Справа № 473/3126/25
іменем України
"29" жовтня 2025 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого - судді Вуїва О.В.,
за участю секретаря судового засідання Москаленко С.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вознесенську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У червні 2025 року ТОВ «Бізнес Позика» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому вказувало, що 10 вересня 2021 року ТОВ «Бізнес Позика» уклало з ОСОБА_1 . Договір про надання кредиту №391803-КС-001.
Відповідно до договору ТОВ «Бізнес Позика» зобов'язалося надати та надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 12 000 грн зі строком користування коштами протягом 24 тижнів, а відповідачка зобов'язалася частинами (згідно узгодженого графіку) повертати кредит, повернувши його в повному обсязі не пізніше 25 лютого 2022 року, а також сплачувати проценти за користування ним у розмірі 0,86587500 % за кожен день користування коштами, а також комісію за надання кредиту у розмірі 1 800 грн.
У разі порушення позичальницею виконання взятих на себе зобов'язань остання зобов'язалася сплачувати на користь кредитодавця неустойку (штраф).
Проте позичальниця свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на 15 травня 2025 року виникла заборгованість у загальному розмірі 26 834,79 грн, у тому числі:
-заборгованість за простроченим кредитом - 11 896,09 грн;
-заборгованість за простроченими процентами - 14 421,40 грн;
-заборгованість за простроченою комісією за надання кредиту - 517,30 грн.
Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідачки у повному обсязі.
В судове засідання представниця позивача Лебідь К.В. не з'явилася, проте у позові просила про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, однак надала суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги визнає частково. При цьому вимоги щодо стягнення заборгованості за кредитом визнала, однак заперечувала проти стягнення нарахованих процентів. Заперечення в цій частині обґрунтовувала:
- тяжким матеріальним становищем, що унеможливлювало належне виконання нею зобов'язань за кредитним договором;
- завищеним розміром нарахованих процентів, що не відповідають умовам кредитного договору;
- пропущенням позивачем позовної давності.
Суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі представниці позивача та відповідачки, оскільки матеріали справи містять усю необхідну інформацію та докази для вирішення спору.
Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.
Зокрема, суд встановив, що 10 вересня 2021 року ТОВ «Бізнес Позика» уклало з ОСОБА_1 . Договір про надання кредиту №391803-КС-001.
Відповідно до договору ТОВ «Бізнес Позика» зобов'язалося надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 12 000 грн зі строком користування коштами протягом 24 тижнів, а відповідачка зобов'язалася частинами (згідно узгодженого графіку) повертати кредит, повернувши його в повному обсязі не пізніше 25 лютого 2022 року, а також сплачувати проценти за користування ним у розмірі 0,86587500 % за кожен день користування коштами, а також комісію за надання кредиту у розмірі 1 800 грн.
У разі порушення позичальницею виконання взятих на себе зобов'язань остання зобов'язалася сплачувати на користь кредитодавця неустойку (штраф).
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
При цьому, згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).
Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 207 ЦК України (в редакції на час укладення правочину) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Згідно ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 з дотриманням положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» уклали між собою кредитний договір в електронній формі, узгодили у ньому усі істотні умови, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» позичальниця, погодившись з ними, підписала договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Таким чином, ОСОБА_1 набула статусу, прав та обов'язків позичальниці у кредитних правовідносинах з ТОВ «Бізнес Позика».
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.
Ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено можливість встановлення кредитодавцем у межах споживчого кредитування додаткових комісій, пов'язаних з наданням, обслуговуванням та поверненням кредиту, які включаються до загальних витрат за споживчим кредитом.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов'язку виконання зобов'язання, зокрема повинен повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.
З копії довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 08 липня 2025 року за вих. №20.1.0.0.0/7-250703/39688-БТ та копії виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 вбачається факт повного виконання позивачем зобов'язань за кредитним договором.
У той же час, позичальниця свої зобов'язання за кредитним договором не виконала, у зв'язку з чим станом на 15 травня 2025 року виникла заборгованість.
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором, вказана заборгованість становить 26 834,79 грн, у тому числі:
-заборгованість за простроченим кредитом - 11 896,09 грн;
-заборгованість за простроченими процентами (з 10 вересня 2021 року до 25 лютого 2022 року) - 14 421,40 грн;
-заборгованість за простроченою комісією за надання кредиту - 517,30 грн.
Суд у повній мірі погоджується з наданим розрахунком, у тому числі щодо нарахування процентів, нарахованих за узгодженою сторонами процентною ставкою та в межах встановленого строку кредитування.
При цьому ОСОБА_1 , оспорюючи розрахунок та розмір процентів, не зазначила обставин, що свідчать про незаконність або необґрунтованість вказаних нарахувань, не надала альтернативного розрахунку заборгованості за процентами (контррозрахунку), що б спростував обґрунтованість та розмір нарахованих позивачем процентів.
Згідно з ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у ст. 13 ЦПК України, втрачає сенс.
Також суд вважає безпідставними твердження відповідачки про пропущення позивачем позовної давності, оскільки заборгованість за кредитним договором у ОСОБА_1 виникла у вересні 2021 року.
У той же час, згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Водночас, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 12 березня 2020 року на всій території України було введено карантин, який діяв до його скасування, тобто до 30 червня 2023 року.
Разом з тим, згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, з 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан, який діє і на час розгляду справи.
Водночас, згідно п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Вказаний пункт був виключений Законом України №4434-ІХ від 14 травня 2025 року (який набрав чинності 04 вересня 2025 року).
Таким чином, позивачем не пропущено позовну давність, яка у зв'язку з введенням карантину була продовжена, а в подальшому - зупинена до 04 вересня 2025 року, а тому твердження про протилежне є хибними.
Що стосується доводів відповідачки про невиконання нею взятих на себе зобов'язань у зв'язку з тяжким матеріальним становищем, то в цій частині суд вважає звернути увагу на наступне.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч.ч. 1, 2 ст. 599 ЦК України).
Зокрема, зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічних однорідних вимог; за домовленістю сторін; прощенням боргу; поєднанням боржника і кредитора в одній особі; неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає; смертю боржника; ліквідацією юридичної особи (ст.ст. 599, 601, 604, 605, 606, 607, 608, 609 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).
Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (ч. 1 ст. 617 ЦК України).
Таким чином, тяжке матеріальне становище позичальниці саме по собі не є підставою для припинення зобов'язань, які, за загальним правилом, припиняються належним виконанням, а також для звільнення її від відповідальності за порушення зобов'язань.
За такого, нарахована ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість на підставі ст.ст. 526, 530 ЦК України підлягає стягненню з відповідачки у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача також підлягають стягненню понесені останнім судові витрати, а саме 2 422,40 грн судового збору.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, офіс 411; код ЄДРПОУ 41084239) заборгованість за Договором про надання кредиту №391803-КС-001 від 10 вересня 2021 року, що утворилася станом на 15 травня 2025 року, а саме: заборгованість за простроченим кредитом у розмірі 11 896 (одинадцять тисяч вісімсот дев'яносто шість) гривень 09 копійок; заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом (за період з 10 вересня 2021 року до 25 лютого 2022 року) у розмірі 14 421 (чотирнадцять тисяч чотириста двадцять одна) гривня 40 копійок, заборгованість за простроченою комісією за надання кредиту - 517 (п'ятсот сімнадцять) гривень 30 копійок, а всього в загальному розмірі 26 834 (двадцять шість тисяч вісімсот тридцять чотири) гривні 79 копійок, а також в повернення 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок судового збору.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Суддя: О.В. Вуїв