ЄУН: 336/8325/25
Провадження №: 2/336/4108/2025
29.10.25
29 жовтня 2025 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Звєздової Н.С. за участю секретаря судового засідання Іванченко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредитування, -
Представник позивача Романенко М.Е., через підсистему «Електронний суд», звернувся до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з вказаною позовною заявою, в якій просить:
1 Поновити строк позовної давності для подання позову до гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором № 200153665 від 25.11.2014 року.
2. Стягнути з гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (04212, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, код ЄДРПОУ: 42649746) заборгованість за договором № 200153665 від 25.11.2014 року у загальному розмірі 44101,96 грн., яка складається з: суми заборгованості - 33702,10 грн., суми інфляційних втрат - 7369,45 грн., суми 3% річних - 3030,41 грн.
3. Стягнути з гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (04212, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, код ЄДРПОУ: 42649746) судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.
Позов обґрунтовує тим, що 25.11.2014 між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» укладено кредитний договір № 200153665, банк надав позичальнику у користування кредитні кошти у розмірі 14 050,00 гривень, з встановленим строком користування з 25.11.2014 по 25.11.2017, відповідач в свою чергу зобов'язався повернути отримані кошти у встановлений договором строк та сплатити відсотки за його користування. 20.07.2020 між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» укладено договір про відступлення прав вимоги № 7-БМ, за умовами якого право грошової вимоги за кредитним договором № 200513770 від 24.04.2016 перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» та підтверджено постановою північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 (справа №910/11298/16). Станом на теперішній час, вказане грошове зобов'язання є невиконаним, позичальник ухиляється від повернення залишку кредитних коштів на шкоду кредитору. У зв'язку з вказаним, позивач вимушений звернутись до суду з відповідним позовом, який просить задовольнити, стягнувши з відповідачів на свою користь суми, зазначені у позові, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 гривень та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 гривень. Поновити строк позовної давності на звернення до суду.
У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.09.2025 справу передано в провадження судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Звєздової Н.С.
03.09.2025 на виконання вимог ст. 187 ЦПК України судом скеровано запит щодо встановлення зареєстрованого місця проживання відповідачки, відповідь надійшла 10.09.2025.
Ухвалою суду від 11.09.2025 відкрите провадження у справі розгляд якої призначено у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Відповідачкою відзив на позов не подано.
Щодо поновлення строку позовної давності для подання позову, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 256 ЦПК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За правилами ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Відмовити в позові через пропуск строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог в позові належить відмовити за безпідставністю.
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Матеріалами справи доведено та судом встановлено, що приналежність права вимоги за кредитними договорами укладеними між ТОВ «Діджи Фінанс» та ПАТ «Банк Михайлівський» були предметом спору у справі № 910/11298/16 Господарського суду міста Києва за позовом ПАТ «Банк Михайлівський» до ТОВ «ФК «Плеяда», ТОВ «ФК «Фагор», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, на стороні позивача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
Є про застосування наслідків нікчемності договору факторингу від 19.05.2016 № 1905, укладеного між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «ФК «Плеяда», визнання недійсним договору факторингу від 20.05.2016 № 1, укладеного між ТОВ «ФК «Плеяда» та ТОВ «ФК «Фагор».
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 у справі № 910/11298/16 - задовольнити.
Рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 у справі № 910/11298/16 скасувати в частині немайнових вимог, з ухваленням нового рішення про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» у цій частині.
Застосувати наслідки нікчемності договору факторингу від 19.05.2016 № 1905, а саме: зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» передати Товариству з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» документи, отримані ним від Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» згідно з договором факторингу від 19.05.2016 № 1905 та актів прийому-передачі від 20.05.2016 № 1 і № 2.
Визнати відсутніми у Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19.05.2016 №1905, реєстрах прав вимог від 19.05.2016 № 1 та від 20.05.2016 № 2 до цього договору та актах прийому-передачі від 20.05.2016 № 1 і № 2 до зазначеного договору факторингу.
Визнати недійсним договір факторингу від 20.05.2016 № 1, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор».
Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор» передати Товариству з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» документи, отримані ним від Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» згідно договору факторингу від 19.05.2016 № 1905 та актів прийому-передачі до нього від 20.05.2016 № 1 і № 2.
Визнати відсутніми у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19.05.2016 №1905, реєстрах прав вимог до нього від 19.05.2016 № 1 та від 20.05.2016 № 2, актах прийому-передачі від 20.05.2016 до зазначеного договору факторингу № 1 і № 2, та в договорі факторингу від 20.05.2016 № 1 та додатках до нього.
Обставини, встановлені рішенням суду не потрібують подальшого доказування (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).
Наявність тривалого судового спору щодо приналежності права вимоги кредиту, відсутність документів, які стосуються угоди щодо кредитування, призвели до спливу встановленого законодавством загального строку позовної давності, в межах якого суд має право задовольнити позовні вимоги кредитора.
Нормами ст. 267 ЦК України визначено, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Враховуючи, наведені обставини, суд визнає причини пропуску строку позовної давності поважними, оскільки вони не залежали від волі позивача, про що свідчить тривалий судовий розгляд справи щодо права належності вимоги за ТОВ «Діджи Фінанс».
Тому вважає, що порушене право ТОВ «Діджи Фінанс» підлягає судовому захисту.
Дослідивши позовну заяву та письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судом встановлено та доведено матеріалами справи, що 25.11.2014 між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» укладено кредитний договір № 200153665, банк надав позичальнику у користування кредитні кошти у розмірі 14 050,00 гривень, з встановленим строком користування з 25.11.2014 по 25.11.2017, відповідач в свою чергу зобов'язався повернути отримані кошти у встановлений договором строк та сплатити відсотки за його користування.
