Справа № 462/6237/25
29 жовтня 2025 року м.Львів
Залізничний районний суд м. Львова у складі головуючої судді Палюх Н.М., розглянувши у приміщенні суду у м. Львові у спрощеному позовному проваджені без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Колекшн» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
Позивач звернувся до суду із позовом, у якому просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФК Айкон Дебт Колекшн» заборгованість за кредитним договором №1214833 від 04.11.2020 у розмірі 6411,00 грн, з яких: 3000,00 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 3411,00 грн - прострочена заборгованість за комісіями та відсотками; судові витрати. Свої вимоги мотивує тим, що 04.11.2020 між ТОВ «ЛІНУЕРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1214833 на умовах споживчого кредиту, який укладений в електронному вигляді та підписаний за допомогою електронного підпису. Сума виданого кредиту 3000,00 грн, строк кредиту 30 днів, цільове призначення - споживчі потреби, стандартна процентна ставка - 1,9% в день. На адресу відповідача була направлена вимога про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, проте станом на дату подачі позовної заяви, така залишилась відповідачем без виконання. Окрім цього, 07.09.2021 між ТОВ «ЛІНУЕРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК Сіті Фінанс Груп» укладено договір факторингу №1-07092021, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив ТОВ «ФК Сіті Фінанс Груп» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників, у тому числі і до ОСОБА_1 за договором №1214833 від 04.11.2020. Також, 07.09.2021 ТОВ «ФК Сіті Фінанс Груп» відповідно до умов договору відступлення прав вимоги №2-07/09/2021, відступило право вимоги за кредитним договором №1214833 від 04.11.2020 до ТОВ «ФК Айкон Дебт Колекшн». У зв'язку з наведеним, просить позов задовольнити.
15 серпня 2025 року ухвалою Залізничного районного суду м. Львова вказана справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а відповідачу було запропоновано подати до суду заяву із обґрунтованим запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов по вказаній справі.
Відповідач по справі належним чином повідомлялася судом про розгляд даного провадження у встановленому законом порядку, шляхом направлення поштової кореспонденції суду. Клопотань до суду про розгляд справи з повідомленням сторін та відзиву на позовну заяву не надходило.
Згідно з вимогами частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до частини 8 статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Оскільки відповідач у встановлений судом строк не надала до суду відзив на позовну заяву, а тому суд на підставі частини 8 статті 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи вимоги ст.ст.279, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе проводити заочний розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 04.11.2020 між ТОВ «ЛІНУЕРА УКРАЇНА» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір №1214833 про надання коштів на умовах фінансового кредиту.
Відповідно до п. 1.2 кредитного договору, Товариство зобов'язується надати Клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором. Тип кредиту - кредит. Сума кредиту складає - 3000,00 грн.
П.1.3 передбачено строк кредиту 30 днів.
Відповідно до п.1.4.1 стандартна процентна ставка складає 1,90% від суми кредиту за кожен день користування кредитом (3,65 % річних), застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного у пункті 1.3 цього договору.
Згідно з п.2.1 кредит надається товариством у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на платіжну картку клієнта № НОМЕР_1 .
Договір був підписаний електронним підписом ОСОБА_1 , який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (Н561) і був надісланий на номер мобільного телефону ОСОБА_1 НОМЕР_2 та введений останнім 04.11.2020, що підтверджується довідкою про ідентифікацію.
ТзОВ «ЛІНУЕРА УКРАЇНА» виконала свої зобов'язання перед ОСОБА_1 , перерахувавши йому 3000,00 грн кредитних коштів на банківську картку, яку останній вказав у кредитному договорі, що підтверджується довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні доручення» ТОВ «УПР» Вих. №2643_250715122628 від 15.07.2025 на платіжну картку клієнта: 04.11.2020 16:54:09 на суму 3000,00 грн, маска картки НОМЕР_3 , номер транзакції в системі iPay.ua - 71307660, призначення платежу: Зарахування 3000 грн на картку НОМЕР_3 .
Окрім цього, 07.09.2021 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» укладено договір факторингу №1-07092021, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив до ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників).
Відповідно до платіжної інструкції №42 від 08.09.2021, ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» сплатило на рахунок ТОВ «Лінеура Україна» грошові кошти в якості оплати ціни відступлення права вимоги за договором факторингу №1-07092021 від 07.09.2021.
Згідно витягу з реєстру боржників до договору факторингу №1-07092021 від 07 вересня 2021 року, ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №1214833 від 04.11.2020 на загальну суму 6411,00 грн з яких: заборгованість за тілом кредиту 3000,00 грн; заборгованість за відсотками 3411,00 грн.
Також, 07.09.2021 між ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» та ТОВ «ФК Айкон Дебт Колекшн» укладено договір про відступлення права вимоги № 2-07/09/2021 відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» відступив до ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників.
