ЄУН: 336/8333/25
Провадження №: 2/336/4114/2025
29.10.25
29 жовтня 2025 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Звєздової Н.С., за участі секретаря судового засідання Іванченко О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Представник позивача Борейко Н.О., яка діє на підставі довіреності №255 від 24.12.2024, через підсистему «Електронний суд», звернулася до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з вказаною позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Кредитним договором №22038000523772 від 30.07.2021 у сумі 170272 гривень 97 коп., витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн.
Позов обґрунтовує тим, що 30.07.2021 між АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №22038000523772, відповідно до якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 74 400 гривень, строком до 30.07.2026, зі сплатою відсотків за користування кредитом на строкову заборгованість у розмірі 0,001% річних, за користування кредитом на прострочену заборгованість у розмірі 56,0% річних. Також, встановлена комісія за обслуговування кредиту за період з 30.07.2021 по 29.11.2022 у розмірі 4,5% від суми кредиту, з 30.11.2022 по 28.02.2024 у розмірі 3,5% від суми кредиту, з 29.02.2024 по 29.05.2025 у розмірі 2,5% від суми кредиту, з 30.05.2025 по 30.07.2026 у розмірі 1,4% від суми кредиту.
30.07.2021 між ОСОБА_1 та АТ «СК «ТАС» було укладено договір добровільного страхування життя позичальника, розмір страхового платежу, здійсненого на користь страховика, становив 14 400 гривень. Страхування відповідача було супровідною до кредитного договору послугою.
Позивачем умови кредитного договору були виконані в повному обсязі. Відповідач взяті на себе обов'язки, щодо виконання умов договору, належним чином не виконував, у зв'язку з чим виникла заборгованість по сплаті кредиту у сумі 170 272,97 гривень, з яких: заборгованість за простроченим кредитом - 93 299,09 гривень, заборгованість за відсоткам - 2,40 грн., заборгованість за простроченою комісією 76 971,48 гривень, яку позивач, просить стягнути з відповідача на свою користь, а також судові витрати в вигляді судового збору за подання позову - 2 422,40 грн.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.09.2025 справу передано в провадження судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Звєздової Н.С.
03.09.2025 у відповідності до ст. 187 ЦПК України судом направлено запит щодо встановлення зареєстрованого місця проживання відповідача, відповідь надійшла 10.09.2025.
Ухвалою суду від 11.09.2025 відкрито провадження по справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Відповідачкем відзив на позов подано не було.
Дослідивши позовну заяву та письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судом встановлено та перевірено матеріалами справи, що 30.07.2021 між АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №22038000523772, відповідно до якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 74 400 гривень, строком до 30.07.2026. Процентна ставка за користування кредитом - є фіксованою та нараховується у наступному розмірі: на строкову заборгованість за кредитом - 0,001% річних; на прострочену заборгованість - 56,0 % річних.
Також, встановлена комісія за обслуговування кредиту за період з 30.07.2021 по 29.11.2022 у розмірі 4,5% від суми кредиту, з 30.11.2022 по 28.02.2024 у розмірі 3,5% від суми кредиту, з 29.02.2024 по 29.05.2025 у розмірі 2,5% від суми кредиту, з 30.05.2025 по 30.07.2026 у розмірі 1,4% від суми кредиту.
30.07.2021 між ОСОБА_1 та АТ «СК «ТАС» було укладено договір добровільного страхування життя позичальника, розмір страхового платежу, здійсненого на користь страховика, становив 14 400 гривень. Страхування відповідача було супровідною до кредитного договору послугою.
Так, у п. 3.1. договору зазначено, що платежі з погашення заборгованості за кредитом, сплати процентів та щомісячної комісії за обслуговування кредиту здійснюється у вигляді щомісячних ануїтетних (рівномірних) платежів.
Відповідно до п. 3.2. договору дата погашення та розмір обов'язкового платежу визначені в графіку платежів, який викладений в розділі 4 договору.
Як вбачається із розрахунку заборгованості по кредитному договору №22038000523772 від 30.07.2021, у відповідача утворилася заборгованість у сумі 170 272,97 гривень, з яких: заборгованість за простроченим кредитом - 93 299,09 гривень, заборгованість за відсоткам - 2,40 грн., заборгованість за простроченою комісією 76 971,48 гривень.
Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу та має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом ст.634 ЦПК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За змістом ст.1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Позивач пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема проценти за користування кредитом та комісію за обслуговування кредиту.
