Справа № 462/7149/24
Провадження 2/465/871/25
Іменем України
22.10.2025 року м. Львів
Франківський районний суду м. Львова у складі:
головуючого судді - Мартьянової С.М.
при секретарі - Безпяткової Р.О.
представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - ОСОБА_2
третьої особи - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, в особі свого представника через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до ЛМКП «Львівтеплоенерго» про зобов'язання вчинити певні дії, де просить зобов'язати відповідача здійснити перерахунок заборгованості за послугу з постачання теплової енергії за адресою АДРЕСА_1 (особовий рахунок НОМЕР_1 ) шляхом виключення з розрахунку заборгованості за період до 01.05.2022, та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок заборгованості за послугу з постачання гарячої води за адресою АДРЕСА_1 (особовий рахунок НОМЕР_1 ) шляхом виключення з розрахунку заборгованості за період до 01.05.2022.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 06.10.2020 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно був внесений запис № 39157261 про реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру за реєстраційним номером 569852646101, загальною площею 44,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Власником даного нерухомого майна є ОСОБА_4 .
Позивач є споживачем послуги з постачання теплової енергії та послуги з постачання гарячої води в квартирі за адресою АДРЕСА_1 , особовий рахунок: НОМЕР_1 . Постачальником даних послуг є Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго».
Станом на 01.08.2024 року за адресою АДРЕСА_1 (ос. рах. НОМЕР_1 ) заборгованість за послугу з постачання теплової енергії становить 30044,28 грн, заборгованість за послугу з постачання гарячої води становить 29445,45 грн.
Окрім того, як зазначається в відповіді відповідача, згідно судових наказів, нараховано штрафи, які не були сплачені: інфляційні витрати у розмірі
2259,44 грн та 3% річних у розмірі 3446,34 грн.
Розрахунок заборгованості, проведений відповідачем, позивач вважає некоректним, оскільки в ньому враховані нарахування оплати послуг за період, в який позивач не мав права власності на вищезазначену квартиру та не мав фактичної змоги споживати житлово-комунальні послуги, що постачаються відповідачем.
Крім того, щодо позивача не були видані судові накази, зазначені відповідачем у відповіді.
Таким чином, врахування таких штрафів у суму заборгованості позивача є неправомірним.
08 грудня 2015 року між позивачем (іпотекодержателем), ОСОБА_3 (позичальником) та ОСОБА_3 (іпотекодавцем-майновим поручителем) був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Петелькою І.В.
Відповідно до п. 1.2. вищезазначеного договору предметом іпотеки є нерухоме майно: квартира АДРЕСА_2 , яка на момент укладення договору належала Іпотекодавцю-Майновому поручителю на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 09.02.2015 року Ясінським В.Є., державним нотаріусом Пустомитівської державної нотаріальної контори Львівського області, за реєстровим №2-220 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданого 09.02.2015 року державним реєстратором Ясінським В.Є.. державним нотаріусом Пустомитівської державної нотаріальної контори Львівської області, індексний №33361946, номер запису про право власності: 8664410, реєстраційний номер об?єкта: 569852646101.
Відповідно, власником вищезазначеної квартири був ОСОБА_3 , а фактично проживав за цією адресою ОСОБА_3 та члени його сім?ї.
Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за інд. 232301321, 06.10.2020 року о 09:46:36 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про реєстрацію права власності.
Підстава для державної реєстрації: договір іпотеки, серія та номер: 2896, видавник: Петелька І.В., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу: Договір позики грошових коштів, серія та номер: 2894, виданий 08.12.2015, видавник: Петелька І.В., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу; Довідка, серія та номер: б/н, виданий 26.08.2020, видавник: Укрпошта; Вимога про усунення порушення забезпеченого іпотекою зобов?язання, серія та номер: б/н, виданий 31.08.2020, видавник: ОСОБА_4 ; Попередження, серія та номер: б/н, виданий 26.07.2020, видавник: ОСОБА_4 ; Звіт про оцінку, серія та номер: б/н, виданий 30.10.2020, видавник: Фізична особа підприємець ОСОБА_5 ; Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_6 , серія та номер: б/н, виданий 26.08.2020, видавник: Укрпошта.