Відповідно до платіжної інструкції №379 від 08.09.2021у, ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» сплатило на рахунок ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» грошові кошти в якості оплати ціни відступлення права вимоги за договором факторингу № 2-07/09/2021 від 07.09.2021.
Згідно витягу з реєстру боржників до договору факторингу №2-07/09/2021 від 07 вересня 2021 року, ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №1214833 від 04.11.2020 на загальну суму 6411,00 грн з яких: заборгованість за тілом кредиту 3000,00 грн; заборгованість за відсотками 3411,00 грн.
Зобов'язання за договором ОСОБА_1 належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 12.06.2025 становить 6411,00 грн, з яких 3000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 3411,00 грн - сума заборгованості за відсотками.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Частиною 2 статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.
Згідно частин 1, 3 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 628, 629 ЦК України).
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до положень частин 1, 3 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частиною 1 статті 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Відповідно до положень частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно зі статтею 3 якого, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частини 4, 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до частини 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вищевказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №1214833 від 04.11.2020, за умовами якого відповідач отримав грошові кошти шляхом їх перерахування на банківській картковий рахунок, зазначений у вказаному договорі.
Вказаний договір було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, які були надіслані на мобільний номер телефону ОСОБА_1 .
Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказані договори прирівнюється до укладених в письмовій формі.
Виходячи з вищевикладеного, суд вважає доведеним, що вказаний кредитний договір був підписаний позичальником ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, який був надісланий первісним кредитором на номер телефону, зазначений ОСОБА_1 .
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, отримані з порушенням порядку, встановленого законом (стаття 78 ЦПК України).
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що обов'язок доведення обставин, на які зроблено посилання як на підставу заявлених вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, покладається на учасників справи, у тому числі і на позивача. Обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (ст.77-ст.80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Доказів повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними грошима відповідачем матеріали справи не містять.
Таким чином, позичальник ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за договором №1214833 від 04.11.2020 не виконав, у передбачений в договорі строк грошові кошти (суму кредиту) та нараховані проценти за користування позикою не повернув, унаслідок чого виникла заборгованість.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, кредитор має право вимагати його виконання.
Відтак, суд, дослідивши наявні у справі докази, дійшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості по кредитному договору у зв'язку із невиконанням його умов.
Відповідач розумів розмір процентів, надаючи свою згоду на отримання кредитних коштів, кредитний договір в установленому законом порядку не оспорювався та не визнавався недійсним.
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, крім випадків, установлених ст.82 ЦПК України. Належними доказами в розумінні статті 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Беручи до уваги, що відповідач належним чином не виконує взяті на себе зобов'язання за вказаним договором, основну суму боргу у добровільному порядку не повертає, суд вважає, що у нового кредитора виникло право на стягнення всієї суми заборгованості за вказаним договором у розмірі 6411,00 грн.
Враховуючи наведене суд, дослідивши докази по справі в їх сукупності, прийшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у розмірі 6411,00 грн.
Щодо судових витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов до такого висновку.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19, від 02 вересня 2020 року у справі №329/766/18.
Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, наведеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року у справі №329/766/18 (провадження №61-6627св20).
Згідно положень додаткової постанови Верхового Суду від 30 вересня 2020 року у справі №201/14495/16-ц суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п.269).
Згідно частини 1 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема належить надання професійної правничої допомоги.
Згідно з частиною 2 статті 137 цього Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому, за приписами частини 3 наведеної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини 8 статті 141 цього Кодексу розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Встановлено, що правнича допомога надавалась позивачу адвокатом Пархомчуком С.В.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано довіреність від 09.07.2025, Договір про надання правової допомоги №09/07/2025 від 09.07.2025, акт про отримання правової допомоги від 15.09.2025, рахунок №15.09.2025-9, платіжну інструкцію №995 від 15.09.2025.
Суд вважає, що заявлені позивачем витрати на оплату послуг правничої допомоги в розмірі 10500 гривень за участь у даній цивільній справі не можуть вважатись розумними та співмірними зі складністю справи, необхідністю подання позову, часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт, ціною позову, тощо.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Враховуючу категорію справи, обсяг наданих адвокатом послуг, результат розгляду справи в суді, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, з урахуванням часткового задоволення позову, суд вважає, що заявлений представником позивача розмір витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню та відшкодуванню у сумі 5000 грн, що відповідає критеріям співмірності, обґрунтованості та пропорційності.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн.
На підставі ст. 525, 526, 610, 611, 1048, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст. 2, 5, 10-13, 76-81, 141, 263-265, 274-275, 279-280, 354-355 ЦПК України,
ухвалив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Колекшн» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Колекшн» заборгованість за договором №1214833 від 04.11.2020 у розмірі 6411 (шість тисяч чотириста одинадцять) грн 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Колекшн» сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн судового збору та 5000,00 грн витрат на правову допомогу, а всього 7422,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Львівського апеляційного суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Колекшн» (01042, м.Київ, вул. Саперне Поле, 12, інше, нежитлове приміщення 1008; ЄДРПОУ 35625014).
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя: