Справа № 466/7586/25
(заочне)
30 жовтня 2025 року м.Львів
Залізничний районний суд м.Львова в складі головуючого - судді Колодяжного С.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду у м.Львові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
ТОВ «Фінпром маркет» 14.08.2025 року звернулося в Шевченківський районний суд м.Львова із позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 20721,35 грн. заборгованості за договором позики №71596756 від 01.02.2021 року та судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 01.02.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики №71596756 шляхом обміну електронним повідомленням, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 ЗУ «Про електронну комерцію», відповідно до умов якого, банк надав позичальнику грошові кошти в розмірі 6500 грн., строком на 30 днів, зі сплатою відсотків 1,99 за день, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок ОСОБА_1 26.10.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» укладено Договір факторингу №2610, відповідно до якого до останнього перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором позики №71596756 від 01.02.2021 року. В подальшому, 03.04.2023 року між ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «Фінпром Маркет» укладено Договір факторингу №030423-ФМ, відповідно до якого до останнього перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором позики №71596756 від 01.02.2021 року. Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором, яка складає 20721,35 грн., з яких 6500 грн. - заборгованість за тілом кредита, 14221,35 грн. - заборгованість за процентами. Посилаючись на викладене, ТОВ «Фінпром Маркет» просить суд стягнути із ОСОБА_1 20721,35 грн. за кредитним договором та понесені судові витрати у справі.
Відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м.Львова від 02.09.2025 року цивільну справу за позовом ТОВ «Фінпром маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, на підставі ч.1 ст.31 ЦПК України передано в Залізничний районний суд м.Львова.
25.09.2025 року справа надійшла до Залізничного районного суду м.Львова та згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана для розгляду до провадження судді Колодяжного С.Ю.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 29.09.2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач у встановлений судом строк не надав до суду відзив на позовну заяву, а тому суд на підставі ч.8 ст.178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.
У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч.2 ст.281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими главою 11 Заочний розгляд справи.
За таких обставин, відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України, враховуючи відсутність заперечень позивача проти заочного розгляду справи, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін, дослідивши подані у справі докази, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч.1, 2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зі змісту ст.76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - достатності.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що 01.02.2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» було укладено договір позики №1596756 (далі - Кредитний договір) в електронній формі, в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до п.2 Кредитного договорукредитодавець надає позичальникові кредит у розмірі 6500 грн., строком на 30 днів, на умовах сплати стандартної процентної ставки за кредитом 1,99% (а.с.13 зворот).
За правилом частини статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).
Особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Аналогічний правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 11.01.2024 року у справі №916/1247/23.
За змістом ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.205, 207 ЦК України).
Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі №732/670/19, від 23.03.2020 року у справі №404/502/18, від 07.10.2020 року №127/33824/19; від 16.12.2020 року у справі №561/77/19 та від 22.11.2021 року у справі №234/7719/20.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Статтею 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За змістом ч.3, 4, 6 ст.11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч.12 ст.11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як вбачається із матеріалів справи Кредитний договір був укладений в письмовій формі у вигляді електронних документів, створеного згідно із вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також із урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію». Позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор (номер пароля) ARHGapJwm7, для підписання договору №1596756 (а.с.13).
Суд враховує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем оспорювався чи визнавався недійсним.
При цьому, суд бере до уваги правову позицію, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №2-383/2010, відповідно до якої ст.204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
З матеріалів справи вбачається, що факт перерахування грошових коштів на картковий рахунок відповідача підтверджується довідкою ТОВ «ФК «Фінекспрес» від 15.07.2025 року (а.с.15).
27.10.2025 року АТ КБ «ПриватБанк» надано витребуванні ухвалою суду від 29.09.2025 року документи, з яких вбачається, що на банківську картку № НОМЕР_1 , яка відкрита на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 01.02.2021 року зараховані грошові кошти у сумі 6500 грн.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.
Згідно з ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Першою та третьою частинами статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема. передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
26.10.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» укладено Договір факторингу №2610, відповідно до якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає (відступає) ТОВ «Фінансова компанія управління активами» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія управління активами» приймає належні ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги за договорами кредиту (а.с.38 зворот-42).
Відповідно до Витягу з реєстру боржників №2 до Договору факторингу №2610 від 26.10.2021 року ТОВ «Фінансова компанія управління активами» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором позики №1596756 в розмірі 21937,50 грн. (а.с.16-17).
В подальшому, 03.04.2023 року між ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «Фінпром Маркет» укладено Договір факторингу №030423-ФМ, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія управління активами» передає (відступає) ТОВ «Фінпром Маркет» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Фінпром Маркет» приймає належні ТОВ «Фінансова компанія управління активами» права вимоги за договорами кредиту (а.с.44-48).