Таким чином, позивач набув право власності на зазначену квартиру 06 жовтня 2020 року. Проте ОСОБА_3 із членами його сім?ї не покинули приміщення квартири та чинили перешкоди в доступі до майна позивача.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 18.04.2022 року у справі №465/4378/21 суд вирішив цивільний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування приміщенням, задоволити частково; виселити ОСОБА_3 , ІПН - НОМЕР_2 , за адресою АДРЕСА_1 .
Відповідно, щонайменше до набрання цим рішенням законної сили 18.05.2022 року позивач не мав фактичної змоги споживати надані Відповідачем комунально-житлові послуги, адже ОСОБА_3 чинив перешкоди у доступі до майна.
Фактичне вселення позивача в квартиру відбулося 20.11.2023 року, однак документи, підтверджуючі даний факт, втрачені. Водночас відповідач володіє інформацією про те, що споживачем житлово-комунальних послуг в зазначений період була інша особа.
Наразі відповідач надсилає до позивача листи та повідомлення з вимогою сплатити заборгованість за житлово-комунальні послуги, загальна сума якої станом на 01.08.2024 року становить 59489,73 грн.
В відомості про нарахування та оплату послуги з послуги постачання теплової енергії за особовим рахунком НОМЕР_1 зазначається, зокрема, період з 01.12.2015 по жовтень 2020 року включно, коли позивач ще не набув права власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 .
На повідомлення позивача про той факт, що він набув право власності на вищезазначену квартиру 06.10.2020 року і не мав фактичної змоги споживати надані відповідачем за цей період послуги, відповідач не реагує.
Крім того, у відповіді від 19.08.2024 №08-10369 зазначено, що за особовим рахунком НОМЕР_1 , згідно судових наказів, нараховано штрафи, які не були сплачені: інфляційні витрати - 2259,44 грн.; 3% річних - 3446,34 грн.
Водночас позивачу невідомо, про які штрафи зазначає відповідач, адже таких судових наказів він не отримував. Відповідно, включення вищезазначених штрафів у суму заборгованості позивача є необґрунтованим.
Позивач не вчиняв правочинів щодо прийняття боргу з оплати послуг постачання теплової енергії та постачання гарячої води попередніх власників вказаної квартири Договір іпотеки від 08 грудня 2015 року, на підставі якого позивач набув у власність квартиру, не містить застережень про переведення боргу попереднього власника й не містить згоди кредитора на таку заміну, що узгоджується з положеннями статті 520 ЦК України (заміна боржника у зобов'язанні), тому вимоги відповідача, сформульовані у претензіях про сплату заборгованості та скеровані до позивача як нового власника, є безпідставними.
Таким чином, на позивача не може бути покладено обов'язок зі сплати вказаної заборгованості, нарахованої відповідачем попереднім власникам до набуття позивачем у власність квартири.
Особовий рахунок, відкритий в ЛМКП «Львівтеплоенерго», є документом внутрішньогосподарського обліку господарських операцій відповідача виключення з цього в документа будь-яких сум та здійснення перерахунку заборгованості є правом кредитора, тобто відповідача.
Таким чином, відповідач має реальну змогу виключити з розрахунку заборгованості борг попереднього власника квартири та споживача за особовим рахунком НОМЕР_1 , однак не здійснює таких дій, незважаючи на неодноразові звернення позивача.
Вважає, що відповідач своїми діями щодо нарахування послуг та пред?явлення вимоги про сплату заборгованості порушує законні права позивача та норми чинного законодавства України. У позивача є всі юридичні та фактичні підстави вимагати здійснення відповідачем перерахунку заборгованості за особовим рахунком НОМЕР_1 з виключенням з такого розрахунку нарахування послуг за період, коли позивач фактично не користувався житлово-комунальними послугами за адресою АДРЕСА_1 .