Судом встановлено, що у кредитному договорі №22038000523772 від 30.07.2021 за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до ч.4 ст.42 Конституції України, держава захищає права споживачів.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10.11.2011 №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У наведених керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Відповідно до вимог ст. 2 ЦПК України, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Згідно зі ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства, зокрема є справедливість, добросовісність та розумність.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Універсальний договір банківського обслуговування це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
З наданих суду доказів вбачається, що Банк свої зобов'язання виконав, надавши відповідачу грошові кошти в розмірі 74 400,00 грн., що підтверджується випискою по особовому рахунку.
У договорі про споживчий кредит можуть бути зазначені інші умови, визначені законом та за домовленістю сторін.
Щодо стягнення з відповідача комісії за користування кредитними коштами, суд дійшов наступного висновку.
10.06.2017 набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10.06.2017 відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10.06.2017 на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 №1734-VIII, який діє з 10.06.2017, ( в редакції на час укладення договору) після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
У разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит.
Відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 №1023-XII, цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до частин 1, 2, 3, 4 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Відповідно до ч.5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту.
Рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 у справі №15-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Кредитний договір №22038000523772 від 30.07.2021 не містить опису послуг з обслуговування кредитної заборгованості та обґрунтованого розрахунку вартості таких послуг.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.11.2023 у справі № 204/224/21, дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч.ч.1,2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2022 (в редакції на час укладення договору), відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Згідно ч.3 ст.13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Згідно ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Враховуючи наведене, оскільки відповідачу було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд констатує, що положення пункту 2.1. Кредитного договору №22038000523772 від 30.07.2021, щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, - є нікчемними.
Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як обслуговування кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку, обслуговування кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов'язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.
Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Вказані висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду викладеними у постанові від 09.12.2019 у справі №524/5152/15-ц, де суд дійшов висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є нікчемними. Встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок.
Такого ж висновку дійшла колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 20.03.2019 у справі № 486/1882/15-ц.
Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 19.08.2020 у справі №641/11984/15-ц, дійшов висновку про нікчемність пунктів договору, що передбачають винагороду банку за додатковий моніторинг погашення кредиту по рахунку та сплату винагороди за надання фінансового інструменту. Суд дійшов висновку, що зазначена винагорода є платою за послуги, що супроводжують кредит, тому пункти договору, які передбачають її сплату, є нікчемними.
Відповідно до положень ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд також враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду висловлену в постанові від 13.07.2022 у справі №496/3134/19 щодо наслідків укладення договору споживчого кредиту, який передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10.06.2017), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21.10.2020 у справі № 194/1387/19.
Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
За правилами вказаної статті реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.08.2022 №202/5330/19 вказала на застосування наслідків виконання нікчемного правочину.
Таким чином, вимоги банку у частині стягнення заборгованості за Кредитним договором №22038000523772 від 30.07.2021 за комісією за обслуговування кредиту у сумі 76 971,48 грн. є необґрунтованими і до задоволення не підлягають, оскільки обов'язок позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених кредитним договором, графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемним.
З огляду на вказане, суд приходить до висновку, що в задоволенні частини позовних вимог щодо стягнення комісії за обслуговування кредиту у вищевказаній сумі (76 971,48 грн.) необхідно відмовити.
З огляду на те, що п.2.1 Кредитного договору визначено комісію за обслуговування кредиту щомісячно, в розмірі за період з 30.07.2021 по 29.11.2022 у розмірі 4,5% від суми кредиту, з 30.11.2022 по 28.02.2024 у розмірі 3,5% від суми кредиту, з 29.02.2024 по 29.05.2025 у розмірі 2,5% від суми кредиту, з 30.05.2025 по 30.07.2026 у розмірі 1,4% від суми кредиту, графіком погашення кредиту, щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором є нікчемними, то необхідно застосувати його наслідки та здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором.
Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Таким чином, позовні вимоги АТ «Банк Кредит Дніпро» підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №22038000523772 від 30.07.2021 у сумі 93 301,49 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 93 299,09 грн., прострочена заборгованість о відсоткам - 2,40 грн.
В іншій частині позовних вимог необхідно відмовити.
Суд, також враховує, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів погашення заборгованості, чи спростування укладення кредитного договору, контрозрахунку не надано.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1 327,48 гривні = (2 422,40грн.*(93 301,49*100%/107 272,97)).
Керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 11, 76-81, 89, 141, 280-284 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за кредитним договором №22038000523772 від 30.07.2021 у сумі 93 301,49 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 93 299,09 грн., прострочена заборгованість о відсоткам - 2,40 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» судові витрати у вигляді судового збору у сумі 1 327,48 гривень.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Реквізити учасників справи:
Позивач: Акціонерне товариства «Банк Кредит Дніпро», ЄДРПОУ 14352406, місцезнаходження: 01033, м. Київ, вул. Жилякська, буд. 32.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя: Н.С. Звєздова