає участі додаткових витратах, не знайшла свого підтвердження під час судового розгляду виходячи з наступного.
Стосовно твердження про те, що відповідач не надає дозволів на реєстрацію на місце проживання дітей та не надає дозволів на лікування (відпочинок) дітей, то ні позивачем, ні його представником не надано ніяких письмових доказів стосовно даних питань, але у тексті заочного рішення Деснянського районного у місті Києві від 23.01.2023 р. було зазначено, що спору про місце проживання дітей та про поділ майна у них не виникає і на підставі домовленості з відповідачкою, діти залишились проживати разом із ним і знаходяться на повному його утриманні
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України "Про охорону дитинства").
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").
Визначаючи, чи було конкретне втручання «необхідним у демократичному суспільстві», суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 (див., наприклад, справи «Кутцнер проти Німеччини» (Kutzner v. Germany), N 46544/99 п. 65, ЄСПЛ 2002-I, та «Зоммерфельд проти Німеччини» (Sommerfeld v. Germany), [GC],N 31871/96, п. 66, ЄСПЛ 2003-VIII).
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001року №2402-III сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно з частиною 1 статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6) частини першої статті 164 СК України).
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі N 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі N 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі N 953/17837/19.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22 (провадження № 61-14340св23), від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20 (провадження № 61-1544св21), від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19 (провадження № 61-15290св20)та інші).
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Отже, вирішуючи спір про позбавлення батьківських прав, суд передусім повинен дати оцінку дотриманню якнайкращих інтересів дитини, що передбачає пошук і знаходження балансу між усіма елементами, які потрібні для ухвалення справедливого судового рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати виключно після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Під час розгляду справи по суті позивач та його представник наголошували на тому, що спілкування дітей з матір'ю суперечить їхнім інтересам, діти не бажають спілкуватися з матір'ю та бажають, щоб їх матір позбавили батьківських прав, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.
У свою чергу, відповідачка в судовому засіданні стверджувала, що вона не ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо догляду та виховання дитини, вона намагалася спілкуватися з дитиною, але зараз не має можливості це робити.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
У рішенні від 30 червня 2020року (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 19 лютого 2024 року у справі № 159/2012/23, від 19 лютого 2024 року у справі № 159/2012/23, від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21 та інших.
Верховний Суд наголошував, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19, від 21 квітня 2022 року у справі № 756/15048/20, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18).
Доводи позову про недостатній рівень участі матері у вихованні дітей ґрунтуються на критичній оцінці міжособистністних відносин між батьками та між матір'ю та дітьми, які обумовлені зміною місця проживання матері. Навпаки, під час судового розгляду встановлено, що мати неодноразово як у позасудовому, так і в судовому порядку вживала заходи щодо реалізації своїх прав як матері та виявляла зацікавленість у житті дітей, що спростовує доводи позову.
У частинах п'ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21 (провадження № 61-5203св23), від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження № 61-10115св23), від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20 (провадження № 61-1544св21) та інших.
За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Водночас, у висновку органу опіки та піклування не наведено підстав та аргументів, а також однозначних обставин, які б вказували на доцільність застосування такого крайнього заходу, як позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, не наведено даних, які об'єктивно характеризують відповідачку як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов'язків.
Окрім того, позивачем та його представником не надано належним та допустимих доказів, що відповідач вживає спиртні напої, а тому не приймає до уваги дане твердження.
Відповідно до ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Враховуючи наведені обставини, суд вважає не доведеною позивачем наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява N 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
Аналогічні висновки наведені у рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13.
У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява N 31111/04) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
Як Суд зазначив у рішенні у справі «Нойлінґерта Шурук проти Швейцарії» (NeulingerandShurukv.Switzerland),([ВП],заява №41615/07,ЄСПЛ 2010року): «136. Інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв'язки дитини з її сім'єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім'ю [рішення у справі «Гнахоре проти Франції» (Gnahore v. France), заява № 40031/98, п. 59, ЄСПЛ 2000-ІХ]. З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право застаттею 8Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany), [ВП], заява № 25735/94, п. 50, ЄСПЛ 2000-VIII, та у справі «Марсалек проти Чехії» (Marsalek v. theCzechRepublic), заява № 8153/04, п. 71, від 4 квітня 2006 року)».
Оцінюючи посилання на необхідність врахування думки дітей, яка в судовому засіданні підтвердили прихильність до батька, посилаючись на те, що бажає проживати із батьком та не має бажання спілкуватись із матір'ю, суд приймає до уваги наступне.
Урахування думки дітей щодо її життя передбачає й стаття 12 Конвенції з прав дитини, яка зобов'язує держави-учасниці забезпечити дитині, здатній формулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються її, і цим поглядам має приділятись належна увага, згідно з віком дитини та зрілістю.
При цьому надважливим у заслуховуванні дітей з метою з'ясуванні їхньої думки при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав є здатність дітей чітко висловити свою думку.