Отже, з розрахунку заборгованості має бути виключений період до 01.05.2022 року, адже рішенням Франківського районного суду м. Львова від 18.04.2022 року у справі №465/4378/21 підтверджується, що в цей період, до набрання рішенням законної сили 18.05.2022 року, приміщенням та, відповідно, житлово-комунальними послугами користувалася інша особа.
У зв'язку з вище викладеним позивач і був вимушений звернутися до суду з даними позовними вимогами.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 17.09.2024 року справу за позовом ОСОБА_4 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити певні дії передано на розгляд Франківському районному суду м. Львова.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 21.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі. Розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) учасників у відкритому судовому засіданні.
18.12.2024 через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на наступні обставини.
Так, ЛМКП «Львівтеплоенерго» неодноразово звертався до суду із заявами про видачу судового наказу по боргах, що виникли за період реєстрації по боргах, що виникли за період реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3 . А саме видані Франківським районним судом м. Львова судові накази, які набрали законної сили по справах №465/2771/17, №465/4768/18, №465/3982/19, №465/3454/20, №465/5578/23. По даних справах на виконання судових наказів були відкриті виконавчі провадження та стягнуті кошти з ОСОБА_3 в примусовому порядку: 16350, 56 грн. в грудні 2020 р. в погашення боргу за постачання теплової енергії та 9809, 67 грн. в березні 2021 р. в погашення боргу за постачання гарячої води.
Останній судовий наказ стосується заборгованості, що виникла за період з 01.07.2020 р. по 31.12.2022 р., а позивач просить виключити заборгованість за період до травня 2022 року. Тобто відповідач стягує з ОСОБА_3 суму боргу за довший період часу, ніж вимагає позивач.
Лист від 19.08.2024 р. №08-10369 інформує про наявність боргу та штрафних санкцій по судових наказах за адресою: АДРЕСА_1 за особовим рахунком НОМЕР_1 проте немає вказівки на ОСОБА_4 .
З приводу нарахування боргу за особовим рахунком по адресі приміщення, а не за іменем споживача повідомляють наступне.
При формуванні абонентської бази відкриваються особові рахунки із наданням індивідуального номеру, значення якого не змінюється залежно від переоформлення особових рахунків на споживачів. Облік споживання послуг по квартирі здійснюється з наростаючим підсумком, незалежно від зміни власників. Особовий рахунок оформлюється на житлове приміщення, а не на особу. Виходячи з цього, відкриття особового рахунку відбувається шляхом переоформлення вже відкритого номерного особового рахунку на іншого квартиронаймача або власника на підставі правоустановчих документів. Відкриття нового особового рахунку відбувається лише в разі новозбудованого житлового приміщення, а також за рішенням суду. Відкриття та закриття особового рахунку житлового приміщення приватної форми власності здійснюється одночасно. Для закриття особового рахунку необхідно здійснити розрахунки за надані за відповідною адресою послуги лише в разі відсутності боргу або його списання.
Враховуючи вищевикладене, а також що особовий рахунок вже
переоформлено на ім?я позивача відсутні підстави виключення із нарахувань по особовому рахунку заборгованості оскільки фактично, таке тлумачення позовної вимоги позивачем є вимогою щодо здійснення перерахунку за послуги з теплопостачання та гарячої води.
ЛМКП "Львівтеплоенерго " не вимагає від ОСОБА_4 оплати заборгованості попереднього власника квартири, не зверталася до суду з відповідними позовами, а також не вимагає оплати заборгованості у листуванні з позивачем, а отже не порушує права позивача.
Фактично позовна вимога ОСОБА_4 щодо виключення нарахувань попереднього власника квартири є запереченням проти вимог ЛМКП «Львівтеплоенерго», що не пред'являлися позивачу. Відкриття особового рахунку відбувається шляхом переоформлення вже відкритого номерного рахунку на нового квартиронаймача або власника. Особовий рахунок може бути закрито.
Також відповідач не згоден із розміром витрат на правову допомогу.
06.01.2025 року через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив в якій вона зазначила наступне.