Станом на теперішній час, вказане грошове зобов'язання є невиконаним, позичальник ухиляється від повернення залишку кредитних коштів на шкоду кредитору.
20.07.2020 між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» укладено договір про відступлення прав вимоги № 7-БМ, за умовами якого право грошової вимоги за кредитним договором № 200513770 від 24.04.2016 перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» та підтверджено постановою північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 (справа №910/11298/16).
Згідно ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
З позову вбачається та не було спростовано відповідачами, що вказане грошове зобов'язання є невиконаним в повному обсязі, позичальниками в добровільному порядку не сплачено суму кредитних зобов'язань.
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч.2 ст.509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
За ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом.
Положеннями ст.625 ЦК України передбачено, що Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статей 524, 533-535 та ст.625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Отже, заборгованість відповідачів перед новим кредитором ТОВ «Діджи Фінанс» за кредитним договором № 200153665 від 25.11.2014 є грошовим зобов'язанням.
Висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц.
Стаття 625 ЦК України у конструкції ЦК України розташована у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 Кодексу, відтак приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), а так само й на грошові зобов'язання, що виникли на підставі рішення суду та за своєю правовою природою носять цивільно-правовий характер.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов'язань.
Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, а також у постанові від 31.01.2019 у справі № 761/4878/16-ц.
За змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному в постановах Верховного Суду України від 06.07.2016 (справа № 6-1946цс15), від 16.05.2018 (справа № 459/3560/15-ц), від 11.07.2018 (справа №753/23612/15-ц), від 05.09.2018 (справа №461/479/16-ц), від 22.11.2048 (справа № 761/43507/16-ц), а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 (справа № 686/21962/15-ц).
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, суд звертає увагу на правову позицію наведену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, відповідно до якої у «межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 нього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання».
Враховуючи складену правову практику та обставини справи, а саме: невиконання у повному обсязі відповідачем свого грошового зобов'язання, яке виникло на підставі кредитного договору, вимоги позивача на застосування до відповідача наслідків порушення ним грошового зобов'язання відповідно до ст. 625 ЦК України.
Так, згідно наданого позивачем розрахунку, який суд визнає належним та допустимим доказом, заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 13.08.2025 становить 44 101,10 грн., з яких: заборгованість за кредитом 11 148,87 гривень, заборгованість за відсотками 22 553,23 гривень, три відсотка річних 3 030,41 гривень, інфляційні витрати за несвоєчасне виконання зобов'язань 7 369,45 гривень.
Відповідачем не надано доказів того, що станом на час розгляду справи, ним частково або повністю було сплачено заборгованість по вищевказаному договору.
За правилами ст.ст. 12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Тому, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними належними та допустимими доказами, а відтак підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 2 422,40 гривень.
Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу суд дійшов наступних висновків.
Як передбачено у статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов'язаних з розглядом справи (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України) та становлять одну із складових судових витрат (ч.1 ст.133 ЦПК України).
Відповідно до ч.5 ст.135 ЦПК України, сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів ч.4 ст.137, ч.7 ст.139 та ч.3 ст.141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування.
Приписами ч.1 ст.26 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI) визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Згідно зі статтею 30 Закону № 5076-VІ, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Так, позивачем заявлена вимога на відшкодування понесених судових витрат на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн., на підтвердження яких надані наступні докази: копію договору №26 від 15.02.2024 про надання правової допомоги, детального опису робіт, акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 14.08.2025, яка складається з підготовки позовної заяви з додатками про стягнення кредитної заборгованості.
Суд визнає надані стороною позивача докази на підтвердження витрат на правничу допомогу належними, допустимими, достовірними і достатніми.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: (1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; (2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5,6 ст.137 ЦПК України).
Відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу через їх неспівмірність складності справи не подавалось.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5,9 ст.141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, відповідно до статті 11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Як зазначив Верховний суд у своїй постанові 24 січня 2022 року по справі № 757/36628/16-ц, у відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги. За неможливості встановити умови щодо порядку обчислення, форми та ціни правової допомоги згідно з умовами договору суди, залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Такий висновок зроблено у постанові КЦС ВС від 28 вересня 2022 року по справі № 529/201/20.
Суд звертає увагу, що дана справа є типовою та нескладною, розгляд самої справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, позов подано через підсистему (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд», тому у суду виникають сумніви щодо часу витраченого представником позивача на надання правової допомоги з підготовки позовної заяви з додатками на суму 7 000 гривень.
Підсумовуючи викладене, враховуючи, що договором про надання правової допомоги розмір гонорару адвоката не визначений, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи обставини цієї справи, що вказані вище, складність та категорію справи, а також положення ЄСПЛ та практику Верховного Суду щодо стягнення витрат на правову допомогу в цілому, суд вважає розмір витрат позивача є завищеним, неспівмірним, тому зменшує такі витрати на суму до 2 500,00 грн.
Керуючись статтями 7, 12, 13, 81, 141, 263-265, 268, 280-283 ЦПК України, суд -
Поновити Товариству з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» строк позовної давності для звернення до суду із позовом.
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» в рахунок погашення боргу за невчасну сплату заборгованості за кредитним договором №200153665 від 25.11.2014 у розмірі 44 101,10 грн., з яких: заборгованість за кредитом 11 148,87 гривень, заборгованість за відсотками 22 553,23 гривень, три відсотка річних 3 030,41 гривень, інфляційні витрати за несвоєчасне виконання зобов'язань 7 369,45 гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» витрати по сплаті судового збору у сумі 2 422,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500 гривень.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Реквізити учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», код ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд.8.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя: Н.С. Звєздова