Справа № 953/8477/25
н/п 2-а/953/351/25
28 жовтня 2025 року Київський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого-судді - Зуба Г.А.,
за участю секретаря - Кулікової Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-
15.08.2025 до Київського районного суду м. Харкова надійшла вказана позовна заява, в якій представник позивача просить визнати протиправною та скасувати постанову № 6785 від 31.03.2025 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП у вигляді штрафу 17000,00 грн.; провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити за відсутністю події та складу такого правопорушення.
Позовні вимоги мотивовані наступним. 01.08.2025 позивачу було заблоковано його картковий рахунок в межах відкритого виконавчого провадження, з якого він дізнався про оскаржувану постанову, копію якої було отримано 05.08.2025, та з якою не погоджується та вважає її протиправною, оскільки позивач є інвалідом 2 групи, декілька разів на рік по декілька місяців проходить стаціонарне лікування у КНП ХОР «Обласна клінічна психіатрична лікарня», та перебуває на відповідному обліку, повісток не отримував від ТЦК та СП, та порушено процедуру розгляду справи, зокрема не складено протокол, для участі у розгляді матеріалів не викликався, копія постанови не направлялась. Також просить поновити строк на оскарження вказаної постанови, оскільки позивач є інвалідом ІІ групи, та про оскаржувану постанову дізнався лише в межах виконавчого провадження 05.08.2025 у зв'язку з блокуванням його картки.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.
Учасники судового розгляду в судове засідання не з'явились, повідомлялись судом у встановленому законом порядку, причину неявки не повідомили. Від представника позивача - адвоката Зольнікової В.О. надійшла заява про розгляд справи за її відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.
Статтею 268 КАС України встановлено, що у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку.
Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
15.08.2025 до суду надійшла вказана позовна заява, та розподілена судді Зубу Г.А.
Ухвалою судді від 28.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в ній за правилами спрощеного позовного провадження, та витребувано у відповідача матеріали, що стали підставою для притягнення позивача до відповідальності, та задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.
Відповідно до змісту постанови, 31.03.2025 о 18 год. 32 хв. працівником поліції був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 , та встановлено, що 11.11.2024 ОСОБА_1 було направлено повістку №1108523 на 18 год. 00 хв. 24.11.2024, для уточнення даних, але ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 не з'явився, чим порушив вимоги абз. 2 ч.1 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абз. 3 п. 1 Правил військового обліку призовників та військовозобов'язаних, викладених у додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого ПКМУ від 30.12.2022 №1487, абз. 2 ч.10 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу». З періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (Указ від 17.03.2014 №303/2014) в Україні настав особливий період, який діє на сьогодні, тому відповідальність за встановлене правопорушення передбачена ч.3 ст. 210-1 КУпАП, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП. На ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн.
Не погодившись із зазначеною постановою, позивач звернувся з даним позовом до суду, та просить поновити строк на його подання, посилаючись на те, що він є інвалідом ІІ групи, періодично перебуває на стаціонарному лікуванні у психіатричному відділенні в КНП ХОР «Обласна клінічна психіатрична лікарня №3», та про існування вказаною постанови дізнався від органу ДВС, а тому строк було пропущено з поважних причин.
За вказаних обставин, враховуючи положення ст. 121 КАС України, суд вважає за доцільне задовольнити клопотання позивача, та поновити позивачу строк для звернення до суду з вказаним позовом у зв'язку з поважністю причини пропуску строку.
Положеннями ст. 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Положеннями ч.3 ст. 210-1 КУпАП (на час складання оскаржуваної постанови) передбачено адміністративну відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, тобто порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в особливий період, що тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Суд вказує, що ця конституційна норма втілює засадничу складову принципу законності, відповідно до якої суб'єктам владних повноважень дозволено робити тільки те, на що їх прямо уповноважує закон. Ця конституційна норма вимагає дотримуватися приписів Закону як підстави для вчинення суб'єктом владних повноважень активних дій.
Закон, своєю чергою, визначає, описує, який юридичних факт чи їх сукупність повинні бути наявними для того, щоб у владного суб'єкта виникли повноваження діяти тим чи іншим чином. Будь-яка діяльність та будь-яке рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності таких юридичних фактів, визначених законом, буде проявом свавільності.
Конструкція "в межах повноважень" у розумінні ст. 19 Конституції України стосується обсягу повноважень і вказує на необхідність суб'єкту владних повноважень діяти виключно в тих межах, на які їх уповноважили Конституція та закони України. Це означає, що суб'єктам владних повноважень заборонено вчиняти будь-які дії або приймати будь-які рішення, можливість вчинення чи прийняття яких прямо не передбачена в тексті закону для певного випадку. Будь-які такі рішення або дії будуть проявом свавільності.
Нарешті, "у спосіб" у тексті ч. 2 ст. 19 Конституції України вказує на те, що, по-перше, спосіб вчинення дій і прийняття рішень обов'язково має бути встановлений законом. Положення ч. 2 ст. 19 Конституції вимагає того, щоб і підстави вчинення дій та прийняття рішень суб'єктами владних повноважень, і межі їхніх повноважень, і спосіб вчинення дій та прийняття рішень були або встановлені на конституційному рівні, або закріплені на рівні закону. По-друге, суб'єкти владних повноважень зобов'язані діяти й приймати рішення саме в такий спосіб, який передбачений законом, тобто неухильно дотримуватися визначеної на рівні закону процедури вчинення юридично значущих дій та прийняття обов'язкових для інших суб'єктів рішень. По-третє, суб'єкти владних повноважень не мають права вчиняти дії чи приймати рішення свавільно, тобто у спосіб, відмінний від того, який визначений законом.