Так, в повідомленні на оплату послуг, зокрема, за листопад 2024 та в розрахунку заборгованості, доданому до позовної заяви. Відповідач зазначає загальну суму заборгованості, в т.ч. суму заборгованості попереднього власника.
На дану суму боргу, як вбачається із повідомлення на оплату послуг, і з розрахунку заборгованості нараховуються 3% річних та інфляційні витрати.
Це нівелює твердження відповідача про те, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» нібито не вважає, що позивач повинен відповідати за борги попереднього власника, адже відповідач пред'являє вимогу про сплату заборгованості саме до позивача, включаючи в розрахунок заборгованість попереднього власника квартири.
Незрозумілим також є посилання відповідача на факт видачі судових наказів про стягнення заборгованості. Вважає, що факт примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_3 (попереднього споживача послуг) додатково підтверджує те, що такі суми мають бути виключені з розрахунку заборгованості позивача.
Позивач, також, не погоджується з тим, що відповідач вважає, що заборгованість нараховується за особовим рахунком «по адресі приміщення, а не за іменем споживача», а також з тим, що особовий рахунок оформлюється на житлове приміщення, а не на особу».
Вважає, що самою сутністю особового рахунку є його закріплення за конкретним абонентом (споживачем) послуг. В той же час пояснення відповідача щодо порядку відкриття особового рахунку не містить посилань ні на чинне законодавство України, ні на внутрішні документи відповідача, тому таке пояснення не є релевантним до суті позовних вимог.
Крім того, незрозумілим є те, чому відповідач вважає, що факт переоформлення особового рахунку «на ім'я позивача» пов'язано з відсутністю або наявністю підстав виключення із нарахувань по особовому рахунку заборгованості попереднього власника квартири.
Також позивач не погоджується і з твердженням відповідача про те, що він не вимагає від позивача сплати заборгованості, адже ЛМКП «Львівтеплоенерго», як було зазначено вище, щомісяця надсилають позивачу рахунки-повідомлення на сплату послуг, в які включена в т.ч. сума заборгованості за період, коли позивач не володів квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , а тому не міг споживати послуги відповідача.
Крім того, позивач зазначає, що обраний ним спосіб захисту відповідає вимогам чинного законодавства України.
Як було зазначено у позовній заяві у позовній заяві особовий рахунок, відкритий ЛМКП «Львівтеплоенерго», є документом внутрішньогосподарського обліку господарських операцій відповідача і виключення з цього документа будь-яких сум та здійснення перерахунку заборгованості є правом кредитора, тобто відповідача. Таким чином, відповідач має реальну змогу виключити з розрахунку заборгованості борг попереднього власника квартири та споживача за особовим рахунком НОМЕР_1 , однак не здійснює таких дій незважаючи на неодноразові звернення позивача.
Тому у випадку порушення юридичною особою законодавства при нарахування плати за послуги теплопостачання споживач має право оскаржити в судовому порядку такі його дії та вимагати здійснення відповідного перерахунку.
16.01.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких представник відповідача зазначає, що жодного позову не було пред'явлено до ОСОБА_4 , відкритих судових чи виконавчих проваджень до нього не має.
При формуванні абонентської бази відкриваються особові рахунки із наданням індивідуального номеру, значення якого не змінюється залежно від переоформлення особових рахунків на споживачів.
Облік споживання послуг по квартирі здійснюється з наростаючим підсумком, незалежно від зміни власників.
Особовий рахунок оформлюється на житлове приміщення, а не на особу. Відкриття особового рахунку відбувається шляхом переоформлення вже відкритого номерного особового рахунку на іншого квартиронаймача або власника на підставі правоустановчих документів. Відкриття нового особового рахунку відбувається лише в разі новозбудованого житлового приміщення, а також за рішенням суду. Відкриття та закриття особового рахунку житлового приміщення приватної форми власності здійснюється одночасно. Для закриття особового рахунку необхідно здійснити розрахунки за надані за відповідною адресою послуги лише в разі відсутності боргу або його списання.
