Справа № 953/11353/25
Провадження № 2-о/953/147/25
27 жовтня 2025 року м. Харків
Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючої - судді Глос М. Л.,
за участю секретаря - Сороченко М. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Перший відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення факту смерті на окупованій території,
27.10.2025 р. до Київського районного суду м. Харкова надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Луганську.
Заяву обґрунтовано такими обставинами. ІНФОРМАЦІЯ_2 мати ОСОБА_1 - ОСОБА_2 померла на тимчасово окупованій території України у м. Луганську, що підтверджено свідоцтвом про смерть від 23.05.2025 року та довідкою про причини смерті № С-00891 від 23.05.2025 року, виданими створеними окупаційною адміністрацією незаконними органами. З огляду на зазначене заявниця не в змозі здійснити державну реєстрацію смерті матері відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, у заяві через свого представника висловила прохання про розгляд справи без її участі.
Представник заінтересованої особи - Першого відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду заяви повідомлений у встановленому законом порядку.
Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
З огляду на зазначене, з метою дотримання встановленого законом строку розгляду справи, що є одним із елементів гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права людини на справедливий судовий розгляд, суд вважає за можливе розглянути заяву за відсутності учасників процесу.
Дослідивши матеріали справи, вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім'ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов'язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Як унормовано ч. 2 ст. 317 ЦПК України, справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.
Заяву про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України (місце народження: м. Луганськ), яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Луганську, подала її донька - ОСОБА_1 .
Родинні зв'язки заявниці з померлою ОСОБА_2 підтверджено наданою нею копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якому матір'ю записана ОСОБА_2 .
На підтвердження факту смерті своєї матері заявниця надала копії документів: свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_2 від 23.05.2025 року і довідку про причину смерті С-00891 від 23.05.2025 року.
Отже, підставою звернення заявниці до суду є неможливість реєстрації факту смерті своєї матері через відсутність документів на підтвердження відповідного факту, виданих уповноваженими органами державної влади України.
Вирішуючи порушене у заяві питання на підставі поданих документів, суд виходить із того, що смерть людини як юридичний факт зумовлює виникнення та зміну у її близьких родичів та інших осіб низки передбачених законом прав і належне офіційне підтвердження цього факту безпосередньо впливає на їх реалізацію.
Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
За ч.ч. 3, 4 ст. 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів нашої держави.
У силу положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» основою гуманітарної, соціальної та економічної політики держави Україна стосовно населення тимчасово окупованої території України є захист і повноцінна реалізація національно-культурних, соціальних та політичних прав громадян України, у тому числі корінних народів та національних меншин.
Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які на ній проживають.
Відповідно ст. 9 згаданого Закону будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або посади створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом України. Будь-який акт (рішення, документ), виданий цими органами та/або особами, є недійсним і не створює правових наслідків. Встановлення зв'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі - ЭСПЛ) послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. Як констатував ЄСПЛ, Консультативний висновок Міжнародного Суду чітко показує, що у ситуаціях, подібних наведним у цих справах, зобов'язання не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів окупаційної влади не є абсолютним. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш захищеним фактичною владою, включаючи суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії окупаційної влади, що стосуються забезпечення їх нагальних життєвих потреб, не можуть просто ігноруватися судами. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, навіть мінімального рівня захисту їх прав (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). За логікою даного рішення визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій жодним чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони, тобто є окупованою (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Зазначені принципи, сформульовані міжнародними судовими установами, суд вважає за можливе застосувати у контексті оцінки документів про смерть особи, виданих органами і закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів. Адже суд розуміє, що можливості збирання доказів смерті особи на окупованій території істотно обмежені, тоді як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації низки прав людини, включаючи право власності (спадкування) і право на повагу до приватного та сімейного життя.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або оголошення її померлою.
Як видно з матеріалів справи, реєстрація смерті ОСОБА_2 в органах реєстрації актів цивільного стану не проводилася і не може бути проведена через відсутність документів встановленої форми про смерть, виданих закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою, що здійснюють свої повноваження на підставах і в порядку, визначених законодавством України. Наведене позбавляє ОСОБА_1 можливості зареєструвати смерть матері і реалізувати свої майнові й особисті немайнові права, зумовлені цим юридичним фактом, в інший спосіб, ніж шляхом встановлення його у судовому порядку.
Відповідно до п. 1 Розділу І Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000 року № 52/5, державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. Згідно із вказаними Правилами у зв'язку з неможливістю виконувати повноваження відділами державної реєстрації актів цивільного стану на тимчасово окупованих територіях проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення, анулювання здійснюються відділами державної реєстрації актів цивільного стану за межами цієї території за місцем звернення заявника.
Відповідно до вимог п. 8 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.
Виходячи з викладеного, дослідивши надані заявницею докази, суд дійшов висновку про доведеність факту смерті ОСОБА_2 на тимчасово окупованій території. Оскільки встановлення цього факту необхідне для отримання свідоцтва про смерть як умови подальшого здійснення заявницею своїх прав, зумовлених даним фактом, суд вважає вимоги заяви обґрунтованими.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 10, 12, 258, 259, 263-265, 268, 293-294, 315-319, 430 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Перший відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення факту смерті на окупованій території задовольнити.
Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України (місце народження: м. Луганськ), яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Луганську.
Рішення суду є підставою для державної реєстрації смерті особи.
Рішення підлягає негайному виконанню.
Копію рішення надіслати заінтересованій особі.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк апеляційної скарги з дня отримання копії рішення.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Суддя: М. Л. Глос