Суд також звертає увагу на відсутність ієрархічного підпорядкування вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України. Жодна з них не є важливішою за іншу. Суб'єкти владних повноважень можуть діяти та приймати рішення виключно з дотримання усіх трьох із них одночасно. Таким чином, порушення владним суб'єктом визначеної законом процедури вчинення дій або прийняття рішень є настільки ж неприпустимим, як і вчинення ним дій (прийняття рішень) без уповноваження законом.
Також заслуговує й акцент положень Конституції України на необхідності визначення способу вчинення дій або прийняття рішень для суб'єкта владних повноважень (процедури їх вчинення) саме на рівні закону. Оскільки рішення або дії суб'єктів владних повноважень як органів публічної адміністрації прямо впливають на права та інтереси інших осіб, вимоги до процедури їх вчинення, які запобігають порушенням прав осіб та свавільності повинні бути встановлені саме законодавчим органом як органом представницької демократії як одна із передумов дотримання принципу верховенства права.
Приписами ч. 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Процес притягнення до адміністративної відповідальності передбачає дотримання прав особи, яку притягують до такої відповідальності.
Відповідно ч. 10 ст. 1 Закону України Про військовий обов'язок та військову службу громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду,
направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються: перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк; смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).
У разі неприбуття громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
Згідно із п. 27 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024, під час мобілізації громадяни викликаються з метою: до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів: взяття на військовий облік; проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби; уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки); призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби;
Відповідно до п. 28 Порядку виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної; підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).
Відповідно до статті 235 КУпАП військові комісаріати розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення військовозобов'язаними чи призовниками законодавства про військовий обов'язок і військову службу, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, , про неявку на виклик у військовий комісаріат, (статті 210, 210-1, 211 - 211-6).
Від імені військових комісаріатів розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право районні (міські) військові комісари.
Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та
технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
У розумінні ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі ст. 283 КУпАП, постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Аналіз положень статей КУпАП дозволяє дійти висновку, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, позивачу було спрямовано повістку про необхідність явки на 18.00 год. 24.11.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення даних, проте останній не з'явився. Вказана повістка спрямовувалась позивачу за невідомою адресою, та доказів її вручення позивачу зі сторони відповідача не надано. Доказів умисної неявки позивача до відповідного ТЦК та СП за отриманою повісткою до суду не надано зі сторони відповідача, як і не надано доказів складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою залучення суб'єкта правопорушення до юридичної відповідальності. До структури складу адміністративного правопорушення відносяться: об'єкт; об'єктивна сторона; суб'єкт; та суб'єктивна сторона.
Суб'єктивна сторона - це внутрішня сторона проступку, психічний стан суб'єкта проступку, що характеризує його волю, яка виявляється в протиправній дії, його ставлення до дії, яку він вчинив.
Ознаками суб'єктивної сторони проступку є вина, мотив і мета правопорушення.
Об'єктивна сторона правопорушення - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону складу правопорушення, тобто об'єктивні ознаки зовнішнього прояву правопорушення й об'єктивних умов його здійснення.
Крім діяння, ознаками об'єктивної сторони правопорушення є місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя здійснення діяння.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
Отже, особа, яка уповноважена розглядати справу про адміністративне правопорушення зобов'язана по-перше, встановити склад правопорушення, яким згідно статті 9 КУпАП протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, по-друге, дослідити докази та оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
Відповідач, як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності, у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього.
Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення, посилання на докази, якими він керувався при ухваленні відповідного рішення. Дотримання даних вимог має виключне значення для встановлення об'єктивної істини при оскарженні такої постанови у судовому порядку.
Згідно з п. 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідачем взагалі не надано до суду ніяких доказів по справі, що підтверджують позицію відповідача в порядку ч.2 ст. 77 КАС України, а саме порушення позивачем законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, хоча ухвалою судді від 28.08.2025 вказані відомості витребувані судом.
Таким чином, суд вважає, що відповідач, ухвалюючи спірну постанову, всупереч імперативних вимог статей 7, 9, 247, 251, 252 тощо КУпАП, не дослідив обставини справи, не встановив наявність складу адміністративного правопорушення, не зібрав доказів на підтвердження власної позиції щодо інкримінованого позивачу правопорушення.
Дослідивши оскаржувану постанову та наявні докази по справі, суд вважає її такою, що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, а саме, такою, що ухвалена не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); упереджено, нерозсудливо; не пропорційно.
Вказане свідчить, що спірна постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах
про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Оскільки суд прийшов до висновку про протиправність оскаржуваної постанови, то з урахуванням положень п.3.ч.3 ст. 286 КАС України провадження по справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю, а позовні вимоги підлягають задоволенню.
В порядку абз. 2 ч. 5 ст.139 КАС України судові витрати компенсуються за рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 241-246, 286 КАС України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Постанову № 6785 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП від 31.03.2025 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за ч.3 ст. 210-1 КУпАП - скасувати.
Провадження в справі - закрити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення виготовлено 28 жовтня 2025 року.
СУДДЯ - Г.А. ЗУБ