Враховуючи викладене, а також що особовий рахунок вже переоформлено на ім'я позивача відсутні підстави виключення із нарахувань по особовому рахунку заборгованості, оскільки фактично, таке тлумачення позовної вимоги позивачем є вимогою щодо здійснення перерахунку за послуги з теплопостачання та гарячої води.
Фактично позовна вимога ОСОБА_4 щодо виключення нарахувань попереднього власника квартири є запереченням проти вимог ЛМКП «Львівтеплоенерго», що не пред'являлися позивачу.
Відкриття особового рахунку відбувається шляхом переоформлення вже відкритого номерного рахунку на нового квартиронаймача або власника. Особовий рахунок може бути закрито.
20.03.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшли додаткові пояснення по справі, зокрема, вона зазначила, що в повідомленнях на оплату послуг відображається загальна сума заборгованості, яка включає в себе і заборгованість попередніх споживачів.
Також на суму заборгованості попередніх споживачів відповідачем нараховуються 3% річних та інфляційних витрат, сплата яких лягає на позивача як на нового споживача. Це нівелює твердження про те, що відповідач нібито не вважає, що позивач повинен відповідати за борги попереднього власника, адже відповідач пред'являє вимогу про сплату заборгованості саме до позивача, включаючи в розрахунок заборгованість попереднього власника квартири.
Крім того, позивач вважає, що заборгованість яка вже стягується в примусовому порядку з попередніх споживачів, відповідач може і має виключити з загального розрахунку заборгованості за особовим рахунком НОМЕР_1 .
Доводи відповідача щодо неможливості здійснити перерахунок заборгованості ґрунтуються на міркуваннях, що не підтверджується ані положеннями законодавства, ані положеннями внутрішніх документів ЛМКП «Львівтеплоенерго».
Відповідно, вимога Позивача про зобов'язання Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» здійснити перерахунок заборгованості за послугу з постачання теплової енергії за адресою АДРЕСА_1 (особовий рахунок НОМЕР_1 ) шляхом виключення з розрахунку заборгованості за період до 01.05.2022 року є обґрунтованими та відповідають критеріям ефективного судового захисту, оскільки задоволення таких вимог відновлює порушені права позивача та встановлює між сторонами правову визначеність, яка полягає у підтвердженні відсутності заборгованості позивача перед відповідачем до 01.05.2022 року.
Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги, надала пояснення, які фактично викладені у позові, запереченнях на відзив та додаткових поясненнях.
Представник відповідача в судовому засіданні просила суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, фактично посилалась на обставини які викладені у відзиві на позовну заяву та у запереченнях на відповідь на відзив.
Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні
Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, про причини не явки суд не повідомив.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін, третьої особи ОСОБА_3 , вивчивши матеріали справи, надавши оцінку наявним в матеріалах справи доказам у їх сукупності та кожному окремо, дійшов наступного висновку.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст.13 ЦПК України).
Судом встановлено, що з 06.10.2020 ОСОБА_4 є власником квартири за адресою АДРЕСА_1 . Право власності підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від. 12.11 2020.
Підставою для дежавної реєстрації є договір іпотеки, серія та номер: 2896, виданий 08.12.2015, видавник Петелька І.В., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу: Договір позики грошових коштів, серія та номер: 2894, виданий 08.12.2015, видавник: Петелька І.В., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу; Довідка, серія та номер: б/н, виданий 02.11.2020, видавник: ОСОБА_4 ; Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення Грабар В, серія та номер: б/н, виданий 26.08.2020, видавник Укрпошта; Вимога про усунення порушення забезпеченого іпотекою зобов?язання, серія та номер: б/н, виданий 31.08.2020, видавник: ОСОБА_4 ; Попередження, серія та номер: б/н, виданий 26.07.2020, видавник: ОСОБА_4 ; Звіт про оцінку, серія та номер: б/н, виданий 30.10.2020, видавник: Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 ; Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_6 , серія та номер: б/н, виданий 26.08.2020, видавник: Укрпошта.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова (справа №465/4378/21) від 18.04.2022, цивільний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування приміщенням,- задоволено частково.
Виселено ОСОБА_3 , іпн НОМЕР_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_3 на ОСОБА_4 сплачений судовий збір в розмірі 908 грн.