Відповідно до Витягу з реєстру боржників до Договору факторингу №030423-ФМ від 03.04.2023 року ТОВ «Фінпром Маркет» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором позики №1596756 в розмірі 21937,50 грн. (а.с.48 зворот-49).
Згідно рахунку заборгованості за договором позики №1596756 заборгованість відповідача станом на 13.08.2025 складає 20721,35 грн., з яких 6500 грн. - заборгованість за тілом кредита, 14221,35 грн. - заборгованість за процентами (а.с.6-8).
Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається нарівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною 1 ст.625 ЦК України визначено, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Як вказано у позові заборгованість відповідача перед позивачем становить 20721,35 грн., з яких 6500 грн. - заборгованість за тілом кредита, 14221,35 грн. - заборгованість за процентами.
Водночас, відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі №444/9519/12 вказано, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами Цивільного кодексу України мають різний зміст. Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього.
Тобто, сторони визначивши строк кредитування у вказаному договорі погодили строк виконання зобов'язання.
Також, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28).
Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 року у справі №910/17048/17, законодавство встановило наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (стаття 1048 ЦК України), так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (стаття 625 ЦК України) (див. пункти 34, 35, 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17).
Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у постановах від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 4-10цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 року у справі №910/4518/16, уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу. Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України. Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Встановлено, що відповідно до умов договору позики №1596756 від 01.02.2021 року, ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» надало ОСОБА_1 кредит в розмірі 6500 грн., строком на 30 днів, а саме до 03.03.2021 року, з фіксованою базовою процентною ставкою в розмірі 1,99 % в день.
Матеріали справи не містять доказів, що між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 в належній формі була досягнута домовленість про продовження строку користування відповідачем кредитними коштами. Також, матеріали справи не містять доказів, що до договору укладалися додаткові угоди, згідно з якими строк користування кредитом продовжувався.
Оскільки договором позики №1596756 від 01.02.2021 року визначений строк його дії, який становить 30 днів, саме протягом цього строку позивач мав право нараховувати відповідачу ОСОБА_1 передбачені цим договором відсотки.
Відтак, заборгованість відповідача ОСОБА_1 за відсотками станом на 03.03.2021 року становить 1293,50 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості.
Також, з розрахунку заборгованості вбачається, що 02.03.2021 року за договором позики №1596756 від 01.02.2021 року ОСОБА_1 сплатив заборгованість за відсотками у розмірі 1300,65 грн.
Таким чином, оскільки відповідачем ОСОБА_1 в повному обсязі сплачено відсотки за користування договором позики №1596756 від 01.02.2021 року, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за договором позики №1596756 від 01.02.2021 року, яка заявлена позивачем та складається із заборгованості за процентами задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість у розмірі 6500 грн.
Щодо стягнення з відповідача та користь позивача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов?язаних з розглядом справи. До витрат, пов?язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між позивачем та адвокатом Ткаченко Ю.О. укладено договір про надання правничої допомоги №01-11/24 від 01.11.2024 року (а.с.49-50).
Факт надання правничої допомоги і розмір витрат на таку підтверджується витягом з акта №15-П про надання правничої допомоги від 26.06.2025 року, згідно якого загальна вартість наданих послуг правничої допомоги становить 3500 грн.
За положеннями ст.141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову судовий збір та інші судові витрати, пов?язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 36 Постанови Пленуму ВССУ від 17.10.2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом № 3674-VI).
Задовольняючи позовні вимоги частково, відповідно до положень ст.141 ЦПК України та вказаного роз'яснення, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3500 грн. та сплачений позивачем судовий збір в розмірі 2422,40 грн. розділяються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, із відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінпром маркет» слід стягнути 1097,95 (31,37 % від 3500 грн.) грн. витрат на професійну правничу допомогу та 759,91 (31,37 % від 2422,40 грн.) грн. судового збору.
Керуючись ст.12, 13, 81, 89, 141, 258-259, 264-265, 274, 279, 280-281 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет» 6500 грн. заборгованості за договором позики №1596756 від 01.02.2021 року.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет» 759,91 грн. витрат зі сплати судового збору та 1097,95 грн. витрат на правничу допомогу, а всього 1857,86 грн. судових витрат.
В решті позову - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення повного судового рішення.
Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Позивач, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет», ЄДРПОУ 43311346, місцезнаходження: м.Ірпінь, вул.Стельмаха Михайла, буд.9А, офіс 204;
відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання якого зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .
Текст рішення складено 30.10.2025 року.
Суддя (підпис)
Згідно з оригіналом.
Суддя: С.Ю. Колодяжний