Слід враховувати, що будь-яке судове засідання - це стресова ситуація для дітей, адже є велика кількість факторів, які в сукупності можуть негативно впливати на дитячу психіку або навіть травмувати її.
Оскільки між батьками дитини існує тривалий гострий конфлікт і діти лише останнім часом після припинення спільного проживання батьків проживає разом з батьком, відносини з яким для неї є пріоритетними, але при цьому до десятирічного віку мати дітей проживала із позивачем та дітьми, з'ясована судом та озвучена в судовому засіданні думка дітей не може вважатися визначальною, переважними підставами при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки думки дітей не завжди може відповідати їхнім справжнім інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким діти в силу свого віку та життєвого досвіду неспроможні надавати виважену та правильну оцінку.
Суд погоджується із доводами позивача та його представника про те, що думка дітей у вирішенні спору про позбавлення батьківських прав є важливою, проте вона не може бути вирішальною, як не може бути безумовним свідченням того, що позбавлення батьківських прав призведе до забезпечення якнайкращих інтересів дітей.
При цьому суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на оцінці сукупності досліджених під час судового розгляду доказів, аналізі характеру спілкування в суді матері та дітей, ступені істотності та серйозності аргументів позову вважає, що покладені в основу позову доводи не свідчать про виключність обставин, які б мали наслідком саме позбавлення відповідачки батьківських прав.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦПК України суд та учасники процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями у цивільному процесі.
Згідно з п. 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основним засад (принципів) цивільного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Відповідно до п.п. 2, 4, 5 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 4 ч.1 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 13 ч.1,2 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Статтею 81 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Під час розгляду справи було встановлено, що внаслідок захворювання відповідачка не може в повній мірі брати участь у вихованні дітей, хоч до певного віку дітей вона проявляла материнські почуття до доньок, наполегливо намагається приймати більшу участь у вихованні доньок.
Отже, наявні у справі докази в їх сукупності не свідчать про умисне ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх обов'язків щодо виховання ОСОБА_13 та ОСОБА_15 , відповідачка не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дітей, а тому розрив з нею сімейних відносин не відповідає інтересам дітей, відтак необхідність застосування до відповідачки крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення батьківських прав відсутня.
Верховний Суд підкреслює, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення її/його батьківських прав, покладено на позивача.
Згідно постанов Касаційного цивільного суду Верховного Суду по справам №761/25311/20-ц від 01 серпня 2024 року, №344/17548/21 від 11 грудня 2024 року встановлено, що «лише сам факт образи, або емоційного не сприйняття батька дитиною, що стало наслідком конфлікту між сторонами у справі, зокрема, впливу думки матері на сприйняття сином батька, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав».
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дітей лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
З матеріалів справи не вбачається, що відповідачка зловживає алкоголем чи вживає наркотичні засоби, притягувалася до адміністративної відповідальності за невиконання своїх батьківських обов'язків, застосовувала насильство щодо дітей чи негативно впливає на духовний фізичний їх розвиток.
Таким чином, оскільки поведінка відповідача загалом свідчить про її спроможність та волевиявлення виконувати свої природні батьківські обов'язки, а також з урахуванням якнайкращих інтересів дітей, бажання матері брати участь у вихованні та спілкуванні з доньками та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав суд приходить до висновку про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому та не встановив, що відповідач є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків стосовно дітей.
Таким чином, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмету спору та підстав для задоволення позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого повного підтвердження в судовому засіданні, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, при цьому заперечення відповідачки загалом ґрунтуються на законі та письмових доказах, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі за недоведеністю.
Наразі найкращим інтересам дітей відповідає підтримання на регулярній основі особистих відносин і прямих контактів з обома батьками, а тому відповідачу належить надати шанс на виправлення, попередивши її про необхідність змінити ставлення до виховання дітей із покладенням на орган опіки та піклування контрольних функцій, та поки що не позбавляти останню батьківських прав.
У разі відсутності реальних змін у поведінці відповідача як батька стосовно дочки протягом розумного строку після ухвалення судового рішення позивач не позбавлений можливості повторно ініціювати питання про позбавлення його батьківських прав.
За приписами п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові, покладаються на позивача.
На підставі ст. ст. 164, 166 СК України, керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 264, 268, 273 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимогах ОСОБА_1 , представник позивача Самойленко Артем Володимирович до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей та сім'ї Деснянського районного у місті Києві державної адміністрації, служба у справах дітей та сім'ї Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області про позбавлення батьківських прав відмовити.
Попереджено ОСОБА_2 про зміну поведінки щодо прийняття участі у вихованні малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на службу у справах дітей та сім'ї Деснянського районного у місті Києві державної адміністрації та службу у справах дітей та сім'ї Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області контроль за виконанням нею батьківських обов'язків після закінчення примусового лікування.
Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.
Апеляційні скарги на рішення можуть бути подані протягом 30 днів з дня його складення подавши безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення суду складено 29.10.2025 р.
Суддя І.І. Шевченко