В решті вимог відмовлено.
Рішення набрало законної сили.
Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З відповіді ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 19.08.2024 вбачається, що станом на 01.08.2024 за адресою АДРЕСА_3 заборгованість за послугу з постачання теплової енергії становить 30044,28 грн., заборгованість за послугу з постачання гарячої води становить 29445,45 грн. Окрім того, згідно судових наказів, нараховано штрафи, які не були сплачені: - інфляційні витрати - 2259, 44 грн; - 3% річних - 3446,34 грн.
Між тим, позивач вважає, що він, як новий власник, не зобов'язаний повертати борги попереднього власника, а наявність заборгованості колишнього власника квартири на особовому рахунку порушує його права як споживача, оскільки саме йому виставляються рахунки із зазначенням заборгованості колишнього власника.
З повідомлення про оплату послуг за листопад 2024 за адресою АДРЕСА_1 , вбачається, що за особовим рахунком НОМЕР_1 , платник вказаний ОСОБА_4 та ЛМКП «Львівтеплоенерго» нараховано до сплати: 67655,89 грн. (з урахуванням боргу на 01.11.2024), а також вбачається, що платнику ОСОБА_4 нараховані 3% річних у розмірі 3445,34 грн, інфляційні витрати у розмірі 2259,44 грн.
Згідно ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом, а тому позивач зобов'язаний оплатити житлово-комунальні послуги з моменту набуття права власності на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 525 ч.1 ЦК України).
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
У статті 16 ЦК України визначений загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів, а також зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Варто враховувати, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Згідно п.1 ч.1 і ч.2 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу ч.1 ст.. 22 Закону-№ 1023-XII, захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.
Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як передбачає п.5, 6, 13 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» від 05 липня 2019 р. № 690 вартість послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення визначається за обсягом спожитих послуг та встановленими відповідно до законодавства тарифами. Рахунок на оплату спожитих послуг надається споживачу щомісяця на безоплатній основі відповідно до статті 8 Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання». Рахунки на оплату спожитих послуг формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, яка здійснює розподіл обсягів послуг, на основі показань вузлів комерційного обліку з урахуванням показань вузлів розподільного обліку відповідно до Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та надаються споживачу (його представнику) не пізніше ніж за 10 календарних днів до граничного строку внесення плати за послуги, визначеного договором. Рахунок на оплату спожитої послуги може бути сформований з використанням Єдиної платформи та наданий споживачу через його електронний кабінет (за наявності). Розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитих послуг є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиті послуги), якщо інший порядок та строки не визначені договором. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів. Споживач здійснює оплату спожитих послуг щомісяця в порядку та строки, визначені договором. Споживач не звільняється від оплати послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі №6-2951цс15 зроблено висновок, що «споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі».
Чинним законодавством не визначено механізму списання боргів за отримані житлово-комунальні послуги.
З 06.10.2020 року власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , є позивач ОСОБА_4 .
Проте, фактично ОСОБА_4 почав користуватися послугами після набрання законної сили рішення суду від 18.04.2022 року (справа №465/4378/21), яким позов ОСОБА_4 , до ОСОБА_3 було задволено частково, та виселено ОСОБА_3 .
Відповідно до статей 66, 67, 162 ЖК України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.
П.7 ч.1 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що споживач має право: одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
П.5 ч.2 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», ідивідуальний споживач зобовязаний, оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Відповідно до статті 322 ЦК України на власника покладається тягар утримання майна.
Проте новий власник майна не зобов'язаний повертати борги попереднього власника, якщо суд установить, що він не брав на себе обов'язку з їх сплати. Договори про надання послуг не обтяжують майна.
Подібні за змістом правові висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 01 вересня 2020 року у справі № 686/6276/19 (провадження
№ 61-3604св20), на який посилалася ОСОБА_7 у позовній заяві
й посилається у свої касаційній скарзі; від 15 жовтня 2020 року у справі
№ 522/19127/18 (провадження № 61-20547св19).
Згідно п. 5 ч.2 ст. 8 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», виконавець комунальної послуги зобов'язаний: розглядати у визначений законодавством строк претензії та скарги споживачів, у визначених законом випадках - управителів, і проводити відповідні перерахунки розміру плати за комунальні послуги в разі їх ненадання, надання не в повному обсязі, несвоєчасно або неналежної якості, а також в інших випадках, визначених договором про надання комунальних послуг.
Представник відповідача зазначала, що на позивача не покладено обов'язку оплатити борги попереднього власника за отримані ним комунальні послуги, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог, а також те, що чинним законодавством не передбачено механізму списання боргів за отримані житлово-комунальні послуги, проте суд уважає дані твердження необґрунтованими, оскільки це суперечить принципу ефективного судового захисту.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144 цс 18); від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187 гс 18); від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338 цс 18); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364 цс 19); від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-84 гс 20).
З урахуванням фактичних обставин цієї справи, вимога ОСОБА_4 щодо здійснення перерахунку шляхом виключення з розрахунку заборгованості за послугу з постачання теплової енергії та гарячої води попереднього власника квартири за період до 01.05.2022, є обґрунтованими та відповідають критеріям ефективного судового захисту, оскільки задоволення таких вимог відновлює порушені права позивача та встановлює між сторонами правову визначеність, яка полягає у підтвердженні відсутності заборгованості позивача перед відповідачами до 01.05.2022.
Аналогічний правовий висновок щодо способу судового захисту у подібних справах викладено Верховним Судом у постановах від 01 вересня 2020 року у справі № 686/6276/19 (провадження № 61-3604 св 20), від 26 січня 2022 року у справі № 201/11406/20 (провадження № 61-18079 св 21).
В постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі №522/19127/18 викладений висновок, що оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Тому у випадку порушення юридичною особою законодавства при нарахуванні плати за послуги теплопостачання споживач має право оскаржити в судовому порядку такі його дії та вимагати здійснення відповідного перерахунку
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивачем обрано належний спосіб захисту, та його позовні вимоги слід задовольнити у повному обсязі.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів», то з відповідача слід стягнути судови збір у ромірі 1211,20 грн. в дохід держави.
Крім того, позивач просив суд стягнути з ЛМКП «Львівтеплоенерго» витрати пов'язані з наданням професійної правничої допомоги.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката,несуть сторони,крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати ,пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. ч. 8,9 ст. 139 ЦПК України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Верховний Суд у постанові від 06.03.2019 у справі № 910/15357/17, додатковій постанові від 05.09.2019 у справі №826/841/17 зазначив, що суд може зменшити суму судових витрат не тільки за клопотанням іншої сторони судового провадження, а і самостійно з посиланням на приписи процесуального законодавства та практику Європейського суду з прав людини.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Отже, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з реальності та розумності розміру таких.
Враховуючи усе вищенаведене в сукупності, суть спору та причини виникнення такого, а також те, що представник відповідача заявлено клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 6 000,00 грн., які необхідно стягнути з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст 4, 5,10, 12, 13,15, 19, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, ч.1 ст. 274, ч.5 ст. 279 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_4 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Зобов'язати Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» здійснити перерахунок заборгованості за послугу з постачання теплової енергії за адресою АДРЕСА_1 (особовий рахунок НОМЕР_1 ) шляхом виключення з розрахунку заборгованості за період до 01.05.2022.
Зобов'язати Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» здійснити перерахунок заборгованості за послугу з постачання гарячої води за адресою АДРЕСА_1 (особовий рахунок НОМЕР_1 ) шляхом виключення з розрахунку заборгованості за період до 01.05.2022.
Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», в дохід держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 (шість тисяч) грн. 00 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Найменування сторін та учасників справи:
Позивач: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 .
Відповідач: Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» , ЄДРПОУ 05506460, місцезнаходження за адресою: 79040, м. Львів, вул. Данила Апостола, 1.
Третя особа: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_5 .
Третя особа: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_5 .
Повний текст рішення складено 27.10.2025.
Суддя Мартьянова С.М.